Browse
Recent Submissions
Item Спеціальний міжнародний трибунал ad hoc щодо злочину агресії росії проти України як механізм для розслідування та притягнення до відповідальності країни-агресора за найтяжчий міжнародний злочин міжнародно-правові та юрисдикційні аспекти(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Смирнов, М. І.; Smyrnov, M.У статті розглядаються наявні міжнародно-правові механізми притягнення до відповідальності та покарання країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини. Окрема увага приділена питанню створення та діяльності спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України, як реального механізму притягнення до відповідальності країни-агресора. Проаналізовано основні причини затримки у ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду та звертається увага на непослідовну та суперечливу позицію України, яка не використовує передбачені Римським статутом Міжнародного кримінального суду механізми притягнення до кримінальної відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Розглянуто основні аспекти діяльності та питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Звертається увага, що взаємовідносини України з Міжнародним кримінальним судом будуються на принципі комплементарності (доповнюваності) юрисдикцій. Досліджено сутність, значення та переваги співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом, а також можливості притягнення до відповідальності країни-агресора за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. За результатами такого дослідження зроблено висновок, що визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (не лише спеціальної юрисдикції через п. 3 ст. 12 Римського статуту) для України є пріоритетною та неодмінною складовою її європейського шляху розвитку та реальною можливістю на міжнародному рівні притягнути до відповідальності топ посадовців країни-агресора за злочини, скоєні в Україні. Доводиться теза, що не слід розглядати Міжнародний кримінальний суд, як універсальний механізм вирішення проблеми притягнення до відповідальності країни-агресора. Україна має більш послідовно та наполегливо працювати над створенням спеціального механізму з притягнення до відповідальності країни-агресора за найтяжчий міжнародний злочин – злочин агресії. Такий шлях дозволить усунути прогалини у чинному міжнародному кримінальному законодавстві. Створення та діяльність спеціального міжнародного трибуналу має ґрунтуватися на засадах, стандартах та процедурах, передбачених Римським статутом для Міжнародного кримінального суду. Наголошується, що з метою притягнення до відповідальності та покарання вищого військового та політичного керівництва країни-агресора за найтяжчі міжнародні злочини скоєні в Україні необхідним є одночасна та паралельна реалізація двох механізмів: 1) механізм спеціального міжнародного трибуналу ad hoc для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин агресії; 2) механізм Міжнародного кримінального суду для розслідування та притягнення до відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини. The article examines the available international legal mechanisms for bringing to justice and punishing the aggressor country for the most serious international crimes. Particular attention is paid to the creation and operation of a special international tribunal regarding the crime of aggression against Ukraine, as a real mechanism for bringing the aggressor country to justice. The main reasons for the delay in Ukraine’s ratification of the Rome Statute of the International Criminal Court are analyzed, and attention is drawn to the inconsistent and contradictory position of Ukraine, which does not use the mechanisms of criminal prosecution for the crime of genocide, crimes against humanity, war crimes and the crime of aggression provided for by the Rome Statute of the International Criminal Court. The main aspects of the activity and jurisdiction of the International Criminal Court were considered. Attention is drawn to the fact that Ukraine’s relations with the International Criminal Court are based on the principle of complementarity of jurisdictions. The essence, significance and advantages of Ukraine’s cooperation with the International Criminal Court, as well as the possibility of bringing the aggressor country to justice for the crime of genocide, crimes against humanity, war crimes and the crime of aggression, have been studied. Based on the results of such a study, it was concluded that the recognition of the jurisdiction of the International Criminal Court (not only the special jurisdiction due to Clause 3 of Article 12 of the Rome Statute) for Ukraine is a priority and indispensable component of its European path of development and a real opportunity at the international level to prosecute top officials of the aggressor country for crimes committed in Ukraine. The thesis is proved that the International Criminal Court should not be considered as a universal mechanism for solving the problem of bringing the aggressor country to justice. Ukraine should work more consistently and persistently to create a special mechanism for holding the aggressor country accountable for the most serious international crime – the crime of aggression. This way will make it possible to eliminate the gaps in the current international criminal legislation. Creation and activity of a special international tribunal should be based on the principles, standards and procedures provided for in the Rome Statute of the International Criminal Court. It is emphasized that in order to prosecute and punish the highest military and political leadership of the aggressor country for the most serious international crimes committed in Ukraine, the simultaneous and parallel implementation of two mechanisms is necessary: 1) the mechanism of a special international ad hoc tribunal to investigate and prosecute the crime aggression; 2) the mechanism of the International Criminal Court to investigate and prosecute the crime of genocide, crimes against humanity and war crimes.Item Міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів цивільного призначення(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Гарбар, С.; Harbar, S.Безпілотні літальні апарати стають дедалі доступнішими, і їх використання у різних сферах господарської, наукової діяльності зростає з кожним днем. За останній період часу використання безпілотних літальних апаратів у світі стало актуальним, але, нажаль, більшість користувачів не розуміють важливості знання законодавства щодо використання цих пристроїв. В більшості, використання безпілотних літальних апаратів є не правомірним та з грубими порушеннями, що призводить до відповідних негативних наслідків. В залежності від сфер застосування змінюються набір функції, вага, призначення – від військових сфер із конкретними місіями до цивільних. Розгалуженість сфер використання безпілотних літальних апаратів набирає обертів, що потребує удосконалення міжнародно-правової та національно-правової бази. Сфера їх зaстoсувaння дoсить ширoкa. Вoни мoжуть мoнiтoрити дoрoжню ситуaцiю, як мiську, тaк i нa вiддaлених дiлянкaх, вести кoнтрoль зa пoжежнoю ситуацією в лiсaх aбo зa пaвoдкoвими вoдaми в регioнaх, гасити пожежі, доставляти пошту i бaгaтo iншoгo. Вже зараз безпiлoтнa aвiaцiя зaйняла одне з гoлoвних мiсць в світі. Це мoжнa пoяснити тим, щo при викoристaннi безпілотних літальних апаратів не пoтрiбнi людськi ресурси, a oтже нiхтo не пiддaє свoє життя небезпецi. А тaкoж тим, щo у них дуже ширoкий спектр зaстoсувaння в сферi безпеки, oхoрoни здoрoв’я, рoзвaг, але найбільше використовується цей пристрій у збройних конфліктах, що викликає занепокоєння з гуманітарної, правової та інших точок зору. І все більше виникає питання правового забезпечення їх використання. У статті досліджується міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів у цивільній авіації. А також проведений порівняльний аналіз правового регулювання використання безпілотних літальних апаратів у національному законодавстві різних держав, і безпосередньо, у законодавстві України. Проаналізовано основні документи щодо використання безпілотних літальних апаратів в міжнародному праві. Unmanned aerial vehicles are becoming more and more accessible, and their use in various areas of economic and scientific activity is growing every day. Over the past period of time, the use of unmanned aerial vehicles has become relevant in the world, but, unfortunately, most users do not understand the importance of knowing the legislation on the use of these devices. In most cases, the use of unmanned aerial vehicles is illegal and with gross violations, which leads to the corresponding negative consequences. Depending on the areas of application, the set of functions, weight, and purpose vary – from military areas with specific missions to civilian ones. The diversity of applications of unmanned aerial vehicles is gaining momentum, which requires improvement of the international and national legal framework. The scope of their application is quite broad. They can monitor the traffic situation, both in the city and in remote areas, control the fire situation in forests or waterways in the regions, extinguish fires, deliver mail, and much more. Unmanned aerial vehicles have already taken one of the leading positions in the world. This can be explained by the fact that unmanned aerial vehicles do not require human resources, and therefore no one puts their lives in danger. And also because they have a very wide range of applications in the field of security, health care, entertainment, but most of all, this device is used in armed conflicts, which is a matter of concern from the humanitarian, legal and other points of view. And the issue of legal support for their use is increasingly arising. The article examines the international legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in civil aviation. A comparative analysis of the legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in the national legislation of various states, and in the legislation of Ukraine itself, is also made. The author analyzes the main documents on the use of unmanned aerial vehicles in international law.Item Гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції: аспект ідентифікації сутності(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Наконечна, І. В.; Nakonechna, I.Стаття присвячена розкриттю сутності гарантій забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції. Уточнено, що гарантії як успіху реалізації цього процесу, так і можливості його завершення загалом є окремим та самостійним елементом у межах нормативно-правових засад реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції. Вони можуть бути як чітко визначеними у системі законодавчих актів цієї сфери, так і опосередковано випливати з їхніх положень. Визначено, що нормативно-правові засади реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції беруть свій початок з моменту проголошення незалежності України. На той час вже було усвідомлення необхідності забезпечення колективної безпеки шляхом партнерства та співробітництва у тому числі задля зміцнення миру та стабільності Європейського континенту. Їхнє оновлення зумовлено декількома чинниками, серед яких зокрема: глобалізаційні трансформації; зміни світового порядку в аспекті накопичення сил та впливів з боку окремих держав, що мало наслідком послаблення наявних безпекових систем; закінчення терміну дії підписаних угод; невиконання окремих положень договірних зобов’язань; внутрішні соціально-політичні процеси та кризи тощо. Гарантії, як елемент нормативно-правових засад реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції, розподілено на дві групи. Йдеться про загальні гарантії реалізації цього процесу та конкретні гарантії, що є безпосередньо безпековими. Доведено, що загальні гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції є розпливчастими та такими, що потребують уточнення. Своєю чергою, конкретні гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції (гарантії безпеки) фактично є відсутніми. Наголошено, що на міжнародній арені має бути врегульовано питання щодо розбудови механізму довгострокового стратегічного співробітництва та партнерства між Україною, ЄС та іншими ключовими країнами (більшою мірою Великобританією та США) задля забезпечення її можливості самостійного захисту національних інтересів. The article is devoted to revealing the essence of guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration. It was clarified that the guarantees of both the success of this process and the possibility of its completion as a whole are a separate and independent element within the framework of the legal framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine in the context of European integration. They can be clearly defined in the system of legislative acts of this sphere, and indirectly follow from their provisions. It has been established that the regulatory framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine in the context of European integration originates from the moment of the declaration of independence of Ukraine. By that time, the need to ensure collective security through partnership and cooperation was already realized, including for strengthening the peace and stability of the European continent. Their renewal is due to several factors, including: globalization transformations; changes in the world order in terms of the accumulation of forces and influences on the part of individual states, which led to the weakening of existing security systems; expiration of signed agreements; non-fulfillment of certain provisions of contractual obligations; internal socio-political processes and crises of Ukraine. Guarantees as an element of the legal framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine are divided into two groups. We are talking about general guarantees for the implementation of this process and specific guarantees. It is proved that the general guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration are vague and need to be clarified. In turn, there are actually no specific guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration (security guarantees). It was noted that the issue of developing a mechanism for long-term strategic cooperation and partnership between Ukraine, the EU and other key countries (mainly the UK and the USA) should be resolved in the international arena to ensure its ability to independently protect national interests.Item Міжнародно-правове забезпечення оптимізації компетенцій Європейського суду з прав людини(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Заставна, О. П.; Zastavna, O.Стаття присвячена розгляду питань, що стосуються діяльності ЄСПЛ та його внутрішнього діловодства, історичного аспекту формування ЄСПЛ, питань застосування практики ЄСПЛ та взаємодії ЄСПЛ з Україною, перспективи розвитку взаємодії. Особлива увага приділяється двом темам: розгляду критеріїв, за яким справа приймається до розгляду в ЄСПЛ, а також застосування практики ЄСПЛ. Встановлено, що з кожним роком кількість скарг до ЄСПЛ зростає. Згідно зі статистичними даними Мін’юсту, торік у Європейському суді з прав людини перебувало 59,8 тис. справ проти держав-учасниць Конвенції, з них 8,850 справ – проти України, що становить 14,8% від загальної кількості звернень. До цього кількість звернень від громадян України становила 12,9%. Понад 5 тисяч звернень проти України стосуються порушень прав людини в Криму та тимчасово окупованих Луганській і Донецькій областях. Автор приходить до висновку, що завдяки своїм повноваженням і авторитету своєї судової практики, Суд в даний час перетворився фактично на вищого гаранта дотримання прав і свобод, закріплених у Конвенції. Зважаючи на те, що ЄСПЛ здійснює такий великий обсяг робіт, суд фізично не справляється з обсягом скарг, що надходять. У зв’язку з цим, найбільш перспективною є можливість створення додаткових підрозділів для обробки скарг, а також збільшення кількості суддів ЄСПЛ. Не менш перспективним є створення внутрішньодержавних комітетів з обробки скарг до ЄСПЛ, з метою попереднього відбору неприйнятних справ. Також є необхідність розвитку взаємодії України з ЄСПЛ з метою вдосконалення державної системи законодавства та правозастосування відповідно до стандартів Ради Європи. The article is devoted to consideration of issues related to the activities of the ECtHR and its internal administration, the historical aspect of the formation of the ECtHR, issues of the application of ECtHR practice and the ECtHR’s interaction with Ukraine, prospects for the development of interaction. Special attention is paid to two topics: consideration of the criteria by which a case is accepted for consideration by the ECtHR, as well as the application of the practice of the ECtHR. It has been established that the number of complaints to the ECtHR is increasing every year. According to the statistics of the Ministry of Justice, last year the European Court of Human Rights had 59,800 cases against the States parties to the Convention, of which 8,850 cases were against Ukraine, which is 14.8% of the total number of appeals. Before that, the number of appeals from citizens of Ukraine was 12.9%. More than 5,000 appeals against Ukraine concern human rights violations in Crimea and the temporarily occupied Luhansk and Donetsk regions. The author comes to the conclusion that thanks to its powers and the authority of its judicial practice, the Court has actually turned into the highest guarantor of the observance of the rights and freedoms enshrined in the Convention. Considering the fact that the ECtHR carries out such a large volume of work, the court cannot physically cope with the volume of incoming complaints. In this regard, the most promising is the possibility of creating additional divisions for processing complaints, as well as increasing the number of ECtHR judges. No less promising is the creation of domestic committees for processing complaints to the ECHR, with the aim of pre-selection of inadmissible cases. There is also a need to develop Ukraine’s interaction with the ECHR in order to improve the state system of legislation and law enforcement in accordance with the standards of the Council of Europe.Item Обов’язковість застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Горобець, Н. С.; Horobets, N.; Лелека, С. С.; Leleka, S.Стаття присвячена з’ясуванню дискусійних аспектів обов’язковості застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права. Окрему увагу приділено законодавчому змісту понять «практика Європейського суду з прав людини», «рішення Європейського суду з права людини». З’ясовано, що з моменту ратифікації Україною Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод остання є частиною національного законодавства, водночас правовою основою для застосування при розгляді справ судами України практики, в тому числі рішень, Європейського суду з прав людини є положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Визначено, що серед аргументів в підтримку обов’язковості практики, зокрема рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в правовій системі України є порівняння значення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини із Конституцією України та рішеннями Конституційного суду України. Водночас наголошено, що законодавчі положення прямо не вказують на обов’язок національних судів при розгляді справ застосовувати практику Європейського суду з прав людини. Серед індикаторів проблеми застосування судами України практики Європейського суду з прав людини особливу увагу приділено помилкам, які допускають судді при посиланні на норми Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини, що є підставою для зміни та скасування рішення після його перегляду судом вищої інстанції. З’ясовано, що серед науковців відсутня однозначна відповідь щодо обов’язковості практики Європейського суду з прав людини для національних судів. Зроблено висновок, що застосування судами України практики Європейського суду з прав людини на сьогодні має бути рекомендацією, а не приписом, зважаючи на норми законодавства, положення наукової доктрини та проблеми пов’язані із правильним її застосуванням. The article is devoted to clarifying the debatable aspects of the mandatory application by the courts of Ukraine of the practice of the European Court of Human Rights as a source of law. Particular attention is paid to the legislative content of the concepts “practice of the European Court of Human Rights”, “decision of the European Court of Human Rights”. It was found that since the ratification by Ukraine of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the latter is part of the national legislation, at the same time, the legal basis for the application of practice, including decisions, of the European Court of Human Rights when considering cases by the courts of Ukraine is the provisions of the Law of Ukraine “On execution of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights”. It was determined that among the arguments in support of mandatory practice, in particular the decisions of the European Court of Human Rights as a source of law in the legal system of Ukraine, there is a comparison of the meaning of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the decisions of the European Court of Human Rights with the Constitution of Ukraine and the decisions of the Constitutional court of Ukraine. At the same time, it was emphasized that the legislative provisions do not directly indicate the obligation of national courts to apply the practice of the European Court of Human Rights when considering cases. Among the indicators of the problem of the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine, special attention is paid to mistakes made by judges when referring to the norms of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights, which is the basis for changing and canceling the decision after its review by superior court. It was found that there is no unequivocal answer among scientists regarding the binding practice of the European Court of Human Rights for national courts. It was concluded that the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine today should be a recommendation, not a prescription, taking into account the norms of the law, the provisions of the scientific doctrine and the problems associated with its correct application.Item Співвідношення категорії «свобода особи» та дотримання таємниці досудового розслідування під час затримання особи у кримінальному провадженні(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Почтовий, М. М.; Pochtovyi, M.Дана наукова стаття присвячена актуальним питанням реалізації меж прав і свобод особи у кримінальному провадженні України, зокрема під час застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як затримання в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. Спочатку наголошується про питання свободи в контексті суспільного життя, кримінально-процесуальній діяльності тощо. Зазначається, що свобода, окремі її прояви обмежуються юридичними нормами у вигляді правових заборон, адже бажання та інтереси людини не завжди збігають із інтересами суспільства, що змушує під впливом існуючих законів чинити так, щоб не порушувати інтересів суспільства. Підтвердженням авторської думки є принцип правового регулювання: «дозволено все, що не заборонено законом». Доведено, що свобода як явище дуже тісно пов’язана із правом, яке покликане своєю силою врегульовувати найбільш значущі сфери суспільного життя. Крім цього визначено, що право цивілізує, унормовує явища і процеси, визначає права і обов’язки суб’єктів, причетних до їх реалізації тощо. З’ясовано, що у статті 208 Кримінального процесуального кодексу України визначені обов’язкові відомості, що зазначаються у протоколі затримання, який вручається підозрюваному, зокрема: підстави затримання, результати особистого обшуку, тобто, підозрюваний з цього моменту стає обізнаним про наявні докази, на підставі яких його затримали. Крім цього, обов’язково викликається захисник з центру безоплатної вторинної правової допомоги, який також знайомиться з цими ж матеріалами. Встановлено, що одержана інформація про свідків та очевидців, докази, на підставі яких здійснено затримання, і яка за своєю сутністю є таємницею досудового розслідування, з цього моменту набуває властивості «доступної» і може бути використана для здійснення впливу на хід досудового розслідування. Насамкінець, сформульовано групу ризиків розповсюдження інформації, що становить таємницю досудового розслідування, під час затримання особи в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. This scientific article is devoted to topical issues of the implementation of the limits of the rights and freedoms of a person in the criminal proceedings of Ukraine, in particular during the application of such a measure of ensuring criminal proceedings as detention in accordance with Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. First, the issue of freedom in the context of social life, criminal procedural activity, etc. is emphasized. It is noted that freedom and its individual manifestations are limited by legal norms in the form of legal prohibitions, because the desires and interests of a person do not always coincide with the interests of society, which forces one to act under the influence of existing laws in such a way as not to violate the interests of society. The author’s opinion is confirmed by the principle of legal regulation: “everything that is not prohibited by law is allowed.” It has been proven that freedom as a phenomenon is very closely related to law, which is called by its power to regulate the most significant spheres of social life. In addition, it is determined that the law civilizes, normalizes phenomena and processes, determines the rights and obligations of subjects involved in their implementation, etc. It has been found out that Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine defines mandatory information to be specified in the arrest report handed to the suspect, in particular: grounds for detention, results of a personal search, i.e., the suspect from this moment becomes aware of the available evidence, on on the basis of which he was detained. In addition, a defense attorney from the center of free secondary legal assistance must be called, who also familiarizes himself with the same materials. It was established that the received information about witnesses and eyewitnesses, the evidence on the basis of which the detention was carried out, and which in its essence is the secret of the pre-trial investigation, from this moment acquires the property of “available” and can be used to influence the course of the pre-trial investigation. Finally, a group of risks of disseminating information constituting the secret of a pre-trial investigation during the detention of a person in accordance with Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine is formulated.Item Правова регламентація та новітні тенденції практики вдосконалення процесуальної форми ухвал суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Пожар, В. Г.; Pozhar, V.; Мар’янова, С. С.; Marianova, S.У науковому дослідженні здійснено системний аналіз ухвал апеляційного суду у кримінальному провадженні України. Зокрема, на підставі загальнонаукових, спеціальних методів детально досліджуються структура та зміст окремих ухвал апеляційного суду, аналізуються сучасні тенденції вітчизняної судової практики щодо реалізації процесуальної форми таких ухвал, надано власні оцінки з низки питань, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Акцентується увага на тому, що законодавче врегулювання процесуальної форми ухвал апеляційного суду (окрім, підсумкових) є вкрай не послідовною та неповною. Особливо гостро це стосується ухвал, якими вирішуються процедурні питання, часто досить важливого характеру (про дослідження певних доказів, наприклад), які приймаються безпосередньо у судовому засіданні та оформлюються шляхом занесення секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Наголошується на тому, що така ситуація породжує різні способи реалізації процесуальної форми таких ухвал, що ніяк не сприяє законності провадження та забезпеченню належної правової процедури. Це в свою чергу вимагає найскорішої уніфікації судової практики щодо оформлення, зокрема, початкових та проміжних ухвал апеляційного суду, шляхом регламентації у діючому КПК України основних вимог до процесуальної форми таких ухвал. З огляду на вказане викладено авторське бачення вирішення цього питання. Зокрема, запропоновано деякі пропозиції щодо внесення змін і доповнень до кримінального процесуального законодавства: вдосконалення регламентації мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції у ст. 419 КПК України; вдосконалення процедури вирішення питання про відкриття (відмови у відкритті) апеляційного провадження при поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження шляхом передання цих повноважень судді-доповідачу; встановлення вимог до рівня мотивування та обґрунтування «протокольних» ухвал апеляційного суду в статті 372 КПК України. The scientific study carried out a systematic analysis of the decisions of the appeal court in the criminal proceedings of Ukraine. In particular, on the basis of general scientific, special methods, the structure and content of individual decisions of the appellate court are studied in detail, modern trends in domestic judicial practice regarding the implementation of the procedural form of such decisions are analyzed, personal assessments are given on a number of issues directly related to the topic of the study. Attention is drawn to the fact that the legislative regulation of the procedural form of decisions of the appellate court (except final ones) is extremely inconsistent and incomplete. This is particularly true of decisions that resolve procedural issues, often of a rather important nature (about the examination of certain evidence, for example), which are adopted directly at the court session and are formalized by entering the court session secretary into the court session journal. It is emphasized that such a situation gives rise to different ways of implementing the procedural form of such decisions, which does not contribute to the legality of the proceedings and ensuring the proper legal procedure. This, in turn, requires the earliest unification of judicial practice regarding the drafting, in particular, of initial and interim decisions of the appellate court, by regulating the basic requirements for the procedural form of such decisions in the current Code of Criminal Procedure of Ukraine. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. In particular, some proposals were proposed regarding the introduction of changes and additions to the criminal procedural legislation: improvement of the regulation of the motivational part of the decision of the court of appeals in Art. 419 of the CCP of Ukraine; improvement of the procedure for resolving the issue of opening (refusal to open) appellate proceedings when renewing the missed deadline for an appeal by transferring these powers to the reporting judge; establishing requirements for the level of motivation and substantiation of “protocol” decisions of the appellate court in Article 372 of the Criminal Code of Ukraine.Item Усність як гарантія права на справедливий суд(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Максимюк, Н. І.; Maksymiuk, N.У межах даної наукової статті здійснено аналіз кримінального процесуального законодавства, правових позицій Європейського суду з прав людини, наукових підходів до визначення суті усності, як гарантії забезпечення права на справедливий судовий розгляд кримінального провадження. Визначено, що право на справедливий суд є комплексним поняттям, яке наповнене сукупністю елементів. Досліджено взаємозв’язок усності з такими елементами права на справедливий судовий розгляд, як публічність, процесуальна рівність сторін, право на переклад. У статті наведено приклади рішень Європейського суду з прав людини, у який констатовано порушення права особи на справедливий суд, у контексті елементів цього права. Доведено, що публічність є основоположною засадою кримінального провадження і охоплює, як одну з обов’язкових вимог, усне провадження у суді першої інстанції, недотримання якої означає порушення права на справедливий судовий розгляд. Взаємозв’язок усності та рівності процесуальних можливостей сторін, визначено як забезпечення права викладати свою позицію, наводити доводи сторонами кримінального провадження усно, безпосередньо під час судового розгляду у суді першої інстанції. Процесуальна гарантія у вигляді участі перекладача у провадженні означає, передусім, забезпечення здійснення усного перекладу. Звернено увагу, що, на відміну від публічності, процесуальної рівності та мови якою здійснюється провадження, які законодавець визначив як засади кримінального провадження, усність отримала відносну форму виразу у КПК України. Наведено приклад унормування цієї засади у КПК Польщі. Наголошено на необхідності абсолютної форми виразу усності в національному законодавстві з метою дотримання стандартів, визначених практикою Європейського суду з прав людини. Зважаючи на актуальність тематики, встановлено необхідність подальшого наукового вивчення проблеми усності кримінального провадження, адже її зміст, поняття та ознаки досі недостатньо вивчені у вітчизняній науці кримінального процесуального права. Within the framework of this scientific article it was carried out an analysis of the criminal procedural legislation, legal positions of the European Court of Human Rights, scientific approaches to determine the content of orality as a guarantee of ensuring the right to a fair trial of the criminal proceeding. It was determined that the right to a fair trial is a comprehensive concept filled with a set of elements. The interrelationship of orality with the elements of the right to a fair trial, especially publicity, equality of parties and the right to translation, has been investigated. The article provides examples of decisions of the European Court of Human Rights in order to indicate violations of a person’s right to a fair trial, based on specific elements of this right. It has been proven that publicity is a fundamental principle of criminal proceedings and provides, as one of the mandatory requirements, oral proceedings in the court of first instance, and failure to comply with this requirement means a violation of the right to a fair trial. The interrelationship of orality and equality of procedural opportunities of the parties is defined as ensuring the right to present their positions, arguments to both sides of the proceedings orally, directly during the trial in the court of first instance. The procedural guarantee of the interpreter’s assistance in the proceedings means, first, the provision of an oral translation. Attention is drawn to the fact that unlike publicity, procedural equality and the language in which the proceedings are conducted, which the legislator defined as the principles of criminal proceedings, orality has received the relative form of expression within the Criminal Procedure Code of Ukraine. An example of the normative consolidation of orality in the Criminal Procedure Code of Poland is given. It is emphasized on the need for its absolute form of oral expression in national legislation in order to comply with the standards determined by the practice of the European Court of Human Rights. In addition, taking into account the relevance of the topic, the need for the further scientific study of the problem of orality in criminal proceedings has been established, because its content, concepts, and peculiarities are still not sufficiently studied in the domestic science of criminal procedural law.Item Правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лоскутов, Т. О.; Loskutov, T.Стаття присвячується дослідженню правового регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У ході постановки проблеми відмічається, що практичні співробітники у сфері кримінального процесу під час воєнного стану продовжують формально застосовувати чинні кримінальні процесуальні норми без урахування їх функціонального призначення. Це призводить до зниження результативності кримінального провадження в період воєнного стану та ігнорування важливих процесуальних гарантій прав і свобод людини. Стверджується, що актуальним є розгляд питання про правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У перебігу визначення стану опрацювання відповідної проблематики вказується, що процесуалісти в своїх працях звертали увагу лише на окремі питання засади розумності, зокрема, шляхом дослідження конкретних стандартів доказування у кримінальному провадженні. Науковці не розглядали «розумність» як окрему засаду кримінального провадження під час воєнного стану. Під час викладу основного матеріалу зазначається, що засада «розумності» прямо не регулюється ані для кримінального процесу у мирний час, ані для кримінального провадження у період воєнного стану. Відмічається, що такий підхід законодавця є досить закономірним, оскільки «розумність» є загальноправовою засадою, яка є аксіоматичною ідеєю у сфері юриспруденції, а тому, за загальним правилом, не потребує окремої галузевої регламентації. Наголошується, що в обстановці воєнного стану, коли відповідні кримінальні процесуальні приписи залишаються недосконалими та нестабільними засада розумності (здоровий глузд) як ніколи є актуальною для кримінального провадження. Звертається увага на тому, що правовий режим воєнного стану не звільняє державні органи України від виконання обов’язку здійснити ефективне розслідування та провести справедливий судовий розгляд обставин вчиненого кримінального правопорушення. Робиться висновок, що зміст положень кримінального процесуального закону та практика їх реалізації обумовлюють потребу в унормуванні засади розумності. Засаду розумності доцільно регламентувати як загальну засаду кримінального провадження, так і спеціальну засаду кримінального процесу в умовах воєнного стану. Констатується, що спеціальна засада розумності кримінального провадження у період воєнного стану має регулюватися з посиланням на використання здорового глузду та конкретну ситуацію проведення бойових дій. The article is devoted to the study of the legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law. During the formulation of the problem, it is noted that practical employees in the field of criminal procedure during martial law continue to formally apply the current criminal procedural norms without taking into account their functional purpose. This leads to a decrease in the effectiveness of criminal proceedings during the period of martial law and to the disregard of important procedural guarantees of human rights and freedoms. It is argued that consideration of the issue of legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law is relevant. In the course of determining the state of development of the relevant issues, it is indicated that proceduralists in their writings paid attention only to certain issues of the principle of reasonableness, in particular, by researching specific standards of proof in criminal proceedings. Scholars did not consider “reasonableness” as a separate basis of criminal proceedings during martial law. During the presentation of the main material, it is noted that the principle of «reasonableness» is not directly regulated either for criminal proceedings in peacetime or for criminal proceedings during martial law. It is noted that this approach of the legislator is quite natural, since «reasonableness» is a general legal principle, which is an axiomatic idea in the field of jurisprudence, and therefore, as a general rule, does not require separate branch regulation. It is emphasized that in a situation of martial law, when the corresponding criminal procedural prescriptions remain imperfect and unstable, the basis of reasonableness (common sense) is more relevant than ever for criminal proceedings. Attention is drawn to the fact that the legal regime of martial law does not release the state bodies of Ukraine from the obligation to carry out an effective investigation and conduct a fair trial of the circumstances of the committed criminal offense. It is concluded that the content of the provisions of the criminal procedural law and the practice of their implementation determine the need to normalize the principle of reasonableness. It is expedient to regulate the principle of reasonableness both as a general principle of criminal proceedings and as a special principle of criminal proceedings under martial law. It is noted that the special principle of reasonableness of criminal proceedings during martial law should be regulated with reference to the use of common sense and the specific situation of hostilities.Item Організація забезпечення таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гриза, О. В.; Hryza, O.Дана наукова стаття присвячена організації забезпечення таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження. Спочатку автор наголошує, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України містить лише одну ст. 222, в якій закріплено положення про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, де, зокрема, зазначено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Визначено, що про забезпечення дотримання таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження – це є створення надійних умов для гарантування виконання кримінального процесуального закону в частині додержання таємниці відомостей про хід, характер та особливості досудового розслідування, що починається з моменту подачі заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Встановлено ризики, які безпосередньо впливають на збереження конфіденційності відомостей досудового розслідування, які поділено на два види: об’єктивного та суб’єктивного характеру. Зазначено, що ризики об’єктивного характеру – це обумовлені нормативно-правовими актами положення, виконання яких передбачено кримінальною процесуальним законодавством, пов’язані, наприклад, зі здійсненням відомчого контролю та процесуального керівництва у кримінальному провадженні, і призводять до збільшення випадків пересилання матеріалів кримінального провадження для його вивчення та надання вказівок. Насамкінець з’ясовано, що ризики суб’єктивного характеру пов’язані з розширенням кола осіб, залучених до кримінальної процесуальної діяльності, а також допоміжного персоналу (секретарі, помічник слідчого), які стають обізнаними щодо початку та стану досудового розслідування певного провадження з урахуванням необхідності направлення кримінального провадження процесуальному керівникові прокуратури на протязі 1–3 днів з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань для надання вказівок у кримінальному провадженні. This scientific article is devoted to the organization of ensuring the secrecy of the pre-trial investigation at the initial stage of criminal proceedings. First, the author emphasizes that the current Criminal Procedure Code of Ukraine contains only one article. 222, which enshrines the provision on the inadmissibility of disclosure of pre-trial investigation information, where, in particular, it is stated that pre-trial investigation information can be disclosed only with the permission of the investigator or prosecutor and to the extent they deem possible. It was determined that ensuring the confidentiality of the pre-trial investigation at the initial stage of criminal proceedings is the creation of reliable conditions to guarantee the implementation of the criminal procedural law in terms of maintaining the secrecy of information about the progress, nature and features of the pre-trial investigation, which begins from the moment of filing a statement, notification of the commission of a crime of a criminal offense, independently discovered by the investigator, prosecutor from any source of circumstances that may indicate the commission of a criminal offense. Risks that directly affect the preservation of the confidentiality of pre-trial investigation information are identified, which are divided into two types: objective and subjective. It is noted that the risks of an objective nature are provisions determined by normative legal acts, the implementation of which is provided for by criminal procedural legislation, related, for example, to the implementation of departmental control and procedural management in criminal proceedings, and lead to an increase in cases of forwarding of criminal proceedings materials for its study and guidance. In the end, it was found out that the risks of a subjective nature are associated with the expansion of the circle of persons involved in criminal procedural activities, as well as auxiliary personnel (secretaries, assistant investigators), who become aware of the beginning and state of the pre-trial investigation of a certain proceeding, taking into account the need referral of criminal proceedings to the procedural head of the prosecutor’s office within 1–3 days from the moment of entering information into the Unified Register of Pretrial Investigations for providing instructions in criminal proceedings.Item Міжнародно-правова основа діяльності адвоката в підготовчому провадженні у кримінальному процесі(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Бовнегра, І. В.; Bovnehra, I.У статті проаналізовано міжнародно-правові основи діяльності адвоката в підготовчому провадженні у кримінальному процесі через призму права кожного на професійну правничу допомогу. Це право є невід’ємним елементом правового статусу людини і громадянина, що гарантоване не лише національним, а й міжнародним правом. Держава, гарантуючи на найвищому рівні право на професійну правничу допомогу, зокрема у кримінальному провадженні, тим самим бере на себе конституційний обов’язок забезпечити кожному достатньо високий рівень будь-якого з видів правничої допомоги, що надається, на усіх стадіях процесу. Звертається увага на те, що загальне законодавче визначення поняття професійної правничої допомоги у законодавстві України відсутнє, а в науці загалом і теорії кримінального процесу зокрема, пропонуються різні визначення цього поняття. Водночас одним із найбільш суттєвих аспектів правничої, зокрема професійної, допомоги є її нормативно-правова основа, тобто визначеність нормами міжнародного та внутрішньодержавного права. Досліджено комплекс міжнародних нормативно-правових актів, якими регулюється право кожного на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні, серед яких виділені ті, що містять норми, які регулюють: обов’язок державних органів роз’яснювати та забезпечувати реалізацію прав підозрюваних, обвинувачених та інших зацікавлених учасників у кримінальному процесі; участь професійних суб’єктів надання правничої допомоги, їхні права та обов’язки в межах кримінального процесу. Встановлено, що, починаючи з найбільш загальних засадничих положень Загальної декларації прав людини (1948 р.), норми про основи діяльності адвоката, виконання ним професійних функцій у кримінальному провадженні поступово розвивались і деталізувались, відображаючи еволюцію системи гарантій реалізації права учасників процесу на отримання професійної правничої допомоги. Саме міжнародно-правові акти мають відігравати вирішальну роль при формулюванні поняття професійної правничої допомоги та наповненні змістом відповідного правового стандарту, що стане основою для розвитку нормативних засад і практики діяльності адвокатів у кримінальному процесі загалом і, зокрема в стадії підготовчого провадження. The article analyzes the international legal basis of the activity of a lawyer in preparatory proceedings in a criminal trial through the prism of everyone’s right to professional legal assistance. This right is an integral element of the legal status of a person and a citizen, which is guaranteed not only by national, but also by international law. The state, guaranteeing at the highest level the right to professional legal assistance, in particular in criminal proceedings, thereby undertakes the constitutional obligation to provide everyone with a sufficiently high level of any type of legal assistance provided at all stages of the process. Attention is drawn to the fact that there is no general legislative definition of the concept of professional legal assistance in the legislation of Ukraine, and in science in general and the theory of the criminal process in particular, different definitions of this concept are proposed. At the same time, one of the most essential aspects of legal, in particular professional, assistance is its regulatory legal basis, that is, determined by the norms of international and domestic law. A complex of international legal acts regulating the right of everyone to professional legal assistance in criminal proceedings has been studied, among which those that contain norms regulating: the duty of state bodies to clarify and ensure the realization of the rights of suspects, accused persons and other interested parties are highlighted participants in the criminal process; the participation of professional legal aid subjects, their rights and obligations within the criminal process. It has been established that, starting with the most general basic provisions of the Universal Declaration of Human Rights (1948), the norms on the basics of a lawyer’s activity and the performance of professional functions by him in criminal proceedings gradually developed and became more detailed, reflecting the evolution of the system of guarantees for the realization of the right of the participants in the process to receive professional legal help. It is the international legal acts that should play a decisive role in formulating the concept of professional legal assistance and filling in the content of the corresponding legal standard, which will become the basis for the development of the regulatory framework and practice of lawyers in criminal proceedings in general and, in particular, at the stage of preparatory proceedings.Item Зарубіжний досвід розслідування кримінальних правопорушень у формі дізнання(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Баранець, В. А.; Baranets, V.Актуальність статті полягає в тому, що дізнання є формою досудового розслідування, яка передбачена правовим системам країн як романо-германської, так і англосаксонської правової сім’ї. Втім, розслідування кримінальних правопорушень у формі дізнання має суттєві відмінності в різних країнах та може поєднувати в собі як елементи кримінальної процесуальної діяльності, так і оперативно-розшукової чи і адміністративної. Дізнання як кримінальна процесуальна діяльність також має різні форми. Адже дізнання може бути як початковим етапом досудового розслідування, так і самостійною диференційованою формою спрощеного кримінального провадження. У статті здійснено порівняльний аналіз процесуальної форми досудового розслідування кримінальних правопорушень у формі дізнання у Франції, Німеччині, США та Україні. Встановлено, що дізнання в зарубіжних країнах є основною формою розслідування, яке поєднує в собі як елементи кримінальної процесуальної, так і оперативно-розшукової діяльності. Визначено, що відповідно до кримінального процесуального законодавства Франції дізнання є як початковим етапом попереднього слідства, так і спрощеною формою досудового провадження очевидних кримінально-карних діянь. При спрощеній формі офіцер судової поліції має право проводити всі слідчі дії, кожна з яких оформляється протоколом, що має доказове значення. Дізнання в Україні є спрощеною формою досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень (проступків), а не окремим початковим етапом досудового розслідування. Відповідно до кримінального процесуального законодавства Німеччини дізнання є єдиною формою досудового розслідування. Дізнання здійснює прокурор або поліція під керівництвом прокурора. Судовий слідчий в такому розслідуванні приймає бере участь лише при прийнятті найважливіших рішень чи вирішенні питання щодо легалізації доказів. Зауважується, що законодавству США відома диференційована форма кримінального провадження залежно від тяжкості вчиненого діяння. За ступенем суспільної небезпеки кримінально-карані діяння поділяють на такі види: державна зрада, фелонія, місдемінор (проступок). Обґрунтовано, що для країн як романо-германської, так і англо-саксонської системи права притаманна тенденція до диференціації кримінальної процесуальної форми та запровадження прискорених (спрощених) досудових проваджень. The relevance of the article lies in the fact that inquiry is a form of pre-trial investigation, which is provided for by the legal systems of countries of both the Romano-Germanic and Anglo-Saxon legal families. However, the investigation of criminal offenses in the form of an inquiry has significant differences in different countries and can combine elements of criminal procedural activity, as well as operative-investigative or administrative activities. Discovery as a criminal procedural activity also has different forms. After all, inquiry can be both the initial stage of a pre-trial investigation and an independent, differentiated form of simplified criminal proceedings. In the article, a comparative analysis of the procedural form of the pre-trial investigation of criminal offenses in the form of inquiry in France, Germany, the USA and Ukraine is carried out. It has been established that inquiries in foreign countries are the main form of investigation, which combines elements of both criminal procedural and operational investigative activities. It was determined that according to the French criminal procedural legislation, the inquiry is both the initial stage of the preliminary investigation and a simplified form of pre-trial proceedings for obvious criminal acts. With the simplified form, the judicial police officer has the right to conduct all investigative actions, each of which is drawn up in a protocol that has evidentiary value. Investigation in Ukraine is a simplified form of pre-trial investigation of certain categories of criminal offenses (misdemeanors), and not a separate initial stage of pre-trial investigation. According to the criminal procedural legislation of Germany, inquiry is the only form of pre-trial investigation. Investigations are carried out by the prosecutor or the police under the direction of the prosecutor. The judicial investigator in such an investigation takes part only in making the most important decisions or solving the issue of legalization of evidence. It is noted that US legislation has a differentiated form of criminal proceedings depending on the gravity of the committed act. According to the degree of public danger, criminal acts are divided into the following types: treason, felony, misdemeanor. It is substantiated that for countries with both Romano-Germanic and Anglo- Saxon legal systems, there is an inherent tendency to differentiate the criminal procedural form and introduce accelerated (simplified) pre-trial proceedings.Item Право на захист у правових позиціях Верховного Суду(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Аркуша, Л. І.; Arkusha, L.; Аленін, Ю. П.; Alenin, Yu.; Волошина, В. К.; Voloshyna, V.Метою даної статті є наведення окремих правових позицій Верховного суду в кримінальному провадженні, які являються собою висновки щодо застосування норм, що передбачають право на захист. Необхідність зазначеного обумовлена тим, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, законодавством передбачено обов’язковість правових позицій Верховного Суду для інших судів під час застосування ними відповідних норм права в ході здійснення правосуддя. Так, Верховний Суд в такий спосіб забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. В даному випадку такий механізм забезпечення однакового застосування норм права судами закріплений у Кримінальному процесуальному кодексі України й узгоджується з Законом України «Про судоустрій і статус суддів». В даній статті, не маючи на меті здійснювати дослідженні правової природи позицій (висновків щодо застосування норм права) Верховного Суду, все-таки відзначимо наступне. З-поміж поодиноких визначень «правових позицій/висновків щодо застосування норм права Верховного Суду», наводимо одних із них, який, на наше переконання, досить повно характеризує дане поняття: «Правова позиція Верховного Суду в кримінальному провадженні – це викладений у постанові найвищого органу у системі судоустрою України за наслідками перевірки правосудності судового рішення погляд загальнообов’язкового під час розв’язання аналогічних справ характеру щодо інтерпретації кримінально-правових та кримінальних процесуальних норм до встановлених обставин кримінального провадження, у якому теоретично обґрунтовані взірці способів вирішення правових колізій, долання прогалин у правовому регулюванні, а також створені судові норми, завдяки чому досягається єдність та стійкість судової практики» [1, с. 172]. Наразі ж пропонуємо низку наступних правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права, які регламентують право на захист, дотримання яких судами має сприяти формуванню єдиної судової практики та мінімізації порушень права на захист. The purpose of this article is to present certain legal positions of the Supreme Court in criminal proceedings, which are conclusions regarding the application of norms providing for the right to defense. The necessity of the above is due to the fact that the conclusions regarding the application of legal norms set forth in the Supreme Court’s rulings are taken into account by other courts when applying such legal norms. Thus, the legislation provides for the binding legal positions of the Supreme Court for other courts when they apply the relevant norms of law in the course of administering justice. The Supreme Court in this way ensures the equal application of legal norms by courts of various specializations in the order and manner determined by the procedural law. In this case, such a mechanism for ensuring the uniform application of legal norms by courts is enshrined in the Criminal Procedure Code of Ukraine and is consistent with the Law of Ukraine “On the Judicial System and the Status of Judges”. In this article, without aiming to investigate the legal nature of the positions (conclusions regarding the application of legal norms) of the Supreme Court, we nevertheless note the following. Among the individual definitions of “legal positions/conclusions regarding the application of the rules of the Supreme Court”, we cite one of them, which, in our opinion, quite fully characterizes this concept: «The legal position of the Supreme Court in criminal proceedings is the view set out in the resolution of the highest body in the judicial system of Ukraine as a result of the review of the justice of the court decision, which is mandatory when solving similar cases regarding the interpretation of criminal law and criminal procedural norms to the established circumstances of criminal proceedings , in which models of methods of resolving legal conflicts, overcoming gaps in legal regulation are theoretically substantiated, and judicial norms are created, thanks to which the unity and stability of judicial practice is achieved» [1, с. 172]. Currently, we offer a number of the following legal positions of the Supreme Court regarding the application of legal norms that regulate the right to defense, the observance of which by the courts should contribute to the formation of uniform judicial practice and the minimization of violations of the right to defense.Item Поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Андрєєва, В. Є.; Andrieieva, V.Метою статті є визначення поняття та сутності кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Автором проаналізоване поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Визначено, що злочинами проти основ національної безпеки являється передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Доведено, що доказування в кримінальному процесі, в тому числі щодо злочинів проти основ національної безпеки, полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні. Зроблено висновок, що якщо узагальнити поняття злочинів проти основ національної безпеки та доказування, то можна сказати, що кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки України полягає у збиранні, дослідженні, оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні щодо передбачених кримінальним законодавством суспільно небезпечних діянь (дії або бездіяльності), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки складається з таких елементів як збирання (виявлення, фіксація (закріплення), вилучення доказів), дослідження та оцінка доказів. Досліджено, що з моменту ведення воєнного стану в Кримінальний процесуальний кодекс України були внесені зміни щодо регулювання процесу доказування, у тому числі це стосується злочинів проти основ національної безпеки. Зроблено висновок, що такі зміни викликають певні питання, які потребують доопрацювання з боку законодавця або роз’яснення Верховного суду. Особливо це актуально щодо злочинів проти основ національної безпеки, де більшість доказів збираються на території де ведуться бойові дії. The purpose of the article is to define the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. The author analyzed the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. It was determined that crimes against the foundations of national security are socially dangerous acts (actions or inactions) provided for by the criminal law that encroach on state sovereignty, territorial integrity, the democratic constitutional system, and the national interests of Ukraine. It has been proven that evidence in a criminal trial, including crimes against the foundations of national security, consists in collecting evidence, securing it, checking it, making an appropriate assessment, and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings. It was concluded that if we generalize the concepts of crimes against the national security foundations and evidence, then it can be said that the criminal procedural proof of crimes against the national security foundations of Ukraine consists in collecting, researching, evaluating and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings regarding socially dangerous acts provided for by the criminal law (actions or inactions) encroaching on state sovereignty, territorial integrity, democratic constitutional system and national interests of Ukraine. Criminal procedural proof of crimes against the foundations of national security consists of such elements as collection (detection, fixation (consolidation), extraction of evidence), research and evaluation of evidence. It has been investigated that since the introduction of martial law, changes have been made to the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the regulation of the process of proof, including those related to crimes against the foundations of national security. It was concluded that such changes raise certain issues that need to be worked out by the legislator or clarified by the Supreme Court. This is especially relevant for crimes against the foundations of national security, where most of the evidence is gathered on the territory where hostilities are taking place.Item Кримінологічні аспекти та профілактика наркозлочинності(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.В статті досліджується заходи профілактики наркозлочинності в умовах реорганізації правоохоронних органів. Наводяться статистичні дані наркозлочинності за останні роки. Розглядається наркоманія як суспільна функція та як особливості процесу та розвитку сучасного суспільного устрою. Виділені групи явищ які супроводжуються наркоманію у суспільстві. Наводяться приклади Колумбії та США. Аналізуються основні чинники, які впливають на стан наркоманії в країні. Наводяться основні чинники протидії наркозлочинності. Запропоновані заходи щодо забезпеченя реалізації поставлених завдань та заходи щодо оздоровлення соціально – економічної ситуації, та щодо усунення факторів деформації особистості та міжособистісних відносин, та сприяти зміцненню сім’ї, створенню умов для формування повноцінної правоохоронної системи. З психологічної проаналізовані способів подолання світової невлаштованості, хоча б уяви, уникнення проблем реального світу у світ вигаданий, створений за власним сценарієм, можливість відвести людину від неї в чомусь невдалому житті у світ мрії, випробувати відчуття, яким немає заміни наяву, нарешті, це форма своєрідного протесту проти існування, яке сприймається як безглузде. Наводяться запропоновані заходи запобігання незаконного обігу наркотиків та заходи щодо розкриття та розслідування злочинів – превентивні заходи оперативного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків. Запропоновані загальні та спеціальні Превентивні заходи. розробки, спрямовані на пошук шляхів удосконалення чинного законодавства, перегляд організаційних засад та практики діяльності органів державної влади щодо протидії незаконному обігу наркотиків, є необхідними. The article examines drug crime prevention measures in the context of the reorganization of law enforcement agencies. Statistical data on drug crime in recent years are provided. Drug addiction is considered as a social function and as a feature of the process and development of the modern social system. Selected groups of phenomena that are accompanied by drug addiction in society. Examples of Colombia and the USA are given. The main factors affecting the state of drug addiction in the country are analyzed. The main factors of combating drug crime are given. Proposed measures to ensure the implementation of the set tasks and measures to improve the socio-economic situation, and to eliminate the factors of personality deformation and interpersonal relations, and to promote the strengthening of the family, the creation of conditions for the formation of a full-fledged law enforcement system. From the psychological point of view, the methods of overcoming world disorder, at least in the imagination, avoiding the problems of the real world into a fictional world created according to one’s own scenario, the opportunity to take a person away from his or her somewhat unsuccessful life into the world of dreams, to experience feelings that cannot be replaced in reality, are finally a form a kind of protest against existence, which is perceived as meaningless. Proposed measures to prevent illegal drug trafficking and measures to detect and investigate crimes are given – preventive measures for prompt detection and investigation of crimes in the field of illegal drug trafficking. General and special ones are offered. Preventive measures. developments aimed at finding ways to improve the current legislation, reviewing the organizational principles and practices of state authorities in combating illegal drug trafficking are necessary.Item Обстановка вчинення розбійного нападу на інкасатора як факультативна ознака об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого статтею 187 Кримінального кодексу України(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Северінова, О. Б.; Severinova, O.; Ягольник, О. М.; Yaholnyk, O.; Пономарьова, Т. І.; Ponomarova, T.В статті розглядається сутність, зміст та значення обстановки вчинення розбійного нападу на інкасатора як факультативної ознаки об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 Кримінального кодексу України. Вказується, що розвиток кримінальних правопорушень проти власності бере свій початок майже одночасно зі становленням людства, що обумовлено корисливим мотивом таких діянь, який є провідним та об’єднуючим для більшої кількості суспільно небезпечних діянь. Розбій є більш сучасним та одночасно небезпечним кримінальним правопорушенням, яке в повній мірі позиціонує ядро кримінально протиправної діяльності, котрим є симбіоз насильства та користі. Досягнення мети заволодіння майном через застосування насильства потребує створення та опрацювання відповідного алгоритму, зокрема – у випадку застосування певних знарядь, вони мають бути вдало підібрані та бути достатніми для завдання бажаних суб’єктом тілесних ушкоджень. Зазначається, що в межах кримінального права обстановка надає додаткові характеристики суспільно небезпечного діяння, необхідні для правильної кваліфікації. Автори звертають увагу на те, що розбійний напад на інкасатора (на відміну від більшості діянь, передбачених ч. 1 ст. 187 КК України) вимагає від правопорушника тривалої підготовки, зокрема, необхідної для встановлення особливостей реалізації інкасаторами своїх професійних обов’язків. При цьому суб’єкт повинен передбачити декілька сценаріїв розвитку кримінально протиправної події, які мають враховувати потенційні спроби опору з боку осіб, відносно яких вчиняється розбійний напад. У зв’язку із цим, на відміну від звичайних розбійних нападів, низка із яких вчиняється спонтанно або відносно випадкових осіб, напад на інкасаторів передбачає створення відповідної обстановки. Часто такі кримінальні правопорушення вчиняються у співучасті через неможливість реалізації умислу без залучення сторонньої допомоги. The article examines the essence, meaning and significance of the situation of committing a robbery attack on a tax collector as an optional feature of the objective side of the criminal offense provided for in Art. 187 of the Criminal Code of Ukraine. It is indicated that the development of criminal offenses against property originates almost simultaneously with the formation of humanity, which is due to the self-interested motive of such actions, which is the leading and unifying factor for a greater number of socially dangerous actions. Robbery is a more modern and at the same time dangerous criminal offense, which fully positions the core of criminal illegal activity, which is the symbiosis of violence and profit. Achieving the goal of seizing property through the use of violence requires the creation and development of an appropriate algorithm, in particular, in the case of using certain tools, they must be well selected and be sufficient to inflict the bodily harm desired by the subject. It is noted that within the framework of criminal law, the situation provides additional characteristics of a socially dangerous act, necessary for the correct qualification. The authors draw attention to the fact that a robbery attack on a tax collector (unlike most of the acts provided for in Part 1 of Article 187 of the Criminal Code of Ukraine) requires the offender to undergo extensive training, in particular, to establish the peculiarities of the tax collectors’ performance of their professional duties. At the same time, the subject must foresee several scenarios of the development of a criminally illegal event, which should take into account potential attempts of resistance by persons against whom a robbery attack is committed. In this regard, unlike ordinary robbery attacks, a number of which are committed spontaneously or against random persons, an attack on cash collectors involves the creation of an appropriate environment. Often, such criminal offenses are committed in complicity due to the impossibility of realizing the intention without the involvement of outside help.Item Загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рудик, М. М.; Rudyk, M.В статті зауважено, що безпека особи виступає першоосновою безпеки суспільства і держави, і її реальний високий рівень і здатність гарантування державою свідчать про високі можливості соціуму і держави, а отже і високий рівень правової безпеки в цілому. Упевненість людини у можливостях реалізації власних інтересів додатково мотивує її до здійснення реально значущих дій для суспільства і держави. Відтак безпека особи виступає імперативом політики правової безпеки України. Проаналізовано, що практика забезпечення правової безпеки особи залишається неефективною, оскільки діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування у даній сфері значною мірою невпорядкована, а створення нової системи проходить вкрай повільно і суперечливо, не ґрунтується на достатніх науково-теоретичних напрацюваннях. Зокрема, не враховується, що на противагу домінуючій у минулому державоцентристській парадигмі права, право дедалі більше набуває людиноцентристського змісту, відповідно актуалізується проблема забезпечення правової безпеки саме особи [1]. Відсутність єдиної національної концепції боротьби зі злочинністю, неузгодженість загальнодержавних, регіональних, галузевих державних цільових програм соціальної профілактики за відповідними напрямами не сприяє запобіганню злочинності в країні. Таке становище не відповідає проголошеним конституційним положенням про соціальну, демократичну та правову державу, оскільки ситуація, що склалася, не враховує реалій сучасності. У статті констатовано, що проблема запобігання злочинності посідає особливе місце у становленні правової держави, створення якої неможливе без забезпечення активної наступальної діяльності у цьому напрямі та досягнення уповільнення темпів зростання злочинності рівня на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і громадськості, удосконалення законодавства, організації засобів і методів запобігання, виявлення та розслідування кримінальних правопорушень. Зроблено висновок, що важливим завданням у сфері законотворчої діяльності залишається робота зі створення нової парадигми законодавства, спрямованого, зокрема, на охорону дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту, забезпечення його безпеки, й створення збалансованої системи норм щодо адміністративних деліктів й кримінальних правопорушень у цій сфері на підставі внесених змін та доповнень. Розглянуті загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням слугуватимуть формуванню та розвитку кримінологічної політики у сфері БДР в Україні. The article notes that the safety of the individual is the primary basis for the safety of society and the state, and its real high level and ability to be guaranteed by the state testify to the high capabilities of society and the state, and therefore the high level of legal security in general. A person’s confidence in the possibilities of realizing their own interests additionally motivates them to take really significant actions for society and the state. Therefore, personal safety is an imperative of Ukraine’s legal security policy. It was analyzed that the practice of ensuring the legal security of a person remains ineffective, since the activities of state authorities and local self-government in this area are largely disordered, and the creation of a new system is extremely slow and contradictory, and is not based on sufficient scientific and theoretical studies. In particular, it is not taken into account that, in contrast to the state-centered paradigm of law that dominated in the past, law is increasingly acquiring a human-centered meaning, accordingly, the problem of ensuring the legal security of the individual is actualized. The lack of a unified national concept of combating crime, the inconsistency of state-wide, regional, and sectoral state targeted social prevention programs in the relevant areas does not contribute to the prevention of crime in the country. Such a situation does not correspond to the proclaimed constitutional provisions on a social, democratic and legal state, as the existing situation does not take into account the realities of the present. The article states that the problem of crime prevention occupies a special place in the establishment of a legal state, the creation of which is impossible without ensuring active offensive activity in this direction and achieving a slowdown in the rate of crime growth on the basis of clearly defined priorities, gradually increasing the efforts of the state and the public, improving legislation, organization of means and methods of prevention, detection and investigation of criminal offenses. It was concluded that an important task in the field of law-making activity remains the work on creating a new paradigm of legislation aimed, in particular, at the protection of road traffic and the operation of road transport, ensuring its safety, and the creation of a balanced system of norms regarding administrative delicts and criminal offenses in this area on based on the changes and additions. The considered general social measures for the prevention of criminal offenses will serve the formation and development of criminological policy in the field of RTS in Ukraine.Item Сучасна проблематика кримінального права та ключові ознаки військового злочину(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лаврьонов, Р. П.; Lavronov, R.Ця наукова стаття розглядає сучасну проблематику кримінального права та військових злочинів, зокрема визначення військового злочину та відповідальності за його вчинення, проблеми захисту прав жертв військових злочинів та розвитку міжнародного права у цій сфері. Поняття «воєнний злочин» має дуалістичну природу. У першу чергу, воєнний злочин є одним із видів міжнародного злочину, відповідальність за який встановлена рядом міжнародних договорів. У той же час більшість національних кримінальних законів встановлюють кримінальну відповідальність за воєнні злочини. Це є наслідком імплементації норм міжнародного кримінального права в національне. Воєнні злочини передбачені також і КК України. Видається, що це викликано, принаймні, трьома причинами: по-перше, КК України не використовує поняття «воєнний злочин» та, незважаючи на спільний родовий об’єкт цих діянь, передбачає відповідальність за їх вчинення у двох різних розділах: в Розділі ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» та в Розділі ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Особливої частини КК України. По-друге, протягом 23 років незалежності України нам вдавалось уникати військових конфліктів. Та, нарешті, по-третє, КК України 1960 року не виділяв міжнародні злочини в окрему Главу Особливої частини. Замість того міжнародні злочини, в тому числі й воєнні, були передбачені в Главі І «Злочини проти держави» та Главі ХІ «Військові злочини» Особливої частини КК України 1960 року. Стаття звертає увагу на необхідність розуміння коренів військових конфліктів та військових злочинів, а також на роль національних та міжнародних правозахисних організацій у попередженні та виявленні військових злочинів. У статті також згадується про можливість використання новітніх технологій для захисту прав людини в зоні конфлікту та виявлення та розслідування військових злочинів. Стаття містить важливі рекомендації та пропозиції для попередження військових злочинів та забезпечення відповідальності за їх вчинення, а також для захисту прав жертв військових злочинів. This scientific article examines the modern problems of criminal law and war crimes the definition of a war crime and responsibility for its commission, the problems of protecting the rights of victims of war crimes and the development of international law in this area. The concept of “war crime” has a dualistic nature. First of all, a war crime is one of the types of international crimes, the responsibility for which is established by a number of international treaties. At the same time, most national criminal laws criminalize war crimes. This is a consequence of the implementation of the norms of international criminal law into the national one. War crimes are also provided for by the Criminal Code of Ukraine. It seems that this is due to at least three reasons: firstly, the Criminal Code of Ukraine does not use the concept of “war crime” and, despite the common generic object of these acts, provides for liability for their commission in two different sections: in Section XIX “Crimes against of the established procedure for performing military service (war crimes)” and in Section XX “Crimes against peace, human security and international law and order” of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine. Secondly, during the 23 years of Ukraine’s independence, we managed to avoid military conflicts. But, thirdly, the Criminal Code of Ukraine in 1960 did not single out international crimes in a separate Chapter of the Special Part. Instead, international crimes, including military ones, were provided for in Chapter I “Crimes against the state” and Chapter XI “War crimes” of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine 1960 The article draws attention to the need to understand the roots of military conflicts and war crimes, as well as the role of national and international human rights organizations in the prevention and detection of war crimes. The article also mentions the possibility of using the latest technologies to protect human rights in the conflict zone and detect and investigate war crimes. The article contains important recommendations and proposals for the prevention of war crimes and ensuring accountability for their commission, as well as for the protection of the rights of victims of war crimes.Item Щодо питання методології наукових досліджень проблем кримінального права(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Колодін, Д. О.; Kolodin, D.; Степаненко, О. В.; Stepanenko, O.На сьогодні, розробка методології досліджень проблем кримінального права обумовлена внесенням змін до кримінального законодавства, що мають на меті робити його відповідним до міжнародних стандартів, а також стрімким науково-технологічним розвитком, що сприяє оновленню знань, а також збільшенням обсягу інформації, що викликає необхідність уточнення та перегляду в кримінально-правовій доктрині основних понять. Впровадження змін та вирішення проблемних питань стає можливими завдяки використанню відповідного інструментарію – методології. У статті з’ясовано сучасний стан методології наукових досліджень проблем кримінального права та визначено головні перспективні напрями її удосконалення. Визначено спірні аспекти щодо дефініції поняття методології, рівнів методології та підходів до проведення кримінально-правових досліджень, проаналізовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження та їх роль при аналізі проблем кримінального права. Зроблено висновок, що від застосування належної методології наукових досліджень залежить можливість отримання необхідних результатів щодо проблем кримінального права. Зауважено, що методологія може забезпечити комплексний розвиток науки кримінального права, розв’язання проблемних завдань, раціональне застосування раніше отриманих результатів, вироблення нових науково обґрунтованих теоретичних положень, а також пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування задля вирішення неузгодженостей та суперечностей у кримінальному праві. Звернено увагу на тенденції розвитку методології досліджень проблем кримінального права та особливості застосування окремих методів дослідження. Today, the development of the research methodology of criminal law problems is conditioned by the introduction of changes to criminal legislation aimed at making it conform to international standards, as well as rapid scientific and technological development, which contributes to updating knowledge, as well as increasing the volume of information, which causes the need for clarification and revision of basic concepts in the criminal law doctrine. Implementation of changes and resolution of problematic issues becomes possible thanks to the use of appropriate tools – methodology. The article clarifies the current state of the methodology of scientific research on the problems of criminal law and identifies the main promising directions for its improvement. Controversial aspects regarding the definition of the concept of methodology, levels of methodology and approaches to criminal-legal research are identified, general scientific and special research methods and their role in the analysis of criminal law problems are analyzed. It was concluded that the possibility of obtaining the necessary results regarding the problems of criminal law depends on the application of the proper methodology of scientific research. It is noted that the methodology can ensure the comprehensive development of the science of criminal law, the solution of problematic tasks, the rational application of previously obtained results, the development of new scientifically based theoretical provisions, as well as proposals and recommendations aimed at improving criminal legislation and the practice of its application in order to resolve inconsistencies and contradictions in criminal law. Attention is drawn to the trends in the development of the methodology of research on criminal law problems and the peculiarities of the application of certain research methods.Item Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, пов’язаного із викраденням, привласненням, вимаганням військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кіт, Р. Д.; Kit, R.Стаття присвячена суб’єктивним ознакам, визначені ознаки вина, мотив та мета при викраденні, привласненні, вимаганні військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Досліджуються думки науковців стосовно вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони кримінального правопорушення передбачено ст. 410 КК України. Висловлені власні думки стосовно форм вини, які можуть бути використані при вчинення викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Надалі розглядаються думки науковців стосовно поняття мети та мотиву аналізованого складу кримінального правопорушення. Надалі аналізується думка Верховного Суду з зазначеного питання. Запропоновані власні міркування та пропозиції щодо зміни теоретичного сприйняття мотиву та мети при вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 410 КК України. Крім того аналізується ставлення суду до факультативної ознаки кримінального правопорушення, а саме мотиву вчинення зазначеного правопорушення. Доводиться думка з приводу важливості визначення мотиву при вчиненні кримінального правопорушення. Наприкінці зроблені висновки та пропозиції, щодо удосконалення сприйняття суб’єктивних ознак проаналізованого кримінального правопорушення ст. 410 КК України «Викраденням, привласненням, вимаганням військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем». The article is devoted to subjective signs, the signs of guilt, motive and purpose are defined in the case of theft, appropriation, extortion by a serviceman of weapons, ammunition, explosives or other combat substances, means of transportation, military and special equipment or other military property, as well as their acquisition by fraud or abuse of office. The opinions of scientists regarding guilt as a mandatory feature of the subjective side of the crime are studied, provided for in Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine. Expressed personal opinions regarding the forms of guilt that can be used when committing abduction, appropriation, extortion by a serviceman of weapons, ammunition, explosives or other combat substances, means of transportation, military and special equipment or other military property, as well as taking possession of them by fraud or abuse official position. In the future, the opinions of scientists regarding the concept of the purpose and motive of the analyzed composition of the crime are considered. In the future, the opinion of the Supreme Court on the mentioned issue is analyzed. The proposed own considerations and proposals regarding the change in the theoretical perception of the motive and purpose when committing the crime provided for in Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine. In addition, the attitude of the court to the optional feature of a criminal offense, namely the motive for committing the specified offense, is analyzed. An opinion on the importance of determining the motive for committing a crime is presented. At the end, conclusions and suggestions are made regarding the improvement of the perception of subjective signs of the analyzed crime of Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine “Stealing, misappropriating, extorting weapons, military supplies, explosives or other munitions, means of transportation, military and special equipment or other military property by a serviceman, as well as taking possession of them by fraud or abuse of official position.”