Випуск № 4

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/38457

Browse

Now showing 1 - 20 of 48

Jus limitis кордонне (прикордонне) право в системі права України: щодо постановки проблеми
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Крижановський, А. Ф.; Kryzhanovskyi, A.; Матвєєв, О. В.; Matvieiev, O.
Стаття має на меті постановку й обґрунтування назви корпусу правових норм, які регулюють правовий режим державного кордону як кордонного (прикордонного) права, а також дослідження його ознак, які дають підстави для визнання кордонного (прикордонного) права окремою комплексною галуззю права України. Використовувана в сучасних умовах термінологія у сфері охорони державних кордонів (прикордонник, прикордонне законодавство, прикордонні органи тощо), утворена за допомогою кореня «прикордон», отримує відволікаюче непряме смислове навантаження, яке акцентує всі позначувані нею явища як такі, що мають місце «при кордоні». Насправді ж ці процеси локалізуються, здійснюються, проходять саме «на кордоні». У мовах західних сусідів (польська, румунська, чеська, німецька тощо) ця термінологія утворюється від кореня «кордон». За таким же принципом установлено назву органу охорони кордонів Української Народної Республіки – Окремого корпусу кордонної охорони УНР. У статті автори користуються експериментальним терміном «кордонне право». Виходячи за рамки «класичного» підходу до конструювання внутрішньої структури системи права (виділення галузей та інститутів права за предметом і методом правового регулювання), автори вдаються до вже апробованого вітчизняними науковцями використання правового режиму як системоутворюючої категорії щодо спільностей правових норм, які характеризуються багатопредметністю регульованих ними суспільних відносин. Висновок щодо визнання кордонного права комплексною галуззю права України ґрунтується на тому, що у сфері правового регулювання відносин щодо правового статусу й охорони державного кордону утворилася відносно відокремлена спільність правових норм, ядро яких становить Конституція й органічні закони, а також чинне законодавство. Особливої самобутності кордонне право набуває завдяки утвердженню в ньому комплексного правового режиму, який поєднує правові режими кількох галузей права – адміністративного, військового права, міжнародного права та оперативно-розшукової діяльності. The article aims to establish and justify the name of the corps of the legal norms that govern the legal regime of the state border as border law, as well as to study its features, which give grounds for recognition of border law as separate complex branch of the law of Ukraine. The terminology used in modern conditions in the field of protection of state borders (border guard, border legislation, border authorities, etc.) is created with the help of the root “border”, receives the distracting indirect semantic load that emphasizes all the phenomena marked by it as having a place “at the border”. In fact, these processes are localized, carried out, passed precisely “at the border”. In the languages of western neighbours (Polish, Romanian, Czech, German, etc.), this terminology is derived from the root “border”. According to the same principle, the name of the Ukrainian border protection authority was established the name of the border protection body of the Ukrainian People's Republic – separate corps of border protection of the Ukrainian People's Republic. In this article, the authors use the experimental term “border law”. Going beyond the “classical” approach to the design of the internal structure of the law system (allocation of branches and institutions of law on the subject and method of legal regulation), authors resort to the already tested by domestic scientists the use of the legal regime as a system-forming category regarding the commonalities of legal norms, which are characterized by the multidisciplinary public relations regulated by them. The conclusion on the recognition of border law as a complex branch of law of Ukraine is based on the fact that in the field of legal regulation of relations on the legal status and protection of the state border a relatively separate commonality of legal norms was formed, the core of which is the Constitution and organic laws, as well as current legislation. Border law acquires special originality due to the establishment of a comprehensive legal regime in it, which combines the legal regimes of several branches of law – administrative, military law, international law and operational and search activities.
Legal support of artificial intelligence
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Biehova, T.; Бєгова, Т. І.
This article examines the problems of legal qualification and status of artificial intelligence, analyzes case law and scientific approaches to the interpretation of the legal status of artificial intelligence to determine the model of legal regulation of intellectual property rights to objects created by artificial intelligence. The main directions of introduction of the process of digitalization in the field of artificial intelligence in Ukraine are revealed, attention is focused on the main features of the introduction of artificial intelligence in Ukraine and the world. Possible areas for improving the legal regulation of the status of artificial intelligence in Ukraine are identified, and also the main perspective directions of development of the legislation in the field of artificial intelligence are forecasted. Artificial intelligence has been identified as an object of study in a number of scientific disciplines and is a rather complex technical and philosophical phenomenon, and therefore the definitions proposed in science to define the concept of artificial intelligence are very heterogeneous. Emphasis is also placed on the main characteristics of artificial intelligence: technical (software) nature, ability to self-study in data processing, automated nature of such training, autonomy in decision-making, focus on achieving results that people achieve in the process of their intellectual activity. Given the isolated features that allow to establish the closeness of the nature of artificial intelligence to the nature of the computer program, given the dynamic and continuous development of artificial intelligence and the inadmissibility of this definition due to an exhaustive list of technologies that can lead to excessive narrowing of the term and lead to the need for its constant revision, as well as given the requirement for technological neutrality of regulatory definitions, we propose for legal purposes to define the concept of "artificial intelligence" as a computer program based on – algorithms of data analysis and algorithms of formation on the basis of such analysis of algorithms of autonomous decision-making for achievement of the certain purpose. We consider it inexpedient for the purposes of legal regulation to classify artificial intelligence into weak and strong, because the only thing that distinguishes these scientifically defined types of artificial intelligence is the functional content, which is not important in this case to determine the legal status of artificial intelligence. У цій статті досліджено проблеми правової кваліфікації та статусу штучного інтелекту, проаналізовано судову практику і наукові підходи до тлумачення правового статусу штучного інтелекту задля визначення моделі правового регулювання права інтелектуальної власності на об’єкти, створені штучним інтелектом. Розкрито основні напрямки запровадження процесу діджиталізації у сфері обігу штучного інтелекту в Україні, акцентовано увагу на основних особливостях введення в обіг штучного інтелекту в Україні і світі. Визначено можливі напрямки вдосконалення правового регулювання статусу штучного інтелекту в Україні, а також спрогнозовано основні перспективні напрямки розвитку законодавства у сфері штучного інтелекту. Визначено штучний інтелект як об’єкт дослідження низки наукових дисциплін, який є досить складним технічним і філософським явищем, а тому пропоновані в науці дефініції щодо визначення поняття «штучний інтелект» є дуже неоднорідними. Крім того, акцентовано увагу на таких основних характерних ознаках штучного інтелекту: технічний (програмний) характер; здатність до самонавчання під час оброблення даних; автоматизований характер такого навчання; автономність у прийнятті рішень; орієнтованість на досягнення результатів, які людина досягає під час своєї інтелектуальної діяльності. З огляду на виокремлені ознаки, які дозволяють установити близькість природи штучного інтелекту до природи комп’ютерної програми, з огляду на динамічний і безперервний розвиток явища штучного інтелекту і неприпустимість через це визначення такого поняття через вичерпний перелік технологій роботи, що може призвести до надмірного звуження терміну та необхідності його постійного перегляду, а також з огляду на вимогу до технологічної нейтральності нормативних дефініцій, ми пропонуємо в цілях правового регулювання визначити поняття «штучний інтелект» як комп’ютерну програму, в основі якої знаходяться алгоритми аналізу даних та алгоритми формування на основі такого аналізу алгоритмів автономного прийняття рішень задля досягнення визначеної мети. З метою правового регулювання ми вважаємо недоцільною класифікацію штучного інтелекту на слабкий і сильний, адже єдине, що відрізняє ці науково визначені види штучного інтелекту, – це функціональна наповненість, яка не є у цьому випадку важливою для визначення правового статусу штучного інтелекту.
Актуальні питання інституту визнання необґрунтованими активів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Вороніжський, Я. В.; Voronizhskyi, Ya.
Наукову статтю присвячено актуальним науковим і практичним проблемам функціонування інституту цивільної конфіскації в Україні. Автором за допомогою поняття і суті цивільно-правової санкції, цивільно-правової відповідальності, способів захисту цивільних прав та інтересів визначено місце санкції визнання необґрунтованими активів та їхнє стягнення в дохід держави серед підстав припинення права власності. Висвітлено специфіку норм і принципів, які здійснюють правове регулювання зазначеного інституту конфіскації непояснених активів, та з’ясовано роль і місце цього інституту у протидії корупційним правопорушенням і правопорушенням, пов’язаним із корупцією. За допомогою характерних ознак цивільної конфіскації сформовано її поняття і вказано її наслідки. Крім того, встановлено, що інститут визнання необґрунтованими активів є міжгалузевою санкцією за невиконання вимог до антикорупційного законодавства особами, уповноваженими на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, що має не лише цивільно-правові наслідки, але й адміністративні та дисциплінарні. Крім цього, автором вивчено винятки, характерні для визнання необґрунтованими активів і стягнення їх у дохід держави з таких правил цивільного права і цивільного процесу: змагальності цивільного процесу, презумпції правомірності набуття права власності та правомірності володіння майном. Проаналізовано розвиток інституту визнання необґрунтованими активів в історичному аспекті та з’ясовано досвід іноземних держав, а також зроблено висновки, що цей захід не є покаранням. У науковій праці також вивчено поняття «активи», їхнє виявлення, розшук та управління, їхні законодавчі розбіжності у різних нормативно-правових актах, а також акцентовано увагу на необхідності внесення змін до визначення можливості уповноваженої особи прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними та поняттю доручення у примітці до статті 368-5 КК України і статті 290 ЦПК України. Звернено увагу на роль Вищого антикорупційного суду у розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їхнє стягнення в дохід держави. The paper is devoted to relevant scientific and practical problems of the functioning of the institute of civil confiscation in Ukraine. The author used the definition and essence of civil sanctions, civil liability and methods of protection of civil rights and interests to determine the place of penalty for unexplained assets and their compulsory expropriation among the basis for the termination of ownership rights. The specifics of norms and principles that regulate the institution of confiscation of unexplained assets was examined, as well as the role and place of this institution in combating corruption and corruption-related offenses. The term “civil confiscation” was defined based on the properties characteristic to it, and its consequences were identified. It was also established that the institute of recognition of unexplained assets is an inter-sectoral penalty for non-compliance with anti-corruption legislation by state officials, that has not only civil, but also administrative and disciplinary consequences. In addition, the author studied the exceptions for recognition of unexplained assets and their compulsory expropriation from the following rules of civil law and civil procedure: adversarial nature of civil proceedings, presumptions of legal acquiring property right and legality of property possession. The development of the institute of recognition of unexplained assets was analyzed in the historical context, as well as the experience of foreign states; it was concluded that this measure is not a punishment. The paper examines the concept of "assets", their detection, search and management, as well as discrepancies in their treatment by various legal acts, emphasizing the need to make changes that establish the ability of an authorized person to directly or indirectly act on assets in the manner equivalent to the authority to dispose of them or per procurationem as indicated in the note to Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine and Article 290 of the CPC of Ukraine. The role of the High Anti-Corruption Court of Ukraine was noted in considering cases of recognition of unexplained assets and their confiscation.
Вчинення кримінального правопорушення у зв'язку із виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку як обставина, що обтяжує покарання
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Боровик, А. В.; Borovyk, A.
У статті розкрито актуальні питання обставини, яка обтяжує покарання, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 67 КК України, – «вчинення кримінального правопорушення у зв'язку із виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку». Встановлено, що зазначена обставина може означати, що це кримінально протиправне діяння вчиняється: 1) з метою перешкоджання виконанню потерпілим службового або громадського обов'язку; 2) з мотивів помсти за виконання потерпілим службового або громадського обов'язку незалежно від часу, що минув із моменту виконання потерпілим обов’язку до моменту вчинення кримінального правопорушення через виконання потерпілим службового або громадського обов'язку; 3) під час виконання потерпілим службового або громадського обов’язку, переслідуючи інші мотиви чи мету. Аргументовано, що буквальне тлумачення положень п. 4 ч. 1 ст. 67 КК України дає підстави стверджувати, що потерпілим від кримінального правопорушення через виконання ним службового або громадського обов'язку може бути як сам потерпілий, який виконує службовий або громадський обов’язок, так і близькі до нього особи. Водночас із метою усунення підґрунтя для будь-яких спекуляцій під час правозастосування видається доцільним підтримати пропозицію про розширення потерпілих від кримінального правопорушення, про що йдеться у п. 4 ч. 1 ст. 67 КК України. Найбільш оптимальним терміном для цього видається термін «близька особа». Як зауважено в юридичній літературі, кримінально-правова природа – це термін, який охоплює визначення поняття (явища), його характерні ознаки і властивості, соціальну зумовленість, значення, мету, історію виникнення, становлення і розвитку, зміст, механізм правового регулювання, місце у системі кримінального права, відмінність від інших явищ, функції та підстави тощо [6, с. 433]. Звичайно, в межах цього дослідження неможливо звернути увагу на всі складники кримінально-правової природи. Тому слід зосередити увагу на кримінально-правовій характеристиці найважливіших для її правозастосування аспектах. Адже кримінально-правова характеристика, як слушно зауважують науковці, має значення не лише для кваліфікації кримінального правопорушення і призначення покарання, але і під час доказування [7, с. 64]. The article reveals topical issues of the circumstance aggravating the punishment provided by paragraph 4 of Part 1 of Article 67 of the Criminal Code of Ukraine, – “committing a criminal offense due to the performance of the victim’s official or public duty.” It is established that this circumstance may mean that this criminally illegal act is committed: 1) in order to prevent the victim from performing official or public duties; 2) on the grounds of revenge for the victim's performance of official or public duty, regardless of the time elapsed from the moment the victim performed his duty to the moment of committing a criminal offense in connection with the victim's performance of official or public duty; 3) during the performance of official or public duties by the victim, pursuing other motives or goals. It is argued that the literal interpretation of the provisions of paragraph 4 of Part 1 of Art. 67 of the Criminal Code of Ukraine gives grounds to claim that the victim of a criminal offense in connection with the performance of the victim's official or public duty may be the victim himself, who performs official or public duty, and his relatives. At the same time, in order to eliminate the basis for any speculation in law enforcement, it seems appropriate to support the proposal that the expansion of victims of criminal offenses referred to in paragraph 4 of Part 1 of Art. 67 of the Criminal Code of Ukraine. The most optimal term for this is the term “close person”. The legal literature states that criminal and law nature is a term that covers the definition of the concept (phenomenon), its characteristics and properties, social conditionality, meaning, purpose, history of origin, formation and development, content, mechanism of legal regulation, place in system of criminal and law nature, difference from other phenomena, functions and grounds, etc. [6, p. 433]. Of course, it is impossible to pay attention to all components of the criminal and law nature within the study. Therefore, we should focus on the criminal and law characteristics of the most important aspects of law enforcement. After all, the criminal and law characteristic,
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як захід цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ромась, Д. С.; Romas, D.
Статтю присвячено визначенню особливостей відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права. Встановлено, що метою відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права є компенсація за душевні страждання фізичній особі та посягання на ділову репутацію юридичної особи (оскільки такий суб’єкт авторського права не володіє психікою, не має духовного і психічного прояву). Цивільне законодавство застосовує поняття «моральна шкода» для фізичних осіб, тоді як для юридичних осіб більш характерною є відшкодування «немайнової» шкоди. Автору може завдаватися моральна (немайнова) шкода за порушення як особистих немайнових, так і майнових прав, тоді як іншим особам, яким передано авторське право, може бути завдана моральна (немайнова) шкода через порушення лише майнових авторських прав. У статті запропоновано закріпити на законодавчому рівні презумпцію моральної шкоди для автора стосовно всіх випадків порушення особистих немайнових авторських прав, яка означає, що під час порушення будь-яких авторських прав завжди буде завдано моральних страждань для автора. Водночас порушення майнових авторських прав у суді слід доводити автору та іншим суб’єктам авторського права. Зазначено, що лише грошове відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права занадто вузько характеризує негативні наслідки її завдання. Запропоновано внести відповідні зміни до закону щодо поширення на відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права та інших способів. Запропоновано встановити мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди для автора, який зазнав порушення особистих немайнових авторських прав, у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що слугуватиме забезпеченням каральної та виховної функцій цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права. У статті доведено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права залежить від цільового призначення порушення авторського права, ступеня страждань суб’єкта авторського права або інших негативних наслідків, а також від характеру правопорушення. The article is devoted to determining the features of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement. It is established that the purpose of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement is compensation for mental suffering of an individual and encroachment on the business reputation of a legal entity (because such a subject of copyright has no psyche, no spiritual and mental manifestation). Civil law applies the concept of ‘non-pecuniary damage’ to individuals, while for legal entities is more typical compensation for ‘non-pecuniary’ damage. The author may suffer moral (non-pecuniary) damage for infringement of both personal non-proprietary and property rights, while other persons to whom copyright has been transferred may suffer non-pecuniary (non-pecuniary) damage for infringement of only property copyright. The article proposes to enshrine at the legislative level the presumption of moral damage to the author in all cases of infringement of personal non-property copyrights, which means that infringement of any copyright will always cause moral suffering to the author. In this case, the infringement of copyright must be proved in court to the author and other subjects of copyright. It is stated that only monetary compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement too narrowly characterizes the negative consequences of its task. It is proposed to make appropriate amendments to the law on the extension of moral (non-pecuniary) damages for copyright infringement and other means. The article proposes to establish a minimum amount of compensation for non-pecuniary damage for an author who has suffered a violation of personal non-property copyrights in the form of a living wage for able-bodied persons. This will serve to ensure the punitive and educational functions of civil liability for copyright infringement. The article proves that the amount of compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement depends on the purpose of copyright infringement, the degree of suffering of the subject of copyright or other negative consequences, the nature of the infringement.
Гарантування безпеки людини і суспільства як функція держави і монарха у середньовічній Європі
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Загуменна, Ю. О.; Zahumenna, Yu.
У статті досліджено, що ключовою політико-правовою підвалиною формування безпекового дискурсу у середньовічній європейській цивілізації була монопольна за своїм офіційним статусом християнська доктрина. Ця доктрина запропонувала цілісне і взаємозумовлене бачення права, держави, суспільства та їхніх зв’язків у встановленні, обґрунтуванні, легітимації і зміцненні засад безпечного існування соціуму. Вона мала внутрішньополітичний і зовнішньополітичний виміри, охоплювала своїм дискурсом взаємовідносини між різними суб’єктами політико-правових відносин, структурувала ці відносини довкола провідних центрів влади, якими у середньовічній Європі були монархічні, феодальні (великі територіальні магнати) і церковні (папство, єпископат) структури, а також сприяла інтегруванню середньовічних суспільств, особливо на етапах розпаду та занепаду інститутів центральної державної влади. Зазначена концепція багато в чому була побудована на синтезі пізньої античної політико-правової спадщини (уявлення про загальне благо, справедливість, мир тощо) із духовними засадами християнського віровчення (мир, злагода, порядок, ідеї боговстановленості влади, законослухняності тощо). Показано, що у добу Середньовіччя як цивілізації військово-релігійного типу на першому плані були такі сфери публічної безпеки, як воєнна та релігійна. З’ясовано, що політико-правова думка доби Середньовіччя значно змістила акценти у структуруванні суб’єктів гарантування публічної безпеки, поставивши на перше місце Бога і Церкву як Його земне втілення. Правова інституціоналізація публічної безпеки осмислювалась у політико-правовій думці як складне і динамічне явище, невіддільне від співтворчості Бога та людини: Бог як кінцева найвища інстанція гарантування публічної безпеки, гарант її високої аксіологічної цінності, тим не менш, віддає на розсуд людей досить широку сферу докладання власних зусиль для свідомого гарантування публічної безпеки поряд із іншими суспільними цінностями, такими як життя, справедливість, рівність усіх перед Богом, відповідальність, сумління тощо. Слабкість реалізації безпекової функції державою і центральною владою компенсувалась авторитетом і владою Церкви, яка поклала на себе таку безпекову функцію, як утілення Божої Волі та прообраз Граду Божого на Землі. The author shows that the key political and legal basis for the formation of security discourse in medieval European civilization was a monopoly on its official status Christian doctrine. This doctrine offered a holistic and interdependent vision of law, the state, society and their links in establishing, justifying, legitimizing and strengthening the principles of safe existence of society. It had domestic and foreign policy dimensions, covered with its discourse the relationship between the various subjects of political and legal relations, structured these relations around the leading centers of power, which in medieval Europe were monarchical, feudal (large territorial magnates) and church structures. ), as well as contributed to the integration of medieval societies, especially in the stages of decay and decline of the institutions of central government. This concept was largely based on the synthesis of late antiquity political and legal heritage (the idea of the common good, justice, peace, etc.) with the spiritual foundations of Christian doctrine (peace, harmony, order, ideas of godliness, obedience to the law, etc.). It is shown that, being a civilization of military-religious type, the Middle Ages brought to the fore such spheres of public security as military and religious security. It has been found that the political and legal thought of the Middle Ages significantly shifted the emphasis in structuring the subjects of guaranteeing public safety, bringing God and the Church as His earthly incarnation in the first place. Legal institutionalization of public safety was understood in political and legal thought as a complex and dynamic phenomenon, inseparable from the co-creation of God and man: being the ultimate highest authority for guaranteeing public safety, the guarantor of its high axiological value, God nevertheless making one's own efforts to consciously guarantee public safety, along with other social values such as life, justice, equality before God, responsibility, conscience, etc. The weakness of the implementation of the security function by the state and the central government was compensated by the authority and power of the Church, which assumes the security function as the embodiment of God's Will and the prototype of the City of God on earth.
Генезис розвитку адміністративно-правового захисту прав пацієнтів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Білий, Д. О.; Bilyi, D.
У цій науковій статті автором здійснено дослідження генезису розвитку адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Здійснено характеристику кожного періоду розвитку захисту прав пацієнтів. Автором визначено, що давньоруський період характеризувався відсутністю засобів лікування, появою нетрадиційних методів лікування з метою полегшення болю та лікування, диференціацією якості медичної допомоги залежно від соціального та економічного стану осіб. Період розвитку медицини і формування прав пацієнтів у правових актах характеризувався створенням спеціалізованих навчальних закладів для навчання лікарів; створенням лікарняних палат при монастирях і цілих монастирів лікувального спрямування; створенням медичних шкіл та появою аптек; необхідністю надання медичної допомоги не лише особам, які зазнали каліцтв, отримали рани та поранення під час бою, але і здійснення профілактики та боротьби з інфекційними хворобами. Новітній період характеризувався відкриттям низки медичних університетів і створенням періодичного медичного друку, а також професійними з’їздами лікарів. У радянському періоді сформувалася консервативна модель захисту прав пацієнтів. Визначено, що право пацієнтів на охорону здоров’я є головним конституційним правом особи. У період формування захисту прав пацієнтів в Україні відбулися такі зміни: формування законодавства щодо правової регламентації видів прав пацієнтів; виникнення можливості медичного страхування; поява централізованої системи органів публічної адміністрації із захисту прав пацієнтів, бюджетного і позабюджетного фінансування закладів охорони здоров’я, що безпосереднім чином впливає на якість та обсяг медичних послуг, які отримують пацієнти; виникнення можливості правової регламентації захисту пацієнтами своїх прав шляхом оскарження; поява судової практики захисту прав пацієнтів; переважання державної медицини над приватною; створення розгалуженої системи закладів охорони здоров’я. У сучасному періоді (із 2016 року по теперішній час) відбулись утвердження прав пацієнтів і здійснення реформаційних перетворень у системі охорони здоров’я; визнання системи прав пацієнтів та юридичних гарантій їх захисту; вдосконалення системи медичного страхування; запровадження системи спільного фінансування медичних послуг, що негативно вплинуло на захист прав пацієнтів; виникнення спеціалізації «медичне право»; поява судової практики захисту прав пацієнтів; упровадження соціальних програм захисту прав пацієнтів. In this scientific article, the author has added to the genesis of the development of the administrative-legal protection of the rights of patients. The characteristics of the skin period and the development of the protection of the rights of patients have been made. The author pointed out that the old Russian period was characterized by: the emergence of non-traditional methods of healing with the method of relieving pain and healing; differentiation of medical quality to help fallow in the social and economic status of the individual. The period of development of medicine and the formation of the rights of patients in legal acts was characterized by: the creation of special initial pledges for the education of doctors; creation of liquor chambers at monasteries and other monasteries of liquor directing; the creation of medical schools and the emergence of pharmacies; the need for medical assistance is not only for individuals, as they recognized the calculus, took away the wounded and wounded during the battle, but also the development of prevention and the fight against infectious epidemics. The new period was characterized by the opening of low medical universities and the creation of a periodical medical doctor, as well as professional awards of doctors. In the Radyansk period, a conservative model was formed for defending the rights of patients, it was determined that the right of patients to protect health is the main constitutional right of an individual. During the period of formation of the protection of the rights of patients in Ukraine, there was a formation of legislation on the legal regulation of the types of rights of patients; viniknennya possibility of medical insurance; a centralized system of public administration bodies appeared to protect the rights of patients; the presence of budgetary and extra-budgetary financing of mortgages for the protection of health, which indiscriminately contributes to the quality of the obligatory medical services, as a result of patients; blame the feasibility of legal regulation for the protection by patients of their rights by way of oskarzhennya; emergence of shipboard practice for defending the rights of patients; the importance of state medicine over self-financed; the creation of a galvanized system of mortgages for the protection of health. In the current period from 2016 to the present hour, the rights of patients and the reformation reforms in the health care system were approved; knowledge of the system of rights of patients and legal guarantees of their protection; improving the system of medical insurance; zaprovadzhennya system spivfinansuvannya medical services, which negatively vplinula on the protection of the rights of patients; viniknennya specialization "medical law"; emergence of shipboard practice for defending the rights of patients; promotion of social programs to protect the rights of patients.
До питання причинно-наслідкового зв’язку як умови виникнення зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої атракціонами
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Бабійчук, В. М.; Babiichuk, V.
Статтю присвячено особливостям зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої атракціонами, а саме причинно-наслідковому зв’язку як одній із основоположних умов виникнення зобов’язання. Досліджено основні теорії причинно-наслідкового зв’язку. Встановлено, що для України основоположними є дві теорії: прямого причинного зв’язку, на якій побудована конструкція зобов’язань із відшкодування шкоди у судовій практиці, і теорія необхідних та випадкових зв’язків, яка переважає в українській цивільній доктрині. Проаналізовано визначення поняття «атракціон», виділено основні ланки причинно-наслідкового зв’язку, характерні для зобов’язання із відшкодування шкоди, завданої атракціонами. Першою виділено та проаналізовано ланку «зв’язок між поведінкою організатора атракціону та його функціонуванням». Досліджено основний елемент ланки – обов’язок розумного догляду. Досліджено і проаналізовано ланку «зв’язок між функціонуванням атракціону і шкодою як наслідком». На основі теоретичних міркувань та судової практики виділено основні причини, характерні для зазначеної ланки: амортизація певного механізму; непередбачувана дія атракціону (помилка програмного забезпечення віртуального атракціону); помилка оператора та інші. Зауважено, що конкретну поведінку особи (її дії чи бездіяльність), яка обслуговує атракціон та надає дозвіл на його експлуатацію, варто виділити із загальної діяльності атракціону, що створює підвищену небезпеку для оточуючих. Акцентовано увагу на тому, що у діяльності атракціонів трапляються випадки, коли виділено три ланки (зв’язок між поведінкою організатора атракціону та його функціонуванням; між функціонуванням атракціону і шкодою як наслідком; між поведінкою особи, зобов’язаної здійснювати технічне обслуговування, та оглядом атракціону і шкодою, що настала), а також такі, що не містять причин завдання шкоди. На основі цього виділено четверту ланку – зв’язок між шкодою, що настала, і причинами, не пов’язаними із діяльністю атракціону. У такому випадку йдеться про непрямі причини. Досліджено та обґрунтовано існування п’ятої ланки причинно-наслідкового зв’язку у зобов’язаннях із відшкодування шкоди, завданої атракціонами – «зв’язок між діяльністю кількох атракціонів». Запропоновано доповнення до ЦК України новою правовою категорією «презумпція дублюючого причинно-наслідкового зв’язку». The article focuses on the peculiarities of obligations to compensate for damage caused by attractions, namely the causal link, as one of the fundamental conditions for the occurrence of the obligation. The main theories of causation are studied. It is established that two theories are fundamental for Ukraine: direct causation, on which the construction of obligations to compensate for damages in judicial practice, and the theory of necessary and accidental relations, which prevails in the Ukrainian civil doctrine. The definition of the concept of the attractions is analyzed, and the main links of causation are characterized by the obligation to compensate for the damage caused by the attractions. The firstly identify and analyze the link "relationship between the behavior of the organizer of the attractions and its operation." The main element of the link – the duty of care – has been studied. The link "the connection between the operation of the attractions and the damage as a result" has been studied and analyzed. On the basis of theoretical considerations and case law, the main reasons characteristic of this chain are identified: depreciation of a certain mechanism; unpredictable action of the attraction (error of the virtual attractions software); operator error, etc. It is noted that the specific behavior of a person (his actions or inaction), which directly serves the attractions and gives permission for its operation, should be distinguished directly from the general activities of the attractions, which creates an increased danger to others. Emphasis is placed on the fact that there are three links in the activities of attractions (the relationship between the behavior of the organizer of the attractions and its operation; between the operation of the attractions and the damage as a result; between the behavior of the person responsible for maintenance and inspection that occurred) do not contain the cause of the damage. The fourth link is based on the connection between the damage caused and the reasons not related to the activities of the attractions. In this case, we are talking about indirect causes. The existence of the fifth link of causation in the obligations to compensate for damage caused by the attractions – the link "the relationship between the activities of several attractions" was studied and substantiated. It is proposed to introduce in the Civil Code of Ukraine "presumptions of duplicate causation".
До питання цивільно-правовї відповідальності за порушення виконання договору про надання послуг із централізовного опалення
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Цибань, А. А.; Tsyban, A.
Наукова стаття присвячена окремим аспектам настання цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання з надання послуг централізованого опалення суб’єктом господарювання споживачу, як іншій стороні відповідного зобов’язання. На підставі правових норм чинного законодавства визначено, що однією з основних вимог, яка висувається до належного виконання вказаного зобов’язання, є дотримання певних якісних та/або кількісних характеристик під час надання послуги із централізованого опалення, оскільки якість товару – це сукупність властивостей продукції, що характеризують її призначення, особливості, корисність та здатність задовольняти певні потреби суспільства, продукції, яка охоплює не тільки споживчі, а й технічні, технологічні властивості продукції, конструкторсько-художні особливості, надійність тощо. Визначено, що порушення виконання зобов’язання, тобто його невиконання чи неналежне виконання, може бути пов’язане з невідповідністю кількісних та/або якісних показники такої послуги, як теплопостачання, що пов’язується з відповідною температурою у квартирі. Так, настання цивільно-правової відповідальності, відповідно до визначеної законодавством парадигми, де кімнатна температура повітря, як кількісний та якісний показник, ставиться в залежність від наявного та реального постачання теплової енергії, є суперечливим та необґрунтованим, оскільки кімнатна температура повітря у 18 °С може зберігатись і за наявності та роботи окремих електричних приладів обігріву, товщини стін та інших чинників навіть без централізованого постачання теплової енергії. Запропоновано більш детально визначити механізм захисту прав споживачів у передбаченому зобов’язанні шляхом закріплення на законодавчому рівні більш чітких критеріїв для можливості визначення кількісних та якісних показників щодо отримання послуги з постачання теплової енергії, зокрема таких, як тиск подачі, амортизація устаткування тощо, відхилення та недотримання яких може слугувати підставою для настання цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. There is scientific article is devoted to certain aspects of the occurrence of civil liability for non-performance or improper performance of the obligation to provide district heating services by the business entity – the consumer, as the other party to the obligation. Based on the legal norms of current legislation, it is determined that one of the main requirements for the proper implementation of this obligation is compliance with certain qualitative and / or quantitative characteristics in the provision of district heating services, as product quality is a set of product properties characterize its purpose, features, usefulness and ability to meet certain needs of society and products that cover not only consumer but also technical, technological properties of products, design and artistic features, reliability, etc. It is determined that the breach of the obligation, ie its non-fulfillment or improper fulfillment, may be related to the mismatch of quantitative and / or qualitative indicators of such a service as heat supply, which in turn is associated with the corresponding temperature in the apartment. Thus, the onset of civil liability, according to the paradigm defined by law, where room temperature, as a quantitative and qualitative indicator, depends on the available and actual supply of heat, is contradictory and unreasonable, as room temperature of 18 °C, can be stored in the presence and operation of individual electric heaters, wall thickness and other factors, even without a centralized supply of thermal energy. It is proposed to define in more detail the mechanism of consumer protection in the envisaged obligation by establishing clearer criteria at the legislative level to determine quantitative and qualitative indicators for obtaining heat supply services, such as supply pressure, equipment depreciation, etc., deviations and non-compliance may serve as a basis for the occurrence of civil liability for non-performance or improper performance of the obligation.
Досвід організації процесу відбування покарання у виправних установах землі Баварія (Німеччина)
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Іваньков, І. В.; Ivankov, I.; Іваньков, О. І.; Ivankov, O.
Наукова стаття присвячена висвітленню досвіду організації процесу відбування покарання у виправних установах землі Баварія (Німеччина). В основу кримінально-виконавчої політики Баварії покладено положення, закріплені в Мінімальних стандартних правилах ООН щодо поводження з ув’язненими 2015 р. та Європейських пенітенціарних правилах 2006 р. (у редакції 2020 р.), відповідно до яких цілями вироку до тюремного ув’язнення або до аналогічного позбавлення волі є головним чином захист суспільства від злочинців і скорочення випадків рецидивізму. Ці цілі можуть бути досягнуті лише в тому випадку, якщо термін ув’язнення використовується, наскільки це можливо, для забезпечення реінтеграції таких осіб у суспільство після їх звільнення, щоб вони могли вести законослухняний і самостійний спосіб життя. Зміст кримінально-виконавчої політики, окремі аспекти виконання покарання у вигляді позбавлення волі, вимоги до персоналу виправних установ у Баварії та Україні мають схожі риси. Зокрема, кримінально- виконавча система перебуває у віданні Міністерства юстиції; адміністрація не може впливати на чисельність засуджених у виправних установах; засуджені, які мають заборгованість за виконавчими документами (у Баварії всі засуджені повинні працювати), зобов’язані працювати як на території виправної установи, так і за її межами; наявність реабілітаційних заходів; надання відпустки під час відбування покарання. Водночас кримінально-виконавча система Баварії має й відмінні риси: між Міністерством юстиції та виправними установами немає органу управління середньої ланки (на кшталт Департаменту з питань виконання кримінальних покарань і його регіональних управлінь в Україні), що, на думку німецьких науковців і практиків, значно поліпшує процес управління й суттєво економить кошти. У Баварії існує інший принцип розподілу засуджених між установами виконання покарань (окремі установи для вперше засуджених і засуджених на строк не більше 3-х місяців, для засуджених до тривалих строків позбавлення волі (більше шести років), для засуджених до довічного позбавлення волі або превентивного ув’язнення на строк більше 6 років, ізольовані ділянки для засуджених жінок у виправних установах для чоловіків тощо. This scientific article is devoted to the highlighting the experience of organizing the process of serving sentences in correctional institutions of the state of Bavaria (Germany). The penitentiary policy of Bavaria is based on the provisions enshrined in the UN Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners in 2015 and the European Prison Rules 2006 (as amended in 2020). In accordance with these provisions, the objectives of a prison sentence are to protect society from criminals and reduce recidivism. These objectives can only be achieved if the term of imprisonment is used to ensure the reintegration of such persons into society after their release, so that they can lead a law-abiding and independent life. The content of the penitentiary policy, certain aspects of the execution of punishment in the form of deprivation of liberty, the requirements for the personnel of correctional institutions in Bavaria and Ukraine have similar features. 1. The penitentiary system is under the jurisdiction of the Ministry of Justice. 2. The administration cannot influence the number of convicts in correctional institutions. 3. Convicts who are in arrears on enforcement documents (in Bavaria all convicts must work) are required to work on the territory of the correctional institution or outside it. 4. Availability of rehabilitation measures. 5. Granting leave while serving a sentence. At the same time, the penitentiary system of Bavaria has distinctive features. Firstly, between the Ministry of Justice and correctional institutions there is no middle management body (like the Department for the Execution of Criminal Sentences and its regional departments in Ukraine), which, according to German scientists and practitioners, significantly improves the management process and significantly saves money. Secondly, in Bavaria, a different principle of distribution of convicts between institutions for the execution of sentences is applied (separate institutions for first-time convicts and those convicted for a period of not more than 3 months, for those sentenced to long terms of imprisonment (more than six years), for those sentenced to life imprisonment). freedom or preventive detention for more than 6 years, isolated areas for convicted women in correctional facilities for men, etc.).
Екологічне законодавство України та ЄС
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Данилюк, С. М.; Danyliuk, S.
Статтю присвячено дослідженню екологічного законодавства України і країн Європейського Союзу. Надзвичайно важливими і глобальними проблемами як сьогодення, так і недалекого майбуття є екологічні проблеми, про актуальність яких сказано вже немало. Екологічні стандарти є важливим засобом збереження природного середовища, добробуту і безпеки людини. У статті розглянуто законодавче закріплення екологічних норм в Україні та за кордоном – у країнах Європейського союзу, зокрема Франції, Швеції, Італії, де екологічне законодавство кодифіковано і врегульовано екологічними кодексами, та Німеччини, екологічне законодавство якої засновано тільки на еколого-орієнтованих принципах. На основі аналізу екологічного законодавства зазначених країн зроблено висновок, що завдяки кодифікації природоохоронних норм недоліки старих правових структур було усунено, скасовано неактивні або не досить ефективні стандарти, екологічні стандарти приведено у відповідність зі стандартами інших галузей права, а зменшення кількості загальних норм дозволило спростити застосування екологічного права. Вивчено проблеми системи і структури екологічного законодавства, проблему кодифікації екологічного законодавства, надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у галузі охорони навколишнього природного середовища, управління природними ресурсами та екологічної безпеки, аналізу доцільності кодифікації екологічного законодавства в Україні. Юридичне закріплення системного економічного підходу до екологічних питань є важливою операцією. Цей підхід має поєднувати не лише суворі та придатні до виконання покарання за звичну недбалість до навколишнього середовища, але і заохочувати розсудливу поведінку щодо охорони довкілля. Галузь екологічного права є не досить урегульованою в українському законодавстві, проте надзвичайно важливою для забезпечення реалізації прав громадян України на чисте навколишнє середовище та, врештірешт, здоров’я, тому тема статті все ж потребує подальшого наукового дослідження і вдосконалення аспектів практичної реалізації наукових пропозицій. The article is devoted to the study of environmental legislation of Ukraine and the European Union. Extremely important and global problems both today and in the near future are environmental problems, the urgency of which has not been said much. Environmental standards are an important means of preserving the natural environment, human well-being and safety. The article examines the legal consolidation of environmental standards in Ukraine and abroad – in the European Union, including France, Sweden, Italy, where environmental legislation is codified and regulated by environmental codes and Germany, whose environmental legislation is based solely on environmentally-oriented principles. Based on the analysis of environmental legislation of these countries, it was concluded that due to the codification of environmental regulations, the shortcomings of the old legal structures were eliminated, inactive or ineffective standards were abolished, environmental standards were brought into line with standards of other branches of law.. The problems of the system and structure of environmental legislation, the problem of codification of environmental legislation, proposals for improving the legislation of Ukraine in the field of environmental protection, natural resources management and environmental safety, analysis of the feasibility of codification of environmental legislation in Ukraine. Legal consolidation of a systematic economic approach to environmental issues is an important operation. This approach should not only combine severe and enforceable penalties for habitual neglect of the environment, but also encourage prudent environmental behavior. The field of environmental law is insufficiently regulated in Ukrainian legislation, but extremely important for ensuring the realization of the rights of Ukrainian citizens to a clean environment and, ultimately, health, and therefore the topic of the article still needs further research and improvement of practical implementation of scientific proposals.
Жертва насильницьких злочинів – ключове поняття віктимології
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Лех, Р. В.; Lekh, R.
Україна на сучасному етапі свого розвитку переживає глибоку соціальну та політичну кризу, а в її межах і стан усе більшої криміналізації багатьох сфер життєдіяльності, і на рівні масових явищ, і на індивідуальному рівні. Наслідком такої негативної ситуації є погіршення контролю з боку держави над злочинністю (від її індивідуальних проявів до терористичних), зниження життєвого рівня багатьох сімей, підвищена чутливість соціуму до психологічно подразнювальних факторів, правовий нігілізм і, як результат, сплеск насильства. Це потребує від практиків і науковців продовження вивчення цього явища та вироблення адекватних профілактичних, кримінологічних, кримінально-правових тощо заходів для нейтралізації загроз і загалом можливості його спричинення. Вивчення насильства неможливе без вивчення його наслідків і передумов, а також об’єкта такого насильства. Інтерес до потерпілого, власне, і зумовлений тим, що він є необхідним елементом криміногенного конфлікту – одного зі складників, поряд із особою злочинця, кримінально-насильницької поведінки. Та й кримінологічна характеристика особи, що вчиняє насильницькі дії, буде цінною та повною лише за умови доповнення її віктимологічними характеристиками. У такому разі матимемо змогу уникнути однобічності кримінологічних досліджень, де особа й поведінка злочинця не доповнюються характеристиками жертви злочину, а розглядаються окремо, без зв’язку одна з одною. Вивчаючи жертву в різних аспектах і її роль у генезисі злочину, кримінальна віктимологія виходить із того, що поведінка особи за своєю природою може бути не тільки злочинною, а й необачною, ризикованою, легковажною, розпущеною, інколи провокаційною, отже, небезпечною для самої себе, що, природно, збільшує її схильність до злочинних зазіхань. У цьому плані додаткового значення набувають характеристики особи: вік, стать, соціальний статус, виконувані соціальні ролі, професія, готовність діяти в критичній ситуації певним чином, а також навколишнє середовище, конкретна ситуація, поводження третіх осіб тощо. Сполучення об’єктивних і суб’єктивних чинників і їх взаємодія впливають на здатність тієї або іншої особи стати потерпілою від злочину. Ukraine, at the present stage of its development, is experiencing a deep social and political crisis, and within its limits the increasing criminalization of many spheres of life, both at the level of mass phenomena and at the individual level. The consequence of such a negative situation is the deterioration of state control over crime (from its individual manifestations to terrorist), lower living standards of many families, increased sensitivity of society to psychologically irritating factors, legal nihilism and as a result of violence. This requires practitioners and scientists to continue to study this phenomenon and develop adequate preventive, criminological, criminal law, etc. measures to neutralize threats and in general the possibility of its occurrence. It is impossible to study violence without studying its consequences and preconditions, as well as the object of such violence. The interest in the victim, in fact, is due to the fact that he is a necessary element of criminogenic conflict – one of the components, along with the identity of the offender, criminal and violent behavior. And the criminological characteristics of a person who commits violent acts will be valuable and complete only if it is supplemented by victimological characteristics. In this case, we will be able to avoid one-sided criminological research, where the identity and behavior of the offender are not supplemented by the characteristics of the victim of the crime, but are considered separately, without connection with each other. Studying the victim in various aspects and his role in the genesis of crime, criminal victimology assumes that a person's behavior can be inherently not only criminal but also reckless, risky, frivolous, promiscuous, sometimes provocative, and therefore dangerous to himself, which, of course, increases her propensity for criminal encroachment. In this regard, the characteristics of the person are of additional importance: age, gender, social status, social roles, profession, willingness to act in a critical situation in a certain way, as well as the environment, specific situation, behavior of third parties, etc. The combination of objective and subjective factors and their interaction affects the ability of a person to become a victim of crime.
Завдання експертиз проєктів нормативно-правових актів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ляшук, Р. М.; Liashuk, R.; Вичавка, В. І.; Vychavka, V.
У статті розглядається зміст завдань експертиз проєктів нормативно-правових актів. Проаналізовано зміст основних завдань експертизи проєкту нормативно-правового акта, а саме: перевірки відповідності проєкту нормативно-правового акта положенням національного законодавства, оцінки відповідності проєкту нормативно-правового акта сучасному рівню наукових знань, аналізу рівня використання світового досвіду, прогнозування соціально-економічних, можливих правових наслідків виконання нормативно-правового акта в разі затвердження його проєкту, перевірки дотримання вимог нормотворчої техніки. Установлено, що проведення правової експертизи проєкту нормативно-правового акта включає такі стадії: визначення предмета, методу регулювання нормативно-правового акта і ступеня його відповідності засадам правової системи; визначення ступеня врахування практики нормативного регулювання сфери суспільних відносин; установлення всіх змістових зав’язків положень проєкту з нормами, що містяться в інших нормативних актах; визначення ступеня відповідності проєкту нормативно-правового акту в цілому й окремих його елементів вимогам юридичної техніки; узагальнення окремих оцінок і формулювання загального висновку щодо подальшого проходження проєкту нормативно-правового акта. Стосовно проєкту нормативно-правового акта здійснюються такі види експертиз: правова, науково-правова, аналіз регуляторного впливу, екологічна, антикорупційна, фінансова, економічна та соціально-психологічна експертизи. Унаслідок дослідження законодавства й наукових праць автор робить висновок, що завданнями експертиз проєкту нормативно-правового акта є такі питання: визначення типових характеристик нормативно-правового акта, ступеня врахування практики нормативного регулювання, ступеня відповідності проєкту нормативно-правового акта вимогам юридичної техніки, виявлення й оцінка таких корупціогенних факторів, оцінка економічного та соціально-психологічного впливу норм права, узагальнення окремих оцінок і формулювання загального висновку. The article considers the content of the tasks of examinations of draft regulations. The content of the main tasks of the examination of the draft normative legal act is analyzed, in particular: checking the compliance of the draft normative legal act with the provisions of national legislation, assessing the compliance of the draft normative legal act with the current level of scientific knowledge. normative legal act in case of approval of its project, verification of compliance with regulatory requirements. It is established that the legal examination of the draft normative legal act includes the following stages: definition of the subject, method of regulation of the normative legal act and the degree of its compliance with the principles of the legal system; determining the degree of consideration of the practice of normative regulation of the sphere of public relations; establishing all the substantive links of the project provisions with the norms contained in other regulations; determining the degree of compliance of the draft normative legal act as a whole and its individual elements with the requirements of legal techniques; generalization of individual assessments and formulation of a general conclusion on the further passage of the draft legal act. With regard to the draft legal act, the following types of expertise are carried out: legal, scientific and legal, regulatory impact analysis, environmental, anti-corruption, financial, economic and socio-psychological expertise. As a result of research of legislation and scientific works, the author concludes that the tasks of examinations of the draft legal act are the following issues: determining the typical characteristics of the legal act, determining the degree of regulatory practice, determining the degree of compliance of the draft legal requirements and assessment of such corruption-causing factors, assessment of economic and socio-psychological impact of legal norms, generalization of individual assessments and formulation of a general conclusion.
Захист прав у сфері соціального забезпечення суддів: огляд судової практики
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Оганісян, Ц. В.; Ohanisian, Ts.
Стаття присвячена огляду судової практики щодо захисту прав суддів у сфері соціального забезпечення. Визначається, що для системи захисту прав і свобод у демократичній державі посада судді має виключне значення, а держава повинна особливу увагу приділяти їхньому соціальному забезпеченню, водночас практика захисту порушених прав соціального забезпечення в судовому порядку повинна прискіпливо висвітлюватися в наукових дослідженнях задля шляхів покращення чинного законодавства України у сфері соціального забезпечення. Зазначається, що часто колишні судді намагаються захистити власні соціальні права в питаннях про перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці в судовому порядку. Указується, що розповсюдженість таких справ підтверджується зразковим рішенням Верховного Суду по справі No 620/1116/20. Акцентується увага, що наріжним висновкам по означеній справі, які зроблені вищим судовим органом України, передувало не менш злободенне рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 No 2-р/2020. У дослідженні детально розглядаються й справи в судах першої інстанції, де колишні або діючі судді захищають власні права на соціальне забезпечення. Також наголошується, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є водночас соціальною гарантією для працюючих суддів, які повинні мати впевненість щодо власного майбутнього, у якому матеріально окупиться весь той стрес, котрий супроводжує суддівську діяльність. Як підсумок визначено, що категорія адміністративних справ, де судді захищають власні соціальні права, є менш чисельною, аніж справи за участю, наприклад, внутрішньо переміщених осіб або осіб, постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, але не менш цікавою за правовими конфліктами, що потребують ефективного розв’язування. У цілому ж результати судових спорів з владними суб’єктами для суддів є позитивними та нерідко закінчуються повномасштабним задоволенням тих вимог, які висуваються у зв’язку з порушенням соціальних гарантій, проголошених державою Україна. The article is devoted to a review of judicial practice regarding the protection of the rights of judges in the field of social security. It is determined that the position of a judge is extremely important for the system of protection of rights and freedoms in a democratic state, and the state should pay special attention to their social security, while the practice of protection of violated social security rights in court should be meticulously covered in in the field of social security. It is noted that former judges often try to protect their own social rights in matters of recalculating the monthly lifetime retention of a retired judge in court. It is stated that the prevalence of such cases is confirmed by the exemplary decision of the Supreme Court in case No 620/1116/20. It is emphasized that the cornerstone conclusions on this case, which were made by the highest judicial body of Ukraine, were preceded by no less topical decision of the Constitutional Court of Ukraine of 18.02.12020 No 2-r/2020. The study also examines in detail cases in courts of first instance, where former or current judges protect their own social security rights. It is also emphasized that the right of a retired judge to a pension or monthly lifetime allowance is also a social guarantee for working judges, who must have confidence in their own future, which will pay for all the stress that accompanies judicial activity. As a result, the category of administrative cases where judges defend their own social rights is less numerous than cases involving, for example, internally displaced persons or persons affected by the Chernobyl disaster, but no less interesting in terms of legal conflicts that require effective solutions. In general, the results of judicial disputes with the authorities are positive for judges and not infrequently end up in full satisfaction of those claims that are put forward in connection with the violation of social guarantees proclaimed by the state of Ukraine.
Конституційно-правова регламентація права на зміну статі в контексті реалізації соматичних прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Тарасевич, Т. Ю.; Tarasevych, T.
У статті розглядається проблема конституційно-правової регламентації права на зміну статі в контексті реалізації соматичних прав людини. На основі аналізу рішень ЄСПЛ і позитивної практики зарубіжних держав зазначено, що заперечення статі (невідповідність між анатомічною статтю індивіда та його гендерною ідентичністю (психічною статтю)), тобто транссексуалізм, є одним із видів психічних і поведінкових розладів особистості. На думку більшості західних фахівців, єдиним дієвим сьогодні методом лікування транссексуальності, що дає більш-менш задовільні результати, є хірургічна й гормональна корекція статі відповідно до гендерної самоідентифікації, ураховуючи зміну документів і соціалізацію в новій гендерній ролі. Наголошено, що найбільш дискусійним досі є питання про правонаступництво в разі зміни статі, тобто пов’язані з переходом прав та обов’язків від особи до зміни статі до особи після такої зміни. Акцентовано на потребі закріплення універсального правонаступництва в разі зміни особою статі, що передбачає перехід усього майна, сукупності прав та обов’язків, що належать особі, до правонаступника, причому йдеться не тільки про наявні права й обов’язки, а й про майбутні, не виявлені ще на момент правонаступництва. При цьому зазначено, що правонаступництво має відбуватися з урахуванням можливості прийняти такі права й обов’язки, спроможності особи (яка змінила стать) нести їх (наприклад, військовий обов’язок, право на соціальну пенсію за віком тощо), оскільки ці положення утворюють у законодавстві правовий вакуум. Новий правовий статус особи, яка змінила стать, установлюється в повному обсязі в момент остаточної зміни документів, що засвідчують особу, це й має бути підставою для правонаступництва в разі зміни статі. Співвідношення наявних визначень дало підстави стверджувати, що право на зміну (корекцію) статевої належності є соматичним правом, оскільки дає можливість здійснювати фундаментальну реконструкцію людини шляхом зміни статі. Зроблено висновок, що, оскільки ст. 51 Конституції України чітко визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, зарано говорити про механізм реалізації в Україні одностатевих шлюбів, оскільки цей інститут не закріплено на законодавчому рівні. Також національне законодавство містить заборону щодо усиновлювачів, які є особами однієї статі або якщо це іноземці, які не перебувають у шлюбі. The article considers the problem of constitutional and legal regulation of the right to change sex in the context of the implementation of somatic human rights. Based on the analysis of ECHR decisions and positive practice of foreign countries, it is noted that gender denial (mismatch between anatomical gender of an individual and his gender identity (mental gender)), i.e. transsexualism, is a type of mental and behavioral disorders of an individual. According to the most Western experts, the only effective method of treating transsexuality that gives more or less satisfactory results is surgical and hormonal correction of sex in accordance with gender self-identification, taking into the account the change of documents and socialization in a new gender role. It is emphasized that the most controversial issue so far is the issue of succession in case of gender reassignment, i.e related to the transfer of rights and responsibilities from a person before gender reassignment to a person after such a change. Emphasis is placed on the need to consolidate the universal succession in the event of a person's change of sex, which implies the transfer of all property, a set of rights and obligations belonging to the person to the successor, and it is not only about existing rights and obligations, but also future not identified at the time of succession. It is noted that the succession should take into account the ability to accept such rights and responsibilities, the ability of a person (who has changed sex) to bear them (e.g, military service, the right to an old-age pension, etc.), as these provisions form vacuum in legislation. The new legal status of a person who has changed sex is established in full at the time of the final change of identity documents, and this should be the basis for succession in the event of a change of sex. The correlation of the available definitions gave grounds to assert that the right to change (correction) of sexuality is a somatic right, as it allows for the fundamental reconstruction of a person by changing sex. It is concluded that since Art. 51 of the Constitution of Ukraine clearly states that marriage is based on the free consent of women and men, so it is too early to talk about the mechanism of same-sex marriage in Ukraine, as this institution is not enshrined in law. National law also prohibits adoptive parents who are same-sex or unmarried foreigners.
Кримінально-правова охорона таємниці кореспонденції іноземних держав: порівняльний аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Довга, М. О.; Dovha, M.; Лугіна, Н. А.; Luhina, N.
У статті авторами досліджено особливості кримінально-правової охорони таємниці кореспонденції в іноземних країнах і структуру їхнього кримінального законодавства. У роботі досліджено кримінальне законодавство і конституційні норми, які захищають і гарантують таємницю кореспонденції таких країн, як Польща, Франція, Німеччина, Грузія, Швейцарія, Швеція, Іспанія, Туреччина. Авторами проведено порівняльний аналіз законодавства цих держав з українським кримінальним правом. У роботі детально проаналізовано досвід Польщі в цій сфері, проведено ретельний аналіз польського кримінального законодавства, його структури, складу правопорушень, які передбачають порушення таємниці кореспонденції, тощо. У статті автори також проаналізували думки польських науковців щодо цього питання. Докладно досліджено і кримінальне законодавство Франції та Німеччини. Досліджуючи кримінальне законодавство Франції, автори приділили значну увагу структурним особливостям Кримінального кодексу Франції, а також проблемам, які виникають під час кваліфікації таких діянь. Досить детально проаналізовано відмінності кримінально- правової охорони права на таємницю кореспонденції Федеративної Республіки Німеччини. Авторами проведено ретельне дослідження складу правопорушень, яке передбачає порушення таємниці кореспонденції згідно із Кримінальним кодексом цієї країни. Під час такого аналізу виявлено переваги та недоліки кримінальних норм цих держав. Значна увага у цьому дослідженні присвячувалася порівнянню українських норм кримінального права із нормами таких країн, як Грузія, Швейцарія, Швеція, Іспанія, Туреччина. Ці країни показали найвищий рівень захисту права людини на таємницю телефонних розмов, листування і спілкування. Це пояснюється тим, що швейцарське кримінальне законодавство є одним із найдосконаліших у Європі. Кримінально-правові норми Швеції та Іспанії найповніше захищають право людини на таємницю кореспонденції. У цих країнах вони охоплюють найважливіші сфери життя особи, а шведське законодавство ще й захищає її від посягань з боку державних органів. Унікальність законодавства Туреччини полягає в тому, що Кримінальний кодекс цієї країни дозволяє юридичним особам самостійно вибирати заходи із їхньої безпеки та самостійно регулювати таку діяльність. Наприкінці дослідження автори роблять висновок, що досвід цих держав є найоптимальнішим для запровадження в Україні, тому потребує більш детального опрацювання. In the article the authors investigated the peculiarities of criminal law protection of secrecy of correspondence in foreign countries and the structure of their criminal law. The study examines criminal law and constitutional norms that protect and guarantee the secrecy of correspondence of countries such as Poland, France, Germany, Georgia, Switzerland, Sweden, Spain and Turkey. The authors conducted a comparative analysis of the legislation of these states with Ukrainian criminal law. The article analyzed in detail the experience of Poland in this area, conducted a thorough analysis of Polish criminal law, its structure, the composition of offenses involving violations of the secrecy of correspondence, and more. In the article, the authors also analyzed the views of Polish scholars on this issue. The criminal legislation of France and Germany was also studied in detail. Examining the criminal law of France, the authors paid considerable attention to the structural features of the French Criminal Code, as well as problems that arise during the qualification of such acts. The differences between the criminal law protection of the right to secrecy of correspondence of the Federal Republic of Germany were analyzed in detail. The authors conducted a thorough study of the offenses that violate the secrecy of correspondence under the Criminal Code of this country. Such an analysis revealed the advantages and disadvantages of the criminal norms of these states. Considerable attention in this study was paid to the comparison of Ukrainian criminal law with the norms of countries such as Georgia, Switzerland, Sweden, Spain and Turkey. These countries have shown the highest level of protection of the human right to secrecy of telephone conversations, correspondence and communication. This is due to the fact that Swiss criminal law is one of the most advanced in Europe. The criminal law of Sweden and Spain most fully protect the human right to secrecy of correspondence. In these countries, they cover the most important areas of a person's life, and Swedish law also protects him from encroachment by public authorities. The uniqueness of Turkish law is that the Criminal Code of this country allows legal entities to choose their own security measures and independently regulate such activities. At the end of the study, the authors conclude that the experience of these countries is the best for implementation in Ukraine, so it needs more detailed study.
Кримінологічна типологія особистості злочинця, що вчиняє шахрайство в складі організованої групи
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Недзельська, Г. В.; Nedzelska, H.
Кризові явища в економіці визначили нарощування в суспільстві криміногенного потенціалу. Поляризація рівня життя, зникнення моральних норм, що здавалися непорушними, виникнення нових, часом діаметрально протилежних моральних цінностей і життєвих орієнтирів – усе це породило виняткову складність кримінальної ситуації в Україні. Також спостерігається тенденція до значних якісних змін самої злочинності. Зокрема, на перші позиції виходять корисливі злочини, до яких належить шахрайство. Шахрайство набуває все більш витончених форм, пристосовуючись до нових суспільно-економічних відносин, використовуючи недоліки правового регулювання економічних процесів і прорахунки в роботі правоохоронних органів. Будучи переважно латентним злочином, становить складність як теоретичного його роз’яснення, так практичного притягнення винних до відповідальності. Ситуація посилюється ще й тим, що шахраї об’єднуються в добре організовані злочинні групи, які, своєю чергою, входять до злочинних спільнот. Розглядаються актуальні питання, що стосуються особи злочинця, які не лише засновані на статистичних даних, а й підкріплюються відомостями, отриманими під час вивчення кримінальних проваджень, проведеного опитування та інтерв’ювання. У науковий обіг уводиться авторська типологія особистості, що вчиняє шахрайство в складі організованої групи. Типологія спирається на виявлення подібності й відмінності досліджуваних об’єктів, прагне відобразити їх будову, виявити їх закономірності. При побудові типології, на відміну від класифікації, не потрібно виділяти всі без винятку типи, складові частини пізнаваного об’єкта. Типологія більшою мірою, ніж класифікація, дає змогу зрозуміти причини злочинної поведінки, забезпечує наукове пояснення різних явищ. Практичне значення вивчення типологічних характеристик особистості, що вчиняє шахрайство в складі організованої групи, полягає в тому, що воно дає змогу розкрити природу, причини, закономірності зародження й розвитку поведінки цього типу особистості та залежно від типологічних особливостей конкретних осіб, їх належності до певної моделі прогнозувати злочинну поведінку й диференційовано будувати профілактичну роботу. Варто зазначити, що типологія особистості, що вчиняє шахрайство в складі організованої групи, може бути побудована на різних ознаках і критеріях. У статті зупинимо свою увагу на тих, які найповніше характеризують особистість, що вчиняє шахрайство в складі організованої групи. Crisis phenomena in the economy have determined the increase of criminogenic potential in society. The polarization of living standards, the disappearance of moral norms that seemed inviolable, the emergence of new, sometimes diametrically opposed moral values and life guidelines – all this has created an exceptional complexity of the criminal situation in Ukraine. There is also a tendency to significant qualitative changes in crime itself. In particular, mercenary crimes, which include fraud, come to the fore. Fraud is becoming more and more sophisticated, adapting to new socio-economic relations, taking advantage of shortcomings in the legal regulation of economic processes and miscalculations in the work of law enforcement agencies. Being mainly a latent crime, it is difficult both to explain it theoretically and to bring the perpetrators to justice in practice. The situation is exacerbated by the fact that fraudsters unite in well-organized criminal groups, which, in turn, are part of criminal communities. Topical issues related to the identity of the criminal are considered, which are based not only on statistical data, but also supported by information obtained during the study of criminal proceedings, conducted surveys and interviews. The author's typology of the person committing fraud as a part of the organized group is entered into scientific circulation. Typology is based on identifying similarities and differences between the objects under study, seeks to reflect their structure, and identify their patterns. When building a typology, unlike classification, it is not necessary to distinguish all types that make up parts of a recognizable object without exception. Typology, to a greater extent than classification, allows to understand the causes of criminal behavior, provides a scientific explanation of various phenomena. The practical significance of studying the typological characteristics of the person committing fraud in an organized group is that it reveals the nature, causes, patterns of origin and development of behavior of this type of personality and depending on the typological characteristics of individuals, their affiliation to a particular model to predict criminal behavior and differentiated construction of preventive work. It should be noted that the typology of the person committing fraud in an organized group can be based on various characteristics and criteria. In this article we will focus on those that most fully characterize the person who commits fraud in an organized group.
Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Андрушко, А. В.; Andrushko, A.
У статті на підставі аналізу доступної емпіричної бази (300 матеріалів кримінальних проваджень) розроблено кримінологічну характеристику осіб, які вчинили торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації. Встановлено, що серед 401 засудженого за торгівлю людьми, вчинену з метою експлуатації людини, 332 особи (82,8%) засуджено за вчинення розглядуваного діяння з метою сексуальної експлуатації. З’ясовано, що поміж засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації переважають жінки, яких 57,8%, тоді як осіб чоловічої статі лише 42,2%. Вік засуджених за розглядуване діяння, вчинене з метою сексуальної експлуатації, розподілився так: до 18 років – 0,9%, від 18 до 24 років – 12,3%, 25–29 років – 29,5%, 30–39 років – 31,3%, 40–49 років – 15,4%, 50–59 років – 6,6%, 60 років і старше – 3,9%. Встановлено, що для засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації характерний високий рівень освіти: 20,5% мали вищу освіту, 5,8% – незакінчену вищу, 8% – середню технічну, 19,6% – середню спеціальну, 37% – повну загальну середню, 8% – неповну середню освіту, ще 0,9% не мали ніякої освіти. Переважна більшість (74,4%) засуджених за торгівлю людьми, вчинену з метою сексуальної експлуатації, ніде не працювала. Найманими працівниками були 13% засуджених за цей злочин, 5,7% займалися дрібною підприємницькою діяльністю, 4,2% були пенсіонерами, 2,7% – студентами вищих навчальних закладів. Серед засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації у шлюбі перебували лише 29,5%, тоді як не мали сім’ї 70,5%. Поміж досліджуваної категорії осіб дітей на утриманні мали 41,9%. З’ясовано, що серед засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації 88,6% були громадянами України, 11,1% – громадянами інших держав, 0,3% – біпатридами. Поміж іноземців, які вчинили вказаний злочин, найбільше громадян Росії – 37,8%. Серед засуджених за торгівлю людьми, вчинену з метою сексуальної експлуатації, мешканцями міст були 80,7%, сіл – 15,7%, селищ міського типу – 3,6%. Поміж засуджених за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації судимості не мали 93,4%. 75,3% осіб, засуджених за цей злочин, вчинили його за попередньою змовою групою осіб, 14,8% – організованою групою. Одноособово вказане діяння вчинили 9,9% осіб. Встановлено, що особам, які вчинили торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, притаманні такі негативні морально-психологічні риси, як прагнення до наживи й забезпечення власного благополуччя будь-якою ціною, егоцентризм, цинізм, емоційна холодність, нездатність співпереживати, а також підприємливість, енергійність, цілеспрямованість, організаторські здібності, вміння переконувати інших. The article on the basis of the analysis of the available empirical base (300 materials of criminal cases) develops the criminological profile of persons who committed human trafficking for the purpose of sexual exploitation. The article establishes that among 401 persons convicted for trafficking in human beings for the purpose of exploitation of humans, 332 persons (82,8%) were convicted for committing this act for the purpose of sexual exploitation. It was found that among persons convicted of trafficking for sexual exploitation 57,8% are women, while only 42,2% are male. The age of convicts for the act of trafficking for sexual exploitation is distributed as follows: up to 18 years – 0,9%, from 18 to 24 years – 12,3%, 25–29 years – 29,5%, 30–39 years – 31,3%, 40–49 years – 15,4%, 50–59 years – 6,6%, 60 years and older – 3,9%. The article finds that those convicted of trafficking for sexual exploitation are characterized by a high level of education: 20,5% have higher education, 5,8% – incomplete higher education, 8% – technical secondary, 19,6% – special secondary, 37% – complete general secondary education, 8% – incomplete secondary education, another 0,9% have no education. The vast majority (74,4%) of those convicted of trafficking in human beings for the purpose of sexual exploitation do not work anywhere. 13% of those convicted of this crime were employees, 5,7% were engaged in small business activities, 4,2% were retired, and 2,7% were students of higher educational institutions. Among those convicted of trafficking for sexual exploitation, only 29,5% were married, while 70,5% had no family. Among the investigated category of people, 41,9% had dependent children. The article finds that among those convicted of trafficking for sexual exploitation, 88,6% were citizens of Ukraine, 11,1% – citizens of other countries, 0.3% – bipatrids. Among foreigners who committed this crime, the largest number were Russian citizens – 37,8%. Among those convicted of trafficking for sexual exploitation, 80,7% were urban dwellers, 15,7% were rural residents, and 3,6% were small towns dwellers. Among persons convicted of trafficking for sexual exploitation 93,4% did not have a criminal record. 75,3% of persons convicted of this crime committed it by prior conspiracy by a group of persons, 14,8% – by an organized group. 9,9% of persons committed this act alone. It has been established that persons who committed a crime of human trafficking in human beings for the purpose of sexual exploitation possess such negative moral and psychological traits as the desire to make money and ensure their own well-being at any cost, egocentrism, cynicism, emotional coldness, inability to empathize, as well as entrepreneurship, energy, purposefulness, organizational skills, ability to persuade others.
Кіберсуверенітет як нова категорія в адміністративному праві
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Зубко, О. М.; Zubko, O.
Актуальність статті полягає в тому, що в сьогоднішньому глобалізованому світі інформація й бази даних є тими унікальними ресурсами, без використання та збереження яких неможливе як існування й розвиток сучасної держави як суспільно-політичного утворення, так і виконання суто військових завдань щодо збереження незалежності та захисту країни. На думку експертних кіл та аналітиків провідних країн світу, гібридність сучасного збройного конфлікту визначається саме наявністю потужної інформаційного й кібернетичного складника. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу позицій учених, довідникових матеріалів і норм чинного законодавства розкрити кіберсуверенітет як нову категорію в адміністративному праві. Наголошено, що в міру свого розвитку Інтернет поступово став життєво необхідною інфраструктурою для всіх країн світу. Останнім часом у різних країнах виникають питання, пов’язані з кібербезпекою, і держави всього світу почали створювати власні системи кібербезпеки. Кіберсуверенітет є природним продовженням національного суверенітету. Для відповіді на ці виклики необхідно вивчити майбутнє кібербезпеки для країн, що розвиваються. Жодна держава не здатна домогтися абсолютної безпеки. Підкреслена повага до кіберсуверенітету не означає відключення Інтернету й ізоляції країни від зовнішнього світу. У статті визначено кіберсуверенітет як індивідуальне самовираження держави в кіберпросторі, що є природною частиною державного суверенітету та визначає технологічну самостійність, інформаційну стійкість і рівень кіберуправління в інформаційному середовищі, гарантуючись відповідною системою зовнішнього, внутрішньонаціонального, адміністративно-правового захисту відповідних об’єктів кіберпростору, на які поширюється юрисдикція держави. The relevance of the article is that in today's globalized world, information and databases are the unique resources without the use and preservation of which it is impossible to exist and develop a modern state as a socio-political entity and perform purely military tasks to preserve independence and protection countries. According to experts and analysts of the world's leading countries, the hybridity of modern armed conflict is determined by the presence of a powerful information and cyber component. The purpose of the article is to reveal cyber sovereignty as a new category in administrative law on the basis of a systematic analysis of the positions of scientists, reference materials and norms of current legislation. It is emphasized that with its development, the Internet has gradually become a vital infrastructure for all countries. Recently, cybersecurity issues have been raised in various countries, and countries around the world have begun to create their own cybersecurity systems. Cyber sovereignty is a natural extension of national sovereignty. To meet these challenges, we need to explore the future of cybersecurity for developing countries. It has been found that with its development, the Internet has gradually become a vital infrastructure for all countries of the world. Recently, cybersecurity issues have been raised in various countries, and countries around the world have begun to create their own cybersecurity systems. Cyber sovereignty is a natural extension of national sovereignty. To meet these challenges, we need to explore the future of cybersecurity for developing countries. No state is capable of achieving absolute security. Emphasized respect for cyber sovereignty does not mean disconnecting the Internet and isolating the country from the outside world. The article defines cyber sovereignty as an individual self-expression of the state in cyberspace, which is a natural part of state sovereignty and determines technological independence, information stability and level of cyber governance in the information environment, guaranteed by an appropriate system of external, domestic, administrative and legal protection. cyberspace to which the jurisdiction of the state extends.
Легітимність права: дескриптивні та прескриптивні підходи
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Іванченко, О. М.; Ivanchenko, O.
У статті досліджено дескриптивні та прескриптивні підходи до категорії легітимності права. Зазначено, що стосовно легітимності права проблема, що має центральне теоретичне і практичне значення, полягає в проведенні відмінності між дескриптивними і прескриптивними судженнями. Наголошено, що використання поняття «легітимність» для дискурсу про обов’язок підпорядкування публічної влади створюваному нею праву привносить в обговорення уявну позитивність у вигляді опори нормативних суджень на соціальні факти, а саме на факт (не)визнання, хоча насправді ідеальне й фактичне вимірювання легітимності один від одного не залежать. Обґрунтовано, що визнання може розглядатися як соціальний факт, який визначає соціально-психічний механізм правового впливу на поведінку людей, але нормативною умовою дії права не є. Зазначено, що з точки зору різних підходів до права прийняття (визнання) може виступати або як частина поняття «зобов’язуюча сила права», або як фактична умова такої сили й може означати абсолютно різні речі – від соціологічного факту визнання (довіру населення до права, згоду з правовим регулюванням, готовність і бажання використовувати офіційне право для вирішення проблем і спорів тощо) до ідеальної моделі обов’язку розумних осіб прийняти розумне право або нормативної моделі наділення права зобов’язуючою силою через його загальне використання населенням і владними інститутами як стандарту поведінки. Визначено, що ракурси проблематики прийняття права часто залишаються осторонь, коли право і його зобов’язуюча сила некритично виводяться з поняття «визнання», у яке автори відповідних дискурсів закладають різні й часто взаємовиключні значення. Доведено, що розгляд визнання як достатньої ознаки норми права означатиме повернення або до емотивістського розуміння зобов’язуючої сили права (якщо визнання розглядається як соціально-психологічний факт), або до чергового природно-правового аспекту «правильного права» (якщо визнання розуміти як раціональний дискурс, що подумки конструюється). Наголошено, що можлива і третя ситуація, при якій визнання розглядається лише як факультативна умова дії права (або, відповідно, факультативна ознака поняття права): право володіє юридичною силою за фактом його належного встановлення й за умови правильності (справедливості) його змісту, але визнання права покращує його якість і підвищує його ефективність у суспільстві, у цьому випадку визнання не буде ні нормативною умовою дії права, ні концептуальною умовою визначення права. Визначено, що в такому ракурсі легітимність права буде лише одним із численних пунктів у міркуваннях про правову політику. The article examines descriptive and prescriptive approaches to the category of legitimacy of law. It is noted that in relation to the legitimacy of law, the problem of central theoretical and practical significance is to distinguish between descriptive and prescriptive judgments. It is noted that the use of the concept of “legitimacy” for the discourse on the duty of subordination of public power to the right created by it brings to the discussion an imaginary positivity in the form of reliance of normative judgments on social facts, namely on the fact of (non-) recognition, although in fact the ideal and actual measurement of legitimacy do not depend on each other. It is proved that recognition can be considered as a social fact that determines the socio-mental mechanism of legal influence on people's behavior, but it is not a normative condition for the operation of law. It is noted that the points of view of different approaches to the right of acceptance (recognition) can act either as part of the concept of “binding force of law”, or as an actual condition for such force and can mean completely different things – from the sociological fact of recognition (public confidence in the law, agreement with legal regulation, willingness and desire to use official law to resolve problems and disputes, etc.) to the ideal model of the duty of reasonable persons to accept reasonable law or the normative model of giving law binding force through its general use by the population and power institutions as a standard of conduct. It is determined that the perspectives of the problem of law acceptance are often left out when law and its binding force are uncritically derived from the concept of “recognition”, in which the authors of the relevant discourses lay different and often mutually exclusive meanings. It is proved that considering recognition as a sufficient feature of a rule of law will mean a return either to an emotivist understanding of the binding power of law (if recognition is considered as a socio-psychological fact), or to another natural-legal aspect of “right law” (if recognition is understood as a rational discourse that is mentally constructed). It is noted that a third situation is also possible, in which recognition is considered only as an optional condition for the operation of a right (or, accordingly, an optional feature of the concept of law) – a right has legal force upon its proper establishment and subject to the correctness (fairness) of its content, but recognition of a right improves its quality and increases its effectiveness in society, in this case recognition will be neither a normative condition for the operation of the right, nor a conceptual condition for determining the right. It is determined that from this perspective, the legitimacy of law will be only one of the many points in the discussion of legal policy.

Browse

Browsing Випуск № 4 by Title

Results Per Page

Sort Options