Випуск № 1

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40898

Browse

Now showing 1 - 20 of 62

Поліпрагмазія в аспекті діяльності приватних медичних закладів: проблеми дотримання прав пацієнта
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Захарчук, Д. О.; Zakharchuk, D.; Міхайліна, Т. В.; Mikhailina, T.
Метою наукової статті є дослідити баланс між максимізацією прибутку приватних медичних закладів та дотриманням прав пацієнта у ланцюзі медикаментозного забезпечення в контексті поліпрагмазії, а також внести пропозиції щодо удосконалення правових аспектів боротьби с поліпрагмазією в Україні. Аргументовано, що поліпрагмазія є значною проблемою, насамперед, для здоров’я та життя (найбільших цінностей) кожного пацієнта, усієї системи охорони здоров’я. Отримані результати свідчать про неефективність правових засобів протидії поліпрагмазії лікарських засобів, зокрема відсутністю конкретизації заходів протидії поліпрагмазії лікарських засобів, що мають довготривалу часову реалізацію. Варто наголосити, що безпечне та ефективне забезпечення лікарськими засобами в Україні, шляхом правильної фармакотерапії із ретельним дослідженням кожного окремого випадку хвороби або стану хворого є ключовими для найважливіших стратегічних цілей сучасної охорони здоров’я. Тому дієвий фармаконагляд та контроль має здійснюватися уповноваженими на те органами прозоро та своєчасно, а також самі пацієнти та лікарі мають дотримуватися медичного законодавства щодо використання лікарських засобів, методичних рекомендацій та стандартів. Запропоновано: 1) легалізувати наступні поняття: «поліпрагмазія» та «поліфармація» не лише в стратегіях КМУ та рішеннях РНБО, а й на рівні закону надати дефінітивну складову, аби максимально мінімізувати нераціональне використання лікарських засобів в Україні в розрізі дотримання права на охорону здоров’я; 2) прийняти окремий Закон України «Про запобігання нераціональному використанню лікарських засобів (поліпрагмазії) в Україні», де регламентувати порядок забезпечення лікарськими засобами та види юридичної відповідальності за делікти, порядок відшкодування шкоди; 3) на законодавчому рівні врегулювати питання щодо реклами (інформації) про ризики самолікування, побічні реакції від застосування лікарських засобів, зокрема, про антибіотики, а також посилення фармаконагляду за забороною безрецептурних ліків та їх практикою продажу із застосуванням реклами; 4) кожному закладу охорони здоров’я варто розробити запобіжні заходи (чек-листи) профілактики поліпрагмазії в Україні для лікарів та пацієнтів у корпоративних програмах дотримання прав людини у ході здійснення медичної практики. The aim of the scientific article is to explore the balance between maximizing the profits of private medical institutions and respecting the patient's rights in the drug supply chain in the context of polypragmasia, as well as to make proposals for improving the legal aspects of the fight against polypragmasia in Ukraine. It is argued that polypragmasia is a significant problem, first of all, for the health and life (the greatest values) of each patient, the entire healthcare system. The results obtained indicate the ineffectiveness of legal means to counteract polypragmasia of medicines, in particular, the lack of specification of measures to counteract polypragmasia of medicines that have a long time implementation. It should be emphasized that safe and effective provision of medicines in Ukraine, through proper pharmacotherapy with a thorough study of each individual case of illness or patient's condition are key to the most important strategic goals of modern healthcare. Therefore, effective pharmaceutical supervision and control should be carried out by authorized bodies transparently and in a timely manner, as well as patients and doctors themselves should comply with medical legislation on the use of medicines, methodological recommendations and standards. It is proposed to: 1) legalize the concepts „polypharmacy” not only in the strategies of the Cabinet of Ministers of Ukraine and decisions of the National Security and Defense Council, but also at the level of the law to provide a definitive component in order to minimize the irrational use of medicines in Ukraine in the context of compliance with the right to healthcare; 2) adopt a separate law of Ukraine „on prevention of irrational use of medicines (polypragmasia) in Ukraine”, which regulates the procedure for providing medicines and types of legal liability for torts, the procedure for compensation for damage; 3) at the legislative level regulate the issue of advertising (information) about the risks of self-medication, adverse reactions from the use of medicines, in particular, about antibiotics, as well as strengthening pharmaceutical supervision on the prohibition of over-the- counter medicines and their practice of selling with advertising; 4) each healthcare institution should develop preventive measures (checklists) for the prevention of polypharmasia in Ukraine for doctors and patients in corporate human rights programs in the course of medical practice.
Поняття механізму забезпечення реалізації антикорупційної політики
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Славицька, А. К.; Slavytska, A.
У статті досліджено сутнісні ознаки механізму забезпечення реалізації антикорупційної політики. З метою встановлення поняття «механізм забезпечення реалізації антикорупційної політики» досліджено якісно-змістовні ознаки понять, які його формують («механізм», «забезпечення», «реалізація») як в загально-правовому значенні, так і для цілей детермінації антикорупційної політики. Акцентовано увагу на тому, що ототожнення забезпечення та адміністративного права як забезпечення є недоцільним як з гнесеологічного, так і з праксеологічного підходів. Відповідно, забезпечення засобами адміністративного права виступатиме лише окремою складовою правового забезпечення конкретного явища. Визначено поняття «забезпечення реалізації антикорупційної політики» та виокремлено такі його ознаки: 1) змістовно сформовано з сукупності правових заходів і засобів, які повинні відповідати стану суспільних відносин, умовам інтеграції до Європейського Союзу; 2) якісно є системою гарантій, що спрямовані на створення ефективних умов та практичне втілення напрямів діяльності держави у сфері запобігання та протидії корупції; 3) набуває юридично значущих наслідків виключно у тому випадку, коли його змістовні складові врегульовано нормами права (переважно нормами адміністративного права, що опосередковано специфікою запобігання корупції). Для цілей цього дослідження, забезпечення реалізації антикорупційної політики буде розглянуто з позиції його праксеологічного втілення, а не статичного тлумачення. Вказівка на останнє зроблена через детермінацію «механізму забезпечення реалізації державної антикорупційної політики». Встановлено, що механізм забезпечення реалізації антикорупційної політики – це якісно відокремлене явище правової системи, що є комплексом взаємопозв’язаних елементів, які створюють належні юридичні і фактичні можливості для повноцінного втілення сукупності правових заходів і засобів, спрямованих на формування необхідних умов та практичне втілення напрямів діяльності держави у сфері запобігання корупції. The article examines the essential features of the mechanism for ensuring the implementation of the anti-corruption policy. In order to establish the concept of “mechanism for ensuring the implementation of anti- corruption policy”, qualitative and meaningful features of the concepts that form it (“mechanism”, “ensurement”, “implementation”) were investigated both in the general legal sense and for the purposes of determining anti- corruption policy. Attention is focused on the fact that the identification of provision and administrative law as provision is inappropriate from both epistemological and praxeological approaches. Accordingly, provision of administrative law will be only a separate component of legal provision of a specific phenomenon. The concept of “ensuring the implementation of anti-corruption policy” is defined and the following features are distinguished: 1) meaningfully formed from a set of legal measures and means that must correspond to the state of social relations, the conditions of integration into the European Union; 2) it is qualitatively a system of guarantees aimed at creating effective conditions and practical implementation of the state’s activities in the field of prevention and counteraction of corruption; 3) acquires legally significant consequences only if its substantive components are regulated by legal norms (mainly administrative law norms, which is mediated by the specifics of corruption prevention). For the purposes of this study, ensuring the implementation of the anti-corruption policy will be considered from the standpoint of its praxeological embodiment, rather than a static interpretation. The indication of the latter is made through the determination of the “mechanism for ensuring the implementation of the state anti- corruption policy.” It was established that the mechanism for ensuring the implementation of the anti-corruption policy is a qualitatively separate phenomenon of the legal system, which is a complex of interrelated elements that create appropriate legal and factual opportunities for the full implementation of a set of legal measures and means aimed at the formation of the necessary conditions and the practical implementation of the areas of activity state in the field of corruption prevention.
Правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лоскутов, Т. О.; Loskutov, T.
Стаття присвячується дослідженню правового регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У ході постановки проблеми відмічається, що практичні співробітники у сфері кримінального процесу під час воєнного стану продовжують формально застосовувати чинні кримінальні процесуальні норми без урахування їх функціонального призначення. Це призводить до зниження результативності кримінального провадження в період воєнного стану та ігнорування важливих процесуальних гарантій прав і свобод людини. Стверджується, що актуальним є розгляд питання про правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У перебігу визначення стану опрацювання відповідної проблематики вказується, що процесуалісти в своїх працях звертали увагу лише на окремі питання засади розумності, зокрема, шляхом дослідження конкретних стандартів доказування у кримінальному провадженні. Науковці не розглядали «розумність» як окрему засаду кримінального провадження під час воєнного стану. Під час викладу основного матеріалу зазначається, що засада «розумності» прямо не регулюється ані для кримінального процесу у мирний час, ані для кримінального провадження у період воєнного стану. Відмічається, що такий підхід законодавця є досить закономірним, оскільки «розумність» є загальноправовою засадою, яка є аксіоматичною ідеєю у сфері юриспруденції, а тому, за загальним правилом, не потребує окремої галузевої регламентації. Наголошується, що в обстановці воєнного стану, коли відповідні кримінальні процесуальні приписи залишаються недосконалими та нестабільними засада розумності (здоровий глузд) як ніколи є актуальною для кримінального провадження. Звертається увага на тому, що правовий режим воєнного стану не звільняє державні органи України від виконання обов’язку здійснити ефективне розслідування та провести справедливий судовий розгляд обставин вчиненого кримінального правопорушення. Робиться висновок, що зміст положень кримінального процесуального закону та практика їх реалізації обумовлюють потребу в унормуванні засади розумності. Засаду розумності доцільно регламентувати як загальну засаду кримінального провадження, так і спеціальну засаду кримінального процесу в умовах воєнного стану. Констатується, що спеціальна засада розумності кримінального провадження у період воєнного стану має регулюватися з посиланням на використання здорового глузду та конкретну ситуацію проведення бойових дій. The article is devoted to the study of the legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law. During the formulation of the problem, it is noted that practical employees in the field of criminal procedure during martial law continue to formally apply the current criminal procedural norms without taking into account their functional purpose. This leads to a decrease in the effectiveness of criminal proceedings during the period of martial law and to the disregard of important procedural guarantees of human rights and freedoms. It is argued that consideration of the issue of legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law is relevant. In the course of determining the state of development of the relevant issues, it is indicated that proceduralists in their writings paid attention only to certain issues of the principle of reasonableness, in particular, by researching specific standards of proof in criminal proceedings. Scholars did not consider “reasonableness” as a separate basis of criminal proceedings during martial law. During the presentation of the main material, it is noted that the principle of «reasonableness» is not directly regulated either for criminal proceedings in peacetime or for criminal proceedings during martial law. It is noted that this approach of the legislator is quite natural, since «reasonableness» is a general legal principle, which is an axiomatic idea in the field of jurisprudence, and therefore, as a general rule, does not require separate branch regulation. It is emphasized that in a situation of martial law, when the corresponding criminal procedural prescriptions remain imperfect and unstable, the basis of reasonableness (common sense) is more relevant than ever for criminal proceedings. Attention is drawn to the fact that the legal regime of martial law does not release the state bodies of Ukraine from the obligation to carry out an effective investigation and conduct a fair trial of the circumstances of the committed criminal offense. It is concluded that the content of the provisions of the criminal procedural law and the practice of their implementation determine the need to normalize the principle of reasonableness. It is expedient to regulate the principle of reasonableness both as a general principle of criminal proceedings and as a special principle of criminal proceedings under martial law. It is noted that the special principle of reasonableness of criminal proceedings during martial law should be regulated with reference to the use of common sense and the specific situation of hostilities.
Трансформація змісту поняття «доходи фізичних осіб» в податковому законодавстві України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рядінська, В. О.; Riadinska, V.; Дмитрик, О. О.; Dmytryk, O.
У статті досліджено трансформацію змісту поняття «доходи фізичних осіб» в податковому законодавстві України. Обґрунтовано, що категорія «дохід» є складним економічним поняттям та має відповідно до цього певну специфіку. Складність та багатоаспектність категорії «дохід», відсутність єдності у доктринальних підходах до його визначення негативно позначається на визначенні терміну «дохід» у податковому законодавстві для цілей податкового регулювання. На підставі аналізу українського податкового законодавства доведено, що надання визначення поняття «доходи фізичних осіб» пройшло тривалий шлях. Спочатку було формулювання «…індивідуального доходу, що отримують радянські громадяни з присадибних ділянок, внаслідок індивідуальної праці тощо…». Потім прийшов період становлення з 1992 до 2003 року, коли в правовому полі України була наявна курйозна ситуація, за якої відповідно до податкового законодавства України певні види доходів не оподатковувалися, але в міжнародних договорах, які Україна укладала з іншими країнами, передбачався механізм уникнення від їх подвійного оподаткування. Лише з прийняттям Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV «Про оподаткування доходів фізичних осіб» як об’єкти оподаткування доходів фізичних осіб зазначалися різні види доходів, що отримували фізичні особи, які загалом відображали реалії нових соціально-економічних відносин, що склалися в Україні на той час. Починаючи з 2014 року законодавець відійшов від загального визначення поняття «дохід» в нормах податкового законодавства України. Визначено шлях закріплення в Податковому кодексі України двох понять доходу – «дохід з джерелом їх походження з України» та «дохід, отриманий з джерел за межами України». Підсумовано, що категорія «доходи фізичних осіб» як категорія національного податкового законодавства пройшла значну еволюцію. Український законодавець відмовився від надання загального визначення поняття «дохід» у нормах податкового законодавства і використав підхід, за якого перераховуються і нормативно закріплюються різноманітні види доходів, що можуть отримувати фізичні особи з урахуванням територіального принципу (джерела походження). The article examines the transformation of the concept of “personal income” in the tax legislation of Ukraine. It is substantiated that the category of “income” is a complex economic concept and, accordingly, has certain specifics. The complexity and multidimensionality of the category “income” and the lack of unity in the doctrinal approaches to its definition have a negative impact on the definition of the term “income” in tax legislation for the purposes of tax regulation. Based on the analysis of Ukrainian tax legislation, the author proves that the definition of “personal income” has come a long way. At first, there was the wording “...individual income received by Soviet citizens from personal plots, as a result of individual labor, etc...” . Then came the period of formation from 1992 to 2003, when the legal field of Ukraine had a curious situation in which, according to the tax legislation of Ukraine, certain types of income were not taxed, but international treaties that Ukraine concluded with other countries provided for a mechanism to avoid double taxation. It was only with the adoption of the Law of Ukraine No. 889-IV “On Personal Income Taxation” dated 22.05.2003 that various types of income received by individuals were specified as objects of personal income taxation, which generally reflected the realities of the new socio-economic relations that had developed in Ukraine at that time. Starting from 2014, the legislator moved away from the general definition of the concept of “income” in the tax legislation of Ukraine. The author determines the way to consolidate two concepts of income in the Tax Code of Ukraine – “income with the source of its origin in Ukraine” and “income received from sources outside Ukraine”. The author summarizes that the category of “personal income” as a category of national tax legislation has undergone a significant evolution. The Ukrainian legislator has refused to provide a general definition of the concept of “income” in the tax legislation and has used an approach, which lists and regulates various types of income that individuals may receive, taking into account the territorial principle (source of origin).
Інформаційно-аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів: погляд на проблему
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кубаєнко, А. В.; Kubaienko, A.
Сучасне суспільство знаходиться на новому етапі соціальних, інституційних та конституційно-правових змін, що вимагає перегляду політики, вдосконалення публічного управління та розробки нових підходів до управління. У статті розглянуті проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, які стають все більш очевидними в умовах трансформації та цифровізації сучасного світу та запропоновані деякі шляхи їх вирішення. Метою статті є аналіз та оцінка ефективності діяльності правоохоронних органів за допомогою інформаційно-аналітичного забезпечення та розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього процесу. В рамках дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання (нормативний, порівняльно-правовий, теоретичний аналіз та узагальнення), системний та функціональні підходи. У роботі вказується, що удосконалення аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів передбачає впровадження новітніх технологій та методів аналізу, використання штучного інтелекту та машинного навчання для збору та обробки великих обсягів даних, а також покращення системи звітності та контролю за діяльністю правоохоронних органів. З цією метою пропонується розробка єдиного стандарту оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, який враховуватиме не тільки кількісні показники, але й якість роботи органів, їх взаємодію з громадою та рівень довіри до них. Зроблено висновок, що стандарт аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів має бути достатньо детальним і конкретним, щоб забезпечити єдиний підхід до збору та аналізу даних, оцінки та порівняння результатів діяльності правоохоронних органів на різних рівнях та в окремих регіонах. Підсумовано, що аналітична складова оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів полягає в об’єктивному аналізі великої кількості інформації з метою виявлення проблем та тенденцій у роботі правоохоронних органів, встановлення причинно-наслідкових зв’язків та розроблення рекомендацій щодо поліпшення їх діяльності на основі результатів аналізу. Аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів може бути використане як для внутрішньої, так і для зовнішньої оцінки роботи органів правопорядку. Внутрішня оцінка діяльності дозволяє органам правопорядку вдосконалювати свою роботу та покращувати взаємодію між підрозділами. Зовнішня оцінка діяльності дозволяє збільшити довіру громадян до правоохоронних органів та підвищити їх авторитет у суспільстві. Modern society is undergoing new stages of social, institutional, and constitutional changes that require a review of policies, improvement of public governance, and development of new approaches to management. This article discusses the issues of information and analytical support for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies, which become increasingly apparent in the conditions of transformation and digitalization of the modern world, and proposes some ways to address them. The aim of the article is to analyze and evaluate the effectiveness of law enforcement agencies’ activities using information and analytical support and to develop proposals for improving this process. The study applied general scientific and special methods of cognition (normative, comparative legal, theoretical analysis, and generalization), as well as systemic and functional approaches. The article indicates that improving the analytical support for evaluating and measuring the effectiveness of law enforcement agencies’ functioning involves the introduction of innovative technologies and analysis methods, the use of artificial intelligence and machine learning for collecting and processing large volumes of data, as well as improving the reporting and control system for law enforcement agencies’ activities. To this end, the development of a single standard for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies’ work is proposed, which will take into account not only quantitative indicators but also the quality of their work, their interaction with the community, and the level of trust in them. It has been concluded that the standard of analytical software for assessing and measuring the effectiveness of law enforcement agencies should be sufficiently detailed and specific to ensure a unified approach to data collection and analysis, as well as the evaluation and comparison of the performance of law enforcement agencies at different levels and in specific regions. It was summarized that the analytical component of assessing the effectiveness of law enforcement activities involves the objective analysis of a large amount of information in order to identify problems and trends in the work of law enforcement agencies, establish cause-and-effect relationships, and develop recommendations for improving their activities based on the results of the analysis. The analytical support for assessing the effectiveness of law enforcement activities can be used for both internal and external assessments of law enforcement agencies. Internal assessment allows law enforcement agencies to improve their work and enhance interaction between departments. External assessment helps to increase citizens’ trust in law enforcement agencies and enhance their authority in society.
Поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Андрєєва, В. Є.; Andrieieva, V.
Метою статті є визначення поняття та сутності кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Автором проаналізоване поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Визначено, що злочинами проти основ національної безпеки являється передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Доведено, що доказування в кримінальному процесі, в тому числі щодо злочинів проти основ національної безпеки, полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні. Зроблено висновок, що якщо узагальнити поняття злочинів проти основ національної безпеки та доказування, то можна сказати, що кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки України полягає у збиранні, дослідженні, оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні щодо передбачених кримінальним законодавством суспільно небезпечних діянь (дії або бездіяльності), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки складається з таких елементів як збирання (виявлення, фіксація (закріплення), вилучення доказів), дослідження та оцінка доказів. Досліджено, що з моменту ведення воєнного стану в Кримінальний процесуальний кодекс України були внесені зміни щодо регулювання процесу доказування, у тому числі це стосується злочинів проти основ національної безпеки. Зроблено висновок, що такі зміни викликають певні питання, які потребують доопрацювання з боку законодавця або роз’яснення Верховного суду. Особливо це актуально щодо злочинів проти основ національної безпеки, де більшість доказів збираються на території де ведуться бойові дії. The purpose of the article is to define the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. The author analyzed the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. It was determined that crimes against the foundations of national security are socially dangerous acts (actions or inactions) provided for by the criminal law that encroach on state sovereignty, territorial integrity, the democratic constitutional system, and the national interests of Ukraine. It has been proven that evidence in a criminal trial, including crimes against the foundations of national security, consists in collecting evidence, securing it, checking it, making an appropriate assessment, and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings. It was concluded that if we generalize the concepts of crimes against the national security foundations and evidence, then it can be said that the criminal procedural proof of crimes against the national security foundations of Ukraine consists in collecting, researching, evaluating and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings regarding socially dangerous acts provided for by the criminal law (actions or inactions) encroaching on state sovereignty, territorial integrity, democratic constitutional system and national interests of Ukraine. Criminal procedural proof of crimes against the foundations of national security consists of such elements as collection (detection, fixation (consolidation), extraction of evidence), research and evaluation of evidence. It has been investigated that since the introduction of martial law, changes have been made to the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the regulation of the process of proof, including those related to crimes against the foundations of national security. It was concluded that such changes raise certain issues that need to be worked out by the legislator or clarified by the Supreme Court. This is especially relevant for crimes against the foundations of national security, where most of the evidence is gathered on the territory where hostilities are taking place.
Застосування норм права: мета, стадії, система вимог до правозастосовчого акту
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, Mykhailo; Кравченко, Михаил Георгиевич
Стаття присвячена конкретизації мети, стадій та системи вимог до правозастосовчого акту з урахуванням положень Конституції України, окремих актів законодавства України, а також сучасного розвитку вчення про застосування права. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціально-правові методи наукового пізнання, а саме: структурно-системний, формально-логічний та порівняльно-правовий методи дослідження. Такий підхід дав змогу комплексно проаналізувати вчення про застосування правових норм на сучасному етапі його розвитку. Теоретичною та прикладною базою наукової статті став аналіз законодавства України, а також праць вітчизняних і німецьких учених, присвячених меті застосування норм права, стадіям процесу правозастосування та вимогам, які висуваються до правозастосовчого акту. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що безальтернативною метою застосування норм права є захист приватної особи, її прав, свобод та законних інтересів суб’єктами правозастосування. Воно є інструментом виконання конституційно закріпленого обов’язку Української держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Якісне застосування норм права суб’єктом владних повноважень передбачає послідовне проходження обов’язкових та факультативних стадій правозастосовчого процесу. Кількість цих стадій залежить від особливостей конкретної справи. Однак, суб’єкт правозастосування не має права нехтувати обов’язковими стадіями правозастосовчого процесу, наприклад, через використання практики шаблонних рішень, тобто таких, які приймаються без належного аналізу фактичної основи справи. Такий підхід неодмінно веде до правозастосовчих помилок. Розвиток законодавства України обумовлює розширення вимог до акту правозастосування. Їхній перелік не має обмежуватися лише вимогами обґрунтованості, законності та доцільності. Кожен акт правозастосування має, крім вказаних критеріїв, відповідати вимогам верховенства права, рівності перед законом, своєчасності та розумного строку та гарантування участі приватної особи у розгляді та вирішенні справи. Такий підхід дає змогу говорити про справжнє служіння держави людині, її потребам та законним інтересам. The article is devoted to specifying the purpose, stages and system of requirements for the law enforcement act, taking into account the provisions of the Constitution of Ukraine, individual acts of the legislation of Ukraine, as well as the modern development of the doctrine of the application of law. The methodological basis of the research was general scientific and special legal methods of scientific knowledge, namely: structural-systemic, formal-logical and comparative-legal research methods. This approach made it possible to comprehensively analyze the doctrine of the application of legal norms at the current stage of its development. The theoretical and applied basis of the scientific article was the analysis of the relevant legislation of Ukraine, as well as the works of domestic and German scientists, dedicated to the purpose of applying legal norms, the stages of the law enforcement process and the requirements that are put forward to the law enforcement act. Based on the results of the conducted research, it was concluded that the sole purpose of applying legal norms is the protection of a private person, his rights, freedoms and legitimate interests by law enforcement entities. It is a tool for fulfilling the constitutionally established duty of the Ukrainian state to affirm and ensure human rights and freedoms. The high-quality application of legal norms by the subject of authority requires the sequential passage of mandatory and optional stages of the law enforcement process. The number of these stages depends on the specifics of a specific case. However, the subject of law enforcement does not have the right to neglect the mandatory stages of the law enforcement process, for example, through the use of the practice of template decisions, that is, those that are made without proper analysis of the factual basis of the case. This approach inevitably leads to law enforcement errors. The development of the legislation of Ukraine determines the expansion of the requirements for the law enforcement act. Such requirements cannot be limited only to the requirement of: reasonableness, legality and expediency. Each act of law enforcement must, in addition to the specified criteria, meet the requirements of: rule of law, equality before the law, timeliness and a reasonable period of time, and guaranteeing the participation of a private person in the consideration and decision of the case. This approach makes it possible to talk about the true service of the state to a person, his needs and legitimate interests.
Спеціально-правові гарантії праці науково-педагогічних працівниців закладів вищої освіти
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Немцева, А. О.; Nemtseva, A.
В статті досліджено соціально-правові гарантії праці науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти. Виокремлено аспекти, що притаманні спеціально-правовим гарантіям праці науково-педагогічних працівників, зокрема: цільова ознака, що виражається у забезпеченні безперешкодного й ефективного здійснення прав і обов’язків учасників освітнього процесу; матеріальна ознака, що передбачає необхідність формування належних умов соціально-побутового забезпечення; процесуальна ознака, що має на меті врегулювання умов участі державних і громадських органів, підприємствустанов, організацій та їхніх посадових осіб, а також громадян у процесах взаємодії з науково-педаго- гічними працівниками закладів вищої освіти у передбачених законом випадках; казуальна ознака, що має прояв у функціонуванні після настання юридичних фактів, з якими пов’язується набуття статусу наукового-педагогічного працівника, до досягнення певного, заздалегідь передбаченого результату. Наголошено, що в період впровадження воєнного стану в Україні до спеціально-правових гарантій праці науково-педагогічних працівників, слід віднести ті, що передбачені для внутрішньо переміщених осіб. Обґрунтовано що: 1) спеціальні ознаки гарантій праці науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти визначаються: а) особливим правовим статусом цієї категорії працівників; б) специфікою правового закріплення таких гарантій; 2) виходячи з нині діючою юридичної регламентації гарантій праці науково-педагогічних працівників закладів освіти, доцільним вбачається виокремлення і спеціально-правових гарантій праці науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, які діятимуть виключно щодо даної категорії працівників. Обґрунтовано, що спеціально-правові гарантії є об’єктивними за своєю природою чинниками, що впливають на ефективність діяльності науково-педагогічних працівників та містяться у галузевому законодавстві. Доведено, що змістовно до гарантій праці науково-педагогічних працівників можна віднести положення про: скорочену тривалість робочого часу; визначення норм часу навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи закладом вищої освіти; встановлення максимального навчального навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника; право науково-педагогічних, наукових та педагогічних працівників закладів вищої освіти всіх форм власності на: академічну свободу, академічну мобільність для провадження професійної діяльності, захист професійної честі та гідності, участь в управлінні закладом вищої освіти, тощо). Наведено нормативно-правовий акт, у якому міститься відсилка на наявність спеціального врегулювання пенсійного забезпечення науково-педагогічних працівників. Обґрунтовано доцільність внесення змін в чинне законодавство у частині врегулювання питань пенсійного забезпечення науково-педагогічних працівників. Проаналізовано підзаконні нормативно-правові акти, якими регламентовано спеціально-правові гарантії праці науково-педагогічних працівників. The article describes the social and legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers of higher education institutions. The aspects inherent in special legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers are distinguished, in particular: the target feature, which is expressed in ensuring the unimpeded and effective exercise of the rights and responsibilities of participants in the educational process; material feature, which provides for the need for the formation of proper conditions of social and household support; a procedural feature aimed at regulating the conditions of participation of state and public bodies, enterprises, institutions, organizations and their officials, as well as citizens in the processes of interaction with scientific and pedagogical workers of higher education institutions in cases provided by law; Casual feature that is manifested in the functioning after the occurrence of legal facts, which is associated with the acquisition of the status of a scientific and pedagogical worker, until a certain, pre-provided result. It is emphasized that during the introduction of martial law in Ukraine to special-legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers, those provided for internally displaced persons should be attributed. It is substantiated that: 1) special features of the guarantees of the work of scientific and pedagogical workers of higher education institutions are determined by: a) the special legal status of this category of employees; b) the specificity of legal consolidation of such guarantees; 2) Based on the current legal regulation of the guarantees of the work of scientific and pedagogical workers of educational institutions, it is advisable to distinguish the separation and special legal guarantees of the work of scientific and pedagogical workers of higher education institutions, which will act exclusively on this category of employees. It is substantiated that special-legal guarantees are objective by nature factors that affect the effectiveness of the activities of scientific and pedagogical workers and are contained in sectoral legislation. It is proved that in meaning to the guarantees of the work of scientific and pedagogical workers can be attributed to: abbreviated duration of working hours; determining the norms of the time of educational, methodological, scientific, organizational work by the institution of higher education; establishment of maximum training load on one rate of a scientific and pedagogical worker; The right of scientific-pedagogical, scientific and pedagogical staff of higher education institutions of all forms of ownership of: academic freedom, academic mobility for conducting professional activity, protection of professional honor and dignity, participation in the management of higher education institution, etc.). The legal act, which contains a reference for the presence of special regulation of pension provision of scientific and pedagogical workers. The expediency of making changes to the current legislation in terms of regulation of pension provision of scientific and pedagogical workers is substantiated By-laws are analyzed, which regulates special legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers.
Публічне адміністрування сфери дитячого харчування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Личенко, І. О.; Lychenko, I.; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Черная, Виктория Григорьевна
В даній статті авторами акцентовано увагу на поняття та сутності публічного адміністрування сфери дитячого харчування. Авторами акцентовано увагу, що публічне адміністрування сферою дитячого харчування являє собою регламентована нормативно-правовими актами діяльність уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, що спрямована на: забезпечення здоровим та раціональним дитячим харчування дітей, розвиток підприємств сфери дитячого харчування, здійснення державного регулювання процесів виробництва та обігу дитячого харчування в Україні, притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства в сфері дитячого харчування. Визначено, що принципи публічного адміністрування сфери дитячого харчування – це основні вихідні ідеї та закономірності, що покладено в основу виробничих та логістичних процесів з метою забезпечення дітей грудного та раннього віку достатнім, високоякісним та безпечним дитячим харчуванням та реалізації конституційних прав дитини на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я і життя. Запропоновано принципи публічного адміністрування сфери дитячого харчування поділити на: загальні принципи публічного адміністрування; спеціальними принципи; інституціональні принципи. Якщо перша та група принципів знайшли своє вираження в наукових дослідженнях, то інституційні принципи характеризуються специфічними особливостями, що визначають осноположні засади розвитку сфери дитячого харчування в цілому. Визначено, що суб’єктами публічної адміністрації у сфері дитячого харчування є: 1) суб’єкти загальної компетенції: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України; 2) суб’єкти спеціальної компетенції: Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство аграрної політики та продовольства України; Міністерство економіки України; Державна служба з питань безпечності та якості харчових продуктів та захисту прав споживачі інші органи та установи; органи місцевого самоврядування. This article has emphasized the concept and essence of public administration of baby food. The authors emphasize that public administration is regulated by normative-legal acts by the activity of authorized bodies of state and local self-government bodies, state-owned enterprises aimed at: providing healthy and rational baby food for children, development regulation of processes of production and circulation of baby food in Ukraine, bringing the perpetrators to justice for violation of legislation in the field of baby food. It is determined that the principles of public administration of baby food are the main starting ideas and patterns, which underlies production and logistics processes in order to provide infants of infants and early age sufficient, high quality and safe baby food and the realization of the child’s constitutional rights to a sufficient standard of living, Health and life. It is proposed to divide the principles of public administration of the sphere of baby food into: general principles of public administration; special principles; Institutional principles. If the first and a group of principles are expressed in scientific research, then institutional principles are characterized by specific features that determine the basic principles of development of baby food as a whole. It is determined that the subjects of public administration in the field of baby food are: 1) subjects of general competence: Verkhovna Rada of Ukraine, President of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine; 2) subjects of special competence: Ministry of Health of Ukraine; Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine; Ministry of Economy of Ukraine; State Service for Food Safety and Quality and Protection Consumers other bodies and institutions; local governments.
Правові аспекти доступу до екологічної інформації в Україні в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Антонюк, У. В.; Antoniuk, U.
У межах даного дослідження проведено аналіз правових аспектів механізму реалізації права на доступ до екологічної інформації в Україні в умовах військової агресії. У статті, на основі аналізу норм чинного законодавства України, визначено основні обмеження щодо доступу до екологічної інформації в умовах воєнного стану, а також заходи інформаційної безпеки, які застосовуються в умовах воєнного стану. Констатовано, що незважаючи на війну в Україні, та її наслідки, доступ до екологічної інформації повинен забезпечуватись. Пов’язано це з тим, що доступ до екологічної інформації є важливою гарантією реалізації та захисту права кожного на чисте і безпечне для життя та здоров’я довкілля. Більше того, саме в умовах воєнного стану якісний та оперативний доступ до публічної екологічної інформації є необхідною умовою і для забезпечення належного функціонування державних та громадських інституцій, і навколишнього природного середовища, оскільки від цього залежить нормальна життєдіяльність, безпека, і, зрештою, життя та здоров’я людей. Безумовно, що цей доступ для громадян у межах всієї території держави, зважаючи на повномасштабне військове вторгнення, неможливо гарантувати та забезпечити повною мірою, як це мало місце в умовах мирного часу. Військова агресія спровокувала цілу низку тимчасових обмежень та заходів інформаційної безпеки, які продиктовані умовами воєнного стану, і щодо вільного доступу до екологічної інформації також. Але, незважаючи на всі перешкоди та обмеження, навіть в умовах війни у екологічному законодавстві України продовжують напрацьовуватись та удосконалюватись механізми забезпечення доступу до екологічної інформації. Зокрема, основні напрацювання в законодавстві в умовах військової агресії стосуються удосконалення таких сфер як управління відходами, створення та функціонування національного реєстру викидів та перенесення забруднювачів з метою забезпечення доступу громадськості до повних, узгоджених і достовірних даних про викиди та перенесення забруднювачів і відходів, а також внесення змін до поресурсового та природоохоронного законодавства України щодо державної системи моніторингу довкілля та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля тощо. Within the framework of this study, an analysis of the legal aspects of the mechanism for implementing the right to access to environmental information in Ukraine under conditions of military aggression was carried out. The article, based on the analysis of the norms of the current legislation of Ukraine, defines the main restrictions on access to environmental information in the conditions of martial law, as well as information security measures that are applied in the conditions of martial law. It was established that despite the war in Ukraine and its consequences, access to environmental information should be ensured. This is due to the fact that access to environmental information is an important guarantee of the realization and protection of everyone's right to a clean and safe environment for life and health. Moreover, precisely in the conditions of martial law, high-quality and operational access to public environmental information is a necessary condition for ensuring the proper functioning of state and public institutions, and the natural environment, since normal life, safety, and, ultimately, life and health depend on it I am people. It is certain that this access for citizens within the entire territory of the state, in view of a full-scale military invasion, cannot be guaranteed and ensured to the full extent, as it was the case in peacetime. The military aggression provoked a whole series of temporary restrictions and measures of information security, which are dictated by the conditions of martial law, and regarding free access to environmental information as well. But, despite all the obstacles and restrictions, even in the conditions of war, the mechanisms of ensuring the environmental legislation of Ukraine continue to be developed and improved access to environmental information. In particular, the main developments in the legislation in the conditions of military aggression relate to the improvement of such areas as waste management, the creation and functioning of the national register of emissions and transfers of pollutants in order to ensure public access to complete, consistent and reliable data on emissions and transfers of pollutants and waste, as well as the introduction changes to the resource and nature protection legislation of Ukraine regarding the state system of environmental monitoring and information support of management in the field of environment, etc.
Філософські та юридичні засади правового статусу слідчого
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Полковніков, В. Г.; Polkovnikov, V.
У статті виявлені та узагальнені філософські та юридичні засади правового статусу слідчого. Слідчий, це поперед всього службова особа судової гілки влади, який здійснює свою професійну діяльність виключно на професійній основі у відповідності до принципу розподілу влад, щодо забезпечення справедливості ефективності, законності досудового слідства у визначенні строки. Завдання та функції, юридичні права та обов’язки слідчого стосується переважно такої стадії кримінального провадження як досудове слідство. Слідчі є головною службовою особою судової на цій стадії кримінальна процесу. Правовий статус слідчого має складну юридичну природу, основою якої є його кримінально-процесуальний та адміністративно-правовий складові. Основою правового статусу слідчого є відповідність юриста який має повну вищу юридичну освіту певним професійним та громадянським високомо- ральним критеріям. Які перевіряються визначеними на те законом службовими особами та суб’єктами громадянського суспільства, у відповідності до законодавче прописаної процедури. Слідчий, як службова особа судової гілки влади є процесуально незалежним, крім випадків прямо передбачеих кримінально-процесуальним законодавтвом, коли за його діяльністю здійснюється прокурорський нагляд. Крім того він є підконтрольний у відповідності до норм адміністратинвого, службового права та кримінального процесу керівнику органу досудового рослідування. за зловживання службовими обов’язками, або помилки які призвели до грубих порушень прав і свобод осіб, слідчий може бути притягнутий до юридичної відповідальності, вид якої залежить від типу правопорушення, яка має застосовуватимся виважено. Слідчій для того щоб досягнути позитивних результатів у досудовому розслідування має бути належно забезпечений як службова особа, працівник судової гілки влади та особа у побуті. В першу чергу це стосується його безпеки та членів його сім’ї, створення належних умов для здійснення професійної слідчої діяльності. Утвердження юридичної атмосфери виконання працівниками правоохоронних органів учасниками досудового слідства законних доручень слідчого. Забезпечення слідчим належної оплати праці, санітарно-гігієнічних житлових умов та поваги у суспільстві. The article identifies and summarizes the philosophical and legal foundations of the investigator’s legal status. An investigator is, first of all, an official of the judicial branch of government, who carries out his professional activity exclusively on a professional basis in accordance with the principle of separation of powers, in order to ensure the fairness, efficiency, and legality of the pre-trial investigation in determining the time limit. Tasks and functions, legal rights and duties of the investigator refer mainly to such a stage of criminal proceedings as the pre-trial investigation. Investigators are the main judicial officer at this stage of the criminal process. The legal status of the investigator has a complex legal nature, the basis of which is its criminal-procedural and administrative-legal components. The basis of the legal status of an investigator is the compliance of a lawyer with a full higher legal education to certain professional and civil high moral criteria. Which are checked by legally designated officials and civil society subjects, in accordance with the legally prescribed procedure. The investigator, as an official of the judicial branch of government, is procedurally independent, except for cases directly provided by criminal procedural legislation, when his activities are supervised by the prosecutor. In addition, he is under the control of the head of the pre-trial investigation body in accordance with the norms of administrative, service law and criminal procedure. for abuse of official duties, or mistakes that led to gross violations of the rights and freedoms of individuals, the investigator may be held legally liable, the type of which depends on the type of offense, which must be applied in a balanced manner. In order to achieve positive results in the pre-trial investigation, the investigator must be properly equipped as an official, an employee of the judicial branch of government and a person in everyday life. First of all, it concerns his safety and the members of his family, the creation of appropriate conditions for the implementation of professional investigative activities. Confirmation of the legal atmosphere for the execution by the employees of law enforcement agencies of the participants of the pre-trial investigation of the legal tasks of the investigator. Providing investigators with proper remuneration, sanitary and hygienic living conditions and respect in society.
Доктринальні підходи щодо визначення статусу права інформаційних технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Тицька, Я. О.; Tytska, Ya.; Поварчук, Н. С.; Povarchuk, N.
Стаття присвячена дослідженню юридичної природи права інформаційних технологій, яке перебуває на етапі становлення та розвитку. Аналізується сучасний стан науки права інформаційних технологій. Досліджуються різні позиції науковців щодо визначення статусу права інформаційних технологій. Особлива увага звертається на те, що право інформаційних технологій набуває дедалі більшої значущості в юридичній науці. Зазначено, що на даному етапі його розвитку необхідно здійснити глибокий аналіз та переосмислення концептуальних підходів до його статусу. В статті акцентується увага на трансформації поглядів відносно юридичної природи права інформаційних технологій. Розглядається обґрунтування введення в науковий обіг нової комплексної галузі права – права інформаційних технологій. Наголошується, що право інформаційних технологій – не штучний феномен, а закономірний результат розвитку економічних відносин, котрі виникають, змінюються та припиняються в сфері інформаційних технологій. Тому слід говорити про початок його формування і потрібно докласти чимало зусиль для розробки і становлення права інформаційних технологій як одного з найбільш перспективних напрямів розвитку сучасної юриспруденції. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи права інформаційних технологій, а саме: як комплексної галузі права, що знаходиться лише на стадії становлення, як нормативно-правового масиву, як спеціальної частини інформаційного права, як концепту. Акцентовано увагу на тому, що категорія права інформаційних технологій виступає в якості складного явища, що містить в собі норми з різних галузей права, але при цьому регулює власний блок суспільних відносин. В результаті проведеного дослідження доведено, що право інформаційних технологій є галуззю нового покоління, структура котрої представляє собою широку систему усталених інститутів, призначених для реалізації певної, чітко визначеної функції держави – побудова цифрової держави. The article is devoted to the study of the legal nature of information technology law, which is at the stage of formation and development. The current state of the science of information technology law is analyzed. Different positions of scientists regarding the definition of the status of information technology law are studied. Special attention is paid to the fact that the law of information technologies is gaining more and more importance in legal science. It is noted that at this stage of its development, it is necessary to carry out a deep analysis and rethinking of conceptual approaches to its status. The article focuses on the transformation of views regarding the legal nature of information technology law. The justification for the introduction into the scientific circulation of a new comprehensive legal discipline – the law of information technologies – is considered. It is emphasized that the law of information technologies is not an artificial phenomenon, but a natural result of the development of economic relations that arise, change and cease in the field of information technologies. Therefore, we should talk about the beginning of its formation and we need to make a lot of effort to develop and establish the law of information technologies as one of the most promising areas of development of modern jurisprudence. An analysis of various approaches to determining the legal nature of information technology law was carried out, namely: as a complex field of law that is only at the stage of formation, as a normative-legal array, as a special part of information law, as a concept. Attention is focused on the fact that the category of information technology law acts as a complex phenomenon that contains norms from various fields of law, but at the same time regulates its own block of social relations. As a result of the research, it was proved that the law of information technology is a branch of a new generation, the structure of which is a wide system of established institutions designed to implement a certain, clearly defined function of the state – building a digital state.
Поняття насильства в сім’ї щодо неповнолітніх її членів та їх види
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гумін, О. М.; Humin, O.
Захист дітей від насильницьких кримінальних правопорушень, які посягають на життя, здоров’я, моральність та статеву недоторканність є пріоритетною завданням національної безпеки, об’єднуючої зусилля сім’ї, держави та цивільного товариства. Насильство в сім’ї над неповнолітніми має характерні ознаки, пов’язані зі специфікою механізму вчинення кримінальних правопорушень, причин і умов, його детермінуючих, з особистістю злочинців, особливостями поведінки потерпілого, що вимагає обліку при розробці спеціальних заходів попередження. Аналіз законодавства та спеціальної літератури призводить до висновку про тому, що на сьогоднішній день не існує єдиного підходу до визначення низки найважливіших понять, які стосуються теми проведеного дослідження. Це в першу черга стосується понять «родина» і «насильство». Поняття «насильство» в даний час широко застосовується не тільки в повсякденному побуті, але і входить в термінологічний апарат різних наук. Філософія, психологія, кримінальне право, кримінологія, криміналістика та інші науки підходять до рішення проблеми визначення поняття «насильство» самостійно, не використовуючи вже наявні визначення у суміжних галузях. Визначення насильства може змінюватись в залежності від цілей його використання. Це пов’язано з тим, що саме насильство має досить «широкий формат». Воно є соціально-правовим явищем, не обмеженим рамками кримінального закону. Іншими словами, насильство може включати і кримінальні правопорушення, і адміністративні правопорушення, а також інші форми поведінки, які формально не є деліктами, але вступають в протиріччя з загальноприйнятими і схвалюваними нормами поведінки, утворюючи передумови насильницької злочинності як такої. У зв’язку з цим необхідно уточнити, що в контексті справжнього дослідження буде використано тільки кримінально-правове поняття насильства, оцінюване з позиції кримінального закону як правопорушення і, відповідно, що володіє усіма його ознаками. Таке поняття необхідне для чіткого визначення предмета дослідження, оперування ним для відмежування суміжних проблем у процесі вивчення емпіричного матеріалу. Protecting children from violent criminal offenses that encroach on life, health, morality and sexual integrity is a priority task of national security, uniting the efforts of the family, the state and civil society. Violence in the family against minors has characteristic features related to the specifics of the mechanism of committing criminal offenses, the causes and conditions, its determinants, the personality of criminals, the characteristics of the victim’s behavior, which requires consideration when developing special prevention measures. The analysis of the legislation and special literature leads to the conclusion that today there is no single approach to defining a number of the most important concepts related to the topic of the research. This primarily concerns the concepts of “family” and “violence”. The concept of “violence” is currently widely used not only in everyday life, but is also included in the terminological apparatus of various sciences. Philosophy, psychology, criminal law, criminology, forensics and other sciences approach the solution of the problem of defining the concept of “violence” independently, without using already existing definitions in related fields. The definition of violence may vary depending on the purposes of its use. This is due to the fact that the violence itself has a rather “wide format”. It is a social and legal phenomenon, not limited by the framework of criminal law. In other words, violence can include both criminal offenses and administrative offenses, as well as other forms of behavior that are not formally delicts, but contradict the generally accepted and approved norms of behavior, forming prerequisites for violent crime as such. In this regard, it is necessary to specify that in the context of the real study, only the criminal law concept of violence will be used, evaluated from the standpoint of the criminal law as an offense and, accordingly, possessing all its features. Such a concept is necessary for clearly defining the subject of research, operating on it to distinguish related problems in the process of studying empirical material.
Правова регламентація та новітні тенденції практики вдосконалення процесуальної форми ухвал суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Пожар, В. Г.; Pozhar, V.; Мар’янова, С. С.; Marianova, S.
У науковому дослідженні здійснено системний аналіз ухвал апеляційного суду у кримінальному провадженні України. Зокрема, на підставі загальнонаукових, спеціальних методів детально досліджуються структура та зміст окремих ухвал апеляційного суду, аналізуються сучасні тенденції вітчизняної судової практики щодо реалізації процесуальної форми таких ухвал, надано власні оцінки з низки питань, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Акцентується увага на тому, що законодавче врегулювання процесуальної форми ухвал апеляційного суду (окрім, підсумкових) є вкрай не послідовною та неповною. Особливо гостро це стосується ухвал, якими вирішуються процедурні питання, часто досить важливого характеру (про дослідження певних доказів, наприклад), які приймаються безпосередньо у судовому засіданні та оформлюються шляхом занесення секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Наголошується на тому, що така ситуація породжує різні способи реалізації процесуальної форми таких ухвал, що ніяк не сприяє законності провадження та забезпеченню належної правової процедури. Це в свою чергу вимагає найскорішої уніфікації судової практики щодо оформлення, зокрема, початкових та проміжних ухвал апеляційного суду, шляхом регламентації у діючому КПК України основних вимог до процесуальної форми таких ухвал. З огляду на вказане викладено авторське бачення вирішення цього питання. Зокрема, запропоновано деякі пропозиції щодо внесення змін і доповнень до кримінального процесуального законодавства: вдосконалення регламентації мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції у ст. 419 КПК України; вдосконалення процедури вирішення питання про відкриття (відмови у відкритті) апеляційного провадження при поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження шляхом передання цих повноважень судді-доповідачу; встановлення вимог до рівня мотивування та обґрунтування «протокольних» ухвал апеляційного суду в статті 372 КПК України. The scientific study carried out a systematic analysis of the decisions of the appeal court in the criminal proceedings of Ukraine. In particular, on the basis of general scientific, special methods, the structure and content of individual decisions of the appellate court are studied in detail, modern trends in domestic judicial practice regarding the implementation of the procedural form of such decisions are analyzed, personal assessments are given on a number of issues directly related to the topic of the study. Attention is drawn to the fact that the legislative regulation of the procedural form of decisions of the appellate court (except final ones) is extremely inconsistent and incomplete. This is particularly true of decisions that resolve procedural issues, often of a rather important nature (about the examination of certain evidence, for example), which are adopted directly at the court session and are formalized by entering the court session secretary into the court session journal. It is emphasized that such a situation gives rise to different ways of implementing the procedural form of such decisions, which does not contribute to the legality of the proceedings and ensuring the proper legal procedure. This, in turn, requires the earliest unification of judicial practice regarding the drafting, in particular, of initial and interim decisions of the appellate court, by regulating the basic requirements for the procedural form of such decisions in the current Code of Criminal Procedure of Ukraine. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. In particular, some proposals were proposed regarding the introduction of changes and additions to the criminal procedural legislation: improvement of the regulation of the motivational part of the decision of the court of appeals in Art. 419 of the CCP of Ukraine; improvement of the procedure for resolving the issue of opening (refusal to open) appellate proceedings when renewing the missed deadline for an appeal by transferring these powers to the reporting judge; establishing requirements for the level of motivation and substantiation of “protocol” decisions of the appellate court in Article 372 of the Criminal Code of Ukraine.
Обов’язковість застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Горобець, Н. С.; Horobets, N.; Лелека, С. С.; Leleka, S.
Стаття присвячена з’ясуванню дискусійних аспектів обов’язковості застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права. Окрему увагу приділено законодавчому змісту понять «практика Європейського суду з прав людини», «рішення Європейського суду з права людини». З’ясовано, що з моменту ратифікації Україною Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод остання є частиною національного законодавства, водночас правовою основою для застосування при розгляді справ судами України практики, в тому числі рішень, Європейського суду з прав людини є положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Визначено, що серед аргументів в підтримку обов’язковості практики, зокрема рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в правовій системі України є порівняння значення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини із Конституцією України та рішеннями Конституційного суду України. Водночас наголошено, що законодавчі положення прямо не вказують на обов’язок національних судів при розгляді справ застосовувати практику Європейського суду з прав людини. Серед індикаторів проблеми застосування судами України практики Європейського суду з прав людини особливу увагу приділено помилкам, які допускають судді при посиланні на норми Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини, що є підставою для зміни та скасування рішення після його перегляду судом вищої інстанції. З’ясовано, що серед науковців відсутня однозначна відповідь щодо обов’язковості практики Європейського суду з прав людини для національних судів. Зроблено висновок, що застосування судами України практики Європейського суду з прав людини на сьогодні має бути рекомендацією, а не приписом, зважаючи на норми законодавства, положення наукової доктрини та проблеми пов’язані із правильним її застосуванням. The article is devoted to clarifying the debatable aspects of the mandatory application by the courts of Ukraine of the practice of the European Court of Human Rights as a source of law. Particular attention is paid to the legislative content of the concepts “practice of the European Court of Human Rights”, “decision of the European Court of Human Rights”. It was found that since the ratification by Ukraine of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the latter is part of the national legislation, at the same time, the legal basis for the application of practice, including decisions, of the European Court of Human Rights when considering cases by the courts of Ukraine is the provisions of the Law of Ukraine “On execution of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights”. It was determined that among the arguments in support of mandatory practice, in particular the decisions of the European Court of Human Rights as a source of law in the legal system of Ukraine, there is a comparison of the meaning of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the decisions of the European Court of Human Rights with the Constitution of Ukraine and the decisions of the Constitutional court of Ukraine. At the same time, it was emphasized that the legislative provisions do not directly indicate the obligation of national courts to apply the practice of the European Court of Human Rights when considering cases. Among the indicators of the problem of the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine, special attention is paid to mistakes made by judges when referring to the norms of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights, which is the basis for changing and canceling the decision after its review by superior court. It was found that there is no unequivocal answer among scientists regarding the binding practice of the European Court of Human Rights for national courts. It was concluded that the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine today should be a recommendation, not a prescription, taking into account the norms of the law, the provisions of the scientific doctrine and the problems associated with its correct application.
Кримінологічні аспекти та профілактика наркозлочинності
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.
В статті досліджується заходи профілактики наркозлочинності в умовах реорганізації правоохоронних органів. Наводяться статистичні дані наркозлочинності за останні роки. Розглядається наркоманія як суспільна функція та як особливості процесу та розвитку сучасного суспільного устрою. Виділені групи явищ які супроводжуються наркоманію у суспільстві. Наводяться приклади Колумбії та США. Аналізуються основні чинники, які впливають на стан наркоманії в країні. Наводяться основні чинники протидії наркозлочинності. Запропоновані заходи щодо забезпеченя реалізації поставлених завдань та заходи щодо оздоровлення соціально – економічної ситуації, та щодо усунення факторів деформації особистості та міжособистісних відносин, та сприяти зміцненню сім’ї, створенню умов для формування повноцінної правоохоронної системи. З психологічної проаналізовані способів подолання світової невлаштованості, хоча б уяви, уникнення проблем реального світу у світ вигаданий, створений за власним сценарієм, можливість відвести людину від неї в чомусь невдалому житті у світ мрії, випробувати відчуття, яким немає заміни наяву, нарешті, це форма своєрідного протесту проти існування, яке сприймається як безглузде. Наводяться запропоновані заходи запобігання незаконного обігу наркотиків та заходи щодо розкриття та розслідування злочинів – превентивні заходи оперативного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків. Запропоновані загальні та спеціальні Превентивні заходи. розробки, спрямовані на пошук шляхів удосконалення чинного законодавства, перегляд організаційних засад та практики діяльності органів державної влади щодо протидії незаконному обігу наркотиків, є необхідними. The article examines drug crime prevention measures in the context of the reorganization of law enforcement agencies. Statistical data on drug crime in recent years are provided. Drug addiction is considered as a social function and as a feature of the process and development of the modern social system. Selected groups of phenomena that are accompanied by drug addiction in society. Examples of Colombia and the USA are given. The main factors affecting the state of drug addiction in the country are analyzed. The main factors of combating drug crime are given. Proposed measures to ensure the implementation of the set tasks and measures to improve the socio-economic situation, and to eliminate the factors of personality deformation and interpersonal relations, and to promote the strengthening of the family, the creation of conditions for the formation of a full-fledged law enforcement system. From the psychological point of view, the methods of overcoming world disorder, at least in the imagination, avoiding the problems of the real world into a fictional world created according to one’s own scenario, the opportunity to take a person away from his or her somewhat unsuccessful life into the world of dreams, to experience feelings that cannot be replaced in reality, are finally a form a kind of protest against existence, which is perceived as meaningless. Proposed measures to prevent illegal drug trafficking and measures to detect and investigate crimes are given – preventive measures for prompt detection and investigation of crimes in the field of illegal drug trafficking. General and special ones are offered. Preventive measures. developments aimed at finding ways to improve the current legislation, reviewing the organizational principles and practices of state authorities in combating illegal drug trafficking are necessary.
Міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів цивільного призначення
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Гарбар, С.; Harbar, S.
Безпілотні літальні апарати стають дедалі доступнішими, і їх використання у різних сферах господарської, наукової діяльності зростає з кожним днем. За останній період часу використання безпілотних літальних апаратів у світі стало актуальним, але, нажаль, більшість користувачів не розуміють важливості знання законодавства щодо використання цих пристроїв. В більшості, використання безпілотних літальних апаратів є не правомірним та з грубими порушеннями, що призводить до відповідних негативних наслідків. В залежності від сфер застосування змінюються набір функції, вага, призначення – від військових сфер із конкретними місіями до цивільних. Розгалуженість сфер використання безпілотних літальних апаратів набирає обертів, що потребує удосконалення міжнародно-правової та національно-правової бази. Сфера їх зaстoсувaння дoсить ширoкa. Вoни мoжуть мoнiтoрити дoрoжню ситуaцiю, як мiську, тaк i нa вiддaлених дiлянкaх, вести кoнтрoль зa пoжежнoю ситуацією в лiсaх aбo зa пaвoдкoвими вoдaми в регioнaх, гасити пожежі, доставляти пошту i бaгaтo iншoгo. Вже зараз безпiлoтнa aвiaцiя зaйняла одне з гoлoвних мiсць в світі. Це мoжнa пoяснити тим, щo при викoристaннi безпілотних літальних апаратів не пoтрiбнi людськi ресурси, a oтже нiхтo не пiддaє свoє життя небезпецi. А тaкoж тим, щo у них дуже ширoкий спектр зaстoсувaння в сферi безпеки, oхoрoни здoрoв’я, рoзвaг, але найбільше використовується цей пристрій у збройних конфліктах, що викликає занепокоєння з гуманітарної, правової та інших точок зору. І все більше виникає питання правового забезпечення їх використання. У статті досліджується міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів у цивільній авіації. А також проведений порівняльний аналіз правового регулювання використання безпілотних літальних апаратів у національному законодавстві різних держав, і безпосередньо, у законодавстві України. Проаналізовано основні документи щодо використання безпілотних літальних апаратів в міжнародному праві. Unmanned aerial vehicles are becoming more and more accessible, and their use in various areas of economic and scientific activity is growing every day. Over the past period of time, the use of unmanned aerial vehicles has become relevant in the world, but, unfortunately, most users do not understand the importance of knowing the legislation on the use of these devices. In most cases, the use of unmanned aerial vehicles is illegal and with gross violations, which leads to the corresponding negative consequences. Depending on the areas of application, the set of functions, weight, and purpose vary – from military areas with specific missions to civilian ones. The diversity of applications of unmanned aerial vehicles is gaining momentum, which requires improvement of the international and national legal framework. The scope of their application is quite broad. They can monitor the traffic situation, both in the city and in remote areas, control the fire situation in forests or waterways in the regions, extinguish fires, deliver mail, and much more. Unmanned aerial vehicles have already taken one of the leading positions in the world. This can be explained by the fact that unmanned aerial vehicles do not require human resources, and therefore no one puts their lives in danger. And also because they have a very wide range of applications in the field of security, health care, entertainment, but most of all, this device is used in armed conflicts, which is a matter of concern from the humanitarian, legal and other points of view. And the issue of legal support for their use is increasingly arising. The article examines the international legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in civil aviation. A comparative analysis of the legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in the national legislation of various states, and in the legislation of Ukraine itself, is also made. The author analyzes the main documents on the use of unmanned aerial vehicles in international law.
Організація забезпечення таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гриза, О. В.; Hryza, O.
Дана наукова стаття присвячена організації забезпечення таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження. Спочатку автор наголошує, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України містить лише одну ст. 222, в якій закріплено положення про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, де, зокрема, зазначено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Визначено, що про забезпечення дотримання таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження – це є створення надійних умов для гарантування виконання кримінального процесуального закону в частині додержання таємниці відомостей про хід, характер та особливості досудового розслідування, що починається з моменту подачі заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Встановлено ризики, які безпосередньо впливають на збереження конфіденційності відомостей досудового розслідування, які поділено на два види: об’єктивного та суб’єктивного характеру. Зазначено, що ризики об’єктивного характеру – це обумовлені нормативно-правовими актами положення, виконання яких передбачено кримінальною процесуальним законодавством, пов’язані, наприклад, зі здійсненням відомчого контролю та процесуального керівництва у кримінальному провадженні, і призводять до збільшення випадків пересилання матеріалів кримінального провадження для його вивчення та надання вказівок. Насамкінець з’ясовано, що ризики суб’єктивного характеру пов’язані з розширенням кола осіб, залучених до кримінальної процесуальної діяльності, а також допоміжного персоналу (секретарі, помічник слідчого), які стають обізнаними щодо початку та стану досудового розслідування певного провадження з урахуванням необхідності направлення кримінального провадження процесуальному керівникові прокуратури на протязі 1–3 днів з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань для надання вказівок у кримінальному провадженні. This scientific article is devoted to the organization of ensuring the secrecy of the pre-trial investigation at the initial stage of criminal proceedings. First, the author emphasizes that the current Criminal Procedure Code of Ukraine contains only one article. 222, which enshrines the provision on the inadmissibility of disclosure of pre-trial investigation information, where, in particular, it is stated that pre-trial investigation information can be disclosed only with the permission of the investigator or prosecutor and to the extent they deem possible. It was determined that ensuring the confidentiality of the pre-trial investigation at the initial stage of criminal proceedings is the creation of reliable conditions to guarantee the implementation of the criminal procedural law in terms of maintaining the secrecy of information about the progress, nature and features of the pre-trial investigation, which begins from the moment of filing a statement, notification of the commission of a crime of a criminal offense, independently discovered by the investigator, prosecutor from any source of circumstances that may indicate the commission of a criminal offense. Risks that directly affect the preservation of the confidentiality of pre-trial investigation information are identified, which are divided into two types: objective and subjective. It is noted that the risks of an objective nature are provisions determined by normative legal acts, the implementation of which is provided for by criminal procedural legislation, related, for example, to the implementation of departmental control and procedural management in criminal proceedings, and lead to an increase in cases of forwarding of criminal proceedings materials for its study and guidance. In the end, it was found out that the risks of a subjective nature are associated with the expansion of the circle of persons involved in criminal procedural activities, as well as auxiliary personnel (secretaries, assistant investigators), who become aware of the beginning and state of the pre-trial investigation of a certain proceeding, taking into account the need referral of criminal proceedings to the procedural head of the prosecutor’s office within 1–3 days from the moment of entering information into the Unified Register of Pretrial Investigations for providing instructions in criminal proceedings.
Розмежування непокори (ст. 402 КК України) від невиконання наказу (ст. 403 КК України)
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Давлатов, Ш. Б.; Davlatov, Sh.; Солодкий, Д. О.; Solodkyi, D.
У розділі у розділі ХІХ Особливої частини чинного Кримінального Кодексу України міститься ст. 402, що передбачає кримінальну відповідальність за «Непокору та ст. 403, яка передбачає відповідальність за «Невиконання наказу» [1, 235]. Потреба в розмежуванні зазначених складів кримінальних правопорушень виникає через наявність в них спільних ознак. Досліджується питання, в якому співвідношенні перебувають між собою зазначені склади кримінальних правопорушень, які у них спільні ознаки. Розглядається основні істотні ознаки складів кримінальних правопорушень, за якими можна розмежовувати «Непокору» передбаченого ст. 402 КК України від «Невиконання наказу» передбаченого ст. 403 КК. Констатовано, що критерієм розмежування суміжних кримінальних правопорушень виступає не склад кримінального правопорушення, а ознаки складу кримінального правопорушення. Обґрунтовано, що однією з умов правильної кримінально-правової кваліфікації є одночасне здійснення процесів розмежування складів кримінальних правопорушень зі спільними ознаками. В статті досліджено наукові підходи щодо розуміння суміжності складів кримінальних правопорушень через «непокори» та «невиконання наказу», а також розглянуто ознаки за якими непокору відмежовують від невиконання наказу. Вказано, що потреба у здійсненні такого розмежування зумовлена тим, що досить часто аналізоване кримінальне прпавопорушення може бути вчинене в одних і тих самих умовах, одними і тими самими суб’єктами. Обґрунтовується, що основними критеріями розмежування непокори від невиконання наказу є об’єктивна та суб’єктивна сторона досліджуваних складів кримінальних правопорушень. Розмежування проведено на підставі порівняння ознак досліджуваних складів кримінальних правопорушень, які відрізняються одна від одної, і які вказані в диспозиціях порівнюваних норм. Обґрунтовується, що основними критеріями розмежування непокори від невиконання наказу є об’єктивна та суб’єктивна сторона складів досліджуваних кримінальних правопорушень. Chapter XIX of the Special Part of the current Criminal Code of Ukraine contains Article 402, which provides for criminal liability for “Disobedience and Article 403, which provides for liability for “Failure to obey an order” [1, 235]. The need to distinguish between this corpus delicti of criminal offenses arises due to the presence of common features in them. The author investigates the question of how this corpus delicti of criminal offenses related to each other and what common features they have. The author analyzes the main essential features of criminal offenses which can be used to distinguish “Disobedience” under Article 402 of the Criminal Code of Ukraine from “Failure to obey an order” under Article 403 of the Criminal Code. It is stated that the criterion for distinguishing between related criminal offenses is not the corpus delicti of a criminal offense, but rather the signs of a criminal offense. It is substantiated that one of the conditions for proper criminal law qualification is the simultaneous implementation of the processes of delimitation of criminal offenses with common elements. The article examines the scientific approaches to understanding the adjacency of criminal offenses through “disobedience” and “failure to obey an order”, and also considers the signs by which disobedience is distinguished from failure to obey an order. It is indicated that the need to make such a distinction is due to the fact that quite often the analyzed criminal offense can be committed under the same conditions and by the same subjects. It is substantiated that the main criteria for distinguishing disobedience from disobedience to order are the objective and subjective aspects of the criminal offenses under study. The distinction is made on the basis of a comparison of the features of the criminal offenses under study which differ from each other and which are specified in the dispositions of the compared provisions. It is substantiated that the main criteria for distinguishing disobedience from disobedience to order are the objective and subjective aspects of the corpus delicti of the criminal offenses under study.
Охорона прав на об’єкти промислової власності в Україні: організаційно-правове забезпечення
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Чукаєва, А. В.; Chukaieva, A.
В статті наголошено, що поняття «забезпечення охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні» має досить важливе значення, оскільки правовому регулюванню загалом і адміністративно-правовому регулюванню зокрема підданий не сам об’єкт промислової власності, а суспільні відносини, що безпосередньо становлять привід його забезпечення. Тож забезпечення охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні являє собою соціальний процес – комплекс правових, організаційних та інших заходів, який постійно розвивається, прагне до визначеної мети, тісно пов’язаної з охороною промислової власності, стимулюванням подальшого розвитку та ін. Визначено, що видача охоронного документа уповноваженими державними органами, з одного боку, свідчить про підтвердження визнання державою факту охороноздатності та належності до конкретного об’єкту промислової власності, а також обов’язку держави за необхідності надати правовий захист. З другого – з видачею охоронного документа виникають не тільки певні суб’єктивні права, а й відповідні суб’єктивні обов’язки, у разі невиконання яких настають відповідні правові наслідки – припинення наданої правової охорони. Зроблено висновок, що під забезпеченням охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні слід розуміти комплекс правових, організаційних та інших способів, який постійно розвивається, прагне до визначеної мети, тісно пов’язаної з охороною промислової власності, стимулюванням подальшого розвитку та ін. Забезпечення адміністративної охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні являє собою сукупність відносин, які складаються в процесі розробки і (або) реалізації заходів щодо охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні у процесі набуття права промислової власності, державним регулюванням здійснення цього права, а також охорони та захисту в адміністративному порядку. Адміністративно-правове забезпечення передбачає насамперед регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі реалізації прав на об’єкти промислової власності в Україні, вплив на них з допомогою передбачених в законодавстві елементів. The article emphasizes that the concept of «ensuring the protection of rights to objects of industrial property in Ukraine» is quite important, since legal regulation in general and administrative-legal regulation in particular are subject not to the object of industrial property itself, but to social relations that directly constitute the reason for its provision. Therefore, ensuring the protection of rights to industrial property objects in Ukraine is a social process – a complex of legal, organizational and other measures that is constantly developing, striving for a defined goal, closely related to the protection of industrial property, stimulation of further development, etc. It was determined that the issuance of a security document by authorized state bodies, on the one hand, indicates confirmation by the state of the fact of security capability and belonging to a specific object of industrial property, as well as the state’s obligation to provide legal protection if necessary. From the second – with the issuance of a security document, not only certain subjective rights arise, but also corresponding subjective duties, in case of non-fulfillment of which the corresponding legal consequences arise – the termination of the provided legal protection. It was concluded that the protection of rights to industrial property objects in Ukraine should be understood as a complex of legal, organizational and other methods that is constantly developing and strives for a certain goal, closely related to the protection of industrial property, stimulation of further development, etc. Provision of administrative protection of rights to objects of industrial property in Ukraine is a set of relations that are formed in the process of development and (or) implementation of measures for the protection of rights to objects of industrial property in Ukraine in the process of acquiring the right of industrial property, state regulation of the implementation of this rights, as well as protection and protection in the administrative procedure. Administrative and legal support primarily involves the regulation by means of the norms of administrative law of social relations that arise for and in the process of realizing the rights to industrial property objects in Ukraine, influencing them with the help of the elements provided for in the legislation.

Browse

Browsing Випуск № 1 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options