Browse
Recent Submissions
Item Ресоціалізація засуджених. Національна практика та зарубіжний досвід(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Сагайдак, Юлія Вікторівна; Sahaidak, Yuliia; Сагайдак, Юлия ВикторовнаДана стаття присвячена дослідженню форм ресоціалізації, передусім, трудотерапії, засуджених осіб в Україні та за кордоном, оскільки в законодавстві і на практиці існує конфлікт інтересів суспільства та прав засуджених в розрізі виконання ними трудових обов’язків у місцях позбавлення волі. Загальна Декларація прав людини проголошує право на вільний вибір праці та згоду на неї. Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що передбачає можливість вільного вибору роботи. Держава визнає і закріплює право на працю, гарантує його дотримання та створює умови для необмеженого здійснення цього права шляхом надання рівних можливостей у виборі професії та виду зайнятості, а також забезпечуючи можливості професійного навчання, підготовки та перепідготовки людини згідно з наявними потребами суспільства. Конституція забороняє використання примусової праці. Інша правова позиція наявна у визначені Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, яка передбачає, що військова та альтернативна служба, а також праця, що виконуються особою за рішенням судових органів, не можуть розглядатися як примусова праця. Право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від мінімальної, а також на своєчасну винагороду за працю закріплені в Конституції України, захищені також відповідними положеннями Кримінально-виконавчого кодексу (KBK) України, Кодексу законів про працю України, іншими законами та нормативними актами про охорону праці та її оплату, зокрема такими, як Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими, Інструкція про умови праці та заробітну плату осіб, що засуджені до обмеження чи позбавлення волі тощо. Для більш повного розуміння значення трудової діяльності в пенітенціарних установах як інструменту ресоціалізації та з огляду на багатоаспектне вивчення проблеми заохочення засуджених до праці, ми вдалися до проведення соціально-правового експерименту шляхом опитування та анкетування осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Для аналізу проведеної роботи було використано метод експерименту, статистичний метод, метод синтезу та аналізу, діалектичний метод, метод абстрагування, метод опитування, метод спостереження та метод інтерв’ю. Експеримент було проведено на базі Державної установи «Київський слідчий ізолятор» за сприяння працівників соціально-психологічної служби вказаної виправної установи. В результаті чого було опитано та анкетовано 50 засуджених (100%) і зроблено висновки на підставі статистичного методу та методу математичної пропорції. В статті описано зарубіжний досвід ресоціалізації засуджених, переважно у формі трудової діяльності, зокрема у Федеративній Республіці Німеччина, Республіці Польща та інших країнах. This article is devoted to researching the processes and forms of resocialization of convicted persons in Ukraine and abroad, since in legislation and in practice there is a conflict of public interests and the rights of convicts in the context of their performance of labor duties in places of deprivation of liberty. The Universal Declaration of Human Rights proclaims the right to free choice of work and consent to it. According to Art. 43 of the Constitution of Ukraine, everyone has the right to work, which provides for the possibility of free choice of work. The state recognizes and establishes the right to work, guarantees its observance and creates conditions for the unlimited exercise of this right by providing equal opportunities in choosing a profession and type of employment, as well as providing opportunities for professional training, training and retraining of a person in accordance with the existing needs of society. The Constitution prohibits the use of forced labor. Another legal position is found in the International Covenant on Civil and Political Rights, which stipulates that military and alternative service, as well as work performed by a person by the decision of judicial authorities, cannot be considered as forced labor. Legal guarantees for the realization of the right to work are covered by current labor, criminal, administrative and international legislation. For a more complete understanding of the importance of work in penitentiary institutions as a tool for resocialization and in view of the multi-faceted study of the problem of encouraging convicts to work, we resorted to conducting a real experiment by interviewing and surveying persons serving sentences in prisons. The experimental method, the statistical method, the synthesis and analysis method, the dialectical method, the abstraction method, the survey method, the observation method, and the interview method were used to analyze the work. The experiment was conducted on the basis of the State Institution “Kyiv Pre-trial Detention Center” with the assistance of employees of the social and psychological service of the indicated correctional institution. As a result, 50 convicts (100%) were interviewed and surveyed, and conclusions were drawn based on the statistical method and the method of mathematical proportion. The article describes the foreign experience of the resocialization of convicts, mainly in the form of work, in particular in the Republic of Poland and others countries.Item Міжнародно-правовий вимір розуміння сучасної держави(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Пасечник, О. В.; Pasechnyk, O.У статті розглядаються питання, пов’язані зі статусом держави в рамках сучасного міжнародного права і сучасними підходами до її існування як суб’єкта міжнародного права. Можна констатувати, що сучасне міжнародне право, відійшовши від етатичної концепції, продовжує вважати державу основним суб’єктом міжнародного права. В той же час, воно висуває до держав цілий ряд вимог, які, наприклад, стосуються неможливості і невизнання змін територій, що відбулися внаслідок анексій, невизнання держав, створених внаслідок порушень імперативних норм міжнародного права, тощо. Більше того, в сучасній практиці міжнародного права досить доречним може бути і продовження існування держави в разі втрати території у метавсесвіті, оскільки критерії ефективності для статусу держави зараз вже не релевантні. Головним буде продовження її визнання з боку інших держав, продовження дії її прав і виконання її міжнародно-правових зобов’язань. Пошук напрямів розвитку держави у сучасний період є одним з головних питань геополітичного дискурсу. Світове співтовариство, враховуючи політичні, економічні, екологічні та інші виклики сьогодення, намагається створити нову модель організації гармонійного співіснування суспільства. На тлі всіх тих суперечностей, які зумовлені глобалізаційними та глокалізаційними процесами, на фоні кризи механізмів забезпечення міжнародного правопорядку, перед сучасними державами постають нові завдання й виклики. Більш того, саме зараз закладаються основи формування новітньої форми політико-економічної та ідеологічної організації управління суспільством, якою, на нашу думку, є метадержава. The article examines issues related to the status of the state within the framework of modern international law and modern approaches to its existence as a subject of international law. It can be stated that modern international law, moving away from the ethical concept, continues to consider the state as the main subject of international law. At the same time, it puts forward a number of requirements to the states, which, for example, relate to the impossibility and non-recognition of territorial changes that occurred as a result of annexations, nonrecognition of states created as a result of violations of the imperative norms of international law, and states are responsible for committed violations of the norms of international law, which can be committed both directly by its bodies and agents, and those committed under its control, and those for which the state assumes responsibility. According to the UN Charter, sovereign title to territory cannot be acquired by force. Moreover, in the modern practice of international law, the continuation of the state’s existence in the event of a loss of territory in the metauniverse may be quite appropriate, since the efficiency criteria for the status of a contagion state are no longer relevant. The main thing will be the continuation of its recognition by other states, the continuation of the validity of its rights and the fulfillment of its international legal obligations. The search for directions of state development in the modern period is one of the main issues of geopolitical discourse. The world community, taking into account the political, economic, environmental and other challenges of today, is trying to create a new model of organizing harmonious coexistence of society. Against the background of all those contradictions caused by the processes of globalization and glocalization, against the background of the crisis of the mechanisms for ensuring the international legal order, new tasks and challenges appear before the modern states. Moreover, right now the foundations are being laid for the formation of the newest form of political, economic and ideological organization of managing society, which, in our opinion, is a metastate.Item Особливості застосування міжнародних договорів в торговельному мореплавстві України(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Пальченко, А. А.; Palchenko, A.; Самойловська, В. П.; Samoilovska, V.Розглядаються особливості застосування міжнародних договорів в національному торговельному мореплавстві України. Досліджуються форми взаємодії морського права України та міжнародних договорів в сучасному суспільстві. Дослідження основних проблем правового статусу міжнародних договорів України у законодавстві України, їх місця у системі джерел національного права. Аналізуються проблеми чинності міжнародних договорів, застосування їх при здійсненні торговельного мореплавства та місце в правовій системі держави. Основним і первинним елементом системи міжнародного права є міжнародна правова норма. Під міжнародною правовою нормою розуміється створене за угодою суб’єктів формально визначене правило, що регулює міждержавні відносини шляхом запровадження прав і обов’язків для таких суб’єктів і яке забезпечується юридичними механізмами. Міжнародний договір вважається універсальним джерелом, оскільки його юридична сила випливає із загального міжнародного права. В міжнародному праві держави і міждержавні організації посідають головне місце, оскільки міжнародне право походить від природи, виду та сутності суб’єктів міжнародного права. Міжнародне право служить інтересам і потребам вказаних суб’єктів, регулює відповідні суспільні відносини між ними, визначає їхній статус, права і обов’язки, оскільки на все це є воля відповідних суб’єктів міжнародного права. Правові відносини, що стосується укладення договорів і набрання ними чинності, є предметом права міжнародних договорів як частини міжнародного права і врегульовується нормами Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Ключовим у цьому випадку є те, що ця група відносин стосується лише суб’єктів міжнародного права. Друга ж сфера правових відносин набагато складніша та проблемна, стосується безпосередньо дії міжнародного права для національного, форм та способів його застосування та вирішення конфліктів між нормами національного та міжнародного права. І саме ці проблеми є предметом правового регулювання національного права. Peculiarities of signing of international agreements in the national merchant shipping of Ukraine are considered. The forms of the interdependence of the maritime law of Ukraine and international agreements in the current situation are to be followed. The study of the main problems of the legal status of international treaties of Ukraine in the legislation of Ukraine, and its time in the system of national law. The problems of ceremoniousness of international agreements are analyzed, including their relation to the establishment of merchant shipping and space in the legal system of the state. The main and primary element of the system of international law is the international legal norm. Under the international legal norm, it is understood that a rule was formally established for the sake of the subjects, which regulates the international state in a way for the provision of rights and obligations for such subjects and as such is secured by legal mechanisms. The international agreement is respected by the universal term, the remains of this legal force emanate from the fundamental international law. In international law, powers and international state organizations sit on the smut, shards of the international right to walk in nature, in view of that essence of the subjects of international law. The international right to serve the interests and needs of the indicated subjects, regulating the state of affairs between them, declaring their status, rights and bindings, as for all purposes is the will of the subjects of international law. It is legally clear that the arrangement of agreements and the recruitment of ceremonies by them is the subject of the law of international agreements as a part of international law and is regulated by the norms of the Vienna Convention on the Law of International Agreements of 1969. The key to this opinion is those that this group is worth less than the subjects of international law. The other sphere of legal opinion is richly folded and problematic, it is necessary to deal without intermediary dividing international law for national, forms and methods of its application and variance of conflicts between the norms of national and international law. The first problem is the subject of legal regulation of national law.Item Роль Організації Об’єднаних Націй у міжнародно˗правовій охороні клімату(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Павко, Яна Анатоліївна; Pavko, Yana; Павко, Яна АнатольевнаСтаття присвячена вивченню діяльності Організації Обʼєднаних Націй (ООН), спрямованої на протидію зміні клімату. Визначено здобутки цієї міжнародної організації універсального характеру на шляху подолання такої глобальної проблеми людства як зміна клімату. Проаналізовано основні міжнародно˗правові акти, прийняті за сприяння ООН, які становлять юридичну основу для міждержавної співпраці в сфері боротьби з кліматичними змінами. Зʼясовано значення ООН для становлення та розвитку сучасного міжнародно˗правового режиму охорони клімату. Автор дійшов висновку, що на сьогоднішній день ООН є тією міжнародною організацією, яка впливає на формування глобальної кліматичної політики та слугує головним майданчиком, що обʼєднує усі держави світу для обговорення різноманітних питань в сфері охорони довкілля і прийняття вагомих рішень щодо них. Незважаючи на те, що головною метою цієї універсальної міжнародної організації є підтримання й зміцнення миру та міжнародної безпеки, протидія зміні клімату та адаптація до наслідків такої зміни стала одним із основних напрямків для співпраці в рамках органів та установ системи ООН. Проведення щорічних кліматичних конференцій ООН дає можливість державам не тільки дискутувати, але й ставити кожного року нові цілі зі зменшення шкідливих викидів та визначати шляхи їх досягнення. Розробка окремих компонентів міжнародної кліматичної політики та їх реалізація залежить від появи звітів Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), які містять максимально достовірну та авторитетну наукову оцінку наслідків і майбутніх ризиків зміни клімату, а також пропозиції щодо запобігання кліматичним змінам та адаптації до них. Україна, як держава-член ООН та учасниця усіх важливих міжнародних договорів у сфері боротьби зі зміною клімату, завжди бере активну участь у міжнародних заходах ООН, які мають на меті сприяти створенню дієвих механізмів зі скорочення викидів парникових газів і попередження можливих наслідків глобального потепління. В умовах збройної агресії РФ проти нашої держави стратегічним завданням для України є поступова інтеграція кліматичних цілей в усі сектори її діяльності. The article is devoted to the study of the activities of the United Nations (UN) aimed at combating climate change. The achievements of this international organization of universal nature on the way to overcoming such a global problem of mankind as climate change are determined. The main international legal acts adopted with the assistance of the UN, which constitute the legal basis for interstate cooperation in the field of combating climate change, are analyzed. The importance of the UN for the formation and development of a modern international legal regime for climate protection is clarified. The author came to the conclusion that today the UN is the international organization that influences the formation of global climate policy and serves as the main platform that unites all the states of the world to discuss various issues in the field of environmental protection and make significant decisions on them. Despite the fact that the main goal of this universal international organization is to maintain and strengthen peace and international security, combating climate change and adaptation to the consequences of such change has become one of the main areas for cooperation within the UN bodies and agencies. Holding annual UN climate conferences allows states not only to discuss, but also to set new goals to reduce harmful emissions every year and identify ways to achieve them. The development of individual components of the international climate policy and their implementation depends on the reports of the Intergovernmental Panel on Climate Change (IPCC), which contain the most reliable and authoritative scientific assessment of the consequences and future risks of climate change, as well as proposals for mitigation and adaptation to climate change. Ukraine, as a UN Member State and a party to all important international treaties in the field of climate change, always actively participates in international UN events aimed at promoting the creation of effective mechanisms to reduce greenhouse gas emissions and prevent possible consequences of global warming. In the context of the armed aggression of the Russian Federation against our country, the strategic task for Ukraine is the gradual integration of climate goals into all sectors of its activities.Item Сучасний стан імплементації міжнародних кліматичних угод у національне законодавство держав(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Котвицька, К.; Kotvytska, K.У статті досліджуються питання імплементації положень кліматичних угод у національне законодавство держав на сучасному етапі. Кліматична криза торкнулась кожного напрямку земної кулі і на сучасному етапі з’явилась реальна загроза для життя в цілому. На сьогоднішній день ми стали свідками негативних наслідків глобального потепління і маємо змогу спостерігати за надзвичайно напруженою ситуацією майже на свій планеті, а не в окремому регіоні або конкретній державі. Наразі постає питання належного міжнародно-правового регулювання у сферах, які охоплюють міжнародне співробітництво держав у покращенні клімату на планеті, безпечній підприємницькій діяльності та імплементації положень у національне законодавство. Дотримання загальноприйнятих положень міжнародних угод в сфері захисту навколишнього середовища та якісна реалізація на практиці є обов’язком кожної цивілізованої держави. Проте, процес імплементації у національне законодавство можливий лише при умовах суворого виконання всіх взятих на себе державою зобов’язань. Фундаментальним міжнародно-правовим документом стала Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату 1992 року. Це стало новим етапом посиленої співпраці держав з метою збереження планети і населення. У статті проаналізовано результати діяльності кліматичних самітів, на яких були підписані угоди про необхідність використання вуглецю в підприємницькій діяльності заради недопущення руйнування озонового шару та низка кліматичних угод які мають величезний вплив на міжнародне співробітництво держав. Проведений аналіз дає підстави зазначити про численні недоліки та не доопрацювання в існуючих міжнародних актах та про необхідність негайної редакції їх положень задля майбутнього всього людства. Усі діючи кліматичні угоди мають пройти обов’язкову редакцію виходячи із сьогоднішніх реалій. The article examines the issues of implementing the provisions of climate agreements into the national legislation of states at the current stage. The climate crisis has affected every direction of the globe and at the current stage, a real threat to life as a whole has appeared. To date, we have witnessed the negative consequences of global warming and have the opportunity to observe an extremely tense situation almost on our planet, and not in a separate region or a specific state. Currently, there is a question of proper international legal regulation in areas that include international cooperation of states in improving the climate on the planet, safe business activities and implementation of provisions in national legislation. Compliance with generally accepted provisions of international agreements in the field of environmental protection and quality implementation in practice is the duty of every civilized state. However, the process of implementation into national legislation is possible only under the conditions of strict fulfillment of all obligations undertaken by the state. The UN Framework Convention on Climate Change of 1992 became a fundamental international legal document. This became a new stage of enhanced cooperation of states with the aim of preserving the planet and the population. The article analyzes the results of climate summits, at which agreements were signed on the need to use carbon in business activities to prevent the destruction of the ozone layer, and a number of climate agreements that have a huge impact on the international cooperation of states. The conducted analysis gives reason to point out numerous shortcomings and lack of refinement in existing international acts and the need for immediate revision of their provisions for the future of all mankind. All current climate agreements must undergo a mandatory revision based on today’s realities.Item Заборона пропаганди війни в умовах воєнного стану: аналіз законодавчих новацій(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коруц, У. З.; Koruts, U.Автор, на підставі аналізу положень міжнародно – правових актів, а також законодавства України зазначає, що будь-яка пропаганда війни, яка є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі чи насильства, а також будь-які виступи, які підтримують національну, расову чи релігійну ворожнечу, забороняються законом. Зазначена вище заборона стосується всіх видів пропаганди, які порушують статут організації об’єднаних націй з метою погрози, агресії чи порушення миру. Метою зазначеної статті є визначення шляхом системного аналізу наукових джерел, а також законодавства що регламентує заборону пропаганди віни вумовах воєнного стану. Автор приходить до висновку, що публічне заперечення протиправного характеру пропаганди війни проти України з боку росії, що є складовим елементом «пропаганди неонацистського російського тоталітарного режиму» передбаченим у законі № 2265-ІХ, який перегукується з раніше ухваленими законами, які може створити значні проблеми для правоохоронних органів і суперечити вимозі правової визначеності. Для прикладу: законодавство заборону про колабораціонізму визнає кримінально караним «публічне заперечення проведення збройної агресії проти України, утвердження та встановлення тимчасового окупаціійного режиму частини території України». Стаття 436-2 Кримінального Кодексу, яка нещодавно набула чинності також передбачає кримінальну відповідальність за «виправдання збройної агресії Російської Федерації в Україні, визнання законності, заперечення збройної агресії Російської Федерації, прославлення її учасників». Подібні питання виникли і в законодавстві, яке регулює телерадіомовлення. Відповідні специфікації повинні бути взаємно узгоджені для більш ефективного впровадження. При цьому при встановленні та застосуванні деліктної відповідальності також необхідно звертати увагу на принцип гарантійної пропорційності. The author, based on the analysis of the provisions of international legal acts, as well as the legislation of Ukraine, notes that any propaganda of war, which is an incitement to discrimination, enmity, or violence, as well as any speeches that support national, racial or religious enmity, are prohibited by law. the above prohibition applies to all types of propaganda that violate the charter of the organization of the united nations with the purpose of intimidation, aggression or breach of peace. The purpose of this article is to determine through a systematic analysis of scientific sources and legislation regulating the prohibition of propaganda under martial law. The author concluds that the public denial of the illegal nature of the propaganda of the war against Ukraine by Russia, which is a constituent element of the “propaganda of the neo-Nazi Russian totalitarian regime” provided for in the law № 2265-IX, which echoes the previously adopted laws, which can create significant problems for law enforcement agencies and contradict the requirement of legal certainty. For example the legislation prohibiting collaborationism criminalizes “public denial of armed aggression against Ukraine, approval, and establishment of a temporary occupation regime of part of the territory of Ukraine." Article 436-2 of the Criminal Code, which recently entered into force, also provides criminal liability for “justifying the armed aggression of the Russian Federation in Ukraine, recognizing the legality, denying the armed aggression of the Russian Federation, glorifying its participants." Similar issues arose in the legislation regulating television and radio broadcasting. Relevant specifications should be mutually agreed upon for more effective implementation. At the same time, when establishing and applying tort liability, it is also necessary to pay attention to the principle of guarantee proportionality.Item Зміст запиту про міжнародну правову допомогу(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коваль, О. І.; Koval, O.Статтю присвячено сутності та аналізу змісту запиту про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні в стадії досудового розслідування відповідно до норм національного законодавства, з урахуванням міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, укладених Україною з іноземними державами та ратифікованих Верховною Радою Україною, які є також його частиною. Водночас, міжнародне співробітництво виступає дієвим та легітимно-правовим способом досягнення завдання кримінального провадження, дотримання засад кримінального судочинства та забезпечення правопорядку на території державучасниць міжнародних договорів. Наголошено на тому, що задля досягнення основних цілей судочинства у кримінальному процесі, уповноважені органи України мають право звертатися за міжнародною правовою допомогою про проведення процесуальних дій у стадії досудового розслідування до компетентного органу іноземної держави. Окрім цього, Україна є стороною багатьох міжнародних договорів про правову допомогу, зокрема у кримінальних справах, у яких сформовано основні засади, обсяг, умови та види здійснення міжнародного співробітництва у кримінальному процесі. У статті досліджено та здійснено порівняльний аналіз змісту запитів про правову допомогу при проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування за міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою та сформовано висновок про те, що більшість з них містить розширені умови, спрямовані на виконання, в повній мірі, запитуваних процесуальних дій. Водночас відмічено, що гарантією всебічного виконання запиту про правову допомогу, вчасного виявлення, фіксації та збирання необхідних доказів виступає повнота, якість та обґрунтованість його змісту. Відзначається, що проголошення Україною незалежності заклало основи для реформування всіх сфер суспільного життя, викорінення усталених правил поведінки та утворення нових, ефективних перспектив у розвитку, зокрема, кримінальних процесуальних правовідносин, з урахуванням інтеграційних процесів, а також вдосконалення вже існуючої співпраці. The article is devoted to the essence and analysis of the content of the request for international legal assistance when conducting procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation in accordance with the norms of national legislation, taking into account international agreements on legal assistance in criminal cases concluded by Ukraine with foreign countries and ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine. which are also part of it. At the same time, international cooperation acts as an effective and legitimate legal way to achieve the task of criminal proceedings, comply with the principles of criminal proceedings and ensure law and order in the territory of the states that are parties to international treaties. It is emphasized that in order to achieve the main goals of the judicial process in the criminal process, the admissible collection of evidence of criminal activity, the authorized bodies of Ukraine have the right to apply for international legal assistance on the conduct of procedural actions at the stage of pre-trial investigation to the competent body of a foreign state. In addition, Ukraine is a party to many international treaties on legal assistance, in particular in criminal cases, in which the basic principles, scope, conditions and types of international cooperation in the criminal process are formed. The article researched and carried out a comparative analysis of the content of requests for legal assistance during the conduct of procedural actions in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation under international treaties of Ukraine, the consent of which was given to be binding by the Verkhovna Rada, and the conclusion was formed that most of them contain extended conditions , aimed at the full implementation of the requested procedural actions. At the same time, it was noted that the completeness, quality and reasonableness of its content is the guarantee of comprehensive fulfillment of the request for legal assistance, timely detection, recording and collection of the necessary evidence. It is noted that Ukraine’s declaration of independence laid the foundations for reforming all spheres of social life, eradicating established rules of conduct and creating new, effective perspectives in the development of, in particular, criminal procedural legal relations, taking into account integration processes, as well as improving existing cooperation.Item Речові докази у кримінальному процесі: окремі питання теорії і практики(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Глобенко, Г. І.; Hlobenko, H.У науковому дослідженні здійснено системний аналіз окремих аспектів інституту речових доказів у кримінальному процесі України. Зокрема, на підставі загальнонаукових, спеціальних методів, що ґрунтуються на теорії пізнання соціально-правових явищ детально досліджуються деякі історичні джерела права, аналізуються погляди провідних науковців з низки питань, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Акцентується увага на тому, що законодавче врегулювання переліку матеріальних об’єктів, які на різних етапах розвитку нашої держави відносились до речових доказів, а також процесуального порядку їх виявлення, вилучення, оформлення і зберігання відбувалось вкрай не послідовно. Наголошується на тому, що одним з перших нормативно-правових актів, який здійснював регламентацію окреслених вище питань і розповсюджував свою юрисдикцію на частину території України, що входила до складу російської імперію є Статут кримінального судочинства 1864 р. Втім, у кримінальному процесуальному законодавстві, що діяло на території західноукраїнських земель, однозначного підходу до використання терміну «речові докази» і визначення кола предметів, що належать до їх переліку, законодавцем не було сформовано. Узагальнення правозастосовної діяльності вказує на те, що в Україні відсутня єдність підходів слідчих, дізнавачів, прокурорів і науковців щодо необхідності винесення постанови про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів. З огляду на вказане викладено авторське бачення вирішення цього питання. Звертається увага на те, що законодавець у приписах чинного КПК України залишив поза уваги питання процедури фіксування у кримінальному провадженні потерпілим та стороною захисту ознак виявленого матеріального об’єкта для набуття ним статусу речового доказу. Зважаючи на це запропоновано деякі пропозиції щодо внесення змін і доповнень до положень кримінального процесуального законодавства. The scientific study carried out a systematic analysis of certain aspects of the institution of material evidence in the criminal process of Ukraine. On the basis of general scientific, special methods based on the theory of knowledge of socio-legal phenomena, some sources of law are studied in detail, the views of lawyers on a number of issues directly related to the topic of the study are analyzed. Attention is drawn to the fact that the legislative regulation of the list of material objects, which at various stages of the development of our state were considered tangible evidence, as well as the procedural order of their discovery, extraction, registration and storage was extremely inconsistent. It is emphasized that one of the first normative legal acts, which regulated the issues outlined above and extended its jurisdiction to part of the territory of Ukraine that was part of the Russian Empire, is the Statute of Criminal Justice of 1864. However, in the criminal procedural legislation that was in force on the territory of Western Ukrainian lands, an unambiguous approach before the use of the term “physical evidence” and the definition of the range of items belonging to their list, was not formed. The generalization of law enforcement activities indicates that in Ukraine there is no unity of approaches of investigators, investigators, prosecutors and scientists regarding the need to issue a resolution on the recognition and attachment of physical evidence to the materials of criminal proceedings. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. Attention is drawn to the fact that the legislator in the prescriptions of the current Code of Civil Procedure of Ukraine left out of consideration the issue of the procedure for recording in criminal proceedings by the victim and the defense party the signs of the identified material object in order for it to acquire the status of physical evidence. In view of the above, some suggestions for improving the provisions of the criminal procedural legislation were proposed.Item Функціональні характеристики сучасних транснаціональних організованих злочинних угрупувань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Хороновський, О. І.; Khoronovskyi, O.Дана наукова стаття присвячена питанням дослідження функціональних ознак сучасних транснаціональних організованих злочинних угрупувань, які діють на шкоду економічним інтересам держави. Визначено, що транснаціональна організована злочинність на шкоду економічним інтересам держави охоплює сферу господарської діяльності, тому функціонування таких злочинних формувань розглядається у даній площині. За результатами аналізу положень Господарського кодексу України виділено 8 основних сфер діяльності транснаціональних організованих злочинних угрупувань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави. З урахуванням визначеної ООН класифікації транснаціональних злочинів, а також беручи до уваги визначені сфери діяльності транснаціональних злочинних формувань, до груп транснаціональних злочинів, які ними вчиняються віднесено: відмивання грошей, крадіжки інтелектуальної власності, шахрайство зі страховкою, комп’ютерна злочинність, фіктивне банкрутство та проникнення у легальний бізнес. Зроблено висновок, що транснаціональні злочини на шкоду економічним інтересам держави вчиняються, як правило, в комбінованому виді, поєднуючи в собі злочини тої чи іншої групи з вище перерахованих. В той же час, відмивання грошей є найбільш універсальний транснаціональний злочин, який переважно присутній у всіх випадках транснаціональної організованої злочинності на шкоду економічним інтересам держави. Виділено у загальному вигляді найбільш типові схеми злочинної діяльності, які використовуються на сучасному етапі транснаціональними організованими злочинними угрупуваннями на шкоду економічним інтересам держави, зокрема: створення фіктивних вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання; використання інституту зовнішньоекономічної діяльності шляхом проведення «псевдо експортно-імпортних операцій»; операції з нерезидентами зареєстрованими в офшорних зонах; операції з цінними паперами; операції з конвертації коштів у готівку; операції з криптовалютою; схема «зустрічні потоки». Запропоновані типові схеми злочинної діяльності не є вичерпними, залежать від багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів. This scientific article is devoted to the study of the functional features of modern transnational organized criminal groups that act to the harm of the economic interests of the state. It was determined that transnational organized crime to the harm of the economic interests of the state covers the sphere of economic activity, therefore we will consider the functioning of such criminal formations in this plane. According to the results of the analysis of the norms of the Economic Code of Ukraine, 8 main spheres of activity of transnational organized criminal groups, which operate to the harm of the economic interests of the state, have been identified. Taking into account the classification of transnational crimes defined by the UN, as well as taking into account the spheres of activity of transnational criminal groups determined, the groups of transnational crimes committed by them include: money laundering, theft of intellectual property, insurance fraud, computer crime, fictitious bankruptcy and penetration into legal business. It was concluded that transnational crimes to the harm of the economic interests of the state are committed, as a rule, in a combined form, combining crimes of one or another group from the above. At the same time, money laundering is the most universal transnational crime, which is mainly present in all cases of transnational organized crime to the harm of the economic interests of the state. It is highlighted in general the most typical schemes of criminal activity, which are used by transnational organized criminal groups to the harm of the economic interests of the state at the present stage, in particular: creation of fictitious domestic and foreign business entities; use of the institute of foreign economic activity by conducting “pseudo export-import operations”; transactions with non-residents registered in offshore zones; operations with securities; transactions for conversion of funds into cash; transactions with cryptocurrency; scheme “oncoming flows”. The proposed typical patterns of criminal activity are not exhaustive and depend on many objective and subjective factors.Item Правове забезпечення проведення негласних слідчих (розшукових) дій в умовах особливого режиму досудового розслідування(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Хоменко, І. В.; Khomenko, I.Метою статті є визначити поняття та особливості реалізації системи правового регулювання проведення негласних слідчих розшукових дій в умовах особливого режиму досудового розслідування. У статті розглянуто та проаналізовано особливості правового забезпечення проведення негласних слідчих розшукових дій в умовах особливого режиму досудового розслідування. Зазначено, що нормативні акти, які регулюють проведення НСРД вирішують ряд завдань в умовах особливих правових режимів досудового розслідування, а саме: надають можливість Генеральному прокурору, керівнику обласної прокуратури, їх першим заступникам і заступникам своєю постановою доручати здійснення досудового розслідування іншим органам досудового розслідування не лише у разі неефективності здійснення досудового розслідування, а також за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану; надають керівнику органу прокуратури в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану користуватися повноваженнями слідчого судді, передбаченими певними статтями КПК України, у випадку відсутності об’єктивної можливості їх виконання слідчим суддею; визначають вид та порядок оформлення процесуальних документів, які містять дозвіл на проведення НСРД в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану. Зроблено висновки, що нормативно-правове регулювання НСРД в умовах особливого режиму досудового розслідування – це процес прийняття, зміни або скасування правових норм, які регламентують підготовку та проведення НСРД під час воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції чи заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України, що характеризується рядом факторів дестабілізуючого характеру, які унеможливлюють ведення досудового розслідування в межах існуючого нормативно-правового регламентування. The purpose of the article is to determine the concepts and features of the implementation of the system of legal regulation of the conduct of undercover investigative investigative actions in the conditions of a special regime of pre-trial investigation. The article examines and analyzes the peculiarities of legal support for the conduct of undercover investigative actions in the conditions of a special regime of pre-trial investigation. It is noted that the normative acts regulating the conduct of the SIRA solve a number of tasks in the conditions of special legal regimes of pre-trial investigation, namely: they enable the Prosecutor General, the head of the regional prosecutor’s office, their first deputies and deputies by their resolution to entrust the implementation of the pre-trial investigation to other bodies of pre-trial investigation not only in the case of inefficiency of the pre-trial investigation, as well as in the presence of objective circumstances that make it impossible for the relevant pre-trial investigation body to function or for it to conduct a pre-trial investigation in the conditions of the introduction of a state of war or emergency in Ukraine or some of its localities; provide the head of the prosecutor’s office in the conditions of the introduction of a state of war or state of emergency in Ukraine or some of its localities to use the powers of the investigating judge provided for by certain articles of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in the absence of an objective possibility of their execution by the investigating judge; determine the type and procedure for drawing up procedural documents that contain permission to carry out SIRA in the conditions of the introduction of a state of war and emergency in Ukraine or some of its localities. It was concluded that the legal regulation of SIRA in the conditions of a special pre-trial investigation regime is the process of adopting, changing or canceling legal norms that regulate the preparation and conduct of SIRA during a state of war, a state of emergency or in the area of an anti-terrorist operation or measures to ensure national security and defense, repulsion and deterrence of armed aggression by the Russian Federation and/or other states against Ukraine, which is characterized by a number of destabilizing factors that make it impossible to conduct a pre-trial investigation within the framework of the existing regulatory framework.Item Потерпілий у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві: актуальні питання теорії та практики(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ткаченко, І. М.; Tkachenko, I.У статті досліджено актуальні питання співвідношення потерпілого в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві. Встановлено, що сучасна дефініція потерпілого, що міститься у ст. 55 КПК України, не в повній мірі задовольняє потреби кримінально-правового регулювання суспільних відносин, а тому не може бути застосована у кримінальному законодавстві. Критерії/ознаки, на підставі яких можна провести розмежування потерпілого в кримінальному та кримінальному процесуальному праві, запропоновано поділити на спільні – ті, які мають бути характерні для кримінального і кримінального процесуального визначення потерпілого (належність до нього певних категорій суб’єктів, а також шкода від кримінального правопорушення або реальна загроза її заподіяння), а також відмінні – обумовлено різним предметом правового регулювання відповідних галузей законодавства (йдеться щонайменше про їх статус та момент його набуття). Аргументовано, що правовий статус потерпілих у КК України повністю відмінний від його статусу у КПК України. Однак у питаннях категорії осіб, які визнаються потерпілими, а також заподіяння їм шкоди чи загрози її заподіяння положення КК і КПК України слід уніфікувати. Як в КК, так і КПК України потерпілими слід визнавати лише фізичних та юридичних осіб. Положення про адміністратора за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, слід виокремити в самостійну частину ст. 55 КПК України. Підсумовано, що в основі кримінального процесуального поняття потерпілого має бути кримінально-правове визначення. Найбільш оптимальною для цього з тих, що є на сьогодні в теорії кримінального права, видається дефініція, визначена в ст. 2.2.2. проєкту КК. The purpose of the article is to study current theoretical and practical problems of the victim ratio in criminal and criminal procedural legislation in order to harmonize the relevant provisions of the legislation and increase the effectiveness of their application. The article examines the relevant issues of the victim ratio in criminal and criminal procedural legislation. It is established that the modern definition of the victim enshrined in Art. 55 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, does not fully meet the needs of criminal law regulation of social relations, and therefore cannot be applied in criminal legislation. Criteria/grounds on the basis of which the victim may be distinguished in criminal and criminal procedural law are proposed to be divided into general ones – those that should be characteristic of the criminal and criminal procedural definition of the victim (membership of certain categories of subjects, as well as harm or actual threat of causing a criminal offence), and exceptional ones – due to the different subject of legal regulation of the relevant branches of legislation (at a minimum, their status and the time of acquisition are at stake). It is argued that the legal status of victims in the Criminal Code of Ukraine differs from their status in the Criminal Procedure Code of Ukraine. However, the provisions of the Criminal Code and the Criminal Procedure Code of Ukraine should be unified with regard to the category of persons recognized as victims and the harm or actual threat. Only natural and legal persons should be recognized as victims both in the Criminal Code and the Criminal Procedure Code of Ukraine. The provision on the bond administrator, who, in accordance with the provisions of the Law of Ukraine “On Securities and Stock Market”, acts on behalf of bondholders who have suffered a criminal offence, should be separated into an independent part of Art. 55 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is concluded that the criminal procedure concept of the victim should be based on the criminal law definition. The definition proposed in Art. 2.2.2. of the Draft Criminal Code seems the most optimal for this of those that exist today in the theory of criminal law.Item Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ткаченко, В. В.; Tkachenko, V.Стаття присвячена проблемам дослідження вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб у працях вчених дореволюційного періоду. Вивчення історичного аспекту даної форми співучасті має важливе значення у контексті дослідження та оцінки відповідних положень чинного Кримінального кодексу України. Акцентується увага на тому, що чимало основних положень сучасної вітчизняної кримінально-правової науки є результатом плідної праці криміналістів XIX початку XX століття. Зазначається, що дореволюційній літературі не було вироблено загального підходу до тлумачення вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті. Це виявляється насамперед у різноманітності термінів, якими вона позначається. Вживається «співучасть за попередньою змовою групою осіб», «зговір», «змова», «комплот». Загалом, при характеристиці даної форми співучасті, науковці вважають за доцільне звернути увагу на момент вчинення кримінального правопорушення. Звертається увага, що науковці того періоду пишуть по різному, зокрема, одні вказують, що така змова може відбутися – заздалегідь домовленого злочину (В.В. Єсіпов, П.Д. Калмиков, О.Ф. Кістяківський); конкретніше висловлюється С. Будзинський – на стадії готування; ще інші – на місці вчинення злочину (С.В. Познишев, І.Я. Фойніцький – не тільки за умови попереднього формування змови, але й у випадку спільної злочинної діяльності пр. скопі, що раптово створився; окремі ж автори вважають, що вона може відбутися як до самого вчинення злочину, так і передувати йому (Л.С. Белогриць-Котляревський) Змісту самої змови як такої уваги не надається. Однак, С.В. Познишев зауважив про те, щоб кожен із учасників хоча б у загальних рисах знав про діяльність інших осіб. Змова може здійснюватися у формі конклюдентних дій (І.Я. Фойніцький), мовчазних вчинків (П.П. Пусторослєв). Завдяки аналізу різноманітних думок вчених дореволюційного періоду робиться загальний висновок, що вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб має всі ознаки сучасної форми співучасті. Така наближеність, вочевидь, доводить високий рівень розвитку дореволюційної кримінально-правової доктрини, причому не дивлячись на відсутність чіткості як у вживанні термінології, так і на її різноманітність. The article is devoted to the problems of researching the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons in the works of scientists of the pre-revolutionary period. Studying the historical aspect of this form of complicity is important in the context of research and assessment of relevant provisions of the current Criminal Code of Ukraine. Attention is focused on the fact that many of the main provisions of modern domestic criminal law science are the result of the fruitful work of criminologists of the 19th and early 20th centuries. It is emphasized that in the pre-revolutionary literature there was no general approach to the interpretation of the commission of a criminal offense based on a prior conspiracy by a group of persons as a form of complicity. This is evident primarily in the variety of terms by which it is denoted. “complicity by prior conspiracy by a group of persons”, “conspiracy”, “conspiracy”, “conspiracy” is used. In general, when characterizing this form of complicity, scientists consider it expedient to pay attention to the moment of committing a criminal offense. Attention is drawn to the fact that scientists of that period write in different ways, in particular, some indicate that such a conspiracy can take place – a prearranged crime (V.V. Yesipov, P.D. Kalmykov, O.F. Kistyakivskyi); S. Budzynskii expresses himself more specifically – at the stage of preparation; still others – at the scene of the crime (S.V. Poznyshev, I.Ya. Foynitskyi – not only on the condition of the prior formation of a conspiracy, but also in the case of joint criminal activity of the pr. skopi, which was suddenly created; some authors believe that it can take place both before the commission of the crime itself and before it (L.S. Belogryts-Kotlyarevskyi) The content of the conspiracy itself is not given attention as such. However, S.V. Poznyshev noted that each of the participants, at least in general terms knew about the activities of other persons Conspiracy can be carried out in the form of conclusive actions (I.Ya. Foynitskyi), silent actions (P.P. Pustoroslev). Thanks to the analysis of various opinions of scientists of the pre-revolutionary period, a general conclusion is made that the commission of a criminal offense by a prior conspiracy by a group of persons has all the signs of a modern form of complicity. Such closeness obviously proves the high level of development of the pre-revolutionary criminal legal doctrine, despite the lack of clarity both in the use of terminology and its diversity.Item Розвиток європейської та вітчизняної наукової доктрини та правозастосування щодо діяльності органів кримінальної юстиції(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.Стаття присвячена дослідженню діяльності органів кримінальної юстиції щодо розуміння доктринальної та правозастосовної практиці. Аналізується поняття доктрина в широкому та галузевому сприйняті дійсності, розглядається відмінність понять «право» та «форма права». Наводиться аналіз ґенези розуміння доктринальних понять починаючи з Августина та Фомі Аквінського до робіт римських юристів та практиків, а також англійських вчених. Крім аналізу історичного виникнення доктрини в статті аналізується ступінь впливу правових доктрин на законодавця та правотворчий процес, так само як і форми їх прояву в різних державах, далеко не завжди однакові, тож стаття розкриває особливості доктринальної думки Франції, Німеччини, Італії, Англії та США. Більшість країн використовують доктрину як основу судового рішення передбачає відсутність при розгляді справи судової прецеденту, необхідної норми статутного права чи звичаю. Тому при розгляді спірних питань сторони, які беруть участь у судовому процесі, зверталися до відомих юристів з проханням викласти свою думку щодо тих чи інших проблем застосування права. Проаналізовані особливості доктринального ставлення англосаксонської системі права та романо-германської системи права. Розглянуто як впливає трансформація поглядів на доктринальні погляди державі. Надалі проаналізовано Україну як незалежну країну, яка належить романо-германської системі права. Як наслідок різного трактування навіть однойменних правових інститутів, відторгнення практикою моделей, розроблених вітчизняним законодавцем на основі зарубіжного досвіду. Роль правової доктрини як джерела права виявляється в тому, що вона створює поняття та конструкції, якими користуються як правотворчі, так і правозастосовні органи. Міжнародний досвід свідчить, що одним із основних суб’єктів нормотворчої діяльності в розвинутих демократичних країнах є міністерство юстиції. The article is devoted to the study of the activities of the criminal justice bodies regarding the understanding of doctrinal and law enforcement practice. The concept of doctrine in the broad and branch perception of reality is analyzed, the interchangeability of the concepts “law” and “form of law” is considered. An analysis of the genesis of the understanding of doctrinal concepts is given, starting with Augustine and Thomas Aquinas and ending with the works of Roman lawyers and practitioners, as well as English scientists. In addition to the analysis of the historical emergence of the doctrine, the article analyzes the degree of influence of legal doctrines on the legislator and the law-making process, as well as the forms of their manifestation in different states, which are far from always the same, so the article reveals the peculiarities of the doctrinal thought of France, Germany, Italy, England and the USA. Most countries use the doctrine as the basis of a court decision, which assumes the absence of a court precedent, a necessary rule of statutory law or custom when considering a case. Therefore, when considering controversial issues, the parties participating in the court process turned to well-known lawyers with a request to express their opinion on certain problems of the application of the law. The peculiarities of the doctrinal attitude of the Anglo-Saxon legal system and the Romano-Germanic legal system are analyzed. It is considered how the transformation of views affects the doctrinal views of the state. In the future, Ukraine is analyzed as an independent country belonging to the Romano-Germanic legal system. As a result of different interpretations even of legal institutions of the same name, the practice of rejecting models developed by the domestic legislator based on foreign experience. The role of legal doctrine as a source of law is manifested in the fact that it creates concepts and constructions that are used by both law-making and law-enforcing bodies. International experience shows that one of the main subjects of rule-making activity in developed democratic countries is the Ministry of Justice.Item Шляхи підвищення ефективності норм кримінального права у попередженні корупції: національний та міжнародний досвід(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Рощина, Інна Олександрівна; Roshchyna, Inna; Рощина, Инна АлександровнаДана наукова стаття присвячена актуальній темі – шляхам підвищення ефективності норм кримінального права у попередженні корупції. З моменту проголошення незалежності України, корупцію розглядають як безпосередню загрозу національній безпеці, стабільності та економічному зростанню держави. Негативні наслідки цього явища полягають у тому, що воно руйнує такі важливі конституційні засади, як принципи соціальної справедливості та рівності всіх перед законом. Рівень корупції в Україні не тільки високий порівняно з іншими державами, а й безупинно зростає і це сьогодні сповна відчувають і розуміють всі громадяни України. Однак, поява нового антикорупційного законодавства, зміни, що відбуваються в суспільстві, та високий рівень корупційної злочинності в Україні зумовлюють необхідність подальшої наукової розробки цієї проблематики. Досліджено шляхи підвищення ефективності норм кримінального права у попередженні корупції. Проведено аналіз основних показників корупційної злочинності за 2017-2021 роки, а також визначені шляхи підвищення ефективності норм кримінального права у попередженні корупції. Зазначено, що для повного та об’єктивного дослідження шляхів підвищення ефективності норм кримінального права у попередженні корупції слід також проаналізувати: а) якій кількості осіб у цих зареєстрованих справах було пред’явлено підозру в скоєнні правопорушення; б) скільки кримінальних справ було направлено до суду; в) скільки осіб було притягнуто до кримінальної відповідальності. Однак, при аналізі цих статей видно, що деякі з них не містять чіткої диспозиції, а також мають дуже малі заходи, які абсолютно не дають жодного профілактичного значення. Іншими словами, чим більше приймається нових статей або вноситься зміни та доповнення до чинних статей КК України для боротьби з корупцією, тим більше спостерігається її зростання. Особливо це стосується ст. 368 КК України найбільш спрямовану на боротьбу з корупцією. Про те, що у нашій державі бракує справжньої боротьби з корупцією, а тільки є окремі показові випадки такої боротьби, яскраво свідчать приклади вчинення особами корупційних дій. З метою більш повного та об’єктивного аналізу шляхів підвищення ефективності норм кримінального права було досліджено законодавство деяких зарубіжних країн. This scientific article is devoted to a topical topic – ways to improve the effectiveness of criminal law norms in preventing corruption. Since the declaration of Ukraine’s independence, corruption has been seen as a direct threat to national security, stability and economic growth of the state. The negative consequences of this phenomenon are that it destroys such important constitutional principles as the principles of social justice and equality of all before the law.The level of corruption in Ukraine is not only high compared to other states, but also constantly growing, and all citizens of Ukraine fully feel and understand this today. However, the emergence of new anti-corruption legislation, changes taking place in society and the high level of corruption crime in Ukraine necessitate further scientific development of this issue. Ways to increase the effectiveness of criminal law norms in preventing corruption are explored. An analysis of the main indicators of corruption crime for 2017-2021 was carried out, as well as ways to improve the effectiveness of criminal law norms in the prevention of corruption. It is noted that for a complete and objective study of ways to improve the effectiveness of criminal law norms in preventing corruption, it is also necessary to analyze: a) how many persons were suspected of committing an offense in these registered cases; b) how many criminal cases were sent to court; c) how many persons were brought to criminal responsibility. However, when analyzing these articles, it can be seen that some of them do not contain a clear disposition, and also have very small measures that do not give any preventive value at all. In other words, the more new articles are adopted or amendments and additions are made to the current articles of the Criminal Code of Ukraine to combat corruption, the more its growth is observed. This especially applies to Art. 368 of the Criminal Code of Ukraine is most aimed at fighting corruption. The fact that there is a lack of a real fight against corruption in our country, and there are only individual demonstrative cases of such a fight, is clearly evidenced by the examples of individuals committing corrupt acts. For the sake of a more complete and objective analysis of ways to improve the effectiveness of criminal law norms, the legislation of some foreign countries was studied.Item Поняття та види джерел кримінально-правової політики(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Острогляд, О. В.; Ostrohliad, O.В даній статті розглядається багатоманітність підходів до поняття джерельної бази кримінально-правової політики. Розкрито характеристику основного підходу до розуміння джерел кримінально-правової політики при якому перелічуються види джерел, які в сукупності і є джерелами кримінально-правової політики. При характеристиці джерел враховано сучасні зміни до чинного законодавства України, зокрема, щодо реформування судових органів. Акцентовано увагу на окремих аспектах дії кримінального закону, а саме, щодо визнання джерелом законів, які вже припинили свою дію. Окрему увагу приділено дискусійним моментам визнання джерелом судового прецеденту. Акцентовано увагу на тому, що прецедент в Україні, незважаючи на теоретичне невизнання, має широке практичне застосування. Вказано на можливості визнання такими рішень Конституційного Суду України, Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини. Загалом охарактеризовано наступні види джерел кримінально-правової політики: Конституція України; Закони України (в першу чергу, Кримінальний кодекс України та інші закони); підзаконні нормативно-правові акти, в випадку якщо вони визначають концептуальні підходи кримінально-правової політики, або конкретні заходи її реалізації; судовий прецедент (Рішення ЄСПЛ щодо України, а також рішення, які містять усталену правову позицію ЄСПЛ; Рішення Конституційного Суду України; Постанови Пленуму Верховного Суду України коли вони визначають загальні засади, напрями та межі застосування матеріального кримінального права та при визначенні конкретних напрямів та меж застосування кримінального закону, що визначає відповідальність за конкретні види злочинних діянь; Правові позиції Верховного Суду); Міжнародні договори, ратифіковані Україною, які так чи інакше впливають на національне кримінальне законодавство. This article examines the diversity of approaches to the concept of the source base of criminal law policy. The characteristics of the main approach to understanding the sources of criminal law policy are disclosed, in which the types of sources that are collectively the sources of criminal law policy are listed. When characterizing the sources, modern changes to the current legislation of Ukraine, in particular, regarding the reform of judicial bodies, are taken into account. Attention is focused on certain aspects of the operation of the criminal law, namely, regarding the recognition as a source of laws that have already ceased to be in effect. Particular attention is paid to the debatable points of recognition as a source of judicial precedent. Attention is focused on the fact that the precedent in Ukraine, despite theoretical non-recognition, has a wide practical application. The possibilities of recognizing such decisions of the Constitutional Court of Ukraine, the Supreme Court, and the European Court of Human Rights are indicated. In general, the following types of sources of criminal law policy are characterized: the Constitution of Ukraine; Laws of Ukraine (primarily, the Criminal Code of Ukraine and other laws); subordinate legal acts, if they determine the conceptual approaches of the criminal law policy, or specific measures for its implementation; judicial precedent (Decisions of the ECHR regarding Ukraine, as well as decisions that contain the established legal position of the ECHR; Decisions of the Constitutional Court of Ukraine; Resolutions of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine when they determine the general principles, directions and limits of application of substantive criminal law and when determining specific directions and limits of application criminal law, which defines responsibility for specific types of criminal acts; legal positions of the Supreme Court); International treaties ratified by Ukraine, which affect the national criminal legislation in one or another way.Item Військова безпека: аналіз стану трансформації системи управління(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Лаврьонов, Р. П.; Lavronov, R.У статті розглянуто підходи до вибору показників військової небезпеки з метою здійснення оцінки загроз національним інтересам держави. Акцентується увага на гострій необхідності уважного ставлення до аналізу динаміки змін військово-політичної ситуації та оцінки рівня військової небезпеки для України. Сформульовано необхідність використання наукового підходу до прогнозу рівня військової небезпеки для України як геополітичного гравця. Своєрідність сучасних підходів до захисту України від зовнішньої агресії, визначається характером змін глобальної та регіональної систем безпеки, перехідним станом пострадянських країн, до складу яких входить і Україна. На теперішній час на балансі Збройних Силах України перебуває значна кількість військових об’єктів, які викликають у собі визначену загрозу виникнення на них надзвичайних ситуацій або аварій техногенного характеру. До ключових об’єктів можна прирахувати склади, бази, арсенали (боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та інших небезпечних або отруйних речовин), а також виробничо-ремонтні підприємства, підпорядковані Міністерству оборони України, що мають на своїй території небезпечні технологічні об’єкти або на яких виконуються роботи по ремонту, обслуговуванню та утилізації боєприпасів та інших небезпечних речовин. Безпекове середовище довкола України складне та динамічне. Через збройний конфлікт на сході України, боротьбу за вплив на світові фінансові та енергетичні потоки посилюється глобальна воєнно-політична нестабільність. Провідні держави підвищують розміри воєнних витрат, активізують розробку нових зразків озброєння, підвищують інтенсивність військових навчань. Серед основних завдань, що вимагають пріоритету першочергового вирішення у процесі формування умов безпеки, особливу увагу заслуговують наступні: оптимальне співвідношення між різними факторами робочого середовища, що забезпечує мінімально несприятливі умови для співробітників; встановлення, легалізація певних правил виключення; розробка конкретних заходів щодо покращення умов праці та забезпечення їх безпеки на основі використання у виробництві новітніх досягнення науки та техніки. The article considers approaches to the choice of indicators of military danger in order to assess threats to the national interests of the state. Attention is focused on the urgent need for careful attention to the analysis of the dynamics of changes in the military-political situation and assessment of the level of military danger for Ukraine. The necessity of using a scientific approach to the forecast of the level of military danger for Ukraine as a geopolitical player is formulated. The peculiarity of modern approaches to the protection of Ukraine from external aggression is determined by the nature of changes in global and regional security systems, the transitional state of post-Soviet countries, including Ukraine. Currently, the Armed Forces of Ukraine have a significant number of military facilities that pose a certain threat of emergencies or man-made accidents. The key facilities include warehouses, bases, arsenals (of ammunition, fuel and lubricants and other hazardous or toxic substances), as well as production and repair enterprises subordinated to the Ministry of Defense of Ukraine, which have hazardous technological facilities on their territory or where works on repair, maintenance and disposal of ammunition and other hazardous substances are carried out. The security environment around Ukraine is complex and dynamic. Due to the armed conflict in eastern Ukraine, the struggle for influence on global financial and energy flows, global military and political instability is increasing. Leading states increase military spending, intensify the development of new weapons, increase the intensity of military exercises. Among the main tasks that require priority in the process of forming security conditions, the following deserve special attention Optimal correlation between different factors of the working environment, which ensures minimally unfavorable conditions for employees; Establishment, legalization of certain exclusion rules; Development of specific measures to improve working conditions and ensure their safety based on the use of the latest achievements of science and technology in production.Item Особливості кримінальних правопорушень, що посягають на культурні цінності в Україні(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кулакова, Н. В.; Kulakova, N.У статті зазначається важливість охорони об’єктів культурної спадщини як діяльності держави по забезпеченню системи правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини. Така діяльність здійснюється на основі норм міжнародного права та національного законодавства по захисту культурної спадщини. Особливого значення така діяльність набуває під час під час воєнного стану. Під культурною спадщиною відповідно до національного законодавства розуміється «пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології». Збереження і примноження культурної спадщини забезпечується системою правових та організаційно-управлінських заходів, що регулюються Конституцією України, ратифікованих парламентом України міжнародними конвенціями, законодавчими актами щодо забезпечення збереження культурних надбань, серед яких, Закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» та іншими нормативними актами. Важливість кримінально-правової охорони об’єктів культурної спадщини залежить, насамперед, від такої сукупності обставин, що обумовлюють діяльність держави по забезпеченню системи правових, організаційних, заходів з забезпечення їх захисту та збереження, відтворенню та охороні. Предметом такої охорони є характерна властивість об’єкта, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визнається об’єктом культурного надбання. До об’єктів культурного надбання належать об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відповідно до законодавства України. З метою обліку об’єктів матеріальної та духовної культури виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину створено Державний реєстр національного культурного надбання, до якого заносяться пам’ятки історії; пам’ятки археології; пам’ятки містобудування і архітектури; пам’ятки мистецтва; документальні пам’ятки. Також до реєстру можуть бути занесені й інші об’єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки. Серед загроз культурним цінностям необхідно виділити кримінальні, а тому сьогодні актуальним є питання їх кримінально-правової охорони. Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за посягання на окремі об’єкти культурного надбання, а саме на культурні цінності, культурну спадщину, пам’ятки культурної спадщини, археологічну спадщину та документи чи унікальні документи Національного архівного фонду. The article notes the importance of protection of objects of cultural heritage as an activity of the state to ensure a system of legal, organizational, financial, material and technical, urban, informational and other measures to account (detection, scientific study, classification, state registration), prevention of destruction or damage, protection, storage, maintenance, appropriate use, conservation, restoration, repair, rehabilitation, adaptation and museification of cultural heritage. Such actions are based on the norms of international law and national legislation on the protection of cultural heritage. Such activities become especially important during martial law. Cultural heritage means “landmarks: works of architecture, monumental sculpture and painting, elements and structures of an archaeological character, inscriptions, caves and groups of elements which are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; ensembles: groups of isolated or united buildings whose architecture, unity or relationship to the landscape are of outstanding universal value from the point of view of history, art or science; sightseeing places: works of man or common works of man and nature, and areas, including archaeological sites, of universal value in terms of history, aesthetics, ethnology, or anthropology”. Preservation and multiplication of cultural heritage is provided by the system of legal, organizational and administrative measures regulated by the Constitution of Ukraine, international conventions ratified by the Parliament of Ukraine, legislative acts on preservation of cultural heritage, among which are the Laws of Ukraine “On protection of cultural heritage”, “On protection of archaeological heritage”, “On museums and museum business”, “On export, import and return of cultural property” and other normative acts. The subject of such protection is the characteristic property of the object, constituting its historical and cultural value, on the basis of which this object is recognized as an object of cultural heritage. Objects of cultural heritage include objects of material and spiritual culture, which have artistic, historical, ethnographic, and scientific value and are subject to preservation in accordance with the legislation of Ukraine. To record objects of material and spiritual culture of exceptional historical, artistic, scientific, or other cultural value, which are important for the formation of the national consciousness of the Ukrainian people and determine its contribution to the world cultural heritage, the State Register of National Cultural Heritage was established, which includes stories; archaeological monuments; urban planning and architectural sites; art monuments; documentary attractions. Other objects of exceptional historical, cultural, ethnological, or scientific review value may also be entered in the register. The importance of the criminal-legal protection of objects of cultural heritage depends primarily on such a set of factors that condition the activities of the state to provide a system of legal, organizational, measures to ensure their protection and conservation, reproduction, and protection. Among the threats to cultural values it is necessary to distinguish the criminal, and therefore the issue of their criminal and legal protection is important today. Current criminal law provides for responsibility for infringement on certain objects of cultural patrimony, namely cultural values, cultural heritage, monuments of cultural heritage, archaeological heritage and documents or unique documents of the National Archive Fund.Item Зміни до Кримінального кодексу в умовах воєнного стану: дискусійні питання(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Коваль, А. А.; Koval, A.; Самойленко, М. С.; Samoilenko, M.Статтю присвячено аналізу змін до Кримінального кодексу України (далі – КК), внесених під час воєнного стану. Акцентовано увагу на важливості впровадження в державі кримінально-правової політики, спрямованої на протидію злочинним проявам у суспільстві в умовах воєнного стану. Аргументовано неефективність деяких положень КК в сучасних умовах. Обґрунтовано потребу і причини змін до кримінального законодавства, які передбачають жорсткіші покарання порівняно з мирним часом. Доведена їх надзвичайна актуальність, дієвість та значимість в умовах воєнного стану. У статті звертається увага на такий недолік кримінально-правової політики як неврахування вчинення шахрайства в умовах воєнного або надзвичайного стану. Наводяться достатні підстави вважати, що в таких умовах значно підвищується ризик вчинення цього кримінального правопорушення. Тому висловлюється думка стосовно доцільності включення до переліку діянь, відповідальність за які має посилюватися у разі їхнього вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану, посягань, передбачених статтею 190 КК. Розглянуто дискусійне питання щодо ідентичності формулювань «використання умов воєнного або надзвичайного стану» як обтяжуючої обставини та вчинення відповідних діянь «в умовах воєнного стану» та зроблено спробу розмежувати ці два поняття. Роз’яснено, що зміни щодо відсутності кримінальної відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо така зброя застосована відповідно до вимог Закону, фактично уточнюють окремі положення розділу VIII ККУ «Обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння». Наголошено на необхідності уточнення змісту статей 435-1 («Образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю») та 436-2 («Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників») КК через обмежене їх застосування у випадку втягування до воєнних дій на боці РФ і інших країн, і при цьому військовослужбовець України здійснюватиме заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії інших держав. Пропонується застосувати більш узагальнююче поняття «держава-агресор». The article is devoted to the analysis of changes to the Criminal Code of Ukraine (hereinafter referred to as the Criminal Code) introduced during martial law. Attention is focused on the importance of implementing a criminal law policy in the state aimed at countering criminal manifestations in society under martial law. The ineffectiveness of some provisions of the Code of Criminal Procedure in modern conditions is argued. The need and reasons for changes to the criminal legislation, which provide for harsher punishments compared to peacetime, are substantiated. Their extreme relevance, effectiveness and significance in the conditions of martial law have been proven. The article draws attention to such a shortcoming of the criminal law policy as the failure to take into account the commission of fraud in the conditions of war or state of emergency. Sufficient reasons are given to believe that in such conditions the risk of committing this criminal offense increases significantly. Therefore, an opinion is expressed regarding the expediency of including in the list of acts, the responsibility for which should be increased in case of their commission in the conditions of war or state of emergency, encroachments provided for in Article 190 of the Criminal Code. The debatable question regarding the identity of the wording “using the conditions of martial law or state of emergency” as an aggravating circumstance and committing the corresponding acts “under the conditions of martial law” was considered and an attempt was made to distinguish between these two concepts. It is clarified that the changes regarding the absence of criminal liability for the use of firearms against persons who commit armed aggression against Ukraine, if such weapons are used in accordance with the requirements of the Law, actually clarify certain provisions of Chapter VIII of the Criminal Code “Circumstances Excluding the Criminal Illegality of the Act”. The need to clarify the content of articles 435-1 (“Insulting the honor and dignity of a serviceman, threatening a serviceman”) and 436-2 (“Justification, recognition as legitimate, denial of the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, glorification of its participants”) of the CC due to their limited application is emphasized in the case of involvement in hostilities on the side of the Russian Federation and other countries, and at the same time, the serviceman of Ukraine will carry out measures to ensure national security and defense, repulse and deter armed aggression of other states. It is proposed to apply the more general term “aggressor state”.Item Особливості диференціації діянь пов’язаних із викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем зі схожими дисциплінарними та адміністративними правопорушеннями(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кіт, Р. Д.; Kit, R.Стаття присвячена сучасним проблемам, які виникають с приводу викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем зі схожими дисциплінарними та адміністративними правопорушеннями. У зв’язку із військовим станом, якій триває майже рік на території України виникають питання, щодо притягнення до відповідальності осіб, які вчиняють розкрадання військового майна використовуючи службове становище задля полегшення та приховування злочинної діяльності, проте законодавець не визначив правила кваліфікації та розмежовування схожих за своєю суттю діянь, що надалі викликають проблеми з притягненні винних до відповідальності. Стаття присвячена нормативно-правовим актам, які б розкрили сутність вказаних суспільних діянь та дали можливість розмежовувати їх за суспільною небезпечністю, а також надали можливість встановлення істотних ознак відповідальність за вчинення ст. 410 КК України «Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду та ч. 3 та ч. 4 цієї статті. Приводяться приклади, які б могли сформулювати в подальшому ознаки вказаних діянь і привести у відповідності до Конституції України, а саме ст. 92 п. 22 правила щодо відмежовування відповідальності при вчинені правопорушення. Запропоновано авторський погляд на класифікацію військових кримінальних правопорушень, пов’язаних з привласненням майна. Зроблені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства. The article is devoted to modern problems that arise in connection with the theft, appropriation, extortion by a serviceman of weapons, military supplies, explosive or other combat substances, means of transportation, military and special equipment or other military property, as well as their acquisition by fraud or abuse of official position with similar disciplinary and administrative offenses. In connection with the martial law, which has lasted for almost a year on the territory of Ukraine, questions arise regarding the prosecution of persons who commit the theft of military property using their official position to facilitate and conceal criminal activity, but the legislator has not defined the rules of qualification and differentiation of similar the essence of actions, which in the future cause problems with bringing the guilty to justice. The article is devoted to normative legal acts that would reveal the essence of the specified public acts and give the opportunity to distinguish them according to social danger, as well as provide the opportunity to establish the essential signs of responsibility for the commission of Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine “Stealing, misappropriation, extortion by a military serviceman of weapons, military supplies, explosives or other munitions, means of transportation, military and special equipment or other military property or taking possession of them by fraud, committed by a military official with abuse of official position, or repeatedly, or by prior conspiracy by a group of persons, or those who caused significant damage and part 3 and part 4 of this article. Examples are given that could further formulate the signs of the specified actions and bring them in accordance with the Constitution of Ukraine, namely, Artісal # 92 code 22 of the rules on limitation of liability in the event of an offense. The author’s view on the classification of military criminal offenses related to the appropriation of property is offered. Proposals were made to improve the current legislation.Item Концептуальні засади підготовки та діяльності персоналу органів і установ пенітенціарної системи(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Іваньков, І. В.; Ivankov, I.; Целуйко, М. Ф.; Tseluiko, M.Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам реформування системи кадрового забезпечення діяльності органів та установ пенітенціарної системи України, що є складовою правоохоронних органів України, однією з найважливіших ланок цієї державної структури. Ефективність діяльності пенітенціарної системи безпосередньо залежить від стану кадрів, стабільності колективів співробітників, рівня їх кваліфікації, досвіду роботи, моральних і ділових якостей. Практика показує, що недоліки у роботі органів і установ пенітенціарної системи, надзвичайні події, корупція, ускладнення оперативної обстановки тісно пов’язані з недоліками у кадровому забезпеченні їхньої діяльності. З урахуванням завдань, які вирішує персонал органів і установ пенітенціарної системи, умови його роботи визнаються виключно складними, а праця дуже важливою та необхідною. Персонал органів і установ пенітенціарної системи повинен формуватися цілеспрямовано, що дозволить встановити його оптимальну професійну та структуру, забезпечити раціональний розподіл та завантаження співробітників. Робота з кадрового забезпечення включає, перш за все, набір, розстановку кадрів, їх професійне навчання, проведення атестації співробітників, їх перепідготовку і підвищення кваліфікації та формування резерву. Сучасні методи вдосконалення кадрового забезпечення повинні ґрунтуватись на активному використанні можливостей ринку праці, формуванні кадрової політики, удосконаленні механізмів інноваційного розвитку технологій управління кадрами в органах і установах пенітенціарної системи. Стратегія реформування пенітенціарної системи на період до 2026 р. визначає, що ефективність реформування пенітенціарної системи залежить від рівня підготовки її кадрового складу, тому реалізація стратегічної цілі передбачає формування вмотивованого та високопрофесійного персоналу органів і установ пенітенціарної системи, здатного виконувати функції виправлення і ресоціалізації засуджених на основі найсучасніших підходів і методів роботи, а також створення за новими стандартами належних умов праці та соціального захисту персоналу. This scientific article is devoted to the actual problems of reforming the system of staffing the activities of the organs and institutions of the penitentiary system of Ukraine, which is one of the most important parts of the law enforcement agencies of Ukraine. The penitentiary system is an integral part of the law enforcement agencies of Ukraine, one of the most important links in this state structure. The effectiveness of the penitentiary system directly depends largely on the state of personnel, the stability of staff teams, their level of qualification, work experience, moral and business qualities. Practice shows that omissions in the work of institutions of the penitentiary system, emergencies, corruption, complications of the operational situation are closely related to shortcomings in the staffing of their activities. Taking into account the tasks that the staff of penitentiary institutions solves, their working conditions are recognized as extremely difficult, and work is very important and necessary. The staff of the institution is formed purposefully. This allows you to establish its optimal professional and structure, to ensure the rational distribution and workload of employees. Work on staffing includes, first of all, recruitment, selection, placement of personnel, professional training of personnel, certification of employees, retraining and advanced training of employees, induction and formation of a reserve of personnel. Modern methods of improving the staffing of the penitentiary system are based on the active use of labor market opportunities, the formation of personnel policy, and the improvement of mechanisms for the innovative development of personnel management technologies in penitentiary institutions. Methods for improving the staffing of the penitentiary system are based on the principles of legal regulation and the development of standards for human resource management. The Strategy for reforming the penitentiary system until 2026 determines that the effectiveness of reforming the penitentiary system depends on the level of training of its personnel. Therefore, the implementation of the strategic goal involves the formation of motivated and highly professional personnel of the organs and institutions of the penitentiary system, capable of performing the functions of correction and resocialization of convicts based on modern approaches to working methods, as well as the creation of appropriate working conditions and social protection of personnel that meet modern standards.