2023 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40897

Browse

Now showing 1 - 20 of 146

Правові заходи забезпечення регіонального розвитку
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рудік, Н. В.; Rudik, N.
У статті проводиться дослідження актуального стану нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку в Україні та Європейському Союзі. Проаналізована система нормативно-правових актів, що регулюють регіональний розвиток, наукові статті, які досліджують поняття регіонів, а також комплекс заходів, спрямованих на реформування та вдосконалення регіональної політики. Актуальність цього дослідження зумовлена низкою викликів, з якими зіткнулась Україна через збройну агресію Росії, інтеграцією України в єдиний ринок Європейського Союзу та подальшим вступом до нього. Зокрема, це посилення неоднорідності регіонів, неузгодженість, окупація деяких регіонів та невідповідність регіонального законодавства України сучасним викликам і відсутність системного планування післявоєнного відновлення та розвитку українських регіонів. Такі проблеми вимагають уважного аналізу та ефективних рішень для забезпечення сталого та збалансованого регіонального розвитку. Також автором розглядаються зміни в політиці згуртування ЄС, впроваджені у рамках реформи 2021 року, що сприяли відкритості та гнучкості регіональної політики. Висвітлюється ефективність заходів реагування ЄС на кризові явища, включаючи пандемію та російську агресію проти України. Автор приходить до висновку про необхідність системного удосконалення державної регіональної політики в Україні, яке повинне базуватись на європейському досвіді. Зокрема, наголошується на важливості впровадження відкритих та адаптивних правових механізмів ЄС, які мають стати основою у процесі подальшого вдосконалення регіональної політики та нормативно-правової бази в Україні. У цій статті обґрунтовуються необхідність і шляхи досягнення цієї мети через вивчення та порівняння відповідних нормативних вимог та практик в Україні та Європейському Союзі. The article explores the current state of legal regulation of regional development in Ukraine and the European Union. The system of regulatory legal acts regulating regional development, scientific articles, which examine definition of regions, as well as a complex of measures aimed at reforming and improving regional policy, have been analyzed. The relevance of this study is determined by a series of challenges faced by Ukraine due to the armed aggression of Russia, the integration of Ukraine into the single market of the European Union and its subsequent entry into it. Specifically, it includes the intensification of regional disparities, inconsistency and inadequacy of regional legislation to contemporary challenges, and the absence of systematic planning for post-war reconstruction and development of Ukrainian regions. These issues require careful analysis and effective solutions to ensure sustainable and balanced regional development. The author also examines the changes in the EU cohesion policy introduced as part of the 2021 reform, which contributed to the openness and flexibility of regional policy. The author highlights the effectiveness of the EU’s response to crises, including the pandemic and Russian aggression against Ukraine. The author concludes that there is a need for systematic improvement of the state regional policy in Ukraine, which should be based on European experience. In particular, the author emphasizes the importance of introducing open and adaptive EU legal mechanisms, which should become the basis for further improvement of the regional policy and legal framework in Ukraine. This article justifies the necessity and ways to achieve this goal through the study and comparison of relevant regulatory requirements and practices in Ukraine and the European Union.
Визначення комплементарності місцевого самоврядування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Титикало, Р. С.; Tytykalo, R.
В даній статті розкрито підходи до визначення комплементарності місцевого самоврядування. Комплементарність місцевого самоврядування в Україні характеризується: 1) динамічністю розвитку відносин між суб’єктами взаємодії місцевого самоврядування, при чому, що дана взаємодія може мати як зовнішній характер, так і внутрішній; 2) є характеристикою когнівної муніципалії, тобто процесу пізнання про роль, значення, повноваження елементів місцевого самоврядування та, безпосередньо, їх взаємодію з метою підвищення ефективності діяльності інституту місцевого самоврядування в Україні; 3) є проявом дихотомії елементів системи місцевого самоврядування як в середині системи, так і з іншими елементами публічного адміністрування; 4) виражаються в координаційних зв’язках елементів системи місцевого самоврядування; 5) використовується для побудови елементів системи муніципального адміністрування більш високого рівня; 6) залежно від організаційного рівня та предметності може бути: внутрішня – рівень та вираження взаємодії елементів системи місцевого самоврядування; зовнішня – взаємодія з іншими суб’єктами публічної адміністрації відмінними від елементів системи місцевого самоврядування; постійна – наявна у всіх сферах публічного адміністрування, де органи місцевого самоврядування виконують власні чи делеговані повноваження; предметна – передбачає реалізацію повноважень елементів системи місцевого самоврядування в межах нормативно закріпленої компетенції. Комплементарність місцевого самоврядування забезпечується і на рівні органів самоорганізації населення. Кількість об’єктів, які знаходяться у відносинах комплементарності є формально не обмеженою, адже, якщо виходити з розуміння необхідності постійного забезпечення домірності керуючої системи до керованої, система місцевого самоврядування повинна постійно знаходитись у різних аспектах стану комплементарності, не тільки з іншими елементами системи публічного управління, але і з громадськими організаціями/рухами, з підприємницьким сектором, тощо. This article describes approaches to determining the complementarity of local self-government. The complementarity of local self-government in Ukraine is characterized by: 1) the dynamic development of relations between the subjects of interaction of local self-government, with the fact that this interaction can be both external and internal in nature; 2) is a characteristic of the cognitive municipality, i.e. the process of learning about the role, importance, powers of the elements of local self-government and, directly, their interaction with the aim of increasing the effectiveness of the local self-government institute in Ukraine; 3) is a manifestation of the dichotomy of the elements of the local self-government system both within the system and with other elements of public administration; 4) are expressed in the coordination links of the elements of the local self-government system; 5) is used to build elements of a higher-level municipal administration system; 6) depending on the organizational level and objectivity, it can be: internal – the level and expression of the interaction of the elements of the local self-government system; external – interaction with other subjects of public administration other than the elements of the local self-government system; permanent – available in all spheres of public administration, where local self-government bodies exercise their own or delegated powers; substantive – provides for the implementation of the powers of the elements of the local self-government system within the limits of the normatively established competence. The complementarity of local self-government is also ensured at the level of self-organization bodies of the population. The number of objects that are in a relationship of complementarity is not formally limited, because, if we proceed from the understanding of the need to constantly ensure the proportionality of the governing system to the governed, the system of local self-government must constantly be in various aspects of the state of complementarity, not only with other elements of the public administration system , but also with public organizations/movements, with the business sector, etc.
До питання відновлювальних способів захисту трудових прав
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Мидель, А. М.; Mydel, A.
В статті автором досліджуються питання правової природи відновлювальних способів захисту трудових прав. Також особлива увага приділяється проблематиці виокремлення цієї групи способів захисту прав з-поміж інших способів захисту субʼєктивних прав. Зазначається, що при аналізі способів захисту ключову роль відіграє загальне розуміння терміну «захист». Автор зауважує, що, в цілому, можна виділити два підходи до юридичного розуміння захисту. При цьому, продуктивне дослідження питань, пов’язаних із способами захисту трудових прав (зокрема, із відновлювальними способами) вимагає тлумачити захист у вузькому, технічному сенсі – через звʼязок захисту із конкретним субʼєктивним правом. Наголошується, що ключом для розуміння способів захисту та їх можливого згрупування (типізації) може слугувати ціль (функція) захисту. Автором досліджуються різні позиції вчених щодо формулювання цілі або цілей захисту. В статті стверджується, що вузьке формулювання цілі захисту дозволяє надати способам захисту чітке визначання та здійснити їх класифікацію. Однак зворотною стороною є те, що таке формулювання цілей захисту не охоплює низки вимог, які правопорядок допускає та визнає за потерпілою особою. Відзначається, що в сучасній літературі, як правило, прийнято окреслювати відносно широке коло можливих цілей захисту субʼєктивних прав. Такий підхід дозволяє включити більший перелік можливих вимог потерпілого. В статті автор виокремлює цілі (безпосередню спрямованість) відновлювальних способів захисту трудових прав і на основі цього дає визначення відновлювальних способів захисту трудових прав. Відзначається, що властивості предмета трудового права зумовлюють широку сферу для можливого застосування відновлювальних способів захисту. Також в статті аналізуються окремі ознаки та особливості відновлювальних способів захисту трудових прав. In the article, the author examines the issues of the legal nature of ‘restorative remedies’ in labour law. Special attention is also paid to the issue of distinguishing this group of remedies from other remedies or claims available to an injured party. It is noted that the general understanding of the legal term ‘protection’ plays a key role in the analysis of remedies. The author notes that, in general, two approaches to the legal understanding of ‘protection’ can be distinguished. At the same time, a productive study of issues related to remedies in labour law (in particular, restorative remedies) requires interpreting the term ‘protection’ in a narrow, technical sense– through the connection of ‘protection’ with a specific subjective right. It is emphasized that the purpose (function) of a remedy may serve as a key to the understanding of remedies and to dividing them into different groups. The author examines different scientific positions regarding the formulation of the aim or aims of ‘protection’. The article claims that the narrow formulation of the aim of protection allows the provision of a clear definition of the term “remedy” and allows to carry out classification of remedies. However, the flip side is that such a formulation of the aims of ‘protection’ does not cover a number of claims or demands that the law allows and recognizes for the injured party. It is noted that in modern literature, as a rule, it is customary to outline a relatively wide range of possible goals for the ‘protection’ of subjective rights. This approach makes it possible to include a larger list of possible claims or demands of the injured party. In the article, the author singles out the aims of restorative remedies in labour law and, based on this, suggests a definition of restorative remedies in labour law. It is noted that the properties of the subject of labour law provide a wide scope for the possible applications of restorative remedies. The article also analyzes signs and features of restorative remedies in labour law.
Нормативно-правові акти, які визначають гарантії професійної діяльності журналістів в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кобко, О. В.; Kobko, O.
Визначено, що Верховна Рада України, як законодавчий орган приймає Закони України та постанови. Вона проводить парламентські слухання за допомогою яких відбувається активізація нормотворчої діяльності органів виконавчої влади на основі наданих рекомендацій і пропозицій. Окремо визначено, що при Верховній Раді України створений інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, акти якого мають індивідуальний або рекомендаційний чи роз’яснювальний характер. Схарактеризовано акти Президента України та Кабінету Міністрів України як суб’єктів нормотворчої діяльності у сфері гарантування професійної діяльності журналістів в Україні, захисту та забезпечення їхніх професійних прав. Уточнюється, що найбільшу кількість нормативно-правових актів у досліджуваній площині видають міністерства та центральні органи виконавчої влади. Звернено увагу на гарантії професійної діяльності журналістів в Україні, які об’єктивуються у межах міжнародних актів та у випадку офіційного визнання юридичної сили становлять об’єднану з національними складову вітчизняного медійного, інформаційного, трудового, соціального іншого законодавства України. Визначено, що окрему ланку з таких займають акти рекомендаційного характеру, які також просувають ідею дотримання прав і свобод журналістів. Уточнюється, що попри те, що ці акти не мають регуляторного характеру, вони впливають на формування суспільної думки та стимулюють міжнародні організації до прийняття міжнародних документів. Узагальнюється, що гарантії професійної діяльності журналістів в Україні об’єктивуються у межах: 1) системи нормативно-правових актів, які встановлюють загальні гарантії щодо дотримання і захисту основних прав і свобод як людини і громадянина, так і професійних журналістів від посягань на свободу висловлювання думок, отримання інформації, від переслідування за висловлювання ідей тощо; 2) системи нормативно-правових актів, які встановлюють конкретні гарантії професійної діяльності жур-налістів в Україні, деталізуючи їхні професійні права, умови праці та рамки правової поведінки осіб, взаємодіючих з журналістами під час реалізації ними їхнього соціального призначення; 3) системи рекомендаційних актів, які покликані просувати та зміцнювати механізми забезпечення свободи слова, захист прав журналістів та розвиток демократії загалом. It was determined that the Verkhovna Rada of Ukraine, as a legislative body, adopts Laws of Ukraine and resolutions. It conducts parliamentary hearings with the help of which there is an intensification of the rule-making activity of the executive authorities on the basis of the provided recommendations and proposals. It is separately determined that the institute of the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine for human rights has been established under the Verkhovna Rada of Ukraine, whose acts are of an individual or advisory or explanatory nature. The acts of the President of Ukraine and the Cabinet of Ministers of Ukraine as subjects of rule-making activity in the sphere of guaranteeing the professional activity of journalists in Ukraine, protecting and ensuring their professional rights are characterized. It is specified that the largest number of normative legal acts in the studied area are issued by ministries and central executive bodies. Attention is drawn to the guarantees of the professional activity of journalists in Ukraine, which are objectified within the framework of international acts and, in the case of official recognition of legal force, constitute a combined with national components of the domestic media, information, labor, social and other legislation of Ukraine. It was determined that a separate link among these is occupied by acts of a recommendatory nature, which also promote the idea of observing the rights and freedoms of journalists. It is clarified that despite the fact that these acts are not of a regulatory nature, they influence the formation of public opinion and stimulate international organizations to adopt international documents. It is summarized that the guarantees of the professional activity of journalists in Ukraine are objectified within the limits of: 1) the system of normative legal acts, which establish general guarantees regarding the observance and protection of the basic rights and freedoms of both a person and a citizen, as well as professional journalists from encroachments on freedom of expression, obtaining information, from persecution for expressing ideas, etc.; 2) the system of normative legal acts that establish specific guarantees of the professional activity of journalists in Ukraine, detailing their professional rights, working conditions and the framework of legal behavior of persons interacting with journalists during the implementation of their social purpose; 3) systems of recommendatory acts, which are designed to promote and strengthen mechanisms for ensuring freedom of speech, protection of journalists’ rights, and the development of democracy in general.
Methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Batiuk, O.; Батюк, О. В.; Novykova, O.; Новикова, О. О.
In the provisions of the scientific article, the authors conduct a scientific study and formulate scientific theoretical provisions in the field of forensic science on the concept of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, its sources, techniques, special methods, forms and purposes of application of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. On this basis, the authors propose to fix in the theoretical provisions of the science of forensics such a definition as the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to form the subject matter of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to determine in what aspects the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security is considered, its theoretical and practical significance, types, forms, levels, subjects and objects of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security and to characterise the features of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. The authors define that the subject of forensic prevention of crimes in general and against national security in particular is scientific provisions and practical recommendations on technical and forensic means, techniques and methods of detecting, recording and investigating criminogenic circumstances, tactical methods and means of their most effective detection and elimination, as well as prevention and suppression of crimes and forensic methods or systems of techniques for detecting and eliminating the causes and conditions of crime, as well as suppression and prevention of crime. As a conclusion, the authors propose to adopt the Law of Ukraine “On Prevention of Criminal Offences”, which would contain general directions, forms, methods of preventive activities in relation to criminal offences, define the range of participants in these activities, their legal status, scope of activity, and criteria for assessing the effectiveness of work. This law will become a procedurally enshrined “tools” for the prevention of crimes in general and crimes against the foundations of national security in particular. У положеннях наукової статті авторами проводиться наукове дослідження та формуються наукові теоретичні положення в галузі криміналістики що поняття методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, її джерел, прийомів, спеціальних методів, форм та цілей застосування методики криміналістичної профілактики злочинів, проти основ національної безпеки. На цій основі авторами пропонується закріпити в теоретичних положеннях науки криміналістики таке визначення, як методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, сформувати предмет методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, визначити в яких аспектах розглядається методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки її значення теоретичне та практичне, види, форми, рівні, суб’єктів та об’єкти методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, тактику здійснюваних заходів криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, та охарактеризувати особливості криміналістичного попередження злочинів проти основ національної безпеки. Автори визначають, що предметом криміналістичної профілактики злочинів загалом та проти національної безпеки зокрема, є наукові положення та практичні рекомендації про техніко- криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації та дослідження криміногенних обставин, тактичні прийоми і засоби їх найбільш ефективного виявлення й усунення, а також запобігання і припинення злочинів та криміналістичні методи або системи прийомів виявлення та усунення причин і умов скоєння злочинів, а також припинення і попередження злочинів. Як висновок автори пропонують прийняти Закон України «Про профілактику кримінальних правопорушень», який містив би загальні напрямки, форми, методи профілактичної діяльності щодо кримінальних правопорушень, визначав би коло учасників цієї діяльності, їхній правовий статус, сферу діяльності, критерії оцінки ефективності роботи. Цей закон стане процесуально закріпленим «інструментарієм» профілактики злочинів загалом та злочинів проти основ національної безпеки зокрема.
Правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лоскутов, Т. О.; Loskutov, T.
Стаття присвячується дослідженню правового регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У ході постановки проблеми відмічається, що практичні співробітники у сфері кримінального процесу під час воєнного стану продовжують формально застосовувати чинні кримінальні процесуальні норми без урахування їх функціонального призначення. Це призводить до зниження результативності кримінального провадження в період воєнного стану та ігнорування важливих процесуальних гарантій прав і свобод людини. Стверджується, що актуальним є розгляд питання про правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У перебігу визначення стану опрацювання відповідної проблематики вказується, що процесуалісти в своїх працях звертали увагу лише на окремі питання засади розумності, зокрема, шляхом дослідження конкретних стандартів доказування у кримінальному провадженні. Науковці не розглядали «розумність» як окрему засаду кримінального провадження під час воєнного стану. Під час викладу основного матеріалу зазначається, що засада «розумності» прямо не регулюється ані для кримінального процесу у мирний час, ані для кримінального провадження у період воєнного стану. Відмічається, що такий підхід законодавця є досить закономірним, оскільки «розумність» є загальноправовою засадою, яка є аксіоматичною ідеєю у сфері юриспруденції, а тому, за загальним правилом, не потребує окремої галузевої регламентації. Наголошується, що в обстановці воєнного стану, коли відповідні кримінальні процесуальні приписи залишаються недосконалими та нестабільними засада розумності (здоровий глузд) як ніколи є актуальною для кримінального провадження. Звертається увага на тому, що правовий режим воєнного стану не звільняє державні органи України від виконання обов’язку здійснити ефективне розслідування та провести справедливий судовий розгляд обставин вчиненого кримінального правопорушення. Робиться висновок, що зміст положень кримінального процесуального закону та практика їх реалізації обумовлюють потребу в унормуванні засади розумності. Засаду розумності доцільно регламентувати як загальну засаду кримінального провадження, так і спеціальну засаду кримінального процесу в умовах воєнного стану. Констатується, що спеціальна засада розумності кримінального провадження у період воєнного стану має регулюватися з посиланням на використання здорового глузду та конкретну ситуацію проведення бойових дій. The article is devoted to the study of the legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law. During the formulation of the problem, it is noted that practical employees in the field of criminal procedure during martial law continue to formally apply the current criminal procedural norms without taking into account their functional purpose. This leads to a decrease in the effectiveness of criminal proceedings during the period of martial law and to the disregard of important procedural guarantees of human rights and freedoms. It is argued that consideration of the issue of legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law is relevant. In the course of determining the state of development of the relevant issues, it is indicated that proceduralists in their writings paid attention only to certain issues of the principle of reasonableness, in particular, by researching specific standards of proof in criminal proceedings. Scholars did not consider “reasonableness” as a separate basis of criminal proceedings during martial law. During the presentation of the main material, it is noted that the principle of «reasonableness» is not directly regulated either for criminal proceedings in peacetime or for criminal proceedings during martial law. It is noted that this approach of the legislator is quite natural, since «reasonableness» is a general legal principle, which is an axiomatic idea in the field of jurisprudence, and therefore, as a general rule, does not require separate branch regulation. It is emphasized that in a situation of martial law, when the corresponding criminal procedural prescriptions remain imperfect and unstable, the basis of reasonableness (common sense) is more relevant than ever for criminal proceedings. Attention is drawn to the fact that the legal regime of martial law does not release the state bodies of Ukraine from the obligation to carry out an effective investigation and conduct a fair trial of the circumstances of the committed criminal offense. It is concluded that the content of the provisions of the criminal procedural law and the practice of their implementation determine the need to normalize the principle of reasonableness. It is expedient to regulate the principle of reasonableness both as a general principle of criminal proceedings and as a special principle of criminal proceedings under martial law. It is noted that the special principle of reasonableness of criminal proceedings during martial law should be regulated with reference to the use of common sense and the specific situation of hostilities.
Особливості нотаріальних функцій посадових осіб органів місцевого самоврядування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Черная, Виктория Григорьевна; Лютіков, П. С.; Liutikov, P.
В даній статті приділено увагу особливостям нотаріальних функцій посадових осіб органів місцевого самоврядування. Розкрито їх види та порядок провадження. Визначено, що контроль за організацією нотаріальної діяльності, дотриманням порядку вчинення нотаріальних дій, виконанням правил нотаріального діловодства уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування здійснюється Міністерством юстиції України. Основним нормативним актом, яким урегульована нотаріальна діяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування є Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування. Посадові особи місцевого самоврядування щодо охорони спадкового права застосовують заходи щодо охорони спадкового майна не пізніше наступного дня з дати надходження заяви або доручення про наявність спадкового майна, яке потребує охорони. Для такої охорони спадкового майна посадова особа проводить опис майна, призначає його охоронця та передає майно йому на зберігання. Опис майна виражається у вигляді акту. До акту опису Відзначено, що на сьогодні система нормативно-правових актів, якими урегульовано діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що наділені обов’язком посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії є недостатньо деталізованим у визначенні повноважень даних суб’єктів та умов отримання правового статусу, що приводить до розбіжностей у трактуванні та можливості юридичних конфліктів. В той же час законодавцем невизначні правила забезпечення безпеки персональних даних клієнтів, що отримують нотаріальні послуги, що може призвести до витоку даних або порушення конфіденційності. Саме тому законодавство України в цій сфері потребує реформування та удосконалення. В той же час, на наш погляд, для покращення якості діяльності даних суб’єктів важливо проводити належне навчання та підвищувати рівень обізнаності зазначених осіб. Це може включати інформаційні кампанії, навчальні кейси, які допоможуть даним суб’єктам підвищувати свій професійний рівень. This article focuses on the features of the notarial functions of officials of local self-government bodies. Their types and procedure are disclosed. It was determined that the Ministry of Justice of Ukraine controls the organization of notarial activity, compliance with the procedure for performing notarial acts, and compliance with the rules of notarial record-keeping by officials of local self-government bodies authorized to do so. The main regulatory act regulating the notarial activities of officials of local self-government bodies is the Procedure for Notarial Acts by Officials of Local Self-Government Bodies Officials of local self-government regarding the protection of inheritance rights apply measures for the protection of inherited property no later than the next day from the date of receipt of an application or a mandate about the presence of inherited property that needs protection. For such protection of inherited property, an official carries out an inventory of the property, appoints its guardian and transfers the property to him for safekeeping. The description of the property is expressed in the form of a deed. To the act of description It was noted that today the system of regulatory legal acts that regulate the activities of local self-government officials, who are entrusted with the duty to certify rights, as well as facts of legal significance, and to perform other notarial actions, is insufficiently detailed in determining the powers of these entities entities and conditions for obtaining legal status, which leads to differences in interpretation and the possibility of legal conflicts. At the same time, the legislator has unclear rules for ensuring the security of personal data of clients receiving notary services, which may lead to data leakage or breach of confidentiality. That is why the legislation of Ukraine in this area needs to be reformed and improved. At the same time, in our opinion, in order to improve the quality of the activities of these subjects, it is important to conduct proper training and raise the level of awareness of these persons. This may include information campaigns, educational cases that will help these subjects to improve their professional level.
Обхідний медичний туризм: розуміння сутності та визначення проблем
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Болдіжар, С. О.; Boldizhar, S.; Пішта, В. І.; Pishta, V.
У цій статті проаналізовано поняття обхідного медичного туризму та ключових проблем, що виникають у зв’язку з існування такого явища. Констатовано, що в українській правовій науці відсутні комплексні дослідження, які присвячені обхідному медичному туризму. Важливим є внесок Ґ. Коена у дослідження вказаного питання, а його стаття “Circumvention tourism” (2012) є першою ґрунтовною працею щодо проблематики обхідного медичного туризму. Рішення Верховного суду Ірландії у справі “Attorney General v. X” заклало підвалини для розвитку подальшої дискусії про законність обхідного медичного туризму, оскільки було визнано, що у цій справі у школярки було право на аборт згідно зі статтею 40.3.3 Конституції Ірландії, оскільки існував «реальний та істотний ризик» для її життя. Рішення Верховного Суду США у справі “Planned Parenthood v. Casey” дозволило концептуально змінити підхід до абортів, внаслідок чого законодавчі органи штатів отримали можливість приймати рішення щодо їх здійснення. Виокремлено три групи проблем, що виникають у зв’язку з існуванням явища обхідного медичного туризму. До першої групи віднесено проблеми медичного характеру, як-от загроза порушення безперервності під час надання медичної допомоги чи можливість передавання інфекцій, які поширені у державі прибуття пацієнта. Другу групу складають етичні проблеми. Серед них виділено ймовірність розголошення відомостей про стан здоров’я пацієнта без його згоди; дискримінацію пацієнтів, виходячи з ознак раси, статі, кольору шкіри, релігійних переконань; конфлікт інтересів. Третю групу становлять проблеми правового змісту. Розглянуто такі проблеми: дотримання законодавства держави прибуття, оскільки в такій державі можуть бути відмінні законодавчі норми щодо надання медичних послуг; належного інформування пацієнта про майбутнє медичне втручання; медичної репатріації; криміналізації обхідного медичного туризму, враховуючи проблему юридичної відповідальності пацієнтів, що отримують медичну послугу у державі прибуття, у разі, якщо характер такої послуги в державі проживання є незаконним. This article analyzes the concept of circumvention tourism and key problems associated with this phenomenon. It is noted that comprehensive research dedicated to circumvention tourism is lacking in Ukrainian legal science. The contribution of G. Cohen to the study of this issue is important, and his research “Circumvention tourism” (2012) is the first extensive work on the problematic issues of circumvention medical tourism. The decision of the Supreme Court of Ireland in the case of “Attorney General v. X” laid the groundwork for further discussion on the legality of circumvention medical tourism. It recognized that the schoolgirl had the right to abortion under Article 40.3.3 of the Irish Constitution, as there was a “real and substantial risk” to her life. The decision of the Supreme Court of the United States in the case of “Planned Parenthood v. Casey” allowed for a conceptual change in the approach to abortions, giving state legislative bodies the ability to make decisions regarding their implementation. Three groups of problems arising from the existence of circumvention medical tourism have been identified. The first group includes medical problems such as the threat to continuity of care or the possibility of transmitting infections prevalent in the patient’s destination country. The second group consists of ethical problems, including the likelihood of disclosing patients’ health information without their consent, discrimination based on race, gender, skin color, or religious beliefs, and conflicts of interest. The third group comprises problems of legal content. The following issues have been considered: compliance with the legislation of the destination country, as there may be different legislative norms regarding the provision of medical services; proper patient information about future medical interventions; medical repatriation; criminalization of circumvention medical tourism, taking into account the issue of legal responsibility for patients receiving medical services in the destination country, considering the illegal nature of such services in the country of residence.
Доктринальні підходи щодо визначення статусу права інформаційних технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Тицька, Я. О.; Tytska, Ya.; Поварчук, Н. С.; Povarchuk, N.
Стаття присвячена дослідженню юридичної природи права інформаційних технологій, яке перебуває на етапі становлення та розвитку. Аналізується сучасний стан науки права інформаційних технологій. Досліджуються різні позиції науковців щодо визначення статусу права інформаційних технологій. Особлива увага звертається на те, що право інформаційних технологій набуває дедалі більшої значущості в юридичній науці. Зазначено, що на даному етапі його розвитку необхідно здійснити глибокий аналіз та переосмислення концептуальних підходів до його статусу. В статті акцентується увага на трансформації поглядів відносно юридичної природи права інформаційних технологій. Розглядається обґрунтування введення в науковий обіг нової комплексної галузі права – права інформаційних технологій. Наголошується, що право інформаційних технологій – не штучний феномен, а закономірний результат розвитку економічних відносин, котрі виникають, змінюються та припиняються в сфері інформаційних технологій. Тому слід говорити про початок його формування і потрібно докласти чимало зусиль для розробки і становлення права інформаційних технологій як одного з найбільш перспективних напрямів розвитку сучасної юриспруденції. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи права інформаційних технологій, а саме: як комплексної галузі права, що знаходиться лише на стадії становлення, як нормативно-правового масиву, як спеціальної частини інформаційного права, як концепту. Акцентовано увагу на тому, що категорія права інформаційних технологій виступає в якості складного явища, що містить в собі норми з різних галузей права, але при цьому регулює власний блок суспільних відносин. В результаті проведеного дослідження доведено, що право інформаційних технологій є галуззю нового покоління, структура котрої представляє собою широку систему усталених інститутів, призначених для реалізації певної, чітко визначеної функції держави – побудова цифрової держави. The article is devoted to the study of the legal nature of information technology law, which is at the stage of formation and development. The current state of the science of information technology law is analyzed. Different positions of scientists regarding the definition of the status of information technology law are studied. Special attention is paid to the fact that the law of information technologies is gaining more and more importance in legal science. It is noted that at this stage of its development, it is necessary to carry out a deep analysis and rethinking of conceptual approaches to its status. The article focuses on the transformation of views regarding the legal nature of information technology law. The justification for the introduction into the scientific circulation of a new comprehensive legal discipline – the law of information technologies – is considered. It is emphasized that the law of information technologies is not an artificial phenomenon, but a natural result of the development of economic relations that arise, change and cease in the field of information technologies. Therefore, we should talk about the beginning of its formation and we need to make a lot of effort to develop and establish the law of information technologies as one of the most promising areas of development of modern jurisprudence. An analysis of various approaches to determining the legal nature of information technology law was carried out, namely: as a complex field of law that is only at the stage of formation, as a normative-legal array, as a special part of information law, as a concept. Attention is focused on the fact that the category of information technology law acts as a complex phenomenon that contains norms from various fields of law, but at the same time regulates its own block of social relations. As a result of the research, it was proved that the law of information technology is a branch of a new generation, the structure of which is a wide system of established institutions designed to implement a certain, clearly defined function of the state – building a digital state.
Психологічний стан дітини після психічного та фізичного насильства
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.
Стаття піднімає питання особливої важливості призначення судово-психологічної експертизи у випадках вчинення психічного та психологічного насильства відносно дітей. У зв’язку з тих, що діти ще не вміють як дорослі якісно приховувати свої почуття. Проте при залученні експертів є можливість як з’ясувати стан дитини так і виявити можливі приховувані наслідки домашнього насильства, такі як вчинення сексуальних дій відносно дитини. Все це набуває особливої значущості в умовах воєнного стану, коли як батьки так и дітей знаходяться під ще більш емоційним навантаженням. Надалі дається визначення судово-психіатричної експертизи як засобу визначення стану дитини після насильства. Зазначаються провідні національні та зарубіжні дослідники, які займалися даною проблематикою. Підкреслюється значення криміналізації «домашнього насильства» задля розкриття та протидії психічному насильству. Надалі надаються результати анкетування стосовно емоційного стану дітей, які страждають від домашнього насильства, окрім того взаємозв’язок між видом сімейного насильства та емоційним станом дитини. У статті також розглядаються дані анкетування стосовно наслідків сексуального насильства над дітьми. Отримані результати судово-психіатричної експертизи щодо дітей, які стали свідками домашнього насильства. Експертиза стосувалась ста сорока дітей, згідно даних про які складені таблиці. Наступним питанням дослідження стала анкетування щодо ефективності роботи правоохоронних органів з питання протидій насильства на дітьми загалом та домашнього насильства зокрема. На підставі проведеного дослідження надано ставлення щодо можливості позитивно вплинути на стан агресій у особи, яка чинить насильство. Зазначено, що при проведення судово-психологічної експертизи експерт-психолог повинен керуватися комплексним психологічним підекспертним портретом, який включає безліч психологічних факторів, крім фізіологічного афекту. На підставі проведеного аналізу зроблені висновки, які повинні вплинути на ефективність роботи психологів на підставі висновків судово-психіатрічної поведінки The article highlights the special importance of the recognition of the ship’s psychological expertise in cases of mental and psychological violence committed against children. It’s quiet at the link, so that the children still don’t know how grown up it is to take their feelings. Therefore, with the knowledge of experts, it is possible to find out how to become a child, and to reveal the traces of domestic violence, so it is possible to inflict sexual violence on a child. Everything becomes especially important in the minds of a military camp, if both fathers and children are more emotionally adventurous. Next is given the appointment of a shippsychiatric examination, as I will become a child after violence. National and foreign scholars are appointed, as they dealt with this problem. The significance of the criminalization of “domestic violence” is supported for the purpose of investigating and counteracting mental violence. The results of questioning the emotional state of children, as if they suffer from domestic violence, in addition to the relationship between the type of family violence and the emotional state of the child. The article also looks at the data of the survey of hundreds of records of sexual abuse of children. Withdrawn the results of the ship’s psychiatric examination of children, as they became evidence of domestic violence. Examination of one hundred and forty children, folded tables. The next research topic was the questioning of the effectiveness of the work of law enforcement agencies in order to prevent child abuse and domestic violence. On the basis of the investigation carried out, it was given the order to be able to positively intervene in the state of aggression in an individual, like to commit violence. It is appointed that during the conduct of the ship-psychological examination, the expert psychologist is guilty of carrying out a complex psychological and expert portrait, which includes impersonal psychological factors, a critical physiological effect. On the basis of the conducted analysis of the development of the result, as a culprit, the effectiveness of the work of psychologists on the basis of the end of the results of psychiatric behavior.
Утвердження ідеології соціальної справедливості в суспільстві засобами економічного регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Петруненко, Я. В.; Petrunenko, Ya.
У статті висвітлено окремі питання утвердження ідеології соціальної справедливості в суспільстві засобами економічного регулювання. Автором проведено огляд наукових підходів та концепцій щодо розуміння поняття та сутності соціальної справедливості у суспільстві. Аргументовано, що соціальна справедливість в ієрархії цінностей сучасного українського суспільства займає вищі сходинки. З’ясовано, що ідеологія соціальної справедливості як правовий принцип закладена у низці нормативно-правових актів України та є складовою принципів бюджетної, податкової політики держави та політики у сфері регулювання господарських відносин. Обґрунтовано, що ідеологія соціальної справедливості в економіці уособлюється у справедливому, еквівалентному та пропорційному розподілі суспільного багатства між членами суспільства. Автором аргументовано, що застосування принципу рівності під час розподілу державного багатства не гарантує дотримання соціальної справедливості. Визначено, що у сучасних умовах розвитку суспільства виникає необхідність у проведені низки концептуальних реформ, спрямованих на утвердження ідеології соціальної справедливості, зокрема, у таких сферах, як регулювання економіки, бюджетної, податкової політики, а також політики у сфері соціального забезпечення та ін. Доведено, що з метою досягнення соціальної справедливості в суспільстві держава застосовує різні засоби економічного регулювання. З’ясовано, що найбільш поширеними засобами економічного регулювання з метою досягнення соціальної справедливості є зважена соціально-економічна політика держави, політика дерегуляції господарських відносин, ефективна податкова та бюджетна політика. Визначено, що з метою утвердження ідеології соціальної справедливості в суспільстві важливим є проведення комплексної соціально-економічної реформи в усіх сферах життя. The article highlights certain issues of establishing the ideology of social justice in society by means of economic regulation. The author reviewed scientific approaches and concepts related to understanding the concept and essence of social justice in society. It is argued that social justice ranks higher in the hierarchy of values of modern Ukrainian society. It has been found that the ideology of social justice as a legal principle is embedded in a number of normative legal acts of Ukraine and is a component of the principles of the state’s budgetary and tax policy and policy in the sphere of economic relations regulation. It is substantiated that the ideology of social justice in the economy is embodied in the fair, equivalent and proportional distribution of public wealth among members of society. The author argued that the application of the principle of equality during the distribution of state wealth does not guarantee the observance of social justice. It was determined that in the modern conditions of the development of society, there is a need for a series of conceptual reforms aimed at establishing the ideology of social justice, in particular, in such areas as regulation of the economy, budget, tax policy, as well as policy in the field of social security, etc. It is proven that in order to achieve social justice in society, the state uses various means of economic regulation. It was found that the most common means of economic regulation with the aim of achieving social justice are the balanced socio-economic policy of the state, the policy of deregulation of economic relations, effective tax and budget policy. It was determined that in order to establish the ideology of social justice in society, it is important to carry out a comprehensive socio-economic reform in all spheres of life.
Інформаційно-аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів: погляд на проблему
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кубаєнко, А. В.; Kubaienko, A.
Сучасне суспільство знаходиться на новому етапі соціальних, інституційних та конституційно-правових змін, що вимагає перегляду політики, вдосконалення публічного управління та розробки нових підходів до управління. У статті розглянуті проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, які стають все більш очевидними в умовах трансформації та цифровізації сучасного світу та запропоновані деякі шляхи їх вирішення. Метою статті є аналіз та оцінка ефективності діяльності правоохоронних органів за допомогою інформаційно-аналітичного забезпечення та розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього процесу. В рамках дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання (нормативний, порівняльно-правовий, теоретичний аналіз та узагальнення), системний та функціональні підходи. У роботі вказується, що удосконалення аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів передбачає впровадження новітніх технологій та методів аналізу, використання штучного інтелекту та машинного навчання для збору та обробки великих обсягів даних, а також покращення системи звітності та контролю за діяльністю правоохоронних органів. З цією метою пропонується розробка єдиного стандарту оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, який враховуватиме не тільки кількісні показники, але й якість роботи органів, їх взаємодію з громадою та рівень довіри до них. Зроблено висновок, що стандарт аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів має бути достатньо детальним і конкретним, щоб забезпечити єдиний підхід до збору та аналізу даних, оцінки та порівняння результатів діяльності правоохоронних органів на різних рівнях та в окремих регіонах. Підсумовано, що аналітична складова оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів полягає в об’єктивному аналізі великої кількості інформації з метою виявлення проблем та тенденцій у роботі правоохоронних органів, встановлення причинно-наслідкових зв’язків та розроблення рекомендацій щодо поліпшення їх діяльності на основі результатів аналізу. Аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів може бути використане як для внутрішньої, так і для зовнішньої оцінки роботи органів правопорядку. Внутрішня оцінка діяльності дозволяє органам правопорядку вдосконалювати свою роботу та покращувати взаємодію між підрозділами. Зовнішня оцінка діяльності дозволяє збільшити довіру громадян до правоохоронних органів та підвищити їх авторитет у суспільстві. Modern society is undergoing new stages of social, institutional, and constitutional changes that require a review of policies, improvement of public governance, and development of new approaches to management. This article discusses the issues of information and analytical support for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies, which become increasingly apparent in the conditions of transformation and digitalization of the modern world, and proposes some ways to address them. The aim of the article is to analyze and evaluate the effectiveness of law enforcement agencies’ activities using information and analytical support and to develop proposals for improving this process. The study applied general scientific and special methods of cognition (normative, comparative legal, theoretical analysis, and generalization), as well as systemic and functional approaches. The article indicates that improving the analytical support for evaluating and measuring the effectiveness of law enforcement agencies’ functioning involves the introduction of innovative technologies and analysis methods, the use of artificial intelligence and machine learning for collecting and processing large volumes of data, as well as improving the reporting and control system for law enforcement agencies’ activities. To this end, the development of a single standard for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies’ work is proposed, which will take into account not only quantitative indicators but also the quality of their work, their interaction with the community, and the level of trust in them. It has been concluded that the standard of analytical software for assessing and measuring the effectiveness of law enforcement agencies should be sufficiently detailed and specific to ensure a unified approach to data collection and analysis, as well as the evaluation and comparison of the performance of law enforcement agencies at different levels and in specific regions. It was summarized that the analytical component of assessing the effectiveness of law enforcement activities involves the objective analysis of a large amount of information in order to identify problems and trends in the work of law enforcement agencies, establish cause-and-effect relationships, and develop recommendations for improving their activities based on the results of the analysis. The analytical support for assessing the effectiveness of law enforcement activities can be used for both internal and external assessments of law enforcement agencies. Internal assessment allows law enforcement agencies to improve their work and enhance interaction between departments. External assessment helps to increase citizens’ trust in law enforcement agencies and enhance their authority in society.
Поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Андрєєва, В. Є.; Andrieieva, V.
Метою статті є визначення поняття та сутності кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Автором проаналізоване поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Визначено, що злочинами проти основ національної безпеки являється передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Доведено, що доказування в кримінальному процесі, в тому числі щодо злочинів проти основ національної безпеки, полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні. Зроблено висновок, що якщо узагальнити поняття злочинів проти основ національної безпеки та доказування, то можна сказати, що кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки України полягає у збиранні, дослідженні, оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні щодо передбачених кримінальним законодавством суспільно небезпечних діянь (дії або бездіяльності), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки складається з таких елементів як збирання (виявлення, фіксація (закріплення), вилучення доказів), дослідження та оцінка доказів. Досліджено, що з моменту ведення воєнного стану в Кримінальний процесуальний кодекс України були внесені зміни щодо регулювання процесу доказування, у тому числі це стосується злочинів проти основ національної безпеки. Зроблено висновок, що такі зміни викликають певні питання, які потребують доопрацювання з боку законодавця або роз’яснення Верховного суду. Особливо це актуально щодо злочинів проти основ національної безпеки, де більшість доказів збираються на території де ведуться бойові дії. The purpose of the article is to define the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. The author analyzed the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. It was determined that crimes against the foundations of national security are socially dangerous acts (actions or inactions) provided for by the criminal law that encroach on state sovereignty, territorial integrity, the democratic constitutional system, and the national interests of Ukraine. It has been proven that evidence in a criminal trial, including crimes against the foundations of national security, consists in collecting evidence, securing it, checking it, making an appropriate assessment, and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings. It was concluded that if we generalize the concepts of crimes against the national security foundations and evidence, then it can be said that the criminal procedural proof of crimes against the national security foundations of Ukraine consists in collecting, researching, evaluating and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings regarding socially dangerous acts provided for by the criminal law (actions or inactions) encroaching on state sovereignty, territorial integrity, democratic constitutional system and national interests of Ukraine. Criminal procedural proof of crimes against the foundations of national security consists of such elements as collection (detection, fixation (consolidation), extraction of evidence), research and evaluation of evidence. It has been investigated that since the introduction of martial law, changes have been made to the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the regulation of the process of proof, including those related to crimes against the foundations of national security. It was concluded that such changes raise certain issues that need to be worked out by the legislator or clarified by the Supreme Court. This is especially relevant for crimes against the foundations of national security, where most of the evidence is gathered on the territory where hostilities are taking place.
Особливості кадрового забезпечення діяльності антикорупційного суду в Філіппінах
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Придачук, К. О.; Prydachuk, K.
У цій статті розглядаються особливості кадрового забезпечення діяльності антикорупційного суду в Філіппінах (Сандіганбаян), який є першим антикорупційним судом у світі. Визначено, що Сандіганбаян перевантажений розглядом справ про «дрібну» корупцію, що не дозволяє суддям зосередитися на більш впливових справах. Також слід розуміти, що Сандіганбаян може порушувати справи про недотримання вимог законодавства про корупцію та хабарництво, що обумовлює потребу здійснення судом постійного нагляду за станом дотримання в державі адресатами норм антикорупційного законодавства антикорупційного правопорядку. Цей обов’язок цілком очевидно також вимагає значних витрат людських ресурсів Сандіганбаяна. Серед існуючих у Філіппінах вимог до заміщення посади судді в Сандіганбаяні взагалі відсутні вимоги дотримання стандартів доброчесності, що є очевидно проблемним питанням для Філіппін. Робиться висновок про те, що кадрове забезпечення діяльності Сандіганбаяну не може бути позитивним зразком для вдосконалення адміністративно-правового механізму кадрового забезпечення діяльності ВАКС. Попри це, недоліки формування та реалізації кадрової політики щодо Сандіганбаяну сприяють формуванню таких застережень в контексті питання вдосконалення кадрового забезпечення діяльності ВАКС: 1) спеціалізований антикорупційний суд не може охопити розгляд усіх справ, пов’язаних з корупцією, принаймні тоді, коли виконання такого обов’язку судом не буде забезпечено формуванням адекватних кадрових нормативів суду, а також адекватним виконанням цих нормативів; 2) добір суддів та інших працівників антикорупційного суду не може відбуватись без вироблення та врахування спеціальних вимог щодо відповідності кандидатів на посади стандартам доброчесності, а також певним, об’єктивно виправданим вимогам до професійного кваліфікаційного рівня кандидатів на посади в цьому суді. Тому добір суддів та інших працівників антикорупційного суду, який не враховує антикорупційні вимоги до кандидатів на посади, загрожує тим, що посади в суді займуть «неналежні службовці», виконання службових обов’язків якими може спричинити ризики, як для них, так і для повноцінної об’єктивації місії антикорупційного суду (зокрема, кадрами суду можуть бути недоброчесні особи). This article discusses the peculiarities of staffing the activities of the anti-corruption court in the Philippines (Sandiganbayan), which is the world’s first anti-corruption court. It is determined that Sandiganbayan is overloaded with the handling of cases of “petty” corruption, which prevents judges from focusing on more influential cases. It should also be understood that Sandiganbayan can initiate cases of non-compliance with anti-corruption legislation and bribery, which necessitates the court’s constant monitoring of the compliance with anti-corruption laws by the addressees of the anti-corruption legal framework. This duty clearly requires significant expenditure of human resources by Sandiganbayan. Among the existing requirements for the appointment of judges in Sandiganbayan, there are no requirements for adherence to standards of integrity, which is obviously a problematic issue for the Philippines. The conclusion is drawn that the staffing of Sandiganbayan cannot serve as a positive example for improving the administrative-legal mechanism of staffing for the High Anti-Corruption Court of Ukraine (HACC). Despite this, the deficiencies in the formation and implementation of personnel policies regarding Sandiganbayan give rise to the following reservations in the context of improving the staffing of HACC: A specialized anti-of the candidates for positions in this court. Therefore, the selection of judges and other employees of the anti- corruption court that does not consider anti-corruption requirements for candidates for positions poses the risk that “unsuitable officials” will occupy positions in the court, and their performance of official duties may pose risks both for them and for the full realization of the mission of the anti-corruption court (including the possibility of having individuals of questionable integrity among the court personnel). corruption court cannot handle all corruption-related cases, at least when the court’s fulfillment of such a duty is not ensured by the establishment of adequate personnel norms for the court, as well as the adequate implementation of these norms. The selection of judges and other employees of the anti-corruption court cannot take place without developing and considering specific requirements for the candidates’ adherence to integrity standards, as well as certain objectively justified requirements for the professional qualification level of the candidates for positions in this court. Therefore, the selection of judges and other employees of the anti- corruption court that does not consider anti-corruption requirements for candidates for positions poses the risk that “unsuitable officials” will occupy positions in the court, and their performance of official duties may pose risks both for them and for the full realization of the mission of the anti-corruption court (including the possibility of having individuals of questionable integrity among the court personnel).
Правова регламентація та новітні тенденції практики вдосконалення процесуальної форми ухвал суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Пожар, В. Г.; Pozhar, V.; Мар’янова, С. С.; Marianova, S.
У науковому дослідженні здійснено системний аналіз ухвал апеляційного суду у кримінальному провадженні України. Зокрема, на підставі загальнонаукових, спеціальних методів детально досліджуються структура та зміст окремих ухвал апеляційного суду, аналізуються сучасні тенденції вітчизняної судової практики щодо реалізації процесуальної форми таких ухвал, надано власні оцінки з низки питань, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Акцентується увага на тому, що законодавче врегулювання процесуальної форми ухвал апеляційного суду (окрім, підсумкових) є вкрай не послідовною та неповною. Особливо гостро це стосується ухвал, якими вирішуються процедурні питання, часто досить важливого характеру (про дослідження певних доказів, наприклад), які приймаються безпосередньо у судовому засіданні та оформлюються шляхом занесення секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Наголошується на тому, що така ситуація породжує різні способи реалізації процесуальної форми таких ухвал, що ніяк не сприяє законності провадження та забезпеченню належної правової процедури. Це в свою чергу вимагає найскорішої уніфікації судової практики щодо оформлення, зокрема, початкових та проміжних ухвал апеляційного суду, шляхом регламентації у діючому КПК України основних вимог до процесуальної форми таких ухвал. З огляду на вказане викладено авторське бачення вирішення цього питання. Зокрема, запропоновано деякі пропозиції щодо внесення змін і доповнень до кримінального процесуального законодавства: вдосконалення регламентації мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції у ст. 419 КПК України; вдосконалення процедури вирішення питання про відкриття (відмови у відкритті) апеляційного провадження при поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження шляхом передання цих повноважень судді-доповідачу; встановлення вимог до рівня мотивування та обґрунтування «протокольних» ухвал апеляційного суду в статті 372 КПК України. The scientific study carried out a systematic analysis of the decisions of the appeal court in the criminal proceedings of Ukraine. In particular, on the basis of general scientific, special methods, the structure and content of individual decisions of the appellate court are studied in detail, modern trends in domestic judicial practice regarding the implementation of the procedural form of such decisions are analyzed, personal assessments are given on a number of issues directly related to the topic of the study. Attention is drawn to the fact that the legislative regulation of the procedural form of decisions of the appellate court (except final ones) is extremely inconsistent and incomplete. This is particularly true of decisions that resolve procedural issues, often of a rather important nature (about the examination of certain evidence, for example), which are adopted directly at the court session and are formalized by entering the court session secretary into the court session journal. It is emphasized that such a situation gives rise to different ways of implementing the procedural form of such decisions, which does not contribute to the legality of the proceedings and ensuring the proper legal procedure. This, in turn, requires the earliest unification of judicial practice regarding the drafting, in particular, of initial and interim decisions of the appellate court, by regulating the basic requirements for the procedural form of such decisions in the current Code of Criminal Procedure of Ukraine. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. In particular, some proposals were proposed regarding the introduction of changes and additions to the criminal procedural legislation: improvement of the regulation of the motivational part of the decision of the court of appeals in Art. 419 of the CCP of Ukraine; improvement of the procedure for resolving the issue of opening (refusal to open) appellate proceedings when renewing the missed deadline for an appeal by transferring these powers to the reporting judge; establishing requirements for the level of motivation and substantiation of “protocol” decisions of the appellate court in Article 372 of the Criminal Code of Ukraine.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини 6 статті 255 Кримінального кодексу України: актуальні питання правозастосування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Околіт, О. В.; Okolit, O.
Стаття присвячена дослідженню актуальних теоретичних і практичних проблем, пов’язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ч. 6 ст. 255 Кримінального кодексу України. Встановлено, що звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинної організації на підставі ч. 6 ст. 255 КК України можливе за таких умов: 1) він не був організатором чи керівником злочинної організації; 2) вчинив злочин, передбачений ч. 2 або 3 ст. 255 КК України (брав участь у злочинній організації, зокрема будучи службовою особою з використанням службового становища); 3) до повідомлення йому про підозру у вчиненні цього злочину добровільно повідомив про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяв її розкриттю. Розкрито зміст зазначених умов та зроблено висновок, що певна їх частина сформульована некоректно, а тому потребує удосконалення. Серед перспективних напрямів такого вдосконалення може стати: 1) виключення з ч. 6 ст. 255 та інших статей КК України згадки про керівника як окремого співучасника, поруч з організатором; 2) уточнення умови звільнення від кримінальної відповідальності, що стосується сприяння шляхом заміни терміну «розкриття» на «розслідування»; 3) розширенням меж добровільного повідомлення про створення злочинної організації або участь у ній. Позитивно оцінено відмову авторів проєкту КК України від спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності та запровадження натомість спеціального виду звільнення від покарання – «непризначення покарання у зв’язку з позитивною поведінкою особи». Водночас ці положення проєкту потребують узгодження з іншими заохочувальними нормами, що можуть застосовуватися до учасників злочинних організацій, зокрема з кримінальним процесуальним інститутом угод. The article is devoted to the study of actual theoretical and practical problems related to exemption from criminal liability on the basis of Part 6 of Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine. It was established that the exemption from criminal responsibility of the members of a criminal organization based on Part 6 of Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine is possible under the following conditions: 1) he was not an organizer or head of a criminal organization; 2) committed the crime provided for in Part 2 or 3 of Article 255 of the Criminal Code of Ukraine (participated in a criminal organization, in particular as an official using his official position); 3) before informing him of the suspicion of committing this crime, voluntarily reported the creation of a criminal organization or participation in it and actively contributed to its disclosure. The content of the specified conditions was revealed and a conclusion was made that a certain part of them was formulated incorrectly and therefore needs improvement. Among the promising areas of such improvement may be: 1) exclusion from Part 6 of Art. 255 and other articles of the Criminal Code of Ukraine mention the manager as a separate accomplice, next to the organizer; 2) clarification of the condition of exemption from criminal liability, which relates to assistance by replacing the term “disclosure” with “investigation”; 3) expanding the boundaries of voluntary notification of the creation of a criminal organization or participation in it. The authors of the draft Criminal Code of Ukraine rejected special types of exemption from criminal responsibility and instead introduced a special type of exemption from punishment – “non-imposition of punishment in connection with the positive behavior of a person”. At the same time, these provisions of the project require coordination with other incentive norms that can be applied to members of criminal organizations, in particular, with the criminal procedural institute of agreements.
Теоретико-правова характеристика соціального захисту учасників бойових дій в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Наливайко, І. О.; Nalyvaiko, I.
У статті йдеться про розвиток законодавства, що захищає учасників бойових дій в Україні. Проаналізовано визначні досягнення останнім часом у правовому регулюванні соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Протидія та стримування збройного вторгнення росії вплинули на рівень захисту учасників конфлікту, це створило необхідні умови для гідного рівня життя. Незважаючи на тривалість конфлікту росії з Україною – понад 9 років, існує недосконале регулювання соціальних виплат учасників бойових дій. Під час дослідження нормативно-правового механізму, що регулює соціальний захист учасників бойових дій, виявлено низку проблемних моментів, які перебувають поза нормативно-правовим полем, зокрема, щодо зниклих безвісти та військовополонених, відсутності загальноприйнятих протоколів (протоколів). Було виявлено, що розвиток військової медичної реабілітації та відповідної інфраструктури стає все більш важливим в Україні, оскільки інвалідність, спричинена війною в країні, зростає. За цих обставин необхідно збільшити інвестиції держави та органів місцевого самоврядування в розвиток сучасних реабілітаційних закладів, залучити до участі інших суб’єктів, і це важливий напрям. Відзначено деякі останні досягнення в правовому регулюванні соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Продемонстровано необхідність розширення можливостей надання додаткових соціальних пільг учасникам бойових дій на рівні об’єднаних територіальних громад. З метою удосконалення нормативно-правових механізмів державного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій пропонується залучати до розробки законодавчих актів такі організації, як громадські та ветеранські об’єднання, спілки, інші соціальні партнерства. The article deals with the development of legislation that protects combatants in Ukraine. Remarkable recent achievements in the legal regulation of the social protection of combatants in Ukraine have been noted. Counteraction and containment of Russia’s armed invasion affected the participants’ protection level in the conflict; it created the necessary conditions for a decent standard of living. Despite the duration of the conflict between Russia and Ukraine – more than nine years, there is an imperfect regulation of social benefits for participants in hostilities. During the research of the normative-legal mechanism regulating the social protection of combatants, several problematic points were revealed outside the normative-legal field, particularly regarding missing persons and prisoners of war and the absence of generally accepted protocols (protocols). Furthermore, it has been found that the development of military medical rehabilitation and related infrastructure is becoming increasingly crucial in Ukraine as the country’s war-related disability is on the rise. Under these circumstances, it is necessary to increase the investments of the state and local self-government bodies in the development of modern rehabilitation institutions to attract the participation of other subjects, and this is an important direction. Some recent achievements in the legal regulation of the social protection of combatants in Ukraine were noted. The necessity of expanding the possibilities of providing additional social benefits to the participants of hostilities at the level of united territorial communities has been demonstrated. To improve state administration’s regulatory and legal mechanisms in the social protection of combatants, it is proposed to involve such organisations as public and veteran associations, unions, and other social partnerships in developing legislative acts.
Проблеми співвідношення дрібного хуліганства та права на вираження політичних поглядів особи
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Брисковська, О. М.; Bryskovska, O.; Брисковська, О. Ю.; Bryskovska, O.
У статті на підставі застосування наукових методів аналізу, синтезу, класифікації, опису, індукції та дедукції проаналізовано складність кваліфікації дрібного хуліганства в контексті права на самовираження та на вираження політичних поглядів особи, а також проаналізовано практику Європейського суду з прав людини з цього питання. Крім того, запропоновано шляхи вирішення проблеми складності кваліфікації дрібного хуліганства, яке пов’язане з правом на вираження політичних поглядів особи, так само як і проведено порівняння між хуліганством яке являється кримінальним правопорушенням, а також дрібним хуліганством, яке підпадає під поняття адміністративного правопорушення. Зокрема в статті підкреслено проблему «оціночного поняття» «дрібне хуліганство», а також складність визначення відповідної санкції за вчинення такого діяння. Крім того, наголошується, що при цьому особливу роль відіграє мета вчинення таких дій, а також особа можливого суб’єкта правопорушення. Також в статті розглядається поняття «правопорядку», який мається на увазі в статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підкреслюється абсолютна необхідність проведення регулярного та обов’язкового тренування для суддів з вище вказаних питань, адже хуліганство та дрібне хуліганство за своєю правовою природою є таким, яке не може бути абсолютно чітко визначеним лише нормативним документом. Таким чином, цей обов’язок належить суддівській практиці, а отже правильне рішення потребує особливої суддівської майстерності, яка може бути розвинена завдяки спеціальним тренувальним заходам. На нашу думку, враховуючи прагнення України вступити в Європейський Союз, а також ціль нашої держави підтримати свою демократичність та високі стандарти для правосуддя в національних судах. Потрібно також виділити безпрецедентний запит українського суспільства на правосуддя та справедливість так само як його любов до свободи та ненависть до безпідставних «непропорційних» обмежень. Таким чином, на нашу думку, тема даної статті, на сьогодні, є особливо актуальною. The article, based on the application of scientific methods of analysis, synthesis, classification, description, induction and deduction, analyzes the complexity of qualifying petty hooliganism in the context of the right to self-expression and the expression of a person’s political views, and also analyzes the practice of the European Court of Human Rights on this issue. In addition, ways to solve the problem of the difficulty of qualifying petty hooliganism, which is related to the right to express political views of a person, are proposed, as well as a comparison is made between hooliganism, which is a criminal offense, and petty hooliganism, which falls under the concept of an administrative offense. In particular, the article emphasizes the problem of the «evaluative concept» of «petty hooliganism», as well as the difficulty of determining the appropriate sanction for committing such an act. In addition, it is emphasized that a special role is played by the purpose of committing such actions, as well as the identity of the possible subject of the offense. The article also examines the concept of «law and order», which is implied in Article 173 of the Code of Ukraine on Administrative Offenses. The absolute necessity of conducting regular and mandatory training for judges on the above-mentioned issues is emphasized, because hooliganism and petty hooliganism, by their legal nature, cannot be absolutely clearly defined only by a normative document. Thus, this duty belongs to refereeing practice, and therefore the correct decision requires special refereeing skills, which can be developed thanks to special training activities. In our opinion, taking into account Ukraine’s desire to join the European Union, as well as the goal of our state to support its democracy and high standards for justice in national courts. It is also necessary to highlight the unprecedented demand of Ukrainian society for justice and fairness, as well as its love for freedom and hatred for groundless «disproportionate» restrictions. Thus, in our opinion, the topic of this article is particularly relevant today.
Момент початку захисту права кредитора у зобов’язанні з невизначеним строком
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Робота присвячена науковому дослідженню актуального питання про визначення початкового моменту перебігу позовної давності для вимог за зобов’язаннями, у яких невизначений строк виконання. Встановлено, що невдале нормативне формулювання правила ч. 5 ст. 261 ЦК України дозволяє по-різному тлумачити початковий термін цього строку. Найбільш спірним моментом є можливість обрахування давнісного строку від часу укладення договору. Адже, якщо розуміти прописане у законі слово «вимога» як регулятивне повноваження вимагати виконання передбаченого сторонами обов’язку, то таке право належить вірителю саме від початку дії договору. Автор публікації наполегливо та переконливо підкреслює, що у ч. 5 ст. 261 ЦКУ мова йде про охоронну вимогу, яка виникає у кредитора тільки після порушення його права. Саме такий зміст «вимоги» узгоджується з головними началами цивілістики, згідно з якими право на захист (право на позов), а відтак і позовна давність може виникнути тільки після правопорушення. Зрештою, такий сенс початковому моменту давнісного перебігу надають і національні правозастосовні органи. Та попри це редакція законодавчого правила залишається незмінною. Звісно, викликають занепокоєння випадки безкінечно довгого не пред’явлення саме регулятивної вимоги про початок виконання таких зобов’язань, що вкрай небажано з точки зору розвитку динаміки ділового обороту. Дійсно, занадто довга тривалість можливості звернення до суду зменшує дисципліну учасників, надає їхнім відносинам характеру невизначеності, мінімізує об’єктивні можливості судового захисту і, отже, суперечить суспільним інтересам. Але обраний нормотворцем спосіб уникнення такого негативу шляхом початку і закінчення позовної давності (погашення домагання) без фіксації факту порушення є вкрай невдалим. Не підходить і обстоювана в доктрині та в окремих легіслатурах позиція, за якої позовна давність починається, коли кредитор не пред’явив регулятивної вимоги в розумний строк, бо, позаяк розумнй строк є різновидом визначеного, взагалі не діє інститут унормування невизначених строків. Тож, автором пропонується внести зміни в закон, встановивши максимальний термін для заявлення регулятивної вимоги вірителя та зазначивши, що у разі не пред’явлення до цієї дати такої вимоги починається перебіг пільгового семиденного чи іншої тривалості строку. The work is devoted to the scientific study of the topical issue of determining the initial moment of the statute of limitations for claims for obligations that have an indefinite performance period. It has been established that the normative wording of the rule of Part 5 of Art. 261 of the Civil Code of Ukraine allows different interpretations of the initial term of this term. The most controversial point is the possibility of calculating the statute of limitations from the time of conclusion of the contract. After all, if we understand the word “requirement” written in the law as a regulatory authority to demand the fulfillment of the obligation stipulated by the parties, then such a right belongs to the creditor precisely from the beginning of the contract. The author of the publication persistently and convincingly emphasizes that in Part 5 of Art. 261 of the Civil Code, we are talking about a protective claim that arises from the creditor only after his right has been violated. This content of the “requirement” is consistent with the main principles of civil law, according to which the right to defense (the right to sue), and hence the statute of limitations, can arise only after an offense has been committed. After all, national law enforcement bodies also give such a meaning to the initial moment of the ancient course. Despite this, the wording of the legislative rule remains unchanged. Of course, cases of an endlessly long non-presentation of the regulatory requirement to start fulfilling such obligations, which is extremely undesirable from the point of view of the development of the dynamics of business turnover, are cause for concern. Indeed, too long duration of the opportunity to appeal to the court reduces the discipline of the participants, gives their relations the character of uncertainty, minimizes the objective possibilities of judicial protection and, therefore, is against the public interest. But the method chosen by the lawmaker to avoid such a negative by starting and ending the statute of limitations (extinguishment of harassment) without fixing the fact of violation is extremely unsuccessful. The position advocated in the doctrine and in individual legislatures, according to which the statute of limitations begins when the creditor has not presented a regulatory claim within a reasonable period, is also not suitable, because, since a reasonable period is a type of definite period, the institution of normalization of indefinite periods does not work at all. Therefore, the author proposes to amend the law by establishing a maximum term for filing a creditor’s regulatory claim and noting that if such a claim is not submitted by this date, the preferential seven-day or other period begins.
Концепція fair trade і торговельне право Європейського Союзу: сучасні підходи щодо розвитку
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Галиахметов, Игорь Абзалович
Стаття розглядає за допомогою сучасної методології змістову характеристику процесу втілення концепції fair trade і становлення торговельного права Європейського Союзу, тенденції його розвитку в умовах глобалізації та інтеграційного процесу. Зазначається, що спільна торговельна політика ЄС ґрунтується на уніфікованих принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торговельних угод, пов’язаних із торгівлею товарами та послугами, а також торговельних аспектів інтелектуальної власності, прямих іноземних інвестицій, досягнення уніфікованості заходів лібералізації, експортної політики та заходів для захисту торгівлі, таких як ті, яких вживають у випадку демпінгу або субсидування. Автором наводяться правові підстави формування, ознаки та уточняється предмет торговельного права ЄС, норми регулювання відносин, що виникають у торгівлі з третіми країнами та регулюють відносини тільки у сфері товарного обігу – право розповсюдження товарів; взаємне визнання товарів третіх країн та їх допуск (принцип взаємного визнання) до внутрішнього ринку ЄС; спільні вимоги до реалізації певних товарів або для товарів чи аспектів товарів, які не охоплені вичерпно Комбінованою (товарною) номенклатурою ЄС; питання акредитації та здійснення ринкового нагляду, пов’язаних з реалізацією продуктів, та уніфікації захисту прав споживачів на загальноєвропейському рівні. Сучасний розвиток торговельного права ЄС відбувається в умовах дотримання цілей сталого розвитку, розширення торгівлі на більш вільних і справедливих умовах, які розглядаються через призму чотирьох понять: fair trade (справедлива торгівля/торгівля без демпінгу або експортних субсидій/чесна конкуренція), unfair trade practices (нечесні торговельні практики), fair competition (належна компетенція торговця) і level playing field (рівні умови). Автор погоджується з думкою Е. П. Томпсона, що у контексті англійського ринку вісімнадцятого століття концепція справедливої торгівлі використовувалася в якості певного способу розв’язання проблеми ринку. При цьому ця концепція була спрямована передусім на захист прав споживачів. The article considers with the help of modern methodology the semantic characteristic of the process of implementation of the fair trade concept and the formation of EU trade law, as well as trends on its development in the context of globalization and integration process. It is noted that EU common commercial policy is based on uniform principles, particularly with regard to changes in tariff rates, the conclusion of tariff and trade agreements relating to trade in goods and services, and the commercial aspects of intellectual property, foreign direct investment, the achievement of uniformity in measures of liberalisation, export policy and measures to protect trade such as those to be taken in the event of dumping or subsidies. The author provides the legal theses for the formation, basic structural component as matter of EU trade law and norms regulating relations arising in trade with non-EU countries and regulating relations only in the sphere of commodity circulation. These rules apply to: right of cross-border distribution of goods; the principle of mutual recognition, which derives from the case law of the Court of Justice of the European Union, plays an important part in the functioning of the internal market and allows the free movement of products in the absence of any EU harmonising legislation; the requirements for accreditation and market surveillance relating to the marketing of products and repealing; EU consumer protection legislation. The current development of EU trade law is considered through the prism of four concepts as fair trade, unfair trade practices, fair competition and level playing field. The author agrees with the opinion of E. P. Thompson that in the context of the United Kingdom market of the eighteenth century the concept of fair trade was used as a certain way to solve the market problem. At the same time, this concept was aimed primarily at protecting of consumer rights.

Browse

Browsing 2023 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options