Випуск № 4

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/39719

Browse

Now showing 1 - 20 of 38

Адміністративно-правове забезпечення національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Левківська, В. М.; Levkivska, V.
У статті пропонується визначення адміністративно-правового забезпечення національної безпеки, розглядаються його особливості у сучасних умовах. Встановлено, що правове забезпечення національної безпеки у широкому сенсі охоплює всю сукупність соціально-правових елементів і весь процес вироблення юридично значущих заходів (засобів, прийомів, способів) та використання їх у практичній діяльності суб’єктів права щодо впливу на предмет юридичного регулювання для досягнення фактичних результатів у практиці захисту та охорони національної безпеки держави. Обгрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення національної безпеки це діяльність уповноважених суб’єктів, що здійснюється у рамках єдиної державної політики у сфері забезпечення національної безпеки спрямовану на формування адміністративно-правової основи забезпечення національної безпеки, на закріплення у ній системи адміністративно-правових засобів (адміністративно-правових норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень та ін.), за допомогою яких досягається результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб забезпечення національної безпеки країни, створення та підтримки необхідного рівня захищеності об’єктів безпеки держави. Встановлено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, що досягається застосуванням системи заходів політичного, економічного, організаційного, правового, військового, ідеологічного та іншого характеру, адекватних загрозам життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави, що забезпечує їх стійкий прогресивний розвиток. Автор приходить до висновку, що забезпечення національної безпеки, безпеки особистості, громадської безпеки та охорона громадського порядку мають здійснюватися в процесі єдиної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і насамперед адміністративно-наглядової. The article proposes a definition of administrative and legal provision of national security, considers its features in modern conditions. It has been established that the legal provision of national security in a broad sense covers the entire set of social and legal elements and the entire process of developing legally significant measures (means, techniques, methods) and their use in the practical activities of legal subjects in relation to the impact on the subject of legal regulation to achieve actual results in the practice of protection and protection of national security of the state. It is well-founded that the administrative-legal provision of national security is the activity of authorized subjects, which is carried out within the framework of a unified state policy in the field of national security, aimed at forming the administrative-legal basis for national security, and establishing a system of administrative-legal means (administratively – legal norms, legal relations, individual orders, etc.), with the help of which an effective, normative and organizational influence on social relations is achieved with the aim of their regulation, protection, development in accordance with the social needs of ensuring the national security of the country, creating and maintaining the necessary level of security about objects of state security. It has been established that national security is the protection of the vital interests of the individual, society and the state from external and internal threats, which is achieved by applying a system of measures of a political, economic, organizational, legal, military, ideological and other nature, adequate to threats to the vital interests of the individual and society and the state, which ensures their sustainable progressive development. The author comes to the conclusion that the provision of national security, personal security, public security and protection of public order should be carried out in the process of the unified activity of state authorities, local selfgovernment bodies and, above all, administrative and supervisory.
Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ткаченко, В. В.; Tkachenko, V.
Стаття присвячена проблемам дослідження вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду. Вивчення історичного аспекту даної форми співучасті має важливе значення у контексті дослідження та оцінки відповідних положень чинного Кримінального кодексу України. Акцентується увага на тому, що чимало основних положень сучасної вітчизняної кримінально-правової науки є результатом плідної праці криміналістів XIX початку XX століття. Зазначається, що дореволюційній літературі не було вироблено загального підходу до тлумачення вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті. Це виявляється насамперед у різноманітності термінів, якими вона позначається. Вживається «співучасть за попередньою змовою групою осіб», «зговір», «змова», «комплот». Загалом, при характеристиці даної форми співучасті, науковці вважають за доцільне звернути увагу на момент вчинення кримінального правопорушення. Звертається увага, що науковці того періоду пишуть по різному, зокрема, одні вказують, що така змова може відбутися – заздалегідь домовленого злочину (В.В. Єсіпов, П.Д. Калмиков, О.Ф. Кістяківський); конкретніше висловлюється С. Будзинський – на стадії готування; ще інші – на місці вчинення злочину (С.В. Познишев, І.Я. Фойніцький – не тільки за умови попереднього формування змови, але й у випадку спільної злочинної діяльності пр. скопі, що раптово створився; окремі ж автори вважають, що вона може відбутися як до самого вчинення злочину, так і передувати йому (Л.С. Белогриць-Котляревський) Змісту самої змови як такої уваги не надається. Однак, С.В. Познишев зауважив про те, щоб кожен із учасників хоча б у загальних рисах знав про діяльність інших осіб. Змова може здійснюватися у формі конклюдентних дій (І.Я. Фойніцький), мовчазних вчинків (П.П. Пусторослєв). Завдяки аналізу різноманітних думок вчених дореволюційного періоду робиться загальний висновок, що вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб має всі ознаки сучасної форми співучасті. Така наближеність, вочевидь, доводить високий рівень розвитку дореволюційної кримінально-правової доктрини, причому не дивлячись на відсутність чіткості як у вживанні термінології, так і на її різноманітність. The article is devoted to the problems of researching the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons in the works of scientists of the pre-revolutionary period. Studying the historical aspect of this form of complicity is important in the context of research and assessment of relevant provisions of the current Criminal Code of Ukraine. Attention is focused on the fact that many of the main provisions of modern domestic criminal law science are the result of the fruitful work of criminologists of the 19th and early 20th centuries. It is emphasized that in the pre-revolutionary literature there was no general approach to the interpretation of the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons as a form of complicity. This is evident primarily in the variety of terms by which it is denoted. “complicity by prior conspiracy by a group of persons”, “conspiracy”, “conspiracy”, “conspiracy” is used. In general, when characterizing this form of complicity, scientists consider it expedient to pay attention to the moment of committing a criminal offense. Attention is drawn to the fact that scientists of that period write in different ways, in particular, some indicate that such a conspiracy can take place – a prearranged crime (V.V. Yesipov, P.D. Kalmykov, O.F. Kistyakivskyi); S. Budzynskii expresses himself more specifically – at the stage of preparation; still others – at the scene of the crime (S.V. Poznyshev, I.Ya. Foynitskyi – not only on the condition of the prior formation of a conspiracy, but also in the case of joint criminal activity of the pr. skopi, which was suddenly created; some authors believe that it can take place both before the commission of the crime itself and before it (L.S. Belogryts-Kotlyarevskyi) The content of the conspiracy itself is not given attention as such. However, S.V. Poznyshev noted that each of the participants, at least in general terms knew about the activities of other persons Conspiracy can be carried out in the form of conclusive actions (I.Ya. Foynitskyi), silent actions (P.P. Pustoroslev). Thanks to the analysis of various opinions of scientists of the pre-revolutionary period, a general conclusion is made that the commission of a criminal offense by a prior conspiracy by a group of persons has all the signs of a modern form of complicity. Such closeness obviously proves the high level of development of the pre-revolutionary criminal legal doctrine, despite the lack of clarity both in the use of terminology and its diversity.
Військова безпека: аналіз стану трансформації системи управління
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Лаврьонов, Р. П.; Lavronov, R.
У статті розглянуто підходи до вибору показників військової небезпеки з метою здійснення оцінки загроз національним інтересам держави. Акцентується увага на гострій необхідності уважного ставлення до аналізу динаміки змін військово-політичної ситуації та оцінки рівня військової небезпеки для України. Сформульовано необхідність використання наукового підходу до прогнозу рівня військової небезпеки для України як геополітичного гравця. Своєрідність сучасних підходів до захисту України від зовнішньої агресії, визначається характером змін глобальної та регіональної систем безпеки, перехідним станом пострадянських країн, до складу яких входить і Україна. На теперішній час на балансі Збройних Силах України перебуває значна кількість військових об’єктів, які викликають у собі визначену загрозу виникнення на них надзвичайних ситуацій або аварій техногенного характеру. До ключових об’єктів можна прирахувати склади, бази, арсенали (боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та інших небезпечних або отруйних речовин), а також виробничо-ремонтні підприємства, підпорядковані Міністерству оборони України, що мають на своїй території небезпечні технологічні об’єкти або на яких виконуються роботи по ремонту, обслуговуванню та утилізації боєприпасів та інших небезпечних речовин. Безпекове середовище довкола України складне та динамічне. Через збройний конфлікт на сході України, боротьбу за вплив на світові фінансові та енергетичні потоки посилюється глобальна воєнно-політична нестабільність. Провідні держави підвищують розміри воєнних витрат, активізують розробку нових зразків озброєння, підвищують інтенсивність військових навчань. Серед основних завдань, що вимагають пріоритету першочергового вирішення у процесі формування умов безпеки, особливу увагу заслуговують наступні: оптимальне співвідношення між різними факторами робочого середовища, що забезпечує мінімально несприятливі умови для співробітників; встановлення, легалізація певних правил виключення; розробка конкретних заходів щодо покращення умов праці та забезпечення їх безпеки на основі використання у виробництві новітніх досягнення науки та техніки. The article considers approaches to the choice of indicators of military danger in order to assess threats to the national interests of the state. Attention is focused on the urgent need for careful attention to the analysis of the dynamics of changes in the military-political situation and assessment of the level of military danger for Ukraine. The necessity of using a scientific approach to the forecast of the level of military danger for Ukraine as a geopolitical player is formulated. The peculiarity of modern approaches to the protection of Ukraine from external aggression is determined by the nature of changes in global and regional security systems, the transitional state of post-Soviet countries, including Ukraine. Currently, the Armed Forces of Ukraine have a significant number of military facilities that pose a certain threat of emergencies or man-made accidents. The key facilities include warehouses, bases, arsenals (of ammunition, fuel and lubricants and other hazardous or toxic substances), as well as production and repair enterprises subordinated to the Ministry of Defense of Ukraine, which have hazardous technological facilities on their territory or where works on repair, maintenance and disposal of ammunition and other hazardous substances are carried out. The security environment around Ukraine is complex and dynamic. Due to the armed conflict in eastern Ukraine, the struggle for influence on global financial and energy flows, global military and political instability is increasing. Leading states increase military spending, intensify the development of new weapons, increase the intensity of military exercises. Among the main tasks that require priority in the process of forming security conditions, the following deserve special attention Optimal correlation between different factors of the working environment, which ensures minimally unfavorable conditions for employees; Establishment, legalization of certain exclusion rules; Development of specific measures to improve working conditions and ensure their safety based on the use of the latest achievements of science and technology in production.
Забезпечення органами місцевого самоврядування прав людини в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Рижук, Юлія Миколаївна; Ryzhuk, Yuliia; Рыжук, Юлия Николаевна
Стаття присвячена питанням забезпечення прав людини органами місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. У роботі розкривається конституційні основи місцевого самоврядування та їх роль у забезпеченні прав людини. Зазначається, що Конституцією України закріплено, що людина, її життя та здоров’я, честь та гідність визнаються головною соціальною цінністю. Права та свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави та не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У роботі названо вичерпний перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану. В досліджені арґументовано, що з урахуванням сучасної парадигми конституційного права та в умовах правового режиму воєнного стану, забезпечення основоположних прав людини здійснюється органами місцевого самоврядування та набуває особливого значення. Окрема увага у роботі приділена питанню забезпечення та реалізації права на інформацію в контексті безпеки членів територіальних громад в умовах воєнного стану в Україні. Запропоновано ключові напрями функціонування органів місцевого самоврядування щодо забезпечення прав людини. У статті розкрито основні аспекти наступних напрямів функціонування: співпраця з військовими адміністраціями та командуванням щодо порядку роботи та виконання окремих повноважень; забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та функціонування органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях. В межах названих сфер виділено базові види прав людини, які забезпечуються органами місцевого самоврядування. Так, співпраця з військовими адміністраціями та командуванням щодо порядку роботи та виконання окремих повноважень передбачає забезпечення рівності конституційних прав і свобод, права на життя та права на недоторканість, а також забезпечення безпеки шляхом реалізації права на інформацію. Забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб пов’язується в першу чергу із забезпеченням реалізації права на соціальний захист та права на житло (це право в першу чергу стосуються внутрішньо переміщених осіб, але не обмежується у забезпеченні, за потреби, і членам територіальної громади). Функціонування органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях в першу чергу стосується забезпечення права на життя та забезпечення безпеки. The article is devoted to issues of ensuring human rights by local self-government bodies under martial law. The work reveals the constitutional foundations of local self-government and their role in ensuring human rights. It is noted that the Constitution of Ukraine stipulates that a person, his life and health, honor and dignity are recognized as the main social value. Human rights and freedoms determine the content and direction of the state’s activities and cannot be limited, except in cases provided for by the Constitution of Ukraine. The work contains an exhaustive list of rights and freedoms that cannot be restricted under conditions of war or state of emergency. In the research it is argued that taking into account the modern paradigm of constitutional law and under the conditions of the legal regime of martial law, the provision of fundamental human rights is carried out by local selfgovernment bodies and acquires special importance. Particular attention in the work is paid to the issue of ensuring and implementing the right to information in the context of the security of members of territorial communities in the conditions of martial law in Ukraine. The key directions of the functioning of local self-government bodies regarding the provision of human rights are proposed. The article reveals the key aspects of the following areas of operation: cooperation with military administrations and command regarding the order of work and the execution of certain powers; ensuring the rights and freedoms of internally displaced persons and the functioning of local selfgovernment bodies in the temporarily occupied territories. Key types of human rights, which are ensured by local self-government bodies, are highlighted within the named spheres. Thus, cooperation with military administrations and command regarding the procedure of work and the execution of certain powers involves ensuring the equality of constitutional rights and freedoms, the right to life and the right to integrity, as well as ensuring security through the implementation of the right to information. Ensuring the rights and freedoms of internally displaced persons is primarily connected with ensuring the realization of the right to social protection and the right to housing (this right primarily concerns internally displaced persons, but is not limited to ensuring, if necessary, also members of the territorial community). Functioning of local selfgovernment bodies in the temporarily occupied territories primarily concerns the provision of the right to life and security.
Заборона пропаганди війни в умовах воєнного стану: аналіз законодавчих новацій
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коруц, У. З.; Koruts, U.
Автор, на підставі аналізу положень міжнародно – правових актів, а також законодавства України зазначає, що будь-яка пропаганда війни, яка є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі чи насильства, а також будь-які виступи, які підтримують національну, расову чи релігійну ворожнечу, забороняються законом. Зазначена вище заборона стосується всіх видів пропаганди, які порушують статут організації об’єднаних націй з метою погрози, агресії чи порушення миру. Метою зазначеної статті є визначення шляхом системного аналізу наукових джерел, а також законодавства що регламентує заборону пропаганди віни вумовах воєнного стану. Автор приходить до висновку, що публічне заперечення протиправного характеру пропаганди війни проти України з боку росії, що є складовим елементом «пропаганди неонацистського російського тоталітарного режиму» передбаченим у законі № 2265-ІХ, який перегукується з раніше ухваленими законами, які може створити значні проблеми для правоохоронних органів і суперечити вимозі правової визначеності. Для прикладу: законодавство заборону про колабораціонізму визнає кримінально караним «публічне заперечення проведення збройної агресії проти України, утвердження та встановлення тимчасового окупаціійного режиму частини території України». Стаття 436-2 Кримінального Кодексу, яка нещодавно набула чинності також передбачає кримінальну відповідальність за «виправдання збройної агресії Російської Федерації в Україні, визнання законності, заперечення збройної агресії Російської Федерації, прославлення її учасників». Подібні питання виникли і в законодавстві, яке регулює телерадіомовлення. Відповідні специфікації повинні бути взаємно узгоджені для більш ефективного впровадження. При цьому при встановленні та застосуванні деліктної відповідальності також необхідно звертати увагу на принцип гарантійної пропорційності. The author, based on the analysis of the provisions of international legal acts, as well as the legislation of Ukraine, notes that any propaganda of war, which is an incitement to discrimination, enmity, or violence, as well as any speeches that support national, racial or religious enmity, are prohibited by law. the above prohibition applies to all types of propaganda that violate the charter of the organization of the united nations with the purpose of intimidation, aggression or breach of peace. The purpose of this article is to determine through a systematic analysis of scientific sources and legislation regulating the prohibition of propaganda under martial law. The author concluds that the public denial of the illegal nature of the propaganda of the war against Ukraine by Russia, which is a constituent element of the “propaganda of the neo-Nazi Russian totalitarian regime” provided for in the law № 2265-IX, which echoes the previously adopted laws, which can create significant problems for law enforcement agencies and contradict the requirement of legal certainty. For example the legislation prohibiting collaborationism criminalizes “public denial of armed aggression against Ukraine, approval, and establishment of a temporary occupation regime of part of the territory of Ukraine." Article 436-2 of the Criminal Code, which recently entered into force, also provides criminal liability for “justifying the armed aggression of the Russian Federation in Ukraine, recognizing the legality, denying the armed aggression of the Russian Federation, glorifying its participants." Similar issues arose in the legislation regulating television and radio broadcasting. Relevant specifications should be mutually agreed upon for more effective implementation. At the same time, when establishing and applying tort liability, it is also necessary to pay attention to the principle of guarantee proportionality.
Зміни до Кримінального кодексу в умовах воєнного стану: дискусійні питання
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коваль, А. А.; Koval, A.; Самойленко, М. С.; Samoilenko, M.
Статтю присвячено аналізу змін до Кримінального кодексу України (далі – КК), внесених під час воєнного стану. Акцентовано увагу на важливості впровадження в державі кримінально-правової політики, спрямованої на протидію злочинним проявам у суспільстві в умовах воєнного стану. Аргументовано неефективність деяких положень КК в сучасних умовах. Обґрунтовано потребу і причини змін до кримінального законодавства, які передбачають жорсткіші покарання порівняно з мирним часом. Доведена їх надзвичайна актуальність, дієвість та значимість в умовах воєнного стану. У статті звертається увага на такий недолік кримінально-правової політики як неврахування вчинення шахрайства в умовах воєнного або надзвичайного стану. Наводяться достатні підстави вважати, що в таких умовах значно підвищується ризик вчинення цього кримінального правопорушення. Тому висловлюється думка стосовно доцільності включення до переліку діянь, відповідальність за які має посилюватися у разі їхнього вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану, посягань, передбачених статтею 190 КК. Розглянуто дискусійне питання щодо ідентичності формулювань «використання умов воєнного або надзвичайного стану» як обтяжуючої обставини та вчинення відповідних діянь «в умовах воєнного стану» та зроблено спробу розмежувати ці два поняття. Роз’яснено, що зміни щодо відсутності кримінальної відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо така зброя застосована відповідно до вимог Закону, фактично уточнюють окремі положення розділу VIII ККУ «Обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння». Наголошено на необхідності уточнення змісту статей 435-1 («Образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю») та 436-2 («Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників») КК через обмежене їх застосування у випадку втягування до воєнних дій на боці РФ і інших країн, і при цьому військовослужбовець України здійснюватиме заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії інших держав. Пропонується застосувати більш узагальнююче поняття «держава-агресор». The article is devoted to the analysis of changes to the Criminal Code of Ukraine (hereinafter referred to as the Criminal Code) introduced during martial law. Attention is focused on the importance of implementing a criminal law policy in the state aimed at countering criminal manifestations in society under martial law. The ineffectiveness of some provisions of the Code of Criminal Procedure in modern conditions is argued. The need and reasons for changes to the criminal legislation, which provide for harsher punishments compared to peacetime, are substantiated. Their extreme relevance, effectiveness and significance in the conditions of martial law have been proven. The article draws attention to such a shortcoming of the criminal law policy as the failure to take into account the commission of fraud in the conditions of war or state of emergency. Sufficient reasons are given to believe that in such conditions the risk of committing this criminal offense increases significantly. Therefore, an opinion is expressed regarding the expediency of including in the list of acts, the responsibility for which should be increased in case of their commission in the conditions of war or state of emergency, encroachments provided for in Article 190 of the Criminal Code. The debatable question regarding the identity of the wording “using the conditions of martial law or state of emergency” as an aggravating circumstance and committing the corresponding acts “under the conditions of martial law” was considered and an attempt was made to distinguish between these two concepts. It is clarified that the changes regarding the absence of criminal liability for the use of firearms against persons who commit armed aggression against Ukraine, if such weapons are used in accordance with the requirements of the Law, actually clarify certain provisions of Chapter VIII of the Criminal Code “Circumstances Excluding the Criminal Illegality of the Act”. The need to clarify the content of articles 435-1 (“Insulting the honor and dignity of a serviceman, threatening a serviceman”) and 436-2 (“Justification, recognition as legitimate, denial of the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, glorification of its participants”) of the CC due to their limited application is emphasized in the case of involvement in hostilities on the side of the Russian Federation and other countries, and at the same time, the serviceman of Ukraine will carry out measures to ensure national security and defense, repulse and deter armed aggression of other states. It is proposed to apply the more general term “aggressor state”.
Зміст запиту про міжнародну правову допомогу
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коваль, О. І.; Koval, O.
Статтю присвячено сутності та аналізу змісту запиту про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні в стадії досудового розслідування відповідно до норм національного законодавства, з урахуванням міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених Україною з іноземними державами та ратифікованих Верховною Радою Україною, які є також його частиною. Водночас, міжнародне співробітництво виступає дієвим та легітимно-правовим способом досягнення завдання кримінального провадження, дотримання засад кримінального судочинства та забезпечення правопорядку на території державучасниць міжнародних договорів. Наголошено на тому, що задля досягнення основних цілей судочинства у кримінальному процесі, уповноважені органи України мають право звертатися за міжнародною правовою допомогою про проведення процесуальних дій у стадії досудового розслідування до компетентного органу іноземної держави. Окрім цього, Україна є стороною багатьох міжнародних договорів про правову допомогу, зокрема у кримінальних справах, у яких сформовано основні засади, обсяг, умови та види здійснення міжнародного співробітництва у кримінальному процесі. У статті досліджено та здійснено порівняльний аналіз змісту запитів про правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування за міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою та сформовано висновок про те, що більшість з них містить розширені умови, спрямовані на виконання, в повній мірі, запитуваних процесуальних дій. Водночас відмічено, що гарантією всебічного виконання запиту про правову допомогу, вчасного виявлення, фіксації та збирання необхідних доказів виступає повнота, якість та обґрунтованість його змісту. Відзначається, що проголошення Україною незалежності заклало основи для реформування всіх сфер суспільного життя, викорінення усталених правил поведінки та утворення нових, ефективних перспектив у розвитку, зокрема, кримінальних процесуальних правовідносин, з урахуванням інтеграційних процесів, а також вдосконалення вже існуючої співпраці. The article is devoted to the essence and analysis of the content of the request for international legal assistance when conducting procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation in accordance with the norms of national legislation, taking into account international agreements on legal assistance in criminal cases concluded by Ukraine with foreign countries and ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine. which are also part of it. At the same time, international cooperation acts as an effective and legitimate legal way to achieve the task of criminal proceedings, comply with the principles of criminal proceedings and ensure law and order in the territory of the states that are parties to international treaties. It is emphasized that in order to achieve the main goals of the judicial process in the criminal process, the admissible collection of evidence of criminal activity, the authorized bodies of Ukraine have the right to apply for international legal assistance on the conduct of procedural actions at the stage of pre-trial investigation to the competent body of a foreign state. In addition, Ukraine is a party to many international treaties on legal assistance, in particular in criminal cases, in which the basic principles, scope, conditions and types of international cooperation in the criminal process are formed. The article researched and carried out a comparative analysis of the content of requests for legal assistance during the conduct of procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation under international treaties of Ukraine, the consent of which was given to be binding by the Verkhovna Rada, and the conclusion was formed that most of them contain extended conditions , aimed at the full implementation of the requested procedural actions. At the same time, it was noted that the completeness, quality and reasonableness of its content is the guarantee of comprehensive fulfillment of the request for legal assistance, timely detection, recording and collection of the necessary evidence. It is noted that Ukraine’s declaration of independence laid the foundations for reforming all spheres of social life, eradicating established rules of conduct and creating new, effective perspectives in the development of, in particular, criminal procedural legal relations, taking into account integration processes, as well as improving existing cooperation.
Зміст та часові координати захисту права, яке набуває добросовісний суб’єкт при отриманні речі від неповноважного відчужувача
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Ця стаття присвячена дослідженню актуального питання про правовий статус особи, котра добросовісно набула майно у неповноважного традента і продовжує утримувати його. Яке право при цьому отримує окупант. В наукових працях уже не є актуальним питання, що взагалі ніякого повноваження не набувається, бо той, хто передав річ, не мав на це права. Сьогодні дослідники єдині, що набувач отримує право, але існують принципові розбіжності щодо змісту його: одні наполягають, що набувається власність, інші доводять, що то є право на безтитульне володіння. Автор підтримує концепцію, за якою у разі, коли майно вибуло з володіння власника без дефекту його волі (не було вкрадене чи загублене тощо) добра совість набувача є тим чинником, який зумовлює перехід до нього власності в момент передачі речі. Розвиваючи цю тезу, доводиться, що віндикаційний процес у такому випадку не є належним способом захисту втраченого володіння, бо позивач вже на час розгляду спору не є його суб’єктом. Адже ст. 330 ЦК чітко каже, що добросовісний набувач отримує власність на майно від неповноважного традента вже в момент його передачі. Відтак заперечення проти віндикації мають значення як аргумент про наявність права у відповідача і відсутність його у позивача, а не є фактором, що обумовлює відібрання майна чи залишення його у окупанта. При пред’явленні віндикаційного позову у такому разі набувач, всупереч поширеній у літературі та правозастосовній практиці думці, має посилатися на свою добру совість, застосовуючи правило статті 330 ЦКУ, а не ст. 388 ЦКУ. Таким чином, він протиставлятиме вимозі про витребування майна своє право власності, і позивачеві суд повинен відмовити саме в силу відсутності у нього того повноваження, за захистом якого він звернувся. Також у роботі спростовується доктринальна парадигма стосовно того, що набувач отримує право володіння, що може перетворитися у власність тільки після відмови суду у віндикації. Основним недоліком такої правової побудови є те, що поза регулюванням залишається належність права власності у випадку, якщо віндикаційний позов взагалі не буде пред’явлений. В такому разі, якщо слідувати коментованому правилу, наявність у добросовісного набувача права власності та момент його виникнення буде залежати від існування такого позову. This article is devoted to the study of the topical issue of the legal status of a person who in good faith has acquired property from an unauthorized third party and continues to maintain it. What right does the occupier get? In scientific works, the question that no authority is acquired at all is no longer relevant, because the one who transferred the thing did not have the right to do so. Today, researchers agree that the acquirer receives the right, but there are fundamental disagreements about its content: some insist that ownership is acquired, others prove that it is the right to untitled possession. The author supports the concept that, in the event that the property left the owner’s possession without a defect of his will (it was not stolen or lost, etc.), the good conscience of the acquirer is the factor that determines the transfer of ownership to him at the time of the transfer of the thing. Developing this thesis, it is proved that the vindication process in such a case is not a proper way to protect the lost possession, because the plaintiff is not its subject at the time of the dispute. After all, Art. 330 of the Civil Code clearly states that a bona fide acquirer receives ownership of property from an unauthorized third party at the moment of its transfer. Therefore, objections to vindication are important as an argument that the defendant has a right and the plaintiff does not have it, and is not a factor determining the taking of property or leaving it with the occupier. When presenting a vindication claim in such a case, the acquirer, contrary to the opinion widespread in the literature and law enforcement practice, must refer to his good conscience, applying the rule of Article 330 of the Civil Code, and not Art. 388 of the CCU. Thus, he will oppose the demand for the claim of property with his right of ownership, and the court should refuse the claimant precisely because he does not have the authority for the protection of which he applied. Also, the work refutes the doctrinal paradigm regarding the fact that the acquirer receives the right of possession, which can turn into ownership only after the court refuses to vindicate. The main disadvantage of such a legal construction is that the property right remains outside the regulation in the event that a vindication claim is not filed at all. In such a case, if the commented rule is followed, the availability of the bona fide acquirer of the right of ownership and the moment of its occurrence will depend on the existence of such a claim.
Концептуальні засади підготовки та діяльності персоналу органів і установ пенітенціарної системи
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Іваньков, І. В.; Ivankov, I.; Целуйко, М. Ф.; Tseluiko, M.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам реформування системи кадрового забезпечення діяльності органів та установ пенітенціарної системи України, що є складовою правоохоронних органів України, однією з найважливіших ланок цієї державної структури. Ефективність діяльності пенітенціарної системи безпосередньо залежить від стану кадрів, стабільності колективів співробітників, рівня їх кваліфікації, досвіду роботи, моральних і ділових якостей. Практика показує, що недоліки у роботі органів і установ пенітенціарної системи, надзвичайні події, корупція, ускладнення оперативної обстановки тісно пов’язані з недоліками у кадровому забезпеченні їхньої діяльності. З урахуванням завдань, які вирішує персонал органів і установ пенітенціарної системи, умови його роботи визнаються виключно складними, а праця дуже важливою та необхідною. Персонал органів і установ пенітенціарної системи повинен формуватися цілеспрямовано, що дозволить встановити його оптимальну професійну та структуру, забезпечити раціональний розподіл та завантаження співробітників. Робота з кадрового забезпечення включає, перш за все, набір, розстановку кадрів, їх професійне навчання, проведення атестації співробітників, їх перепідготовку і підвищення кваліфікації та формування резерву. Сучасні методи вдосконалення кадрового забезпечення повинні ґрунтуватись на активному використанні можливостей ринку праці, формуванні кадрової політики, удосконаленні механізмів інноваційного розвитку технологій управління кадрами в органах і установах пенітенціарної системи. Стратегія реформування пенітенціарної системи на період до 2026 р. визначає, що ефективність реформування пенітенціарної системи залежить від рівня підготовки її кадрового складу, тому реалізація стратегічної цілі передбачає формування вмотивованого та високопрофесійного персоналу органів і установ пенітенціарної системи, здатного виконувати функції виправлення і ресоціалізації засуджених на основі найсучасніших підходів і методів роботи, а також створення за новими стандартами належних умов праці та соціального захисту персоналу. This scientific article is devoted to the actual problems of reforming the system of staffing the activities of the organs and institutions of the penitentiary system of Ukraine, which is one of the most important parts of the law enforcement agencies of Ukraine. The penitentiary system is an integral part of the law enforcement agencies of Ukraine, one of the most important links in this state structure. The effectiveness of the penitentiary system directly depends largely on the state of personnel, the stability of staff teams, their level of qualification, work experience, moral and business qualities. Practice shows that omissions in the work of institutions of the penitentiary system, emergencies, corruption, complications of the operational situation are closely related to shortcomings in the staffing of their activities. Taking into account the tasks that the staff of penitentiary institutions solves, their working conditions are recognized as extremely difficult, and work is very important and necessary. The staff of the institution is formed purposefully. This allows you to establish its optimal professional and structure, to ensure the rational distribution and workload of employees. Work on staffing includes, first of all, recruitment, selection, placement of personnel, professional training of personnel, certification of employees, retraining and advanced training of employees, induction and formation of a reserve of personnel. Modern methods of improving the staffing of the penitentiary system are based on the active use of labor market opportunities, the formation of personnel policy, and the improvement of mechanisms for the innovative development of personnel management technologies in penitentiary institutions. Methods for improving the staffing of the penitentiary system are based on the principles of legal regulation and the development of standards for human resource management. The Strategy for reforming the penitentiary system until 2026 determines that the effectiveness of reforming the penitentiary system depends on the level of training of its personnel. Therefore, the implementation of the strategic goal involves the formation of motivated and highly professional personnel of the organs and institutions of the penitentiary system, capable of performing the functions of correction and resocialization of convicts based on modern approaches to working methods, as well as the creation of appropriate working conditions and social protection of personnel that meet modern standards.
Кримінально-правовий механізм передачі засудженого для обміну як військовополоненого: актуальні проблеми та способи їх розв’язання
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Вознюк, А. А.; Vozniuk, A.; Письменський, Є. О.; Pysmenskyi, Ye.
У статті досліджено актуальні проблеми звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого та сформульовано на цій основі пропозицій щодо їх розв’язання у спосіб удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України. Аналіз механізму передачі засудженого для обміну як військовополоненого через його звільнення від відбування покарання показує, що він має низку слабких місць, які здатні негативно впливати на розвиток кримінально-правових відносин в Україні. З-поміж іншого ідеться про таке: 1) відсутні належні умови, за наявності яких уможливлюється звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ті, які на сьогодні передбачені, не впливають на ефективність такого звільнення, не сприяють усталеній диференціації кримінально-правового впливу); 2) звільнення від відбування покарання згідно зі ст. 84-1 КК не залежить від того, чи досягнута (або може бути досягнута) мета призначеного покарання, і фактично становить акт прощання особи, що визначається єдиною потребою вивільнення осіб, яких полонила держава-агресор. Зазначені та інші недоліки кримінально-правової норми про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого сигналізують про те, що встановлений механізм такої передачі потребує істотного вдосконалення. Тому проаналізовано різні варіанти унормування кримінально-правового забезпечення обміну полонених. Найбільш оптимальним визнано комплексне розв’язання порушеної проблеми, за якого до засудженого, який передається для обміну як військовополоненого, застосовуватимуться диференційовані засоби кримінально-правового та кримінально-процесуального реагування залежно від категорії вчиненого злочину, а також інших релевантних факторів. До таких засобів може належати спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням та відстрочення виконання вироку (покарання). Водночас визнано недоцільним застосування в досліджуваних випадках помилування, амністії, політико-правового рішення або видачі чи передачі осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. The article examines issues of release from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision to hand over a convicted person for exchange as a prisoner of war and formulates, based on this, proposals for their solution in the way of improving criminal and criminal procedural law of Ukraine. Analysis of the mechanism of the transfer of a convicted person for exchange as a prisoner of war due to his release from serving his sentence shows that it has a number of weak points, which can negatively affect the development of criminal law relations in Ukraine. Among other things, it is about the following: 1) there are no proper conditions, in the presence of which it is possible to be released from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision to hand over a convicted person for exchange as a prisoner of war (those currently valid do not address the effectiveness such release, do not contribute to the established differentiation of criminal law influence); 2) exemption from serving a sentence in accordance with Art. 84-1 of the Criminal Code does not depend on whether the purpose of the punishment has been achieved (or can be achieved), and in fact constitutes an act of pardoning a person, determined by the sole need to release persons, who have been captured by the aggressor state. The specified and other shortcomings of the criminal law provision on release from serving a sentence in connection with the adoption by an authorized body of a decision on the transfer of a convicted person for exchange as a prisoner of war signal that the established mechanism of such transfer needs significant improvement. Various options for normalization of the criminal law input for the exchange of prisoners have been analyzed. The complex solution of the raised issues, according to which differentiated means of criminal law and criminal procedural response will be applied to the convict, who is transferred for exchange as a prisoner of war, depending on the category of the crime committed, as well as other relevant factors, is recognized as the optimal one. Such means may include a special type of exemption from serving a sentence with probation and a postponement of the sentence (punishment) execution. At the same time, the use of pardons, amnesties, political and legal decisions or the extradition or transfer of persons who have committed criminal offenses, was recognized as inappropriate in the investigated cases.
Міжнародно-правовий вимір розуміння сучасної держави
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Пасечник, О. В.; Pasechnyk, O.
У статті розглядаються питання, пов’язані зі статусом держави в рамках сучасного міжнародного права і сучасними підходами до її існування як суб’єкта міжнародного права. Можна констатувати, що сучасне міжнародне право, відійшовши від етатичної концепції, продовжує вважати державу основним суб’єктом міжнародного права. В той же час, воно висуває до держав цілий ряд вимог, які, наприклад, стосуються неможливості і невизнання змін територій, що відбулися внаслідок анексій, невизнання держав, створених внаслідок порушень імперативних норм міжнародного права, тощо. Більше того, в сучасній практиці міжнародного права досить доречним може бути і продовження існування держави в разі втрати території у метавсесвіті, оскільки критерії ефективності для статусу держави зараз вже не релевантні. Головним буде продовження її визнання з боку інших держав, продовження дії її прав і виконання її міжнародно-правових зобов’язань. Пошук напрямів розвитку держави у сучасний період є одним з головних питань геополітичного дискурсу. Світове співтовариство, враховуючи політичні, економічні, екологічні та інші виклики сьогодення, намагається створити нову модель організації гармонійного співіснування суспільства. На тлі всіх тих суперечностей, які зумовлені глобалізаційними та глокалізаційними процесами, на фоні кризи механізмів забезпечення міжнародного правопорядку, перед сучасними державами постають нові завдання й виклики. Більш того, саме зараз закладаються основи формування новітньої форми політико-економічної та ідеологічної організації управління суспільством, якою, на нашу думку, є метадержава. The article examines issues related to the status of the state within the framework of modern international law and modern approaches to its existence as a subject of international law. It can be stated that modern international law, moving away from the ethical concept, continues to consider the state as the main subject of international law. At the same time, it puts forward a number of requirements to the states, which, for example, relate to the impossibility and non-recognition of territorial changes that occurred as a result of annexations, nonrecognition of states created as a result of violations of the imperative norms of international law, and states are responsible for committed violations of the norms of international law, which can be committed both directly by its bodies and agents, and those committed under its control, and those for which the state assumes responsibility. According to the UN Charter, sovereign title to territory cannot be acquired by force. Moreover, in the modern practice of international law, the continuation of the state’s existence in the event of a loss of territory in the metauniverse may be quite appropriate, since the efficiency criteria for the status of a contagion state are no longer relevant. The main thing will be the continuation of its recognition by other states, the continuation of the validity of its rights and the fulfillment of its international legal obligations. The search for directions of state development in the modern period is one of the main issues of geopolitical discourse. The world community, taking into account the political, economic, environmental and other challenges of today, is trying to create a new model of organizing harmonious coexistence of society. Against the background of all those contradictions caused by the processes of globalization and glocalization, against the background of the crisis of the mechanisms for ensuring the international legal order, new tasks and challenges appear before the modern states. Moreover, right now the foundations are being laid for the formation of the newest form of political, economic and ideological organization of managing society, which, in our opinion, is a metastate.
Особливості диференціації діянь пов’язаних із викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем зі схожими дисциплінарними та адміністративними правопорушеннями
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кіт, Р. Д.; Kit, R.
Стаття присвячена сучасним проблемам, які виникають с приводу викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем зі схожими дисциплінарними та адміністративними правопорушеннями. У зв’язку із військовим станом, якій триває майже рік на території України виникають питання, щодо притягнення до відповідальності осіб, які вчиняють розкрадання військового майна використовуючи службове становище задля полегшення та приховування злочинної діяльності, проте законодавець не визначив правила кваліфікації та розмежовування схожих за своєю суттю діянь, що надалі викликають проблеми з притягненні винних до відповідальності. Стаття присвячена нормативно-правовим актам, які б розкрили сутність вказаних суспільних діянь та дали можливість розмежовувати їх за суспільною небезпечністю, а також надали можливість встановлення істотних ознак відповідальність за вчинення ст. 410 КК України «Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду та ч. 3 та ч. 4 цієї статті. Приводяться приклади, які б могли сформулювати в подальшому ознаки вказаних діянь і привести у відповідності до Конституції України, а саме ст. 92 п. 22 правила щодо відмежовування відповідальності при вчинені правопорушення. Запропоновано авторський погляд на класифікацію військових кримінальних правопорушень, пов’язаних з привласненням майна. Зроблені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства. The article is devoted to modern problems that arise in connection with the theft, appropriation, extortion by a serviceman of weapons, military supplies, explosive or other combat substances, means of transportation, military and special equipment or other military property, as well as their acquisition by fraud or abuse of official position with similar disciplinary and administrative offenses. In connection with the martial law, which has lasted for almost a year on the territory of Ukraine, questions arise regarding the prosecution of persons who commit the theft of military property using their official position to facilitate and conceal criminal activity, but the legislator has not defined the rules of qualification and differentiation of similar the essence of actions, which in the future cause problems with bringing the guilty to justice. The article is devoted to normative legal acts that would reveal the essence of the specified public acts and give the opportunity to distinguish them according to social danger, as well as provide the opportunity to establish the essential signs of responsibility for the commission of Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine “Stealing, misappropriation, extortion by a military serviceman of weapons, military supplies, explosives or other munitions, means of transportation, military and special equipment or other military property or taking possession of them by fraud, committed by a military official with abuse of official position, or repeatedly, or by prior conspiracy by a group of persons, or those who caused significant damage and part 3 and part 4 of this article. Examples are given that could further formulate the signs of the specified actions and bring them in accordance with the Constitution of Ukraine, namely, Artісal # 92 code 22 of the rules on limitation of liability in the event of an offense. The author’s view on the classification of military criminal offenses related to the appropriation of property is offered. Proposals were made to improve the current legislation.
Особливості застосування зменшеної періодичності перевірок вантажів державними ветеринарними інспекторами в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кульгавець, Х. Ю.; Kulhavets, Kh.; Талама, А. В.; Talama, A.
Пропонована стаття присвячена правовому аналізу чинних норм, що регламентують окремі аспекти державного контролю за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин. Основна увага публікації зосереджена на тлумаченні п. 5 Розділу IV Порядку визначення та застосування періодичності документальних перевірок, перевірок відповідності, фізичних перевірок, лабораторних досліджень (випробувань) вантажів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.10.2018 № 501. З’ясовано, що зменшення періодичності фізичних перевірок та лабораторних досліджень (випробувань) може бути застосовано лише до вантажів з продуктами, які походять з потужності, щодо якої за попередні два роки відсутня історія ввезення (пересилання) на митну територію України (крім тих, що переміщуються з метою транзиту), лише після підтвердження відповідності законодавству України десяти вантажів поспіль. Визначено категорії вантажів з продуктами щодо яких можуть бути застосовані загальні умови зменшення періодичності фізичних перевірок та лабораторних досліджень (випробувань). Наведено дефініцію поняття фізичної перевірки на державному кордоні та її складові. Встановлено, що на час дії воєнного стану в Україні у державних службовців, уповноважених на проведення ветеринарного контролю на кордоні, відсутні будь-які підстави щодо перевірки/аналізу історії ввезення (пересилання) вантажів на митну територію України, а здійснення цих заходів є прямим порушенням принципів діяльності державного органу, яким є Держпродспоживслужба. The proposed article is devoted to the legal analysis of the current legislation, which regulates certain aspects of the implementation of state control measures for compliance with the legislation on food products, feed, by-products of animal origin, animal health and well-being. The main focus of the publication is on interpretation of paragraph 5 of Section IV of the Procedure for determining and applying the periodicity of documentary checks, compliance checks, physical checks, laboratory studies (tests) of goods imported (forwarded) to the customs territory of Ukraine, approved by the order of the Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine № 501 dated 19.10.2018, is subject to interpretation. It was found that the reduction in the frequency of physical inspections and laboratory research (tests) can be applied only to cargoes with products that come from a facility for which there is no history of importation (forwarding) to the customs territory of Ukraine in the previous two years (except for those that are moved for the purpose of transit), only after confirmation of compliance with the legislation of Ukraine for ten consecutive cargoes. It was determined categories of cargoes with products for which general conditions can be applied to reduce the frequency of physical inspections. It is noted that the reduced frequency of inspections applies exclusively to physical inspections and laboratory studies (tests). The definition of the concept of physical inspection at the state border and its components is given. It was designated that during the period of martial law in Ukraine, civil servants authorized to carry out veterinary control do not have any grounds for checking/analyzing the history of the importation (forwarding) of goods to the customs territory of Ukraine, and its implementation of these measures is a direct violation of the principles activities of the state body, which is the State Production and Consumer Service.
Особливості застосування міжнародних договорів в торговельному мореплавстві України
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Пальченко, А. А.; Palchenko, A.; Самойловська, В. П.; Samoilovska, V.
Розглядаються особливості застосування міжнародних договорів в національному торговельному мореплавстві України. Досліджуються форми взаємодії морського права України та міжнародних договорів в сучасному суспільстві. Дослідження основних проблем правового статусу міжнародних договорів України у законодавстві України, їх місця у системі джерел національного права. Аналізуються проблеми чинності міжнародних договорів, застосування їх при здійсненні торговельного мореплавства та місце в правовій системі держави. Основним і первинним елементом системи міжнародного права є міжнародна правова норма. Під міжнародною правовою нормою розуміється створене за угодою суб’єктів формально визначене правило, що регулює міждержавні відносини шляхом запровадження прав і обов’язків для таких суб’єктів і яке забезпечується юридичними механізмами. Міжнародний договір вважається універсальним джерелом, оскільки його юридична сила випливає із загального міжнародного права. В міжнародному праві держави і міждержавні організації посідають головне місце, оскільки міжнародне право походить від природи, виду та сутності суб’єктів міжнародного права. Міжнародне право служить інтересам і потребам вказаних суб’єктів, регулює відповідні суспільні відносини між ними, визначає їхній статус, права і обов’язки, оскільки на все це є воля відповідних суб’єктів міжнародного права. Правові відносини, що стосується укладення договорів і набрання ними чинності, є предметом права міжнародних договорів як частини міжнародного права і врегульовується нормами Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Ключовим у цьому випадку є те, що ця група відносин стосується лише суб’єктів міжнародного права. Друга ж сфера правових відносин набагато складніша та проблемна, стосується безпосередньо дії міжнародного права для національного, форм та способів його застосування та вирішення конфліктів між нормами національного та міжнародного права. І саме ці проблеми є предметом правового регулювання національного права. Peculiarities of signing of international agreements in the national merchant shipping of Ukraine are considered. The forms of the interdependence of the maritime law of Ukraine and international agreements in the current situation are to be followed. The study of the main problems of the legal status of international treaties of Ukraine in the legislation of Ukraine, and its time in the system of national law. The problems of ceremoniousness of international agreements are analyzed, including their relation to the establishment of merchant shipping and space in the legal system of the state. The main and primary element of the system of international law is the international legal norm. Under the international legal norm, it is understood that a rule was formally established for the sake of the subjects, which regulates the international state in a way for the provision of rights and obligations for such subjects and as such is secured by legal mechanisms. The international agreement is respected by the universal term, the remains of this legal force emanate from the fundamental international law. In international law, powers and international state organizations sit on the smut, shards of the international right to walk in nature, in view of that essence of the subjects of international law. The international right to serve the interests and needs of the indicated subjects, regulating the state of affairs between them, declaring their status, rights and bindings, as for all purposes is the will of the subjects of international law. It is legally clear that the arrangement of agreements and the recruitment of ceremonies by them is the subject of the law of international agreements as a part of international law and is regulated by the norms of the Vienna Convention on the Law of International Agreements of 1969. The key to this opinion is those that this group is worth less than the subjects of international law. The other sphere of legal opinion is richly folded and problematic, it is necessary to deal without intermediary dividing international law for national, forms and methods of its application and variance of conflicts between the norms of national and international law. The first problem is the subject of legal regulation of national law.
Особливості кримінальних правопорушень, що посягають на культурні цінності в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кулакова, Н. В.; Kulakova, N.
У статті зазначається важливість охорони об’єктів культурної спадщини як діяльності держави по забезпеченню системи правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини. Така діяльність здійснюється на основі норм міжнародного права та національного законодавства по захисту культурної спадщини. Особливого значення така діяльність набуває під час під час воєнного стану. Під культурною спадщиною відповідно до національного законодавства розуміється «пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології». Збереження і примноження культурної спадщини забезпечується системою правових та організаційно-управлінських заходів, що регулюються Конституцією України, ратифікованих парламентом України міжнародними конвенціями, законодавчими актами щодо забезпечення збереження культурних надбань, серед яких, Закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» та іншими нормативними актами. Важливість кримінально-правової охорони об’єктів культурної спадщини залежить, насамперед, від такої сукупності обставин, що обумовлюють діяльність держави по забезпеченню системи правових, організаційних, заходів з забезпечення їх захисту та збереження, відтворенню та охороні. Предметом такої охорони є характерна властивість об’єкта, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визнається об’єктом культурного надбання. До об’єктів культурного надбання належать об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відповідно до законодавства України. З метою обліку об’єктів матеріальної та духовної культури виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину створено Державний реєстр національного культурного надбання, до якого заносяться пам’ятки історії; пам’ятки археології; пам’ятки містобудування і архітектури; пам’ятки мистецтва; документальні пам’ятки. Також до реєстру можуть бути занесені й інші об’єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки. Серед загроз культурним цінностям необхідно виділити кримінальні, а тому сьогодні актуальним є питання їх кримінально-правової охорони. Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за посягання на окремі об’єкти культурного надбання, а саме на культурні цінності, культурну спадщину, пам’ятки культурної спадщини, археологічну спадщину та документи чи унікальні документи Національного архівного фонду. The article notes the importance of protection of objects of cultural heritage as an activity of the state to ensure a system of legal, organizational, financial, material and technical, urban, informational and other measures to account (detection, scientific study, classification, state registration), prevention of destruction or damage, protection, storage, maintenance, appropriate use, conservation, restoration, repair, rehabilitation, adaptation and museification of cultural heritage. Such actions are based on the norms of international law and national legislation on the protection of cultural heritage. Such activities become especially important during martial law. Cultural heritage means “landmarks: works of architecture, monumental sculpture and painting, elements and structures of an archaeological character, inscriptions, caves and groups of elements which are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; ensembles: groups of isolated or united buildings whose architecture, unity or relationship to the landscape are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; sightseeing places: works of man or common works of man and nature, and areas, including archaeological sites, of universal value in terms of history, aesthetics, ethnology, or anthropology”. Preservation and multiplication of cultural heritage is provided by the system of legal, organizational and administrative measures regulated by the Constitution of Ukraine, international conventions ratified by the Parliament of Ukraine, legislative acts on preservation of cultural heritage, among which are the Laws of Ukraine “On protection of cultural heritage”, “On protection of archaeological heritage”, “On museums and museum business”, “On export, import and return of cultural property” and other normative acts. The subject of such protection is the characteristic property of the object, constituting its historical and cultural value, on the basis of which this object is recognized as an object of cultural heritage. Objects of cultural heritage include objects of material and spiritual culture, which have artistic, historical, ethnographic, and scientific value and are subject to preservation in accordance with the legislation of Ukraine. To record objects of material and spiritual culture of exceptional historical, artistic, scientific, or other cultural value, which are important for the formation of the national consciousness of the Ukrainian people and determine its contribution to the world cultural heritage, the State Register of National Cultural Heritage was established, which includes stories; archaeological monuments; urban planning and architectural sites; art monuments; documentary attractions. Other objects of exceptional historical, cultural, ethnological, or scientific review value may also be entered in the register. The importance of the criminal-legal protection of objects of cultural heritage depends primarily on such a set of factors that condition the activities of the state to provide a system of legal, organizational, measures to ensure their protection and conservation, reproduction, and protection. Among the threats to cultural values it is necessary to distinguish the criminal, and therefore the issue of their criminal and legal protection is important today. Current criminal law provides for responsibility for infringement on certain objects of cultural patrimony, namely cultural values, cultural heritage, monuments of cultural heritage, archaeological heritage and documents or unique documents of the National Archive Fund.
Поняття та види джерел кримінально-правової політики
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Острогляд, О. В.; Ostrohliad, O.
В даній статті розглядається багатоманітність підходів до поняття джерельної бази кримінально-правової політики. Розкрито характеристику основного підходу до розуміння джерел кримінально-правової політики при якому перелічуються види джерел, які в сукупності і є джерелами кримінально-правової політики. При характеристиці джерел враховано сучасні зміни до чинного законодавства України, зокрема, щодо реформування судових органів. Акцентовано увагу на окремих аспектах дії кримінального закону, а саме, щодо визнання джерелом законів, які вже припинили свою дію. Окрему увагу приділено дискусійним моментам визнання джерелом судового прецеденту. Акцентовано увагу на тому, що прецедент в Україні, незважаючи на теоретичне невизнання, має широке практичне застосування. Вказано на можливості визнання такими рішень Конституційного Суду України, Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини. Загалом охарактеризовано наступні види джерел кримінально-правової політики: Конституція України; Закони України (в першу чергу, Кримінальний кодекс України та інші закони); підзаконні нормативно-правові акти, в випадку якщо вони визначають концептуальні підходи кримінально-правової політики, або конкретні заходи її реалізації; судовий прецедент (Рішення ЄСПЛ щодо України, а також рішення, які містять усталену правову позицію ЄСПЛ; Рішення Конституційного Суду України; Постанови Пленуму Верховного Суду України коли вони визначають загальні засади, напрями та межі застосування матеріального кримінального права та при визначенні конкретних напрямів та меж застосування кримінального закону, що визначає відповідальність за конкретні види злочинних діянь; Правові позиції Верховного Суду); Міжнародні договори, ратифіковані Україною, які так чи інакше впливають на національне кримінальне законодавство. This article examines the diversity of approaches to the concept of the source base of criminal law policy. The characteristics of the main approach to understanding the sources of criminal law policy are disclosed, in which the types of sources that are collectively the sources of criminal law policy are listed. When characterizing the sources, modern changes to the current legislation of Ukraine, in particular, regarding the reform of judicial bodies, are taken into account. Attention is focused on certain aspects of the operation of the criminal law, namely, regarding the recognition as a source of laws that have already ceased to be in effect. Particular attention is paid to the debatable points of recognition as a source of judicial precedent. Attention is focused on the fact that the precedent in Ukraine, despite theoretical non-recognition, has a wide practical application. The possibilities of recognizing such decisions of the Constitutional Court of Ukraine, the Supreme Court, and the European Court of Human Rights are indicated. In general, the following types of sources of criminal law policy are characterized: the Constitution of Ukraine; Laws of Ukraine (primarily, the Criminal Code of Ukraine and other laws); subordinate legal acts, if they determine the conceptual approaches of the criminal law policy, or specific measures for its implementation; judicial precedent (Decisions of the ECHR regarding Ukraine, as well as decisions that contain the established legal position of the ECHR; Decisions of the Constitutional Court of Ukraine; Resolutions of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine when they determine the general principles, directions and limits of application of substantive criminal law and when determining specific directions and limits of application criminal law, which defines responsibility for specific types of criminal acts; legal positions of the Supreme Court); International treaties ratified by Ukraine, which affect the national criminal legislation in one or another way.
Поняття інформаційного права у медичній сфері, його принципи та засади
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ярославський, С. Ю.; Yaroslavskyi, S.
Дана стаття є комплексним дослідженням поняття інформаційного права, як об’єкта цивільних правовідносин у сфері медичного обслуговування. Розібрано базові засади інформаційного права у медичній сфері та методи їх реалізації. У статті обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрито зв’язок із різними науковими підходами та темами, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, охарактеризовано методи наукового пізнання, використані в дослідженні. Напрямки дослідження охоплюють: розгляд понятійно-категоріального апарату інформаційної складової сфери медичного обслуговування; аналіз основних принципів та засад функціонування інформаційного права. Проведено всебічний аналіз наукових підходів до поняття інформаційних правовідносин, визначено їх цивільно-правовий характер, а також досліджено інформацію як об’єкт цивільних правовідносин та його правової природи. Проаналізовано різні наукові підходи до визначення поняття «інформація у сфері медичного обслуговування». Досліджено зміст інформаційних правовідносин у суспільстві в цілому, що напряму пов’язано із функціонуванням медичної сфери. Повнота розгляду теми неможлива без відпрацювання питання об’єкту інформаційних правовідносин, що було здійснено в даній статті. Оцінено важливість ролі інформації у сфері медичного обслуговування, так як вона охоплює усі сфери медичних відносини: від інформованої добровільної згоди на медичне втручання, інформування про право на лікування на підставі нових клінічних протоколів до можливості участі в клінічних дослідженнях. Проведено аналіз нормативної реалізації інформаційних прав в вибраних напрямках надання медичної допомоги. Розглянуто провідні наукові концепції підходів до поняття інформаційного права та висвітлено найбільш вдалі приклади на думку автора. Здійснено історичний екскурс на шляху формування правової категорії інформаційного права у медичній сфері. The article is given to the comprehensive understanding of the concept of information law, as an object of civil law in the field of medical services. The basic ambush of information law in the medical sphere and methods of its implementation were analyzed. In the article, a selection of topics of research was outlined, links were made from various scientific approaches and topics, a meta, a task, a subject and an object of research were identified, the methods of scientific knowledge were characterized, and the results were quoted. Directions to follow are astonishing: a look at the conceptual and categorical apparatus of the information warehouse sphere of medical services; analysis of the main principles and ambush of the functioning of information law. A comprehensive analysis of scientific approaches was carried out to understand the informational legal principles, their civil and legal nature was determined, and the information as an object of civil legal principles and legal nature was also carried out. Analyzed the various scientific approaches to the definition of understanding “information in the field of medical services”. It has been reported that informational legal documents have been added to the service as a whole, which is directly related to the functioning of the medical sphere. It is impossible for those to look at it without reviewing the object of informational legal documents, which was stated in this article. The importance of the role of information in the field of medical services was assessed, so it’s like watching all the spheres of medical advice: informing about goodwill in medical education, informing about the right to be tested on the presentation of new clinical protocols to the possibility of participating in clinical trials. An analysis of the normative implementation of information rights in selected on a straight line to get medical help. Examined scientific concepts of approaches to the understanding of information law and the most far away applied to the author’s thought. A historical excursus on the path of forming a legal category of information law in the medical sphere has been created.
Поняття, види та особливості тваринного світу
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Волченко, Михайло Вікторович ; Volchenko, Mykhailo
В даній статті розкрито поняття, види та особливості тваринного світу. Визначено, що тваринний світ – це компонент навколишнього природного середовища, який представляє собою сукупність всіх диких тварин, які постійно перебувають у стані природної волі та мешкають на території України або тимчасово її населяють, в тому числі дикі тварини, які утримуються у напіввільних умовах чи в неволі на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. До особливостей тваринного світу автором віднесено: 1) розкриваючи зміст тваринного світу слід наголосити на тому, що мова йде не тільки про диких тварин, але і про тих тварин, які мешкають у стані природної волі (на суші, у воді, в атмосфері і в ґрунті), часткової волі чи в неволі. Під станом природної волі слід розуміти не обмежений людиною безпосередній природний зв’язок живого з оточуючим середовищем. Цей зв’язок для різних видів диких тварин неоднаковий і зумовлений біологічними особливостями виду. Втрата дикою твариною стану природної волі, або навпаки, набуття твариною, яка була у неволі, цього стану суттєво змінює її режим. Відносини з приводу сільськогосподарських та інших одомашнених тварин, а також тварин, що утримуються в неволі, регулюються не екологічним, а цивільним та іншими галузями законодавства; 2) тварини можуть перебувати на території країни тимчасово або постійно. Ця ознака враховує особливості життєдіяльності мігруючих видів диких тварин. До числа яких відносяться всі організми тваринного походження: звірі, птахи, риби, плазуни, земноводні, комахи та ін.; 3) тваринний світ – це уся сукупність видових і популяційних різноманіть живих організмів на всіх стадіях розвитку, частини диких тварин та продукти їх життєдіяльності; 4) об’єкти тваринного світу перебувають у стані природної волі у просторових межах юрисдикції держави, тобто на території України, включаючи її внутрішні і територіальні моря, повітряний простір, у тому числі в межах виключної (морської) економічної зони України та її континентального шельфу. This article describes the concepts, types and features of the animal world. It was determined that the animal world is a component of the natural environment, which represents the totality of all wild animals that are constantly in a state of natural freedom and live on the territory of Ukraine or temporarily inhabit it, including wild animals that are kept in semi-free conditions or in captive on land, in water, soil and air, permanently or temporarily inhabit the territory of Ukraine or belong to the natural resources of its continental shelf and exclusive (sea) economic zone. The author attributes to the features of the animal world: 1) revealing the content of the animal world, it should be emphasized that we are talking not only about wild animals, but also about those animals that live in a state of natural will (on land, in water, in the atmosphere and in soil), of partial free will or in captivity. The state of natural will should be understood as the direct natural connection of a living being with the environment, not limited by a person. This relationship is different for different species of wild animals and is determined by the biological characteristics of the species. The loss of the state of natural will by a wild animal, or vice versa, the acquisition of this state by an animal that was in captivity significantly changes its regime. Relations regarding agricultural and other domesticated animals, as well as animals kept in captivity, are not regulated by environmental, but by civil and other branches of legislation; 2) animals can be in the territory of the country temporarily or permanently. This feature takes into account the peculiarities of life activity of migratory species of wild animals. These include all organisms of animal origin: animals, birds, fish, reptiles, amphibians, insects, etc.; 3) the animal world is the entire set of species and population diversity of living organisms at all stages of development, parts of wild animals and products of their vital activities; 4) objects of the animal world are in a state of natural will within the spatial limits of the state’s jurisdiction, that is, on the territory of Ukraine, including its internal and territorial seas, air space, including within the exclusive (marine) economic zone of Ukraine and its continental shelf.
Потерпілий у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві: актуальні питання теорії та практики
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ткаченко, І. М.; Tkachenko, I.
У статті досліджено актуальні питання співвідношення потерпілого в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві. Встановлено, що сучасна дефініція потерпілого, що міститься у ст. 55 КПК України, не в повній мірі задовольняє потреби кримінально-правового регулювання суспільних відносин, а тому не може бути застосована у кримінальному законодавстві. Критерії/ознаки, на підставі яких можна провести розмежування потерпілого в кримінальному та кримінальному процесуальному праві, запропоновано поділити на спільні – ті, які мають бути характерні для кримінального і кримінального процесуального визначення потерпілого (належність до нього певних категорій суб’єктів, а також шкода від кримінального правопорушення або реальна загроза її заподіяння), а також відмінні – обумовлено різним предметом правового регулювання відповідних галузей законодавства (йдеться щонайменше про їх статус та момент його набуття). Аргументовано, що правовий статус потерпілих у КК України повністю відмінний від його статусу у КПК України. Однак у питаннях категорії осіб, які визнаються потерпілими, а також заподіяння їм шкоди чи загрози її заподіяння положення КК і КПК України слід уніфікувати. Як в КК, так і КПК України потерпілими слід визнавати лише фізичних та юридичних осіб. Положення про адміністратора за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, слід виокремити в самостійну частину ст. 55 КПК України. Підсумовано, що в основі кримінального процесуального поняття потерпілого має бути кримінально-правове визначення. Найбільш оптимальною для цього з тих, що є на сьогодні в теорії кримінального права, видається дефініція, визначена в ст. 2.2.2. проєкту КК. The purpose of the article is to study current theoretical and practical problems of the victim ratio in criminal and criminal procedural legislation in order to harmonize the relevant provisions of the legislation and increase the effectiveness of their application. The article examines the relevant issues of the victim ratio in criminal and criminal procedural legislation. It is established that the modern definition of the victim enshrined in Art. 55 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, does not fully meet the needs of criminal law regulation of social relations, and therefore cannot be applied in criminal legislation. Criteria/grounds on the basis of which the victim may be distinguished in criminal and criminal procedural law are proposed to be divided into general ones – those that should be characteristic of the criminal and criminal procedural definition of the victim (membership of certain categories of subjects, as well as harm or actual threat of causing a criminal offence), and exceptional ones – due to the different subject of legal regulation of the relevant branches of legislation (at a minimum, their status and the time of acquisition are at stake). It is argued that the legal status of victims in the Criminal Code of Ukraine differs from their status in the Criminal Procedure Code of Ukraine. However, the provisions of the Criminal Code and the Criminal Procedure Code of Ukraine should be unified with regard to the category of persons recognized as victims and the harm or actual threat. Only natural and legal persons should be recognized as victims both in the Criminal Code and the Criminal Procedure Code of Ukraine. The provision on the bond administrator, who, in accordance with the provisions of the Law of Ukraine “On Securities and Stock Market”, acts on behalf of bondholders who have suffered a criminal offence, should be separated into an independent part of Art. 55 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is concluded that the criminal procedure concept of the victim should be based on the criminal law definition. The definition proposed in Art. 2.2.2. of the Draft Criminal Code seems the most optimal for this of those that exist today in the theory of criminal law.
Правове забезпечення проведення негласних слідчих (розшукових) дій в умовах особливого режиму досудового розслідування
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Хоменко, І. В.; Khomenko, I.
Метою статті є визначити поняття та особливості реалізації системи правового регулювання проведення негласних слідчих розшукових дій в умовах особливого режиму досудового розслідування. У статті розглянуто та проаналізовано особливості правового забезпечення проведення негласних слідчих розшукових дій в умовах особливого режиму досудового розслідування. Зазначено, що нормативні акти, які регулюють проведення НСРД вирішують ряд завдань в умовах особливих правових режимів досудового розслідування, а саме: надають можливість Генеральному прокурору, керівнику обласної прокуратури, їх першим заступникам і заступникам своєю постановою доручати здійснення досудового розслідування іншим органам досудового розслідування не лише у разі неефективності здійснення досудового розслідування, а також за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану; надають керівнику органу прокуратури в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану користуватися повноваженнями слідчого судді, передбаченими певними статтями КПК України, у випадку відсутності об’єктивної можливості їх виконання слідчим суддею; визначають вид та порядок оформлення процесуальних документів, які містять дозвіл на проведення НСРД в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану. Зроблено висновки, що нормативно-правове регулювання НСРД в умовах особливого режиму досудового розслідування – це процес прийняття, зміни або скасування правових норм, які регламентують підготовку та проведення НСРД під час воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції чи заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України, що характеризується рядом факторів дестабілізуючого характеру, які унеможливлюють ведення досудового розслідування в межах існуючого нормативно-правового регламентування. The purpose of the article is to determine the concepts and features of the implementation of the system of legal regulation of the conduct of undercover investigative investigative actions in the conditions of a special regime of pre-trial investigation. The article examines and analyzes the peculiarities of legal support for the conduct of undercover investigative actions in the conditions of a special regime of pre-trial investigation. It is noted that the normative acts regulating the conduct of the SIRA solve a number of tasks in the conditions of special legal regimes of pre-trial investigation, namely: they enable the Prosecutor General, the head of the regional prosecutor’s office, their first deputies and deputies by their resolution to entrust the implementation of the pre-trial investigation to other bodies of pre-trial investigation not only in the case of inefficiency of the pre-trial investigation, as well as in the presence of objective circumstances that make it impossible for the relevant pre-trial investigation body to function or for it to conduct a pre-trial investigation in the conditions of the introduction of a state of war or emergency in Ukraine or some of its localities; provide the head of the prosecutor’s office in the conditions of the introduction of a state of war or state of emergency in Ukraine or some of its localities to use the powers of the investigating judge provided for by certain articles of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in the absence of an objective possibility of their execution by the investigating judge; determine the type and procedure for drawing up procedural documents that contain permission to carry out SIRA in the conditions of the introduction of a state of war and emergency in Ukraine or some of its localities. It was concluded that the legal regulation of SIRA in the conditions of a special pre-trial investigation regime is the process of adopting, changing or canceling legal norms that regulate the preparation and conduct of SIRA during a state of war, a state of emergency or in the area of an anti-terrorist operation or measures to ensure national security and defense, repulsion and deterrence of armed aggression by the Russian Federation and/or other states against Ukraine, which is characterized by a number of destabilizing factors that make it impossible to conduct a pre-trial investigation within the framework of the existing regulatory framework.

Browse

Browsing Випуск № 4 by Title

Results Per Page

Sort Options