Випуск № 4

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/39719

Browse

Now showing 1 - 20 of 38

Сучасний стан імплементації міжнародних кліматичних угод у національне законодавство держав
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Котвицька, К.; Kotvytska, K.
У статті досліджуються питання імплементації положень кліматичних угод у національне законодавство держав на сучасному етапі. Кліматична криза торкнулась кожного напрямку земної кулі і на сучасному етапі з’явилась реальна загроза для життя в цілому. На сьогоднішній день ми стали свідками негативних наслідків глобального потепління і маємо змогу спостерігати за надзвичайно напруженою ситуацією майже на свій планеті, а не в окремому регіоні або конкретній державі. Наразі постає питання належного міжнародно-правового регулювання у сферах, які охоплюють міжнародне співробітництво держав у покращенні клімату на планеті, безпечній підприємницькій діяльності та імплементації положень у національне законодавство. Дотримання загальноприйнятих положень міжнародних угод в сфері захисту навколишнього середовища та якісна реалізація на практиці є обов’язком кожної цивілізованої держави. Проте, процес імплементації у національне законодавство можливий лише при умовах суворого виконання всіх взятих на себе державою зобов’язань. Фундаментальним міжнародно-правовим документом стала Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату 1992 року. Це стало новим етапом посиленої співпраці держав з метою збереження планети і населення. У статті проаналізовано результати діяльності кліматичних самітів, на яких були підписані угоди про необхідність використання вуглецю в підприємницькій діяльності заради недопущення руйнування озонового шару та низка кліматичних угод які мають величезний вплив на міжнародне співробітництво держав. Проведений аналіз дає підстави зазначити про численні недоліки та не доопрацювання в існуючих міжнародних актах та про необхідність негайної редакції їх положень задля майбутнього всього людства. Усі діючи кліматичні угоди мають пройти обов’язкову редакцію виходячи із сьогоднішніх реалій. The article examines the issues of implementing the provisions of climate agreements into the national legislation of states at the current stage. The climate crisis has affected every direction of the globe and at the current stage, a real threat to life as a whole has appeared. To date, we have witnessed the negative consequences of global warming and have the opportunity to observe an extremely tense situation almost on our planet, and not in a separate region or a specific state. Currently, there is a question of proper international legal regulation in areas that include international cooperation of states in improving the climate on the planet, safe business activities and implementation of provisions in national legislation. Compliance with generally accepted provisions of international agreements in the field of environmental protection and quality implementation in practice is the duty of every civilized state. However, the process of implementation into national legislation is possible only under the conditions of strict fulfillment of all obligations undertaken by the state. The UN Framework Convention on Climate Change of 1992 became a fundamental international legal document. This became a new stage of enhanced cooperation of states with the aim of preserving the planet and the population. The article analyzes the results of climate summits, at which agreements were signed on the need to use carbon in business activities to prevent the destruction of the ozone layer, and a number of climate agreements that have a huge impact on the international cooperation of states. The conducted analysis gives reason to point out numerous shortcomings and lack of refinement in existing international acts and the need for immediate revision of their provisions for the future of all mankind. All current climate agreements must undergo a mandatory revision based on today’s realities.
Кримінально-правовий механізм передачі засудженого для обміну як військовополоненого: актуальні проблеми та способи їх розв’язання
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Вознюк, А. А.; Vozniuk, A.; Письменський, Є. О.; Pysmenskyi, Ye.
У статті досліджено актуальні проблеми звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого та сформульовано на цій основі пропозицій щодо їх розв’язання у спосіб удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України. Аналіз механізму передачі засудженого для обміну як військовополоненого через його звільнення від відбування покарання показує, що він має низку слабких місць, які здатні негативно впливати на розвиток кримінально-правових відносин в Україні. З-поміж іншого ідеться про таке: 1) відсутні належні умови, за наявності яких уможливлюється звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ті, які на сьогодні передбачені, не впливають на ефективність такого звільнення, не сприяють усталеній диференціації кримінально-правового впливу); 2) звільнення від відбування покарання згідно зі ст. 84-1 КК не залежить від того, чи досягнута (або може бути досягнута) мета призначеного покарання, і фактично становить акт прощання особи, що визначається єдиною потребою вивільнення осіб, яких полонила держава-агресор. Зазначені та інші недоліки кримінально-правової норми про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого сигналізують про те, що встановлений механізм такої передачі потребує істотного вдосконалення. Тому проаналізовано різні варіанти унормування кримінально-правового забезпечення обміну полонених. Найбільш оптимальним визнано комплексне розв’язання порушеної проблеми, за якого до засудженого, який передається для обміну як військовополоненого, застосовуватимуться диференційовані засоби кримінально-правового та кримінально-процесуального реагування залежно від категорії вчиненого злочину, а також інших релевантних факторів. До таких засобів може належати спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням та відстрочення виконання вироку (покарання). Водночас визнано недоцільним застосування в досліджуваних випадках помилування, амністії, політико-правового рішення або видачі чи передачі осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. The article examines issues of release from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision to hand over a convicted person for exchange as a prisoner of war and formulates, based on this, proposals for their solution in the way of improving criminal and criminal procedural law of Ukraine. Analysis of the mechanism of the transfer of a convicted person for exchange as a prisoner of war due to his release from serving his sentence shows that it has a number of weak points, which can negatively affect the development of criminal law relations in Ukraine. Among other things, it is about the following: 1) there are no proper conditions, in the presence of which it is possible to be released from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision to hand over a convicted person for exchange as a prisoner of war (those currently valid do not address the effectiveness such release, do not contribute to the established differentiation of criminal law influence); 2) exemption from serving a sentence in accordance with Art. 84-1 of the Criminal Code does not depend on whether the purpose of the punishment has been achieved (or can be achieved), and in fact constitutes an act of pardoning a person, determined by the sole need to release persons, who have been captured by the aggressor state. The specified and other shortcomings of the criminal law provision on release from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision on the transfer of a convicted person for exchange as a prisoner of war signal that the established mechanism of such transfer needs significant improvement. Various options for normalization of the criminal law input for the exchange of prisoners have been analyzed. The complex solution of the raised issues, according to which differentiated means of criminal law and criminal procedural response will be applied to the convict, who is transferred for exchange as a prisoner of war, depending on the category of the crime committed, as well as other relevant factors, is recognized as the optimal one. Such means may include a special type of exemption from serving a sentence with probation and a postponement of the sentence (punishment) execution. At the same time, the use of pardons, amnesties, political and legal decisions or the extradition or transfer of persons who have committed criminal offenses, was recognized as inappropriate in the investigated cases.
Зміст запиту про міжнародну правову допомогу
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коваль, О. І.; Koval, O.
Статтю присвячено сутності та аналізу змісту запиту про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні в стадії досудового розслідування відповідно до норм національного законодавства, з урахуванням міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених Україною з іноземними державами та ратифікованих Верховною Радою Україною, які є також його частиною. Водночас, міжнародне співробітництво виступає дієвим та легітимно-правовим способом досягнення завдання кримінального провадження, дотримання засад кримінального судочинства та забезпечення правопорядку на території державучасниць міжнародних договорів. Наголошено на тому, що задля досягнення основних цілей судочинства у кримінальному процесі, уповноважені органи України мають право звертатися за міжнародною правовою допомогою про проведення процесуальних дій у стадії досудового розслідування до компетентного органу іноземної держави. Окрім цього, Україна є стороною багатьох міжнародних договорів про правову допомогу, зокрема у кримінальних справах, у яких сформовано основні засади, обсяг, умови та види здійснення міжнародного співробітництва у кримінальному процесі. У статті досліджено та здійснено порівняльний аналіз змісту запитів про правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування за міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою та сформовано висновок про те, що більшість з них містить розширені умови, спрямовані на виконання, в повній мірі, запитуваних процесуальних дій. Водночас відмічено, що гарантією всебічного виконання запиту про правову допомогу, вчасного виявлення, фіксації та збирання необхідних доказів виступає повнота, якість та обґрунтованість його змісту. Відзначається, що проголошення Україною незалежності заклало основи для реформування всіх сфер суспільного життя, викорінення усталених правил поведінки та утворення нових, ефективних перспектив у розвитку, зокрема, кримінальних процесуальних правовідносин, з урахуванням інтеграційних процесів, а також вдосконалення вже існуючої співпраці. The article is devoted to the essence and analysis of the content of the request for international legal assistance when conducting procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation in accordance with the norms of national legislation, taking into account international agreements on legal assistance in criminal cases concluded by Ukraine with foreign countries and ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine. which are also part of it. At the same time, international cooperation acts as an effective and legitimate legal way to achieve the task of criminal proceedings, comply with the principles of criminal proceedings and ensure law and order in the territory of the states that are parties to international treaties. It is emphasized that in order to achieve the main goals of the judicial process in the criminal process, the admissible collection of evidence of criminal activity, the authorized bodies of Ukraine have the right to apply for international legal assistance on the conduct of procedural actions at the stage of pre-trial investigation to the competent body of a foreign state. In addition, Ukraine is a party to many international treaties on legal assistance, in particular in criminal cases, in which the basic principles, scope, conditions and types of international cooperation in the criminal process are formed. The article researched and carried out a comparative analysis of the content of requests for legal assistance during the conduct of procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation under international treaties of Ukraine, the consent of which was given to be binding by the Verkhovna Rada, and the conclusion was formed that most of them contain extended conditions , aimed at the full implementation of the requested procedural actions. At the same time, it was noted that the completeness, quality and reasonableness of its content is the guarantee of comprehensive fulfillment of the request for legal assistance, timely detection, recording and collection of the necessary evidence. It is noted that Ukraine’s declaration of independence laid the foundations for reforming all spheres of social life, eradicating established rules of conduct and creating new, effective perspectives in the development of, in particular, criminal procedural legal relations, taking into account integration processes, as well as improving existing cooperation.
Історичний шлях реєстрації речових прав на нерухоме майно
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ярославський, Я. Ю.; Yaroslavskyi, Ya.
У науковій статті розглянуто та висвітлено історичний шлях розвитку реєстрації речових прав на нерухоме майно. Досліджено етапи перебігу формування процесу фіксації речових прав на нерухоме майно починаючи з правління царя Хаммурапі. Відзначено перші кроки до поняття реєстру речових прав, на прикладі діяльності писарів-канцеляристів та інституту табеліону Стародавнього Риму. Розглянуто зародження вітчизняної практики розуміння речових прав та перших регуляторних нормативних актів під час існування Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Наголошено на значимість перших писемних реєстрових актів за часів Литовсько-Польської державності, що мали прямий суспільний вплив на український народ. Приділено увагу регресивному руху у писемному закріплені прав на період Козацько-Гетьманської державності України та національно-визвольної війни 1648–1654 рр. Визначено роль воєводських канцелярії та іпотечних книг у розвитку нотаріального посвідчення прав. Відокремлення у ХІХ ст. нотаріату від судової системи в частині реєстрації прав на нерухоме майно. Наголошено на особливостях перебігу речових прав в цілому та реєстраційним процесам у часи Радянської України. Досліджено низку нормативно-правовий документів того часу. Проведено аналітичний огляд нормативно формування поняття речових прав на нерухомість у початковий період незалежності України. Деталізовано документарне підґрунтя опису реєстраційного процесу, наголошено на проблематиці швидкої реалізації дієвого механізму обліку речових прав та державного аудиту об’єктів нерухомості всіх форм власності. Проаналізовано та досліджено законодавчі акти, підзаконні нормативні документи, що здійснюють державне регулювання у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно. Розглянуто складові реєстраційної структури за суб’єктною ознакою, а також об’єктами які підлягають реєстрації. The scientific article examines and highlights the historical path of development of registration of property rights to real estate. The stages of the process of formation of the process of fixing property rights to immovable property starting from the reign of King Hammurabi were studied. The first steps towards the concept of the register of property rights were noted, using the example of the activities of clerks and the institution of the tabelion of Ancient Rome. The origin of the domestic practice of understanding property rights and the first regulatory normative acts during the existence of Kyivan Rus and the Galicia-Volyn principality is considered. The importance of the first written registration acts during the time of the Lithuanian-Polish statehood, which had a direct social impact on the Ukrainian people, is emphasized. Attention is paid to the regressive movement in written fixed rights for the period of the Cossack-Hetman statehood of Ukraine and the National Liberation War of 1648–1654. The role of voivodeship offices and mortgage books in the development of notarial certification of rights is determined. Separation in the 19th century. notary from the judicial system in terms of registration of rights to real estate. The peculiarities of the course of property rights in general and registration processes in the times of Soviet Ukraine are emphasized. A number of regulatory and legal documents of that time were studied. An analytical review of the normative formation of the concept of property rights to real estate in the initial period of Ukraine’s independence was conducted. The documentary basis for the description of the registration process is detailed, the problem of rapid implementation of an effective mechanism for recording property rights and state audit of real estate objects of all forms of ownership is emphasized. Legislative acts, by-laws and regulatory documents implementing state regulation in the field of registration of property rights to immovable property have been analyzed and researched. The components of the registration structure by subject feature, as well as objects that are subject to registration, are considered.
Філософсько-правова природа свавілля в міжнародних відносинах
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Шульженко, Федір Пилипович; Shulzhenko, Fedir; Шульженко, Фёдор Филиппович
У статті із застосуванням сучасної методології пізнання теорії та практики міжнародно-правових відносин з’ясовується генеза та сутність свавілля як негативного соціального і правового явища в суспільних відносинах як окремих держав, так і в міжнародних відносинах. У науковому дослідженні застосовується науковий підхід, який надає можливість комплексно осягнути свавілля як антисоціальну і протиправну делінктовентну поведінку індивіда, її психолого-правові аспекти та мотиви, особливості репродукування в суспільній свідомості окремих соціальних спільнот, їх структуризації та легітимації в політичному процесі, приходу до влади, а також становлення свавільних авторитарних та вищих їх форм тоталітарних правових режимів. У статті викладені результати дослідження детермінантів, що сприяють появі свавілля в міжнародно-правових відносинах як в минулому, так і в сучасних умовах на межі XX−XXI сторіч. Серед них: юридична недосконалість системи світової і регіональної безпеки, яка була створена після другої світової війни та протистояння між військовими блоками НАТО і Варшавського договору, а також між ЄС і Радою економічної взаємодопомоги; зміна пріоритетів західними політиками у відношенні до системи соціальних цінностей і актуалізація питань економічної безпеки їх держав, розширення ними співпраці з авторитарними режимами в питаннях обміну передовими технологіями, товарами і послугами; тотальний страх керівників міжнародних організацій і країн західної демократії перед шантажем і погрозами з боку авторитарних держав; бездіяльність міжнародних безпекових організацій, неконкретність та суперечливість норм міжнародно-правових актів, що визначають юридичний статус цих організацій та процедуру застосування санкцій до суб’єктів правовідносин, що порушують міжнародний правопорядок; зниження ролі права і домінування політичного компонента в міжнародних відносинах; недосконала система превентивних заходів щодо обмеження свавілля, поширення зброї масового враження, денуклеаризації, що призвело до воєнного посилення авторитарних режимів, їх консолідації і протистояння з демократичним світом; деструктивна політика шредер-меркелізму в питаннях правового, політичного та економічного співробітництва між державами, примирення з державами – порушниками норм міжнародного права, заморожування регіональних конфліктів між суб’єктами міжнародного права. В статті окреслюються можливі юридичні процедури попередження та унеможливлення свавілля в міжнародних відносинах, порушення міжнародного і, зокрема, міжнародного гуманітарного права. Акцентується увага на інтеграції свавільних режимів сучасності, їх негативний вплив на діяльність міжнародних та міжнародно-безпекових організацій, міждержавні відносини, викладається авторська позиція щодо юридичних та політичних перспектив унеможливлення свавільної поведінки суб’єктів міжнародних відносин. The genesis and essence of arbitrariness as a negative social and legal phenomenon in social relations of both individual states and in international relations is clarified in the article using modern methodology of cognition of the theory and practice of international legal relations. The scientific research applies a scientific approach that makes it possible to holistically comprehend arbitrariness as an antisocial and unlawful tortious behavior of an individual, its psychological and legal aspects and motives. Also the peculiarities of reproduction in the public consciousness of individual social communities, their structuring and legitimization in the political process, coming to power, as well as the formation of arbitrary authoritarian and their highest forms of totalitarian legal regimes are applied. The results of the study of determinants that contribute to the emergence of arbitrariness in international legal relations both in the past and in modern conditions at the turn of XX–XXI centuries are set out in the article. Among them: legal imperfection of the system of global and regional security, which was created after the Second World War and the confrontation between the military blocs of NATO and the Warsaw Pact, as well as between the EU and the Council for Mutual Economic Assistance; change of priorities by Western politicians in relation to the system of social values and actualization of the issues of economic security in their states, expansion of cooperation with authoritarian regimes in the exchange of advanced technologies, goods and services; total fear of the leaders of international organizations and Western democracies of intimidation and threats from authoritarian states; inactivity of international security organizations, uncivilly and contradictory norms of international legal acts that define the legal status of these organizations and the procedure for applying sanctions to subjects of legal relations that violate the international legal order; reduction of the role of law and dominance of the political component in international relations; imperfect system of preventive measures to limit arbitrariness, proliferation of weapons of mass destruction, denuclearization, which led to the military strengthening of authoritarian regimes and their consolidation and confrontation with the all democratic world; destructive policy of Schroeder-Merkelism in the issues of legal, political and economic cooperation between states, reconciliation with states which are violators of international law, freezing of regional conflicts between subjects of international law. Possible legal procedures for preventing and making arbitrariness impossible in international relations, violations of international and, in particular, international humanitarian law are outlined. Attention is focused on the integration of arbitrary current regimes and their negative impact on the activities of international and international security organizations, interstate relations. The author’s position on the legal and political prospects of preventing arbitrary behavior of subjects of international relations is presented.
Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ткаченко, В. В.; Tkachenko, V.
Стаття присвячена проблемам дослідження вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду. Вивчення історичного аспекту даної форми співучасті має важливе значення у контексті дослідження та оцінки відповідних положень чинного Кримінального кодексу України. Акцентується увага на тому, що чимало основних положень сучасної вітчизняної кримінально-правової науки є результатом плідної праці криміналістів XIX початку XX століття. Зазначається, що дореволюційній літературі не було вироблено загального підходу до тлумачення вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті. Це виявляється насамперед у різноманітності термінів, якими вона позначається. Вживається «співучасть за попередньою змовою групою осіб», «зговір», «змова», «комплот». Загалом, при характеристиці даної форми співучасті, науковці вважають за доцільне звернути увагу на момент вчинення кримінального правопорушення. Звертається увага, що науковці того періоду пишуть по різному, зокрема, одні вказують, що така змова може відбутися – заздалегідь домовленого злочину (В.В. Єсіпов, П.Д. Калмиков, О.Ф. Кістяківський); конкретніше висловлюється С. Будзинський – на стадії готування; ще інші – на місці вчинення злочину (С.В. Познишев, І.Я. Фойніцький – не тільки за умови попереднього формування змови, але й у випадку спільної злочинної діяльності пр. скопі, що раптово створився; окремі ж автори вважають, що вона може відбутися як до самого вчинення злочину, так і передувати йому (Л.С. Белогриць-Котляревський) Змісту самої змови як такої уваги не надається. Однак, С.В. Познишев зауважив про те, щоб кожен із учасників хоча б у загальних рисах знав про діяльність інших осіб. Змова може здійснюватися у формі конклюдентних дій (І.Я. Фойніцький), мовчазних вчинків (П.П. Пусторослєв). Завдяки аналізу різноманітних думок вчених дореволюційного періоду робиться загальний висновок, що вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб має всі ознаки сучасної форми співучасті. Така наближеність, вочевидь, доводить високий рівень розвитку дореволюційної кримінально-правової доктрини, причому не дивлячись на відсутність чіткості як у вживанні термінології, так і на її різноманітність. The article is devoted to the problems of researching the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons in the works of scientists of the pre-revolutionary period. Studying the historical aspect of this form of complicity is important in the context of research and assessment of relevant provisions of the current Criminal Code of Ukraine. Attention is focused on the fact that many of the main provisions of modern domestic criminal law science are the result of the fruitful work of criminologists of the 19th and early 20th centuries. It is emphasized that in the pre-revolutionary literature there was no general approach to the interpretation of the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons as a form of complicity. This is evident primarily in the variety of terms by which it is denoted. “complicity by prior conspiracy by a group of persons”, “conspiracy”, “conspiracy”, “conspiracy” is used. In general, when characterizing this form of complicity, scientists consider it expedient to pay attention to the moment of committing a criminal offense. Attention is drawn to the fact that scientists of that period write in different ways, in particular, some indicate that such a conspiracy can take place – a prearranged crime (V.V. Yesipov, P.D. Kalmykov, O.F. Kistyakivskyi); S. Budzynskii expresses himself more specifically – at the stage of preparation; still others – at the scene of the crime (S.V. Poznyshev, I.Ya. Foynitskyi – not only on the condition of the prior formation of a conspiracy, but also in the case of joint criminal activity of the pr. skopi, which was suddenly created; some authors believe that it can take place both before the commission of the crime itself and before it (L.S. Belogryts-Kotlyarevskyi) The content of the conspiracy itself is not given attention as such. However, S.V. Poznyshev noted that each of the participants, at least in general terms knew about the activities of other persons Conspiracy can be carried out in the form of conclusive actions (I.Ya. Foynitskyi), silent actions (P.P. Pustoroslev). Thanks to the analysis of various opinions of scientists of the pre-revolutionary period, a general conclusion is made that the commission of a criminal offense by a prior conspiracy by a group of persons has all the signs of a modern form of complicity. Such closeness obviously proves the high level of development of the pre-revolutionary criminal legal doctrine, despite the lack of clarity both in the use of terminology and its diversity.
Розвиток європейської та вітчизняної наукової доктрини та правозастосування щодо діяльності органів кримінальної юстиції
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.
Стаття присвячена дослідженню діяльності органів кримінальної юстиції щодо розуміння доктринальної та правозастосовної практиці. Аналізується поняття доктрина в широкому та галузевому сприйняті дійсності, розглядається відмінність понять «право» та «форма права». Наводиться аналіз ґенези розуміння доктринальних понять починаючи з Августина та Фомі Аквінського до робіт римських юристів та практиків, а також англійських вчених. Крім аналізу історичного виникнення доктрини в статті аналізується ступінь впливу правових доктрин на законодавця та правотворчий процес, так само як і форми їх прояву в різних державах, далеко не завжди однакові, тож стаття розкриває особливості доктринальної думки Франції, Німеччини, Італії, Англії та США. Більшість країн використовують доктрину як основу судового рішення передбачає відсутність при розгляді справи судової прецеденту, необхідної норми статутного права чи звичаю. Тому при розгляді спірних питань сторони, які беруть участь у судовому процесі, зверталися до відомих юристів з проханням викласти свою думку щодо тих чи інших проблем застосування права. Проаналізовані особливості доктринального ставлення англосаксонської системі права та романо-германської системи права. Розглянуто як впливає трансформація поглядів на доктринальні погляди державі. Надалі проаналізовано Україну як незалежну країну, яка належить романо-германської системі права. Як наслідок різного трактування навіть однойменних правових інститутів, відторгнення практикою моделей, розроблених вітчизняним законодавцем на основі зарубіжного досвіду. Роль правової доктрини як джерела права виявляється в тому, що вона створює поняття та конструкції, якими користуються як правотворчі, так і правозастосовні органи. Міжнародний досвід свідчить, що одним із основних суб’єктів нормотворчої діяльності в розвинутих демократичних країнах є міністерство юстиції. The article is devoted to the study of the activities of the criminal justice bodies regarding the understanding of doctrinal and law enforcement practice. The concept of doctrine in the broad and branch perception of reality is analyzed, the interchangeability of the concepts “law” and “form of law” is considered. An analysis of the genesis of the understanding of doctrinal concepts is given, starting with Augustine and Thomas Aquinas and ending with the works of Roman lawyers and practitioners, as well as English scientists. In addition to the analysis of the historical emergence of the doctrine, the article analyzes the degree of influence of legal doctrines on the legislator and the law-making process, as well as the forms of their manifestation in different states, which are far from always the same, so the article reveals the peculiarities of the doctrinal thought of France, Germany, Italy, England and the USA. Most countries use the doctrine as the basis of a court decision, which assumes the absence of a court precedent, a necessary rule of statutory law or custom when considering a case. Therefore, when considering controversial issues, the parties participating in the court process turned to well-known lawyers with a request to express their opinion on certain problems of the application of the law. The peculiarities of the doctrinal attitude of the Anglo-Saxon legal system and the Romano-Germanic legal system are analyzed. It is considered how the transformation of views affects the doctrinal views of the state. In the future, Ukraine is analyzed as an independent country belonging to the Romano-Germanic legal system. As a result of different interpretations even of legal institutions of the same name, the practice of rejecting models developed by the domestic legislator based on foreign experience. The role of legal doctrine as a source of law is manifested in the fact that it creates concepts and constructions that are used by both law-making and law-enforcing bodies. International experience shows that one of the main subjects of rule-making activity in developed democratic countries is the Ministry of Justice.
Концептуальні засади підготовки та діяльності персоналу органів і установ пенітенціарної системи
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Іваньков, І. В.; Ivankov, I.; Целуйко, М. Ф.; Tseluiko, M.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам реформування системи кадрового забезпечення діяльності органів та установ пенітенціарної системи України, що є складовою правоохоронних органів України, однією з найважливіших ланок цієї державної структури. Ефективність діяльності пенітенціарної системи безпосередньо залежить від стану кадрів, стабільності колективів співробітників, рівня їх кваліфікації, досвіду роботи, моральних і ділових якостей. Практика показує, що недоліки у роботі органів і установ пенітенціарної системи, надзвичайні події, корупція, ускладнення оперативної обстановки тісно пов’язані з недоліками у кадровому забезпеченні їхньої діяльності. З урахуванням завдань, які вирішує персонал органів і установ пенітенціарної системи, умови його роботи визнаються виключно складними, а праця дуже важливою та необхідною. Персонал органів і установ пенітенціарної системи повинен формуватися цілеспрямовано, що дозволить встановити його оптимальну професійну та структуру, забезпечити раціональний розподіл та завантаження співробітників. Робота з кадрового забезпечення включає, перш за все, набір, розстановку кадрів, їх професійне навчання, проведення атестації співробітників, їх перепідготовку і підвищення кваліфікації та формування резерву. Сучасні методи вдосконалення кадрового забезпечення повинні ґрунтуватись на активному використанні можливостей ринку праці, формуванні кадрової політики, удосконаленні механізмів інноваційного розвитку технологій управління кадрами в органах і установах пенітенціарної системи. Стратегія реформування пенітенціарної системи на період до 2026 р. визначає, що ефективність реформування пенітенціарної системи залежить від рівня підготовки її кадрового складу, тому реалізація стратегічної цілі передбачає формування вмотивованого та високопрофесійного персоналу органів і установ пенітенціарної системи, здатного виконувати функції виправлення і ресоціалізації засуджених на основі найсучасніших підходів і методів роботи, а також створення за новими стандартами належних умов праці та соціального захисту персоналу. This scientific article is devoted to the actual problems of reforming the system of staffing the activities of the organs and institutions of the penitentiary system of Ukraine, which is one of the most important parts of the law enforcement agencies of Ukraine. The penitentiary system is an integral part of the law enforcement agencies of Ukraine, one of the most important links in this state structure. The effectiveness of the penitentiary system directly depends largely on the state of personnel, the stability of staff teams, their level of qualification, work experience, moral and business qualities. Practice shows that omissions in the work of institutions of the penitentiary system, emergencies, corruption, complications of the operational situation are closely related to shortcomings in the staffing of their activities. Taking into account the tasks that the staff of penitentiary institutions solves, their working conditions are recognized as extremely difficult, and work is very important and necessary. The staff of the institution is formed purposefully. This allows you to establish its optimal professional and structure, to ensure the rational distribution and workload of employees. Work on staffing includes, first of all, recruitment, selection, placement of personnel, professional training of personnel, certification of employees, retraining and advanced training of employees, induction and formation of a reserve of personnel. Modern methods of improving the staffing of the penitentiary system are based on the active use of labor market opportunities, the formation of personnel policy, and the improvement of mechanisms for the innovative development of personnel management technologies in penitentiary institutions. Methods for improving the staffing of the penitentiary system are based on the principles of legal regulation and the development of standards for human resource management. The Strategy for reforming the penitentiary system until 2026 determines that the effectiveness of reforming the penitentiary system depends on the level of training of its personnel. Therefore, the implementation of the strategic goal involves the formation of motivated and highly professional personnel of the organs and institutions of the penitentiary system, capable of performing the functions of correction and resocialization of convicts based on modern approaches to working methods, as well as the creation of appropriate working conditions and social protection of personnel that meet modern standards.
Зміст та часові координати захисту права, яке набуває добросовісний суб’єкт при отриманні речі від неповноважного відчужувача
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Ця стаття присвячена дослідженню актуального питання про правовий статус особи, котра добросовісно набула майно у неповноважного традента і продовжує утримувати його. Яке право при цьому отримує окупант. В наукових працях уже не є актуальним питання, що взагалі ніякого повноваження не набувається, бо той, хто передав річ, не мав на це права. Сьогодні дослідники єдині, що набувач отримує право, але існують принципові розбіжності щодо змісту його: одні наполягають, що набувається власність, інші доводять, що то є право на безтитульне володіння. Автор підтримує концепцію, за якою у разі, коли майно вибуло з володіння власника без дефекту його волі (не було вкрадене чи загублене тощо) добра совість набувача є тим чинником, який зумовлює перехід до нього власності в момент передачі речі. Розвиваючи цю тезу, доводиться, що віндикаційний процес у такому випадку не є належним способом захисту втраченого володіння, бо позивач вже на час розгляду спору не є його суб’єктом. Адже ст. 330 ЦК чітко каже, що добросовісний набувач отримує власність на майно від неповноважного традента вже в момент його передачі. Відтак заперечення проти віндикації мають значення як аргумент про наявність права у відповідача і відсутність його у позивача, а не є фактором, що обумовлює відібрання майна чи залишення його у окупанта. При пред’явленні віндикаційного позову у такому разі набувач, всупереч поширеній у літературі та правозастосовній практиці думці, має посилатися на свою добру совість, застосовуючи правило статті 330 ЦКУ, а не ст. 388 ЦКУ. Таким чином, він протиставлятиме вимозі про витребування майна своє право власності, і позивачеві суд повинен відмовити саме в силу відсутності у нього того повноваження, за захистом якого він звернувся. Також у роботі спростовується доктринальна парадигма стосовно того, що набувач отримує право володіння, що може перетворитися у власність тільки після відмови суду у віндикації. Основним недоліком такої правової побудови є те, що поза регулюванням залишається належність права власності у випадку, якщо віндикаційний позов взагалі не буде пред’явлений. В такому разі, якщо слідувати коментованому правилу, наявність у добросовісного набувача права власності та момент його виникнення буде залежати від існування такого позову. This article is devoted to the study of the topical issue of the legal status of a person who in good faith has acquired property from an unauthorized third party and continues to maintain it. What right does the occupier get? In scientific works, the question that no authority is acquired at all is no longer relevant, because the one who transferred the thing did not have the right to do so. Today, researchers agree that the acquirer receives the right, but there are fundamental disagreements about its content: some insist that ownership is acquired, others prove that it is the right to untitled possession. The author supports the concept that, in the event that the property left the owner’s possession without a defect of his will (it was not stolen or lost, etc.), the good conscience of the acquirer is the factor that determines the transfer of ownership to him at the time of the transfer of the thing. Developing this thesis, it is proved that the vindication process in such a case is not a proper way to protect the lost possession, because the plaintiff is not its subject at the time of the dispute. After all, Art. 330 of the Civil Code clearly states that a bona fide acquirer receives ownership of property from an unauthorized third party at the moment of its transfer. Therefore, objections to vindication are important as an argument that the defendant has a right and the plaintiff does not have it, and is not a factor determining the taking of property or leaving it with the occupier. When presenting a vindication claim in such a case, the acquirer, contrary to the opinion widespread in the literature and law enforcement practice, must refer to his good conscience, applying the rule of Article 330 of the Civil Code, and not Art. 388 of the CCU. Thus, he will oppose the demand for the claim of property with his right of ownership, and the court should refuse the claimant precisely because he does not have the authority for the protection of which he applied. Also, the work refutes the doctrinal paradigm regarding the fact that the acquirer receives the right of possession, which can turn into ownership only after the court refuses to vindicate. The main disadvantage of such a legal construction is that the property right remains outside the regulation in the event that a vindication claim is not filed at all. In such a case, if the commented rule is followed, the availability of the bona fide acquirer of the right of ownership and the moment of its occurrence will depend on the existence of such a claim.
Правове регулювання діяльності військово-морських сил Франції у ХVІІ–ХVІІІ сторіччях
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Борисов, Є. М.; Borysov, Ye.
Стаття присвячена характеристиці механізмів, джерел, передумов та наслідків розвитку військово-морського статутного права у Нові Часи на прикладі королівської Франції. Автором доведене, що основною специфікою вказаних механізмів була максимальна бюрократизація відносин, властива континентальним абсолютним монархіям, за якою ключові рішення з питань статусу та розвитку, фінансової та кадрової політики французького флоту формувалися та реалізовувалися не сувереном чи Адміралом Франції, а в секретаріаті Державного морського департаменту, що діяв з 1670 р. Водночас автором вказане на істотний вплив на відповідні відносини рудиментів феодального ладу, які знайшли своєї відображення у механізмах формування та несення служби офіцерським складом, а також у діяльності морських прево, які успадкували свій функціонал, як правохоронно-каральний так й квазі-судовий від аналогічних службовців королівської армії періоду Середньовіччя. Констатується, що регламентація діяльності саме французького флоту, на відміну від британського, ґрунтується на тісному зв’язку ескадр та кораблів із конкретними арсеналами та військово-морськими базами, та водночас на наявній системі контролю за діяльністю флоту з боку цивільних чиновників морського департаменту. Це призводило до вирішальної ролі інтендантів, комісарів та комендантів портів у вирішенні будьяких флотських питань. Відзначене що у вимірі дрібних дисциплінарних покарань французький флот зазначеного періоду цілком залежав від розсуду командирів кораблів, та ці покарання стосувалися виключно рядового складу та були насамперед тілесними. Водночас у вимірі кримінальних покарань для матросів діяли відповідні доволі архаїчні процедури, які, хоча й поступово відійшли від «суду прево», не носили характер повноцінного судового процесу та за рівнем правової урегульованості значно поступалися британським стандартам. При цьому масове застосування катувань проти обвинувачених та навіть засуджених матросів контрастувало із практичною неможливістю притягнення офіцерів флоту до юридичної відповідальності за дійсно небезпечні вчинки. The article is devoted to the characteristics of the mechanisms, sources, prerequisites and consequences of the development of naval statutory law in the New Times on the example of Royal France. The author proved that the main specificity of these mechanisms was the maximum bureaucratization of relations, typical of continental absolute monarchies, according to which key decisions on the status and development, financial and personnel policy of the French Royal Fleet were formed and implemented not by the sovereign or by Admiral of France, but in the secretariat of the State Maritime Department. which operated since 1670. At the same time, the author pointed out the significant influence on the relevant relations of the vestiges of the feudal system, which were reflected in the mechanisms of formation and service of the officer corps, as well as in the activities of marine prevos, who inherited their functionality, both law enforcement, punitive and quasi-judicial, from similar employees of the royal army of the Middle Ages. It is noted that the regulation of the activities of the French Royal Fleet, in contrast to the British, is based on the close connection of squadrons and ships with specific arsenals and naval bases, and at the same time on the existing system of control over the activities of the fleet by civilian officials of the marine department. This led to the decisive role of quartermasters, commissioners and commandants of ports in solving any naval issues. It is noted that in terms of minor disciplinary punishments, the French Royal Fleet of the specified period depended entirely on the discretion of ship commanders, and these punishments concerned only the rank-and-file and were primarily corporal. At the same time, in terms of criminal punishments for sailors, there were corresponding rather archaic procedures, which, although they gradually moved away from the “prevo court”, did not have the character of a full-fledged judicial process and, in terms of legal settlement, were significantly inferior to British standards. At the same time, the mass use of torture against accused and even convicted sailors contrasted with the practical impossibility of bringing naval officers to legal responsibility for truly dangerous acts.
Поняття та види джерел кримінально-правової політики
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Острогляд, О. В.; Ostrohliad, O.
В даній статті розглядається багатоманітність підходів до поняття джерельної бази кримінально-правової політики. Розкрито характеристику основного підходу до розуміння джерел кримінально-правової політики при якому перелічуються види джерел, які в сукупності і є джерелами кримінально-правової політики. При характеристиці джерел враховано сучасні зміни до чинного законодавства України, зокрема, щодо реформування судових органів. Акцентовано увагу на окремих аспектах дії кримінального закону, а саме, щодо визнання джерелом законів, які вже припинили свою дію. Окрему увагу приділено дискусійним моментам визнання джерелом судового прецеденту. Акцентовано увагу на тому, що прецедент в Україні, незважаючи на теоретичне невизнання, має широке практичне застосування. Вказано на можливості визнання такими рішень Конституційного Суду України, Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини. Загалом охарактеризовано наступні види джерел кримінально-правової політики: Конституція України; Закони України (в першу чергу, Кримінальний кодекс України та інші закони); підзаконні нормативно-правові акти, в випадку якщо вони визначають концептуальні підходи кримінально-правової політики, або конкретні заходи її реалізації; судовий прецедент (Рішення ЄСПЛ щодо України, а також рішення, які містять усталену правову позицію ЄСПЛ; Рішення Конституційного Суду України; Постанови Пленуму Верховного Суду України коли вони визначають загальні засади, напрями та межі застосування матеріального кримінального права та при визначенні конкретних напрямів та меж застосування кримінального закону, що визначає відповідальність за конкретні види злочинних діянь; Правові позиції Верховного Суду); Міжнародні договори, ратифіковані Україною, які так чи інакше впливають на національне кримінальне законодавство. This article examines the diversity of approaches to the concept of the source base of criminal law policy. The characteristics of the main approach to understanding the sources of criminal law policy are disclosed, in which the types of sources that are collectively the sources of criminal law policy are listed. When characterizing the sources, modern changes to the current legislation of Ukraine, in particular, regarding the reform of judicial bodies, are taken into account. Attention is focused on certain aspects of the operation of the criminal law, namely, regarding the recognition as a source of laws that have already ceased to be in effect. Particular attention is paid to the debatable points of recognition as a source of judicial precedent. Attention is focused on the fact that the precedent in Ukraine, despite theoretical non-recognition, has a wide practical application. The possibilities of recognizing such decisions of the Constitutional Court of Ukraine, the Supreme Court, and the European Court of Human Rights are indicated. In general, the following types of sources of criminal law policy are characterized: the Constitution of Ukraine; Laws of Ukraine (primarily, the Criminal Code of Ukraine and other laws); subordinate legal acts, if they determine the conceptual approaches of the criminal law policy, or specific measures for its implementation; judicial precedent (Decisions of the ECHR regarding Ukraine, as well as decisions that contain the established legal position of the ECHR; Decisions of the Constitutional Court of Ukraine; Resolutions of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine when they determine the general principles, directions and limits of application of substantive criminal law and when determining specific directions and limits of application criminal law, which defines responsibility for specific types of criminal acts; legal positions of the Supreme Court); International treaties ratified by Ukraine, which affect the national criminal legislation in one or another way.
Особливості застосування зменшеної періодичності перевірок вантажів державними ветеринарними інспекторами в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кульгавець, Х. Ю.; Kulhavets, Kh.; Талама, А. В.; Talama, A.
Пропонована стаття присвячена правовому аналізу чинних норм, що регламентують окремі аспекти державного контролю за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин. Основна увага публікації зосереджена на тлумаченні п. 5 Розділу IV Порядку визначення та застосування періодичності документальних перевірок, перевірок відповідності, фізичних перевірок, лабораторних досліджень (випробувань) вантажів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.10.2018 № 501. З’ясовано, що зменшення періодичності фізичних перевірок та лабораторних досліджень (випробувань) може бути застосовано лише до вантажів з продуктами, які походять з потужності, щодо якої за попередні два роки відсутня історія ввезення (пересилання) на митну територію України (крім тих, що переміщуються з метою транзиту), лише після підтвердження відповідності законодавству України десяти вантажів поспіль. Визначено категорії вантажів з продуктами щодо яких можуть бути застосовані загальні умови зменшення періодичності фізичних перевірок та лабораторних досліджень (випробувань). Наведено дефініцію поняття фізичної перевірки на державному кордоні та її складові. Встановлено, що на час дії воєнного стану в Україні у державних службовців, уповноважених на проведення ветеринарного контролю на кордоні, відсутні будь-які підстави щодо перевірки/аналізу історії ввезення (пересилання) вантажів на митну територію України, а здійснення цих заходів є прямим порушенням принципів діяльності державного органу, яким є Держпродспоживслужба. The proposed article is devoted to the legal analysis of the current legislation, which regulates certain aspects of the implementation of state control measures for compliance with the legislation on food products, feed, by-products of animal origin, animal health and well-being. The main focus of the publication is on interpretation of paragraph 5 of Section IV of the Procedure for determining and applying the periodicity of documentary checks, compliance checks, physical checks, laboratory studies (tests) of goods imported (forwarded) to the customs territory of Ukraine, approved by the order of the Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine № 501 dated 19.10.2018, is subject to interpretation. It was found that the reduction in the frequency of physical inspections and laboratory research (tests) can be applied only to cargoes with products that come from a facility for which there is no history of importation (forwarding) to the customs territory of Ukraine in the previous two years (except for those that are moved for the purpose of transit), only after confirmation of compliance with the legislation of Ukraine for ten consecutive cargoes. It was determined categories of cargoes with products for which general conditions can be applied to reduce the frequency of physical inspections. It is noted that the reduced frequency of inspections applies exclusively to physical inspections and laboratory studies (tests). The definition of the concept of physical inspection at the state border and its components is given. It was designated that during the period of martial law in Ukraine, civil servants authorized to carry out veterinary control do not have any grounds for checking/analyzing the history of the importation (forwarding) of goods to the customs territory of Ukraine, and its implementation of these measures is a direct violation of the principles activities of the state body, which is the State Production and Consumer Service.
Речові докази у кримінальному процесі: окремі питання теорії і практики
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Глобенко, Г. І.; Hlobenko, H.
У науковому дослідженні здійснено системний аналіз окремих аспектів інституту речових доказів у кримінальному процесі України. Зокрема, на підставі загальнонаукових, спеціальних методів, що ґрунтуються на теорії пізнання соціально-правових явищ детально досліджуються деякі історичні джерела права, аналізуються погляди провідних науковців з низки питань, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Акцентується увага на тому, що законодавче врегулювання переліку матеріальних об’єктів, які на різних етапах розвитку нашої держави відносились до речових доказів, а також процесуального порядку їх виявлення, вилучення, оформлення і зберігання відбувалось вкрай не послідовно. Наголошується на тому, що одним з перших нормативно-правових актів, який здійснював регламентацію окреслених вище питань і розповсюджував свою юрисдикцію на частину території України, що входила до складу російської імперію є Статут кримінального судочинства 1864 р. Втім, у кримінальному процесуальному законодавстві, що діяло на території західноукраїнських земель, однозначного підходу до використання терміну «речові докази» і визначення кола предметів, що належать до їх переліку, законодавцем не було сформовано. Узагальнення правозастосовної діяльності вказує на те, що в Україні відсутня єдність підходів слідчих, дізнавачів, прокурорів і науковців щодо необхідності винесення постанови про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів. З огляду на вказане викладено авторське бачення вирішення цього питання. Звертається увага на те, що законодавець у приписах чинного КПК України залишив поза уваги питання процедури фіксування у кримінальному провадженні потерпілим та стороною захисту ознак виявленого матеріального об’єкта для набуття ним статусу речового доказу. Зважаючи на це запропоновано деякі пропозиції щодо внесення змін і доповнень до положень кримінального процесуального законодавства. The scientific study carried out a systematic analysis of certain aspects of the institution of material evidence in the criminal process of Ukraine. On the basis of general scientific, special methods based on the theory of knowledge of socio-legal phenomena, some sources of law are studied in detail, the views of lawyers on a number of issues directly related to the topic of the study are analyzed. Attention is drawn to the fact that the legislative regulation of the list of material objects, which at various stages of the development of our state were considered tangible evidence, as well as the procedural order of their discovery, extraction, registration and storage was extremely inconsistent. It is emphasized that one of the first normative legal acts, which regulated the issues outlined above and extended its jurisdiction to part of the territory of Ukraine that was part of the Russian Empire, is the Statute of Criminal Justice of 1864. However, in the criminal procedural legislation that was in force on the territory of Western Ukrainian lands, an unambiguous approach before the use of the term “physical evidence” and the definition of the range of items belonging to their list, was not formed. The generalization of law enforcement activities indicates that in Ukraine there is no unity of approaches of investigators, investigators, prosecutors and scientists regarding the need to issue a resolution on the recognition and attachment of physical evidence to the materials of criminal proceedings. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. Attention is drawn to the fact that the legislator in the prescriptions of the current Code of Civil Procedure of Ukraine left out of consideration the issue of the procedure for recording in criminal proceedings by the victim and the defense party the signs of the identified material object in order for it to acquire the status of physical evidence. In view of the above, some suggestions for improving the provisions of the criminal procedural legislation were proposed.
Юридична відповідальність адміністративного характеру за порушення у сфері фінансово-податкової політики в Україні: історико-правові моделі та праобрази
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Гусейнов, Ільгар Вугар огли; Huseinov, Ilhar
Наукова стаття присвячена дослідженню та комплексному аналізу юридичної відповідальності адміністративного характеру за порушення у сфері фінансово-податкової політики в Україні з позицій історико-правових моделей та праобразів. Аргументовано показано, що до початку ХХ століття наука адміністративного права відзначалась не досить численними науковими здобутками, але їх значення полягає у тому, що їх загальнотеоретичні засади використовують й сьогодні. Водночас, в цілому питання адміністративної відповідальності розглядались та впроваджувались досить слабко та мінливо, що було пов’язано із пріоритетом кримінально-правових методів правового регулювання та застосування його заходів і механізмів в умовах застосування інституту відповідальності. Яскравим підтвердженням зазначеної тези є той факт, що вперше кодифікований нормативно-правовий акт присвячений адміністративним правопорушенням та відповідальності з’явився лише у першій половині ХХ століття. Зроблено висновок, що до середини ХХ століття так і не було створено систематизованого законодавства присвяченого адміністративній відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, а перші законодавчо-визначені адміністративні стягнення характеризувались чітким кримінально-репресивним характером. Зазначені обставини цілком справедливо можна пояснити тим, що наявність чітких правових норм обмежувало б владу у своїх правомочностях по відношенню до платників податків. Між тим, в процесі правозастосовчої практики і законодавчої діяльності, податкова відповідальність поступово розгалужувалась на кримінальну та адміністративну, при чому, остання містилась у різних інтерпретаціях у численних нормативно-правових та підзаконних актах, що не дозволяло її чітко розмежовувати. В цілому ж, протягом всього періоду становлення адміністративної відповідальності за порушення у сфері оподаткування, влада не квапилась обмежувати себе будь-якими рамками у каральній політиці по відношенню до головного суб’єкта наповнення державного бюджету – платників податків, а адміністративна преюдиція стала основоположним принципом адміністративного права та державної політики. The scientific article is devoted to the research and comprehensive analysis of legal responsibility of an administrative nature for violations in the field of financial and tax policy in Ukraine from the standpoint of historical and legal models and archetypes. It is argued that until the beginning of the 20th century, the science of administrative law was not marked by sufficiently numerous scientific achievements, but their significance lies in the fact that their general theoretical foundations are still used today. At the same time, in general, the issue of administrative responsibility was considered and implemented quite weakly and changeably, which was connected with the priority of criminal legal methods of legal regulation and the application of its measures and mechanisms in the conditions of application of the institution of responsibility. A clear confirmation of this thesis is the fact that the first codified legal act dedicated to administrative offenses and liability appeared only in the first half of the 20th century. It was concluded that until the middle of the 20th century, no systematized legislation dedicated to administrative liability for offenses in the field of taxation had been created, and the first legally defined administrative penalties were characterized by a clear criminal and repressive nature. The specified circumstances can be quite rightly explained by the fact that the presence of clear legal norms would limit the authorities in their powers in relation to taxpayers. Meanwhile, in the process of law enforcement practice and legislative activity, tax liability gradually branched into criminal and administrative, moreover, the latter was contained in various interpretations in numerous regulatory and by-laws, which did not allow it to be clearly delineated. In general, during the entire period of the formation of administrative responsibility for violations in the field of taxation, the authorities were in no hurry to limit themselves to any limits in the punitive policy in relation to the main subject of filling the state budget − taxpayers, and administrative prejudice became a fundamental principle of administrative law and state policy.
Особливості кримінальних правопорушень, що посягають на культурні цінності в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кулакова, Н. В.; Kulakova, N.
У статті зазначається важливість охорони об’єктів культурної спадщини як діяльності держави по забезпеченню системи правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини. Така діяльність здійснюється на основі норм міжнародного права та національного законодавства по захисту культурної спадщини. Особливого значення така діяльність набуває під час під час воєнного стану. Під культурною спадщиною відповідно до національного законодавства розуміється «пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології». Збереження і примноження культурної спадщини забезпечується системою правових та організаційно-управлінських заходів, що регулюються Конституцією України, ратифікованих парламентом України міжнародними конвенціями, законодавчими актами щодо забезпечення збереження культурних надбань, серед яких, Закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» та іншими нормативними актами. Важливість кримінально-правової охорони об’єктів культурної спадщини залежить, насамперед, від такої сукупності обставин, що обумовлюють діяльність держави по забезпеченню системи правових, організаційних, заходів з забезпечення їх захисту та збереження, відтворенню та охороні. Предметом такої охорони є характерна властивість об’єкта, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визнається об’єктом культурного надбання. До об’єктів культурного надбання належать об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відповідно до законодавства України. З метою обліку об’єктів матеріальної та духовної культури виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину створено Державний реєстр національного культурного надбання, до якого заносяться пам’ятки історії; пам’ятки археології; пам’ятки містобудування і архітектури; пам’ятки мистецтва; документальні пам’ятки. Також до реєстру можуть бути занесені й інші об’єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки. Серед загроз культурним цінностям необхідно виділити кримінальні, а тому сьогодні актуальним є питання їх кримінально-правової охорони. Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за посягання на окремі об’єкти культурного надбання, а саме на культурні цінності, культурну спадщину, пам’ятки культурної спадщини, археологічну спадщину та документи чи унікальні документи Національного архівного фонду. The article notes the importance of protection of objects of cultural heritage as an activity of the state to ensure a system of legal, organizational, financial, material and technical, urban, informational and other measures to account (detection, scientific study, classification, state registration), prevention of destruction or damage, protection, storage, maintenance, appropriate use, conservation, restoration, repair, rehabilitation, adaptation and museification of cultural heritage. Such actions are based on the norms of international law and national legislation on the protection of cultural heritage. Such activities become especially important during martial law. Cultural heritage means “landmarks: works of architecture, monumental sculpture and painting, elements and structures of an archaeological character, inscriptions, caves and groups of elements which are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; ensembles: groups of isolated or united buildings whose architecture, unity or relationship to the landscape are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; sightseeing places: works of man or common works of man and nature, and areas, including archaeological sites, of universal value in terms of history, aesthetics, ethnology, or anthropology”. Preservation and multiplication of cultural heritage is provided by the system of legal, organizational and administrative measures regulated by the Constitution of Ukraine, international conventions ratified by the Parliament of Ukraine, legislative acts on preservation of cultural heritage, among which are the Laws of Ukraine “On protection of cultural heritage”, “On protection of archaeological heritage”, “On museums and museum business”, “On export, import and return of cultural property” and other normative acts. The subject of such protection is the characteristic property of the object, constituting its historical and cultural value, on the basis of which this object is recognized as an object of cultural heritage. Objects of cultural heritage include objects of material and spiritual culture, which have artistic, historical, ethnographic, and scientific value and are subject to preservation in accordance with the legislation of Ukraine. To record objects of material and spiritual culture of exceptional historical, artistic, scientific, or other cultural value, which are important for the formation of the national consciousness of the Ukrainian people and determine its contribution to the world cultural heritage, the State Register of National Cultural Heritage was established, which includes stories; archaeological monuments; urban planning and architectural sites; art monuments; documentary attractions. Other objects of exceptional historical, cultural, ethnological, or scientific review value may also be entered in the register. The importance of the criminal-legal protection of objects of cultural heritage depends primarily on such a set of factors that condition the activities of the state to provide a system of legal, organizational, measures to ensure their protection and conservation, reproduction, and protection. Among the threats to cultural values it is necessary to distinguish the criminal, and therefore the issue of their criminal and legal protection is important today. Current criminal law provides for responsibility for infringement on certain objects of cultural patrimony, namely cultural values, cultural heritage, monuments of cultural heritage, archaeological heritage and documents or unique documents of the National Archive Fund.
Адміністративно-правове забезпечення національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Левківська, В. М.; Levkivska, V.
У статті пропонується визначення адміністративно-правового забезпечення національної безпеки, розглядаються його особливості у сучасних умовах. Встановлено, що правове забезпечення національної безпеки у широкому сенсі охоплює всю сукупність соціально-правових елементів і весь процес вироблення юридично значущих заходів (засобів, прийомів, способів) та використання їх у практичній діяльності суб’єктів права щодо впливу на предмет юридичного регулювання для досягнення фактичних результатів у практиці захисту та охорони національної безпеки держави. Обгрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення національної безпеки це діяльність уповноважених суб’єктів, що здійснюється у рамках єдиної державної політики у сфері забезпечення національної безпеки спрямовану на формування адміністративно-правової основи забезпечення національної безпеки, на закріплення у ній системи адміністративно-правових засобів (адміністративно-правових норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень та ін.), за допомогою яких досягається результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб забезпечення національної безпеки країни, створення та підтримки необхідного рівня захищеності об’єктів безпеки держави. Встановлено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, що досягається застосуванням системи заходів політичного, економічного, організаційного, правового, військового, ідеологічного та іншого характеру, адекватних загрозам життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави, що забезпечує їх стійкий прогресивний розвиток. Автор приходить до висновку, що забезпечення національної безпеки, безпеки особистості, громадської безпеки та охорона громадського порядку мають здійснюватися в процесі єдиної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і насамперед адміністративно-наглядової. The article proposes a definition of administrative and legal provision of national security, considers its features in modern conditions. It has been established that the legal provision of national security in a broad sense covers the entire set of social and legal elements and the entire process of developing legally significant measures (means, techniques, methods) and their use in the practical activities of legal subjects in relation to the impact on the subject of legal regulation to achieve actual results in the practice of protection and protection of national security of the state. It is well-founded that the administrative-legal provision of national security is the activity of authorized subjects, which is carried out within the framework of a unified state policy in the field of national security, aimed at forming the administrative-legal basis for national security, and establishing a system of administrative-legal means (administratively – legal norms, legal relations, individual orders, etc.), with the help of which an effective, normative and organizational influence on social relations is achieved with the aim of their regulation, protection, development in accordance with the social needs of ensuring the national security of the country, creating and maintaining the necessary level of security about objects of state security. It has been established that national security is the protection of the vital interests of the individual, society and the state from external and internal threats, which is achieved by applying a system of measures of a political, economic, organizational, legal, military, ideological and other nature, adequate to threats to the vital interests of the individual and society and the state, which ensures their sustainable progressive development. The author comes to the conclusion that the provision of national security, personal security, public security and protection of public order should be carried out in the process of the unified activity of state authorities, local selfgovernment bodies and, above all, administrative and supervisory.
Роль Організації Об’єднаних Націй у міжнародно˗правовій охороні клімату
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Павко, Яна Анатоліївна; Pavko, Yana; Павко, Яна Анатольевна
Стаття присвячена вивченню діяльності Організації Обʼєднаних Націй (ООН), спрямованої на протидію зміні клімату. Визначено здобутки цієї міжнародної організації універсального характеру на шляху подолання такої глобальної проблеми людства як зміна клімату. Проаналізовано основні міжнародно˗правові акти, прийняті за сприяння ООН, які становлять юридичну основу для міждержавної співпраці в сфері боротьби з кліматичними змінами. Зʼясовано значення ООН для становлення та розвитку сучасного міжнародно˗правового режиму охорони клімату. Автор дійшов висновку, що на сьогоднішній день ООН є тією міжнародною організацією, яка впливає на формування глобальної кліматичної політики та слугує головним майданчиком, що обʼєднує усі держави світу для обговорення різноманітних питань в сфері охорони довкілля і прийняття вагомих рішень щодо них. Незважаючи на те, що головною метою цієї універсальної міжнародної організації є підтримання й зміцнення миру та міжнародної безпеки, протидія зміні клімату та адаптація до наслідків такої зміни стала одним із основних напрямків для співпраці в рамках органів та установ системи ООН. Проведення щорічних кліматичних конференцій ООН дає можливість державам не тільки дискутувати, але й ставити кожного року нові цілі зі зменшення шкідливих викидів та визначати шляхи їх досягнення. Розробка окремих компонентів міжнародної кліматичної політики та їх реалізація залежить від появи звітів Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), які містять максимально достовірну та авторитетну наукову оцінку наслідків і майбутніх ризиків зміни клімату, а також пропозиції щодо запобігання кліматичним змінам та адаптації до них. Україна, як держава-член ООН та учасниця усіх важливих міжнародних договорів у сфері боротьби зі зміною клімату, завжди бере активну участь у міжнародних заходах ООН, які мають на меті сприяти створенню дієвих механізмів зі скорочення викидів парникових газів і попередження можливих наслідків глобального потепління. В умовах збройної агресії РФ проти нашої держави стратегічним завданням для України є поступова інтеграція кліматичних цілей в усі сектори її діяльності. The article is devoted to the study of the activities of the United Nations (UN) aimed at combating climate change. The achievements of this international organization of universal nature on the way to overcoming such a global problem of mankind as climate change are determined. The main international legal acts adopted with the assistance of the UN, which constitute the legal basis for interstate cooperation in the field of combating climate change, are analyzed. The importance of the UN for the formation and development of a modern international legal regime for climate protection is clarified. The author came to the conclusion that today the UN is the international organization that influences the formation of global climate policy and serves as the main platform that unites all the states of the world to discuss various issues in the field of environmental protection and make significant decisions on them. Despite the fact that the main goal of this universal international organization is to maintain and strengthen peace and international security, combating climate change and adaptation to the consequences of such change has become one of the main areas for cooperation within the UN bodies and agencies. Holding annual UN climate conferences allows states not only to discuss, but also to set new goals to reduce harmful emissions every year and identify ways to achieve them. The development of individual components of the international climate policy and their implementation depends on the reports of the Intergovernmental Panel on Climate Change (IPCC), which contain the most reliable and authoritative scientific assessment of the consequences and future risks of climate change, as well as proposals for mitigation and adaptation to climate change. Ukraine, as a UN Member State and a party to all important international treaties in the field of climate change, always actively participates in international UN events aimed at promoting the creation of effective mechanisms to reduce greenhouse gas emissions and prevent possible consequences of global warming. In the context of the armed aggression of the Russian Federation against our country, the strategic task for Ukraine is the gradual integration of climate goals into all sectors of its activities.
Заборона пропаганди війни в умовах воєнного стану: аналіз законодавчих новацій
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коруц, У. З.; Koruts, U.
Автор, на підставі аналізу положень міжнародно – правових актів, а також законодавства України зазначає, що будь-яка пропаганда війни, яка є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі чи насильства, а також будь-які виступи, які підтримують національну, расову чи релігійну ворожнечу, забороняються законом. Зазначена вище заборона стосується всіх видів пропаганди, які порушують статут організації об’єднаних націй з метою погрози, агресії чи порушення миру. Метою зазначеної статті є визначення шляхом системного аналізу наукових джерел, а також законодавства що регламентує заборону пропаганди віни вумовах воєнного стану. Автор приходить до висновку, що публічне заперечення протиправного характеру пропаганди війни проти України з боку росії, що є складовим елементом «пропаганди неонацистського російського тоталітарного режиму» передбаченим у законі № 2265-ІХ, який перегукується з раніше ухваленими законами, які може створити значні проблеми для правоохоронних органів і суперечити вимозі правової визначеності. Для прикладу: законодавство заборону про колабораціонізму визнає кримінально караним «публічне заперечення проведення збройної агресії проти України, утвердження та встановлення тимчасового окупаціійного режиму частини території України». Стаття 436-2 Кримінального Кодексу, яка нещодавно набула чинності також передбачає кримінальну відповідальність за «виправдання збройної агресії Російської Федерації в Україні, визнання законності, заперечення збройної агресії Російської Федерації, прославлення її учасників». Подібні питання виникли і в законодавстві, яке регулює телерадіомовлення. Відповідні специфікації повинні бути взаємно узгоджені для більш ефективного впровадження. При цьому при встановленні та застосуванні деліктної відповідальності також необхідно звертати увагу на принцип гарантійної пропорційності. The author, based on the analysis of the provisions of international legal acts, as well as the legislation of Ukraine, notes that any propaganda of war, which is an incitement to discrimination, enmity, or violence, as well as any speeches that support national, racial or religious enmity, are prohibited by law. the above prohibition applies to all types of propaganda that violate the charter of the organization of the united nations with the purpose of intimidation, aggression or breach of peace. The purpose of this article is to determine through a systematic analysis of scientific sources and legislation regulating the prohibition of propaganda under martial law. The author concluds that the public denial of the illegal nature of the propaganda of the war against Ukraine by Russia, which is a constituent element of the “propaganda of the neo-Nazi Russian totalitarian regime” provided for in the law № 2265-IX, which echoes the previously adopted laws, which can create significant problems for law enforcement agencies and contradict the requirement of legal certainty. For example the legislation prohibiting collaborationism criminalizes “public denial of armed aggression against Ukraine, approval, and establishment of a temporary occupation regime of part of the territory of Ukraine." Article 436-2 of the Criminal Code, which recently entered into force, also provides criminal liability for “justifying the armed aggression of the Russian Federation in Ukraine, recognizing the legality, denying the armed aggression of the Russian Federation, glorifying its participants." Similar issues arose in the legislation regulating television and radio broadcasting. Relevant specifications should be mutually agreed upon for more effective implementation. At the same time, when establishing and applying tort liability, it is also necessary to pay attention to the principle of guarantee proportionality.
Особливості диференціації діянь пов’язаних із викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем зі схожими дисциплінарними та адміністративними правопорушеннями
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кіт, Р. Д.; Kit, R.
Стаття присвячена сучасним проблемам, які виникають с приводу викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем зі схожими дисциплінарними та адміністративними правопорушеннями. У зв’язку із військовим станом, якій триває майже рік на території України виникають питання, щодо притягнення до відповідальності осіб, які вчиняють розкрадання військового майна використовуючи службове становище задля полегшення та приховування злочинної діяльності, проте законодавець не визначив правила кваліфікації та розмежовування схожих за своєю суттю діянь, що надалі викликають проблеми з притягненні винних до відповідальності. Стаття присвячена нормативно-правовим актам, які б розкрили сутність вказаних суспільних діянь та дали можливість розмежовувати їх за суспільною небезпечністю, а також надали можливість встановлення істотних ознак відповідальність за вчинення ст. 410 КК України «Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду та ч. 3 та ч. 4 цієї статті. Приводяться приклади, які б могли сформулювати в подальшому ознаки вказаних діянь і привести у відповідності до Конституції України, а саме ст. 92 п. 22 правила щодо відмежовування відповідальності при вчинені правопорушення. Запропоновано авторський погляд на класифікацію військових кримінальних правопорушень, пов’язаних з привласненням майна. Зроблені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства. The article is devoted to modern problems that arise in connection with the theft, appropriation, extortion by a serviceman of weapons, military supplies, explosive or other combat substances, means of transportation, military and special equipment or other military property, as well as their acquisition by fraud or abuse of official position with similar disciplinary and administrative offenses. In connection with the martial law, which has lasted for almost a year on the territory of Ukraine, questions arise regarding the prosecution of persons who commit the theft of military property using their official position to facilitate and conceal criminal activity, but the legislator has not defined the rules of qualification and differentiation of similar the essence of actions, which in the future cause problems with bringing the guilty to justice. The article is devoted to normative legal acts that would reveal the essence of the specified public acts and give the opportunity to distinguish them according to social danger, as well as provide the opportunity to establish the essential signs of responsibility for the commission of Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine “Stealing, misappropriation, extortion by a military serviceman of weapons, military supplies, explosives or other munitions, means of transportation, military and special equipment or other military property or taking possession of them by fraud, committed by a military official with abuse of official position, or repeatedly, or by prior conspiracy by a group of persons, or those who caused significant damage and part 3 and part 4 of this article. Examples are given that could further formulate the signs of the specified actions and bring them in accordance with the Constitution of Ukraine, namely, Artісal # 92 code 22 of the rules on limitation of liability in the event of an offense. The author’s view on the classification of military criminal offenses related to the appropriation of property is offered. Proposals were made to improve the current legislation.
Міжнародно-правовий вимір розуміння сучасної держави
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Пасечник, О. В.; Pasechnyk, O.
У статті розглядаються питання, пов’язані зі статусом держави в рамках сучасного міжнародного права і сучасними підходами до її існування як суб’єкта міжнародного права. Можна констатувати, що сучасне міжнародне право, відійшовши від етатичної концепції, продовжує вважати державу основним суб’єктом міжнародного права. В той же час, воно висуває до держав цілий ряд вимог, які, наприклад, стосуються неможливості і невизнання змін територій, що відбулися внаслідок анексій, невизнання держав, створених внаслідок порушень імперативних норм міжнародного права, тощо. Більше того, в сучасній практиці міжнародного права досить доречним може бути і продовження існування держави в разі втрати території у метавсесвіті, оскільки критерії ефективності для статусу держави зараз вже не релевантні. Головним буде продовження її визнання з боку інших держав, продовження дії її прав і виконання її міжнародно-правових зобов’язань. Пошук напрямів розвитку держави у сучасний період є одним з головних питань геополітичного дискурсу. Світове співтовариство, враховуючи політичні, економічні, екологічні та інші виклики сьогодення, намагається створити нову модель організації гармонійного співіснування суспільства. На тлі всіх тих суперечностей, які зумовлені глобалізаційними та глокалізаційними процесами, на фоні кризи механізмів забезпечення міжнародного правопорядку, перед сучасними державами постають нові завдання й виклики. Більш того, саме зараз закладаються основи формування новітньої форми політико-економічної та ідеологічної організації управління суспільством, якою, на нашу думку, є метадержава. The article examines issues related to the status of the state within the framework of modern international law and modern approaches to its existence as a subject of international law. It can be stated that modern international law, moving away from the ethical concept, continues to consider the state as the main subject of international law. At the same time, it puts forward a number of requirements to the states, which, for example, relate to the impossibility and non-recognition of territorial changes that occurred as a result of annexations, nonrecognition of states created as a result of violations of the imperative norms of international law, and states are responsible for committed violations of the norms of international law, which can be committed both directly by its bodies and agents, and those committed under its control, and those for which the state assumes responsibility. According to the UN Charter, sovereign title to territory cannot be acquired by force. Moreover, in the modern practice of international law, the continuation of the state’s existence in the event of a loss of territory in the metauniverse may be quite appropriate, since the efficiency criteria for the status of a contagion state are no longer relevant. The main thing will be the continuation of its recognition by other states, the continuation of the validity of its rights and the fulfillment of its international legal obligations. The search for directions of state development in the modern period is one of the main issues of geopolitical discourse. The world community, taking into account the political, economic, environmental and other challenges of today, is trying to create a new model of organizing harmonious coexistence of society. Against the background of all those contradictions caused by the processes of globalization and glocalization, against the background of the crisis of the mechanisms for ensuring the international legal order, new tasks and challenges appear before the modern states. Moreover, right now the foundations are being laid for the formation of the newest form of political, economic and ideological organization of managing society, which, in our opinion, is a metastate.

Browse

Browsing Випуск № 4 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options