2023 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40897

Browse

Now showing 1 - 20 of 146

Methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Batiuk, O.; Батюк, О. В.; Novykova, O.; Новикова, О. О.
In the provisions of the scientific article, the authors conduct a scientific study and formulate scientific theoretical provisions in the field of forensic science on the concept of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, its sources, techniques, special methods, forms and purposes of application of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. On this basis, the authors propose to fix in the theoretical provisions of the science of forensics such a definition as the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to form the subject matter of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to determine in what aspects the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security is considered, its theoretical and practical significance, types, forms, levels, subjects and objects of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security and to characterise the features of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. The authors define that the subject of forensic prevention of crimes in general and against national security in particular is scientific provisions and practical recommendations on technical and forensic means, techniques and methods of detecting, recording and investigating criminogenic circumstances, tactical methods and means of their most effective detection and elimination, as well as prevention and suppression of crimes and forensic methods or systems of techniques for detecting and eliminating the causes and conditions of crime, as well as suppression and prevention of crime. As a conclusion, the authors propose to adopt the Law of Ukraine “On Prevention of Criminal Offences”, which would contain general directions, forms, methods of preventive activities in relation to criminal offences, define the range of participants in these activities, their legal status, scope of activity, and criteria for assessing the effectiveness of work. This law will become a procedurally enshrined “tools” for the prevention of crimes in general and crimes against the foundations of national security in particular. У положеннях наукової статті авторами проводиться наукове дослідження та формуються наукові теоретичні положення в галузі криміналістики що поняття методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, її джерел, прийомів, спеціальних методів, форм та цілей застосування методики криміналістичної профілактики злочинів, проти основ національної безпеки. На цій основі авторами пропонується закріпити в теоретичних положеннях науки криміналістики таке визначення, як методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, сформувати предмет методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, визначити в яких аспектах розглядається методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки її значення теоретичне та практичне, види, форми, рівні, суб’єктів та об’єкти методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, тактику здійснюваних заходів криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, та охарактеризувати особливості криміналістичного попередження злочинів проти основ національної безпеки. Автори визначають, що предметом криміналістичної профілактики злочинів загалом та проти національної безпеки зокрема, є наукові положення та практичні рекомендації про техніко- криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації та дослідження криміногенних обставин, тактичні прийоми і засоби їх найбільш ефективного виявлення й усунення, а також запобігання і припинення злочинів та криміналістичні методи або системи прийомів виявлення та усунення причин і умов скоєння злочинів, а також припинення і попередження злочинів. Як висновок автори пропонують прийняти Закон України «Про профілактику кримінальних правопорушень», який містив би загальні напрямки, форми, методи профілактичної діяльності щодо кримінальних правопорушень, визначав би коло учасників цієї діяльності, їхній правовий статус, сферу діяльності, критерії оцінки ефективності роботи. Цей закон стане процесуально закріпленим «інструментарієм» профілактики злочинів загалом та злочинів проти основ національної безпеки зокрема.
Адміністративно-правовий механізм запобігання корупції в оборонному секторі
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Тимошенко, В. А.; Tymoshenko, V.; Карпенко, М. І.; Karpenko, M.; Котляренко, О. П.; Kotliarenko, O.
Корупція в оборонному секторі особливо небезпечна, тому що на цю сферу загалом припадає значна частина бюджету. Тим більше в період дії воєнного стану. Наслідки корупції в оборонному секторі можуть призвести до небезпеки, регіональної нестабільності та неспроможності держави вчасно реагувати на зовнішню небезпеку. Дана наукова стаття присвячена питанню адміністративно-правового механізму запобігання корупції в оборонному секторі. Авторами статті здійснено аналіз доктринальних визначень в сфері правових механізмів запобігання корупції. Авторами здійснено огляд норм Закону України «Про запобігання корупції» в частині діючих інструментів попередження корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень. Зокрема, обмеження щодо: використання службових повноважень, одержання подарунків, одержання неправомірної вигоди, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, спільної роботи близьких осіб, тощо. В тому числі, авторами звернено увагу на такий інструмент запобігання корупції як фінансовий контроль та його актуальне нормативне врегулювання. Проведено огляд змін до чинного законодавства України в частині електронного декларування – Закон України No 3384-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану» – стосовно осіб, які відносяться до оборонного сектору. Авторами акцентовано увагу на новелах в законодавстві, що стосується подання фінансової звітності, враховуючи наявний воєнний стан в нашій державі. Автори статті прийшли до висновку, що основною метою функціонування адміністративно-правового механізму запобігання корупції є забезпечення превентивної функції як одного із напрямів державно-правової політики держави в сфері запобігання корупції. Corruption in the defense sector is particularly dangerous because this area generally accounts for a large part of the budget. Especially during the period of martial law. The consequences of corruption in the defense sector can lead to danger, regional instability and the inability of the state to respond to external threats in a timely manner. This scientific article is devoted to the issue of the administrative and legal mechanism for preventing corruption in the defense sector. The authors of the article carried out an analysis of doctrinal definitions in the field of legal mechanisms for the prevention of corruption. The authors reviewed the norms of the Law of Ukraine “On Prevention of Corruption” in terms of the existing tools for preventing corruption and corruption-related offenses. In particular, restrictions on: use of official powers, receiving gifts, receiving illegitimate benefits, co-operation and combination with other types of activities, joint work of relatives, etc. In particular, the authors drew attention to such a tool for preventing corruption as financial control and its current normative regulation. A review of changes to the current legislation of Ukraine in the area of electronic declaration was carried out – Law of Ukraine No. 3384-IX “On Amendments to Certain Laws of Ukraine on Defining the Procedure for Submission of Declarations by Persons Authorized to Perform the Functions of the State or Local Self-Government in Martial Law” – in relation to persons, which refer to the defense sector. The authors focused attention on novelties in the legislation related to the submission of financial statements, taking into account the current state of war in our country. The authors of the article concluded that the main purpose of the functioning of the administrative-legal mechanism for the prevention of corruption is to ensure the preventive function as one of the directions of the state’s legal policy in the field of corruption prevention.
Адміністративно-правові гарантії забезпечення особистої безпеки поліцейських
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Співак, М. В.; Spivak, M.
Метою статті є наукове осмислення поняття та системи адміністративно-правових гарантій забезпечення безпеки поліцейського. Актуальність дослідження зумовлена реальними проблемами професійної безпеки поліцейського, яка на сучасному етапі розвитку суспільства характеризується гострими взаємопов’язаними суперечностями – між вимогами щодо забезпечення безпеки професійного середовища як чинника соціально-політичної та національної безпеки і реальним станом функціонування професійної сфери, що не забезпечує такої безпеки. Розглянуто і проаналізовано підхід до особистої безпеки поліцейського у основних нормативно-правових актах. Визначені правові проблеми гарантії особистої безпеки. Наведена статистика та конкретні функції безпеки: аналіз, прогнозування, з’ясування причин, попередження, зниження, послаблення, нейтралізація, припинення, локалізація, протидія усунення загроз, що виникають у процесі здійснення службової діяльності поліцейського. Сфокусовано увагу на множинності визначень поняття «безпека поліцейського» у працях вчених і його відсутність у нормативній площині. Визначено, що право поліцейського на безпеку – це право на такі умови життєдіяльності, при яких існує дієва система гарантій, що забезпечує практичну можливість реалізації прав, виконання обов’язків та задоволення потреб. Встановлено, що метою забезпечення безпеки поліцейського у службовій діяльності є комплексний і системний вплив на потенційні та реальні загрози, що дасть можливість поліцейському успішно функціонувати в нестабільних зовнішніх та внутрішніх умовах, а також зниження та нейтралізація ризик-факторів, що безпосередньо впливають на службово-професійну підготовку. Зроблені висновки про доцільність нормативного закріплення поняття «особиста безпека поліцейського» та системи заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки в законах та підзаконних актах, а також зміни словесних конструкцій, у частині доповнення їх словом «поліцейський» таким чином нормативно закріпивши право останнього на безпеку в усих випадках передбачених законодавцем. The purpose of the article is a scientific understanding of the concept and system of administrative and legal guarantees of ensuring the safety of a police officer. The relevance of the study is determined by the real problems of the professional safety of the policeman, which at the current stage of the development of society is characterized by sharp interrelated contradictions – between the requirements for ensuring the safety of the professional environment as a factor of socio-political and national security and the real state of functioning of the professional sphere, which does not provide such safety. The approach to the personal safety of police officers in the main normative legal acts was considered and analyzed. Identified legal problems of the guarantee of personal safety. The article provides statistics and specific security functions: analysis, forecasting, finding out the causes, prevention, reduction, weakening, neutralization, termination, localization, countermeasures, elimination of threats that arise in the course of the police officerʼs official activities. Attention is focused on the multiplicity of definitions of the concept of “policeman’s safety” in the works of scientists and its absence in the normative plane. It was determined that the police officerʼs right to safety is the right to living conditions in which there is an effective system of guarantees, which ensures the practical possibility of exercising rights, fulfilling duties and meeting needs. It was established that the goal of ensuring the safety of a police officer in official activities is a complex and systematic impact on potential and real threats, which will enable the police officer to function successfully in unstable external and internal conditions, as well as the reduction and neutralization of risk factors that directly affect the official and professional preparation. Conclusions were made on the expediency of normatively enshrining the concept of “policemanʼs personal safety” and the system of measures aimed at ensuring personal safety in laws and by-laws, as well as changing verbal constructions, in the part of supplementing them with the word “policeman”, thereby normatively establishing the latterʼs right to safety in in all cases provided for by the legislator.
Акти права Європейського Союзу (ACQUIS ЄС) в сфері публічних фінансів та їх імплементація у законодавство України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кичинська, А. О.; Kychynska, A.
Наукова стаття присвячена дослідженню впливу актів права Європейського Союзу (ACQUIS ЄС) на сферу публічних фінансів в Україні та процесу їх впровадження (імплементації) у національне законодавство. У статті розглянуто структуру та склад актів права ЄС, визначено процес адаптації та імплементації актів права ЄС у національне законодавство України, здійснено оцінку впливу актів права ЄС на функціонування та розвиток публічних фінансів в Україні. Результати дослідження сприятимуть кращому розумінню впливу європейського досвіду на українську систему публічних фінансів, а також визначенню можливих шляхів подальшого розвитку та гармонізації національного законодавства в цій сфері з вимогами Європейського Союзу. Визначено, що мета актів права ЄС полягає в створенні єдиної регуляторної та юридичної системи для країн-членів ЄС, а головні цілі включають: 1.Забезпечення єдності внутрішнього ринку, так як акти права ЄС сприяють вільному руху товарів, послуг, капіталу та осіб всередині єдиного європейського ринку. Це сприяє створенню сприятливого середовища для підприємств і споживачів. 2.Зміцнення прав людини, враховуючи те, що ЄС встановлює норми та стандарти, спрямовані на захист прав людини та громадянських свобод в усіх країнах-членах. 3.Підтримка екологічної сталості, яка реалізується в тому, що акти ЄС включають в себе правила та норми, спрямовані на захист навколишнього середовища та збереження природних ресурсів. 4.Регулювання економічних відносин, адже ЄС регулює фінансовий сектор, конкуренцію, торгівлю, інвестиції і інші економічні аспекти з метою забезпечення стабільності та зростання. 5.Зміцнення політичної та соціальної співпраці, так як ЄС сприяє співпраці між країнами-членами у сферах міжнародних відносин, безпеки, освіти, культури та інших суспільних аспектах. Акти права ЄС служать як інструмент для досягнення цих стратегічних цілей та забезпечення єдності та співпраці між країнами-членами Європейського Союзу, а тому їх імплементація країною-перетендентом на вступ має вкрай велике значення. The scientific article is devoted to the study of the impact of legal acts of the European Union (EU ACQUIS) on the sphere of public finance in Ukraine and the process of their introduction (implementation) into national legislation. The article examines the structure and composition of EU legal acts, defines the process of adaptation and implementation of EU legal acts into the national legislation of Ukraine, evaluates the impact of EU legal acts on the functioning and development of public finances in Ukraine. The results of the study will contribute to a better understanding of the impact of European experience on the Ukrainian public finance system, as well as to the determination of possible ways of further development and harmonization of national legislation in this area with the requirements of the European Union. It was determined that the purpose of EU legal acts is to create a single regulatory and legal system for EU member states, and the main goals include: 1. Ensuring the unity of the internal market, as EU legal acts promote the free movement of goods, services, capital and persons within the single European market. This contributes to the creation of a favorable environment for enterprises and consumers. 2. Strengthening human rights, given that the EU establishes norms and standards aimed at protecting human rights and civil liberties in all member states. 3. Support of environmental sustainability, which is realized in the fact that EU acts include rules and regulations aimed at protecting the environment and preserving natural resources. 4. Regulation of economic relations, because the EU regulates the financial sector, competition, trade, investment and other economic aspects in order to ensure stability and growth. 5. Strengthening political and social cooperation, as the EU promotes cooperation between member countries in the spheres of international relations, security, education, culture and other social aspects. Acts of EU law serve as a tool for achieving these strategic goals and ensuring unity and cooperation between the member states of the European Union, and therefore their implementation by a candidate country for accession is extremely important.
Актуальні проблеми соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Холодков, А. В.; Kholodkov, A.
В даній статті розкрито актуальні проблеми соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, наведено міжнародну практику. Визначено, що соціалізація військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни є всебічним, системним, довготривалим процесом. В першу чергу, ефективність даного процесу залежить від участі держави в його реалізації. Вважаємо, що військовослужбовці з інвалідністю внаслідок війни є особливими суб’єктами адміністративно-правових відносин, і саме тому держава віддаючи їм шану та висловлюючи повагу до виконання ними свого військового обов’язку повинна здійснити комплекс заходів по забезпеченню дотримання їх прав. Зокрема: – затвердження державних програм соціально-економічної адаптації; – забезпечення координації та співпраці державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій; – підвищення ролі громадськості в здійсненні громадського контролю за результативністю реалізації державних програм та ефективністю підтримки військовослужбовців з інвалідність внаслідок війни; – модернізація реабілітаційних центрів та баз відпочинку для досліджуваної категорії осіб; психологічна підтримка членів сімей військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни; – затвердження програм пільгового будівництва житла для військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни. Вважаємо, що процес соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни потрібно розглядати комплексно, а держава в особі уповноважених суб’єктів публічної адміністрації повинна вживати комплекс заходів: – соціально-психологічні; – лікувально-реабілітаційні; – освітні; – кадрові. Крім того, потрібно запровадити моніторинг реалізації даних програм та оцінку їх результатів для визначення рівня ефективності діяльності відповідних суб’єктів та оцінити рівень адаптивності військовослужбовців інвалідів внаслідок війни. This article reveals the actual problems of socialization of servicemen with disabilities as a result of the war, in particular, international practice is given. It was determined that the socialization of servicemen with disabilities as a result of the war is a comprehensive, systematic, long-term process. First of all, the effectiveness of this process depends on the state’s participation in its implementation. We believe that servicemen with disabilities as a result of the war are special subjects of administrative and legal relations, and that is why the state, paying respect to them and expressing respect for their performance of their military duty, should implement a set of measures to ensure compliance with their rights. In particular: – approval of state programs of socio-economic adaptation; – ensuring coordination and cooperation of state bodies, local self-government bodies and public organizations; – increasing the role of the public in the implementation of public control over the effectiveness of the implementation of state programs and the effectiveness of support for servicemen with disabilities as a result of the war; – modernization of rehabilitation centers and recreation centers for the studied category of persons; psychological support for family members of servicemen with disabilities as a result of the war; – approval of the programs of subsidized construction of housing for servicemen with disabilities as a result of the war. We believe that the process of socialization of servicemen with disabilities as a result of the war should be considered comprehensively, and the state, in the form of authorized subjects of public administration, should take a set of measures: – social and psychological; – medical and rehabilitation; – educational; – personnel In addition, it is necessary to introduce monitoring of the implementation of these programs and evaluation of their results to determine the level of effectiveness of the relevant entities and assess the level of adaptability of servicemen disabled as a result of the war.
Аналіз окремих аспектів процесу адміністративно-правового регулювання відносин державно-приватного партнерства в космічній галузі України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Карпенко, С. Р.; Karpenko, S.
Стаття присвячена з’ясуванню змісту і сутності процесу адміністративно-правового регулювання відносин державно-приватного партнерства в космічній галузі України. Визначено, що виокремлення особливостей і своєрідності адміністративно-правового регулювання відносин державно-приватного партнерства в космічній галузі України має важливе значення як для здійснення адекватного цій галузі і такого, що відповідає її категоріальному апарату галузевого тлумачення поняття «адміністративно-правове регулювання», так і для висвітлення такого своєрідного соціального феномену, як державно-приватне партнерство. Встановлено, що під адміністративно-правовим регулюванням державно-приватного партнерства в космічній галузі України необхідно розуміти врегульовану законодавчими і іншими нормативно-правовими актами діяльність відповідних суб’єктів адміністративно-правового регулювання, яка спрямована на виконання законів і інших нормативно-правових актів стосовно державно-приватного партнерства в космічній галузі України через прийняття відповідних адміністративних рішень і надання встановлених законодавством адміністративних послуг. Наголошено, що об’єктом адміністративно-правового регулювання відносин державно-приватного партнерства в космічній галузі України виступає така група суспільних відносин, які виникають з приводу: розробки юридичних норм, спрямованих на закріплення відповідного правового режиму функціонування сфери державно-приватного партнерства в космічній галузі України; встановлення адміністративно-правового статусу суб’єктів відповідних адміністративно-охоронних відносин; реєстрації суб’єктів, діяльність яких безпосередньо пов’язана з процесом адміністративно-правового регулюванням відносин державно-приватного партнерства в космічній галузі України; недопущення правопорушень у сфері державно-приватного партнерства в космічній галузі України; притягнення до юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень. Зроблений висновок про те, що своєрідністю даних відносин є і той факт, що вони за власним суб’єктним складом є неоднорідними (суб’єкти державно-приватного партнерства в космічній галузі України), змістом, характером, а також сферами прояву (притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень) тощо. The article is devoted to finding out the content and essence of the process of administrative and legal regulation of relations of public-private partnership in the space branch of Ukraine. It is determined that the separation of features and peculiarity of administrative and legal regulation of relations of public-private partnership in the space branch of Ukraine is important both for the implementation of this industry and that corresponds to its categorical apparatus coverage of such a peculiar social phenomenon as public-private partnership. It is established that under the administrative and legal regulation of public-private partnership in the space sector of Ukraine it is necessary to understand the activities regulated by the legislative and other normative legal acts, the activities of the respective subjects of administrative and legal regulation, which is aimed at the implementation private partnership in the space sector of Ukraine through the adoption of appropriate administrative decisions and providing the administrative services established by law. It is emphasized that the object of administrative and legal regulation of relations of public-private partnership in the space sector of Ukraine is the group of social relations that arise about: development of legal norms aimed at consolidating the relevant legal regime of functioning of the sphere of public-private partnership in the space industry of Ukraine ; establishing the administrative and legal status of the subjects of the respective administrative and security relations; registration of entities whose activities are directly related to the process of administrative and legal regulation of relations of public-private partnership in the space sector of Ukraine; preventing offenses in the field of public-private partnership in the space sector of Ukraine; prosecuting for committing appropriate offenses. It is concluded that the peculiarity of these relations is the fact that they are inhomogeneous (public-private partnerships in the space sector of Ukraine), content, nature, and areas of manifestation (attraction to administrative responsibilities for committing appropriate offenses), etc.
Булінг в законодавстві різних країн світу
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Денисюк, М. М.; Denysiuk, M.
Ця стаття присвячена законодавству щодо булінгу в різних країнах світу. Автори досліджують, яким чином країни визнають та вирішують проблему булінгу, та які юридичні заходи вживаються для боротьби з цією проблемою. Розглянуто історичний розвиток явища булінгу в світі та в Україні. Висвітлено поняття булінгу у законодавствах різних країн та відповідно до українського. Здійснюється порівняльний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо боротьби із шкільним насиллям. Звертається увага на законодавче регулювання проблеми булінгу в українських школах. В статті наводиться перелік країн, які на рівні закону протидіють булінгу. Здійснюється аналіз даного законодавства та антибулінгових кампанії, які діють. Досліджено країни, які не криміналізували чи прагнуть криміналізувати діяння булінгу та країн, які не мають загального визначенння насильства в школі. Наводяться приклади законів та програм в різних країнах, таких як Швеція, США, Японія, Велика Британія, Канада, Республіка Філіпіни, Чехія, Республіка Молдова, Африка, Азербайджані, Казахстан. Окремо розглядається законодавство, що стосується насильства в школі в таких країнах, як Греція, Угорщина, Чорногорія, Польща, Румунія. У даній статті наводяться статистичні дані та здійснюється огляд судових процесів пов’язаних із булінгом. Особлива увага приділяється політиці протидії булінгу та захисту учнів, зокрема тих, які належать до сексуальних меншин. Крім того, аналізується ефективність законодавства щодо булінгу, а також наводяться рекомендації щодо їх розробки. Попри велику кількість прийнятих законодавчих актів, антибулінгових програм, які регулють явище насильства в шкільному середовищі, як в різних країнах так і в Україні проблема булінгу досі залишається актуальною по всьому світі. Загалом, стаття дає читачам унікальну можливість ознайомитися зі станом законодавства щодо булінгу в різних країнах світу та дізнатися про юридичні заходи, які можуть бути вжиті для боротьби з цією проблемою. This article is devoted to the legislation on bullying in different countries of the world. The authors examine how the countries recognizes and addresses the problem of bullying, and what legal measures are being taken to combat this problem. The historical development of the bullling phenomenon in the world and in Ukraine is considered. The concept of bullying in the legislation of different countries and in accordance with Ukrainian legislation is highlighted. A comparative analysis of the legislation of foreign countries regarding the fight against school violence is being carried out. Attention is drawn to the legislative regulation of the problem of bullying in Ukrainian schools. The article provides a list of countries that oppose bullying by law. An analysis of this legislation and anti-bullying campaigns that are in effect is carried out. Countries that have not criminalized or are seeking to criminalize bullying activities and that do not have a common definition of the school population are examined. Examples of laws and programs in various countries are given, such as Sweden, USA, Japan, Great Britain, Canada, Republic of the Philippines, Czech Republic, Republic of Moldova, Africa, Azerbaijan, Kazakhstan. Legislation related to school violence in countries such as Greece, Hungary, Montenegro, Poland, and Romania is considered separately. This article presents statistics and provides an overview of bullying litigation. special attention is paid to the anti-bullying policy and the protection of students, in particular those belonging to sexual minorities.minorities. In addition, the effectiveness of legislation on bullying is analyzed, as well as recommendations for their regarding their creation. Despite the large number of adopted legislative acts, anti-bullying programs that regulate the phenomenon of the population in the school environment, both in different countries and in Ukraine, the problem of bullying still remains relevant throughout the world. In general, the article gives readers a unique opportunity to familiarize themselves with the state of legislation on bullying in different countries of the world and learn about legal measures that can be taken to combat this problem.
Види зобов’язань, в яких військовослужбовці беруть участь
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Оскілко, О. О.; Oskilko, O.
У статті здійснено аналіз положень цивільного законодавства щодо визначення поняття та видів суб’єктів цивільних правовідносин. Визначено ключові конструкції зобов’язань. Воно складається з трьох елементів: суб’єкти, об’єкти та зміст (суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок). Суб’єктом правовідносин називають учасника правових відносин, який має суб’єктивні права та здатний виконувати юридичні обов’язки, чи володільця конкретного права, що перебуває у правовому зв’язку з іншим учасником (учасниками) суспільних відносин. Визначено, що сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. В окремих видах зобов’язань сторони мають спеціальні назви: продавець і покупець, підрядник і замовник, зберігач і поклажодавець та ін. Як кредитором, так і боржником у цивільно-правовому зобов’язанні можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, інші публічні утворення. Військовослужбовці мають такі ж права та обов’язки, як і інші громадяни, коли вони вступають у договірні відносини. Вони мають рівні можливості для укладання договорів і захисту своїх прав. Правовий захист військовослужбовців у договірних відносинах гарантується законодавством України. В разі порушення умов договору або незаконних дій з боку іншої сторони військовослужбовець має право на захист своїх прав та інтересів через судову систему. В статті акцентується увага на тому, що договірні відносини за участю військовослужбовців повинні відбуватися в рамках законодавства країни, в якій вони знаходяться. Вони повинні дотримуватися правил і обмежень, встановлених військовим законодавством, які можуть впливати на їхню здатність укладати договори. The article analyzes civil law provisions regarding the definition and types of subjects of civil legal relations. The key constructions of obligations are specified. It consists of three elements: subjects, objects, and content (subjective civil law and subjective civil obligation). The subject of legal relations is a participant in legal relations who has rights and is able to fulfill legal obligations, or the owner of a specific right who is legally bound with another participant (participants) in social relations. It is determined that the parties to the obligation are the debtor and the creditor. Under individual types of obligations, the parties are named specifically: seller and buyer, contractor and customer, custodian and consignor, etc. Both the creditor and the debtor in a civil legal obligation can be individuals and legal entities, the state, or other public entities. Military personnel have the same rights and obligations as other citizens when they enter into contractual relations. They have equal opportunities to conclude contracts and protect their rights. Legal protection of military personnel in contractual relations is guaranteed by the legislation of Ukraine. In case of violation of contract provisions or illegal actions by the other party, a service person has the right to protect their rights and interests through the court system. The article emphasizes that contractual relations involving military personnel shall arise following the laws of the country where they occur. They shall comply with rules and restrictions imposed by military law that may affect their ability to enter into contracts.
Види спадкування та їх співвідношення в українському спадковому праві
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рябоконь, Є. О.; Riabokon, Ye.
Дана стаття присвячена дослідженню питань видів спадкування, їх співвідношенню між собою і практичним аспектам правозастосування. Основоположне значення у спадковому праві та законодавстві має принцип універсальності спадкового правонаступництва. Серед іншого, принцип універсальності виявляється в тому, що прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться. Певна законодавча прогалина, яка виявляється у відсутності у ЦК України подібної норми-принципу, заповнюється пунктом 3.14 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за яким прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна; спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитися; спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Неврегульованість ЦК України питання щодо наслідків прийняття спадщини у тих випадках, коли спадкоємець, маючи право на спадкування частини спадщини за заповітом, а частини – за законом, приймає спадщину лише за однією з цих підстав, потребує відповідного тлумачення. Аналіз законодавства, проведений автором, дає підстави для висновку, що прийняття спадщини за однією підставою (видом) спадкування не означає автоматичного прийняття спадщини за іншою підставою, що не суперечить принципу універсальності спадкового правонаступництва. Якщо спадкоємець, на користь якого спадщина відкрилася за обома підставами, прагне прийняти спадщину і за заповітом, і за законом, він має вказати про це у заяві. Якщо спадкоємець наділений правом на спадкування і за заповітом і за законом, він має право прийняти її за однією з цих підстав і не позбавлений права відмовитись від її прийняття за іншою підставою. This article is devoted to the study of types of inheritance, their correlation between themselves and practical aspects of law enforcement. The principle of universality of inheritance law has fundamental importance in inheritance law and legislation. On the other hand, the principle of universality is manifested in the fact that the adoption by the heir of the inheritance at least in part testifies to the fact that the heir accepted it as a whole, regardless of what is the part left and where it is. A certain legislative gap, which appears in the absence of a similar norm-principle in the Civil Code of Ukraine, is filled with paragraph 3.14 of chapter 10 of section II of the Procedure for the notary public’s actions of Ukraine, according to which acceptance and rejection of the inheritance may take place on all inheritance property; the heir is not able to accept one part of the inheritance, but from the other part to refuse; the heir, who accepted part of the inheritance, is considered to have accepted the whole inheritance. The uncertainty of the Civil Code Central Committee of Ukraine regarding the consequences of the adoption of the inheritance in cases where the heir, having the right to inheritance of a part of the inheritance by reason of his will, and the part – by law, accepts the inheritance only under one of these grounds, requires appropriate interpretation. The analysis of the legislation, conducted by the author, gives grounds for conclusion that adoption of the inheritance under one reason (type) of inheritance does not mean automatic adoption of the inheritance under another ground, which does not contradict the principle of universality of inheritance law. If the heir, in favor of which the inheritance was opened on both grounds, wants to accept the inheritance both according to the will and the law, he must indicate this in the statement. If the heir is granted the right to inheritance, both by reason and by law, he has the right to accept it under one of these grounds and is not deprived of the right to refuse its adoption on another ground.
Визначення комплементарності місцевого самоврядування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Титикало, Р. С.; Tytykalo, R.
В даній статті розкрито підходи до визначення комплементарності місцевого самоврядування. Комплементарність місцевого самоврядування в Україні характеризується: 1) динамічністю розвитку відносин між суб’єктами взаємодії місцевого самоврядування, при чому, що дана взаємодія може мати як зовнішній характер, так і внутрішній; 2) є характеристикою когнівної муніципалії, тобто процесу пізнання про роль, значення, повноваження елементів місцевого самоврядування та, безпосередньо, їх взаємодію з метою підвищення ефективності діяльності інституту місцевого самоврядування в Україні; 3) є проявом дихотомії елементів системи місцевого самоврядування як в середині системи, так і з іншими елементами публічного адміністрування; 4) виражаються в координаційних зв’язках елементів системи місцевого самоврядування; 5) використовується для побудови елементів системи муніципального адміністрування більш високого рівня; 6) залежно від організаційного рівня та предметності може бути: внутрішня – рівень та вираження взаємодії елементів системи місцевого самоврядування; зовнішня – взаємодія з іншими суб’єктами публічної адміністрації відмінними від елементів системи місцевого самоврядування; постійна – наявна у всіх сферах публічного адміністрування, де органи місцевого самоврядування виконують власні чи делеговані повноваження; предметна – передбачає реалізацію повноважень елементів системи місцевого самоврядування в межах нормативно закріпленої компетенції. Комплементарність місцевого самоврядування забезпечується і на рівні органів самоорганізації населення. Кількість об’єктів, які знаходяться у відносинах комплементарності є формально не обмеженою, адже, якщо виходити з розуміння необхідності постійного забезпечення домірності керуючої системи до керованої, система місцевого самоврядування повинна постійно знаходитись у різних аспектах стану комплементарності, не тільки з іншими елементами системи публічного управління, але і з громадськими організаціями/рухами, з підприємницьким сектором, тощо. This article describes approaches to determining the complementarity of local self-government. The complementarity of local self-government in Ukraine is characterized by: 1) the dynamic development of relations between the subjects of interaction of local self-government, with the fact that this interaction can be both external and internal in nature; 2) is a characteristic of the cognitive municipality, i.e. the process of learning about the role, importance, powers of the elements of local self-government and, directly, their interaction with the aim of increasing the effectiveness of the local self-government institute in Ukraine; 3) is a manifestation of the dichotomy of the elements of the local self-government system both within the system and with other elements of public administration; 4) are expressed in the coordination links of the elements of the local self-government system; 5) is used to build elements of a higher-level municipal administration system; 6) depending on the organizational level and objectivity, it can be: internal – the level and expression of the interaction of the elements of the local self-government system; external – interaction with other subjects of public administration other than the elements of the local self-government system; permanent – available in all spheres of public administration, where local self-government bodies exercise their own or delegated powers; substantive – provides for the implementation of the powers of the elements of the local self-government system within the limits of the normatively established competence. The complementarity of local self-government is also ensured at the level of self-organization bodies of the population. The number of objects that are in a relationship of complementarity is not formally limited, because, if we proceed from the understanding of the need to constantly ensure the proportionality of the governing system to the governed, the system of local self-government must constantly be in various aspects of the state of complementarity, not only with other elements of the public administration system , but also with public organizations/movements, with the business sector, etc.
Внесення змін до Конституції при вступі України до Європейського Союзу
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Константий, О. В.; Konstantyi, O.
Стаття присвячена проблемі внесення змін до Конституції при вступі України до Європейського Союзу. Відзначається, що незважаючи на широкомасштабне вторгнення військ російської федерації в лютому 2022 року Українська держава подовжила вживати зусиль для забезпечення реалізації стратегічного евроінтеграційного курсу, закріпленого в Основному Законі. Початок переговорів України про вступ до ЄС вимагає у першу чергу виконання політичного та правового критеріїв членства в Союзі. Підсумовано, що повноцінна імплементація в національне законодавство положень acquis ЄС потребує при вступі України до ЄС внесення відповідних змін до Конституції. Проаналізовано досвід внесення змін до Основних Законів, зумовлених вступом до ЄС, таких держав як Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, ФРН. Наведені пропозиції щодо внесення змін до статей 9, 18, 38, 70, 141 Конституції України при вступі до Європейського Союзу. Зокрема, статтю 9 Конституції України запропоновано доповнити положеннями, що за умов приєднання України до Європейського Союзу норми права Європейського Союзу є складовою частиною правової системи України та підлягають безпосередньому застосуванню. У разі виникнення колізії норми права ЄС мають пріоритет над нормами законів та інших нормативно-правових актів України. Внесена пропозиція про доповнення статті 70 Основного Закону України положеннями, що з часу приєднання України до Європейського Союзу право голосу на виборах до органів місцевого самоврядування та Європейського Парламенту відповідно до закону наділяються громадяни інших держав-членів Союзу, які постійно проживають в Україні на тих самих умовах, що і громадяни України. Зроблено висновок, що правове оформлення внесення змін до Конституції, зумовлених вступом України до ЄС, потребуватиме проведення конституційного всеукраїнського референдуму, який можна буде провести тільки після завершення правового режиму воєнного стану. The article is devoted to the problem of amending the Constitution upon Ukraine’s accession to the European Union. It is noted that despite the large-scale invasion of the troops of the Russian Federation in February 2022, the Ukrainian state extended its efforts to ensure the implementation of the strategic European integration course enshrined in the Basic Law. The start of negotiations for Ukraine’s accession to the EU requires, first of all, the fulfillment of the political and legal criteria for membership in the Union. It is concluded that the full implementation of the provisions of the EU acquis into national legislation requires the introduction of appropriate changes to the Constitution upon Ukraine’s accession to the EU. The experience of making changes to the Basic Laws due to the accession to the EU of such countries as Bulgaria, Latvia, Lithuania, Romania, Germany is analyzed. Proposals for amendments to Articles 9, 18, 38, 70, 141 of the Constitution of Ukraine upon accession to the European Union are given. In particular, it is proposed to supplement Article 9 of the Constitution of Ukraine with the provision that under the conditions of Ukraine’s accession to the European Union, the norms of European Union law are a constituent part of the legal system of Ukraine and are subject to direct application. In the event of a conflict, the rules of EU law have priority over the rules of laws and other regulatory legal acts of Ukraine. A proposal was made to supplement Article 70 of the Basic Law of Ukraine with the provision that since Ukraine joined the European Union, the right to vote in elections to local self-government bodies and the European Parliament, in accordance with the law, is granted to citizens of other member states of the Union who permanently reside in Ukraine under the same conditions as citizens of Ukraine. It was concluded that the legal formalization of changes to the Constitution due to Ukraine’s accession to the EU will require an all-Ukrainian constitutional referendum, which can be held only after the end of the legal regime of martial law.
Вплив Закону України «Про медіа» на кримінально-правову охорону професійної діяльності журналістів
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Ісаєнко, Є. Г.; Isaienko, Ye.
Євроінтеграційні процеси України зумовили прийняття Верховною Радою України Закону України «Про медіа» № 2849-IX від 13.12.2022 року, який набирає чинності 31.03.2023 року. Цим законом започатковується реформа правового регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні, а саме медіа, як засобу поширення масової інформації. Разом із вказаним законом, окрім іншого, набуває змін низка нормативних-правових актів, які стосуються діяльності журналістів, їх прав та обов’язків, що безпосередньо має вплив на журналістську діяльність в цілому. Нормативні акти, які стосувалися діяльності засобів масової інформації до набрання чинності Законом України «Про медіа» взагалі втрачають чинність. Зазначене має як негативні так і позитивні наслідки для кримінально-правової охорони професійної діяльності журналістів. З урахуванням Закону України «Про медіа», а також змін, які вносяться до інших нормативно-правових актів у зв’язку із набранням чинності цим Законом, з боку Верховної Ради України доцільно було б застосувати єдиний підхід до визначення поняття журналіста та професійної журналістської діяльності, що подолало б існуючі прогалини. Зокрема, шляхом внесення змін до примітки ст. 345-1 КК України необхідно було б привести визначення професійної діяльності журналіста у відповідність до законодавства у сфері медіа, або ж навпаки, привести законодавство у сфері медіа у відповідність до вимог не лише КК України, а також рекомендаціям міжнародних організацій, членами яких є Україна. Формування єдиного висновку в частині подолання існуючої правової невизначеності під час застосування законодавства у сфері захисту професійних прав журналістів та їх кримінально-правової охорони, було б передчасним робити категоричні висновки до набрання чинності відповідних змін у законодавстві, з огляду на відсутність досвіду правозастосування окреслених норм. The European integration processes of Ukraine led to the adoption of the Media Law of Ukraine № 2849-IX dated 13 December 2022, which will enter into force on 31 March 2023, by the Verkhovna Rada of Ukraine. This Law initiates the reform of the legal regulation of mass media activities in Ukraine, to be specific the media as a mean of distributing mass information. Among other things, mutually with the specified law it is being changed a number of legal acts concerning the activities of journalists, their rights and obligations that directly affect journalistic activity as itself. In addition, after entering into force of the Media Law of Ukraine other related to the activities of the media regulatory acts are no longer valid. Thus, all mentioned above has both negative and positive consequences for the criminal law protection of the professional activities of journalists. Taking into account the Law of Ukraine “On Media”, as well as changes made to other normative legal acts in connection with the entry into force of this Law, it would be appropriate for the Verkhovna Rada of Ukraine to apply a unified approach to defining the concept of a journalist and professional journalistic activity , which would overcome the existing gaps. In particular, by making changes to the note of Art. 345-1 of the Criminal Code of Ukraine, it would be necessary to bring the definition of the professional activity of a journalist into compliance with the legislation in the media sphere, or, on the contrary, to bring the legislation in the media sphere into compliance with the requirements not only of the Criminal Code of Ukraine, but also with the recommendations of international organizations of which Ukraine is a member. Forming a single conclusion in terms of overcoming the existing legal uncertainty during the application of legislation in the field of protection of the professional rights of journalists and their criminal legal protection, it would be premature to draw categorical conclusions before the entry into force of the relevant changes in the legislation, given the lack of experience in law enforcement of the outlined norms.
Військовополонені як суб’єкти судового контролю в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Чорна, О. В.; Chorna, O.
Стаття присвячена проблемам нормативного врегулювання участі особи, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого, у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування. У статті аналізується релевантна судова практика тих категорій справ, в яких особа, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого, виступає суб’єктом попереднього судового контролю. Висловлюється думка щодо відсутності необхідності надання окремого процесуального статусу особі, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого. Зазначається, що особа, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого як суб’єкт судового контролю бере участь у таких категоріях справ: 1) розгляд клопотань про скасування запобіжного заходу; 2) розгляд клопотань про допит особи в якості свідка в порядку ст. 225 КПК; 3) розгляд клопотань про продовження запобіжного заходу; 4) розгляд клопотань про надання дозволу на початок заочного досудового розслідування стосовно таких осіб; 5) розгляд клопотань про звільнення від відбування покарання. Доведено, що відсутність імперативної вимоги щодо обов’язкової участі такого суб’єкта в судовому засіданні під час розгляду клопотання про скасування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою: 1) позбавляє слідчого суддю, суд можливості пересвідчитися, що підозрюваний, обвинувачений отримав копію клопотання та доданих до нього матеріалів не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання; 2) позбавляє слідчого суддю, суд можливості пересвідчитися, що підозрюваний, обвинувачений добровільно надав згоду на обмін та не змінив своєї думки стосовно такого обміну. Виявлена певна невідповідність між частиною 6 статті 202 КПК, якою закріплений обов’язок негайно звільнити підозрюваного, обвинуваченого та передати його під нагляд уповноваженого органу, та частиною 10 статті 20 Закону України «Про попереднє ув’язнення», яка передбачає, що начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний звільнити з-під варти особу, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого, у день отримання ухвали слідчого судді, суду про скасування запобіжного заходу. The article deals with the problems of regulatory settlement of participation of a person who was decided to be exchanged as a prisoner of war by authorized body in criminal proceeding at the stage of pretrial investigation. In the article the relevant judicial practice of the categories in which a person who was decided to be exchanged as a prisoner of war is considered to be a subject of the preliminary judicial control. An opinion regarding no need of granting a special procedure status concerning a person who was decided to be exchanged as a prisoner of war is expressed. It is indicated that a person who was decided to be exchanged as a prisoner of war as a subject of the preliminary judicial control participates in the following cases – consideration of requests concerning cancellation of preventive measure; – consideration of requests concerning interrogation of a person as a witness according to No 225 Article of the Criminal Procedure Code (CPC); – consideration of requests concerning continuation of the preventive measure; – consideration of requests concerning granting permission to start a pre-trial investigation in absentia concerning such persons; – consideration of requests concerning exemption from serving a sentence. It is proved that the absence of imperative requirement concerning mandatory participation of the subject in the court session during consideration of requests regarding cancellation of preventive measure in the form of detention. 1. Deprives the investigating judge or court of the opportunity to reconsider that a suspect or accused received the copy of consideration of requests and supplementary materials not later than three hours before the beginning of consideration of the petition. 2. Deprives the investigating judge or court of the opportunity to make sure that the suspect or accused freely consented to be exchanged and did not change his opinion regarding such an exchange. The full collision is detected between Part 6 of No 202 Article of CPC which establishes an obligation concerning an immediate duty of releasing of the suspect or accused and transfer him to the supervision of an authorized body, and Part 10 of No 20 Article of the Law of Ukraine” аbout prior imprisonment” which provides the duty of the head of the pre-trial detention facility to release a person in respect of whom the decision was made about the exchange as a prisoner of war at the day of receiving the decision of the investigating judge or court about cancellation of preventive measure.
Гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції: аспект ідентифікації сутності
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Наконечна, І. В.; Nakonechna, I.
Стаття присвячена розкриттю сутності гарантій забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції. Уточнено, що гарантії як успіху реалізації цього процесу, так і можливості його завершення загалом є окремим та самостійним елементом у межах нормативно-правових засад реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції. Вони можуть бути як чітко визначеними у системі законодавчих актів цієї сфери, так і опосередковано випливати з їхніх положень. Визначено, що нормативно-правові засади реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції беруть свій початок з моменту проголошення незалежності України. На той час вже було усвідомлення необхідності забезпечення колективної безпеки шляхом партнерства та співробітництва у тому числі задля зміцнення миру та стабільності Європейського континенту. Їхнє оновлення зумовлено декількома чинниками, серед яких зокрема: глобалізаційні трансформації; зміни світового порядку в аспекті накопичення сил та впливів з боку окремих держав, що мало наслідком послаблення наявних безпекових систем; закінчення терміну дії підписаних угод; невиконання окремих положень договірних зобов’язань; внутрішні соціально-політичні процеси та кризи тощо. Гарантії, як елемент нормативно-правових засад реалізації адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції, розподілено на дві групи. Йдеться про загальні гарантії реалізації цього процесу та конкретні гарантії, що є безпосередньо безпековими. Доведено, що загальні гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції є розпливчастими та такими, що потребують уточнення. Своєю чергою, конкретні гарантії забезпечення національної безпеки України в умовах євроінтеграції (гарантії безпеки) фактично є відсутніми. Наголошено, що на міжнародній арені має бути врегульовано питання щодо розбудови механізму довгострокового стратегічного співробітництва та партнерства між Україною, ЄС та іншими ключовими країнами (більшою мірою Великобританією та США) задля забезпечення її можливості самостійного захисту національних інтересів. The article is devoted to revealing the essence of guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration. It was clarified that the guarantees of both the success of this process and the possibility of its completion as a whole are a separate and independent element within the framework of the legal framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine in the context of European integration. They can be clearly defined in the system of legislative acts of this sphere, and indirectly follow from their provisions. It has been established that the regulatory framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine in the context of European integration originates from the moment of the declaration of independence of Ukraine. By that time, the need to ensure collective security through partnership and cooperation was already realized, including for strengthening the peace and stability of the European continent. Their renewal is due to several factors, including: globalization transformations; changes in the world order in terms of the accumulation of forces and influences on the part of individual states, which led to the weakening of existing security systems; expiration of signed agreements; non-fulfillment of certain provisions of contractual obligations; internal socio-political processes and crises of Ukraine. Guarantees as an element of the legal framework for the implementation of the administrative and legal mechanism for ensuring the national security of Ukraine are divided into two groups. We are talking about general guarantees for the implementation of this process and specific guarantees. It is proved that the general guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration are vague and need to be clarified. In turn, there are actually no specific guarantees for ensuring the national security of Ukraine in the conditions of European integration (security guarantees). It was noted that the issue of developing a mechanism for long-term strategic cooperation and partnership between Ukraine, the EU and other key countries (mainly the UK and the USA) should be resolved in the international arena to ensure its ability to independently protect national interests.
Державна політика щодо запобігання правопорушенням у сфері будівництва в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Буга, В. В.; Buha, V.
У статті наголошено, що будівельна галузь – одна зі стратегічних галузей економіки має важливе соціальне значення, адже забезпечує основні потреби населення, серед яких житло, інфраструктурна мережа, транспортне сполучення й посідає в економіці країни одне з ключових місць за темпами розвитку і капіталізації, порівняно з іншими її сегментами. Державна політика є не лише суто управлінською діяльністю державних органів чи діяльністю-відповіддю на те, що вимагає реакції держави, а також – стратегічною діяльністю, постаючи в якості складного соціально-правового, політичного та економічного феномену, що: має чітку юридичну форму, наповнену конкретним змістом; об’єктивується на підставах й умовах, визначених законодавством; передбачає існування адміністративно-правового механізму її формування й реалізації відповідно до певних стратегій і програм, а також нагальних потреб суспільства й держави. Критично аналізуючи різні підходи науковців до визначення сутності державної політики, автор дійшов висновку, що їх можна поділити на такі основні групи інтерпретаційних підходів: пояснення сутності державної політики через діяльнісний аспект вияву державної політики (формальний підхід); пояснення сутності державної політики через реагувальний аспект вияву державної політики (змістовий підхід); пояснення сутності державної політики через планово-стратегічний аспект вияву державної політики (прогностично-стратегічний підхід). У зв’язку з цим, державна політика у сфері будівництва повинна включати такі ознаки: когерентність – узгодження усіх складових політики між собою, утворюючи одне організаційне ціле, одну систему, розвиток якої її визначає; ієрархічність – органи державної влади приймають рішення, передають їх «по вертикалі» для виконання за встановленою ієрархією повноважень; повноцінність – наявність комплексу засобів для прийняття рішень, їх виконання, коригування, залучення необхідних або додаткових ресурсів, оцінка реалізації. It is common knowledge that state policy plays an extremely important role in public life. It is she who is called to timely identify the ripe problems of the development of society, analyze them, establish the causes of their occurrence, difficulties, contradictions and find ways to solve these problems. In the sphere of state policy, appropriate state-political decisions are made, appropriate tools are developed, and a mechanism for their implementation is created. The article emphasizes that the construction industry is one of the strategic sectors of the economy and has an important social significance, because it provides the basic needs of the population, including housing, infrastructure network, transport connections, and occupies one of the key places in the country’s economy in terms of development and capitalization rates, compared to its other segments. State policy is not only a purely managerial activity of state bodies or an activity that is a response to what requires a state reaction, but also a strategic activity, appearing as a complex socio-legal, political and economic phenomenon that: has a clear legal form, filled with concrete content; is objectified on the grounds and conditions determined by legislation; presupposes the existence of an administrative and legal mechanism for its formation and implementation in accordance with certain strategies and programs, as well as the urgent needs of society and the state. Critically analyzing various approaches of scientists to determining the essence of state policy, the author came to the conclusion that they can be divided into the following main groups of interpretive approaches: explaining the essence of state policy through the operational aspect of the manifestation of state policy (formal approach); explanation of the essence of state policy through the responsive aspect of the manifestation of state policy (content approach); explanation of the essence of state policy through the planning and strategic aspect of the manifestation of state policy (prognostic and strategic approach). In this regard, the state policy in the field of construction should include the following features: coherence – coordination of all policy components among themselves, forming one organizational whole, one system, the development of which determines it; hierarchy – state authorities make decisions, transfer them «vertically» for implementation according to the established hierarchy of powers; completeness – availability of a set of means for decision-making, their implementation, adjustment, attraction of necessary or additional resources, evaluation of implementation.
Державна політика щодо охорони тваринного світу
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Волченко, Михайло Вікторович ; Volchenko, Mykhailo
В даній статті розкрито засади державної політики щодо охорони тваринного світу. Визначено, що державна політика щодо охорони тваринного світу – це стратегічно визначені завдання та цілі, які реалізуються за певними напрямками діяльності публічної адміністрації, що має повноваження в сфері тваринного світу з метою отримання ефективних результатів щодо якісного розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу. Метою цієї державної програми є реалізація державної політики щодо розвитку, відтворення, раціонального використання тваринного світу, удосконалення методів його збереження. Завдання державної програми щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу, яка повинна бути реалізована до 2030 року: створення умов для розвитку, збереження, відтворення видів тваринного світу, відновлення генофонду різних корисних популяцій тварин; запровадження сучасних методів розвитку, відтворення, раціонального використання тваринного світу; протидія інвазивним (чужорідним) видам тварин, що приносять шкоду мисливському господарству; удосконалення системи методів охорони тваринного світу; опрацювання ефективних методів розвитку, збереження та відтворення тварин. Об’єктом даної державної програми є весь тваринний світ. Напрямки державної програми щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу, яка повинна бути реалізована до 2030 року: реалізація заходів щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу; напрямом розвитку та підвищення рівня ефективності галузі тваринництва у сільськогосподарських підприємствах; здійснення засад реалізації принципів розвитку, збереження та відтворення тварин; розвиток комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів у тваринництві; оцінка та зменшення впливу негативних факторів на об’єкти тваринного світу; наукове обґрунтування розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу; науково-експертна оцінка розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу; доступність позикових коштів для розвитку матеріально-технічної бази; підвищення кваліфікації та фахового рівня, кадрове забезпечення що до здійснення діяльності по розвитку, збереженню та раціональному використанню тваринного світу; доступність позикових коштів для розвитку матеріально-технічної бази; розвиток міжнародного співробітництва щодо розвитку, збереження та раціонального використання тваринного світу. This article describes the principles of state policy to protect the animal world. It is determined that state -owned wildlife policy is a strategically defined objectives and goals that are implemented in certain areas of public administration, which has the authority in the field of wildlife in order to obtain effective results for quality development, preservation and rational use of wildlife. The purpose of this state program is to implement the state policy on development, reproduction, rational use of wildlife, improvement of methods of its preservation. The task of the state program for the development, preservation and rational use of wildlife, which should be implemented by 2030: creation of conditions for development, preservation, reproduction of species of wildlife, restoration of the gene pool of various useful populations of animals; introduction of modern methods of development, reproduction, rational use of wildlife; counteraction to invasive (foreign) species of animals that cause harm to hunting; improvement of the system of methods of protection of wildlife; Developing effective methods of development, preservation and reproduction of animals. The object of this state program is the whole wildlife. Directions of the State Program for the development, preservation and rational use of wildlife, which should be implemented by 2030: implementation of measures for development, preservation and rational use of wildlife; direction of development and improvement of the level of livestock industry in agricultural enterprises; implementation of principles of development, preservation and reproduction of animals; development of complex mechanization and automation of production processes in animal husbandry; assessment and reduction of the impact of negative factors on wildlife objects; scientific substantiation of development, preservation and rational use of wildlife; scientific and expert assessment of development, preservation and rational use of wildlife; availability of borrowed funds for the development of material and technical base; advanced training and professional level, personnel support that is for the development of development, preservation and rational use of wildlife; availability of borrowed funds for the development of material and technical base; Development of international cooperation on the development, preservation and rational use of wildlife.
Дещо з історичного досвіду оцінювання якості правосуддя у європейських країнах: частина перша
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Куліков, О. П.; Kulikov, O.
Проблеми незадовільної якості українського правосуддя тривалий час лишалися предметом дискусій для представників політичних, наукових та експертних кіл. Чимала кількість вдалих і невдалих спроб та підходів із реформування судової системи була зроблена від моменту здобуття Україною незалежності. На жаль, навіть хвиля прогресивних конституційних змін та нововведень, що відбулися у 2016 році у законодавстві з питань діяльності суддів, не завершили побудову ефективної, прозорої та відповідальної судової системи. Цей стан зумовлює проведення подальших досліджень, які у тому числі передбачають вивчення зарубіжного досвіду, як інструменту, що допоможе сформувати набір практичних кроків, здатних істотно удосконалити існуючу систему правосуддя. У статті досліджуються питання, пов’язані з вивченням досвіду оцінювання системи правосуддя в країнах Європи. В якості основного джерела отримання інформації використано звіт Консультативної ради європейських суддів, сформований у 2008 році на основі анкетного опитування країн-членів Ради Європи. Не дивлячись на те, що з моменту проведення анкетування минуло чимало часу, даний звіт лишається одним з найбільш цікавих, на думку автора, інформаційних матеріалів, підготовлених міжнародними інституціями, де послідовно аналізуються питання оцінки якості системи правосуддя в європейських країнах. Він розкриває деякі фундаментальні поняття, розуміння і врахування яких є необхідним для формування вдалої системи правосуддя в Україні. В цій роботі вивчається європейський досвід оцінювання системи правосуддя групи країн, в яких на момент дослідження не існувало законодавчо визначеної процедури оцінки якості правосуддя, окрім як через механізми перегляду судових рішень в рамках апеляційних і касаційних оскаржень. Зокрема, до цієї групи увійшли Великобританія, Франція, Німеччина та деякі прибалтійські країни. В той же час, низка кроків, які в них реалізовувалися з метою збору інформації щодо результатів роботи судових органів, на думку автора, були свідченням того, що в країнах існує усвідомлення необхідності розвитку більш досконаліших механізмів оцінки роботи судових органів та запровадження «розгорнутого» статистичного аналізу. Так, оцінювання роботи судів проводилося в форматах громадських оцінювань, у вигляді зборів статистичних даних судами вищих інстанцій, у змішаних форматах громадськості та представників апаратів судів тощо. Серед показників, які вивчалися в контексті оцінювань були показники якості судових рішень (як основного критерію оцінки якості правосуддя), своєчасності судового розгляду, ефективності організації судового процесу, задоволеності учасників процесу тощо. Дана робота є початком серії аналітичних статей, в яких досліджуватимуться питання оцінки якості правосуддя в європейських країнах на основі звіту Консультативної ради європейських суддів. В наступних статтях розглядатимуться країни, де існують законодавчо закріплені механізми оцінювання правосуддя. The problems of the unsatisfactory quality of Ukrainian justice remained the subject of discussions for representatives of political, scientific and expert circles for a long time. A considerable number of successful and unsuccessful attempts and approaches to reform the judicial system have been made since Ukraine gained independence. Unfortunately, even the wave of progressive constitutional changes and innovations that took place in 2016 in the legislation on the activities of judges did not complete the construction of an effective, transparent and responsible judicial system. This situation dictates the conduct of further research, which includes the study of foreign experience as a tool that will help to form a set of practical steps capable of significantly improving the existing justice system. The article examines issues related to the study of the experience of evaluating the justice system in European countries. The report of the Consultative Council of European Judges, formed in 2008 on the basis of a questionnaire survey of the member states of the Council of Europe, was used as the main source of information. Despite the fact that a lot of time has passed since the survey was conducted, this report remains one of the most interesting, in the opinion of the author, informational materials prepared by international institutions, which consistently analyze the issues of assessing the quality of the justice system in European countries. It reveals some fundamental concepts, the understanding and consideration of which is necessary for the formation of a successful justice system in Ukraine. This work studies the European experience of evaluating the justice system of a group of countries in which, at the time of its creation, there was no legally defined procedure for evaluating the quality of justice, except through mechanisms for reviewing court decisions within the framework of appeals and cassation appeals. In particular, this group includes Great Britain, France, Germany and some Baltic countries. At the same time, a number of steps implemented in them to collect information on the results of the work of judicial bodies, in the opinion of the author, were evidence that countries are aware of the need to develop more sophisticated mechanisms for evaluating the work of judicial bodies and the introduction of “detailed” statistical analysis Thus, evaluation of the work of the courts was carried out in the formats of public evaluations, in the form of statistical data collection by the courts of higher instances, in mixed formats of the public and representatives of the courts, etc. Among the indicators studied in the context of evaluations were indicators of the quality of court decisions (as the main criterion for assessing the quality of justice), timeliness of the trial, efficiency of the organization of the trial, satisfaction of the trial participants, etc. This work is the beginning of a series of analytical articles that will examine the issues of assessing the quality of justice in European countries based on the report of the Advisory Council of European Judges. In the following articles, countries where there are legally established mechanisms for evaluating justice will be considered.
До питання відновлювальних способів захисту трудових прав
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Мидель, А. М.; Mydel, A.
В статті автором досліджуються питання правової природи відновлювальних способів захисту трудових прав. Також особлива увага приділяється проблематиці виокремлення цієї групи способів захисту прав з-поміж інших способів захисту субʼєктивних прав. Зазначається, що при аналізі способів захисту ключову роль відіграє загальне розуміння терміну «захист». Автор зауважує, що, в цілому, можна виділити два підходи до юридичного розуміння захисту. При цьому, продуктивне дослідження питань, пов’язаних із способами захисту трудових прав (зокрема, із відновлювальними способами) вимагає тлумачити захист у вузькому, технічному сенсі – через звʼязок захисту із конкретним субʼєктивним правом. Наголошується, що ключом для розуміння способів захисту та їх можливого згрупування (типізації) може слугувати ціль (функція) захисту. Автором досліджуються різні позиції вчених щодо формулювання цілі або цілей захисту. В статті стверджується, що вузьке формулювання цілі захисту дозволяє надати способам захисту чітке визначання та здійснити їх класифікацію. Однак зворотною стороною є те, що таке формулювання цілей захисту не охоплює низки вимог, які правопорядок допускає та визнає за потерпілою особою. Відзначається, що в сучасній літературі, як правило, прийнято окреслювати відносно широке коло можливих цілей захисту субʼєктивних прав. Такий підхід дозволяє включити більший перелік можливих вимог потерпілого. В статті автор виокремлює цілі (безпосередню спрямованість) відновлювальних способів захисту трудових прав і на основі цього дає визначення відновлювальних способів захисту трудових прав. Відзначається, що властивості предмета трудового права зумовлюють широку сферу для можливого застосування відновлювальних способів захисту. Також в статті аналізуються окремі ознаки та особливості відновлювальних способів захисту трудових прав. In the article, the author examines the issues of the legal nature of ‘restorative remedies’ in labour law. Special attention is also paid to the issue of distinguishing this group of remedies from other remedies or claims available to an injured party. It is noted that the general understanding of the legal term ‘protection’ plays a key role in the analysis of remedies. The author notes that, in general, two approaches to the legal understanding of ‘protection’ can be distinguished. At the same time, a productive study of issues related to remedies in labour law (in particular, restorative remedies) requires interpreting the term ‘protection’ in a narrow, technical sense– through the connection of ‘protection’ with a specific subjective right. It is emphasized that the purpose (function) of a remedy may serve as a key to the understanding of remedies and to dividing them into different groups. The author examines different scientific positions regarding the formulation of the aim or aims of ‘protection’. The article claims that the narrow formulation of the aim of protection allows the provision of a clear definition of the term “remedy” and allows to carry out classification of remedies. However, the flip side is that such a formulation of the aims of ‘protection’ does not cover a number of claims or demands that the law allows and recognizes for the injured party. It is noted that in modern literature, as a rule, it is customary to outline a relatively wide range of possible goals for the ‘protection’ of subjective rights. This approach makes it possible to include a larger list of possible claims or demands of the injured party. In the article, the author singles out the aims of restorative remedies in labour law and, based on this, suggests a definition of restorative remedies in labour law. It is noted that the properties of the subject of labour law provide a wide scope for the possible applications of restorative remedies. The article also analyzes signs and features of restorative remedies in labour law.
Доктрина і практика в питаннях захисту прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Чебишев, М. Р.; Chebyshev, M.
Стаття присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів захисту прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України. Автор звертає увагу на правовий аналіз та правову природу земельної ділянки як спеціального об’єкта захисту, наводячи його характеристику з точки зору об’єкта цивільного обороту. В статті розкривається зміст права власності на земельні ділянку, яке в сучасних умовах має фундаментальний характер і з цих підстав потребує забезпечення державою ефективних механізмів його охорони і захисту. При цьому, зміст такого захисту обумовлюється двома складовими: економіко-майновою та земельно-правовою природою права власності на земельну ділянку. При цьому, автор зазначає, що дані складові є нероздільними, оскільки економіко-майнова суть спору завжди буде формувати предмет права власності, а його захисту завжди буде пов’язаний із правовою регламентацією, яка ґрунтується на законі чи договорі і яку в результаті досліджує суд при вирішенні цивільного спору. В статті розкривається обсяг права користування власника земельної ділянки з урахуванням правової природи земельної ділянки як нерухомої речі. На основі аналізу норм водного, земельного, цивільного законодавства і законодавства, що регламентує використання надр, автором зроблено висновок про те, що земельна ділянка за своєю правовою природою є неспоживною, подільною та складною річчю, оскільки: а) вона призначена для неодноразового використання і зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу; б) площу земельної ділянки можна поділити без втрати її цільового призначення та утворенням двох окремих об’єктів нерухомості; в) право власності щодо земельної ділянки охоплює як наземну її частину (поверхню), що характеризується своєю площею, так і підземні складові (корисні копалини), які індивідуалізуються видом та об’ємом. Окремо, у статті проаналізовано правову природу корисних копалин як складової частини земельної ділянки та обґрунтовано думку, що вони мають окремий правовий режим, відмінний від правого режиму земельної ділянки і можуть бути відокремлені від неї. Автор наголошує на важливості правильного термінологічного тлумачення при вирішенні земельно-правових спорів, звертаючись до судової практики суду касаційної інстанції. При цьому, у статті проаналізовано постанови Великої Палати Верховного Суду, в яких вирішуються процесуальні питання цивільного судочинства щодо доказів і доказування та визначення юрисдикції спорів щодо захисту прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України. Автором зроблено висновок про те, що за своєю правовою природою судовий захист прав землевласників та землекористувачів є комплексною міжгалузевою категорією, а його здійснення у порядку цивільного судочинства вимагає врахування судом норм цивільного, земельного, екологічного, водного законодавства. The article is devoted to the study of theoretical and practical aspects of the protection of the rights and legitimate interests of participants in land legal relations in the civil justice system of Ukraine. The author draws attention to the legal analysis and to the legal nature of the land plot as a special object of protection, giving its characteristics from the point of view of the object of civil turnover. The article reveals the content of the ownership right to a land plot, which in modern conditions has a fundamental nature and for these reasons needs to be provided by the state with effective mechanisms for its protection and protection. At the same time, the content of such protection is determined by two components: the economic and property and land-legal nature of the ownership right to the land plot. At the same time, the author notes that these components are inseparable, since the economic-property essence of the dispute will always form the subject of the right of ownership, and its protection will always be related to legal regulation, which is based on the law or the contract and which, as a result, is examined by the court when resolving a civil dispute. The article discloses the scope of the land plot owner’s right to use, taking into account the legal nature of the land plot as an immovable thing. Based on the analysis of the norms of water, land, civil legislation and legislation regulating the use of subsoil, the author concluded that a land plot by its legal nature is a non-consumable, divisible and complex thing, since: a) it is intended for repeated use and at the same time retains its original appearance for a long time; b) the area of the land plot can be divided without losing its purpose and forming two separate real estate objects; c) the right of ownership of a land plot includes both its above-ground part (surface), which is characterized by its area, and underground components (minerals), which are individualized by type and volume. Separately, the article analyzes the legal nature of minerals as a component of a land plot and substantiates the opinion that they have a separate legal regime, different from the legal regime of a land plot and can be separated from it. The author emphasizes the importance of the correct terminological interpretation when resolving land disputes, referring to the judicial practice of the court of cassation. At the same time, the article analyzes the resolutions of the Grand Chamber of the Supreme Court, which resolve procedural issues of civil proceedings regarding evidence and proof and determining the jurisdiction of disputes regarding the protection of the rights and legitimate interests of participants in land relations in the civil proceedings of Ukraine. The author concluded that, by its legal nature, judicial protection of the rights of landowners and land users is a complex interdisciplinary category, and its implementation in civil proceedings requires the court to take into account the norms of civil, land, environmental, and water legislation.
Доктринальні підходи щодо визначення статусу права інформаційних технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Тицька, Я. О.; Tytska, Ya.; Поварчук, Н. С.; Povarchuk, N.
Стаття присвячена дослідженню юридичної природи права інформаційних технологій, яке перебуває на етапі становлення та розвитку. Аналізується сучасний стан науки права інформаційних технологій. Досліджуються різні позиції науковців щодо визначення статусу права інформаційних технологій. Особлива увага звертається на те, що право інформаційних технологій набуває дедалі більшої значущості в юридичній науці. Зазначено, що на даному етапі його розвитку необхідно здійснити глибокий аналіз та переосмислення концептуальних підходів до його статусу. В статті акцентується увага на трансформації поглядів відносно юридичної природи права інформаційних технологій. Розглядається обґрунтування введення в науковий обіг нової комплексної галузі права – права інформаційних технологій. Наголошується, що право інформаційних технологій – не штучний феномен, а закономірний результат розвитку економічних відносин, котрі виникають, змінюються та припиняються в сфері інформаційних технологій. Тому слід говорити про початок його формування і потрібно докласти чимало зусиль для розробки і становлення права інформаційних технологій як одного з найбільш перспективних напрямів розвитку сучасної юриспруденції. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи права інформаційних технологій, а саме: як комплексної галузі права, що знаходиться лише на стадії становлення, як нормативно-правового масиву, як спеціальної частини інформаційного права, як концепту. Акцентовано увагу на тому, що категорія права інформаційних технологій виступає в якості складного явища, що містить в собі норми з різних галузей права, але при цьому регулює власний блок суспільних відносин. В результаті проведеного дослідження доведено, що право інформаційних технологій є галуззю нового покоління, структура котрої представляє собою широку систему усталених інститутів, призначених для реалізації певної, чітко визначеної функції держави – побудова цифрової держави. The article is devoted to the study of the legal nature of information technology law, which is at the stage of formation and development. The current state of the science of information technology law is analyzed. Different positions of scientists regarding the definition of the status of information technology law are studied. Special attention is paid to the fact that the law of information technologies is gaining more and more importance in legal science. It is noted that at this stage of its development, it is necessary to carry out a deep analysis and rethinking of conceptual approaches to its status. The article focuses on the transformation of views regarding the legal nature of information technology law. The justification for the introduction into the scientific circulation of a new comprehensive legal discipline – the law of information technologies – is considered. It is emphasized that the law of information technologies is not an artificial phenomenon, but a natural result of the development of economic relations that arise, change and cease in the field of information technologies. Therefore, we should talk about the beginning of its formation and we need to make a lot of effort to develop and establish the law of information technologies as one of the most promising areas of development of modern jurisprudence. An analysis of various approaches to determining the legal nature of information technology law was carried out, namely: as a complex field of law that is only at the stage of formation, as a normative-legal array, as a special part of information law, as a concept. Attention is focused on the fact that the category of information technology law acts as a complex phenomenon that contains norms from various fields of law, but at the same time regulates its own block of social relations. As a result of the research, it was proved that the law of information technology is a branch of a new generation, the structure of which is a wide system of established institutions designed to implement a certain, clearly defined function of the state – building a digital state.

Browse

Browsing 2023 рік by Title

Results Per Page

Sort Options