Випуск № 1
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Випуск № 1 by Subject "341.64"
Now showing 1 - 2 of 2
Results Per Page
Sort Options
Item Міжнародно-правове забезпечення оптимізації компетенцій Європейського суду з прав людини(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Заставна, О. П.; Zastavna, O.Стаття присвячена розгляду питань, що стосуються діяльності ЄСПЛ та його внутрішнього діловодства, історичного аспекту формування ЄСПЛ, питань застосування практики ЄСПЛ та взаємодії ЄСПЛ з Україною, перспективи розвитку взаємодії. Особлива увага приділяється двом темам: розгляду критеріїв, за яким справа приймається до розгляду в ЄСПЛ, а також застосування практики ЄСПЛ. Встановлено, що з кожним роком кількість скарг до ЄСПЛ зростає. Згідно зі статистичними даними Мін’юсту, торік у Європейському суді з прав людини перебувало 59,8 тис. справ проти держав-учасниць Конвенції, з них 8,850 справ – проти України, що становить 14,8% від загальної кількості звернень. До цього кількість звернень від громадян України становила 12,9%. Понад 5 тисяч звернень проти України стосуються порушень прав людини в Криму та тимчасово окупованих Луганській і Донецькій областях. Автор приходить до висновку, що завдяки своїм повноваженням і авторитету своєї судової практики, Суд в даний час перетворився фактично на вищого гаранта дотримання прав і свобод, закріплених у Конвенції. Зважаючи на те, що ЄСПЛ здійснює такий великий обсяг робіт, суд фізично не справляється з обсягом скарг, що надходять. У зв’язку з цим, найбільш перспективною є можливість створення додаткових підрозділів для обробки скарг, а також збільшення кількості суддів ЄСПЛ. Не менш перспективним є створення внутрішньодержавних комітетів з обробки скарг до ЄСПЛ, з метою попереднього відбору неприйнятних справ. Також є необхідність розвитку взаємодії України з ЄСПЛ з метою вдосконалення державної системи законодавства та правозастосування відповідно до стандартів Ради Європи. The article is devoted to consideration of issues related to the activities of the ECtHR and its internal administration, the historical aspect of the formation of the ECtHR, issues of the application of ECtHR practice and the ECtHR’s interaction with Ukraine, prospects for the development of interaction. Special attention is paid to two topics: consideration of the criteria by which a case is accepted for consideration by the ECtHR, as well as the application of the practice of the ECtHR. It has been established that the number of complaints to the ECtHR is increasing every year. According to the statistics of the Ministry of Justice, last year the European Court of Human Rights had 59,800 cases against the States parties to the Convention, of which 8,850 cases were against Ukraine, which is 14.8% of the total number of appeals. Before that, the number of appeals from citizens of Ukraine was 12.9%. More than 5,000 appeals against Ukraine concern human rights violations in Crimea and the temporarily occupied Luhansk and Donetsk regions. The author comes to the conclusion that thanks to its powers and the authority of its judicial practice, the Court has actually turned into the highest guarantor of the observance of the rights and freedoms enshrined in the Convention. Considering the fact that the ECtHR carries out such a large volume of work, the court cannot physically cope with the volume of incoming complaints. In this regard, the most promising is the possibility of creating additional divisions for processing complaints, as well as increasing the number of ECtHR judges. No less promising is the creation of domestic committees for processing complaints to the ECHR, with the aim of pre-selection of inadmissible cases. There is also a need to develop Ukraine’s interaction with the ECHR in order to improve the state system of legislation and law enforcement in accordance with the standards of the Council of Europe.Item Спеціальний міжнародний трибунал ad hoc щодо злочину агресії росії проти України як механізм для розслідування та притягнення до відповідальності країни-агресора за найтяжчий міжнародний злочин міжнародно-правові та юрисдикційні аспекти(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Смирнов, М. І.; Smyrnov, M.У статті розглядаються наявні міжнародно-правові механізми притягнення до відповідальності та покарання країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини. Окрема увага приділена питанню створення та діяльності спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України, як реального механізму притягнення до відповідальності країни-агресора. Проаналізовано основні причини затримки у ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду та звертається увага на непослідовну та суперечливу позицію України, яка не використовує передбачені Римським статутом Міжнародного кримінального суду механізми притягнення до кримінальної відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Розглянуто основні аспекти діяльності та питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Звертається увага, що взаємовідносини України з Міжнародним кримінальним судом будуються на принципі комплементарності (доповнюваності) юрисдикцій. Досліджено сутність, значення та переваги співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом, а також можливості притягнення до відповідальності країни-агресора за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. За результатами такого дослідження зроблено висновок, що визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (не лише спеціальної юрисдикції через п. 3 ст. 12 Римського статуту) для України є пріоритетною та неодмінною складовою її європейського шляху розвитку та реальною можливістю на міжнародному рівні притягнути до відповідальності топ посадовців країни-агресора за злочини, скоєні в Україні. Доводиться теза, що не слід розглядати Міжнародний кримінальний суд, як універсальний механізм вирішення проблеми притягнення до відповідальності країни-агресора. Україна має більш послідовно та наполегливо працювати над створенням спеціального механізму з притягнення до відповідальності країни-агресора за найтяжчий міжнародний злочин – злочин агресії. Такий шлях дозволить усунути прогалини у чинному міжнародному кримінальному законодавстві. Створення та діяльність спеціального міжнародного трибуналу має ґрунтуватися на засадах, стандартах та процедурах, передбачених Римським статутом для Міжнародного кримінального суду. Наголошується, що з метою притягнення до відповідальності та покарання вищого військового та політичного керівництва країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини скоєні в Україні необхідним є одночасна та паралельна реалізація двох механізмів: 1) механізм спеціального міжнародного трибуналу ad hoc для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин агресії; 2) механізм Міжнародного кримінального суду для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини. The article examines the available international legal mechanisms for bringing to justice and punishing the aggressor country for the most serious international crimes. Particular attention is paid to the creation and operation of a special international tribunal regarding the crime of aggression against Ukraine, as a real mechanism for bringing the aggressor country to justice. The main reasons for the delay in Ukraine’s ratification of the Rome Statute of the International Criminal Court are analyzed, and attention is drawn to the inconsistent and contradictory position of Ukraine, which does not use the mechanisms of criminal prosecution for the crime of genocide, crimes against humanity, war crimes and the crime of aggression provided for by the Rome Statute of the International Criminal Court. The main aspects of the activity and jurisdiction of the International Criminal Court were considered. Attention is drawn to the fact that Ukraine’s relations with the International Criminal Court are based on the principle of complementarity of jurisdictions. The essence, significance and advantages of Ukraine’s cooperation with the International Criminal Court, as well as the possibility of bringing the aggressor country to justice for the crime of genocide, crimes against humanity, war crimes and the crime of aggression, have been studied. Based on the results of such a study, it was concluded that the recognition of the jurisdiction of the International Criminal Court (not only the special jurisdiction due to Clause 3 of Article 12 of the Rome Statute) for Ukraine is a priority and indispensable component of its European path of development and a real opportunity at the international level to prosecute top officials of the aggressor country for crimes committed in Ukraine. The thesis is proved that the International Criminal Court should not be considered as a universal mechanism for solving the problem of bringing the aggressor country to justice. Ukraine should work more consistently and persistently to create a special mechanism for holding the aggressor country accountable for the most serious international crime – the crime of aggression. This way will make it possible to eliminate the gaps in the current international criminal legislation. Creation and activity of a special international tribunal should be based on the principles, standards and procedures provided for in the Rome Statute of the International Criminal Court. It is emphasized that in order to prosecute and punish the highest military and political leadership of the aggressor country for the most serious international crimes committed in Ukraine, the simultaneous and parallel implementation of two mechanisms is necessary: 1) the mechanism of a special international ad hoc tribunal to investigate and prosecute the crime aggression; 2) the mechanism of the International Criminal Court to investigate and prosecute the crime of genocide, crimes against humanity and war crimes.