Випуск № 4

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/38457

Browse

Browsing Випуск № 4 by Subject "340.13"

Now showing 1 - 1 of 1
  • No Thumbnail Available
    Item
    Легітимність права: дескриптивні та прескриптивні підходи
    (Видавничий дім «Гельветика», 2021) Іванченко, О. М.; Ivanchenko, O.
    У статті досліджено дескриптивні та прескриптивні підходи до категорії легітимності права. Зазначено, що стосовно легітимності права проблема, що має центральне теоретичне і практичне значення, полягає в проведенні відмінності між дескриптивними і прескриптивними судженнями. Наголошено, що використання поняття «легітимність» для дискурсу про обов’язок підпорядкування публічної влади створюваному нею праву привносить в обговорення уявну позитивність у вигляді опори нормативних суджень на соціальні факти, а саме на факт (не)визнання, хоча насправді ідеальне й фактичне вимірювання легітимності один від одного не залежать. Обґрунтовано, що визнання може розглядатися як соціальний факт, який визначає соціально-психічний механізм правового впливу на поведінку людей, але нормативною умовою дії права не є. Зазначено, що з точки зору різних підходів до права прийняття (визнання) може виступати або як частина поняття «зобов’язуюча сила права», або як фактична умова такої сили й може означати абсолютно різні речі – від соціологічного факту визнання (довіру населення до права, згоду з правовим регулюванням, готовність і бажання використовувати офіційне право для вирішення проблем і спорів тощо) до ідеальної моделі обов’язку розумних осіб прийняти розумне право або нормативної моделі наділення права зобов’язуючою силою через його загальне використання населенням і владними інститутами як стандарту поведінки. Визначено, що ракурси проблематики прийняття права часто залишаються осторонь, коли право і його зобов’язуюча сила некритично виводяться з поняття «визнання», у яке автори відповідних дискурсів закладають різні й часто взаємовиключні значення. Доведено, що розгляд визнання як достатньої ознаки норми права означатиме повернення або до емотивістського розуміння зобов’язуючої сили права (якщо визнання розглядається як соціально-психологічний факт), або до чергового природно-правового аспекту «правильного права» (якщо визнання розуміти як раціональний дискурс, що подумки конструюється). Наголошено, що можлива і третя ситуація, при якій визнання розглядається лише як факультативна умова дії права (або, відповідно, факультативна ознака поняття права): право володіє юридичною силою за фактом його належного встановлення й за умови правильності (справедливості) його змісту, але визнання права покращує його якість і підвищує його ефективність у суспільстві, у цьому випадку визнання не буде ні нормативною умовою дії права, ні концептуальною умовою визначення права. Визначено, що в такому ракурсі легітимність права буде лише одним із численних пунктів у міркуваннях про правову політику. The article examines descriptive and prescriptive approaches to the category of legitimacy of law. It is noted that in relation to the legitimacy of law, the problem of central theoretical and practical significance is to distinguish between descriptive and prescriptive judgments. It is noted that the use of the concept of “legitimacy” for the discourse on the duty of subordination of public power to the right created by it brings to the discussion an imaginary positivity in the form of reliance of normative judgments on social facts, namely on the fact of (non-) recognition, although in fact the ideal and actual measurement of legitimacy do not depend on each other. It is proved that recognition can be considered as a social fact that determines the socio-mental mechanism of legal influence on people's behavior, but it is not a normative condition for the operation of law. It is noted that the points of view of different approaches to the right of acceptance (recognition) can act either as part of the concept of “binding force of law”, or as an actual condition for such force and can mean completely different things – from the sociological fact of recognition (public confidence in the law, agreement with legal regulation, willingness and desire to use official law to resolve problems and disputes, etc.) to the ideal model of the duty of reasonable persons to accept reasonable law or the normative model of giving law binding force through its general use by the population and power institutions as a standard of conduct. It is determined that the perspectives of the problem of law acceptance are often left out when law and its binding force are uncritically derived from the concept of “recognition”, in which the authors of the relevant discourses lay different and often mutually exclusive meanings. It is proved that considering recognition as a sufficient feature of a rule of law will mean a return either to an emotivist understanding of the binding power of law (if recognition is considered as a socio-psychological fact), or to another natural-legal aspect of “right law” (if recognition is understood as a rational discourse that is mentally constructed). It is noted that a third situation is also possible, in which recognition is considered only as an optional condition for the operation of a right (or, accordingly, an optional feature of the concept of law) – a right has legal force upon its proper establishment and subject to the correctness (fairness) of its content, but recognition of a right improves its quality and increases its effectiveness in society, in this case recognition will be neither a normative condition for the operation of the right, nor a conceptual condition for determining the right. It is determined that from this perspective, the legitimacy of law will be only one of the many points in the discussion of legal policy.