2023 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40897

Browse

Now showing 1 - 20 of 146

Підсумкове засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність)
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Поляков, Р. Б.; Poliakov, R.
Дана наукова стаття присвячена проблемним питанням правового регулювання підсумкового засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Актуальність теми обумовлена значними для боржника наслідками, які за результатами проведення підсумкового судового засідання визначатимуть подальшу правову долю неплатоспроможного суб’єкта, аж до його ліквідації з реалізацією активів у примусовому порядку. Автором розкрито сутність та ознаки підсумкового засідання у справі про банкрутство (неплатоспроможність), виявлено проблемні питання, що виникають у правозастосовних органів на цьому етапі процедури банкрутства, та вироблено пропозиції щодо удосконалення законодавства України в цій частині. Зокрема, автором доведено, що на початковому етапі законодавство про банкрутство в незалежній Україні не передбачало обов’язкового проведення судового засідання, де вирішувалася правова доля боржника, спочатку таку обов’язковість виробила судова практика, а згодом передбачив Закон про банкрутство в редакції 1999 року. Назва «підсумкове засідання суду» та порядок його проведення були закріплені в Законі про банкрутство в редакції 2011 року. Подальші зміни законодавства про банкрутство в редакції Кодексу України з процедур банкрутства 2018 року торкнулися підсумкового засідання лише стосовно дискреції суду. Окрім того, автором виявлено подібність підсумкового засідання у процедурі банкрутства і засідання суду в позовному провадженні та відмінності між ними; обґрунтовано, що в підсумковому засіданні не вирішується спір по суті, а встановлюється наявність чи відсутність у боржника ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи; сформульовано поняття підсумкового засідання як судового засідання, на якому суд здійснює правосуддя з обмеженим судовим розсудом шляхом диференційованого дослідження письмових доказів стосовно фінансово-господарського стану боржника на предмет встановлення наявності або відсутності в нього ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи з подальшим прийняттям ухвали або постанови суду. Автором доведено, що судова практика Верховного Суду не завжди враховує завдання, які законодавець ставить перед судом у підсумковому судовому засіданні, зокрема, не вбачає різниці між непла- тоспроможністю та неоплатністю, однак категорія неплатоспроможності як передумова неоплатності використовується на етапі підготовчого засідання при відкритті справи про банкрутство, а неоплатність є однією з ознак банкрутства та, відповідно, підлягає встановленню судом саме в підсумковому судовому засіданні для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури (санації чи ліквідації). Аргументовано автором також те, що у випадках, коли в юридичної особи – боржника відсутні ознаки банкрутства, а граничний строк процедури розпорядження майном закінчився, то суд повинен закривати справу про банкрутство. І, насамкінець, аналізуючи процедуру неплатоспроможності фізичних осіб, автором обґрунтовано, що при вирішенні питання щодо переходу до наступної судової процедури суд у підсумковому засіданні оцінює дії фізичної особи – боржника крізь призму добросовісної його поведінки як до, так і після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, адже тільки добросовісний боржник має право претендувати на пільги, які надає законодавець у процедурі неплатоспроможності, а щодо недобросовісного боржника провадження у справі про неплатоспроможність повинно бути закрите. При цьому, оскільки особливість провадження у справах про неплатоспроможність проявляється в можливості боржника, використовуючи як наявне в нього майно, так і свою трудову правосуб’єктність, погасити борги перед кредиторами, то процедура погашення боргів має носити виключний характер, надаючи пріоритет плановій реструктуризації. This scientific article is devoted to problematic issues of legal regulation of the final hearings in the bankruptcy (insolvency) case. The actuality of the topic is conditioned by the significant consequences for the debtor, which will determine the further legal fate of the insolvent entity based on the results of the final court hearings, up to its liquidation with the assets’ realization in a compulsory manner. The author revealed the essence and features of the final hearings in the bankruptcy (insolvency) case, identified problematic issues that arise for law enforcement bodies at this stage of the bankruptcy procedure, and made proposals for improving the legislation of Ukraine in this part. In particular, the author proved that at the initial stage, the legislation on bankruptcy in independent Ukraine did not provide the mandatory holding of a court session where the legal fate of the debtor would be decided, at first such an obligation was developed by judicial practice, and later by the Law on Bankruptcy in the version of 1999, the name the final hearings of the court and the procedure for its conduction were established by the Bankruptcy Law in the 2011 version, further changes to the bankruptcy legislation in the 2018 version of the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures affected the final hearings only in relation to the discretion of the court. In addition, the author identified similarities and differences between the final hearings in the bankruptcy procedure and the court session in the regular trial; it is substantiated that the final hearings does not resolve the dispute on the merits, but the presence or absence of the debtor’s signs of bankruptcy or obstacles to the progress of the case will be established, and the concept of the final hearings is formulated as a court session at which the court administers justice with limited judicial discretion through a differentiated study of written documents evidence regarding the financial and economic condition of the debtor for the purpose of establishing the presence or absence of signs of bankruptcy or obstacles to the progress of the case with the subsequent resolution of a decision or court order. The author proved that the judicial practice of the Supreme Court does not always take into account the tasks that the legislator sets before the court in the final hearings, in particular, the Supreme Court does not see the difference between insolvency and non-payment pf the debtor, because the category of payment inability as a prerequisite for non-payment is used at the stage of the preparatory hearings when opening a bankruptcy case, when a non-payment is one of the signs of bankruptcy and, accordingly, must be established by the court precisely at the final court hearings to resolve the issue of transition to the next court procedure (rehabilitation or liquidation). The author also argued that in cases where there are no signs of bankruptcy of the debtor’s legal entity, and the deadline for the property disposal procedure has passed, the court should close the bankruptcy case. And, finally, analyzing the insolvency procedure of natural persons, the author substantiates that when deciding on the transition to the next court procedure, the court in the final hearings evaluates the actions of the natural person of the debtor everywhere through the prism of his bona fide behavior both before and upon the commencement of insolvency proceedings, since only a bona fide debtor is entitled to the benefits provided by the legislator in the insolvency procedure, and the insolvency proceedings should be terminated in relation to a male fide debtor. At the same time, since the peculiarity of proceedings in insolvency cases is manifested in the debtor’s ability to pay off debts to creditors using both his existing property and his legal personality, the debt repayment procedure should be of an exclusive nature, giving priority to planned restructuring.
Особливості публічного адміністрування навколишнього природного середовища за рахунок місцевих бюджетів
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna Viktoriia; Чорная, Виктория Григорьевна; Островський, С. О.; Ostrovskyi, S.
В мовах децентралізації влади, одним з вагомих суб’єктів публічної адміністрації, який наділений правами та обов’язками щодо відновлення та охорони навколишнього природнього середовища є місцеві ради. Саме вони мають забезпечити передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи й повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. На територіях, на яких введено воєнний стан, також можуть утворюватися тимчасові державні органи, а саме військові адміністрації, задля забезпечення дії Конституції та законів України, функціонування зазначених тимчасових державних органів не припиняє діяльність органів місцевого самоврядування. Фінансується діяльність місцевих рад завдяки місцевим бюджетам. Основними надходженнями до місцевих бюджетів є податки, трансферти та доходи з власних джерел, що передбачено Бюджетним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». В умовах воєнного стану низка територій зазнала втрат та значних пошкоджень у зв’язку з тим, що є прифронтовими, на цій території зменшилась кількість підприємств, або зникли взагалі, саме тому ці місцеві громади потребують значної кількості коштів на відновлення як територій, так і інфраструктури. Тобто сьогодні місцеві ради мають різне фінансове забезпечення, стан територій наявність існування бізнесу, який сплачує податки до місцевого бюджету. Одним з обов’язків місцевих рад є охорона навколишнього природнього середовища в межах власних територій. Треба зазначити, що сьогодні від військових дій постраждало 812 природоохоронних зон, загальна площа яких становить майже мільйон гектарів або 20% від загальної площі всіх заповідних територій України. Найбільше зазнали шкоди території, які знаходяться під окупацією та ті, на яких проходили бойові дії. Під загрозою знищення опинились 16 Рамсарських об’єктів (водно-болотні угіддя міжнародного значення), близько 160 територій Смарагдової мережі (мережа природоохоронних територій, створена задля збереження видів, які потребують охорони на загальноєвропейському рівні) та два біосферні заповідники[1]. Частина національних природних парків знаходиться на межі гуманітарної катастрофи. Зазначені пошкодження повинні бути відновлені державою за допомогою місцевого самоврядування за допомогою державного фінансування та коштів місцевих бюджетів. In the language of decentralization of power, local councils are one of the important subjects of public administration, which is endowed with rights and responsibilities regarding the restoration and protection of the natural environment. It is they who must ensure the measures and powers provided for by the Law of Ukraine “On the Legal Regime of Martial Law” necessary to ensure the defense of Ukraine, the protection of the safety of the population and the interests of the state. Temporary state bodies, namely military administrations, may also be formed in the territories where martial law has been imposed, in order to ensure the operation of the Constitution and laws of Ukraine, the functioning of these temporary state bodies does not stop the activities of local self-government bodies. The activities of local councils are financed thanks to local budgets. The main revenues to local budgets are taxes, transfers and income from own sources, which is provided for by the Budget Code of Ukraine and the Law of Ukraine “On Local Self-Government in Ukraine”. In the conditions of martial law, a number of territories have suffered losses and significant damage due to the fact that they are near the front, the number of enterprises in this territory has decreased or disappeared altogether, that is why these local communities need a significant amount of funds for the restoration of both territories and infrastructure. That is, today local councils have different financial support, the state of territories, the existence of businesses that pay taxes to the local budget. One of the responsibilities of local councils is to protect the natural environment within their own territories. It should be noted that today 812 nature protection zones, the total area of which is almost one million hectares or 20% of the total area of all protected areas of Ukraine, have been affected by military operations. The territories under occupation and those where hostilities took place suffered the most damage. 16 Ramsar sites (wetlands of international importance), about 160 territories of the Emerald Network (a network of protected areas created for the preservation of species that need protection at the European level) and two biosphere reserves are under threat of destruction. Part of the national natural parks is on the verge of a humanitarian disaster. The specified damage must be restored by the state with the help of local self-government with the help of state funding and funds from local budgets.
Засади правового регулювання механізмів адміністративного нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування в окремих державах Європейського Союзу та в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Муртіщева, А. О.; Murtishcheva, A.
Стаття присвячена аналізу інституту адміністративного нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування. Цей інститут покликаний забезпечити дотримання законності муніципальною владою, але поряд з цим – встановити чіткі межі втручання державної влади в діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, як гарантію автономії останнього. З цією метою засади адміністративного нагляду закріплені Європейською хартією місцевого самоврядування, як основним міжнародним стандартом країн-членів Ради Європи у відповідній сфері. Водночас практика реалізації муніципального законодавства як в Україні, так і в європейських країнах свідчить, що вибір пошук оптимальної моделі адміністративного нагляду є актуальною задачею для демократичних держав.У статті аналізуються засади нормативно-правового регулювання інституту адміністративного нагляду у таких європейських країнах як Бельгія Литва, Польща, Франція, та Україна. Визначена роль Європейської хартії місцевого самоврядування у регламентації таких засад, окреслені проблеми імплементації положень статті 8 хартії в національне законодавство досліджуваних країн. Зокрема, були охарактеризовані проблеми, виявлені завдяки діяльності моніторингових місій Конгресу місцевих та регіональних влади Ради Європи. У роботі проаналізовані конституційні засади адміністративного нагляду. Проведений аналіз історії становлення та сучасного стану інституту адміністративного нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні. Попри те, що Україна вважається такою, що імплементувала та реалізовує на практиці стандарти адміністративного нагляду, встановлені Європейською хартією місцевого самовря-дування, визначені недолік цього інституту в Україні. На підставі проведеного дослідження визначено, що Україна може обрати один із наведених шляхів розвитку інституту адміністративного нагляду: пере-гляд компетенції місцевих державних адміністрацій із перетворенням їх у контрольно-наглядові органи або запровадження інституту префекта на зразок деяких європейських держав. Попри те, що в умовах воєнного стану подібні трансформації неможливі, вже зараз є доцільним формування чіткого плану модернізації інституту адміністративного нагляду. The paper analyses the institution of administrative supervision over the activities of local self-government bodies. This institution is designed to ensure that municipal authorities comply with the law, but at the same time– to establish clear limits of interference of the state authorities in the activities of local self-government bodies and officials, as a guarantee of the latter’s autonomy. To this end, the principles of administrative supervision are enshrined in the European Charter of Local Self-Government, as the main international standard of the Council of Europe member states in the relevant area. At the meantime, the practice of municipal legislation implementation both in Ukraine and in European countries shows that the choice of the appropriate model of administrative supervision is an urgent task for democratic states.The article analyses the principles of legal regulation of the administrative supervision institution in such European countries as Belgium, Lithuania, Poland, France, and Ukraine. The author defines the role of the European Charter of Local Self-Government in regulating such principles, outlines the problems of implementing the provisions of Article 8 of the Charter into the national legislation of the countries under study. In particular, the problems identified through the activities of the monitoring missions of the Congress of Local and Regional Authorities of the Council of Europe are described.The article analyses the constitutional basis of administrative supervision. The author analyses the history of formation and the current state of the institution of administrative supervision over the activities of local self-government bodies in Ukraine. Despite the fact that Ukraine is considered to have implemented and is implementing in practice the standards of administrative supervision set out in the European Charter of Local Self-Government, the author identifies the shortcomings of this institution in Ukraine. Based on the study, it is determined that Ukraine can choose one of the following ways to develop the institution of administrative oversight: revision of the competence of local state administrations with their transformation into control and supervisory bodies or introduction of the prefect institution, similar to some European countries. Despite the fact that such transformations are impossible under martial law, it is already advisable to develop a clear plan for the modernisation of the administrative oversight institution.
Застосування норм права: мета, стадії, система вимог до правозастосовчого акту
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, Mykhailo; Кравченко, Михаил Георгиевич
Стаття присвячена конкретизації мети, стадій та системи вимог до правозастосовчого акту з урахуванням положень Конституції України, окремих актів законодавства України, а також сучасного розвитку вчення про застосування права. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціально-правові методи наукового пізнання, а саме: структурно-системний, формально-логічний та порівняльно-правовий методи дослідження. Такий підхід дав змогу комплексно проаналізувати вчення про застосування правових норм на сучасному етапі його розвитку. Теоретичною та прикладною базою наукової статті став аналіз законодавства України, а також праць вітчизняних і німецьких учених, присвячених меті застосування норм права, стадіям процесу правозастосування та вимогам, які висуваються до правозастосовчого акту. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що безальтернативною метою застосування норм права є захист приватної особи, її прав, свобод та законних інтересів суб’єктами правозастосування. Воно є інструментом виконання конституційно закріпленого обов’язку Української держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Якісне застосування норм права суб’єктом владних повноважень передбачає послідовне проходження обов’язкових та факультативних стадій правозастосовчого процесу. Кількість цих стадій залежить від особливостей конкретної справи. Однак, суб’єкт правозастосування не має права нехтувати обов’язковими стадіями правозастосовчого процесу, наприклад, через використання практики шаблонних рішень, тобто таких, які приймаються без належного аналізу фактичної основи справи. Такий підхід неодмінно веде до правозастосовчих помилок. Розвиток законодавства України обумовлює розширення вимог до акту правозастосування. Їхній перелік не має обмежуватися лише вимогами обґрунтованості, законності та доцільності. Кожен акт правозастосування має, крім вказаних критеріїв, відповідати вимогам верховенства права, рівності перед законом, своєчасності та розумного строку та гарантування участі приватної особи у розгляді та вирішенні справи. Такий підхід дає змогу говорити про справжнє служіння держави людині, її потребам та законним інтересам. The article is devoted to specifying the purpose, stages and system of requirements for the law enforcement act, taking into account the provisions of the Constitution of Ukraine, individual acts of the legislation of Ukraine, as well as the modern development of the doctrine of the application of law. The methodological basis of the research was general scientific and special legal methods of scientific knowledge, namely: structural-systemic, formal-logical and comparative-legal research methods. This approach made it possible to comprehensively analyze the doctrine of the application of legal norms at the current stage of its development. The theoretical and applied basis of the scientific article was the analysis of the relevant legislation of Ukraine, as well as the works of domestic and German scientists, dedicated to the purpose of applying legal norms, the stages of the law enforcement process and the requirements that are put forward to the law enforcement act. Based on the results of the conducted research, it was concluded that the sole purpose of applying legal norms is the protection of a private person, his rights, freedoms and legitimate interests by law enforcement entities. It is a tool for fulfilling the constitutionally established duty of the Ukrainian state to affirm and ensure human rights and freedoms. The high-quality application of legal norms by the subject of authority requires the sequential passage of mandatory and optional stages of the law enforcement process. The number of these stages depends on the specifics of a specific case. However, the subject of law enforcement does not have the right to neglect the mandatory stages of the law enforcement process, for example, through the use of the practice of template decisions, that is, those that are made without proper analysis of the factual basis of the case. This approach inevitably leads to law enforcement errors. The development of the legislation of Ukraine determines the expansion of the requirements for the law enforcement act. Such requirements cannot be limited only to the requirement of: reasonableness, legality and expediency. Each act of law enforcement must, in addition to the specified criteria, meet the requirements of: rule of law, equality before the law, timeliness and a reasonable period of time, and guaranteeing the participation of a private person in the consideration and decision of the case. This approach makes it possible to talk about the true service of the state to a person, his needs and legitimate interests.
Види зобов’язань, в яких військовослужбовці беруть участь
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Оскілко, О. О.; Oskilko, O.
У статті здійснено аналіз положень цивільного законодавства щодо визначення поняття та видів суб’єктів цивільних правовідносин. Визначено ключові конструкції зобов’язань. Воно складається з трьох елементів: суб’єкти, об’єкти та зміст (суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок). Суб’єктом правовідносин називають учасника правових відносин, який має суб’єктивні права та здатний виконувати юридичні обов’язки, чи володільця конкретного права, що перебуває у правовому зв’язку з іншим учасником (учасниками) суспільних відносин. Визначено, що сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. В окремих видах зобов’язань сторони мають спеціальні назви: продавець і покупець, підрядник і замовник, зберігач і поклажодавець та ін. Як кредитором, так і боржником у цивільно-правовому зобов’язанні можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, інші публічні утворення. Військовослужбовці мають такі ж права та обов’язки, як і інші громадяни, коли вони вступають у договірні відносини. Вони мають рівні можливості для укладання договорів і захисту своїх прав. Правовий захист військовослужбовців у договірних відносинах гарантується законодавством України. В разі порушення умов договору або незаконних дій з боку іншої сторони військовослужбовець має право на захист своїх прав та інтересів через судову систему. В статті акцентується увага на тому, що договірні відносини за участю військовослужбовців повинні відбуватися в рамках законодавства країни, в якій вони знаходяться. Вони повинні дотримуватися правил і обмежень, встановлених військовим законодавством, які можуть впливати на їхню здатність укладати договори. The article analyzes civil law provisions regarding the definition and types of subjects of civil legal relations. The key constructions of obligations are specified. It consists of three elements: subjects, objects, and content (subjective civil law and subjective civil obligation). The subject of legal relations is a participant in legal relations who has rights and is able to fulfill legal obligations, or the owner of a specific right who is legally bound with another participant (participants) in social relations. It is determined that the parties to the obligation are the debtor and the creditor. Under individual types of obligations, the parties are named specifically: seller and buyer, contractor and customer, custodian and consignor, etc. Both the creditor and the debtor in a civil legal obligation can be individuals and legal entities, the state, or other public entities. Military personnel have the same rights and obligations as other citizens when they enter into contractual relations. They have equal opportunities to conclude contracts and protect their rights. Legal protection of military personnel in contractual relations is guaranteed by the legislation of Ukraine. In case of violation of contract provisions or illegal actions by the other party, a service person has the right to protect their rights and interests through the court system. The article emphasizes that contractual relations involving military personnel shall arise following the laws of the country where they occur. They shall comply with rules and restrictions imposed by military law that may affect their ability to enter into contracts.
Міжнародно-правове забезпечення оптимізації компетенцій Європейського суду з прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Заставна, О. П.; Zastavna, O.
Стаття присвячена розгляду питань, що стосуються діяльності ЄСПЛ та його внутрішнього діловодства, історичного аспекту формування ЄСПЛ, питань застосування практики ЄСПЛ та взаємодії ЄСПЛ з Україною, перспективи розвитку взаємодії. Особлива увага приділяється двом темам: розгляду критеріїв, за яким справа приймається до розгляду в ЄСПЛ, а також застосування практики ЄСПЛ. Встановлено, що з кожним роком кількість скарг до ЄСПЛ зростає. Згідно зі статистичними даними Мін’юсту, торік у Європейському суді з прав людини перебувало 59,8 тис. справ проти держав-учасниць Конвенції, з них 8,850 справ – проти України, що становить 14,8% від загальної кількості звернень. До цього кількість звернень від громадян України становила 12,9%. Понад 5 тисяч звернень проти України стосуються порушень прав людини в Криму та тимчасово окупованих Луганській і Донецькій областях. Автор приходить до висновку, що завдяки своїм повноваженням і авторитету своєї судової практики, Суд в даний час перетворився фактично на вищого гаранта дотримання прав і свобод, закріплених у Конвенції. Зважаючи на те, що ЄСПЛ здійснює такий великий обсяг робіт, суд фізично не справляється з обсягом скарг, що надходять. У зв’язку з цим, найбільш перспективною є можливість створення додаткових підрозділів для обробки скарг, а також збільшення кількості суддів ЄСПЛ. Не менш перспективним є створення внутрішньодержавних комітетів з обробки скарг до ЄСПЛ, з метою попереднього відбору неприйнятних справ. Також є необхідність розвитку взаємодії України з ЄСПЛ з метою вдосконалення державної системи законодавства та правозастосування відповідно до стандартів Ради Європи. The article is devoted to consideration of issues related to the activities of the ECtHR and its internal administration, the historical aspect of the formation of the ECtHR, issues of the application of ECtHR practice and the ECtHR’s interaction with Ukraine, prospects for the development of interaction. Special attention is paid to two topics: consideration of the criteria by which a case is accepted for consideration by the ECtHR, as well as the application of the practice of the ECtHR. It has been established that the number of complaints to the ECtHR is increasing every year. According to the statistics of the Ministry of Justice, last year the European Court of Human Rights had 59,800 cases against the States parties to the Convention, of which 8,850 cases were against Ukraine, which is 14.8% of the total number of appeals. Before that, the number of appeals from citizens of Ukraine was 12.9%. More than 5,000 appeals against Ukraine concern human rights violations in Crimea and the temporarily occupied Luhansk and Donetsk regions. The author comes to the conclusion that thanks to its powers and the authority of its judicial practice, the Court has actually turned into the highest guarantor of the observance of the rights and freedoms enshrined in the Convention. Considering the fact that the ECtHR carries out such a large volume of work, the court cannot physically cope with the volume of incoming complaints. In this regard, the most promising is the possibility of creating additional divisions for processing complaints, as well as increasing the number of ECtHR judges. No less promising is the creation of domestic committees for processing complaints to the ECHR, with the aim of pre-selection of inadmissible cases. There is also a need to develop Ukraine’s interaction with the ECHR in order to improve the state system of legislation and law enforcement in accordance with the standards of the Council of Europe.
Міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів цивільного призначення
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Гарбар, С.; Harbar, S.
Безпілотні літальні апарати стають дедалі доступнішими, і їх використання у різних сферах господарської, наукової діяльності зростає з кожним днем. За останній період часу використання безпілотних літальних апаратів у світі стало актуальним, але, нажаль, більшість користувачів не розуміють важливості знання законодавства щодо використання цих пристроїв. В більшості, використання безпілотних літальних апаратів є не правомірним та з грубими порушеннями, що призводить до відповідних негативних наслідків. В залежності від сфер застосування змінюються набір функції, вага, призначення – від військових сфер із конкретними місіями до цивільних. Розгалуженість сфер використання безпілотних літальних апаратів набирає обертів, що потребує удосконалення міжнародно-правової та національно-правової бази. Сфера їх зaстoсувaння дoсить ширoкa. Вoни мoжуть мoнiтoрити дoрoжню ситуaцiю, як мiську, тaк i нa вiддaлених дiлянкaх, вести кoнтрoль зa пoжежнoю ситуацією в лiсaх aбo зa пaвoдкoвими вoдaми в регioнaх, гасити пожежі, доставляти пошту i бaгaтo iншoгo. Вже зараз безпiлoтнa aвiaцiя зaйняла одне з гoлoвних мiсць в світі. Це мoжнa пoяснити тим, щo при викoристaннi безпілотних літальних апаратів не пoтрiбнi людськi ресурси, a oтже нiхтo не пiддaє свoє життя небезпецi. А тaкoж тим, щo у них дуже ширoкий спектр зaстoсувaння в сферi безпеки, oхoрoни здoрoв’я, рoзвaг, але найбільше використовується цей пристрій у збройних конфліктах, що викликає занепокоєння з гуманітарної, правової та інших точок зору. І все більше виникає питання правового забезпечення їх використання. У статті досліджується міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів у цивільній авіації. А також проведений порівняльний аналіз правового регулювання використання безпілотних літальних апаратів у національному законодавстві різних держав, і безпосередньо, у законодавстві України. Проаналізовано основні документи щодо використання безпілотних літальних апаратів в міжнародному праві. Unmanned aerial vehicles are becoming more and more accessible, and their use in various areas of economic and scientific activity is growing every day. Over the past period of time, the use of unmanned aerial vehicles has become relevant in the world, but, unfortunately, most users do not understand the importance of knowing the legislation on the use of these devices. In most cases, the use of unmanned aerial vehicles is illegal and with gross violations, which leads to the corresponding negative consequences. Depending on the areas of application, the set of functions, weight, and purpose vary – from military areas with specific missions to civilian ones. The diversity of applications of unmanned aerial vehicles is gaining momentum, which requires improvement of the international and national legal framework. The scope of their application is quite broad. They can monitor the traffic situation, both in the city and in remote areas, control the fire situation in forests or waterways in the regions, extinguish fires, deliver mail, and much more. Unmanned aerial vehicles have already taken one of the leading positions in the world. This can be explained by the fact that unmanned aerial vehicles do not require human resources, and therefore no one puts their lives in danger. And also because they have a very wide range of applications in the field of security, health care, entertainment, but most of all, this device is used in armed conflicts, which is a matter of concern from the humanitarian, legal and other points of view. And the issue of legal support for their use is increasingly arising. The article examines the international legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in civil aviation. A comparative analysis of the legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in the national legislation of various states, and in the legislation of Ukraine itself, is also made. The author analyzes the main documents on the use of unmanned aerial vehicles in international law.
Обхідний медичний туризм: розуміння сутності та визначення проблем
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Болдіжар, С. О.; Boldizhar, S.; Пішта, В. І.; Pishta, V.
У цій статті проаналізовано поняття обхідного медичного туризму та ключових проблем, що виникають у зв’язку з існування такого явища. Констатовано, що в українській правовій науці відсутні комплексні дослідження, які присвячені обхідному медичному туризму. Важливим є внесок Ґ. Коена у дослідження вказаного питання, а його стаття “Circumvention tourism” (2012) є першою ґрунтовною працею щодо проблематики обхідного медичного туризму. Рішення Верховного суду Ірландії у справі “Attorney General v. X” заклало підвалини для розвитку подальшої дискусії про законність обхідного медичного туризму, оскільки було визнано, що у цій справі у школярки було право на аборт згідно зі статтею 40.3.3 Конституції Ірландії, оскільки існував «реальний та істотний ризик» для її життя. Рішення Верховного Суду США у справі “Planned Parenthood v. Casey” дозволило концептуально змінити підхід до абортів, внаслідок чого законодавчі органи штатів отримали можливість приймати рішення щодо їх здійснення. Виокремлено три групи проблем, що виникають у зв’язку з існуванням явища обхідного медичного туризму. До першої групи віднесено проблеми медичного характеру, як-от загроза порушення безперервності під час надання медичної допомоги чи можливість передавання інфекцій, які поширені у державі прибуття пацієнта. Другу групу складають етичні проблеми. Серед них виділено ймовірність розголошення відомостей про стан здоров’я пацієнта без його згоди; дискримінацію пацієнтів, виходячи з ознак раси, статі, кольору шкіри, релігійних переконань; конфлікт інтересів. Третю групу становлять проблеми правового змісту. Розглянуто такі проблеми: дотримання законодавства держави прибуття, оскільки в такій державі можуть бути відмінні законодавчі норми щодо надання медичних послуг; належного інформування пацієнта про майбутнє медичне втручання; медичної репатріації; криміналізації обхідного медичного туризму, враховуючи проблему юридичної відповідальності пацієнтів, що отримують медичну послугу у державі прибуття, у разі, якщо характер такої послуги в державі проживання є незаконним. This article analyzes the concept of circumvention tourism and key problems associated with this phenomenon. It is noted that comprehensive research dedicated to circumvention tourism is lacking in Ukrainian legal science. The contribution of G. Cohen to the study of this issue is important, and his research “Circumvention tourism” (2012) is the first extensive work on the problematic issues of circumvention medical tourism. The decision of the Supreme Court of Ireland in the case of “Attorney General v. X” laid the groundwork for further discussion on the legality of circumvention medical tourism. It recognized that the schoolgirl had the right to abortion under Article 40.3.3 of the Irish Constitution, as there was a “real and substantial risk” to her life. The decision of the Supreme Court of the United States in the case of “Planned Parenthood v. Casey” allowed for a conceptual change in the approach to abortions, giving state legislative bodies the ability to make decisions regarding their implementation. Three groups of problems arising from the existence of circumvention medical tourism have been identified. The first group includes medical problems such as the threat to continuity of care or the possibility of transmitting infections prevalent in the patient’s destination country. The second group consists of ethical problems, including the likelihood of disclosing patients’ health information without their consent, discrimination based on race, gender, skin color, or religious beliefs, and conflicts of interest. The third group comprises problems of legal content. The following issues have been considered: compliance with the legislation of the destination country, as there may be different legislative norms regarding the provision of medical services; proper patient information about future medical interventions; medical repatriation; criminalization of circumvention medical tourism, taking into account the issue of legal responsibility for patients receiving medical services in the destination country, considering the illegal nature of such services in the country of residence.
Особливості нотаріальних функцій посадових осіб органів місцевого самоврядування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Черная, Виктория Григорьевна; Лютіков, П. С.; Liutikov, P.
В даній статті приділено увагу особливостям нотаріальних функцій посадових осіб органів місцевого самоврядування. Розкрито їх види та порядок провадження. Визначено, що контроль за організацією нотаріальної діяльності, дотриманням порядку вчинення нотаріальних дій, виконанням правил нотаріального діловодства уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування здійснюється Міністерством юстиції України. Основним нормативним актом, яким урегульована нотаріальна діяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування є Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування. Посадові особи місцевого самоврядування щодо охорони спадкового права застосовують заходи щодо охорони спадкового майна не пізніше наступного дня з дати надходження заяви або доручення про наявність спадкового майна, яке потребує охорони. Для такої охорони спадкового майна посадова особа проводить опис майна, призначає його охоронця та передає майно йому на зберігання. Опис майна виражається у вигляді акту. До акту опису Відзначено, що на сьогодні система нормативно-правових актів, якими урегульовано діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що наділені обов’язком посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії є недостатньо деталізованим у визначенні повноважень даних суб’єктів та умов отримання правового статусу, що приводить до розбіжностей у трактуванні та можливості юридичних конфліктів. В той же час законодавцем невизначні правила забезпечення безпеки персональних даних клієнтів, що отримують нотаріальні послуги, що може призвести до витоку даних або порушення конфіденційності. Саме тому законодавство України в цій сфері потребує реформування та удосконалення. В той же час, на наш погляд, для покращення якості діяльності даних суб’єктів важливо проводити належне навчання та підвищувати рівень обізнаності зазначених осіб. Це може включати інформаційні кампанії, навчальні кейси, які допоможуть даним суб’єктам підвищувати свій професійний рівень. This article focuses on the features of the notarial functions of officials of local self-government bodies. Their types and procedure are disclosed. It was determined that the Ministry of Justice of Ukraine controls the organization of notarial activity, compliance with the procedure for performing notarial acts, and compliance with the rules of notarial record-keeping by officials of local self-government bodies authorized to do so. The main regulatory act regulating the notarial activities of officials of local self-government bodies is the Procedure for Notarial Acts by Officials of Local Self-Government Bodies Officials of local self-government regarding the protection of inheritance rights apply measures for the protection of inherited property no later than the next day from the date of receipt of an application or a mandate about the presence of inherited property that needs protection. For such protection of inherited property, an official carries out an inventory of the property, appoints its guardian and transfers the property to him for safekeeping. The description of the property is expressed in the form of a deed. To the act of description It was noted that today the system of regulatory legal acts that regulate the activities of local self-government officials, who are entrusted with the duty to certify rights, as well as facts of legal significance, and to perform other notarial actions, is insufficiently detailed in determining the powers of these entities entities and conditions for obtaining legal status, which leads to differences in interpretation and the possibility of legal conflicts. At the same time, the legislator has unclear rules for ensuring the security of personal data of clients receiving notary services, which may lead to data leakage or breach of confidentiality. That is why the legislation of Ukraine in this area needs to be reformed and improved. At the same time, in our opinion, in order to improve the quality of the activities of these subjects, it is important to conduct proper training and raise the level of awareness of these persons. This may include information campaigns, educational cases that will help these subjects to improve their professional level.
Правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лоскутов, Т. О.; Loskutov, T.
Стаття присвячується дослідженню правового регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У ході постановки проблеми відмічається, що практичні співробітники у сфері кримінального процесу під час воєнного стану продовжують формально застосовувати чинні кримінальні процесуальні норми без урахування їх функціонального призначення. Це призводить до зниження результативності кримінального провадження в період воєнного стану та ігнорування важливих процесуальних гарантій прав і свобод людини. Стверджується, що актуальним є розгляд питання про правове регулювання засади розумності у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. У перебігу визначення стану опрацювання відповідної проблематики вказується, що процесуалісти в своїх працях звертали увагу лише на окремі питання засади розумності, зокрема, шляхом дослідження конкретних стандартів доказування у кримінальному провадженні. Науковці не розглядали «розумність» як окрему засаду кримінального провадження під час воєнного стану. Під час викладу основного матеріалу зазначається, що засада «розумності» прямо не регулюється ані для кримінального процесу у мирний час, ані для кримінального провадження у період воєнного стану. Відмічається, що такий підхід законодавця є досить закономірним, оскільки «розумність» є загальноправовою засадою, яка є аксіоматичною ідеєю у сфері юриспруденції, а тому, за загальним правилом, не потребує окремої галузевої регламентації. Наголошується, що в обстановці воєнного стану, коли відповідні кримінальні процесуальні приписи залишаються недосконалими та нестабільними засада розумності (здоровий глузд) як ніколи є актуальною для кримінального провадження. Звертається увага на тому, що правовий режим воєнного стану не звільняє державні органи України від виконання обов’язку здійснити ефективне розслідування та провести справедливий судовий розгляд обставин вчиненого кримінального правопорушення. Робиться висновок, що зміст положень кримінального процесуального закону та практика їх реалізації обумовлюють потребу в унормуванні засади розумності. Засаду розумності доцільно регламентувати як загальну засаду кримінального провадження, так і спеціальну засаду кримінального процесу в умовах воєнного стану. Констатується, що спеціальна засада розумності кримінального провадження у період воєнного стану має регулюватися з посиланням на використання здорового глузду та конкретну ситуацію проведення бойових дій. The article is devoted to the study of the legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law. During the formulation of the problem, it is noted that practical employees in the field of criminal procedure during martial law continue to formally apply the current criminal procedural norms without taking into account their functional purpose. This leads to a decrease in the effectiveness of criminal proceedings during the period of martial law and to the disregard of important procedural guarantees of human rights and freedoms. It is argued that consideration of the issue of legal regulation of the principle of reasonableness in criminal proceedings under martial law is relevant. In the course of determining the state of development of the relevant issues, it is indicated that proceduralists in their writings paid attention only to certain issues of the principle of reasonableness, in particular, by researching specific standards of proof in criminal proceedings. Scholars did not consider “reasonableness” as a separate basis of criminal proceedings during martial law. During the presentation of the main material, it is noted that the principle of «reasonableness» is not directly regulated either for criminal proceedings in peacetime or for criminal proceedings during martial law. It is noted that this approach of the legislator is quite natural, since «reasonableness» is a general legal principle, which is an axiomatic idea in the field of jurisprudence, and therefore, as a general rule, does not require separate branch regulation. It is emphasized that in a situation of martial law, when the corresponding criminal procedural prescriptions remain imperfect and unstable, the basis of reasonableness (common sense) is more relevant than ever for criminal proceedings. Attention is drawn to the fact that the legal regime of martial law does not release the state bodies of Ukraine from the obligation to carry out an effective investigation and conduct a fair trial of the circumstances of the committed criminal offense. It is concluded that the content of the provisions of the criminal procedural law and the practice of their implementation determine the need to normalize the principle of reasonableness. It is expedient to regulate the principle of reasonableness both as a general principle of criminal proceedings and as a special principle of criminal proceedings under martial law. It is noted that the special principle of reasonableness of criminal proceedings during martial law should be regulated with reference to the use of common sense and the specific situation of hostilities.
Methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Batiuk, O.; Батюк, О. В.; Novykova, O.; Новикова, О. О.
In the provisions of the scientific article, the authors conduct a scientific study and formulate scientific theoretical provisions in the field of forensic science on the concept of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, its sources, techniques, special methods, forms and purposes of application of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. On this basis, the authors propose to fix in the theoretical provisions of the science of forensics such a definition as the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to form the subject matter of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security, to determine in what aspects the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security is considered, its theoretical and practical significance, types, forms, levels, subjects and objects of the methodology of forensic prevention of crimes against the foundations of national security and to characterise the features of forensic prevention of crimes against the foundations of national security. The authors define that the subject of forensic prevention of crimes in general and against national security in particular is scientific provisions and practical recommendations on technical and forensic means, techniques and methods of detecting, recording and investigating criminogenic circumstances, tactical methods and means of their most effective detection and elimination, as well as prevention and suppression of crimes and forensic methods or systems of techniques for detecting and eliminating the causes and conditions of crime, as well as suppression and prevention of crime. As a conclusion, the authors propose to adopt the Law of Ukraine “On Prevention of Criminal Offences”, which would contain general directions, forms, methods of preventive activities in relation to criminal offences, define the range of participants in these activities, their legal status, scope of activity, and criteria for assessing the effectiveness of work. This law will become a procedurally enshrined “tools” for the prevention of crimes in general and crimes against the foundations of national security in particular. У положеннях наукової статті авторами проводиться наукове дослідження та формуються наукові теоретичні положення в галузі криміналістики що поняття методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, її джерел, прийомів, спеціальних методів, форм та цілей застосування методики криміналістичної профілактики злочинів, проти основ національної безпеки. На цій основі авторами пропонується закріпити в теоретичних положеннях науки криміналістики таке визначення, як методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, сформувати предмет методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, визначити в яких аспектах розглядається методика криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки її значення теоретичне та практичне, види, форми, рівні, суб’єктів та об’єкти методики криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, тактику здійснюваних заходів криміналістичної профілактики злочинів проти основ національної безпеки, та охарактеризувати особливості криміналістичного попередження злочинів проти основ національної безпеки. Автори визначають, що предметом криміналістичної профілактики злочинів загалом та проти національної безпеки зокрема, є наукові положення та практичні рекомендації про техніко- криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації та дослідження криміногенних обставин, тактичні прийоми і засоби їх найбільш ефективного виявлення й усунення, а також запобігання і припинення злочинів та криміналістичні методи або системи прийомів виявлення та усунення причин і умов скоєння злочинів, а також припинення і попередження злочинів. Як висновок автори пропонують прийняти Закон України «Про профілактику кримінальних правопорушень», який містив би загальні напрямки, форми, методи профілактичної діяльності щодо кримінальних правопорушень, визначав би коло учасників цієї діяльності, їхній правовий статус, сферу діяльності, критерії оцінки ефективності роботи. Цей закон стане процесуально закріпленим «інструментарієм» профілактики злочинів загалом та злочинів проти основ національної безпеки зокрема.
Роль засобів масової інформації в умовах воєнного стану щодо протидії Російській Федерації
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Возник, М. В.; Voznyk, M.; Улянченко, Ю. О.; Ulianchenko, Yu.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам ролі засобів масової інформації в умовах воєнного стану щодо протидії Російській Федерації. Розкрито основні умови поширення інформації з обмеженим доступом, досліджено аспекти відповідальності за порушення норм чинного законодавства. Охарактеризовано класифікацію інформації з обмеженим доступом у відповідності до норм чинного законодавства (ЗУ «Про доступ до публічної інформації): конфіденційна, таємна та службова. Подано їх загальну характеристику та особливості їх публікації в засобах масової інформації. Встановлено обмеження прав під час воєнного стану. Досліджено методи та шляхи покарання для ЗМІ-колаборантів. Проаналізовано правила публікації пошуку зниклих військовослужбовців. Розкрито межі дозволеного в публікаціях фото з сценами насилля та зруйнованою інфраструктурою, а також використання світлин з дітьми за дозволу обох батьків та законодавчі дозволеності публікування подібних фото без їх згоди зокрема. Досліджено поняття культу насильств та жорстокості, встановлено головні аспекти даного визначення. Охарактеризовано процес документального оформлення згоди на обробку персональних даних свідків військових злочинів. Встановлено перелік необхідних даних, що містяться в згоді на обробку персональних даних та зазначено випадки, коли відповідна згода на поширення персональних даних може не узгоджуватися з суб’єктом (з мотивів економічного добробуту та прав людини, в інтересах національної безпеки), проаналізовано законодавчу базу відповідно до даного аспекту. Проаналізовано нововведення з приводу безпекових гарантій журналістів. Досліджено зобов’язання ЗМІ стосовно забезпечення журналістів та інших спеціалістів засобами, які призначені для особистого захисту від пошкоджень вогнепальною зброєю та осколкових уражень і також медичними аптечками на період їх відрядження до районів ведення бойових дій, чи окупованих територій України, досліджено законодавче закріплення даного аспекту. Також проаналізовано зобов’язання відносно страхування вище зазначених журналістів на випадок заподіяння їхньому здоров’ю чи життю певної шкоди. This scientific article is devoted to the actual problems of the role of the mass media in the conditions of martial law in relation to the opposition to the Russian Federation. The main conditions for the distribution of information with limited access are disclosed, the aspects of responsibility for violating the norms of the current legislation are investigated. The classification of information with limited access in accordance with the norms of the current legislation (ZU “On access to public information”) is characterized: confidential, secret and official. Their general characteristics and features of their publication in mass media are given. Restrictions on rights during martial law have been established. Methods and ways of punishment for mass media collaborators have been studied. The rules for publishing the search for missing servicemen were analyzed. The limits of what is allowed in the publications of photos with scenes of violence and destroyed infrastructure, as well as the use of photos with children with the permission of both parents and the legal permissibility of publishing such photos without their consent, in particular, are revealed. The concept of the cult of violence and cruelty has been studied, the main aspects of this definition have been established. The process of documenting consent to the processing of personal data of witnesses of war crimes is characterized. The list of necessary data contained in the consent to the processing of personal data was established and cases were indicated when the corresponding consent to the distribution of personal data may not be agreed with the subject (for reasons of economic well-being and human rights, in the interests of national security), the legislative framework was analyzed accordingly to this aspect. Innovations regarding safety guarantees for journalists are analyzed. The obligations of the mass media regarding the provision of journalists and other specialists with means intended for personal protection against damage by firearms and shrapnel wounds, as well as first-aid kits for the period of their business trip to the regions of hostilities or occupied territories of Ukraine, were studied, and the legislative consolidation of this aspect was studied. Obligations regarding the insurance of the above-mentioned journalists in case of certain damage to their health or life were also analyzed.
Інформаційно-аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів: погляд на проблему
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кубаєнко, А. В.; Kubaienko, A.
Сучасне суспільство знаходиться на новому етапі соціальних, інституційних та конституційно-правових змін, що вимагає перегляду політики, вдосконалення публічного управління та розробки нових підходів до управління. У статті розглянуті проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, які стають все більш очевидними в умовах трансформації та цифровізації сучасного світу та запропоновані деякі шляхи їх вирішення. Метою статті є аналіз та оцінка ефективності діяльності правоохоронних органів за допомогою інформаційно-аналітичного забезпечення та розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього процесу. В рамках дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання (нормативний, порівняльно-правовий, теоретичний аналіз та узагальнення), системний та функціональні підходи. У роботі вказується, що удосконалення аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів передбачає впровадження новітніх технологій та методів аналізу, використання штучного інтелекту та машинного навчання для збору та обробки великих обсягів даних, а також покращення системи звітності та контролю за діяльністю правоохоронних органів. З цією метою пропонується розробка єдиного стандарту оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, який враховуватиме не тільки кількісні показники, але й якість роботи органів, їх взаємодію з громадою та рівень довіри до них. Зроблено висновок, що стандарт аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів має бути достатньо детальним і конкретним, щоб забезпечити єдиний підхід до збору та аналізу даних, оцінки та порівняння результатів діяльності правоохоронних органів на різних рівнях та в окремих регіонах. Підсумовано, що аналітична складова оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів полягає в об’єктивному аналізі великої кількості інформації з метою виявлення проблем та тенденцій у роботі правоохоронних органів, встановлення причинно-наслідкових зв’язків та розроблення рекомендацій щодо поліпшення їх діяльності на основі результатів аналізу. Аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів може бути використане як для внутрішньої, так і для зовнішньої оцінки роботи органів правопорядку. Внутрішня оцінка діяльності дозволяє органам правопорядку вдосконалювати свою роботу та покращувати взаємодію між підрозділами. Зовнішня оцінка діяльності дозволяє збільшити довіру громадян до правоохоронних органів та підвищити їх авторитет у суспільстві. Modern society is undergoing new stages of social, institutional, and constitutional changes that require a review of policies, improvement of public governance, and development of new approaches to management. This article discusses the issues of information and analytical support for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies, which become increasingly apparent in the conditions of transformation and digitalization of the modern world, and proposes some ways to address them. The aim of the article is to analyze and evaluate the effectiveness of law enforcement agencies’ activities using information and analytical support and to develop proposals for improving this process. The study applied general scientific and special methods of cognition (normative, comparative legal, theoretical analysis, and generalization), as well as systemic and functional approaches. The article indicates that improving the analytical support for evaluating and measuring the effectiveness of law enforcement agencies’ functioning involves the introduction of innovative technologies and analysis methods, the use of artificial intelligence and machine learning for collecting and processing large volumes of data, as well as improving the reporting and control system for law enforcement agencies’ activities. To this end, the development of a single standard for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies’ work is proposed, which will take into account not only quantitative indicators but also the quality of their work, their interaction with the community, and the level of trust in them. It has been concluded that the standard of analytical software for assessing and measuring the effectiveness of law enforcement agencies should be sufficiently detailed and specific to ensure a unified approach to data collection and analysis, as well as the evaluation and comparison of the performance of law enforcement agencies at different levels and in specific regions. It was summarized that the analytical component of assessing the effectiveness of law enforcement activities involves the objective analysis of a large amount of information in order to identify problems and trends in the work of law enforcement agencies, establish cause-and-effect relationships, and develop recommendations for improving their activities based on the results of the analysis. The analytical support for assessing the effectiveness of law enforcement activities can be used for both internal and external assessments of law enforcement agencies. Internal assessment allows law enforcement agencies to improve their work and enhance interaction between departments. External assessment helps to increase citizens’ trust in law enforcement agencies and enhance their authority in society.
Доктринальні підходи щодо визначення статусу права інформаційних технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Тицька, Я. О.; Tytska, Ya.; Поварчук, Н. С.; Povarchuk, N.
Стаття присвячена дослідженню юридичної природи права інформаційних технологій, яке перебуває на етапі становлення та розвитку. Аналізується сучасний стан науки права інформаційних технологій. Досліджуються різні позиції науковців щодо визначення статусу права інформаційних технологій. Особлива увага звертається на те, що право інформаційних технологій набуває дедалі більшої значущості в юридичній науці. Зазначено, що на даному етапі його розвитку необхідно здійснити глибокий аналіз та переосмислення концептуальних підходів до його статусу. В статті акцентується увага на трансформації поглядів відносно юридичної природи права інформаційних технологій. Розглядається обґрунтування введення в науковий обіг нової комплексної галузі права – права інформаційних технологій. Наголошується, що право інформаційних технологій – не штучний феномен, а закономірний результат розвитку економічних відносин, котрі виникають, змінюються та припиняються в сфері інформаційних технологій. Тому слід говорити про початок його формування і потрібно докласти чимало зусиль для розробки і становлення права інформаційних технологій як одного з найбільш перспективних напрямів розвитку сучасної юриспруденції. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи права інформаційних технологій, а саме: як комплексної галузі права, що знаходиться лише на стадії становлення, як нормативно-правового масиву, як спеціальної частини інформаційного права, як концепту. Акцентовано увагу на тому, що категорія права інформаційних технологій виступає в якості складного явища, що містить в собі норми з різних галузей права, але при цьому регулює власний блок суспільних відносин. В результаті проведеного дослідження доведено, що право інформаційних технологій є галуззю нового покоління, структура котрої представляє собою широку систему усталених інститутів, призначених для реалізації певної, чітко визначеної функції держави – побудова цифрової держави. The article is devoted to the study of the legal nature of information technology law, which is at the stage of formation and development. The current state of the science of information technology law is analyzed. Different positions of scientists regarding the definition of the status of information technology law are studied. Special attention is paid to the fact that the law of information technologies is gaining more and more importance in legal science. It is noted that at this stage of its development, it is necessary to carry out a deep analysis and rethinking of conceptual approaches to its status. The article focuses on the transformation of views regarding the legal nature of information technology law. The justification for the introduction into the scientific circulation of a new comprehensive legal discipline – the law of information technologies – is considered. It is emphasized that the law of information technologies is not an artificial phenomenon, but a natural result of the development of economic relations that arise, change and cease in the field of information technologies. Therefore, we should talk about the beginning of its formation and we need to make a lot of effort to develop and establish the law of information technologies as one of the most promising areas of development of modern jurisprudence. An analysis of various approaches to determining the legal nature of information technology law was carried out, namely: as a complex field of law that is only at the stage of formation, as a normative-legal array, as a special part of information law, as a concept. Attention is focused on the fact that the category of information technology law acts as a complex phenomenon that contains norms from various fields of law, but at the same time regulates its own block of social relations. As a result of the research, it was proved that the law of information technology is a branch of a new generation, the structure of which is a wide system of established institutions designed to implement a certain, clearly defined function of the state – building a digital state.
Трансформація змісту поняття «доходи фізичних осіб» в податковому законодавстві України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рядінська, В. О.; Riadinska, V.; Дмитрик, О. О.; Dmytryk, O.
У статті досліджено трансформацію змісту поняття «доходи фізичних осіб» в податковому законодавстві України. Обґрунтовано, що категорія «дохід» є складним економічним поняттям та має відповідно до цього певну специфіку. Складність та багатоаспектність категорії «дохід», відсутність єдності у доктринальних підходах до його визначення негативно позначається на визначенні терміну «дохід» у податковому законодавстві для цілей податкового регулювання. На підставі аналізу українського податкового законодавства доведено, що надання визначення поняття «доходи фізичних осіб» пройшло тривалий шлях. Спочатку було формулювання «…індивідуального доходу, що отримують радянські громадяни з присадибних ділянок, внаслідок індивідуальної праці тощо…». Потім прийшов період становлення з 1992 до 2003 року, коли в правовому полі України була наявна курйозна ситуація, за якої відповідно до податкового законодавства України певні види доходів не оподатковувалися, але в міжнародних договорах, які Україна укладала з іншими країнами, передбачався механізм уникнення від їх подвійного оподаткування. Лише з прийняттям Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV «Про оподаткування доходів фізичних осіб» як об’єкти оподаткування доходів фізичних осіб зазначалися різні види доходів, що отримували фізичні особи, які загалом відображали реалії нових соціально-економічних відносин, що склалися в Україні на той час. Починаючи з 2014 року законодавець відійшов від загального визначення поняття «дохід» в нормах податкового законодавства України. Визначено шлях закріплення в Податковому кодексі України двох понять доходу – «дохід з джерелом їх походження з України» та «дохід, отриманий з джерел за межами України». Підсумовано, що категорія «доходи фізичних осіб» як категорія національного податкового законодавства пройшла значну еволюцію. Український законодавець відмовився від надання загального визначення поняття «дохід» у нормах податкового законодавства і використав підхід, за якого перераховуються і нормативно закріплюються різноманітні види доходів, що можуть отримувати фізичні особи з урахуванням територіального принципу (джерела походження). The article examines the transformation of the concept of “personal income” in the tax legislation of Ukraine. It is substantiated that the category of “income” is a complex economic concept and, accordingly, has certain specifics. The complexity and multidimensionality of the category “income” and the lack of unity in the doctrinal approaches to its definition have a negative impact on the definition of the term “income” in tax legislation for the purposes of tax regulation. Based on the analysis of Ukrainian tax legislation, the author proves that the definition of “personal income” has come a long way. At first, there was the wording “...individual income received by Soviet citizens from personal plots, as a result of individual labor, etc...” . Then came the period of formation from 1992 to 2003, when the legal field of Ukraine had a curious situation in which, according to the tax legislation of Ukraine, certain types of income were not taxed, but international treaties that Ukraine concluded with other countries provided for a mechanism to avoid double taxation. It was only with the adoption of the Law of Ukraine No. 889-IV “On Personal Income Taxation” dated 22.05.2003 that various types of income received by individuals were specified as objects of personal income taxation, which generally reflected the realities of the new socio-economic relations that had developed in Ukraine at that time. Starting from 2014, the legislator moved away from the general definition of the concept of “income” in the tax legislation of Ukraine. The author determines the way to consolidate two concepts of income in the Tax Code of Ukraine – “income with the source of its origin in Ukraine” and “income received from sources outside Ukraine”. The author summarizes that the category of “personal income” as a category of national tax legislation has undergone a significant evolution. The Ukrainian legislator has refused to provide a general definition of the concept of “income” in the tax legislation and has used an approach, which lists and regulates various types of income that individuals may receive, taking into account the territorial principle (source of origin).
Психологічний стан дітини після психічного та фізичного насильства
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Собко, Г. М.; Sobko, H.; Мох, Т. П.; Mokh, T.
Стаття піднімає питання особливої важливості призначення судово-психологічної експертизи у випадках вчинення психічного та психологічного насильства відносно дітей. У зв’язку з тих, що діти ще не вміють як дорослі якісно приховувати свої почуття. Проте при залученні експертів є можливість як з’ясувати стан дитини так і виявити можливі приховувані наслідки домашнього насильства, такі як вчинення сексуальних дій відносно дитини. Все це набуває особливої значущості в умовах воєнного стану, коли як батьки так и дітей знаходяться під ще більш емоційним навантаженням. Надалі дається визначення судово-психіатричної експертизи як засобу визначення стану дитини після насильства. Зазначаються провідні національні та зарубіжні дослідники, які займалися даною проблематикою. Підкреслюється значення криміналізації «домашнього насильства» задля розкриття та протидії психічному насильству. Надалі надаються результати анкетування стосовно емоційного стану дітей, які страждають від домашнього насильства, окрім того взаємозв’язок між видом сімейного насильства та емоційним станом дитини. У статті також розглядаються дані анкетування стосовно наслідків сексуального насильства над дітьми. Отримані результати судово-психіатричної експертизи щодо дітей, які стали свідками домашнього насильства. Експертиза стосувалась ста сорока дітей, згідно даних про які складені таблиці. Наступним питанням дослідження стала анкетування щодо ефективності роботи правоохоронних органів з питання протидій насильства на дітьми загалом та домашнього насильства зокрема. На підставі проведеного дослідження надано ставлення щодо можливості позитивно вплинути на стан агресій у особи, яка чинить насильство. Зазначено, що при проведення судово-психологічної експертизи експерт-психолог повинен керуватися комплексним психологічним підекспертним портретом, який включає безліч психологічних факторів, крім фізіологічного афекту. На підставі проведеного аналізу зроблені висновки, які повинні вплинути на ефективність роботи психологів на підставі висновків судово-психіатрічної поведінки The article highlights the special importance of the recognition of the ship’s psychological expertise in cases of mental and psychological violence committed against children. It’s quiet at the link, so that the children still don’t know how grown up it is to take their feelings. Therefore, with the knowledge of experts, it is possible to find out how to become a child, and to reveal the traces of domestic violence, so it is possible to inflict sexual violence on a child. Everything becomes especially important in the minds of a military camp, if both fathers and children are more emotionally adventurous. Next is given the appointment of a shippsychiatric examination, as I will become a child after violence. National and foreign scholars are appointed, as they dealt with this problem. The significance of the criminalization of “domestic violence” is supported for the purpose of investigating and counteracting mental violence. The results of questioning the emotional state of children, as if they suffer from domestic violence, in addition to the relationship between the type of family violence and the emotional state of the child. The article also looks at the data of the survey of hundreds of records of sexual abuse of children. Withdrawn the results of the ship’s psychiatric examination of children, as they became evidence of domestic violence. Examination of one hundred and forty children, folded tables. The next research topic was the questioning of the effectiveness of the work of law enforcement agencies in order to prevent child abuse and domestic violence. On the basis of the investigation carried out, it was given the order to be able to positively intervene in the state of aggression in an individual, like to commit violence. It is appointed that during the conduct of the ship-psychological examination, the expert psychologist is guilty of carrying out a complex psychological and expert portrait, which includes impersonal psychological factors, a critical physiological effect. On the basis of the conducted analysis of the development of the result, as a culprit, the effectiveness of the work of psychologists on the basis of the end of the results of psychiatric behavior.
Поліпрагмазія в аспекті діяльності приватних медичних закладів: проблеми дотримання прав пацієнта
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Захарчук, Д. О.; Zakharchuk, D.; Міхайліна, Т. В.; Mikhailina, T.
Метою наукової статті є дослідити баланс між максимізацією прибутку приватних медичних закладів та дотриманням прав пацієнта у ланцюзі медикаментозного забезпечення в контексті поліпрагмазії, а також внести пропозиції щодо удосконалення правових аспектів боротьби с поліпрагмазією в Україні. Аргументовано, що поліпрагмазія є значною проблемою, насамперед, для здоров’я та життя (найбільших цінностей) кожного пацієнта, усієї системи охорони здоров’я. Отримані результати свідчать про неефективність правових засобів протидії поліпрагмазії лікарських засобів, зокрема відсутністю конкретизації заходів протидії поліпрагмазії лікарських засобів, що мають довготривалу часову реалізацію. Варто наголосити, що безпечне та ефективне забезпечення лікарськими засобами в Україні, шляхом правильної фармакотерапії із ретельним дослідженням кожного окремого випадку хвороби або стану хворого є ключовими для найважливіших стратегічних цілей сучасної охорони здоров’я. Тому дієвий фармаконагляд та контроль має здійснюватися уповноваженими на те органами прозоро та своєчасно, а також самі пацієнти та лікарі мають дотримуватися медичного законодавства щодо використання лікарських засобів, методичних рекомендацій та стандартів. Запропоновано: 1) легалізувати наступні поняття: «поліпрагмазія» та «поліфармація» не лише в стратегіях КМУ та рішеннях РНБО, а й на рівні закону надати дефінітивну складову, аби максимально мінімізувати нераціональне використання лікарських засобів в Україні в розрізі дотримання права на охорону здоров’я; 2) прийняти окремий Закон України «Про запобігання нераціональному використанню лікарських засобів (поліпрагмазії) в Україні», де регламентувати порядок забезпечення лікарськими засобами та види юридичної відповідальності за делікти, порядок відшкодування шкоди; 3) на законодавчому рівні врегулювати питання щодо реклами (інформації) про ризики самолікування, побічні реакції від застосування лікарських засобів, зокрема, про антибіотики, а також посилення фармаконагляду за забороною безрецептурних ліків та їх практикою продажу із застосуванням реклами; 4) кожному закладу охорони здоров’я варто розробити запобіжні заходи (чек-листи) профілактики поліпрагмазії в Україні для лікарів та пацієнтів у корпоративних програмах дотримання прав людини у ході здійснення медичної практики. The aim of the scientific article is to explore the balance between maximizing the profits of private medical institutions and respecting the patient's rights in the drug supply chain in the context of polypragmasia, as well as to make proposals for improving the legal aspects of the fight against polypragmasia in Ukraine. It is argued that polypragmasia is a significant problem, first of all, for the health and life (the greatest values) of each patient, the entire healthcare system. The results obtained indicate the ineffectiveness of legal means to counteract polypragmasia of medicines, in particular, the lack of specification of measures to counteract polypragmasia of medicines that have a long time implementation. It should be emphasized that safe and effective provision of medicines in Ukraine, through proper pharmacotherapy with a thorough study of each individual case of illness or patient's condition are key to the most important strategic goals of modern healthcare. Therefore, effective pharmaceutical supervision and control should be carried out by authorized bodies transparently and in a timely manner, as well as patients and doctors themselves should comply with medical legislation on the use of medicines, methodological recommendations and standards. It is proposed to: 1) legalize the concepts „polypharmacy” not only in the strategies of the Cabinet of Ministers of Ukraine and decisions of the National Security and Defense Council, but also at the level of the law to provide a definitive component in order to minimize the irrational use of medicines in Ukraine in the context of compliance with the right to healthcare; 2) adopt a separate law of Ukraine „on prevention of irrational use of medicines (polypragmasia) in Ukraine”, which regulates the procedure for providing medicines and types of legal liability for torts, the procedure for compensation for damage; 3) at the legislative level regulate the issue of advertising (information) about the risks of self-medication, adverse reactions from the use of medicines, in particular, about antibiotics, as well as strengthening pharmaceutical supervision on the prohibition of over-the- counter medicines and their practice of selling with advertising; 4) each healthcare institution should develop preventive measures (checklists) for the prevention of polypharmasia in Ukraine for doctors and patients in corporate human rights programs in the course of medical practice.
Поняття механізму забезпечення реалізації антикорупційної політики
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Славицька, А. К.; Slavytska, A.
У статті досліджено сутнісні ознаки механізму забезпечення реалізації антикорупційної політики. З метою встановлення поняття «механізм забезпечення реалізації антикорупційної політики» досліджено якісно-змістовні ознаки понять, які його формують («механізм», «забезпечення», «реалізація») як в загально-правовому значенні, так і для цілей детермінації антикорупційної політики. Акцентовано увагу на тому, що ототожнення забезпечення та адміністративного права як забезпечення є недоцільним як з гнесеологічного, так і з праксеологічного підходів. Відповідно, забезпечення засобами адміністративного права виступатиме лише окремою складовою правового забезпечення конкретного явища. Визначено поняття «забезпечення реалізації антикорупційної політики» та виокремлено такі його ознаки: 1) змістовно сформовано з сукупності правових заходів і засобів, які повинні відповідати стану суспільних відносин, умовам інтеграції до Європейського Союзу; 2) якісно є системою гарантій, що спрямовані на створення ефективних умов та практичне втілення напрямів діяльності держави у сфері запобігання та протидії корупції; 3) набуває юридично значущих наслідків виключно у тому випадку, коли його змістовні складові врегульовано нормами права (переважно нормами адміністративного права, що опосередковано специфікою запобігання корупції). Для цілей цього дослідження, забезпечення реалізації антикорупційної політики буде розглянуто з позиції його праксеологічного втілення, а не статичного тлумачення. Вказівка на останнє зроблена через детермінацію «механізму забезпечення реалізації державної антикорупційної політики». Встановлено, що механізм забезпечення реалізації антикорупційної політики – це якісно відокремлене явище правової системи, що є комплексом взаємопозв’язаних елементів, які створюють належні юридичні і фактичні можливості для повноцінного втілення сукупності правових заходів і засобів, спрямованих на формування необхідних умов та практичне втілення напрямів діяльності держави у сфері запобігання корупції. The article examines the essential features of the mechanism for ensuring the implementation of the anti-corruption policy. In order to establish the concept of “mechanism for ensuring the implementation of anti- corruption policy”, qualitative and meaningful features of the concepts that form it (“mechanism”, “ensurement”, “implementation”) were investigated both in the general legal sense and for the purposes of determining anti- corruption policy. Attention is focused on the fact that the identification of provision and administrative law as provision is inappropriate from both epistemological and praxeological approaches. Accordingly, provision of administrative law will be only a separate component of legal provision of a specific phenomenon. The concept of “ensuring the implementation of anti-corruption policy” is defined and the following features are distinguished: 1) meaningfully formed from a set of legal measures and means that must correspond to the state of social relations, the conditions of integration into the European Union; 2) it is qualitatively a system of guarantees aimed at creating effective conditions and practical implementation of the state’s activities in the field of prevention and counteraction of corruption; 3) acquires legally significant consequences only if its substantive components are regulated by legal norms (mainly administrative law norms, which is mediated by the specifics of corruption prevention). For the purposes of this study, ensuring the implementation of the anti-corruption policy will be considered from the standpoint of its praxeological embodiment, rather than a static interpretation. The indication of the latter is made through the determination of the “mechanism for ensuring the implementation of the state anti- corruption policy.” It was established that the mechanism for ensuring the implementation of the anti-corruption policy is a qualitatively separate phenomenon of the legal system, which is a complex of interrelated elements that create appropriate legal and factual opportunities for the full implementation of a set of legal measures and means aimed at the formation of the necessary conditions and the practical implementation of the areas of activity state in the field of corruption prevention.
Особливості застосування норм законодавства про працю до регулювання відносин державної служби в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Яцишин, В. В.; Yatsyshyn, V.
Стаття присвячена дослідженню особливостей застосування норм законодавства про працю до регулювання відносин державної служби в умовах воєнного стану. Визначено роль законодавства про працю в правовому регулюванні відносин державної служби в довоєнний період та під час введення правового режиму воєнного стану. Встановлено, що законодавство про працю завжди займало важливе місце в правовому регулюванні відносин державної служби, займаючи місце загального законодавства по відношенню до законодавства про державну службу. В умовах правового режиму воєнного стану законодавцем було розширено сферу дії законодавства про працю шляхом надання його статусу спеціального по відношенню до законодавства про державну службу. З’ясовано, що першочергові спроби законодавця врегулювати окремі питання трудових відносин не поширювались на відносини державної служби. Розширення сфери дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відбулося за рахунок визначення особливостей проходження державної служби та зупинення дії норм Закону України «Про державну службу», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців у частині відносин врегульованих зазначеним Законом. При цьому доведено, що жодних «особливостей» проходження державної служби положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачено. Досліджено можливості застосування до відносин державної служби передбачених Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» положень. В результаті проведено аналізу встановлено, що в положеннях Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачено особливостей проходження державної служби; частина положень зазначеного Закону взагалі не стосується регулювання відносин державної служби; положення цього Закону не пристосовані до відносин державної служби, а тому між ними виникають нерозв’язані протиріччя; застосування положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» до регулювання відносин державної служби вимагає відповідної інтерпретації (застосування за аналогією). Визначено перспективні напрями подальших досліджень. The article is devoted to the study of the peculiarities of the application of labor legislation to the regulation of civil service relations under martial law. The role of labor legislation in the legal regulation of civil service relations in the pre-war period and during the introduction of the legal regime of martial law is determined. It is established that labor legislation has always occupied an important place in the legal regulation of civil service relations, taking the place of general legislation in relation to civil service legislation. In the conditions of the legal regime of martial law, the legislator expanded the scope of labor legislation by granting it a special status in relation to the legislation on civil service. It was found that the primary attempts of the legislator to regulate individual issues of labor relations did not extend to civil service relations. The expansion of the scope of the Law of Ukraine “On the Organization of Labor Relations in the Conditions of Martial Law” took place due to the determination of the specifics of public service and the suspension of the norms of the Law of Ukraine “On the Civil Service", other legislative acts regulating the activities of civil servants in the part of relations regulated by the said Law. At the same time, it has been proven that no “particularities” of public service are provided for by the provisions of the Law of Ukraine “On the Organization of Labor Relations in the Conditions of Martial Law". The possibility of applying the provisions of the Law of Ukraine “On the Organization of Labor Relations in the Conditions of Martial Law” to civil service relations has been studied. As a result of the analysis, it was established that the provisions of the Law of Ukraine “On the Organization of Labor Relations in the Conditions of Martial Law” do not provide for the specifics of public service; part of the provisions of the said Law does not concern the regulation of public service relations at all; the provisions of this Law are not adapted to civil service relations, and therefore unresolved contradictions arise between them; the application of the provisions of the Law of Ukraine “On the Organization of Labor Relations in the Conditions of Martial Law” to the regulation of civil service relations requires an appropriate interpretation (application by analogy). Prospective areas of further research are identified.
Поняття насильства в сім’ї щодо неповнолітніх її членів та їх види
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гумін, О. М.; Humin, O.
Захист дітей від насильницьких кримінальних правопорушень, які посягають на життя, здоров’я, моральність та статеву недоторканність є пріоритетною завданням національної безпеки, об’єднуючої зусилля сім’ї, держави та цивільного товариства. Насильство в сім’ї над неповнолітніми має характерні ознаки, пов’язані зі специфікою механізму вчинення кримінальних правопорушень, причин і умов, його детермінуючих, з особистістю злочинців, особливостями поведінки потерпілого, що вимагає обліку при розробці спеціальних заходів попередження. Аналіз законодавства та спеціальної літератури призводить до висновку про тому, що на сьогоднішній день не існує єдиного підходу до визначення низки найважливіших понять, які стосуються теми проведеного дослідження. Це в першу черга стосується понять «родина» і «насильство». Поняття «насильство» в даний час широко застосовується не тільки в повсякденному побуті, але і входить в термінологічний апарат різних наук. Філософія, психологія, кримінальне право, кримінологія, криміналістика та інші науки підходять до рішення проблеми визначення поняття «насильство» самостійно, не використовуючи вже наявні визначення у суміжних галузях. Визначення насильства може змінюватись в залежності від цілей його використання. Це пов’язано з тим, що саме насильство має досить «широкий формат». Воно є соціально-правовим явищем, не обмеженим рамками кримінального закону. Іншими словами, насильство може включати і кримінальні правопорушення, і адміністративні правопорушення, а також інші форми поведінки, які формально не є деліктами, але вступають в протиріччя з загальноприйнятими і схвалюваними нормами поведінки, утворюючи передумови насильницької злочинності як такої. У зв’язку з цим необхідно уточнити, що в контексті справжнього дослідження буде використано тільки кримінально-правове поняття насильства, оцінюване з позиції кримінального закону як правопорушення і, відповідно, що володіє усіма його ознаками. Таке поняття необхідне для чіткого визначення предмета дослідження, оперування ним для відмежування суміжних проблем у процесі вивчення емпіричного матеріалу. Protecting children from violent criminal offenses that encroach on life, health, morality and sexual integrity is a priority task of national security, uniting the efforts of the family, the state and civil society. Violence in the family against minors has characteristic features related to the specifics of the mechanism of committing criminal offenses, the causes and conditions, its determinants, the personality of criminals, the characteristics of the victim’s behavior, which requires consideration when developing special prevention measures. The analysis of the legislation and special literature leads to the conclusion that today there is no single approach to defining a number of the most important concepts related to the topic of the research. This primarily concerns the concepts of “family” and “violence”. The concept of “violence” is currently widely used not only in everyday life, but is also included in the terminological apparatus of various sciences. Philosophy, psychology, criminal law, criminology, forensics and other sciences approach the solution of the problem of defining the concept of “violence” independently, without using already existing definitions in related fields. The definition of violence may vary depending on the purposes of its use. This is due to the fact that the violence itself has a rather “wide format”. It is a social and legal phenomenon, not limited by the framework of criminal law. In other words, violence can include both criminal offenses and administrative offenses, as well as other forms of behavior that are not formally delicts, but contradict the generally accepted and approved norms of behavior, forming prerequisites for violent crime as such. In this regard, it is necessary to specify that in the context of the real study, only the criminal law concept of violence will be used, evaluated from the standpoint of the criminal law as an offense and, accordingly, possessing all its features. Such a concept is necessary for clearly defining the subject of research, operating on it to distinguish related problems in the process of studying empirical material.

Browse

Browsing 2023 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options