Випуск № 1

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40898

Browse

Browsing Випуск № 1 by Title

Now showing 1 - 20 of 62
  • No Thumbnail Available
    Item
    Актуальні проблеми соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни
    (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Холодков, А. В.; Kholodkov, A.
    В даній статті розкрито актуальні проблеми соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, наведено міжнародну практику. Визначено, що соціалізація військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни є всебічним, системним, довготривалим процесом. В першу чергу, ефективність даного процесу залежить від участі держави в його реалізації. Вважаємо, що військовослужбовці з інвалідністю внаслідок війни є особливими суб’єктами адміністративно-правових відносин, і саме тому держава віддаючи їм шану та висловлюючи повагу до виконання ними свого військового обов’язку повинна здійснити комплекс заходів по забезпеченню дотримання їх прав. Зокрема: – затвердження державних програм соціально-економічної адаптації; – забезпечення координації та співпраці державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій; – підвищення ролі громадськості в здійсненні громадського контролю за результативністю реалізації державних програм та ефективністю підтримки військовослужбовців з інвалідність внаслідок війни; – модернізація реабілітаційних центрів та баз відпочинку для досліджуваної категорії осіб; психологічна підтримка членів сімей військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни; – затвердження програм пільгового будівництва житла для військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни. Вважаємо, що процес соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни потрібно розглядати комплексно, а держава в особі уповноважених суб’єктів публічної адміністрації повинна вживати комплекс заходів: – соціально-психологічні; – лікувально-реабілітаційні; – освітні; – кадрові. Крім того, потрібно запровадити моніторинг реалізації даних програм та оцінку їх результатів для визначення рівня ефективності діяльності відповідних суб’єктів та оцінити рівень адаптивності військовослужбовців інвалідів внаслідок війни. This article reveals the actual problems of socialization of servicemen with disabilities as a result of the war, in particular, international practice is given. It was determined that the socialization of servicemen with disabilities as a result of the war is a comprehensive, systematic, long-term process. First of all, the effectiveness of this process depends on the state’s participation in its implementation. We believe that servicemen with disabilities as a result of the war are special subjects of administrative and legal relations, and that is why the state, paying respect to them and expressing respect for their performance of their military duty, should implement a set of measures to ensure compliance with their rights. In particular: – approval of state programs of socio-economic adaptation; – ensuring coordination and cooperation of state bodies, local self-government bodies and public organizations; – increasing the role of the public in the implementation of public control over the effectiveness of the implementation of state programs and the effectiveness of support for servicemen with disabilities as a result of the war; – modernization of rehabilitation centers and recreation centers for the studied category of persons; psychological support for family members of servicemen with disabilities as a result of the war; – approval of the programs of subsidized construction of housing for servicemen with disabilities as a result of the war. We believe that the process of socialization of servicemen with disabilities as a result of the war should be considered comprehensively, and the state, in the form of authorized subjects of public administration, should take a set of measures: – social and psychological; – medical and rehabilitation; – educational; – personnel In addition, it is necessary to introduce monitoring of the implementation of these programs and evaluation of their results to determine the level of effectiveness of the relevant entities and assess the level of adaptability of servicemen disabled as a result of the war.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Види спадкування та їх співвідношення в українському спадковому праві
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рябоконь, Є. О.; Riabokon, Ye.
    Дана стаття присвячена дослідженню питань видів спадкування, їх співвідношенню між собою і практичним аспектам правозастосування. Основоположне значення у спадковому праві та законодавстві має принцип універсальності спадкового правонаступництва. Серед іншого, принцип універсальності виявляється в тому, що прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться. Певна законодавча прогалина, яка виявляється у відсутності у ЦК України подібної норми-принципу, заповнюється пунктом 3.14 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за яким прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна; спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитися; спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Неврегульованість ЦК України питання щодо наслідків прийняття спадщини у тих випадках, коли спадкоємець, маючи право на спадкування частини спадщини за заповітом, а частини – за законом, приймає спадщину лише за однією з цих підстав, потребує відповідного тлумачення. Аналіз законодавства, проведений автором, дає підстави для висновку, що прийняття спадщини за однією підставою (видом) спадкування не означає автоматичного прийняття спадщини за іншою підставою, що не суперечить принципу універсальності спадкового правонаступництва. Якщо спадкоємець, на користь якого спадщина відкрилася за обома підставами, прагне прийняти спадщину і за заповітом, і за законом, він має вказати про це у заяві. Якщо спадкоємець наділений правом на спадкування і за заповітом і за законом, він має право прийняти її за однією з цих підстав і не позбавлений права відмовитись від її прийняття за іншою підставою. This article is devoted to the study of types of inheritance, their correlation between themselves and practical aspects of law enforcement. The principle of universality of inheritance law has fundamental importance in inheritance law and legislation. On the other hand, the principle of universality is manifested in the fact that the adoption by the heir of the inheritance at least in part testifies to the fact that the heir accepted it as a whole, regardless of what is the part left and where it is. A certain legislative gap, which appears in the absence of a similar norm-principle in the Civil Code of Ukraine, is filled with paragraph 3.14 of chapter 10 of section II of the Procedure for the notary public’s actions of Ukraine, according to which acceptance and rejection of the inheritance may take place on all inheritance property; the heir is not able to accept one part of the inheritance, but from the other part to refuse; the heir, who accepted part of the inheritance, is considered to have accepted the whole inheritance. The uncertainty of the Civil Code Central Committee of Ukraine regarding the consequences of the adoption of the inheritance in cases where the heir, having the right to inheritance of a part of the inheritance by reason of his will, and the part – by law, accepts the inheritance only under one of these grounds, requires appropriate interpretation. The analysis of the legislation, conducted by the author, gives grounds for conclusion that adoption of the inheritance under one reason (type) of inheritance does not mean automatic adoption of the inheritance under another ground, which does not contradict the principle of universality of inheritance law. If the heir, in favor of which the inheritance was opened on both grounds, wants to accept the inheritance both according to the will and the law, he must indicate this in the statement. If the heir is granted the right to inheritance, both by reason and by law, he has the right to accept it under one of these grounds and is not deprived of the right to refuse its adoption on another ground.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Вплив Закону України «Про медіа» на кримінально-правову охорону професійної діяльності журналістів
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Ісаєнко, Є. Г.; Isaienko, Ye.
    Євроінтеграційні процеси України зумовили прийняття Верховною Радою України Закону України «Про медіа» № 2849-IX від 13.12.2022 року, який набирає чинності 31.03.2023 року. Цим законом започатковується реформа правового регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні, а саме медіа, як засобу поширення масової інформації. Разом із вказаним законом, окрім іншого, набуває змін низка нормативних-правових актів, які стосуються діяльності журналістів, їх прав та обов’язків, що безпосередньо має вплив на журналістську діяльність в цілому. Нормативні акти, які стосувалися діяльності засобів масової інформації до набрання чинності Законом України «Про медіа» взагалі втрачають чинність. Зазначене має як негативні так і позитивні наслідки для кримінально-правової охорони професійної діяльності журналістів. З урахуванням Закону України «Про медіа», а також змін, які вносяться до інших нормативно-правових актів у зв’язку із набранням чинності цим Законом, з боку Верховної Ради України доцільно було б застосувати єдиний підхід до визначення поняття журналіста та професійної журналістської діяльності, що подолало б існуючі прогалини. Зокрема, шляхом внесення змін до примітки ст. 345-1 КК України необхідно було б привести визначення професійної діяльності журналіста у відповідність до законодавства у сфері медіа, або ж навпаки, привести законодавство у сфері медіа у відповідність до вимог не лише КК України, а також рекомендаціям міжнародних організацій, членами яких є Україна. Формування єдиного висновку в частині подолання існуючої правової невизначеності під час застосування законодавства у сфері захисту професійних прав журналістів та їх кримінально-правової охорони, було б передчасним робити категоричні висновки до набрання чинності відповідних змін у законодавстві, з огляду на відсутність досвіду правозастосування окреслених норм. The European integration processes of Ukraine led to the adoption of the Media Law of Ukraine № 2849-IX dated 13 December 2022, which will enter into force on 31 March 2023, by the Verkhovna Rada of Ukraine. This Law initiates the reform of the legal regulation of mass media activities in Ukraine, to be specific the media as a mean of distributing mass information. Among other things, mutually with the specified law it is being changed a number of legal acts concerning the activities of journalists, their rights and obligations that directly affect journalistic activity as itself. In addition, after entering into force of the Media Law of Ukraine other related to the activities of the media regulatory acts are no longer valid. Thus, all mentioned above has both negative and positive consequences for the criminal law protection of the professional activities of journalists. Taking into account the Law of Ukraine “On Media”, as well as changes made to other normative legal acts in connection with the entry into force of this Law, it would be appropriate for the Verkhovna Rada of Ukraine to apply a unified approach to defining the concept of a journalist and professional journalistic activity , which would overcome the existing gaps. In particular, by making changes to the note of Art. 345-1 of the Criminal Code of Ukraine, it would be necessary to bring the definition of the professional activity of a journalist into compliance with the legislation in the media sphere, or, on the contrary, to bring the legislation in the media sphere into compliance with the requirements not only of the Criminal Code of Ukraine, but also with the recommendations of international organizations of which Ukraine is a member. Forming a single conclusion in terms of overcoming the existing legal uncertainty during the application of legislation in the field of protection of the professional rights of journalists and their criminal legal protection, it would be premature to draw categorical conclusions before the entry into force of the relevant changes in the legislation, given the lack of experience in law enforcement of the outlined norms.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції: аспект ідентифікації сутності
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Наконечна, І. В.; Nakonechna, I.
    Стаття присвячена розкриттю сутності гарантій забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції. Уточнено, що гарантії як успіху реалізації цього процесу, так і можливості його завершення загалом є окремим та самостійним елементом у межах нормативно-правових засад реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції. Вони можуть бути як чітко визначеними у системі законодавчих актів цієї сфери, так і опосередковано випливати з їхніх положень. Визначено, що нормативно-правові засади реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції беруть свій початок з моменту проголошення незалежності України. На той час вже було усвідомлення необхідності забезпечення колективної безпеки шляхом партнерства та співробітництва у тому числі задля зміцнення миру та стабільності Європейського континенту. Їхнє оновлення зумовлено декількома чинниками, серед яких зокрема: глобалізаційні трансформації; зміни світового порядку в аспекті накопичення сил та впливів з боку окремих держав, що мало наслідком послаблення наявних безпекових систем; закінчення терміну дії підписаних угод; невиконання окремих положень договірних зобов’язань; внутрішні соціально-політичні процеси та кризи тощо. Гарантії, як елемент нормативно-правових засад реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції, розподілено на дві групи. Йдеться про загальні гарантії реалізації цього процесу та конкретні гарантії, що є безпосередньо безпековими. Доведено, що загальні гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції є розпливчастими та такими, що потребують уточнення. Своєю чергою, конкретні гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції (гарантії безпеки) фактично є відсутніми. Наголошено, що на міжнародній арені має бути врегульовано питання щодо розбудови механізму довгострокового стратегічного співробітництва та партнерства між Україною, ЄС та іншими ключовими країнами (більшою мірою Великобританією та США) задля забезпечення її можливості самостійного захисту національних інтересів. The article is devoted to revealing the essence of guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration. It was clarified that the guarantees of both the success of this process and the possibility of its completion as a whole are a separate and independent element within the framework of the legal framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine in the context of European integration. They can be clearly defined in the system of legislative acts of this sphere, and indirectly follow from their provisions. It has been established that the regulatory framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine in the context of European integration originates from the moment of the declaration of independence of Ukraine. By that time, the need to ensure collective security through partnership and cooperation was already realized, including for strengthening the peace and stability of the European continent. Their renewal is due to several factors, including: globalization transformations; changes in the world order in terms of the accumulation of forces and influences on the part of individual states, which led to the weakening of existing security systems; expiration of signed agreements; non-fulfillment of certain provisions of contractual obligations; internal socio-political processes and crises of Ukraine. Guarantees as an element of the legal framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine are divided into two groups. We are talking about general guarantees for the implementation of this process and specific guarantees. It is proved that the general guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration are vague and need to be clarified. In turn, there are actually no specific guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration (security guarantees). It was noted that the issue of developing a mechanism for long-term strategic cooperation and partnership between Ukraine, the EU and other key countries (mainly the UK and the USA) should be resolved in the international arena to ensure its ability to independently protect national interests.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Державна політика щодо охорони тваринного світу
    (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Волченко, Михайло Вікторович ; Volchenko, Mykhailo
    В даній статті розкрито засади державної політики щодо охорони тваринного світу. Визначено, що державна політика щодо охорони тваринного світу – це стратегічно визначені завдання та цілі, які реалізуються за певними напрямками діяльності публічної адміністрації, що має повноваження в сфері тваринного світу з метою отримання ефективних результатів щодо якісного розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу. Метою цієї державної програми є реалізація державної політики щодо розвитку, відтворення, раціонального використання тваринного світу, удосконалення методів його збереження. Завдання державної програми щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу, яка повинна бути реалізована до 2030 року: створення умов для розвитку, збереження, відтворення видів тваринного світу, відновлення генофонду різних корисних популяцій тварин; запровадження сучасних методів розвитку, відтворення, раціонального використання тваринного світу; протидія інвазивним (чужорідним) видам тварин, що приносять шкоду мисливському господарству; удосконалення системи методів охорони тваринного світу; опрацювання ефективних методів розвитку, збереження та відтворення тварин. Об’єктом даної державної програми є весь тваринний світ. Напрямки державної програми щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу, яка повинна бути реалізована до 2030 року: реалізація заходів щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу; напрямом розвитку та підвищення рівня ефективності галузі тваринництва у сільськогосподарських підприємствах; здійснення засад реалізації принципів розвитку, збереження та відтворення тварин; розвиток комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів у тваринництві; оцінка та зменшення впливу негативних факторів на об’єкти тваринного світу; наукове обґрунтування розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу; науково-експертна оцінка розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу; доступність позикових коштів для розвитку матеріально-технічної бази; підвищення кваліфікації та фахового рівня, кадрове забезпечення що до здійснення діяльності по розвитку, збереженню та раціональному використанню тваринного світу; доступність позикових коштів для розвитку матеріально-технічної бази; розвиток міжнародного співробітництва щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу. This article describes the principles of state policy to protect the animal world. It is determined that state -owned wildlife policy is a strategically defined objectives and goals that are implemented in certain areas of public administration, which has the authority in the field of wildlife in order to obtain effective results for quality development, preservation and rational use of wildlife. The purpose of this state program is to implement the state policy on development, reproduction, rational use of wildlife, improvement of methods of its preservation. The task of the state program for the development, preservation and rational use of wildlife, which should be implemented by 2030: creation of conditions for development, preservation, reproduction of species of wildlife, restoration of the gene pool of various useful populations of animals; introduction of modern methods of development, reproduction, rational use of wildlife; counteraction to invasive (foreign) species of animals that cause harm to hunting; improvement of the system of methods of protection of wildlife; Developing effective methods of development, preservation and reproduction of animals. The object of this state program is the whole wildlife. Directions of the State Program for the development, preservation and rational use of wildlife, which should be implemented by 2030: implementation of measures for development, preservation and rational use of wildlife; direction of development and improvement of the level of livestock industry in agricultural enterprises; implementation of principles of development, preservation and reproduction of animals; development of complex mechanization and automation of production processes in animal husbandry; assessment and reduction of the impact of negative factors on wildlife objects; scientific substantiation of development, preservation and rational use of wildlife; scientific and expert assessment of development, preservation and rational use of wildlife; availability of borrowed funds for the development of material and technical base; advanced training and professional level, personnel support that is for the development of development, preservation and rational use of wildlife; availability of borrowed funds for the development of material and technical base; Development of international cooperation on the development, preservation and rational use of wildlife.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Доктринальні підходи щодо визначення статусу права інформаційних технологій
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Тицька, Я. О.; Tytska, Ya.; Поварчук, Н. С.; Povarchuk, N.
    Стаття присвячена дослідженню юридичної природи права інформаційних технологій, яке перебуває на етапі становлення та розвитку. Аналізується сучасний стан науки права інформаційних технологій. Досліджуються різні позиції науковців щодо визначення статусу права інформаційних технологій. Особлива увага звертається на те, що право інформаційних технологій набуває дедалі більшої значущості в юридичній науці. Зазначено, що на даному етапі його розвитку необхідно здійснити глибокий аналіз та переосмислення концептуальних підходів до його статусу. В статті акцентується увага на трансформації поглядів відносно юридичної природи права інформаційних технологій. Розглядається обґрунтування введення в науковий обіг нової комплексної галузі права – права інформаційних технологій. Наголошується, що право інформаційних технологій – не штучний феномен, а закономірний результат розвитку економічних відносин, котрі виникають, змінюються та припиняються в сфері інформаційних технологій. Тому слід говорити про початок його формування і потрібно докласти чимало зусиль для розробки і становлення права інформаційних технологій як одного з найбільш перспективних напрямів розвитку сучасної юриспруденції. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи права інформаційних технологій, а саме: як комплексної галузі права, що знаходиться лише на стадії становлення, як нормативно-правового масиву, як спеціальної частини інформаційного права, як концепту. Акцентовано увагу на тому, що категорія права інформаційних технологій виступає в якості складного явища, що містить в собі норми з різних галузей права, але при цьому регулює власний блок суспільних відносин. В результаті проведеного дослідження доведено, що право інформаційних технологій є галуззю нового покоління, структура котрої представляє собою широку систему усталених інститутів, призначених для реалізації певної, чітко визначеної функції держави – побудова цифрової держави. The article is devoted to the study of the legal nature of information technology law, which is at the stage of formation and development. The current state of the science of information technology law is analyzed. Different positions of scientists regarding the definition of the status of information technology law are studied. Special attention is paid to the fact that the law of information technologies is gaining more and more importance in legal science. It is noted that at this stage of its development, it is necessary to carry out a deep analysis and rethinking of conceptual approaches to its status. The article focuses on the transformation of views regarding the legal nature of information technology law. The justification for the introduction into the scientific circulation of a new comprehensive legal discipline – the law of information technologies – is considered. It is emphasized that the law of information technologies is not an artificial phenomenon, but a natural result of the development of economic relations that arise, change and cease in the field of information technologies. Therefore, we should talk about the beginning of its formation and we need to make a lot of effort to develop and establish the law of information technologies as one of the most promising areas of development of modern jurisprudence. An analysis of various approaches to determining the legal nature of information technology law was carried out, namely: as a complex field of law that is only at the stage of formation, as a normative-legal array, as a special part of information law, as a concept. Attention is focused on the fact that the category of information technology law acts as a complex phenomenon that contains norms from various fields of law, but at the same time regulates its own block of social relations. As a result of the research, it was proved that the law of information technology is a branch of a new generation, the structure of which is a wide system of established institutions designed to implement a certain, clearly defined function of the state – building a digital state.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рудик, М. М.; Rudyk, M.
    В статті зауважено, що безпека особи виступає першоосновою безпеки суспільства і держави, і її реальний високий рівень і здатність гарантування державою свідчать про високі можливості соціуму і держави, а отже і високий рівень правової безпеки в цілому. Упевненість людини у можливостях реалізації власних інтересів додатково мотивує її до здійснення реально значущих дій для суспільства і держави. Відтак безпека особи виступає імперативом політики правової безпеки України. Проаналізовано, що практика забезпечення правової безпеки особи залишається неефективною, оскільки діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування у даній сфері значною мірою невпорядкована, а створення нової системи проходить вкрай повільно і суперечливо, не ґрунтується на достатніх науково-теоретичних напрацюваннях. Зокрема, не враховується, що на противагу домінуючій у минулому державоцентристській парадигмі права, право дедалі більше набуває людиноцентристського змісту, відповідно актуалізується проблема забезпечення правової безпеки саме особи [1]. Відсутність єдиної національної концепції боротьби зі злочинністю, неузгодженість загальнодержавних, регіональних, галузевих державних цільових програм соціальної профілактики за відповідними напрямами не сприяє запобіганню злочинності в країні. Таке становище не відповідає проголошеним конституційним положенням про соціальну, демократичну та правову державу, оскільки ситуація, що склалася, не враховує реалій сучасності. У статті констатовано, що проблема запобігання злочинності посідає особливе місце у становленні правової держави, створення якої неможливе без забезпечення активної наступальної діяльності у цьому напрямі та досягнення уповільнення темпів зростання злочинності рівня на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і громадськості, удосконалення законодавства, організації засобів і методів запобігання, виявлення та розслідування кримінальних правопорушень. Зроблено висновок, що важливим завданням у сфері законотворчої діяльності залишається робота зі створення нової парадигми законодавства, спрямованого, зокрема, на охорону дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту, забезпечення його безпеки, й створення збалансованої системи норм щодо адміністративних деліктів й кримінальних правопорушень у цій сфері на підставі внесених змін та доповнень. Розглянуті загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням слугуватимуть формуванню та розвитку кримінологічної політики у сфері БДР в Україні. The article notes that the safety of the individual is the primary basis for the safety of society and the state, and its real high level and ability to be guaranteed by the state testify to the high capabilities of society and the state, and therefore the high level of legal security in general. A person’s confidence in the possibilities of realizing their own interests additionally motivates them to take really significant actions for society and the state. Therefore, personal safety is an imperative of Ukraine’s legal security policy. It was analyzed that the practice of ensuring the legal security of a person remains ineffective, since the activities of state authorities and local self-government in this area are largely disordered, and the creation of a new system is extremely slow and contradictory, and is not based on sufficient scientific and theoretical studies. In particular, it is not taken into account that, in contrast to the state-centered paradigm of law that dominated in the past, law is increasingly acquiring a human-centered meaning, accordingly, the problem of ensuring the legal security of the individual is actualized. The lack of a unified national concept of combating crime, the inconsistency of state-wide, regional, and sectoral state targeted social prevention programs in the relevant areas does not contribute to the prevention of crime in the country. Such a situation does not correspond to the proclaimed constitutional provisions on a social, democratic and legal state, as the existing situation does not take into account the realities of the present. The article states that the problem of crime prevention occupies a special place in the establishment of a legal state, the creation of which is impossible without ensuring active offensive activity in this direction and achieving a slowdown in the rate of crime growth on the basis of clearly defined priorities, gradually increasing the efforts of the state and the public, improving legislation, organization of means and methods of prevention, detection and investigation of criminal offenses. It was concluded that an important task in the field of law-making activity remains the work on creating a new paradigm of legislation aimed, in particular, at the protection of road traffic and the operation of road transport, ensuring its safety, and the creation of a balanced system of norms regarding administrative delicts and criminal offenses in this area on based on the changes and additions. The considered general social measures for the prevention of criminal offenses will serve the formation and development of criminological policy in the field of RTS in Ukraine.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Зарубіжний досвід розслідування кримінальних правопорушень у формі дізнання
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Баранець, В. А.; Baranets, V.
    Актуальність статті полягає в тому, що дізнання є формою досудового розслідування, яка передбачена правовим системам країн як романо-германської, так і англосаксонської правової сім’ї. Втім, розслідування кримінальних правопорушень у формі дізнання має суттєві відмінності в різних країнах та може поєднувати в собі як елементи кримінальної процесуальної діяльності, так і оперативно-розшукової чи і адміністративної. Дізнання як кримінальна процесуальна діяльність також має різні форми. Адже дізнання може бути як початковим етапом досудового розслідування, так і самостійною диференційованою формою спрощеного кримінального провадження. У статті здійснено порівняльний аналіз процесуальної форми досудового розслідування кримінальних правопорушень у формі дізнання у Франції, Німеччині, США та Україні. Встановлено, що дізнання в зарубіжних країнах є основною формою розслідування, яке поєднує в собі як елементи кримінальної процесуальної, так і оперативно-розшукової діяльності. Визначено, що відповідно до кримінального процесуального законодавства Франції дізнання є як початковим етапом попереднього слідства, так і спрощеною формою досудового провадження очевидних кримінально-карних діянь. При спрощеній формі офіцер судової поліції має право проводити всі слідчі дії, кожна з яких оформляється протоколом, що має доказове значення. Дізнання в Україні є спрощеною формою досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень (проступків), а не окремим початковим етапом досудового розслідування. Відповідно до кримінального процесуального законодавства Німеччини дізнання є єдиною формою досудового розслідування. Дізнання здійснює прокурор або поліція під керівництвом прокурора. Судовий слідчий в такому розслідуванні приймає бере участь лише при прийнятті найважливіших рішень чи вирішенні питання щодо легалізації доказів. Зауважується, що законодавству США відома диференційована форма кримінального провадження залежно від тяжкості вчиненого діяння. За ступенем суспільної небезпеки кримінально-карані діяння поділяють на такі види: державна зрада, фелонія, місдемінор (проступок). Обґрунтовано, що для країн як романо-германської, так і англо-саксонської системи права притаманна тенденція до диференціації кримінальної процесуальної форми та запровадження прискорених (спрощених) досудових проваджень. The relevance of the article lies in the fact that inquiry is a form of pre-trial investigation, which is provided for by the legal systems of countries of both the Romano-Germanic and Anglo-Saxon legal families. However, the investigation of criminal offenses in the form of an inquiry has significant differences in different countries and can combine elements of criminal procedural activity, as well as operative-investigative or administrative activities. Discovery as a criminal procedural activity also has different forms. After all, inquiry can be both the initial stage of a pre-trial investigation and an independent, differentiated form of simplified criminal proceedings. In the article, a comparative analysis of the procedural form of the pre-trial investigation of criminal offenses in the form of inquiry in France, Germany, the USA and Ukraine is carried out. It has been established that inquiries in foreign countries are the main form of investigation, which combines elements of both criminal procedural and operational investigative activities. It was determined that according to the French criminal procedural legislation, the inquiry is both the initial stage of the preliminary investigation and a simplified form of pre-trial proceedings for obvious criminal acts. With the simplified form, the judicial police officer has the right to conduct all investigative actions, each of which is drawn up in a protocol that has evidentiary value. Investigation in Ukraine is a simplified form of pre-trial investigation of certain categories of criminal offenses (misdemeanors), and not a separate initial stage of pre-trial investigation. According to the criminal procedural legislation of Germany, inquiry is the only form of pre-trial investigation. Investigations are carried out by the prosecutor or the police under the direction of the prosecutor. The judicial investigator in such an investigation takes part only in making the most important decisions or solving the issue of legalization of evidence. It is noted that US legislation has a differentiated form of criminal proceedings depending on the gravity of the committed act. According to the degree of public danger, criminal acts are divided into the following types: treason, felony, misdemeanor. It is substantiated that for countries with both Romano-Germanic and Anglo- Saxon legal systems, there is an inherent tendency to differentiate the criminal procedural form and introduce accelerated (simplified) pre-trial proceedings.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Застосування норм права: мета, стадії, система вимог до правозастосовчого акту
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, Mykhailo; Кравченко, Михаил Георгиевич
    Стаття присвячена конкретизації мети, стадій та системи вимог до правозастосовчого акту з урахуванням положень Конституції України, окремих актів законодавства України, а також сучасного розвитку вчення про застосування права. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціально-правові методи наукового пізнання, а саме: структурно-системний, формально-логічний та порівняльно-правовий методи дослідження. Такий підхід дав змогу комплексно проаналізувати вчення про застосування правових норм на сучасному етапі його розвитку. Теоретичною та прикладною базою наукової статті став аналіз законодавства України, а також праць вітчизняних і німецьких учених, присвячених меті застосування норм права, стадіям процесу правозастосування та вимогам, які висуваються до правозастосовчого акту. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що безальтернативною метою застосування норм права є захист приватної особи, її прав, свобод та законних інтересів суб’єктами правозастосування. Воно є інструментом виконання конституційно закріпленого обов’язку Української держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Якісне застосування норм права суб’єктом владних повноважень передбачає послідовне проходження обов’язкових та факультативних стадій правозастосовчого процесу. Кількість цих стадій залежить від особливостей конкретної справи. Однак, суб’єкт правозастосування не має права нехтувати обов’язковими стадіями правозастосовчого процесу, наприклад, через використання практики шаблонних рішень, тобто таких, які приймаються без належного аналізу фактичної основи справи. Такий підхід неодмінно веде до правозастосовчих помилок. Розвиток законодавства України обумовлює розширення вимог до акту правозастосування. Їхній перелік не має обмежуватися лише вимогами обґрунтованості, законності та доцільності. Кожен акт правозастосування має, крім вказаних критеріїв, відповідати вимогам верховенства права, рівності перед законом, своєчасності та розумного строку та гарантування участі приватної особи у розгляді та вирішенні справи. Такий підхід дає змогу говорити про справжнє служіння держави людині, її потребам та законним інтересам. The article is devoted to specifying the purpose, stages and system of requirements for the law enforcement act, taking into account the provisions of the Constitution of Ukraine, individual acts of the legislation of Ukraine, as well as the modern development of the doctrine of the application of law. The methodological basis of the research was general scientific and special legal methods of scientific knowledge, namely: structural-systemic, formal-logical and comparative-legal research methods. This approach made it possible to comprehensively analyze the doctrine of the application of legal norms at the current stage of its development. The theoretical and applied basis of the scientific article was the analysis of the relevant legislation of Ukraine, as well as the works of domestic and German scientists, dedicated to the purpose of applying legal norms, the stages of the law enforcement process and the requirements that are put forward to the law enforcement act. Based on the results of the conducted research, it was concluded that the sole purpose of applying legal norms is the protection of a private person, his rights, freedoms and legitimate interests by law enforcement entities. It is a tool for fulfilling the constitutionally established duty of the Ukrainian state to affirm and ensure human rights and freedoms. The high-quality application of legal norms by the subject of authority requires the sequential passage of mandatory and optional stages of the law enforcement process. The number of these stages depends on the specifics of a specific case. However, the subject of law enforcement does not have the right to neglect the mandatory stages of the law enforcement process, for example, through the use of the practice of template decisions, that is, those that are made without proper analysis of the factual basis of the case. This approach inevitably leads to law enforcement errors. The development of the legislation of Ukraine determines the expansion of the requirements for the law enforcement act. Such requirements cannot be limited only to the requirement of: reasonableness, legality and expediency. Each act of law enforcement must, in addition to the specified criteria, meet the requirements of: rule of law, equality before the law, timeliness and a reasonable period of time, and guaranteeing the participation of a private person in the consideration and decision of the case. This approach makes it possible to talk about the true service of the state to a person, his needs and legitimate interests.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок: питання кореляції законодавчих приписів щодо їх правозастосування
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Дрозд, В. Г.; Drozd, V.
    Стаття присвячена дослідженню особливостей затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок. Виокремлено та охарактеризовано законодавчі положення, якими врегульовані питання затримання особи загалом, зокрема і за вчинення кримінального проступку. Задля опрацювання проблемних питань з тематики статті наведені наукові позиції, що дало змогу підкреслити важливість обраного напряму дослідження. За результатами проведеного дослідження обгрунтовано, що затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок – є тимчасовим запобіжним заходом, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, уповноваженою службовою особою (поліцейськими, військовослужбовці та іншими особи, яким відповідними законами надано право на здійснення затримання) щодо особи, яка вчинила кримінальний проступок (тобто діяння, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі). Доводиться позиція про те, що для здійснення затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок, необхідна наявність підстав затримання, визначених у частині першій та другій статті 208 Кримінального процесуального кодексу України, а також відповідних умов, визначених у частині другій статті 298-2 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто за наявності підстав, але за відсутності умов, затримання такої особи не буде здійснюватися. Перспектива подальшого дослідження окресленої тематики, полягає в необхідності ґрунтовного та системного аналізу міжнародного досвіду застосування інституту затримання особи за вчинення кримінального проступку (його міжнародних аналогів, що відображають рівень суспільної небезпечності). The article is devoted to the study of the peculiarities of the detention of a person who has committed a criminal offense. The legislative provisions regulating the issue of detaining a person in general, and in particular for committing a criminal offense, are singled out and characterized. In order to work out problematic issues from the subject of the article, scientific positions are given, which made it possible to emphasize the importance of the chosen research direction. Based on the results of the conducted research, it is substantiated that the detention of a person who has committed a criminal offense is a temporary preventive measure, which is applied on the grounds and in the order determined by the Criminal Procedure Code of Ukraine, by an authorized official (policemen, military personnel and other persons who are granted the right by the relevant laws for detention) in relation to a person who has committed a criminal misdemeanor (that is, an act for which the main punishment is prescribed in the form of a fine in the amount of no more than three thousand non-taxable minimum incomes of citizens or other punishment not associated with deprivation of liberty). The position is proved that in order to detain a person who has committed a criminal offense, it is necessary to have the grounds for detention defined in the first and second part of Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, as well as the corresponding conditions defined in the second part of Article 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. That is, in the presence of grounds, but in the absence of conditions, the detention of such a person will not be carried out. The prospect of further research on the outlined topic is the need for a thorough and systematic analysis of the international experience of applying the institution of detaining a person for committing a criminal offense (its international analogues that reflect the level of public danger).
  • No Thumbnail Available
    Item
    Корупційність кадрової політики у сфері публічно-правових відносин рівня реальної загрози національній безпеці
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Макаренков, О. Л.; Makarenkov, O.
    У статті досліджено корупційність кадрової політики у сфері публічно-правових відносин рівня реальної загрози національній безпеці. Визначено, що корупційна кадрова політика у сфері публічно-правових відносин формує реальну загрозу для національної безпеки тоді, коли рівень детермінованих нею викривлень сягає більше чверті від загального обсягу цих відносин. Цей показник на рівні двох третин означає критичну потребу у допомозі з відновлення доброчесності від націй, які зберегли себе вільними від корупції. Недоброчесна кадрова політика являє собою проблему, для вирішення якої потрібна сукупність правових норм рівня щонайменше окремого інституту чи підгалузі права. Суміжні правові регулятори знаходимо в межах правового інституту протидії конфлікту інтересу. Встановлено, що саме на зв’язки доброчесної кадрової політики із процедурами запобігання і врегулювання конфлікту інтересів вказує чинна антикорупційна стратегія України. Наголошено, що корупційна кадрова політика суттєво вичерпує зміст конфлікту інтересів в частині втрати ефективності внаслідок наймання працівників не за професійними ознаками. Хоча саме і тільки на ці якості є публічний запит, що і складає в даному випадку суть публічного інтересу. Викривлення кадрової політики полягає у тому, що таке наймання відбувається за непрофесійними чинниками, які складають приватний інтерес, що суперечить публічному інтересу. Це зумовлює організаційну дисфункцію правових відносин, зокрема у сфері забезпечення публічного інтересу. При цьому приватний інтерес особи, яка провадить корупційну кадрову політику переслідує отримання грошей і/або задоволення інших власних потреб. Мотивом такої особи стають спорідненість, товаришування, дружба з тією особою, яку вона призначає чи обирає. Онтологія цієї мотивації може знаходитись також в інших особистих і/або матеріальних причинах. Відзначено, що приватний інтерес особи, яку призначають чи обирають на посаду, тобто в інтересах якої здійснюється корумпована кадрова політика, полягає в обійманні бажаної посади та вигоди, яка із цим пов’язана (престижу, визнання, влади тощо). The article reveals the Corruption of personnel policy in the field of public-legal relations at the level of a real threat to national security. It was determined that the corrupt personnel policy in the field of public-legal relations constitutes a real threat to national security when the level of distortions determined by it reaches more than a quarter of the total volume of these relations. This figure of two-thirds represents a critical need for help to restore integrity from nations that have remained free of corruption. Unscrupulous personnel policy is a problem, the solution of which requires a set of legal norms at the level of at least a separate institute or sub-branch of law. Adjacent legal regulators are found within the legal institution of conflict of interest countermeasures. It has been established that the current anti-corruption strategy of Ukraine points to the connections between honest personnel policy and procedures for preventing and resolving conflicts of interest. It is emphasized that the corrupt personnel policy significantly exhausts the content of the conflict of interests in terms of efficiency loss as a result of hiring employees not on professional grounds. Although there is a public demand for exactly and only these qualities, which is the essence of public interest in this case. The distortion of personnel policy is that such hiring takes place on the basis of non-professional factors, which constitute a private interest that is contrary to the public interest. This leads to organizational dysfunction of legal relations, in particular in the sphere of ensuring public interest. Concomitantly, the private interest of the person who conducts the corrupt personnel policy pursues the receipt of money and/or the satisfaction of other personal needs. The motive of such a person is kinship, companionship, friendship with the person he appoints or chooses. The ontology of this motivation can also be found in other personal and/or material reasons. It was noted that the private interest of a person who is appointed or elected to a position, i.e. in whose interests a corrupt personnel policy is carried out, consists in occupying the desired position and the benefits associated with it (prestige, recognition, power, etc.). It is summarized that the conflict of interests manifests itself in the managerial aspect of inadequate staffing when the personal interest of two persons (the one who appoints and the one who is appointed) is achieved contrary to the public interest. It was concluded that in order to eliminate the above-mentioned corruption- related real threat to the national security of Ukraine, it is necessary to separately prescribe in the current criminal code the composition of the criminal offense and criminal responsibility for the corrupt personnel policy of appointing or electing people to positions who are unable to act on it effectively, in particular compared to other applicants for these positions.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Кримінологічні аспекти та профілактика наркозлочинності
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.
    В статті досліджується заходи профілактики наркозлочинності в умовах реорганізації правоохоронних органів. Наводяться статистичні дані наркозлочинності за останні роки. Розглядається наркоманія як суспільна функція та як особливості процесу та розвитку сучасного суспільного устрою. Виділені групи явищ які супроводжуються наркоманію у суспільстві. Наводяться приклади Колумбії та США. Аналізуються основні чинники, які впливають на стан наркоманії в країні. Наводяться основні чинники протидії наркозлочинності. Запропоновані заходи щодо забезпеченя реалізації поставлених завдань та заходи щодо оздоровлення соціально – економічної ситуації, та щодо усунення факторів деформації особистості та міжособистісних відносин, та сприяти зміцненню сім’ї, створенню умов для формування повноцінної правоохоронної системи. З психологічної проаналізовані способів подолання світової невлаштованості, хоча б уяви, уникнення проблем реального світу у світ вигаданий, створений за власним сценарієм, можливість відвести людину від неї в чомусь невдалому житті у світ мрії, випробувати відчуття, яким немає заміни наяву, нарешті, це форма своєрідного протесту проти існування, яке сприймається як безглузде. Наводяться запропоновані заходи запобігання незаконного обігу наркотиків та заходи щодо розкриття та розслідування злочинів – превентивні заходи оперативного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків. Запропоновані загальні та спеціальні Превентивні заходи. розробки, спрямовані на пошук шляхів удосконалення чинного законодавства, перегляд організаційних засад та практики діяльності органів державної влади щодо протидії незаконному обігу наркотиків, є необхідними. The article examines drug crime prevention measures in the context of the reorganization of law enforcement agencies. Statistical data on drug crime in recent years are provided. Drug addiction is considered as a social function and as a feature of the process and development of the modern social system. Selected groups of phenomena that are accompanied by drug addiction in society. Examples of Colombia and the USA are given. The main factors affecting the state of drug addiction in the country are analyzed. The main factors of combating drug crime are given. Proposed measures to ensure the implementation of the set tasks and measures to improve the socio-economic situation, and to eliminate the factors of personality deformation and interpersonal relations, and to promote the strengthening of the family, the creation of conditions for the formation of a full-fledged law enforcement system. From the psychological point of view, the methods of overcoming world disorder, at least in the imagination, avoiding the problems of the real world into a fictional world created according to one’s own scenario, the opportunity to take a person away from his or her somewhat unsuccessful life into the world of dreams, to experience feelings that cannot be replaced in reality, are finally a form a kind of protest against existence, which is perceived as meaningless. Proposed measures to prevent illegal drug trafficking and measures to detect and investigate crimes are given – preventive measures for prompt detection and investigation of crimes in the field of illegal drug trafficking. General and special ones are offered. Preventive measures. developments aimed at finding ways to improve the current legislation, reviewing the organizational principles and practices of state authorities in combating illegal drug trafficking are necessary.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Легітимність права як особливий процес визнання його справедливості з боку громадянського суспільства
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Іванченко, О. М.; Ivanchenko, O.
    У статті досліджено теоретичні аспекти легітимності права як особливого процесу визнання громадянським суспільством справедливості правових норм. Визначено, що традиційно легітимність права розглядають як його визнання (загальне визнання), схвалення (окремих норм, правопорядку в цілому), що передбачає згоду суб’єктів дотримуватися правил, встановлених у певній нормативній системі. Констатовано, що легітимність права – результат його легітимації, процесу (процедури) визнання за тими чи іншими критеріями дійсності (валідності) права, а отже, і його загальновизнаної юридичної сили. Аргументовано, що у поточній юридичній практиці проблема правової легітимності виникає стосовно до окремих норм та інститутів, законодавчих інновацій. І тільки в крайніх випадках, коли під загрозою руйнування виявляється соціальний порядок в цілому, мова може йти про легітимність всієї відповідної нормативної системи. Доведено, що у діалозі законодавця з його адресатами беруть участь члени громадянського суспільства. Як адресати парламентського законодавця, суб’єкти громадянського суспільства апробують його відносини із «звичайними» громадянами, із виконавчою та судовою владою. Наголошено, що діяльність таких суб’єктів далеко не завжди інституціоналізується, тим більше далеко не завжди виявляє свою «позасистемність». Вона є порівнянною з «публічною сферою», яка виступає в процесі легітимації права в якості медіатора між індивідами і офіційною владою. Однак у цій концепції консенсус, що досягається в «публічній сфері», легітимує правові інновації, якщо в результаті раціонального дискурсу кожен його учасник з адресата норми перетворюється на її автора. Зважаючи на відсутність адресатів виключається і діалог з ними. Аргументовано, що в ході легітимації права неминуче стикаються вимоги стабільності і визначеності правопорядку і його динамічного розвитку, стимульованого адресатами правових приписів. Виявляється свого роду легітимаційний парадокс: постійне відтворення легальності (окремих норм, інститутів) вимагає від законодавця, з одного боку, підтримки офіційного статусу норми, а з іншого – уваги до її змістовності, яка задовольняє адресатів норми, що відповідає їх уявленням про «справедливе право». Акцентовано увагу на тому, що сьогодні саме політика права могла б синтезувати принципи позитивності і природності права, виходячи із закладеної в природі права необхідності його «правильності», справедливості. Наголошено, що як «порадниця» (не прислужниця) законодавця, політика права сприяла б його діалогу з адресатами про назрілі проблеми розвитку права, про необхідність підготовки ним таких інноваційних правових перетворень, які отримали б легітимну санкцію – «справедливе право». The article examines the theoretical aspects of the legitimacy of law as a special process of recognition by civil society of the Justice of legal norms. It is determined that traditionally the legitimacy of a law is considered as its recognition (general recognition), approval (of individual norms, the rule of law in general), which implies the consent of subjects to comply with the rules established in a certain regulatory system. It is stated that the legitimacy of a right is the result of its legitimation, the process (procedure) of recognizing the validity (validity) of a right according to certain criteria, and therefore it’s generally recognized legal force. It is argued that in current legal practice, the problem of legal legitimacy arises in relation to individual norms and institutions, legislative innovations. Only in extreme cases, when the social order as a whole is under threat of destruction, can we talk about the legitimacy of the entire relevant regulatory system. It is proved that members of civil society participate in the dialogue between the legislator and his addressees. As the addressees of a parliamentary legislator, subjects of civil society test his relations with “ordinary” citizens, with the executive and judicial authorities. It is noted that the activities of such entities are not always institutionalized, especially not always showing their “non-system Nature”. It is comparable to the” public sphere”, which acts in the process of legitimizing law as a mediator between individuals and official authorities. However, in this concept, the consensus achieved in the “public sphere” legitimizes legal innovation, if as a result of rational discourse, each participant turns from the addressee of the norm into its author. Due to the absence of recipients, a dialogue with them is also excluded. It is argued that in the course of legitimization of law, the requirements for stability and certainty of the rule of law and its dynamic development, stimulated by the addressees of legal prescriptions, inevitably collide. A kind of legitimation paradox is revealed: the constant reproduction of legality (individual norms, institutions) requires the legislator, on the one hand, to maintain the official status of the norm, and on the other – to pay attention to its content, which satisfies the addressees of the norm, which corresponds to their ideas about “just law”. Attention is focused on the fact that today it is the policy of law that could synthesize the principles of positivity and naturalness of law, based on the necessity of its “correctness” and justice inherent in the nature of law. It is noted that as an “adviser” (not a servant) of the legislator, the policy of law would promote his dialogue with the addressees about the urgent problems of the development of law, about the need to prepare such innovative legal transformations that would receive a legitimate sanction – “fair law”.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Медичне обслуговування членів сімей поліцейських як важлива гарантія їх соціального забезпечення
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Васьківський, О. П.; Vaskivskyi, O.
    Актуальність статті полягає в тому, що Національна поліція України є одним із ключових правоохоронних органів нашої держави, який в процесі здійснення своєї діяльності виконує низку складних суспільно важливих завдань. Поліцейська діяльність та механізми забезпечення її представників сьогодні є одними з найактуальніших питань юридичної науки. Вчені знаходяться у постійному пошуку шляхів удосконалення правових засад функціонування поліції та забезпечення більшої ефективності діяльності Національна поліція України. Одним з аспектів, що перебуває в полі зору науковців, є медичне обслуговування поліцейських. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, запропоновано авторське визначення поняття медичного обслуговування членів сімей поліцейських. Виокремлено та охарактеризовано особливості медичного обслуговування членів сімей поліцейських у порівнянні з іншими категоріями працівників. Виокремлено та охарактеризовано ключові аспекти, які розкривають сутність медичного обслуговування членів сімей поліцейських, як важливої гарантії їх соціального забезпечення. Зроблено висновок, що медичне обслуговування членів сімей поліцейських – це діяльність із надання лікувальних, реабілітаційних, санітарно-курортних та інших видів медичних послуг членам сімей поліцейських з метою охорони та поліпшення їх здоров’я спеціалізованими закладами охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ України у порядку, визначеному відомчим законодавством, норми якого спрямовані на регулювання роботи Національна поліція України взагалі, та її службовців, зокрема. Як важлива гарантія соціального забезпечення, медичне обслуговування членів сімей поліцейських характеризується такими ознаками: забезпечується конституційними нормами та механізмами державного фінансування на рівні із іншими секторами медичної галузі України в цілому; регулюється нормами спеціалізованого законодавчого акту Законом України «Про Національну поліцію»; порядок реалізації відповідних послуг формується не органами влади в сфері управління медичною галуззю, а Міністерством внутрішніх справ України; здійснюється спеціальними закладами охорони здоров’я, які відносяться до відання МВС, що мають особливий адміністративно-правовий статус. The relevance of the article lies in the fact that the National Police of Ukraine is one of the key law enforcement agencies of our country, which performs a number of complex socially important tasks in the course of its activities. Police activity and the mechanisms of ensuring its representatives are today one of the most pressing issues of legal science. Scientists are constantly searching for ways to improve the legal basis of the functioning of the police and ensure greater efficiency of the National Police of Ukraine. One of the aspects that is in the field of view of scientists is the medical care of police officers. In the article, based on the analysis of the scientific views of scientists and the norms of the current legislation, the author's definition of the concept of medical care for family members of police officers is proposed. Peculiarities of medical care for family members of policemen in comparison with other categories of workers are highlighted and characterized. The key aspects that reveal the essence of medical care for family members of policemen, as an important guarantee of their social security, are highlighted and characterized. It was concluded that medical care for members of policemen's families is the activity of providing medical, rehabilitation, sanitary-spa and other types of medical services to members of policemen's families for the purpose of protecting and improving their health by specialized health care institutions of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine in order , determined by departmental legislation, the norms of which are aimed at regulating the work of the National Police of Ukraine in general, and its employees, in particular. As an important guarantee of social security, medical care for family members of police officers is characterized by the following features: it is provided by constitutional norms and mechanisms of state financing on a par with other sectors of the medical industry of Ukraine as a whole; regulated by the norms of the specialized legislative act of the Law of Ukraine "On the National Police"; the procedure for the implementation of relevant services is not formed by the authorities in the field of medical management, but by the Ministry of Internal Affairs of Ukraine; is carried out by special health care institutions under the jurisdiction of the Ministry of Internal Affairs, which have a special administrative and legal status.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Міжнародно-правова основа діяльності адвоката в підготовчому провадженні у кримінальному процесі
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Бовнегра, І. В.; Bovnehra, I.
    У статті проаналізовано міжнародно-правові основи діяльності адвоката в підготовчому провадженні у кримінальному процесі через призму права кожного на професійну правничу допомогу. Це право є невід’ємним елементом правового статусу людини і громадянина, що гарантоване не лише національним, а й міжнародним правом. Держава, гарантуючи на найвищому рівні право на професійну правничу допомогу, зокрема у кримінальному провадженні, тим самим бере на себе конституційний обов’язок забезпечити кожному достатньо високий рівень будь-якого з видів правничої допомоги, що надається, на усіх стадіях процесу. Звертається увага на те, що загальне законодавче визначення поняття професійної правничої допомоги у законодавстві України відсутнє, а в науці загалом і теорії кримінального процесу зокрема, пропонуються різні визначення цього поняття. Водночас одним із найбільш суттєвих аспектів правничої, зокрема професійної, допомоги є її нормативно-правова основа, тобто визначеність нормами міжнародного та внутрішньодержавного права. Досліджено комплекс міжнародних нормативно-правових актів, якими регулюється право кожного на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні, серед яких виділені ті, що містять норми, які регулюють: обов’язок державних органів роз’яснювати та забезпечувати реалізацію прав підозрюваних, обвинувачених та інших зацікавлених учасників у кримінальному процесі; участь професійних суб’єктів надання правничої допомоги, їхні права та обов’язки в межах кримінального процесу. Встановлено, що, починаючи з найбільш загальних засадничих положень Загальної декларації прав людини (1948 р.), норми про основи діяльності адвоката, виконання ним професійних функцій у кримінальному провадженні поступово розвивались і деталізувались, відображаючи еволюцію системи гарантій реалізації права учасників процесу на отримання професійної правничої допомоги. Саме міжнародно-правові акти мають відігравати вирішальну роль при формулюванні поняття професійної правничої допомоги та наповненні змістом відповідного правового стандарту, що стане основою для розвитку нормативних засад і практики діяльності адвокатів у кримінальному процесі загалом і, зокрема в стадії підготовчого провадження. The article analyzes the international legal basis of the activity of a lawyer in preparatory proceedings in a criminal trial through the prism of everyone’s right to professional legal assistance. This right is an integral element of the legal status of a person and a citizen, which is guaranteed not only by national, but also by international law. The state, guaranteeing at the highest level the right to professional legal assistance, in particular in criminal proceedings, thereby undertakes the constitutional obligation to provide everyone with a sufficiently high level of any type of legal assistance provided at all stages of the process. Attention is drawn to the fact that there is no general legislative definition of the concept of professional legal assistance in the legislation of Ukraine, and in science in general and the theory of the criminal process in particular, different definitions of this concept are proposed. At the same time, one of the most essential aspects of legal, in particular professional, assistance is its regulatory legal basis, that is, determined by the norms of international and domestic law. A complex of international legal acts regulating the right of everyone to professional legal assistance in criminal proceedings has been studied, among which those that contain norms regulating: the duty of state bodies to clarify and ensure the realization of the rights of suspects, accused persons and other interested parties are highlighted participants in the criminal process; the participation of professional legal aid subjects, their rights and obligations within the criminal process. It has been established that, starting with the most general basic provisions of the Universal Declaration of Human Rights (1948), the norms on the basics of a lawyer’s activity and the performance of professional functions by him in criminal proceedings gradually developed and became more detailed, reflecting the evolution of the system of guarantees for the realization of the right of the participants in the process to receive professional legal help. It is the international legal acts that should play a decisive role in formulating the concept of professional legal assistance and filling in the content of the corresponding legal standard, which will become the basis for the development of the regulatory framework and practice of lawyers in criminal proceedings in general and, in particular, at the stage of preparatory proceedings.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Міжнародно-правове забезпечення оптимізації компетенцій Європейського суду з прав людини
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Заставна, О. П.; Zastavna, O.
    Стаття присвячена розгляду питань, що стосуються діяльності ЄСПЛ та його внутрішнього діловодства, історичного аспекту формування ЄСПЛ, питань застосування практики ЄСПЛ та взаємодії ЄСПЛ з Україною, перспективи розвитку взаємодії. Особлива увага приділяється двом темам: розгляду критеріїв, за яким справа приймається до розгляду в ЄСПЛ, а також застосування практики ЄСПЛ. Встановлено, що з кожним роком кількість скарг до ЄСПЛ зростає. Згідно зі статистичними даними Мін’юсту, торік у Європейському суді з прав людини перебувало 59,8 тис. справ проти держав-учасниць Конвенції, з них 8,850 справ – проти України, що становить 14,8% від загальної кількості звернень. До цього кількість звернень від громадян України становила 12,9%. Понад 5 тисяч звернень проти України стосуються порушень прав людини в Криму та тимчасово окупованих Луганській і Донецькій областях. Автор приходить до висновку, що завдяки своїм повноваженням і авторитету своєї судової практики, Суд в даний час перетворився фактично на вищого гаранта дотримання прав і свобод, закріплених у Конвенції. Зважаючи на те, що ЄСПЛ здійснює такий великий обсяг робіт, суд фізично не справляється з обсягом скарг, що надходять. У зв’язку з цим, найбільш перспективною є можливість створення додаткових підрозділів для обробки скарг, а також збільшення кількості суддів ЄСПЛ. Не менш перспективним є створення внутрішньодержавних комітетів з обробки скарг до ЄСПЛ, з метою попереднього відбору неприйнятних справ. Також є необхідність розвитку взаємодії України з ЄСПЛ з метою вдосконалення державної системи законодавства та правозастосування відповідно до стандартів Ради Європи. The article is devoted to consideration of issues related to the activities of the ECtHR and its internal administration, the historical aspect of the formation of the ECtHR, issues of the application of ECtHR practice and the ECtHR’s interaction with Ukraine, prospects for the development of interaction. Special attention is paid to two topics: consideration of the criteria by which a case is accepted for consideration by the ECtHR, as well as the application of the practice of the ECtHR. It has been established that the number of complaints to the ECtHR is increasing every year. According to the statistics of the Ministry of Justice, last year the European Court of Human Rights had 59,800 cases against the States parties to the Convention, of which 8,850 cases were against Ukraine, which is 14.8% of the total number of appeals. Before that, the number of appeals from citizens of Ukraine was 12.9%. More than 5,000 appeals against Ukraine concern human rights violations in Crimea and the temporarily occupied Luhansk and Donetsk regions. The author comes to the conclusion that thanks to its powers and the authority of its judicial practice, the Court has actually turned into the highest guarantor of the observance of the rights and freedoms enshrined in the Convention. Considering the fact that the ECtHR carries out such a large volume of work, the court cannot physically cope with the volume of incoming complaints. In this regard, the most promising is the possibility of creating additional divisions for processing complaints, as well as increasing the number of ECtHR judges. No less promising is the creation of domestic committees for processing complaints to the ECHR, with the aim of pre-selection of inadmissible cases. There is also a need to develop Ukraine’s interaction with the ECHR in order to improve the state system of legislation and law enforcement in accordance with the standards of the Council of Europe.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів цивільного призначення
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Гарбар, С.; Harbar, S.
    Безпілотні літальні апарати стають дедалі доступнішими, і їх використання у різних сферах господарської, наукової діяльності зростає з кожним днем. За останній період часу використання безпілотних літальних апаратів у світі стало актуальним, але, нажаль, більшість користувачів не розуміють важливості знання законодавства щодо використання цих пристроїв. В більшості, використання безпілотних літальних апаратів є не правомірним та з грубими порушеннями, що призводить до відповідних негативних наслідків. В залежності від сфер застосування змінюються набір функції, вага, призначення – від військових сфер із конкретними місіями до цивільних. Розгалуженість сфер використання безпілотних літальних апаратів набирає обертів, що потребує удосконалення міжнародно-правової та національно-правової бази. Сфера їх зaстoсувaння дoсить ширoкa. Вoни мoжуть мoнiтoрити дoрoжню ситуaцiю, як мiську, тaк i нa вiддaлених дiлянкaх, вести кoнтрoль зa пoжежнoю ситуацією в лiсaх aбo зa пaвoдкoвими вoдaми в регioнaх, гасити пожежі, доставляти пошту i бaгaтo iншoгo. Вже зараз безпiлoтнa aвiaцiя зaйняла одне з гoлoвних мiсць в світі. Це мoжнa пoяснити тим, щo при викoристaннi безпілотних літальних апаратів не пoтрiбнi людськi ресурси, a oтже нiхтo не пiддaє свoє життя небезпецi. А тaкoж тим, щo у них дуже ширoкий спектр зaстoсувaння в сферi безпеки, oхoрoни здoрoв’я, рoзвaг, але найбільше використовується цей пристрій у збройних конфліктах, що викликає занепокоєння з гуманітарної, правової та інших точок зору. І все більше виникає питання правового забезпечення їх використання. У статті досліджується міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів у цивільній авіації. А також проведений порівняльний аналіз правового регулювання використання безпілотних літальних апаратів у національному законодавстві різних держав, і безпосередньо, у законодавстві України. Проаналізовано основні документи щодо використання безпілотних літальних апаратів в міжнародному праві. Unmanned aerial vehicles are becoming more and more accessible, and their use in various areas of economic and scientific activity is growing every day. Over the past period of time, the use of unmanned aerial vehicles has become relevant in the world, but, unfortunately, most users do not understand the importance of knowing the legislation on the use of these devices. In most cases, the use of unmanned aerial vehicles is illegal and with gross violations, which leads to the corresponding negative consequences. Depending on the areas of application, the set of functions, weight, and purpose vary – from military areas with specific missions to civilian ones. The diversity of applications of unmanned aerial vehicles is gaining momentum, which requires improvement of the international and national legal framework. The scope of their application is quite broad. They can monitor the traffic situation, both in the city and in remote areas, control the fire situation in forests or waterways in the regions, extinguish fires, deliver mail, and much more. Unmanned aerial vehicles have already taken one of the leading positions in the world. This can be explained by the fact that unmanned aerial vehicles do not require human resources, and therefore no one puts their lives in danger. And also because they have a very wide range of applications in the field of security, health care, entertainment, but most of all, this device is used in armed conflicts, which is a matter of concern from the humanitarian, legal and other points of view. And the issue of legal support for their use is increasingly arising. The article examines the international legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in civil aviation. A comparative analysis of the legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in the national legislation of various states, and in the legislation of Ukraine itself, is also made. The author analyzes the main documents on the use of unmanned aerial vehicles in international law.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Мінімальна заробітна плата у системі державних соціальних гарантій
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Чанишева, Г. І.; Chanysheva, H.; Щукін, О. С.; Shchukin, O.
    У статті аналізуються поняття, цілі мінімальної заробітної плати, критерії її визначення, сфера застосування системи встановлення мінімальної заробітної плати, процедура її встановлення та практичне впровадження в національну юридичну практику. Здійснюється порівняльно-правовий аналіз актів національного трудового законодавства на предмет відповідності їх міжнародним та європейським стандартам, закріпленим у конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці, зокрема Конвенції МОП № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються 1970 року, Рекомендації МОП № 135 щодо встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються 1970 року, статті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року. Звертається увага на те, що Україна до цього часу не взяла на себе зобов’язання за п. 1 ст. 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) («визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім’ям достатній життєвий рівень»). Розкривається сутність та значення мінімальної заробітної плати як однієї з основних державних соціальних гарантій з урахуванням змін і доповнень, внесених до Кодексу законів України про працю та Закону України «Про оплату праці» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII. Доводиться, що виходячи з положень Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ, мінімальний посадовий оклад як державна соціальна гарантія має визначатися на основі прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту, а не мінімальної заробітної плати, яка також є державною соціальною гарантією. Визначається співвідношення категорії «мінімальна заробітна плата» та категорії «прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року». The article analyzes the concept, goals of the minimum wage, criteria for its definition, scope of application of the system of setting the minimum wage, the procedure for its establishment and practical implementation in the national legal practice. A comparative legal analysis of acts of national labour legislation is carried out for the purpose of their compliance with international and European standards established in the conventions and recommendations of the International Labour Organization, in particular the ILO Convention No. 131 on the establishment of the minimum wage with special regard to developing countries of 1970, ILO Recommendation No. 135 on the establishment of the minimum wage with special regard to developing countries of 1970, Article 4 of the European Social Charter (revised) dated May 3, 1996. Attention is drawn to the fact that Ukraine has not yet undertaken the obligations under Clause 1 of Art. 4 of the European Social Charter (revised) (“recognize the right of workers to a remuneration which provides them and their families with an adequate standard of living”). The essence and meaning of the minimum wage as one of the main state social guarantees is revealed, taking into account the changes and additions made to the Labour Code of Ukraine and the Law of Ukraine “On Remuneration” by the Law of Ukraine “On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine” dated December 6 No. 1774-VIII of 2016. It is proven that based on the provisions of the Law of Ukraine “On State Social Standards and State Social Guarantees” dated October 5, 2000 No. 2017-ІІІ, the minimum wage as a state social guarantee should be determined on the basis of the subsistence minimum as a basic state social standard, and not the minimum wage, which is also a state social guarantee. The ratio of the “minimum wage” category and the “subsistence minimum established for able-bodied persons on January 1 of the calendar year” category is determined.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Обов’язковість застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Горобець, Н. С.; Horobets, N.; Лелека, С. С.; Leleka, S.
    Стаття присвячена з’ясуванню дискусійних аспектів обов’язковості застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права. Окрему увагу приділено законодавчому змісту понять «практика Європейського суду з прав людини», «рішення Європейського суду з права людини». З’ясовано, що з моменту ратифікації Україною Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод остання є частиною національного законодавства, водночас правовою основою для застосування при розгляді справ судами України практики, в тому числі рішень, Європейського суду з прав людини є положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Визначено, що серед аргументів в підтримку обов’язковості практики, зокрема рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в правовій системі України є порівняння значення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини із Конституцією України та рішеннями Конституційного суду України. Водночас наголошено, що законодавчі положення прямо не вказують на обов’язок національних судів при розгляді справ застосовувати практику Європейського суду з прав людини. Серед індикаторів проблеми застосування судами України практики Європейського суду з прав людини особливу увагу приділено помилкам, які допускають судді при посиланні на норми Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини, що є підставою для зміни та скасування рішення після його перегляду судом вищої інстанції. З’ясовано, що серед науковців відсутня однозначна відповідь щодо обов’язковості практики Європейського суду з прав людини для національних судів. Зроблено висновок, що застосування судами України практики Європейського суду з прав людини на сьогодні має бути рекомендацією, а не приписом, зважаючи на норми законодавства, положення наукової доктрини та проблеми пов’язані із правильним її застосуванням. The article is devoted to clarifying the debatable aspects of the mandatory application by the courts of Ukraine of the practice of the European Court of Human Rights as a source of law. Particular attention is paid to the legislative content of the concepts “practice of the European Court of Human Rights”, “decision of the European Court of Human Rights”. It was found that since the ratification by Ukraine of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the latter is part of the national legislation, at the same time, the legal basis for the application of practice, including decisions, of the European Court of Human Rights when considering cases by the courts of Ukraine is the provisions of the Law of Ukraine “On execution of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights”. It was determined that among the arguments in support of mandatory practice, in particular the decisions of the European Court of Human Rights as a source of law in the legal system of Ukraine, there is a comparison of the meaning of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the decisions of the European Court of Human Rights with the Constitution of Ukraine and the decisions of the Constitutional court of Ukraine. At the same time, it was emphasized that the legislative provisions do not directly indicate the obligation of national courts to apply the practice of the European Court of Human Rights when considering cases. Among the indicators of the problem of the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine, special attention is paid to mistakes made by judges when referring to the norms of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights, which is the basis for changing and canceling the decision after its review by superior court. It was found that there is no unequivocal answer among scientists regarding the binding practice of the European Court of Human Rights for national courts. It was concluded that the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine today should be a recommendation, not a prescription, taking into account the norms of the law, the provisions of the scientific doctrine and the problems associated with its correct application.
  • No Thumbnail Available
    Item
    Обстановка вчинення розбійного нападу на інкасатора як факультативна ознака об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого статтею 187 Кримінального кодексу України
    (Видавничий дім «Гельветика», 2023) Северінова, О. Б.; Severinova, O.; Ягольник, О. М.; Yaholnyk, O.; Пономарьова, Т. І.; Ponomarova, T.
    В статті розглядається сутність, зміст та значення обстановки вчинення розбійного нападу на інкасатора як факультативної ознаки об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 Кримінального кодексу України. Вказується, що розвиток кримінальних правопорушень проти власності бере свій початок майже одночасно зі становленням людства, що обумовлено корисливим мотивом таких діянь, який є провідним та об’єднуючим для більшої кількості суспільно небезпечних діянь. Розбій є більш сучасним та одночасно небезпечним кримінальним правопорушенням, яке в повній мірі позиціонує ядро кримінально протиправної діяльності, котрим є симбіоз насильства та користі. Досягнення мети заволодіння майном через застосування насильства потребує створення та опрацювання відповідного алгоритму, зокрема – у випадку застосування певних знарядь, вони мають бути вдало підібрані та бути достатніми для завдання бажаних суб’єктом тілесних ушкоджень. Зазначається, що в межах кримінального права обстановка надає додаткові характеристики суспільно небезпечного діяння, необхідні для правильної кваліфікації. Автори звертають увагу на те, що розбійний напад на інкасатора (на відміну від більшості діянь, передбачених ч. 1 ст. 187 КК України) вимагає від правопорушника тривалої підготовки, зокрема, необхідної для встановлення особливостей реалізації інкасаторами своїх професійних обов’язків. При цьому суб’єкт повинен передбачити декілька сценаріїв розвитку кримінально протиправної події, які мають враховувати потенційні спроби опору з боку осіб, відносно яких вчиняється розбійний напад. У зв’язку із цим, на відміну від звичайних розбійних нападів, низка із яких вчиняється спонтанно або відносно випадкових осіб, напад на інкасаторів передбачає створення відповідної обстановки. Часто такі кримінальні правопорушення вчиняються у співучасті через неможливість реалізації умислу без залучення сторонньої допомоги. The article examines the essence, meaning and significance of the situation of committing a robbery attack on a tax collector as an optional feature of the objective side of the criminal offense provided for in Art. 187 of the Criminal Code of Ukraine. It is indicated that the development of criminal offenses against property originates almost simultaneously with the formation of humanity, which is due to the self-interested motive of such actions, which is the leading and unifying factor for a greater number of socially dangerous actions. Robbery is a more modern and at the same time dangerous criminal offense, which fully positions the core of criminal illegal activity, which is the symbiosis of violence and profit. Achieving the goal of seizing property through the use of violence requires the creation and development of an appropriate algorithm, in particular, in the case of using certain tools, they must be well selected and be sufficient to inflict the bodily harm desired by the subject. It is noted that within the framework of criminal law, the situation provides additional characteristics of a socially dangerous act, necessary for the correct qualification. The authors draw attention to the fact that a robbery attack on a tax collector (unlike most of the acts provided for in Part 1 of Article 187 of the Criminal Code of Ukraine) requires the offender to undergo extensive training, in particular, to establish the peculiarities of the tax collectors’ performance of their professional duties. At the same time, the subject must foresee several scenarios of the development of a criminally illegal event, which should take into account potential attempts of resistance by persons against whom a robbery attack is committed. In this regard, unlike ordinary robbery attacks, a number of which are committed spontaneously or against random persons, an attack on cash collectors involves the creation of an appropriate environment. Often, such criminal offenses are committed in complicity due to the impossibility of realizing the intention without the involvement of outside help.