Випуск № 1

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/37884

Browse

Now showing 1 - 20 of 29

Адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia
В даній науковій статті розглянуто особливості адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія. Здійснено розмежування понять «біженець» та «вимушено переміщена особа». Акцентовано увагу на особливостях правового регулювання даного статусу. Порядок отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія включає наступні стадії: І. Подача документів. Особи з України, які бажають отримати статус тимчасового захисту повинні звернутися до МУПу (місцеве управління поліції) для подачі пакету документів та здійснення інших засвідчувальних дій. До пакету документів включено: 1. Заповнення заяви від особи-заявника. 2. Фото особи заявника та ксерокс паспорта. Акцентовано увагу, що усі особи старше 18 років подають заявку індивідуально, батьки додатково звертаються для дітей до 18 років. У разі наявності у заявника малолітніх та/чи неповнолітніх дітей такі заяви заповнює один з батьків чи законний представник. На заяві в кінці біля підпису власноруч робиться надпис з зазначенням рівня спорідненості (наприклад, мати, законний представник). Особа, яка отримала тимчасовий захист має право на: 1) дозвіл на проживання на період тимчасового захисту (на 1 рік з можливістю продовження); 2) доступ до роботи (вимоги очікування 6 місяців на відміну від отримання статусу біженця в цьому випадку не має); 3) доступ до освіти. Діти до 18 років мають право навчатись у закладах освіти на рівні громадян країни перебування; 4) забезпечення житлом (заселення у центр чи надання засобів для проживання); 5) доступ до соціального забезпечення; 6) доступ до медичного обслуговування; 7) право на відповідну інформацію про тимчасовий захист; 8) можливість отримати статус біженця у майбутньому; 9) можливість повернутися в країну громадянства в будь-який момент. This scientific article considers the peculiarities of administrative and legal regulation of obtaining temporary protection for persons from Ukraine who cannot return to the country and were forced to leave due to the armed conflict with the aggressor country in the Republic of Montenegro. A distinction is made between the concepts of "refugee" and "forcibly displaced person". Emphasis is placed on the peculiarities of the legal regulation of this status. The procedure for obtaining temporary protection for persons from Ukraine who cannot return to the country and were forced to leave due to an armed conflict with the aggressor country in the Republic of Montenegro includes the following stages: I. Submission of documents. Persons from Ukraine who wish to obtain the status of temporary protection must apply to the MUP (local police department) to submit a package of documents and perform other certification actions. The package of documents includes: 1. Completion of the application from the applicant. 2. Photograph of the applicant's identity and photocopy of passport. It is emphasized that all persons over 18 years of age apply individually, parents additionally apply for children under 18 years of age. If the applicant has minor and / or minor children, such applications are filled in by one of the parents or the legal representative. The statement at the end of the signature is handwritten with an indication indicating the level of kinship (eg, mother, legal representative). A person who has received temporary protection has the right to: 1) a residence permit for the period of temporary protection (for 1 year with the possibility of extension); 2) access to work (there is no requirement to wait 6 months in contrast to obtaining refugee status in this case); 3) access to education. Children under the age of 18 have the right to study in educational institutions at the level of the citizens of the host country; 4) provision of housing (settlement in the center or provision of means of subsistence); 5) access to social security; 6) access to medical care; 7) the right to relevant information on temporary protection; 8) the opportunity to obtain refugee status in the future; 9) the opportunity to return to the country of citizenship at any time.
До питання про участь адвоката у сімейних спорах
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Фучеджі, В. Д.; Fuchedzhi, V.
У статті проаналізовано чинне законодавство, що визначає статус адвоката та його участь у розгляді та вирішенні сімейних спорів, наукові дослідження щодо окресленого кола питань та судову практики у сімейних справах. Проаналізовані види участі адвоката у справах, що виникають з сімейних правовідносин. Окреслено зміст та основні етапи консультування, як виду участі адвоката у сімейних спорах. Окреслено види адвокатської діяльності, які дають можливість виокремити дії, які має право вчиняти адвокат при наданні правничої допомого в межах окреслених форм. Серед форм адвокатської діяльності виокремлено та проаналізовано судову та позасудову діяльність адвоката як форми адвокатської діяльності. Виділено та охарактеризовано особливості, які притаманні судовому захисту сімейних прав (порівняно із захистом прав фізичних та юридичних осіб в інших галузях), до яких, зокрема, віднесено: переважно судовий порядок захисту сімейних прав; присутність елементів публічності (хоч це і є по суті диспозитивні відносини); розгляд та вирішення справ, що виникають з сімейних правовідносин, здійснюється в порядку позовного, наказного та окремого провадження; можливість неповнолітніх осіб звертатися до суду з метою захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу в сфері сімейного права; у більшості справ, що виникають з сімейних правовідносин, суд допускає негайне виконання. Висвітлені особливості представництва інтересів клієнта як виду адвокатської діяльності. Проаналізовано інститут судового представництва в цивільному судочинстві при розгляді справ, що виникають з сімейних правовідносин. Встановлено, що надання консультацій та роз’яснень адвокатом, як один з видів діяльності адвоката, допомагає вирішити певні завдання, які постають в процесі адвокатської діяльності, зокрема: збір інформації адвокатом про існуючий спір; аналіз такої інформації; кваліфікація відносин, що стали спірними, з боку адвоката та їх матеріально-правова та процесуально-правова оцінка; виокремлення найбільш прийнятних способів вирішення сімейного спору; визначення переваг та недоліків можливих способів вирішення сімейного спору. Визначено, не зважаючи на відсутність нормативного регулювання інституту медіації, доцільним є використання медіаційних процедур для врегулювання спорів, що виникають з сімейних правовідносин. The article analyzes the current legislation that determines the status of a lawyer and his participation in the consideration and resolution of family disputes, research on a specific range of issues and case law in family matters. The types of lawyer's participation in cases arising from family relationships are analyzed. The content and main stages of counseling as a type of lawyer's participation in family disputes are outlined. The types of advocacy activities are outlined, which make it possible to single out the actions that a lawyer has the right to perform when providing legal assistance within the outlined forms. Among the forms of advocacy, the judicial and extrajudicial activities of a lawyer as a form of advocacy are singled out and analyzed. The peculiarities inherent in the judicial protection of family rights (compared to the protection of the rights of individuals and legal entities in other areas) are highlighted and characterized, which include, in particular: mainly judicial protection of family rights; the presence of elements of publicity (although these are essentially dispositive relations); consideration and resolution of cases arising from family legal relations is carried out by way of claim, injunction and separate proceedings; the possibility of minors to apply to the court in order to protect the violated right or legally protected interest in the field of family law; in most cases arising from family relationships, the court allows immediate execution. The peculiarities of representing the client's interests as a type of advocacy are highlighted. The institute of judicial representation in civil proceedings in cases arising from family relationships is analyzed. It is established that the provision of advice and clarification by a lawyer, as one of the activities of a lawyer, helps to solve certain problems that arise in the process of advocacy, in particular: collecting information by a lawyer about the existing dispute; analysis of such information; qualification of the relations that have become disputable by the lawyer and their substantive and procedural assessment; identifying the most acceptable ways to resolve a family dispute; identifying the advantages and disadvantages of possible ways to resolve family disputes. Certainly, despite the lack of regulations on the institution of mediation, it is advisable to use mediation procedures to resolve disputes arising from family relationships.
Діяльнісний підхід як об’єкт гносеології правничої науки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Білозьоров, Є. В.; Bilozorov, Ye.
Стаття присвячена з’ясуванню стану дослідження вітчизняною правничою наукою діяльнісного підходу як теорії та засобу пізнання правових явищ. Висвітлюється проблематика діяльнісного підходу як елементу методології сучасного правознавства та здійснена класифікації наукових праць, об’єктом пізнання яких є діяльнісний підхід. Акцентується увага на тому, що розуміння права на основі положень нормативістського світогляду, за якого право сприймається лише як воля публічної влади, відображена у тексті законодавства, обумовлювало використання методів, спрямованих на з’ясування змісту правових явищ через дослідження юридичних приписів. Європейський вектор розвитку України та гармонізація національного законодавства з acquis communautaire є чинниками зміни методологічної парадигми сприйняття права. Наголошується, що використання діяльнісного підходу для дослідження правових явищ залишається недостатньо дослідженою тематикою; вітчизняні науковці переважно акцентують увагу на окремих аспектах використання діяльнісного підходу у царині права. Аналіз джерельної бази дослідження діяльнісного підходу як складової правознавства став підставою виокремлення двох груп джерел. Першу групу складають наукові роботи, об’єктом гносеології яких є діяльнісний підхід як структурний компонент сучасної правничої методології. Ця група наукових робіт поділя- ється на наступні підгрупи: джерела, у яких висвітлюється проблематика методології як засобу гносеології правових явищ; джерела, у яких висвітлюється проблематика безпосередньо діяльнісного підходу як складової частини методології. В науковій літературі наводяться як позитивні висловлювання щодо можливостей пізнання правових явищ методологічним інструментарієм, що ґрунтується на загальнонауковій парадигмі. Відсутній єдиний підхід щодо елементів методології сучасного правознавства. Другу групу входять наукові роботи, об’єктом гносеології яких є діяльнісний підхід як складова правознавства у контексті теорій розуміння права. Значна частина цих робіт присвячена комунікативній теорії права, основні положення і висновки якої можуть бути основою діяльнісного підходу до розуміння права. Резюмується, що природа правових явищ є фактором доцільності використання методологічного плюралізму та можливості застосування до пізнання права діяльнісного підходу. Окремі західні вчені, розглядаючи діяльність правників як джерело права, не акцентують увагу на положеннях діяльнісної теорії; діяльнісний підхід як засіб гносеології правових явищ є предметом уваги переважно вітчизняних науковців. The article is dedicated to clarifying the state of research of activity approach as a theory and means of cognition of legal phenomena by domestic law science. The problems of the activity approach as the modern jurisprudence methodology element are covered and the classification of scientific papers, the object of knowledge of which is the activity approach, is carried out. Emphasis is placed on the fact that the understanding of law based on the normative worldview provisions under which law is perceived only as the public authority’s will reflected in the text of the law stipulated the use of methods aimed at clarifying the legal phenomena’s sense. The European vector of Ukraine’s development and the harmonization of national legislation with the acquis communautaire are the factors in changing the methodological paradigm of the perception of law. It is emphasized that the use of the activity approach for the legal phenomena study remains an insufficiently researched thematics; domestic scholars mainly focus on certain aspects of the activity approach use in the field of law. Analysis of the activity approach source base study as a component of jurisprudence became the basis for distinguishing two groups of sources. The first group consists of scientific papers, the object of gnoseology of which is the activity approach as a modern legal methodology structural component. This group of scientific papers is divided into the following subgroups: sources covering the issues of methodology as a means of gnoseology of legal phenomena; sources directly explaining the issues of activity approach as methodology part. Positive statements about the possibilities of legal phenomena knowledge with methodological tools based on the general and scientific paradigm are given in the scientific literature. There is no single approach to the elements of the modern jurisprudence methodology The second group includes scientific papers, the object of gnoseology of which is the activity approach as a jurisprudence component in the context o of law understanding theories. A great number of these papers is dedicated to the communicative law theory, the fundamental provisions and conclusions of which might be the basis of the activity approach to understanding of law. It is summarized that the legal phenomena nature is a factor in the expediency of methodological pluralism using and the possibility of activity approach applying to cognition of law. Some Western scholars, considering lawyers’ activities as a source of law, do not focus on the activity’s theory provisions; activity approach as a means of legal phenomena gnoseology is mostly the subject of attention of domestic scholars.
Забезпечення прав дітей засобами загальнотеретичної правничої науки: концептуальні засади
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Завгородня, Ю. С.; Zavhorodnia, Yu.
Метою дослідження є акцентування уваги науковців на необхідності урахування положень загальнотеоретичної правничої науки при визначенні напрямів удосконалення діяльності щодо забезпечення прав дитини. На аналізі статистичних даних, відзначається, що проблематика протидії насиллю щодо дітей (зокрема, у контексті запобігання) є вкрай актуальною для українського суспільства та потребує нагального розв’язання. Увага науковців переважно зосереджена на вирішенні галузевих аспектів протидії насиллю щодо дітей. Вказується на важливість системного та послідовного реформування сфери забезпечення захисту дитини, яке має здійснюватися на науково обґрунтованих положеннях, що враховують здобутки загальнотеоретичної правничої науки. Застосування діяльнісного підходу дослідження правових явищ передбачає чітке розуміння мети заходів, що мають бути вжиті для забезпечення прав дитини. Передбачення лише кримінально-правових засобів протидії насиллю щодо дітей, без урахування адміністративно-правових, сімейно-правових та ін. не буде мати належного результату. Виокремлюється два основні положення загальнотеоретичної правничої науки, на яких має ґрунтуватися концепція протидії насиллю щодо дітей положеннях. Вихідною позицією здійснення реформування у сфері протидії насиллю щодо дітей має бути сприйняття дитини як людини з властивими їй людськими правами та основоположними свободами. До сьогодні дитина переважно сприймається як «об’єкт», який потребує «особливого» ставлення. Необхідно сприймати інтереси дитини та ураховувати їх при прийняття рішень, що впливають на становище дитини. Дитина в силу свого віку та особливостей організму і сприйняття потребує додаткового захисту. Саме у цьому контексті й варто вести мову про права дитини, які мають сприйматися як додаткові гарантії для усебічного розвитку дитини. Резюмується, що саме недостатність комплексних теоретико-правових досліджень проблеми протидії насиллю щодо дітей є тим фактором, що визначає неефективність відповідного напряму діяльності держави та вказує на потребу правничої науки ліквідувати існуючі прогалини у пізнанні окресленого предмету. Державне реформування соціальної сфери щодо забезпечення прав дитини має виходити з постулату про рівність у правах всіх людей, незалежно від віку, а права дитини є субсидіарним явищем, що ураховує особливості становища дитини та передбачає додаткові зобов’язання (негативні та значною мірою позитивні) органів публічної влади. The purpose of the study is focusing scholars’ attention on the need to take into account of general and theoretical law science’s provisions in determining areas for activities concerning the rights of the child provision improvement. According to the statistical data analysis, the issue of combating violence against children (particularly in the context of prevention) is extremely important for Ukrainian society and needs to be solved urgently. Researchers are mainly focused on addressing branch aspects of combating violence against children. The importance of systematic and consistent reform of the field of child protection, which should be carried out on scientifically sound provisions, taking into account the achievements of general and theoretical law science is noted. The application of the activity approach to the legal phenomena’s study implies a clear purpose understanding of the measures to be taken to ensure the rights of the child. Anticipation of only criminal and legal means of counteracting violence against children, without taking into account of administrative and law, family and law, and other means will not have the proper result. The two fundamental provisions of general and theoretical law science, which the concept of combating violence against children should be based on, are distinguished. The perception of the child as a person with inherent human rights and fundamental freedoms should be the starting point for reform in the field of combating violence against children. To this day, the child is mostly perceived as an “object” that needs “special” treatment. The interests of the child should be perceived and taken into account while making decisions that affect the child’s state. The child due to his age and human organism specialties and perception needs additional protection. It is in this context that the rights of the child that should be seen as additional guarantees for the comprehensive development of the child should be discussed. It is concluded that the lack of comprehensive theoretical and law research on the problem of combating violence against children is the factor determining the inefficiency of the state’s activity direction and indicating the need for legal science to eliminate existing gaps in study of the mentioned subject. State reform of the social sphere concerning the rights of the child should be based on the postulate of equality of all people in their rights, regardless of their age, and the rights of the child are a subsidiary phenomenon taking into account the situation of the child and provides additional obligations (negative and largely positive) of public authorities.
Зарубіжний досвід забезпечення прав людини у сфері національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Чижов, Д. А.; Chyzhov, D.
Безперечно, виконання завдання щодо захисту прав людини та дотримання домовленостей залежить насамперед від рівня досягнень країни та механізмів, що існують на національному рівні. Чинні національні закони, політичні рішення, процесуальні норми та механізми є ключовими факторами для реалізації прав людини у кожній країні. Тому важливо, щоб права людини стали частиною національних конституційних та законодавчих систем, щоб професійні юристи вміли застосовувати на практиці стандарти прав людини, а порушення прав людини зазнавали засудження та санкцій. Національні стандарти мають більш прямий вплив, а національні процесуальні норми доступніші в порівнянні з регіональними та міжнародними. Проведення наукового дослідження полягає в проведенні комплексного аналізу теоретико-правових основ та зарубіжного досвіду забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Автор приходить до висновку, що система забезпечення прав людини у сфер національної безпеки має свої складові, серед яких: захист національного суверенітету та територіальної цілісності; забезпечення захисту прав і свобод людини; створення умов для політичної та економічної незалежності; забезпечення громадського порядку; боротьба зі злочинністю тощо. Очевидно, що всі ці дії здійснюються уповноваженими органами, які відповідно до своїх повноважень реалізують різноманітні національні плани, постанови, директиви, міжнародні договори та норми внутрішнього законодавства. Слід зазначити, що основним органом забезпечення національної безпеки є збройні сили різних країн і всі владні структури країни. Усі вони мають головне завдання, яке покладає на них держава – забезпечити високий ступінь захисту національних інтересів, а в цьому контексті – створити належні умови для стабільного розвитку кожної особистості, суспільства та країни. Необхідно підкреслити, що умовою ефективності цієї політики є надання пріоритету захисту прав і свобод людини ненасильницьким способом. Undoubtedly, the implementation of the task of protecting human rights and respecting agreements depends primarily on the level of the country’s achievements and the mechanisms that exist at the national level. Existing national laws, policy decisions, procedural rules and mechanisms are key factors for the realization of human rights in every country. It is therefore important that human rights become part of national constitutional and legal systems, that professional lawyers are able to apply human rights standards in practice, and that human rights violations are condemned and sanctioned. National standards have a more direct impact, and national procedural rules are more accessible than regional and international ones. The purpose of the research is to conduct a comprehensive analysis of the theoretical and legal framework and foreign experience of human rights in the field of national security. The author concludes that the system of human rights in the areas of national security has its components, including: protection of national sovereignty and territorial integrity; ensuring the protection of human rights and freedoms; creating conditions for political and economic independence; ensuring public order; fight against crime, etc. It is obvious that all these actions are carried out by authorized bodies, which in accordance with their powers implement various national plans, resolutions, directives, international treaties and norms of domestic law. It should be noted that the main body of national security is the armed forces of different countries and all government agencies. All of them have the main task assigned to them by the state - to ensure a high degree of protection of national interests, and in this context - to create appropriate conditions for the stable development of each individual, society and country. It should be emphasized that the condition for the effectiveness of this policy is to give priority to the protection of human rights and freedoms in a non-violent manner.
Знищення земельної ділянки як підстава припинення права оренди землі
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Кисилиця, Н. Д.; Kysylytsia, N.
У статті проаналізовано таку підставу припинення права оренди землі як знищення земельної ділянки. Встановлено, що знищення об’єкта оренди землі, як підстава розірвання договору оренди землі, матиме опосередкований вплив на припинення права оренди землі. Досліджено позиції науковців щодо знищення земельної ділянки. Деякі науковці вважають, що земельна ділянка не може бути знищена, інші, що земельна ділянка може бути знищена через явища природного характеру. Проаналізовано поняття «знищення земельної ділянки» та співставлено із поняттям «пошкодження земельної ділянки». Розмежовано поняття «знищення земельної ділянки» та «пошкодження земельної ділянки» за фізичною, економічною та юридичною ознаками. Фізична ознака знищення земельної ділянки характеризується втратою можливості для її фізичного відновлення, тобто можливість використання за цільовим призначенням. Аналіз економічного критерію дозволяє встановити що земельна ділянка у результаті знищення виключається із обігу, тобто не може відчужуватися, а отже і права на неї також не можуть бути відчужені. Відповідно до юридичного критерію, внаслідок знищення земельної ділянки, особа позбавляється можливості володіти та користуватися такою ділянкою. Встановлено, що у зарубіжних країнах також використовується поняття «знищення земельної ділянки», як-от, у Турецькій Республіці. Аналіз іноземного законодавства та доктрини дозволив встановити, що в якості об’єкта знищення розглядаються тільки землі сільськогосподарського призначення, які неможливо використання за цільовим призначенням земельної ділянки. У статті розглядається як знищення земельної ділянки співвідноситься із знищенням нерухомого майна, що знаходиться на ній. З’ясовано, що у разі неможливості використовувати земельну ділянку внаслідок землетрусів, підтоплень, забруднень хімічними речовинами та іншими факторами, що негативно вливають на земельні ділянки, орендодавець чи орендар можуть звернутися до органів державної влади чи місцевого самоврядування для прийняття ними рішення про консервацію або укладення договору про консервацію земель. In this article analyzes such a ground for terminating the right to lease land as the destruction of land. It has been established that the destruction of an object of land lease as a ground for terminating a land lease agreement will have an indirect effect on the termination of the land lease. It has been found that some scientists believe that it is impossible to destroy land, unlike other real estate. Other scholars are of the opinion that it is quite possible to destroy a land plot due to covering a certain land plot with rock or change its landscape and size, which leads to the loss of features of the land plot as a real estate object. The concept of "destruction of land" is analyzed and compared with the concept of "damage to land". The concept of "destruction of land" and "damage to land" delimeted on the physical, economic and legal grounds. The physical sign of the destruction of land is characterized by the loss of opportunities for its physical recovery, ie the possibility of use for its intended purpose. The analysis of the economic criterion allows to establish that the land plot as a result of destruction is excluded from circulation, ie it cannot be alienated, and therefore the rights to it also cannot be alienated. According to the legal criterion, the destruction of a land plot will lead to the fact that a person is deprived of the opportunity to own and use such a plot on legal grounds. In artice established that the concept of "land destruction" is also used in some foreign countries, such as in the Republic of Turkey. An analysis of foreign legislation and doctrine revealed that only agricultural land, which cannot be used for its intended purpose, is considered an object of destruction. The article considers how the destruction of land is correlated with the destruction of immovable property located on it and how it is reflected in the legal relationship of land lease. It was found that in case of inability to use the land due to earthquakes, floods, pollution by chemicals and other factors that adversely affect the land, the landlord or tenant may apply to public authorities or local governments to decide on conservation or conclusion land conservation agreement.
Кримінально-порівняльне дослідження законодавства України і ФРН в сфері захисту інтелектуальної власності
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ульянова, Г. О.; Ulianova, H.; Колодін, Д. О.; Kolodin, D.
В роботі розглядається питання визначення особливостей кримінального законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності Федеративної Республіки Німеччини та України, визначення їх спільних та відмінних характеристик у текстовій, функціональній та прикладній площині задля подальшого врахування позитивного досвіду іноземної держави у досліджуваній сфері для України. Загалом, кримінально-правова охорона об’єктів інтелектуальної власності передбачає створення та організацію державою інституцій, що мають на меті виявлення вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати їх профілактику та вживати ефективні заходи для впливу на порушників, забезпечуючи власнику весь спектр змісту його права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства. Вказана мета переслідується як в законодавстві України, так і в законодавстві Німеччини. Детальну увагу присвячено розгляду питання визначенню суспільно небезпечних наслідків порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності як однієї з підстав кримінальної відповідальності. На основі аналізу національного законодавства і норм права Німеччини виявлено суперечливі та проблемні питання захисту прав інтелектуальної власності та запропоновано вжити заходи, а саме: впровадити позитивний іноземний досвід у законодавство України щодо термінології, способів захисту прав інтелектуальної власності та суб’єктів захисту. В тому ж числі сформульовано пропозиції з удосконалення механізму захисту в профільному законі та кодексах України. Зважаючи на ту обставину, що сучасний етап розбудови української державності спонукає виділити як одне з важливих завдань формування ефективного правового забезпечення та охорони інтелектуальної власності, а в демократичній правовій державі існує необхідність реального захисту прав інтелектуальної власності від протиправних посягань, важливо сформувати систему законодавства таким чином, щоб вказані цілі та мета була досягнута та сформувати єдині стандарти для забезпечення досліджуваних прав. The paper considers the issues of determining the features of criminal law in the field of intellectual property protection of the Federal Republic of Germany and Ukraine, defining their common and different characteristics in textual, functional and applied context to further take into account the positive experience of foreign countries in Ukraine. In general, criminal protection of intellectual property involves the establishment and organization by the state of institutions aimed at detecting criminal offenses, preventing them and taking effective measures to influence infringers, providing the owner with the full range of content of his intellectual property rights in accordance with current legislation. This goal is pursued both in the legislation of Ukraine and in the legislation of Germany. Detailed attention is paid to the issue of determining the socially dangerous consequences of infringement of intellectual property rights as one of the grounds for criminal liability. Based on the analysis of national legislation and German law, contradictory and problematic issues of protection of intellectual property rights were identified and measures were proposed, namely: to introduce positive foreign experience in Ukrainian legislation on terminology, methods of protection of intellectual property rights and subjects of protection. In particular, proposals have been formulated to improve the protection mechanism in the relevant law and codes of Ukraine. Given the fact that the current stage of development of Ukrainian statehood encourages to identify as one of the important tasks of effective legal support and protection of intellectual property, it is important to form a system of legislation so that this goal is achieved and uniform standards for research rights.
Легітимність та тлумачення норм права: аспекти співвідношення
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Іванченко, О. М.; Ivanchenko, O.
У статті здійснено теоретико-правове дослідження аспектів співвідношення легітимності та тлумачення норм права в сучасній державі. Визначено, що мета тлумачення – правильне, точне і однакове розуміння і застосування закону, виявлення його суті, яку законодавець вклав у словесне формулювання, воно покликане протидіяти будь-яким спробам відійти від сенсу правових норм, протиставити букву і дух закону, з’ясовувати сенс того, що законодавець сформулював. Доведено, що необхідність тлумачення норм права обумовлена різними факторами, в тому числі динамікою суспільних відносин і, відповідно, динамікою законодавства, тлумачення покликане протидіяти будь-яким спробам відійти від сенсу правових норм, протиставити букву і дух закону, воно не вносить і не повинно вносити змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Аргументовано, що право стає легітимним тільки в тому випадку, коли встановлені законом правила отримали відповідне обґрунтування в суспільній свідомості. Зазначено, що дотримання легітимності в процесі тлумачення і застосування норм права сприяє забезпеченню рівності всіх перед законом, однаковому розумінню сенсу і змісту норм права, а також виявленню недосконалості законодавства і його розвитку, крім того, легітимність вимагає розкривати сенс і зміст норм, виходячи в першу чергу з самого закону і законодавства в цілому. Обґрунтовано, що пріоритетним у діяльності правозастосовувача має бути результат – легітимність, тобто сприйняття суспільством, в рамках якого реалізуються засади справедливості і доцільності. Визначено, що орієнтація в першу чергу на засади справедливості і доцільності в процесі тлумачення і застосування норм права може перешкоджати розвитку і вдосконаленню законодавства, адже відхилення від існуючих правил змушує забувати про їх недоліки. Наголошено, що якщо закон не дозволяє в достатній мірі виявити сенс і зміст норми права, слід звернутися до норм, пов’язаних з тлумаченням, викладеним в інших нормативно-правових актах, принципів права, що становлять основу чинного законодавства. Аргументовано, що в разі, якщо використання вищевикладених правил не дозволило встановити зміст і сенс норми права, слід звернутися до зовнішніх джерел тлумачення – роз’яснень офіційного характеру, які надаються уповноваженими на те органами, але з позицій легітимності пріоритет необхідно віддавати внутрішнім джерелам тлумачення: нормативно-правовому акту, що містить норму, яка тлумачиться і законодавству в цілому, включаючи цілі і принципи правового регулювання. Визначено, що отримання вимог легітимності в процесі тлумачення норм права вимагає від правозастосовувача серйозної теоретичної підготовки, розвиненого логічного мислення. Зроблено висновок, що засади легітимності вимагають моральної і психологічної стійкості правозастосовувача, що не дозволяє йому відхилятися в залежності від конкретних політичних, соціальних та інших умов, в тому числі особистого характеру, від істинного сенсу і змісту норми права. The article provides a theoretical and legal study of aspects of the relationship between legitimacy and interpretation of legal norms in the modern state. It is determined that the purpose of interpretation is a correct, accurate and uniform understanding and application of the law, identifying its essence, which the legislator has put into verbal formulation, it is designed to counteract any attempts to deviate from the meaning of legal norms, to oppose the letter and spirit of the law, to find out the meaning of what the legislator has formulated. It is proved that the need to interpret the norms of law is due to various factors, including the dynamics of public relations and, accordingly, the dynamics of legislation, the interpretation is designed to counteract any attempts to deviate from the meaning of legal norms, to oppose the letter and spirit of the law, it does not and should not make changes and additions to existing normative legal acts. It is argued that the right becomes legitimate only if the rules established by law have received appropriate justification in the public consciousness. It is noted that the observance of legitimacy in the process of interpretation and application of legal norms contributes to ensuring equality of all before the law, the same understanding of the meaning and content of legal norms, as well as identifying the imperfection of legislation and its development, in addition, legitimacy requires revealing the meaning and content of norms, based primarily on the law itself and legislation as a whole. It is proved that the priority in the activities of the law enforcement officer should be the result – legitimacy, that is, the perception of society, within which the principles of justice and expediency are implemented. It is determined that focusing primarily on the principles of justice and expediency in the process of interpreting and applying legal norms can hinder the development and improvement of legislation, because deviations from existing rules make us forget about their shortcomings. It is noted that if the law does not allow us to sufficiently identify the meaning and content of a rule of law, we should refer to the norms related to the interpretation of the principles of law set out in other normative legal acts, which form the basis of current legislation. It is argued that if the use of the above rules did not allow establishing the content and meaning of a rule of law, it is necessary to turn to external sources of interpretation – explanations of an official nature provided by authorized bodies, but from the point of view of legitimacy, priority should be given to internal sources of interpretation: a normative legal act containing a norm that is interpreted and legislation as a whole, including the goals and principles of legal regulation. It is determined that obtaining the requirements of legitimacy in the process of interpreting the norms of law requires serious theoretical training and developed logical thinking from the law enforcement officer. It is concluded that the principles of legitimacy require moral and psychological stability of the law enforcement officer, which does not allow him to deviate, depending on specific political, social and other conditions, including personal nature, from the true meaning and content of the rule of law.
Медіація та альтернативне вирішення спорів онлайн
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ізбаш, О. О.; Izbash, O.
Медіація здатна загальновигідно вирішувати ті проблеми, що здаються нерозв'язними, і створює основу для довгострокового миру, сталого розвитку, збереження партнерських відносин навіть в умовах неминучих криз. Сьогодні на тлі розвитку електронної комерції, цифрової економіки все більшого розвитку отримує і так звана онлайн-медіація, що, використовуючи сучасні методи зв'язку, Інтернет та відеоконференції, а також програмне забезпечення, дозволяє вирішувати спори чи не в момент їхнього зародження. При цьому, звичайно ж, до онлайн-медіації, або онлайн вирішення спорів, потрібно ставитися з обережністю, тверезо оцінюючи її особливості, що одночасно є причиною її недоліків. Онлайн вирішення спорів здійснюється за допомогою технічних засобів і найчастіше не передбачає прямого (зокрема візуального) контакту сторін. Тобто невербальні прояви, характеристики голосу, інтонації залишаються поза межами сприйняття опонента. До цього додаються посилений вплив міжкультурних відмінностей та підвищений ризик спотвореного сприйняття текстових повідомлень. Також до недоліків онлайн-медіації варто віднести відсутність чітких та єдиних міжнародних правил щодо цієї процедури, хоча цей недолік частково компенсується наявністю на ринку низки програмного забезпечення у цій сфері (SquareTrade, Qualtrust, Youstice та ін.), яке більш-менш має однакову процедуру. Тим не менш, коло прихильників такого способу вирішення спорів поступово розширюється. За останні роки онлайн-медіація в тому чи іншому вигляді знайшла своє втілення в системах вирішення спорів між покупцями та продавцями в інтернет-магазинах, таких як, наприклад, Aliexpress, eBay, Amazon або Ozon, які давно використовують системи автоматичного вирішення спорів, в яких закладено алгоритми на засадах медіації. З їх допомогою щорічно вдається вирішувати чи запобігати мільйонам спорів. Mediation is able to solve problems that seem unsolvable, and creates a basis for a long-term peace, sustainable development, maintaining partnerships even in the face of imminent crises. Today, on the background of the development of e-commerce, the digital economy is increasingly developing so-called online mediation, which, using modern methods of communication, Internet and video conferencing, as well as software, allows to resolve disputes at the time of its emerging. At the same time, of course, online mediation, or Online Dispute Resolution, should be treated with caution, soberly assessing its features, which is also the cause of its shortcomings. Online Dispute Resolution is carried out by technical means and often does not involve direct (including visual) contact between the parties. That is, nonverbal manifestations, characteristics of the voice, intonation remain beyond the perception of the opponent. Added to this the increased impact of intercultural differences and the increased risk of distorted perception of text messages. The disadvantages of online mediation include the lack of clear and uniform international rules on this procedure, although this shortcoming is partially offset by the availability of a number of software in this area (SquareTrade, Qualtrust, Youstice etc.), which has more or less the same procedure. However, the circle of supporters of this method of dispute resolution is gradually expanding. In recent years, online mediation has been embodied in one way or another in dispute resolution systems between buyers and sellers in online stores, such as Aliexpress, eBay, Amazon or Ozon, which have long used automated dispute resolution systems in which algorithms based on mediation are laid down. With their help, millions of disputes can be resolved or prevented every year.
Належні повноваження структурних підрозділів Рахункової палати як необхідна умова ефективної роботи всього органу
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Пацкан, В. В.; Patskan, V.
У статті висвітлюються питання повноважень структурних підрозділів Рахункової палати як необхідна умова ефективної роботи всього органу, а також окремі питання фінансування його діяльності. У роботі констатується, що ефективна організації роботи апарату Рахункової палати є важливим чинником для належного здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) Рахунковою палатою як вищого органу аудиту. З метою унеможливити вплив з боку третіх осіб на членів конкурсної комісії на зайняття вакантних посад державної служби у Рахунковій палаті під час проведення етапів конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби доцільно розробити та затвердити порядок організації роботи конкурсної комісії на зайняття вакантних посад державної служби у Рахунковій палаті яким буде передбачено додатковий контроль у тому числі зовнішній, за дотриманням спеціального та антикорупційного законодавства під час проведення конкурсу на зайняття посад; проведення аудіофіксації та відеофіксації засідань конкурсної комісії. За результатами дослідження зроблено висновок про необхідність закріплення за апаратом Рахункової палати правового статусу головного розпорядника бюджетних коштів, та внесення змін до пункт 1 ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України. Встановлено, що для ефективної роботи апарату Рахункової палати, забезпечення високого рівня довіри з боку суспільства, інших органів публічної влади, міжнародного співтовариства, вищих органів аудиту окремих зарубіжних країн до Рахункової палати як вищого органу аудиту України, важливим є належне фінансування Рахункової палати і співпрацю між окремими інституціями, що входять до складу апарату Рахункової палати. The article highlights the powers of the structural units of the Accounting Chamber as a necessary condition for the effective operation of the whole body, as well as some issues of financing its activities. The paper states that the effective organization of the Accounting Chamber's staff is an important factor for the proper implementation of measures of state external financial control (audit) by the Accounting Chamber as the highest audit body. In order to prevent the influence of third parties on the members of the competition commission to fill vacant civil service positions in the Accounting Chamber during the stages of the competition for vacant civil service positions, it is advisable to develop and approve the organization of the competition commission to fill vacant civil service positions in the Accounting Chamber which will provide for additional control, including external, over compliance with special and anti-corruption legislation during the competition for positions; conducting audio and video recording of the meetings of the tender commission. According to the results of the study, a conclusion was made on the need to consolidate the legal status of the Chief Accountant of the Accounting Chamber of the Chief Administrator of budget funds, and to amend paragraph 1 part 1 of Art. 22 of the Budget Code of Ukraine. It is established that for the effective work of the Accounting Chamber, ensuring a high level of trust from society, other public authorities, the international community, the highest audit bodies of some foreign countries to the Accounting Chamber as the highest audit body of Ukraine, proper funding of the Accounting Chamber and cooperation between separate institutions that are part of the staff of the Accounting Chamber.
Наукове забезпечення безпеки у сфері діяльності небанківських фінансових установ
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Буга, Г. С.; Buha, H.
У статті розглянуто теоретичні напрацювання вітчизняних вчених щодо порушення в галузі фінансів, на підставі чого окреслено стан дослідження у напрямку порушення порядку надання фінансових послуг у діяльності небанківських фінансових установ. У загальному встановлено, що безпосередньо проблематика діяльності небанківських фінансових установ вчених-адміністративістів не цікавила. У різні історичні періоди вони зосереджували увагу на загальних засадах адміністративно-правового регулювання у галузі економіки і у контексті такого підходу дуже фрагментарно висвітлювали їх діяльність. Саме тому дуже складно виокремити будь-які етапи доктринального дослідження адміністративно-правового забезпечення безпеки у сфері діяльності небанківських фінансових установ. Констатовано, що на сьогодні, перед державними органами, що регулюють діяльність небанківських фінансових установ постають завдання щодо визначення стратегічних напрямів їх діяльності, пошуку підходів до забезпечення безпеки та запобігання порушенням у небанківській фінансовій сфері, які б відповідали реаліям і враховували тенденції розвитку суспільства й держави. У цьому контексті важливим кроком є концептуалізація наукових ідей і підходів до створення якісно нового адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки, аналізу складових діяльності небанківської фінансової системи, виявлення порушень у їх діяльності, удосконалення відповідного регулятивного законодавства й правозастосовної практики. Тому вирішенню наявних проблем забезпечення безпеки у сфері діяльності НФУ сприятиме активізація наукових розробок на сучасному етапі та впровадження найбільш прогресивних із них у практичну діяльність. The financial security of the state is an integral part of the national security of the state and is closely interconnected with all economic processes taking place in society. It contributes to the creation of a socially oriented market economy, increases living standards and welfare, plays a leading role in effective economic policy, and is a guarantor of social stability in society and is a guarantee of financial development, its international arena as a competitive and investment -attractive subject. Today there are certain potential threats to Ukraine's national security due to inadequate financial security of the state, in particular, reduced investment activity in the state, shadowing of the economy, instability of the national currency and credit and financial market, etc. The article considers the theoretical achievements of domestic scientists on violations in the field of finance, based on which outlines the state of research in the direction of violation of the procedure for providing financial services in the activities of non-banking financial institutions. It is stated that today the state bodies regulating the activities of non-banking financial institutions face the task of defining strategic directions of their activities, finding approaches to security and preventing violations in the non-banking financial sphere that would correspond to reality and take into account trends and society. In this context, an important step is the conceptualization of scientific ideas and approaches to creating a qualitatively new administrative and legal mechanism for security, analysis of components of the non-banking financial system, identifying violations in their activities, improving relevant regulatory legislation and law enforcement practices. Therefore, the solution of existing security problems in the field of NFU activities will contribute to the intensification of scientific developments at the present stage and the introduction of the most progressive of them in practice.
Образи права в поемі І. П. Котляревського «Енеїда»: філософський аналіз
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Павлусів, Н. М.; Pavlusiv, N.; Коцан-Олинець, Ю. Я.; Kotsan-Olynets, Yu.
Актуальність пропонованої статті зумовлена значенням поеми «Енеїда» для формування ідеології державності в Україні. Глибокий філософський аналіз наявних у поемі образів права сприятиме актуалізації відповідних смислових шарів національної культури. Запропоновані результати філософського аналізу поеми засвідчили евристичний потенціал раніше обґрунтованих положень про художню літературу як особливу форму правової свідомості та спосіб пізнання правової дійсності. З точки зору сьогодення, творчий задум та ідейне значення цієї поеми значно більші, її не можна звести лише до літературно-етнографічного енциклопедичного життя українського народу певної доби. Філософський аналіз образів права в поемі Котляревського «Енеїда» допоможе з’ясувати місце та значення художньої літератури як чинника державотворення в Україні. Наявність у вітчизняній історії тривалих періодів втрати національної державності змушує звертатися до більш загальних форм духовної культури, наприклад художньої літератури, для пошуку моделей національного, державно-правового розвитку, виходячи з менталітету та традицій українського народу. У цьому аспекті філософія права має поступитися місцем більш загальної філософії інтелекту, її необмеженому предметному полі. Поема Котляревського «Енеїда», написана два століття тому, стала головним національно-епічним твором, про що свідчить її функціонування в усіх сферах суспільного життя, гуртках, інших видах мистецтва, фольклорі тощо. У створенні національного міфу, особливо в період європейського романтизму, стало звичайним зверненням до національних епосів, як фольклорних, так і тих, чиї автори відомі. Розуміння такого роду ідеологічних і культурних процесів належить до предметного поля загальної філософії, що дозволяє розглядати складні культурні явища в різних аспектах і на різних рівнях їх сутності та онтологічної повноти. The relevance of the proposed article is due to the importance of the poem "Aeneid" for the formation of the ideology of statehood in Ukraine. An in-depth philosophical analysis of the images of law present in the poem will contribute to the actualization of the relevant semantic layers of national culture. The proposed results of the philosophical analysis of the poem testified to the heuristic potential of previously substantiated provisions on fiction as a special form of legal consciousness and a way of knowing legal reality. From today's point of view, the creative idea and ideological significance of this poem is much larger, it can not be reduced only to the literary and ethnographic encyclopedic life of the Ukrainian people of a certain era. Philosophical analysis of the images of law in the poem "Aeneid" by Kotlyarevsky will help clarify the place and importance of fiction as a factor in nation- building in Ukraine. The existence of long periods of loss of national statehood in national history forces us to turn to more general forms of spiritual culture, such as fiction to find models of national, state and legal development, based on the mentality and traditions of the Ukrainian people. In this aspect of the philosophy of law has to give way to more general philosophical intelligence, its unlimited subject field. Kotlyarevsky's poem "Aeneid", written two centuries ago, became the main national epic work, as evidenced by its functioning in all spheres of public life, circles, other arts, folklore and more. In the creation of national myth, especially in the period of European romanticism, it became common practice to turn to national epics, both folklore and those whose authors are known. Understanding of this kind of ideological and cultural processes belongs to the subject field of general philosophy, which allows us to consider complex cultural phenomena in different aspects and at different levels of their essence and ontological completeness.
Особливості організаційно-правового забезпечення діяльності громадських рад в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Крайній, П. І.; Krainii, P.
Еволюція взаємодії громадянського суспільства та держави спрямована на пошук максимально ефективного механізму гарантування та реалізації Основним Законом прав і свобод людини і громадянина. Однією з таких форм взаємодії, яка зовні оформилась у вигляді окремих суб’єктів адміністративного права – громадських рад, які є новими для адміністративної науки й практики. Будучи різновидом консультативно-дорадчих органів їх створення ініціюється відповідним запитом суспільства, окремих суспільних груп, окремих громадян з тих чи інших суспільно-важливих питань, що входять до сфери компетенції того чи іншого органу публічної влади. Наша держава в порівнянні із іншими зарубіжними країнами не має значного досвіду якісного правового та організаційного забезпечення діяльності подібних колективних суб’єктів. Впродовж всього часу функціонування громадських рад їх правова основа роботи та організаційні засади діяльності неодноразово змінювались. Останні диктувались державою та спрямовувались на покращення діяльності таких консультативно-дорадчих органів. Однак, доволі часто вони не покращували загального правового регулювання діяльності громадських рад. Однією з причин такого результату стало поверхневе правове регулюванням діяльності громадських рад яке обумовлено відсутністю ґрунтовних та комплексних теоретичних, практичних дослідження особливостей їх діяльності, яка визначається адміністративним законодавством України. Водночас, складність вивчення таких колективних суб’єктів, створення яких ініціюється безпосередньо суспільством обумовлюється особливістю їх правової природи, яка має власні, притаманні лише їй особливості. Саме вивчення останніх є одним з ключових завдань, яке необхідно виконати науці та практиці адміністративного права виконати. В даній статті ми спробуємо дослідити організаційно-правові основи забезпечення функціонування інституту громадських рад як одного з різновидів консультативно-дорадчих органів за допомогою яких громадянське суспільство, зацікавлені особи мають змогу на всіх рівнях діяльності органів публічної влади долучитись до процесу вивчення тих інших питань суспільного життя вирішення яких належить таким органам влади. Ми зробили спробу аналізу вітчизняного чинного законодавства, яким визначаються конкретні правові засади діяльності громадських рад та встановлюються підвалини для організації їх діяльності. Це дало змогу зробити висновки стосовно наявності окремих проблемних аспектів діяльності громадських рад при органах виконавчої влади, які стосуються порядку їх формування та особливостей реалізації конкретних рішень громадських рад. The evolution of interaction between civil society and the state aims to find the most effective mechanism for guaranteeing and implementing the Basic Law of human and civil rights and freedoms. One of these forms of interaction has externally formed as separate subjects of administrative law – public councils, which are new to administrative science and practice. As a kind of advisory body, their creation has been initiated by the relevant request of society, individual social groups, and citizens on specific socially important issues within the competence of a public authority. Compared to other foreign countries, our state does not have substantial experience in providing quality legal and organisational support for the activities of such collective entities. Throughout the functioning of public councils, their legal basis and managerial principles have numerously changed. The latter were dictated by the state and aimed at improving the work of such advisory bodies. However, quite frequently, they did not improve the general legal regulation of public councils. One of the reasons for such an outcome was the superficial legal regulation of public councils induced by the lack of detailed and comprehensive theoretical and empirical analyses of their practice, which is determined by the administrative legislation of Ukraine. On the other hand, the complexity of the study of such collective entities, the establishment of which is initiated directly by society, is caused by the peculiarity of their legal nature, which has its unique features. The study of the latter is one of the critical tasks that must be performed by the science and practice of administrative law. In this article, we will try to explore the organisational and legal basis for the functioning of the institution of public councils as one of the types of advisory bodies through which civil society and stakeholders have the opportunity to join the process of researching other matters which belong to such authorities at all levels. We attempted to analyse the current domestic legislation, which determines the precise legal basis for the activities of public councils and establishes the foundations for the organisation of their work. Such research made it possible to draw conclusions about the existence of certain problematic aspects of the activities of public councils in the executive branch, which relate to the procedure for their formation and the peculiarities of the implementation of specific decisions.
Особливості процесуального статусу потерпілого в кримінальному провадженні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Рогатинська, Н. З.; Rohatynska, N.; Склярук, К. І.; Skliaruk, K.
У статті визначено сутність поняття потерпілого, обґрунтовано його зміст в кримінальному провадженні. Розглянуто теоретичні питання щодо додержання прав потерпілого у кримінальному провадженні. Проаналізовано особливості процесуального статусу потерпілого. Розглянуто, що важливу роль в умовах розбудови правової держави відіграє проблема забезпечення прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі, зокрема правовий аналіз забезпечення відшкодування завданих збитків, шкоди потерпілому (жертві злочину) у кримінальному процесі. Особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, безумовно, потребує реальної допомоги, дійового сприяння в захисті її прав, у тому числі й засобами державного впливу. Аргументовано важливість у практиці досудового розслідування і судового провадження додержання прав потерпілого. Також у статті доведено, що процесуальний статус потерпілого в кримінальному провадженні є одним із найскладніших та найбільш дискусійних питань у кримінальному процесі. Встановлено, що законодавство України встановлює правила участі потерпілого в кримінальному провадженні, його права та обов’язки, а також визначає порядок залучення до нього близьких родичів та членів сім’ї потерпілого, регламентує перехід до них його процесуальних прав та обов’язків. Також слід звернути увагу на показання потерпілого у кримінальному провадженні, які у багатьох випадках мають вирішальне значення для доведення вини обвинуваченого, який заперечує причетність до інкримінованого злочину за відсутності інших свідків його вчинення. За таких умов проти слова обвинуваченого є слово потерпілого. У таких провадженнях показання потерпілого повинні оцінюватися з урахуванням інших здобутих у ході досудового розслідування і досліджених у судовому засіданні доказів – висновків експертиз, речових доказів, документів. Якщо показання потерпілого узгоджуються з іншими доказами, то стають прямим доказом вини обвинуваченого. Зазначено, що прийняття КПК України 2012 р. внесло прогресивні зміни у правовий статус потерпілого, що певною мірою відповідає європейським правовим стандартам у сфері кримінального судочинства. The article defines the essence of the concept of the victim, substantiates its content in criminal proceedings. Theoretical issues concerning the observance of the rights of the victim in criminal proceedings are considered. The peculiarities of the procedural status of the victim are analyzed. It is considered that an important role in the rule of law is played by the problem of ensuring the rights and legitimate interests of the individual in criminal proceedings, including legal analysis of compensation for damages, damage to the victim (victim of crime) in criminal proceedings. A person who has suffered from a criminal offense, of course, needs real help, effective assistance in protecting his rights, including by means of state influence. The importance of observance of the rights of the victim in the practice of pre-trial investigation and court proceedings is argued. The article also proves that the procedural status of the victim in criminal proceedings is one of the most difficult and controversial issues in criminal proceedings. It is established that the legislation of Ukraine establishes the rules of participation of the victim in criminal proceedings, his rights and responsibilities, as well as determines the procedure for involving close relatives and family members of the victim, as well as regulates the transfer of his procedural rights and responsibilities. Attention should also be paid to the testimony of the victim in criminal proceedings, which in many cases is crucial for proving the guilt of an accused who denies involvement in the incriminated crime in the absence of other witnesses to its commission. Under such conditions, the word of the victim is against the word of the accused. In such proceedings, the testimony of the victim must be assessed in the light of other evidence obtained during the pre-trial investigation and examined at the hearing – the conclusions of examinations, physical evidence, documents. If the testimony of the victim agrees with other evidence, it becomes direct evidence of the guilt of the accused. It is noted that the adoption of the CPC of Ukraine in 2012 made progressive changes in the legal status of the victim, which to some extent meets European legal standards in the field of criminal justice.
Політико-правові ідеї Гетьманщини в період національно-визвольної війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Донченко, О. І.; Donchenko, O.
Метою дослідження є здійснення історико-правового аналізу політико-правових ідей Гетьманщини в період національно-визвольної війни, зокрема зміст державницької концепції Б. Хмельницького. Методологічною основою дослідження стало поєднання загальнонаукових і спеціально-юридичних методів і прийомів наукового пізнання, зокрема застосування історичного методу у взаємозв’язку із методом аналізу дозволило охарактеризувати гетьманські статті і договори, а застосування системно-структурного методу у взаємозв’язку із методом аналізу дозволило визначити основні характерні риси політичної думки зазначеного періоду, зміст державницької концепції Б. Хмельницького. За допомогою системного підходу державницьку концепцію Б. Хмельницького в зазначений період досліджено крізь призму ідеї політичної автономії, ідеї спадкової монархічної влади та ідеї захисту православної віри. Порівняльно-правовий метод у взаємодії із історичним аналізом застосовано при аналізі наукової літератури вітчизняних авторів щодо зазначеної теми, а метод комплексного аналізу та узагальнення дозволив сформулювати висновки проведеного дослідження. Здійснено аналіз державницької концепції Б. Хмельницького в зазначений період крізь призму ідеї політичної автономії, ідеї спадковості влади та ідеї захисту православної віри. Доведено, що в зазначений період, перебуваючи в умовах складного геополітичного становища, безперервної війни, невирішених нагальних проблем та постійного пошуку потенційних союзників, послідовно формується власна українська політична думка. Її характерними рисами виступають ідеї політичної автономії в існуючих відносинах васалітету, ідеї спадкової монархічної влади як оптимальна і найбільш прийнятна форма організації влади та ідеї захисту православної віри. Виявлено, що на формування вітчизняної політичної думки в період національно-визвольної війни впливають західноєвропейські політико-правові вчення, погляди та ідеї, зокрема концепції просвітницького абсолютизму, поняття про суспільний договір та ідея національної держави. Обґрунтовано необхідність подальшого дослідження історичних передумов та специфіки впливу західноєвропейських ідей на формування політико-правових ідей Гетьманщини в період Руїни. The purpose of the study is to carry out a historical and legal analysis of political and legal ideas of the Hetmanate during the national liberation war, in particular the content of the state concept of B. Khmelnytsky. The methodological basis of the study was a combination of general and special legal methods and techniques of scientific knowledge, in particular the use of the historical method in conjunction with the method of analysis allowed characterizing hetman articles and treaties. The use of the system-structural method in conjunction with the method of analysis helped us to distinguish the characteristic features of the political thought of this period as well as the content of the state concept of B. Khmelnytsky. With the help of a systematic approach, the state concept of B. Khmelnytsky in this period was studied through the prism of the idea of political autonomy, the idea of hereditary monarchical power, and the idea of protecting the Orthodox faith. The comparative legal method in interaction with historical analysis was used in the analysis of scientific literature of national authors on this topic. The method of complex analysis and generalization allowed to formulate the conclusions of the study. The author analysed the state concept of B. Khmelnytsky in this period through the prism of the idea of political autonomy, the idea of heredity of power, and the idea of protecting the Orthodox faith. It is proved that during this period, being in a difficult geopolitical situation, continuous war, unresolved urgent problems, and constant search for potential allies, the Ukrainian political opinion was consistently being formed. Its characteristic features are the ideas of political autonomy in the existing relations of vassality, the idea of hereditary monarchical power as the optimal and most acceptable form of organization of power, and the idea of protecting the Orthodox faith. The author found out that the formation of national political thought during the national liberation war is influenced by Western European political and legal doctrines, views, and ideas, including the concept of Enlightened absolutism, the concept of the social contract, and the idea of the nation state. The author proved the necessity of further research of the historical preconditions and specifics of the influence of Western European ideas on the formation of political and legal ideas of the Hetmanate in the period of the Ruin.
Право на справедливий суд та право на судовий захист: аспекти співвідношення
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Завальнюк, І. В.; Zavalniuk, I.
У статті досліджено теоретико-практичні аспекти співвідношення права на справедливий суд та права на судовий захист з конституційно-правових позицій. Визначено, що категорія справедливості в Конституції України розкривається через фундаментальне право на справедливий суд, яке онтологічним чином пов’язується з правом на судовий захист взагалі. Наголошено, що право на судовий захист знайшло своє відображення в різних актах міжнародного рівня, що підкреслює його як право основне і невідчужуване. Аргументовано, що конституційне право на судовий захист означає, що будь-яка особа має можливість реалізувати процесуальний механізм, якщо її право є порушеним, тобто заінтересована особа може отримати процес виходячи з будь-якого матеріально-правового спору без будь-яких законодавчих обмежень. Обґрунтовано, що право на судовий захист призначене для конкретної мети – захисту порушеного суб’єктивного матеріального права. Наголошено, що процес не може існувати заради процесу як такого, у нього повинна бути певна підсумкова точка, до якої він прагне, однак все одно не можна орієнтуватися тільки на підсумок процесу, тобто на захист спірного права, адже у такому разі втрачається сенс у судовому захисті як особливій конституційній гарантії, знецінюється її соціальне значення. Визначено, що під правом на судовий захист можна розуміти гарантовану конституцією можливість будь-якої особи за допомогою звернення до суду захищати свої порушені права і законні інтереси. Аргументовано, що з точки зору європейської правозастосовної практики конституційне право на справедливий суд є просторим, рухливим і неоднорідним за своїм змістом, однак розуміння права на справедливий суд у контексті національного процесу відрізняється від європейського погляду, це пов’язано з тим, що ст. 6 ЄКПЛ передбачає тільки процесуальну справедливість, тобто дотримання певних правил при розгляді справи судовим органом і винесенні рішення. Зроблено висновок щодо співвідношення конституційного права на судовий захист і конституційного права на справедливий суд. Визначено, що справедливість – це імунна властивість права взагалі і правосуддя зокрема. Обґрунтовано, що право на судовий захист знайшло своє відображення в міжнародно-правових актах про основні і невідчужувані права людини, є закріпленим на конституційному рівні і є гарантією здійснення інших прав, своїм існуванням право на судовий захист обумовлює можливість реалізації інших прав. Зазначено, що у свою чергу право на справедливий суд не можна визнати скільки-небудь відмінною від права на судовий захист категорією, разом з тим право на справедливий суд має дещо «прагматичний» характер, адже у цього права інша мета. Аргументовано, що якщо конституційне право на судовий захист – це можливість отримати належне правосуддя, то конституційне право на справедливий суд відповідає на питання про те, яким це правосуддя має бути. The article examines the theoretical and practical aspects of the relationship between the right to a fair trial and the right to judicial protection from a constitutional and legal perspective. It is determined that the category of justice in the Constitution of Ukraine is revealed through the fundamental right to a fair trial, which is ontologically linked to the right to judicial protection in general. It is noted that the right to judicial protection is reflected in various international acts, which emphasizes it as a basic and inalienable right. It is argued that the constitutional right to judicial protection means that any person has the opportunity to implement a procedural mechanism if his or her right is violated, that is, the person concerned can receive the process based on any substantive dispute without any legislative restrictions. It is proved that the right to judicial protection is intended for a specific purpose – the protection of the violated subjective substantive right. It is noted that the process cannot exist for the sake of the process as such, it must have a certain final point to which it strives, but it is still impossible to focus only on the result of the process, that is, on the protection of the disputed right, because in this case the meaning of judicial protection as a special constitutional guarantee is lost, its social significance is devalued. It is determined that the right to judicial protection can be understood as the ability of any person guaranteed by the Constitution to protect their violated rights and legitimate interests by applying to the court. It is argued that from the point of view of European law enforcement practice, the constitutional right to a fair trial is spacious, mobile and heterogeneous in its content, but the understanding of the right to a fair trial in the context of National process differs from the European view, this is due to the fact that Article 6 of the ECHR provides only for procedural justice, that is, compliance with certain rules when considering a case by a judicial body and making a decision. The conclusion is made about the correlation between the constitutional right to judicial protection and the constitutional right to a fair trial. It is determined that justice is an immune property of law in general and justice in particular. It is proved that the right to judicial protection is reflected in international legal acts on basic and inalienable human rights, is enshrined at the constitutional level and is a guarantee of the exercise of other rights, and by its existence the right to judicial protection determines the possibility of exercising other rights. It is noted that, in turn, the right to a fair trial cannot be recognized as any category other than the right to judicial protection, but the right to a fair trial has a somewhat "pragmatic" character, because this right has a different purpose. It is argued that if the constitutional right to judicial protection is an opportunity to receive proper justice, then the constitutional right to a fair trial answers the question of what this Justice should be.
Правове регулювання електронних грошей в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Глух, М. В.; Glukh, M.; Ковалко, Н. М.; Kovalko, N.
У статті досліджено нормативно-правове регулювання електронних грошей в Україні. Виділено основні ознаки, які визначають особливості електронних грошей. Проаналізовано визначення поняття «електронні гроші» в національному законодавстві та Директивах Європейського Союзу. Розглянуто основні підходи представників науки фінансового права до визначення поняття «електронні гроші». Визначено переваги використання електронних грошей у порівнянні з традиційними платіжними засобами. Акцентовано увагу, що відповідно до чинного законодавства України емітентами електронних грошей є виключно банки. Проаналізовано перелік функцій, які здійснюють банки як емітенти електронних грошей. Зазначено коло установ, які можуть здійснювати емісію електронних грошей відповідно до нового Закону України «Про платіжні послуги». Встановлено, що користувачами електронних грошей можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, які стають власниками електронних грошей, купуючи їх у емітента чи комерційного агента з розповсюдження, і мають право використовувати їх для придбання товарів та здійснення необхідних переказів. Виокремлено проблеми правового регулювання обігу електронних коштів, такі як: відсутність визначення правового статусу емітентів електронних грошей, відсутність органу державної влади, який координує вказану діяльність, низький рівень доступності електронних грошей і розширення сфери їх застосування. Зроблено висновки, що для вдосконалення правового регулювання використання електронних грошей в Україні необхідно адаптувати національне законодавства до вимог європейських стандартів у сфері використання електронних грошей. Підсумовано, що для успішного розвитку використання електронних грошей в Україні необхідно створити окремий координуючий орган, який буде наділений повноваженнями щодо регулювання використання електронних грошей та контролю за електронними розрахунками. Також рекомендовано розробити порядок повернення коштів споживачам, у випадку технічних проблем при проведенні електронних розрахунків та зменшення ризиковості таких операцій. The article examines the legal regulation of electronic money in Ukraine. The main features that determine the features of electronic money are highlighted. The definition of "electronic money" in national legislation and European Union Directives is analyzed. The main approaches of the representatives of the science of financial law to the definition of "electronic money" are considered. The advantages of using electronic money in comparison with traditional means of payment are determined. It is emphasized that according to the current legislation of Ukraine, the issuers of electronic money are exclusively banks. The list of functions performed by banks as issuers of electronic money is analyzed. The range of institutions that can issue electronic money in accordance with the new Law of Ukraine "On Payment Services" is indicated. It is established that users of electronic money can be both individuals and legal entities that become owners of electronic money, buying them from the issuer or commercial distribution agent, and have the right to use them to purchase goods and make the necessary transfers. The problems of legal regulation of electronic money circulation are highlighted, such as: lack of determining the legal status of electronic money issuers, lack of public authority that coordinates these activities, low level of availability of electronic money and expanding their scope. It is concluded that in order to improve the legal regulation of electronic money use in Ukraine it is necessary to adapt national legislation to the requirements of European standards in the field of electronic money use. It is concluded that in order to successfully develop the use of electronic money in Ukraine, it is necessary to create a separate coordinating body, which will be empowered to regulate the use of electronic money and control electronic payments. It is also recommended to develop a procedure for refunds to consumers in case of technical problems with electronic payments and reduce the risk of such transactions.
Правові засади використання спеціальних знань під час інформаційного забезпечення досудового розслідування
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Ковальова, О. В.; Kovalova, O.
У статті автор розглядає правові засади використання спеціальних знань в межах інформаційного забезпечення досудового розслідування. Вказується, що спеціаліст – це, здебільшого, особа яка консультує учасників кримінального провадження під час здійснення окремих слідчих дій, у тому числі невідкладної та першопочаткової дії, якою є огляд місця події. Перелік випадків для чого може бути залучена така особа свідчить про те, що саме спеціалістом формується первинна інформативна база окремого кримінального провадження, що відбувається шляхом пошуку, фіксації та вилучення всіх ймовірно важливих даних (фото та відео процесуальної дії, складення креслень та схем місця події, вилучення речей та документів тощо). Автор звертає увагу на те, що принципова різниця між спеціалістом та експертом в межах кримінального провадження полягає у розмежуванні їх основних прав та обов’язків як учасників провадження. Таким чином, експерт може бути спеціалістом та надати висновок, а спеціаліст не може бути залучений як експерт, оскільки такий висновок не буде вважатись доказом. Підсумовується, що основними нормативно-правовими документами, що регламентують особливості використання спеціальних знань під час досудового розслідування є Кримінальний процесуальний кодекс України та Закон України «Про судову експертизу». На сьогоднішній день спеціальні знання є одним із провідних способів інформаційного забезпечення слідчої та оперативно-розшукової діяльності, що реалізується шляхом виявлення та вилучення речових доказів з наступним удосконаленням інформаційно-пошукових баз, криміналістичних колекцій тощо, консультативної допомоги спеціаліста під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, складання висновку експерта, а також іншої техніко-криміналістичної допомоги осіб, що мають спеціальні знання на всіх етапах кримінального провадження. In the article the author considers the legal basis for the use of special knowledge within the information support of the pre – trial investigation. It is stated that a specialist is, for the most part, a person who advises participants in criminal proceedings during the implementation of certain investigative actions, including immediate and initial action, which is an inspection of the scene. The list of cases for which such a person can be involved shows that the specialist forms the primary information base of a separate criminal proceeding, which is done by searching, recording and extracting all possible important data (photos and videos of the proceedings, drawings and schemes of the scene, seizure of things and documents, etc.). The author points out that the fundamental difference between a specialist and an expert in criminal proceedings is the delineation of their basic rights and responsibilities as participants in the proceedings. Thus, an expert can be an expert and provide an opinion, and a specialist cannot be involved as an expert, as such an opinion will not be considered evidence. It is concluded that the main legal documents governing the use of special knowledge during the pre-trial investigation are the Criminal Procedure Code of Ukraine and the Law of Ukraine "On Forensic Science". To date, special knowledge is one of the leading ways of providing information to investigative and operational-search activities, which is implemented by detecting and removing material evidence, followed by improving information retrieval databases, forensic collections, etc., expert advice during pre-trial investigation and trial proceedings, drawing up an expert opinion, as well as other technical and forensic assistance of persons with special knowledge at all stages of criminal proceedings.
Правові питання лібералізації міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Деркач, E. M.; Derkach, Ye.
У статті висвітлено найбільш важливі проблеми, пов’язані із здійсненням міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, та обґрунтування шляхів щодо їхнього подолання. Підкреслюється багаторівневе правове регулювання міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом як трансграничної діяльності: 1) національний рівень (законодавство України, зокрема Закон України «Про автомобільний транспорт», та законодавство країни, територією якої здійснюється перевезення вантажу,); 2) міжнародному рівні (дво- та багатосторонні міжнародні договори, зокрема Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (1956); Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (1970); Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (1957) та ін.). Стверджується, що автомобільний транспорт забезпечує значну частину торгівлі товарами між Україною та ЄС та є важливою умовою для ефективного функціонування Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Співпраця України із країнами ЄС у секторі автомобільних перевезень, окрім Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію), регулюється низкою дво- та багатосторонніх договорів. Зроблено висновок, що лібералізація міжнародних автомобільних перевезень вантажів потребує вирішення за допомогою комплексу заходів, зокрема: підписання спеціальної угоди з ЄС відповідно до ст. 136 Угоди про асоціацію (спеціальна угода замінить чинну систему щорічних двосторонніх переговорів із країнами ЄС щодо квот дозволів для здійснення міжнародних вантажних автомобільних перевезень); гармонізація законодавства України у сфері автомобільного транспорту із законодавством ЄС в частині вимог, що ставляться до автомобільних перевізників; підвищення прозорості розподілу та обліку дозволів на міжнародні вантажні автомобільні перевезення шляхом цифровізації. The article highlights the most challenging issues related to the international carriage of goods by road, as well as provides the ways to overcome them. It is emphasized the multilevel legal framework for the international road haulage as a cross-border activity: 1) at the national level (Ukrainian legislation, in particular the Law of Ukraine «On Road Transport»; the legislation of the country in which the goods have being transported); 2) at the international level (bilateral and multilateral international agreements, in particular the Convention on the Contract for the International Carriage of Goods by Road (CMR,1956); the European Agreement concerning the Work of Crews of Vehicles Engaged in International Road Transport (AETR, 1970); The European Agreement concerning the International Carriage of Dangerous Goods by Road (ADR, 1957) etc). It is argued that road transport provides a significant share of trade in goods between Ukraine and the EU and is an important condition for the effective functioning of the Deep and Comprehensive Free Trade Area between Ukraine and the EU. Besides the Association Agreement between the European Union and its Member States, of the one part, and Ukraine, of the other part, there is a number of bilateral and multilateral agreements in order to provide Ukraine’s cooperation with EU countries regarding the road transport sector. It is concluded that a set of measures should be provided in order to liberalize international carriage of goods by road, in particular: 1) to sign a special agreement with the EU in accordance with Art. 136 of the EU – Ukraine Association Agreement (the special agreement may replace the current system of annual bilateral negotiations with EU countries on permit quotas for international road haulage); 2) to harmonize the Ukrainian road transport legislation with the EU legislation in terms of requirements for road carriers; 3) to digitalize the system of distributing and accounting permits for international road haulage in order to provide its transparency.
Принцип доброчесності державної служби: етимологія та генеза морально-етичної норми
(Видавничий дім «Гельветика», 2022) Чеченко, К. О.; Chechenko, K.
Концепції впровадження принципу доброчесності у систему цінностей інституту державної служби України залишаються дискусійним питанням, які вимагають постійної уваги з боку наукової спільноти, юристів-практиків та представників влади, що обумовлено пошуками нових реформаційних ідей та їх подальшою реалізацією, зокрема, з питань що стосуються підвищення ефективності системи державного управління, забезпечення рівного доступу до державної служби, відібрання державних службовців з високими особистими морально-етичними якостями та професійними компетентностями. Принцип доброчесності державної служби охоплює різноманітні моральні чесноти, які перетинаються із засадами функціонування державних інституцій, саме тому поєднання адміністративно-правових норми із етичними нормами і цінностями виявляє науковий інтерес для комплексного вивчення принципу. Метою статті є аналіз теоретико-правових засад процесу формування принципу доброчесності державної служби України як морально-етичної та адміністративно-правової норми, дослідження етимології, ґенези, тлумачення термінопоняття «доброчесність». Об’єктом роботи є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням з дотримання визначеного законом принципу доброчесності. Предметом є історико-правові та теоретико-правові аспекти принципу державної служби України – доброчесність. У статті використані такі методи дослідження: загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, а саме: ретроспективний аналіз, порівняльно-правовий, історико-правовий, діалектичний аналіз, системний, синтез. У процесі дослідження було визначено, що юридизація принципу доброчесності сформувала юридичний обов’язок державного службовця у своїй професійній діяльності неухильно дотримуватися чітко закріплених законом правил поведінки, за порушення яких застосовуються певні заходи впливу. Принцип доброчесності державної служби розглядається як наявність у особи високих моральних чеснот, добрих помислів, чесних намірів, глибоких переконань важливості дотримання законодавства, неможливості та прямої заборони використовувати владні повноваження в особистих цілях. Беззаперечною умовою діяльності державної служби є прояв байдужості державного службовця щодо одержання неправомірної вигоди, позаяк обов’язок дотримання принципів державної служби та правил етичної поведінки є одним із інтересів держави і суспільства. Concepts of implementing the principle of integrity in the value system of the Civil Service Institute of Ukraine remain controversial issues that require constant attention from the scientific community, lawyers and government officials, due to the search for new reform ideas and their further implementation, in particular public administration systems, ensuring equal access to the civil service, selection of civil servants with high personal moral and ethical qualities and professional competencies. The principle of integrity of the civil service encompasses various moral virtues that intersect with the fundamentals of functioning of state institutions, which is why the combination of administrative and legal norms with ethical norms and values is of scientific interest for a comprehensive study of the principle. The purpose of the article is to analyze the theoretical and legal foundations of the process of forming the principle of integrity of the civil service of Ukraine as a moral and ethical and administrative rule, research of etymology, genesis, interpretation of the term «integrity». The object of work is social relations that arise in connection with the entry into the civil service, its passage in compliance with the principle of integrity which is determined by law. The subject is historical-legal and theoretical-legal aspects of the principle of civil service of Ukraine – integrity. The following research methods are used in the article: general scientific and special methods of scientific knowledge, namely: retrospective analysis, comparative law, historical law, dialectical analysis, system, synthesis. During the study it was determined that the legalization of the principle of integrity has formed a legal obligation of a civil servant in his professional activity to strictly adhere to the rules of conduct clearly established by law, for violation of which certain measures of influence are applied The principle of integrity of the civil service is considered as the presence of high moral virtues, good intentions, honest intentions, deep convictions of the importance of compliance with the law, the inability and direct prohibition to use governmental authorities for personal gain. An indisputable condition for the activity of the civil service is the manifestation of indifference of a civil servant to obtaining illegal benefits because the duty to observe the principles of civil service and the rules of ethical conduct is one of the interests of the state and society.

Browse

Browsing Випуск № 1 by Title

Results Per Page

Sort Options