Випуск № 4

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/38457

Browse

Now showing 1 - 20 of 48

Про співвідношення юридичних понять «переривання» і «припинення давнісного строку»
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Цю працю присвячено науковому дослідженню актуального питання про теоретичне і фактичне відмежування юридичних понять «переривання позовної давності» та «дострокове припинення давнісного строку». Піддано критиці застарілий і такий, що не відповідає реальній сутності регульованих матеріальних відносин, коментар правила ст. 264 Цивільного кодексу, згідно з яким позовна давність переривається у разі будь-якого пред’явлення позову за тими самими вимогами до того ж відповідача. Крім того, критично оцінено намагання науковців прив’язати тривалість позовного домагання (позовної давності) не до матеріального права на позов, а до особливостей процесу, що є невірним. Насправді реалізація права на судовий захист, яке виникло після порушення, може відбутись, якщо управнена особа протягом встановленого (давнісного) строку звернулася до суду. Водночас позовна давність не стосується строку примусового здійснення судом позовної вимоги, а лише регулює час дії домагання. Право на позов, як і всіляке інше, обмежене присічним строком, може бути реалізованим лише один раз, після цього воно вичерпується і не має подальшої здатності до реалізації. Чинне законодавство не містить таких юридичних конструкцій, які б дозволили вести мову про повторний захист того ж права після закінчення процесу. Рішення суду (по суті спору) вирішує питання про захист і знімає питання про повторний спір. Тому слід визнати відсутність перебігу позовної давності після пред’явлення та під час розгляду позову. Отже, із кожного порушення може виникнути лише одне право на позов, змістом якого є матеріально-правова вимога. Оскільки вона вже реалізована, інша позовна вимога виникнути не може, відтак не буде існувати і новий перебіг давності. Таким чином, належне пред’явлення позову припиняє позовну давність за вимогами певної особи того ж змісту і до того ж боржника, а не перериває її. This paper is devoted to the research of the topical issue of theoretical and factual separation of legal concepts of interruption of the statute of limitations and early termination of the statute of limitations. The commentary on the rule of Art. 264 of the Civil Code, according to which the statute of limitations is interrupted in case of any filing of a claim under the same requirements to the same defendant. Researchers' efforts to link the duration of a claim (statute of limitations) not to the substantive right to sue, but to the specifics of the process, which is incorrect, have also been criticized. In fact, the exercise of the right to judicial protection that arose after the violation may occur if the entitled person has applied to the court within the established (statute of limitations) period. In this case, the statute of limitations does not apply to the period of enforcement of the claim by the court, but only regulates the duration of the claim. The right to sue, as well as everything else, limited by the cut-off period, can be exercised only once, after which it is exhausted and has no further capacity to exercise. The current legislation does not contain such legal constructions that would allow to talk about the re-protection of the same right after the process. The decision of the court on the merits of the dispute resolves the issue of protection and removes the issue of re-dispute. Therefore, it is necessary to recognize the absence of the statute of limitations after filing and in the process of consideration of the claim. Thus, from each violation may arise only one right to sue, the content of which is a substantive claim. Since it has already been implemented, no other claim can arise, so there will be no new statute of limitations. Thus, the proper filing of a lawsuit terminates the statute of limitations at the request of a certain person of the same content and to the same debtor, and does not interrupt it.
Проблемні питання захисту корпоративних прав під час оскарження рішень загальних зборів акціонерів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Стригунов, О. М.; Stryhunov, O.
Цю наукову статтю присвячено проблемним питанням обсягу та реалізації права на захист корпоративних прав акціонерів – власників простих і привілейованих акцій, що виникають під час оскарження рішень загальних зборів членів акціонерних товариств. З’ясовано ступінь участі загальних зборів акціонерного товариства та його акціонерів в управлінні компанією, зокрема у прямому управлінні. Автором досліджено наявні в Україні способи захисту акціонерами своєї власності та законодавчий механізм захисту корпоративних прав власників акцій під час оскарження рішень загальних зборів акціонерних товариств, установлено наявні в них недоліки і прорахунки, а також прогалини у правовому регулюванні зазначених питань. Наведено нормативно-правові джерела, що регулюють механізм захисту прав акціонерів, а також судову практику із корпоративних спорів, зокрема законодавчо визначену перспективу розгляду судами скарг акціонерів на рішення загальних зборів товариства. Досліджено дотримання Конституційних принципів непорушності права приватної власності, рівності всіх власників перед законом, права володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, заборони протиправного позбавлення права власності, а також права будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у нормативно-правових актах, які регулюють майнові відносини членів акціонерних товариств-власників акцій, а також у судовій практиці у справах зазначеної категорії. Зазначено наявні невідповідності підстав для подання акціонером скарги на рішення загальних зборів підставам, наявним у суді, для задоволення такої скарги відповідним судовим рішенням. Вивчено стан та якість врегулювання нормативно-правовими актами механізму захисту охоронюваних законом інтересів акціонера. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення правового регулювання захисту корпоративних прав акціонерів. Розроблено та обґрунтовано внесення змін (запропоновано нову редакцію) до статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» з метою усунення недоліків нормативно-правового регулювання і розширення прав корпоративного власника (акціонера) на захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів. This scientific article is devoted to problematic issues of the scope and implementation of the right to protection of corporate rights of shareholders – owners of ordinary and preferred shares, which arise during the appeal of the decisions of the general meeting of members of joint stock companies. The degree of participation of the general meeting of the company and its shareholders in the management of the company, including direct management. The author examines the existing ways in Ukraine to protect shareholders property and the legislative mechanism for protecting corporate rights of shareholders when appealing the decisions of the general meeting of joint stock companies, identified shortcomings, miscalculations and gaps in the legal regulation of these issues. The normative and legal sources regulating the mechanism of protection of shareholders rights, as well as case law on corporate disputes are given, including the legally defined perspective of consideration by courts of shareholders complaints against decisions of the general meeting of the company. The observance of the Constitutional Principles of Inviolability of the Right to Private Property, Equality of All Owners before the Law, the Right to Own, Use and Dispose of Their Property, Prohibition of Unlawful Deprivation 136Київський часопис права. 2021. No 4 of Property, and the Right to Protect Their Rights and Freedoms from Violations and Unlawful Infringements in normative legal acts regulating property relations of members of joint-stock companies – owners of shares, and also in judicial practice in cases of the specified category. The existing discrepancies between the grounds for the shareholders appeal against the decision of the general meeting and the grounds available to the court to satisfy such an appeal by the relevant court decision are indicated. The state and quality of regulation of the mechanism of protection of the interests of the shareholder protected by law are studied by normative legal acts. Emphasis is placed on the need to improve the legal regulation of protection of corporate rights of shareholders. Amendments to Article 50 of the Law of Ukraine “On Joint Stock Companies” have been developed and substantiated in order to eliminate shortcomings in legal regulation and expand the rights of corporate owners
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як захід цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ромась, Д. С.; Romas, D.
Статтю присвячено визначенню особливостей відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права. Встановлено, що метою відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права є компенсація за душевні страждання фізичній особі та посягання на ділову репутацію юридичної особи (оскільки такий суб’єкт авторського права не володіє психікою, не має духовного і психічного прояву). Цивільне законодавство застосовує поняття «моральна шкода» для фізичних осіб, тоді як для юридичних осіб більш характерною є відшкодування «немайнової» шкоди. Автору може завдаватися моральна (немайнова) шкода за порушення як особистих немайнових, так і майнових прав, тоді як іншим особам, яким передано авторське право, може бути завдана моральна (немайнова) шкода через порушення лише майнових авторських прав. У статті запропоновано закріпити на законодавчому рівні презумпцію моральної шкоди для автора стосовно всіх випадків порушення особистих немайнових авторських прав, яка означає, що під час порушення будь-яких авторських прав завжди буде завдано моральних страждань для автора. Водночас порушення майнових авторських прав у суді слід доводити автору та іншим суб’єктам авторського права. Зазначено, що лише грошове відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права занадто вузько характеризує негативні наслідки її завдання. Запропоновано внести відповідні зміни до закону щодо поширення на відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права та інших способів. Запропоновано встановити мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди для автора, який зазнав порушення особистих немайнових авторських прав, у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що слугуватиме забезпеченням каральної та виховної функцій цивільно-правової відповідальності за порушення авторського права. У статті доведено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення авторського права залежить від цільового призначення порушення авторського права, ступеня страждань суб’єкта авторського права або інших негативних наслідків, а також від характеру правопорушення. The article is devoted to determining the features of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement. It is established that the purpose of compensation for moral (non-pecuniary damage) for copyright infringement is compensation for mental suffering of an individual and encroachment on the business reputation of a legal entity (because such a subject of copyright has no psyche, no spiritual and mental manifestation). Civil law applies the concept of ‘non-pecuniary damage’ to individuals, while for legal entities is more typical compensation for ‘non-pecuniary’ damage. The author may suffer moral (non-pecuniary) damage for infringement of both personal non-proprietary and property rights, while other persons to whom copyright has been transferred may suffer non-pecuniary (non-pecuniary) damage for infringement of only property copyright. The article proposes to enshrine at the legislative level the presumption of moral damage to the author in all cases of infringement of personal non-property copyrights, which means that infringement of any copyright will always cause moral suffering to the author. In this case, the infringement of copyright must be proved in court to the author and other subjects of copyright. It is stated that only monetary compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement too narrowly characterizes the negative consequences of its task. It is proposed to make appropriate amendments to the law on the extension of moral (non-pecuniary) damages for copyright infringement and other means. The article proposes to establish a minimum amount of compensation for non-pecuniary damage for an author who has suffered a violation of personal non-property copyrights in the form of a living wage for able-bodied persons. This will serve to ensure the punitive and educational functions of civil liability for copyright infringement. The article proves that the amount of compensation for moral (non-pecuniary) damage for copyright infringement depends on the purpose of copyright infringement, the degree of suffering of the subject of copyright or other negative consequences, the nature of the infringement.
Інформаційне право України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Коваленко, Л. П.; Kovalenko, L.
Розкриваються поняття «гармонізація законодавства», «цифрова трансформація», «захист прав людей», «європейське право», «цифрові технології», «цифрові права людей», «цифрові послуги», «цифрова освіта», «право на доступ до мережі інтернет». Пропонуються авторські дефініції наведених правових категорій. Значна увага приділяється з’ясуванню системи, функцій, принципів інформаційного права, визначаються їх зміст і класифікація. Наводяться аргументи на корить того, що найбільш витриманими в теоретичному плані й найбільш придатними для української системи правового забезпечення функціонування національного інформаційного суспільства є прийняття Інформаційного кодексу України. Статтю присвячено проблемам гармонізації національного інформаційного законодавства в епоху цифрової трансформації суспільства з європейським правом щодо інформаційної сфери. Визначено теоретичні проблеми гармонізації законодавства України з європейським правом в інформаційній сфері. Обґрунтовано систему заходів, функції та принципи гармонізації національного законодавства в епоху цифрової трансформації суспільства з європейським правом в інформаційній сфері. Названо етапи гармонізації законодавства України з європейським правом в інформаційній сфері. У зв’язку із цим окреслюються концептуальні підходи до розвитку законодавства в інформаційній сфері, указуються конкретні пропозиції щодо його вдосконалення. Уточнюються система, завдання, функції й повноваження суб’єктів інформаційного права, напрями їх взаємодії та шляхи підвищення ефективності інформаційного законодавства і практики його застосування. Здійснено порівняльний аналіз законодавчого регулювання прав людей в епоху цифрової трансформації в Україні й у зарубіжних державах, на підставі чого опрацьовано пропозиції щодо можливостей використання зарубіжного досвіду в законотворчій діяльності держави. The concepts of harmonization of legislation, digital transformation, protection of human rights, European law, digital technologies, digital human rights, digital services, digital education, the right to access the Internet are revealed. Author's definitions of the given legal categories are offered. Much attention is paid to clarifying the system, functions, principles of information law, determine their content and classification. Arguments are made that the adoption of the Information Code of Ukraine is the most theoretically sound and the most suitable for the Ukrainian system of legal support for the functioning of the national information society. The article is devoted to the problems of harmonization of national information legislation in the era of digital transformation of society with European law in the field of information. Theoretical problems of harmonization of the legislation of Ukraine with the European law in the information sphere are defined. The system of measures, functions and principles of harmonization of national legislation in the era of digital transformation of society with European law in the information sphere is substantiated. The stages of harmonization of the legislation of Ukraine with the European law in the information sphere are named. In this regard, the conceptual approaches to the development of legislation in the information sphere are outlined, specific proposals for its improvement are indicated. The system, tasks, functions and powers of subjects of information law, directions of their interaction and ways of increase of efficiency of information legislation and practice of its application are specified. The comparative analysis of legislative regulation of human rights in an epoch of digital transformation in Ukraine and abroad proposals on the possibilities of using foreign experience in the legislative activity of the state.
Принципи податкового права та їхнє значення у забезпеченні послідовного розвитку процедур податкового контролю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Данієлян, С. А.; Daniielian, S.
Метою роботи є ґрунтовне дослідження принципів податкового права та аналіз їх значення у забезпеченні послідовного розвитку процедур податкового контролю. Автором зазначено, що галузеві принципи права можуть бути двох типів, зокрема галузево обумовлена адаптація загальних принципів права і самобутні принципи конкретної галузі права. Відмічено, що система принципів податкового законодавства отримує свою формалізацію в межах ст. 4 Податкового кодексу України («Основні засади податкового законодавства України»). Автор відмежовує самобутні принципи податкового права від галузево-адаптованих загальних принципів права, закріплених у податковому законодавстві, та наголошує на тому, що кожен із самобутніх принципів податкового права має пряму спеціалізацію та орієнтованість на регулювання сфери оподаткування. На переконання автора, принципи податкового права є прямо або непрямо закріпленими положеннями найвищої міри імперативності, що виступають основою для регламентації податкових відносин. Автором детально розглянуто та схарактеризовано закріплення принципів податкового права у нормативно-правових актах, нормативних договорах, в актах судової правотворчості та у правовій доктрині. Понятійно-категоріальний підхід, застосований нормотворцем у ст. 4 Податкового кодексу України, свідчить про те, що законодавець застосував у цьому випадку комплексний теоретичний підхід до формування нормативних конструкцій відповідної статті. The aim of this article is thorough study of the principles of tax law and analysis of their importance in ensuring the consistent development of tax control procedures. The author notes that sectoral principles of law can be of two types, in particular sectoral-based adaptation of general principles of law and original principles of a particular branch of law. It was noted that the system of principles of tax law is formalized under Art. 4 of the Tax Code of Ukraine ("Basic principles of tax legislation of Ukraine"). The author distinguishes the original principles of tax law from the industry-adapted general principles of law, which are enshrined in tax law and emphasizes that each of the original principles of tax law has a direct specialization and focus on tax regulation. According to the author, the principles of tax law are directly or indirectly enshrined provisions of the highest degree of imperative, which are the basis for the regulation of tax relations. The author has considered in detail and characterized the consolidation of the principles of tax law in regulations, regulations, acts of judicial lawmaking and legal doctrine. Conceptual and categorical approach, which was applied by the legislator in Art. 4 of the Tax Code of Ukraine, indicates that the legislator has applied in this case a comprehensive theoretical approach to the formation of regulatory structures of the article.
Поняття та значення прикордонної безпеки держави
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ксензюк, А. Я.; Ksenziuk, A.
Наукова стаття присвячена проблемам установлення сутності та змісту поняття «прикордонна безпека держави», що є досить складною та комплексною правовою категорією. Відзначено, що державний кордон і його безпека, без сумніву, є й залишається тим складником, що має найважливіше значення для територіальної цілісності та суверенітету будь-якої держави. Належний рівень правопорядку й безпеки на державному кордоні досягається різними засобами правового характеру. Установлено, що в сучасних умовах термін «прикордонна безпека» набрав доволі широкого розповсюдження й активно використовується як українськими, так і зарубіжними дослідниками. Він є одним із критеріїв щодо обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина. Прикордонна безпека має власну видову специфіку, що спрямована на забезпечення державного суверенітету й територіальної цілісності держави, захист національних інтересів у прикордонній сфері, що й варто вважати основною метою прикордонної безпеки. З огляду на це, наголошується, що проблема забезпечення прикордонної безпеки має надважливе значення для утвердження державності, суверенітету й територіальної цілісності – основним прагненням як окремо взятої людини, так і суспільства й держави, а також відповідною метою такої безпеки. На основі аналізу доктринальних джерел і нормативно-правових актів у відповідній сфері запропоновано під прикордонною безпекою держави розуміти збалансований стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства й держави в прикордонні сфері. Зазначене поняття дає змогу розкрити мету, завдання й об’єкт діяльності, спрямованої на забезпечення прикордонної безпеки, а також окреслити подальші наукові пошуки в цьому напрямі. This scientific Article is devoted to the problems of establishing the essence and content of the definition of “state border security”, which is a very complicated and complex legal category. It is noted that the state border and its security without doubts appears and continues to remain that component playing an important role for the territorial integrity and sovereignty of any State. The proper level of law and order and security at the state border is achieved by various legal means. It is established that in modern conditions the term “border security” has become quite widespread and is actively used by both Ukrainian and foreign researchers. It is one of the criteria for restricting the constitutional rights and freedoms of a human being and a citizen. Border security has its own species specificity, aimed at ensuring state sovereignty and territorial integrity of a State, protection of national interests in the border area, which should be considered as the main goal of border security. In view of this, it is emphasized that the problem of ensuring border security plays crucial role in establishment of statehood, sovereignty and territorial integrity that are the main aspirations of a separate individual and society and State, as well as the appropriate purpose of such security. Based on the analysis of doctrinal origins and regulations in the relevant field, it is proposed to understand the state border security as a balanced status of protection of state sovereignty, territorial integrity, as well as protected by state border legislation interests of a human being, society and State in the border sphere. This definition makes it possible to reveal the purpose, objectives and object of activities aimed at ensuring border security, as well as to outline further directions of scientific research in this area.
Судовий захист іноземців та осіб без громадянства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Світличний, О. П.; Svitlychnyi, O.
Судовий захист прав і свобод та законних інтересів – це один із видів державного захисту іноземців та осіб без громадянства. Важливу роль у судовому захисті особи належить імперативним нормам Конституції України, згідно зі статтею 8 Конституції, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Право на судовий захист установлено статтею 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному, зокрема й іноземцям та особам без громадянства, гарантується судовий захист їхніх прав і свобод. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Доведено, що, окрім Основного закону, у якому закріплено основні права і свободи людини, гарантії їх реалізації та юридичні засоби захисту, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і будь-яке кримінальне обвинувачення (ч. 3 ст. 124 Конституції України), інші законодавчі акти, зокрема, вітчизняне процесуальне адміністративне, цивільне, господарське, кримінальне законодавство гарантує захист прав і свобод та законних інтересів іноземців і осіб без громадянства в судах, що є важливим показником механізму правового забезпечення, демократичності та соціальної спрямованості української держави. Акцентується увага на тому, що правовий захист іноземців та осіб без громадянства закріплений і в міжнародних угодах, ратифікованих Україною, а тому ніхто з іноземців і осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, не тільки не може бути позбавлений права на звернення до суду, але й видворений за межі України без рішення суду. Judicial protection of rights and freedoms and legitimate interests is one of the types of state protection of foreigners and stateless persons. An important role of judicial protection of a person belongs to the imperative norms of the Constitution of Ukraine, according to Article 8 of the Constitution recourse to the court to protect the constitutional rights and freedoms of man and citizen directly on the basis of the Constitution of Ukraine is guaranteed. The right to judicial protection is established by Article 55 of the Constitution of Ukraine, according to which the rights and freedoms of man and citizen are protected by the court. This means that everyone, including foreigners and stateless persons, is guaranteed judicial protection of their rights and freedoms. The court may not refuse justice if a citizen of Ukraine, a foreigner, a stateless person believes that their rights and freedoms have been violated or are being violated, obstacles to their realization have been created or are being created or other violations of rights and freedoms are being violated. The court’s refusal to accept claims and other applications, complaints filed in accordance with applicable law, is a violation of the right to judicial protection, which according to Article 64 of the Constitution of Ukraine can not be limited. It is proved that in addition to the Basic Law, which enshrines fundamental human rights and freedoms, guarantees of their implementation and remedies, the jurisdiction of courts extends to any legal dispute and any criminal charge (Part 3 of Article 124 of the Constitution of Ukraine), other legislative acts, in particular, domestic procedural legislation (administrative, civil, economic, criminal) guarantee protection of rights and freedoms and legitimate interests of foreigners and stateless persons in courts, which is an important indicator of the mechanism of legal security, democracy and social orientation of the Ukrainian state. It is emphasized that the legal protection of foreigners and stateless persons is enshrined in international agreements ratified by Ukraine, and therefore none of the foreigners and stateless persons staying in Ukraine legally can not only be deprived of the right to go to court, but also expelled from Ukraine without a court decision.
Гарантування безпеки людини і суспільства як функція держави і монарха у середньовічній Європі
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Загуменна, Ю. О.; Zahumenna, Yu.
У статті досліджено, що ключовою політико-правовою підвалиною формування безпекового дискурсу у середньовічній європейській цивілізації була монопольна за своїм офіційним статусом християнська доктрина. Ця доктрина запропонувала цілісне і взаємозумовлене бачення права, держави, суспільства та їхніх зв’язків у встановленні, обґрунтуванні, легітимації і зміцненні засад безпечного існування соціуму. Вона мала внутрішньополітичний і зовнішньополітичний виміри, охоплювала своїм дискурсом взаємовідносини між різними суб’єктами політико-правових відносин, структурувала ці відносини довкола провідних центрів влади, якими у середньовічній Європі були монархічні, феодальні (великі територіальні магнати) і церковні (папство, єпископат) структури, а також сприяла інтегруванню середньовічних суспільств, особливо на етапах розпаду та занепаду інститутів центральної державної влади. Зазначена концепція багато в чому була побудована на синтезі пізньої античної політико-правової спадщини (уявлення про загальне благо, справедливість, мир тощо) із духовними засадами християнського віровчення (мир, злагода, порядок, ідеї боговстановленості влади, законослухняності тощо). Показано, що у добу Середньовіччя як цивілізації військово-релігійного типу на першому плані були такі сфери публічної безпеки, як воєнна та релігійна. З’ясовано, що політико-правова думка доби Середньовіччя значно змістила акценти у структуруванні суб’єктів гарантування публічної безпеки, поставивши на перше місце Бога і Церкву як Його земне втілення. Правова інституціоналізація публічної безпеки осмислювалась у політико-правовій думці як складне і динамічне явище, невіддільне від співтворчості Бога та людини: Бог як кінцева найвища інстанція гарантування публічної безпеки, гарант її високої аксіологічної цінності, тим не менш, віддає на розсуд людей досить широку сферу докладання власних зусиль для свідомого гарантування публічної безпеки поряд із іншими суспільними цінностями, такими як життя, справедливість, рівність усіх перед Богом, відповідальність, сумління тощо. Слабкість реалізації безпекової функції державою і центральною владою компенсувалась авторитетом і владою Церкви, яка поклала на себе таку безпекову функцію, як утілення Божої Волі та прообраз Граду Божого на Землі. The author shows that the key political and legal basis for the formation of security discourse in medieval European civilization was a monopoly on its official status Christian doctrine. This doctrine offered a holistic and interdependent vision of law, the state, society and their links in establishing, justifying, legitimizing and strengthening the principles of safe existence of society. It had domestic and foreign policy dimensions, covered with its discourse the relationship between the various subjects of political and legal relations, structured these relations around the leading centers of power, which in medieval Europe were monarchical, feudal (large territorial magnates) and church structures. ), as well as contributed to the integration of medieval societies, especially in the stages of decay and decline of the institutions of central government. This concept was largely based on the synthesis of late antiquity political and legal heritage (the idea of the common good, justice, peace, etc.) with the spiritual foundations of Christian doctrine (peace, harmony, order, ideas of godliness, obedience to the law, etc.). It is shown that, being a civilization of military-religious type, the Middle Ages brought to the fore such spheres of public security as military and religious security. It has been found that the political and legal thought of the Middle Ages significantly shifted the emphasis in structuring the subjects of guaranteeing public safety, bringing God and the Church as His earthly incarnation in the first place. Legal institutionalization of public safety was understood in political and legal thought as a complex and dynamic phenomenon, inseparable from the co-creation of God and man: being the ultimate highest authority for guaranteeing public safety, the guarantor of its high axiological value, God nevertheless making one's own efforts to consciously guarantee public safety, along with other social values such as life, justice, equality before God, responsibility, conscience, etc. The weakness of the implementation of the security function by the state and the central government was compensated by the authority and power of the Church, which assumes the security function as the embodiment of God's Will and the prototype of the City of God on earth.
Технічний аспект механізму державної реєстрації речових прав на нерухоме майно
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Томчук, Г. О.; Tomchuk, H.
У статті розглянуто технічний аспект механізму державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також його технічний бік, визначений законодавством. Під час учинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно варто приділяти увагу алгоритму ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На законодавчому рівні встановлено підстави для виникнення, зміни та припинення права власності на нерухоме майно, що підтверджує юридичний факт належності такого майна. Проте зазначений факт повинен буди правильно відображений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щоб у майбутньому в суб’єктів зазначених правовідносин не виникало сумніву щодо офіційного визнання і підтвердження такого державою факту. Шляхом нормативно-догматичного, системно-структурного та логіко-юридичних методів автором було проаналізовано алгоритм дій державного реєстратора. Зазначений аналіз здійснено не лише в аспекті офіційного визнання та підтвердження на підставі правовстановлюючих документів державного факту виникнення, переходу, припинення права власності, а й в аспекті технічного ведення Державного реєстру прав. На підставі чого можна стверджувати, що суб’єкти, уповноважені здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, зобов’язані не лише встановлювати законність та здійснювати реєстраційні дії, а й технічно правильно користуватись та вносити достовірні відомості до Державного реєстру прав. Технічна помилка під час учинення будь-якої реєстраційної дії, спрямованої на реєстрацію права власності або обтяження, веде до вагомих наслідків для всіх суб’єктів державної реєстрації. Отже, завдяки цьому дослідженню розглянуто технічну складову частину механізму державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі прав. А також визначено поняття «механізм» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Запропоновано вдосконалення чинного законодавства України, яке покликано здійснювати регулювання правовідносин у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. This article is about a technical aspects of the mechanism of the state registration of a real property right, and about its technical side which is defined by legislatives. During the studying of state registration of real property rights, it should focus on an algorithm of managing the State register of a real property rights. At the legal level was established a basis for emergency, changes and termination of property rights for real state, which is confirm the fact of legal owning such property. However, the mentioned fact should be correct displayed in the State register of a real property rights, enough the subjects of the mentioned rights don’t emerge doubts about official recognition and confirmation such government fact in a future. By normative-dogmatic, system-structural andlogical-legal methods, the author analyzed the algorithm of actions state registrar. This analysis was carried out not only in terms of official recognition and confirmation on the basis of legal documents of the state of origin, transfer, termination of ownership, but also in terms of technical maintenance of the state register of rights. Based on what, it can be argued hat the subjects authorized to carry out state registration of real property rights are obliged not only to establish legality and registration, but also technically correct use and enter reliable information in the state register of Rights. A technical mistake in the performance of any registration action aimed at the registration of ownership or encumbrance, leads to significant consequences for all subjects of state registration. Thus, thanks to this study, the technical component of the mechanism of state registration of real property rights in the State Register of Rights is considered. Also, the concept of “mechanism” of state registration of real rights to immovable property is provided. It is proposed to improve the current legislation of Ukraine, which is designed to regulate legal relations in the field of state registration of real rights to immovable property.
Теоретико-правова характеристика напрямів та видів сфери аквакультури
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Талдонова, Карина Геннадіївна; Taldonova, Karyna
У науковій статті схарактеризовано напрями та види сфери аквакультури. Відзначено, що аквакультура має розгалужену структуру та системний зміст. Класифікація видів аквакультури дає можливість не лише узагальнити наявну інформацію про види, а й відкриває особливості окремих видів аквакультури щодо їх дослідження та внесення пропозицій щодо вдосконалення їх публічного адміністрування. Аргументовано, що, спираючись на методи пізнання, класифікацію щодо сфери аквакультури, необхідно зазначити, що аквакультура за напрямами розподіляється на: – товарну – вирощування товарної риби та її реалізація; – відтворення водних біоресурсів – діяльність суб’єктів аквакультури, що пов’язана із вселенням у водні об’єкти гідробіонтів для відновлення їхніх популяцій та поповнення запасів риби; – надання рекреаційних послуг – діяльність, пов’язана з організацією відпочинку громадян, надання права спортивного та любительського рибальства, зелений туризм тощо [1]. Доведено, що напрями сфери аквакультури – це цілеспрямована реалізація поставлених завдань щодо створення, перероблення та реалізації об’єктів аквакультури з метою задоволення продовольчих потреб суспільства даним видом продукції. Охарактеризовано зміст напрямів та види сфери аквакультури, як-от: товарна аквакультура (означає зміст і особливості розведення, зокрема й вирощування, водних біоресурсів у напіввільних умовах або штучно створеному середовищі, їх видобутку (вилов) із подальшою реалізацією уловів водних біоресурсів); відтворення водних біоресурсів (проводиться шляхом розведення, вселення, переселення водних біоресурсів); рекреаційні послуги (будь-яка діяльність чи вигода, яку надають клієнтові на спеціалізованих територіях поза місцем його постійного проживання, і у вільний від роботи час, щоб відновити його фізичні та психологічні сили, задовольнити спортивні, оздоровчі, пізнавальні інтереси тощо); випасна аквакультура (в озерах, ріках та водосховищах являє собою найбільш економічний метод одержання рибної продукції завдяки використанню штучної кормової бази, сонячної енергії, круговороту речовин тощо); індустріальна аквакультура (відтворення та нагул цінних видів риб у водоймах-охолоджувачах, садкових та басейнових рибних господарствах; вирощування риби в системах із зворотним водопостачанням); марикультура, рекреаційна аквакультура та декоративна (направлена на вирощування водних тварин і рослин для прикраси невеликих природних і штучних водойм). This scientific article describes the directions and types of aquaculture. It is noted that aquaculture has a branched structure and systemic content. The classification of aquaculture species makes it possible not only to summarize existing information about their species, but also reveals the features of certain species of aquaculture for their research and, accordingly, make suggestions for improving their public administration. It is argued that, based on the methods of cognition, classification in the field of aquaculture, it should be noted that aquaculture by areas is divided into: – commodity – cultivation of commercial fish and its sale; – reproduction of aquatic bioresources – activities of aquaculture entities related to the introduction of aquatic organisms into water bodies to restore their populations and replenish fish stocks; – provision of recreational services – activities related to the organization of recreation, granting the right to sport and recreational fishing, green tourism, etc. It is proved that the directions of aquaculture are purposeful realization of the set tasks on creation, processing and realization of objects of aquaculture for the purpose of satisfaction of food needs of a society by this kind of production. The content of directions and types of aquaculture are characterized: commodity aquaculture (means the content and features of breeding, including cultivation, aquatic bioresources in semi-free conditions or artificially created environment, their production (catch) with the subsequent sale of catches of aquatic bioresources); reproduction of aquatic bioresources (carried out by breeding, resettlement, resettlement of aquatic bioresources); recreational services (any activity or benefit provided to the client in specialized areas outside his place of residence and in his free time to restore his physical and psychological strength, satisfy sports, health, cognitive interests, etc.); grazing aquaculture (in lakes, rivers and reservoirs is the most economical method of obtaining fish products through the use of artificial feed, solar energy, the cycle of substances, etc.); industrial aquaculture (reproduction and feeding of valuable fish species in cooling reservoirs, ponds and swimming pools; fish farming in systems with return water supply); mariculture, recreational aquaculture and ornamental (aimed at growing aquatic animals and plants to decorate small natural and artificial ponds).
Особливості нормативно-правового забезпечення службової дисципліни в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Залуговська, Г. П.; Zaluhovska, H.
Статтю присвячено дослідженню правового регулювання службової дисципліни в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС України). Проаналізовано нормативне визначення понять «службова дисципліна» і «трудова дисципліна», розглянуто їхні складники, здійснено порівняльний аналіз особливостей правового забезпечення дотримання вимог Конституції України, законів України, підзаконних нормативно-правових актів, виконання службових і трудових обов’язків для різних категорій персоналу ДКВС України. Завдяки аналізу чинного законодавства виявлено характерні особливості правового регулювання службової дисципліни в органах та установах ДКВС України, зумовлені поділом персоналу на 3 категорії, а також їхньою галузевою приналежністю, завдяки чому надмірна кількість нормативно-правових актів, прийнятих із великими часовими проміжками, здійснює правове забезпечення службової дисципліни в органах та установах ДКВС України. Зосереджено увагу на тому, що розгалуженість нормативно-правового регулювання службової дисципліни персоналу ДКВС України зумовлена різновидами державної служби, яку проходить персонал ДКВС України, завдяки чому законодавець дає декілька визначень службової дисципліни. Проте жодне з них, на нашу думку, повною мірою не розкриває цього поняття. Завдяки дослідженню складників службової дисципліни, визначених нормативно-правовими актами, та беручи до уваги соціальний аспект роботи у ДКВС України, запропоновано авторське визначення службової дисципліни в органах та установах ДКВС України. У статті розкрито значення правового забезпечення службової дисципліни в органах та установах ДКВС України для функціонування державних органів виконавчої влади, визначено його як пріоритетний напрям забезпечення якості функціонування ДКВС України і Міністерства юстиції України. Унаслідок проведеного дослідження виявлено, що правове регулювання забезпечення дисципліни персоналу ДКВС України здійснюється в межах двох галузей права: адміністративного і трудового. Виявлено складники системи правового регулювання службової дисципліни в органах та установах ДКВС України. Обґрунтовано необхідність внесення змін до системи правового регулювання службової дисципліни в органах та установах ДКВС України шляхом оновлення положень Кодексу законів про працю у частині забезпечення трудової дисципліни персоналу ДКВС України та розробленням і прийняттям Закону України «Про Дисциплінарний статут ДКВС України» одночасно із фактичною реалізацією забезпечення службової дисципліни шляхом стимулювання заходами заохочення. The article is devoted to studying of the legal regulation of official discipline in the bodies and institutions of the State Criminal and Executive Service of Ukraine (hereinafter – SCES of Ukraine). The normative definition of the concepts of “official discipline”, “labour discipline” were analyzed and their components were considered. Comparative analysis of the peculiarities of regulatory compliance with the Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, bylaws and performance of duties and responsibilities for different categories of the personnel of the SCES Ukraine were carried out. Due to the analysis of the current legislation the characteristic features of legal regulation of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine were revealed. These peculiarities were caused by division of personnel into 3 categories, as well as their branch affiliation. Due to this fact, official discipline in bodies and institutions of the SCES of Ukraine is supported regulatory with the help of the excessive number of normative legal acts adopted at long intervals. Attention is focused on the fact that the branching of statutory and regulatory support of official discipline of the personnel of the SCES of Ukraine is predetermined by the types of civil service provided by the SCES of Ukraine. Due to this fact the legislator gives several definitions of official discipline, however, none of them, doesn’t reveal this concept fully in our opinion. Due to the study of the components of official discipline, defined by regulations and taking into account the social aspect of work in the SCES of Ukraine, the author's definition of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine is proposed. The importance of regulatory support of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine for functioning of state executive bodies was revealed in the article and it was identified to be a priority area for ensuring the quality of functioning of the SCES of Ukraine and the Ministry of Justice of Ukraine. As a result of the study, it was found out that the legal regulation of the discipline of personnel of the SCES of Ukraine was carried out within two branches of law. They are: administrative and labor. The components of the system of legal regulation of official discipline in the bodies and institutions of the SCES of Ukraine were identified. The necessity of making changes to the system of legal regulation of official discipline in bodies and institutions of the SCES S of Ukraine by updating provisions of the of Labour Code concerning maintenance of labour discipline of the personnel of SCES of Ukraine and development and adoption of the Law of Ukraine "On the Disciplinary Statute of the SCES of Ukraine" simultaneously with the actual implementation of the provision of official discipline by stimulating incentives.
Легітимність права: дескриптивні та прескриптивні підходи
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Іванченко, О. М.; Ivanchenko, O.
У статті досліджено дескриптивні та прескриптивні підходи до категорії легітимності права. Зазначено, що стосовно легітимності права проблема, що має центральне теоретичне і практичне значення, полягає в проведенні відмінності між дескриптивними і прескриптивними судженнями. Наголошено, що використання поняття «легітимність» для дискурсу про обов’язок підпорядкування публічної влади створюваному нею праву привносить в обговорення уявну позитивність у вигляді опори нормативних суджень на соціальні факти, а саме на факт (не)визнання, хоча насправді ідеальне й фактичне вимірювання легітимності один від одного не залежать. Обґрунтовано, що визнання може розглядатися як соціальний факт, який визначає соціально-психічний механізм правового впливу на поведінку людей, але нормативною умовою дії права не є. Зазначено, що з точки зору різних підходів до права прийняття (визнання) може виступати або як частина поняття «зобов’язуюча сила права», або як фактична умова такої сили й може означати абсолютно різні речі – від соціологічного факту визнання (довіру населення до права, згоду з правовим регулюванням, готовність і бажання використовувати офіційне право для вирішення проблем і спорів тощо) до ідеальної моделі обов’язку розумних осіб прийняти розумне право або нормативної моделі наділення права зобов’язуючою силою через його загальне використання населенням і владними інститутами як стандарту поведінки. Визначено, що ракурси проблематики прийняття права часто залишаються осторонь, коли право і його зобов’язуюча сила некритично виводяться з поняття «визнання», у яке автори відповідних дискурсів закладають різні й часто взаємовиключні значення. Доведено, що розгляд визнання як достатньої ознаки норми права означатиме повернення або до емотивістського розуміння зобов’язуючої сили права (якщо визнання розглядається як соціально-психологічний факт), або до чергового природно-правового аспекту «правильного права» (якщо визнання розуміти як раціональний дискурс, що подумки конструюється). Наголошено, що можлива і третя ситуація, при якій визнання розглядається лише як факультативна умова дії права (або, відповідно, факультативна ознака поняття права): право володіє юридичною силою за фактом його належного встановлення й за умови правильності (справедливості) його змісту, але визнання права покращує його якість і підвищує його ефективність у суспільстві, у цьому випадку визнання не буде ні нормативною умовою дії права, ні концептуальною умовою визначення права. Визначено, що в такому ракурсі легітимність права буде лише одним із численних пунктів у міркуваннях про правову політику. The article examines descriptive and prescriptive approaches to the category of legitimacy of law. It is noted that in relation to the legitimacy of law, the problem of central theoretical and practical significance is to distinguish between descriptive and prescriptive judgments. It is noted that the use of the concept of “legitimacy” for the discourse on the duty of subordination of public power to the right created by it brings to the discussion an imaginary positivity in the form of reliance of normative judgments on social facts, namely on the fact of (non-) recognition, although in fact the ideal and actual measurement of legitimacy do not depend on each other. It is proved that recognition can be considered as a social fact that determines the socio-mental mechanism of legal influence on people's behavior, but it is not a normative condition for the operation of law. It is noted that the points of view of different approaches to the right of acceptance (recognition) can act either as part of the concept of “binding force of law”, or as an actual condition for such force and can mean completely different things – from the sociological fact of recognition (public confidence in the law, agreement with legal regulation, willingness and desire to use official law to resolve problems and disputes, etc.) to the ideal model of the duty of reasonable persons to accept reasonable law or the normative model of giving law binding force through its general use by the population and power institutions as a standard of conduct. It is determined that the perspectives of the problem of law acceptance are often left out when law and its binding force are uncritically derived from the concept of “recognition”, in which the authors of the relevant discourses lay different and often mutually exclusive meanings. It is proved that considering recognition as a sufficient feature of a rule of law will mean a return either to an emotivist understanding of the binding power of law (if recognition is considered as a socio-psychological fact), or to another natural-legal aspect of “right law” (if recognition is understood as a rational discourse that is mentally constructed). It is noted that a third situation is also possible, in which recognition is considered only as an optional condition for the operation of a right (or, accordingly, an optional feature of the concept of law) – a right has legal force upon its proper establishment and subject to the correctness (fairness) of its content, but recognition of a right improves its quality and increases its effectiveness in society, in this case recognition will be neither a normative condition for the operation of the right, nor a conceptual condition for determining the right. It is determined that from this perspective, the legitimacy of law will be only one of the many points in the discussion of legal policy.
Об’єкт кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Яковлєва, С. В.; Yakovlieva, S.
Стаття містить аналіз наукових досліджень проблем визначення об’єкта кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Авторка приділила увагу дискусійним питанням визначення об’єкта кримінального правопорушення, що є актуальними в теорії кримінального права України та вказала, що ціннісна концепція об’єкта кримінального правопорушення є найбільш оптимальною і дозволяє повно змоделювати об’єкт злочинів проти здоров’я населення. У науковій статті проаналізовані проблеми визначення родового, видового та безпосереднього об’єкта кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів. Відзначено, що визначення безпосереднього об’єкта вказаних кримінальних правопорушень, що вчиняються із залученням неповнолітнього, має свою специфіку, адже він стосується кримінально-правової охорони прав і законних інтересів неповнолітніх осіб. Підкреслено, що терміни «здоров’я особи» та «здоров’я населення» варто відмежовувати. В основу такого відмежування покладено не тільки кількісні показники, а й змістовні. Адже особливістю поняття «здоров’я населення» є те, що воно спирається не тільки на медичні характеристики, а й більшою мірою на соціальні його компоненти. Відзначається, що основним безпосереднім об’єктом кримінальних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, є здоров’я населення як врегульована нормами права сукупність суспільних відносин, що забезпечують певний ступінь фізичного, психічного і психологічного благополуччя невизначеного кола осіб. Окрім того, варто виділити додатковий безпосередній об’єкт, який в окремих кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складах виступає обов’язковим – інтереси неповнолітніх, умови нормального розвитку і правильного морального виховання неповнолітніх, громадський порядок тощо. The article contains the analysis of scientific research on the problems of determination the object of criminal offenses committed by minors in the field of illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors. The author pays attention to the debatable issues of defining the object of criminal offense, which are relevant in the theory of criminal law of Ukraine. What is more, it is pointed out that the value concept of the object of criminal offense is the most optimal and allows to model the object of crimes against public health fully. The scientific article analyzes the problems of determination the generic, specific and direct object of criminal offenses in the field of illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors. It is noted that the definition of the direct object of these criminal offenses, which are committed with the involvement of a minor, have its own specifics, as it relates to the criminal protection of the rights and legitimate interests of minors. It is emphasized that the terms “personal health” and “public health” should be distinguished. The basis of such a distinction is based not only on quantitative indicators, but on the content. Thus, the peculiarity of the concept of “population health” is that it is based not only on medical characteristics, but also on its social components to a greater extent. It is noted that the main direct object of the criminal offenses committed by minors in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues and precursors, is public health, which is defined as a set of social relations that provide a certain degree of physical, mental and psychological well-being of an indefinite number of people, regulated by law. In addition, it is necessary to highlight the additional direct object, which in some qualified (especially qualified) warehouses is mandatory. It includes the interests of minors, the conditions of normal development and proper moral education of minors, public order, etc.
Соціально-психологічні аспекти менеджменту організацій
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Пєтков, В. П.; Pietkov, V.; Іванов, І. Є.; Ivanov, I.
У статті наголошено, що менталітет нації може виступати, по-перше, як чинник внутрішнього соціального регулятора самозбереження нації як соціуму, по-друге, як чинник деструктивного консерватизму, що не дає змоги внести якісь зміни зовні доти, доки не виникне потреба в цьому самого суспільства. Саме це не дає змоги організаціям та суспільству досягти стабілізації інтересів. Отже, на сучасному етапі основною проблемою менталітету є формування принципів менеджменту, які б утілювали інтереси як окремої людини, так і суспільства загалом. Визначено, що соціально-психологічні аспекти менеджменту організації включають профілактику, умови та методи роботи, спрямовані на досягнення добробуту суспільства, та зобов’язання суспільства з конкретними потребами його громадян. Стратегічними напрямами соціально-психологічних аспектів менеджменту в Україні є формування національної гідності; подолання суперечностей у свідомості людей, пов’язаних із зародженням нових соціальних ідей та ідеалів; побудова такої моделі суспільства, у якій би поєднувалися потреби членів суспільства з потребами та цілями держави. Зроблено висновок, що керування людськими ресурсами складається з розроблення плану задоволення майбутніх потреб у людських ресурсах; створення резерву потенційних кандидатів на посади; вивчення кандидатів на робочі місця й відбору кращих із резерву, створеного під час набору; визначення заробітної плати і пільг; розроблення структури заробітної плати та пільг із метою залучення, найму та збереження службовців; уведення працівників, які були найняті в організацію та її підрозділи, розвиток, розуміння того, що очікує від них організація і яка праця в ній позитивно оцінюється; розроблення програм для набуття трудових навичок, необхідних для ефективного виконання роботи; розроблення методик оцінки трудової діяльності, доведення їх до працівників; розроблення методів переміщення працівників на посаді з більшою або меншою відповідальністю, розвитку їхнього професійного досвіду шляхом переміщення на інші посади або ділянки роботи, а також процедур припинення договору найму; підготовки менеджерів, керування просуванням по службі: розроблення програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів. The article emphasizes that the mentality of the nation can act, firstly, as a factor of internal social regulator of self-preservation of the nation as a society, and secondly, as a factor of destructive conservatism, which does not allow to make any changes from the outside until needed in this society itself. This is what does not allow organizations and society to achieve the stabilization of interests. Thus, at the present stage the main problem of the mentality is the formation of management principles that would embody the interests of both the individual and society as a whole. It is determined that the socio-psychological aspects of the organization’s management include prevention, conditions and methods of work aimed at achieving the welfare of society, and the obligations of society with the specific needs of its citizens. Strategic directions of socio-psychological aspects of management in Ukraine are the formation of national dignity; overcoming contradictions in the minds of people associated with the emergence of new social ideas and ideals; building such a model of society, which would combine the needs of members of society with the needs and goals of the state. It is concluded that human resource management consists of developing a plan to meet future human resource needs; creation of a reserve of potential candidates for positions; study of candidates for jobs and selection of the best from the reserve created during the recruitment; determination of wages and benefits; developing the structure of salaries and benefits in order to attract, hire and retain employees; introduction of employees who were hired in the organization and its departments, development, understanding of what the organization expects from them and what work in it is positively assessed; development of programs for the acquisition of work skills necessary for effective performance of work; development of methods for assessing employment and bringing it to employees; development of methods for transferring employees to positions with more or less responsibility, development of their professional experience by transferring to other positions or areas of work, as well as procedures for termination of the employment contract; training of managers, management of promotion: development of programs aimed at developing skills and improving the efficiency of management.
Екологічне законодавство України та ЄС
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Данилюк, С. М.; Danyliuk, S.
Статтю присвячено дослідженню екологічного законодавства України і країн Європейського Союзу. Надзвичайно важливими і глобальними проблемами як сьогодення, так і недалекого майбуття є екологічні проблеми, про актуальність яких сказано вже немало. Екологічні стандарти є важливим засобом збереження природного середовища, добробуту і безпеки людини. У статті розглянуто законодавче закріплення екологічних норм в Україні та за кордоном – у країнах Європейського союзу, зокрема Франції, Швеції, Італії, де екологічне законодавство кодифіковано і врегульовано екологічними кодексами, та Німеччини, екологічне законодавство якої засновано тільки на еколого-орієнтованих принципах. На основі аналізу екологічного законодавства зазначених країн зроблено висновок, що завдяки кодифікації природоохоронних норм недоліки старих правових структур було усунено, скасовано неактивні або не досить ефективні стандарти, екологічні стандарти приведено у відповідність зі стандартами інших галузей права, а зменшення кількості загальних норм дозволило спростити застосування екологічного права. Вивчено проблеми системи і структури екологічного законодавства, проблему кодифікації екологічного законодавства, надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у галузі охорони навколишнього природного середовища, управління природними ресурсами та екологічної безпеки, аналізу доцільності кодифікації екологічного законодавства в Україні. Юридичне закріплення системного економічного підходу до екологічних питань є важливою операцією. Цей підхід має поєднувати не лише суворі та придатні до виконання покарання за звичну недбалість до навколишнього середовища, але і заохочувати розсудливу поведінку щодо охорони довкілля. Галузь екологічного права є не досить урегульованою в українському законодавстві, проте надзвичайно важливою для забезпечення реалізації прав громадян України на чисте навколишнє середовище та, врештірешт, здоров’я, тому тема статті все ж потребує подальшого наукового дослідження і вдосконалення аспектів практичної реалізації наукових пропозицій. The article is devoted to the study of environmental legislation of Ukraine and the European Union. Extremely important and global problems both today and in the near future are environmental problems, the urgency of which has not been said much. Environmental standards are an important means of preserving the natural environment, human well-being and safety. The article examines the legal consolidation of environmental standards in Ukraine and abroad – in the European Union, including France, Sweden, Italy, where environmental legislation is codified and regulated by environmental codes and Germany, whose environmental legislation is based solely on environmentally-oriented principles. Based on the analysis of environmental legislation of these countries, it was concluded that due to the codification of environmental regulations, the shortcomings of the old legal structures were eliminated, inactive or ineffective standards were abolished, environmental standards were brought into line with standards of other branches of law.. The problems of the system and structure of environmental legislation, the problem of codification of environmental legislation, proposals for improving the legislation of Ukraine in the field of environmental protection, natural resources management and environmental safety, analysis of the feasibility of codification of environmental legislation in Ukraine. Legal consolidation of a systematic economic approach to environmental issues is an important operation. This approach should not only combine severe and enforceable penalties for habitual neglect of the environment, but also encourage prudent environmental behavior. The field of environmental law is insufficiently regulated in Ukrainian legislation, but extremely important for ensuring the realization of the rights of Ukrainian citizens to a clean environment and, ultimately, health, and therefore the topic of the article still needs further research and improvement of practical implementation of scientific proposals.
Кіберсуверенітет як нова категорія в адміністративному праві
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Зубко, О. М.; Zubko, O.
Актуальність статті полягає в тому, що в сьогоднішньому глобалізованому світі інформація й бази даних є тими унікальними ресурсами, без використання та збереження яких неможливе як існування й розвиток сучасної держави як суспільно-політичного утворення, так і виконання суто військових завдань щодо збереження незалежності та захисту країни. На думку експертних кіл та аналітиків провідних країн світу, гібридність сучасного збройного конфлікту визначається саме наявністю потужної інформаційного й кібернетичного складника. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу позицій учених, довідникових матеріалів і норм чинного законодавства розкрити кіберсуверенітет як нову категорію в адміністративному праві. Наголошено, що в міру свого розвитку Інтернет поступово став життєво необхідною інфраструктурою для всіх країн світу. Останнім часом у різних країнах виникають питання, пов’язані з кібербезпекою, і держави всього світу почали створювати власні системи кібербезпеки. Кіберсуверенітет є природним продовженням національного суверенітету. Для відповіді на ці виклики необхідно вивчити майбутнє кібербезпеки для країн, що розвиваються. Жодна держава не здатна домогтися абсолютної безпеки. Підкреслена повага до кіберсуверенітету не означає відключення Інтернету й ізоляції країни від зовнішнього світу. У статті визначено кіберсуверенітет як індивідуальне самовираження держави в кіберпросторі, що є природною частиною державного суверенітету та визначає технологічну самостійність, інформаційну стійкість і рівень кіберуправління в інформаційному середовищі, гарантуючись відповідною системою зовнішнього, внутрішньонаціонального, адміністративно-правового захисту відповідних об’єктів кіберпростору, на які поширюється юрисдикція держави. The relevance of the article is that in today's globalized world, information and databases are the unique resources without the use and preservation of which it is impossible to exist and develop a modern state as a socio-political entity and perform purely military tasks to preserve independence and protection countries. According to experts and analysts of the world's leading countries, the hybridity of modern armed conflict is determined by the presence of a powerful information and cyber component. The purpose of the article is to reveal cyber sovereignty as a new category in administrative law on the basis of a systematic analysis of the positions of scientists, reference materials and norms of current legislation. It is emphasized that with its development, the Internet has gradually become a vital infrastructure for all countries. Recently, cybersecurity issues have been raised in various countries, and countries around the world have begun to create their own cybersecurity systems. Cyber sovereignty is a natural extension of national sovereignty. To meet these challenges, we need to explore the future of cybersecurity for developing countries. It has been found that with its development, the Internet has gradually become a vital infrastructure for all countries of the world. Recently, cybersecurity issues have been raised in various countries, and countries around the world have begun to create their own cybersecurity systems. Cyber sovereignty is a natural extension of national sovereignty. To meet these challenges, we need to explore the future of cybersecurity for developing countries. No state is capable of achieving absolute security. Emphasized respect for cyber sovereignty does not mean disconnecting the Internet and isolating the country from the outside world. The article defines cyber sovereignty as an individual self-expression of the state in cyberspace, which is a natural part of state sovereignty and determines technological independence, information stability and level of cyber governance in the information environment, guaranteed by an appropriate system of external, domestic, administrative and legal protection. cyberspace to which the jurisdiction of the state extends.
Теоретико-правова характеристика інституційних і спеціальних принципів адміністративно-правових послуг, що надаються державною міграційною службою України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Гапонов, Олександр Олександрович; Haponov, Oleksandr; Гапонов, Александр Александрович
У пропонованій науковій статті розкрито поняття і види принципів, на основі котрих Державна міграційна служба надає адміністративно-правові послуги громадянам, які цього потребують. Відзначено, що у теорії права принципи є результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства загалом, утілення його демократичної та гуманістичної традицій, стрижнем будь-яких суспільних відносин, який відображає найбільш істотні їхні ознаки [1, с. 220 – 221]. Аргументовано, що в основу всіх визначень покладено розуміння того, що принципи – це основа, на якій продовжує формуватися подальший розвиток певних суспільних відносин, що становить основу всіх суспільних процесів. Із огляду на зазначене, доведено, що під правовими принципами слід розуміти основоположні закономірності розвитку суспільства, що визначаються рівнем правової свідомості та правової культури індивіда, визначені у нормативно-правових актах, дотримання яких сприяє демократизації суспільства, чіткому виконанню поставлених цілей та завдань. Правові принципи не встановлюють перелік конкретних прав та обов’язків і не завжди забезпечені конкретними законодавчими санкціями. Значення принципів обумовлено тим, що вони мають властивість вищої імперативності, універсальності, загальної значущості; їм притаманні стійкість і стабільність протягом невизначеного тривалого часу [2]. Зазначено, що у науковій літературі наводяться такі дефініції поняття «принципи»: загальні вимоги до суспільних відносин і їх учасників, а також вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають із ідей справедливості та свободи, визначаючи загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи; основні вихідні положення теорії, вчення тощо; керівні ідеї, основні правила діяльності; внутрішні переконання, погляди, що означають норми поведінки; вихідні норми, правила та закономірності, що витікають із сутності та рівня розвитку суспільства, а також його продуктивних сил, дотримання яких сприяє досягненню цілей функціонування і вирішенню поставлених завдань. Доведено, що представити вичерпний перелік загальних принципів адміністративно-правових послуг, які надаються Державною міграційною службою України, неможливо, оскільки відбувається постійний розвиток суспільних відносин у досліджуваній сфері. The proposed scientific article reveals the concepts and types of principles on the basis of which the State Migration Service provides administrative and legal services to citizens in need. It is noted that in the theory of law, the principles are the result of understanding the laws of society as a whole, the embodiment of its democratic and humanistic traditions, is the core of any social relations, which reflects their most important features. It is argued that all definitions are based on the understanding that principles are the basis on which the further development of certain social relations continues to be formed, which is the basis of all social processes. In view of the above, it is proved that the legal principles should be understood as the fundamental laws of society, determined by the level of legal consciousness and legal culture of the individual and defined in regulations, compliance with which contributes to democratization and clear goals and objectives. Legal principles do not establish a list of specific rights and responsibilities, and are not always covered by specific legislative sanctions. The value of the principles is due to the fact that they have the property of higher imperativeness, universality, universality, they are characterized by stability and stability for an indefinite period of time. It is noted that the scientific literature provides the following definitions of "principles": general requirements for public relations and their participants, as well as basic guidelines, starting points that express the essence of law and follow the ideas of justice and freedom, as well as determine the general direction and the most significant features of the current legal system; basic, basic principles of theory, doctrine, etc., guiding ideas, basic rules of activity; inner beliefs, views that mean norms of behavior; initial norms, rules and regularities arising from the essence and level of development of society, as well as its productive forces, compliance with which contributes to the achievement of the goals of functioning and solving tasks. It is noted that it is impossible to provide an exhaustive list of general principles of administrative and legal services provided by the State Migration Service of Ukraine, as there is a constant development of public relations in the study area.
До питання цивільно-правовї відповідальності за порушення виконання договору про надання послуг із централізовного опалення
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Цибань, А. А.; Tsyban, A.
Наукова стаття присвячена окремим аспектам настання цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання з надання послуг централізованого опалення суб’єктом господарювання споживачу, як іншій стороні відповідного зобов’язання. На підставі правових норм чинного законодавства визначено, що однією з основних вимог, яка висувається до належного виконання вказаного зобов’язання, є дотримання певних якісних та/або кількісних характеристик під час надання послуги із централізованого опалення, оскільки якість товару – це сукупність властивостей продукції, що характеризують її призначення, особливості, корисність та здатність задовольняти певні потреби суспільства, продукції, яка охоплює не тільки споживчі, а й технічні, технологічні властивості продукції, конструкторсько-художні особливості, надійність тощо. Визначено, що порушення виконання зобов’язання, тобто його невиконання чи неналежне виконання, може бути пов’язане з невідповідністю кількісних та/або якісних показники такої послуги, як теплопостачання, що пов’язується з відповідною температурою у квартирі. Так, настання цивільно-правової відповідальності, відповідно до визначеної законодавством парадигми, де кімнатна температура повітря, як кількісний та якісний показник, ставиться в залежність від наявного та реального постачання теплової енергії, є суперечливим та необґрунтованим, оскільки кімнатна температура повітря у 18 °С може зберігатись і за наявності та роботи окремих електричних приладів обігріву, товщини стін та інших чинників навіть без централізованого постачання теплової енергії. Запропоновано більш детально визначити механізм захисту прав споживачів у передбаченому зобов’язанні шляхом закріплення на законодавчому рівні більш чітких критеріїв для можливості визначення кількісних та якісних показників щодо отримання послуги з постачання теплової енергії, зокрема таких, як тиск подачі, амортизація устаткування тощо, відхилення та недотримання яких може слугувати підставою для настання цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. There is scientific article is devoted to certain aspects of the occurrence of civil liability for non-performance or improper performance of the obligation to provide district heating services by the business entity – the consumer, as the other party to the obligation. Based on the legal norms of current legislation, it is determined that one of the main requirements for the proper implementation of this obligation is compliance with certain qualitative and / or quantitative characteristics in the provision of district heating services, as product quality is a set of product properties characterize its purpose, features, usefulness and ability to meet certain needs of society and products that cover not only consumer but also technical, technological properties of products, design and artistic features, reliability, etc. It is determined that the breach of the obligation, ie its non-fulfillment or improper fulfillment, may be related to the mismatch of quantitative and / or qualitative indicators of such a service as heat supply, which in turn is associated with the corresponding temperature in the apartment. Thus, the onset of civil liability, according to the paradigm defined by law, where room temperature, as a quantitative and qualitative indicator, depends on the available and actual supply of heat, is contradictory and unreasonable, as room temperature of 18 °C, can be stored in the presence and operation of individual electric heaters, wall thickness and other factors, even without a centralized supply of thermal energy. It is proposed to define in more detail the mechanism of consumer protection in the envisaged obligation by establishing clearer criteria at the legislative level to determine quantitative and qualitative indicators for obtaining heat supply services, such as supply pressure, equipment depreciation, etc., deviations and non-compliance may serve as a basis for the occurrence of civil liability for non-performance or improper performance of the obligation.
Генезис розвитку адміністративно-правового захисту прав пацієнтів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Білий, Д. О.; Bilyi, D.
У цій науковій статті автором здійснено дослідження генезису розвитку адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Здійснено характеристику кожного періоду розвитку захисту прав пацієнтів. Автором визначено, що давньоруський період характеризувався відсутністю засобів лікування, появою нетрадиційних методів лікування з метою полегшення болю та лікування, диференціацією якості медичної допомоги залежно від соціального та економічного стану осіб. Період розвитку медицини і формування прав пацієнтів у правових актах характеризувався створенням спеціалізованих навчальних закладів для навчання лікарів; створенням лікарняних палат при монастирях і цілих монастирів лікувального спрямування; створенням медичних шкіл та появою аптек; необхідністю надання медичної допомоги не лише особам, які зазнали каліцтв, отримали рани та поранення під час бою, але і здійснення профілактики та боротьби з інфекційними хворобами. Новітній період характеризувався відкриттям низки медичних університетів і створенням періодичного медичного друку, а також професійними з’їздами лікарів. У радянському періоді сформувалася консервативна модель захисту прав пацієнтів. Визначено, що право пацієнтів на охорону здоров’я є головним конституційним правом особи. У період формування захисту прав пацієнтів в Україні відбулися такі зміни: формування законодавства щодо правової регламентації видів прав пацієнтів; виникнення можливості медичного страхування; поява централізованої системи органів публічної адміністрації із захисту прав пацієнтів, бюджетного і позабюджетного фінансування закладів охорони здоров’я, що безпосереднім чином впливає на якість та обсяг медичних послуг, які отримують пацієнти; виникнення можливості правової регламентації захисту пацієнтами своїх прав шляхом оскарження; поява судової практики захисту прав пацієнтів; переважання державної медицини над приватною; створення розгалуженої системи закладів охорони здоров’я. У сучасному періоді (із 2016 року по теперішній час) відбулись утвердження прав пацієнтів і здійснення реформаційних перетворень у системі охорони здоров’я; визнання системи прав пацієнтів та юридичних гарантій їх захисту; вдосконалення системи медичного страхування; запровадження системи спільного фінансування медичних послуг, що негативно вплинуло на захист прав пацієнтів; виникнення спеціалізації «медичне право»; поява судової практики захисту прав пацієнтів; упровадження соціальних програм захисту прав пацієнтів. In this scientific article, the author has added to the genesis of the development of the administrative-legal protection of the rights of patients. The characteristics of the skin period and the development of the protection of the rights of patients have been made. The author pointed out that the old Russian period was characterized by: the emergence of non-traditional methods of healing with the method of relieving pain and healing; differentiation of medical quality to help fallow in the social and economic status of the individual. The period of development of medicine and the formation of the rights of patients in legal acts was characterized by: the creation of special initial pledges for the education of doctors; creation of liquor chambers at monasteries and other monasteries of liquor directing; the creation of medical schools and the emergence of pharmacies; the need for medical assistance is not only for individuals, as they recognized the calculus, took away the wounded and wounded during the battle, but also the development of prevention and the fight against infectious epidemics. The new period was characterized by the opening of low medical universities and the creation of a periodical medical doctor, as well as professional awards of doctors. In the Radyansk period, a conservative model was formed for defending the rights of patients, it was determined that the right of patients to protect health is the main constitutional right of an individual. During the period of formation of the protection of the rights of patients in Ukraine, there was a formation of legislation on the legal regulation of the types of rights of patients; viniknennya possibility of medical insurance; a centralized system of public administration bodies appeared to protect the rights of patients; the presence of budgetary and extra-budgetary financing of mortgages for the protection of health, which indiscriminately contributes to the quality of the obligatory medical services, as a result of patients; blame the feasibility of legal regulation for the protection by patients of their rights by way of oskarzhennya; emergence of shipboard practice for defending the rights of patients; the importance of state medicine over self-financed; the creation of a galvanized system of mortgages for the protection of health. In the current period from 2016 to the present hour, the rights of patients and the reformation reforms in the health care system were approved; knowledge of the system of rights of patients and legal guarantees of their protection; improving the system of medical insurance; zaprovadzhennya system spivfinansuvannya medical services, which negatively vplinula on the protection of the rights of patients; viniknennya specialization "medical law"; emergence of shipboard practice for defending the rights of patients; promotion of social programs to protect the rights of patients.
Саморегулівні організації як суб’єкти децентралізованого регулювання цивільних відносин
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Васильєв, В. В.; Vasyliev, V.
Статтю присвячено розгляду концепції саморегулівних організацій як суб'єктів децентралізованого регулювання цивільних відносин. Проблеми децентралізованого регулювання цивільних відносин саморегулівними організаціями досліджено автором у контексті макро- і мікромоделі впорядкування таких відносин відповідними організаціями. Під час розгляду макромоделі автором проаналізовано проблему сфер застосування конструкції саморегулівної організації, а також проблему делегування саморегулівній організації функцій державних органів. Водночас під час розгляду мікромоделі впорядкування цивільних відносин саморегулівними організаціями автор концентрується на визначенні особливостей функціонування такої організації, зокрема специфіки прийняття нею рішень і надання рішенням юридичної сили. Автор дійшов висновку, що організації виступають суб’єктами саморегулювання цивільних відносин у традиційному розумінні останнього як процесу упорядкування суспільних зв’язків, які складаються між юридично рівними суб’єктами самими цими суб’єктами, лише у випадку відповідності порядку їхньої діяльності певним вимогам. Зокрема, організація виступає суб’єктом саморегулювання цивільних відносин лише в тому випадку, коли порядок прийняття нею рішень містить волевиявлення учасників такої організації, яке прямо впливає на характер рішення, що приймається. Водночас таке рішення може прийнятись у безпосередній або у делегованій формах. Перша з них характеризується впорядкуванням відносин учасниками саморегулівної організації самостійно і прямо через конструкцію загальних зборів. У свою чергу, делегована форма саморегулювання передбачає його здійснення органами управління саморегулівної організації в оперативному порядку в межах повноважень, делегованих їм загальними зборами учасників саморегулівної організації. Обґрунтовано, що не є саморегулівною за своєю природою організацією, яка хоч і відноситься до такого виду законом або іншим нормативно-правовим актом, однак органи її управління не формуються учасниками такої організації. Водночас їхні рішення приймаються без визначального волевиявлення її учасників (якщо учасники не наділені правом брати участь в ухваленні таких рішень або їхнє волевиявлення має дорадчий характер). Окрім того, є саморегулівною організація, котра хоч і створюється учасниками цивільних правовідносин, складених у певній сфері суспільних зв’язків, проте їхні рішення не мають обов’язкового характеру та є дорадчим волевиявленням. The article deals with the concept of self-regulatory organizations as the subjects of decentralized regulation of civil relationships. The problem of decentralized regulation of civil relationships by self-regulatory organizations is researched by the author in the context of macro and micro models of regularization of such relationships by appropriate organizations. Attending to the macro model the author analyzes the problem of spheres of implementation the construct of self- regulatory organization as well as the problem of delegation the state functions to the self-regulatory organization. At the same time attending to the micro model of regularization of civil relationships by self-regulatory organizations the author concentrates on determination the features of functioning of such organization, especially of the order of decision-making and giving them legal validity. It is concluded that organization can be recognized as subject of self-regulation of civil relationships in traditional understanding of self-regulation as the process of regularization of relationships, arising between juridically equal persons by these person themselves, only if appropriate organization meet some requirements. In particular organization is the subjects of self-regulation of civil relationships when the order of its decision-making provides the will expression of the members of such organization which influence the decision directly. Such decision can be adopted directly or by delegation. The direct form of decision-making means that the members of organization adopt the decision by themself for example at general meeting. At the same time delegation provides the decision- making by the bodies of self-regulatory organization operationally according to power delegated to such bodies by the members of self-regulatory organization. It is substantiated that organization cannot be recognized as self-regulatory by its nature even if it recognized as self-regulatory by legislation in case when governing bodies of such organization are formed without participation of its members and at the same time decisions of such bodies are taken without determinative will of such members (for example when members are not empowered for decision-making or their will expression is consultative). Also organization cannot be recognized as self-regulatory when it was created by the participants of civil relationships aroused in appropriate sphere but when their decisions are not obligatory but consultative.

Browse

Browsing Випуск № 4 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options