2023 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40897

Browse

Now showing 1 - 20 of 146

Систематизація нормативно-правового регулювання законодавства у забезпеченні екологічної безпеки будівельних матеріалів як важливий чинник післявоєнної відбудови України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Ярощук, І. В.; Yaroshchuk, I.
Стаття висвітлює, що систематизація нормативно-правового регулювання законодавства є важливим заходом на шляху до європейської інтеграції. Стаття розкриває роль правових приписів щодо забезпечення екологічної безпеки, які наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний та універсальний вплив на регламентацію різних правовідносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності. Зазначається, що в Україні лише формуються законодавчі вимоги до екологічної безпечності будівельних матеріалів які мають включати розвиток підзаконних нормативно-правових актів, що розкриватимуть особливості забезпечення екологічної безпеки різних видів будівельних матеріалів на усіх етапах їх виготовлення і реалізації, що відповідатиме вимогам систематизації такого законодавства в будівельній галузі. Створення системи екологічної безпеки є новим елементом національної безпеки, підґрунтям якої має стати організаційно-правовий, соціально-політичний, господарський механізм. Законодавство Європейського Союзу та України орієнтоване на забезпечення та підтримання сприятливого стану навколишнього середовища, тому правовий, соціально-політичний та господарський механізми управління природокористуванням мають базуватися на запровадженні сучасних інформаційних технологіях. Післявоєнна відбудова України буде потребувати принципово нового підходу та якісно нових технологій в будівництві та урбаністиці. Актуальним постане питання правового забезпечення екологічної безпеки будівельних матеріалів як на рівні технічного регламентування, так і на рівні технічного забезпечення і впровадження. Тому комплексний аналіз існуючих підходів екологічної оцінки будівельних матеріалів за показниками їх гігієнічної безпеки, визначення цих критеріїв безпеки і характеристик для оцінки впливу будівельних матеріалів на здоров’я людини є важливим. В умовах сьогодення систематизація законодавства є вкрай необхідним заходом, що дає змогу вдосконалити, впорядкувати законодавство для зручності його застосування, ефективної реалізації на практиці та створити необхідні умови для його подальшого розвитку, позбутися в ньому прогалин та недоліків і забезпечити його внутрішню єдність. The article examines that systematization of normative and legal regulation of legislation is an important step towards European integration. The article explores the role of legal provisions in ensuring ecological safety, which currently fill the majority of legislative and sub-legislative acts of Ukraine and thereby have a comprehensive, cross-sectoral, universal impact on regulating various legal relationships, particularly in terms of carrying out environmentally hazardous and risky activities. It is noted that in Ukraine, legislative requirements for the ecological safety of building materials are only being formed, which should include the development of sub-legal normative and legal acts that will disclose the features of ensuring the ecological safety of different types of building materials at all stages of their production and implementation, which will correspond to the requirements of systematization of such legislation in the construction industry. The creation of a system of ecological safety is a new element of national security, the basis of which should be an organizational-legal, socio-political, and economic mechanism. The legislation of the European Union and Ukraine is aimed at ensuring and maintaining a favorable environment, so legal, socio-political, and economic mechanisms for managing natural resources should be based on the introduction of modern information technologies. Post-war reconstruction of Ukraine will require a fundamentally new approach and qualitatively new technologies in construction and urban planning. The issue of legal protection of the environmental safety of building materials will become relevant both at the level of technical regulation and at the level of technical support and implementation. Therefore, a comprehensive analysis of existing approaches to the environmental assessment of building materials based on their hygienic safety indicators, the determination of these safety criteria and characteristics for assessing the impact of building materials on human health is important. In today's conditions, the systematization of legislation is an extremely necessary measure, which makes it possible to improve and organize legislation for the convenience of its application, effective implementation in practice, and create the necessary conditions for its further development, get rid of gaps and shortcomings, and ensure its internal unity.
Охорона прав на об’єкти промислової власності в Україні: організаційно-правове забезпечення
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Чукаєва, А. В.; Chukaieva, A.
В статті наголошено, що поняття «забезпечення охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні» має досить важливе значення, оскільки правовому регулюванню загалом і адміністративно-правовому регулюванню зокрема підданий не сам об’єкт промислової власності, а суспільні відносини, що безпосередньо становлять привід його забезпечення. Тож забезпечення охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні являє собою соціальний процес – комплекс правових, організаційних та інших заходів, який постійно розвивається, прагне до визначеної мети, тісно пов’язаної з охороною промислової власності, стимулюванням подальшого розвитку та ін. Визначено, що видача охоронного документа уповноваженими державними органами, з одного боку, свідчить про підтвердження визнання державою факту охороноздатності та належності до конкретного об’єкту промислової власності, а також обов’язку держави за необхідності надати правовий захист. З другого – з видачею охоронного документа виникають не тільки певні суб’єктивні права, а й відповідні суб’єктивні обов’язки, у разі невиконання яких настають відповідні правові наслідки – припинення наданої правової охорони. Зроблено висновок, що під забезпеченням охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні слід розуміти комплекс правових, організаційних та інших способів, який постійно розвивається, прагне до визначеної мети, тісно пов’язаної з охороною промислової власності, стимулюванням подальшого розвитку та ін. Забезпечення адміністративної охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні являє собою сукупність відносин, які складаються в процесі розробки і (або) реалізації заходів щодо охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні у процесі набуття права промислової власності, державним регулюванням здійснення цього права, а також охорони та захисту в адміністративному порядку. Адміністративно-правове забезпечення передбачає насамперед регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі реалізації прав на об’єкти промислової власності в Україні, вплив на них з допомогою передбачених в законодавстві елементів. The article emphasizes that the concept of «ensuring the protection of rights to objects of industrial property in Ukraine» is quite important, since legal regulation in general and administrative-legal regulation in particular are subject not to the object of industrial property itself, but to social relations that directly constitute the reason for its provision. Therefore, ensuring the protection of rights to industrial property objects in Ukraine is a social process – a complex of legal, organizational and other measures that is constantly developing, striving for a defined goal, closely related to the protection of industrial property, stimulation of further development, etc. It was determined that the issuance of a security document by authorized state bodies, on the one hand, indicates confirmation by the state of the fact of security capability and belonging to a specific object of industrial property, as well as the state’s obligation to provide legal protection if necessary. From the second – with the issuance of a security document, not only certain subjective rights arise, but also corresponding subjective duties, in case of non-fulfillment of which the corresponding legal consequences arise – the termination of the provided legal protection. It was concluded that the protection of rights to industrial property objects in Ukraine should be understood as a complex of legal, organizational and other methods that is constantly developing and strives for a certain goal, closely related to the protection of industrial property, stimulation of further development, etc. Provision of administrative protection of rights to objects of industrial property in Ukraine is a set of relations that are formed in the process of development and (or) implementation of measures for the protection of rights to objects of industrial property in Ukraine in the process of acquiring the right of industrial property, state regulation of the implementation of this rights, as well as protection and protection in the administrative procedure. Administrative and legal support primarily involves the regulation by means of the norms of administrative law of social relations that arise for and in the process of realizing the rights to industrial property objects in Ukraine, influencing them with the help of the elements provided for in the legislation.
Світовий досвід країн на міжнародно-правові аспекти щодо домашнього насильства
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Мануїлова, К. В.; Manuilova, K.; Рудецька, П. А.; Rudetska, P.
Злочини домашнього насильства є одним з найбільш серйозних порушень прав людини, які відбуваються в родинному колі. Це стало предметом уваги міжнародної спільноти, і на основі цього було прийнято ряд конвенцій та документів, які визнають домашнє насильство як злочин та встановлюють міжнародні стандарти для боротьби з ним. Одним з найважливіших міжнародних документів, який стосується домашнього насильства, є Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). Дана конвенція визнає домашнє насильство як форму дискримінації щодо жінок, і закликає держави-учасниці вживати всіх необхідних заходів для боротьби з цим явищем. Крім того, Конвенція про права дитини також визнає дітей, які стали жертвами домашнього насильства, та закликає держави-учасниці забезпе-чити їм належний захист та допомогу. Безумовно слід згадати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яка криміналізує, захищає постраждалих та попереджує насильство проти жінок та дівчат. Міжнародне право також визнає домашнє насильство як злочин проти людства, якщо воно відбувається в рамках систематичних або масових нападів на цивільне населення. Це означає, що домашнє насильство може бути визнане злочином проти людства, якщо воно має широкомасштабний характер, і його ціллю є систематичне та масове насильство проти жінок та дітей. Запобігання домашнього насильства є важливою проблемою, яка торкається безпеки та добробуту мільйонів людей по всьому світу. Існують різні методи боротьби з цим явищем, але запобігання є найбільш ефективним способом зменшення кількості випадків насильства в родині: вести діалог з друзями та родичами про домашнє насильство та про те, як його запобігти; розповідати про ознаки, які можуть свідчити про насильство в родині, та про те, які кроки слід прийняти, щоб допомогти жертві; якщо ви стали свідком насильства в родині, зверніться до місцевої поліції або до служби соціального захисту; повідомляйте про такі випадки, це може допомогти врятувати життя людини та запобігти подальшому насильству. Вони можуть потребувати консультування психолога, медичної допомоги, або житла, якщо їхнє життя було позбавлено безпеки. Запобігання домашнього насильства є важливим завданням для кожного з нас. Ми можемо допомогти зменшити кількість випадків насильства в родині, створивши безпечне середовище, поширюючи свідомість про насильство та допомагаючи жертвам. Crimes of domestic violence are one of the most serious human rights violations that occur in the family circle. It has become the subject of attention of the international community, and on this basis, a number of conventions and documents have been adopted that recognize domestic violence as a crime and establish international standards to combat it. One of the most important international documents related to domestic violence is the United Nations Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women (CEDAW). This convention recognizes domestic violence as a form of discrimination against women and calls on state parties to take all necessary measures to combat this phenomenon. In addition, the Convention on the Rights of the Child also recognizes children who are victims of domestic violence and calls on States Parties to provide them with appropriate protection and assistance. Of course, the Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence, which criminalizes, protects victims and prevents violence against women and girls, should be mentioned. International law also recognizes domestic violence as a crime against humanity when it occurs as part of a systematic or widespread attack against a civilian population. This means that domestic violence can be recognized as a crime against humanity if it is widespread and its aim is systematic and massive violence against women and children. Preventing domestic violence is an important issue that affects the safety and well-being of millions of people around the world. There are various methods to combat this phenomenon, but prevention is the most effective way to reduce the number of cases of domestic violence: have a dialogue with friends and relatives about domestic violence and how to prevent it; talk about the signs that may indicate domestic violence and what steps to take to help the victim; if you witness domestic violence, contact the local police or social services; report such cases, it can help save a person’s life and prevent further violence. They may need psychological counseling, medical care, or housing if their lives have been made unsafe. Preventing domestic violence is an important task for each of us. We can help reduce the number of cases of domestic violence by creating a safe environment, raising awareness of violence, and helping victims.
Організація забезпечення таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гриза, О. В.; Hryza, O.
Дана наукова стаття присвячена організації забезпечення таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження. Спочатку автор наголошує, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України містить лише одну ст. 222, в якій закріплено положення про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, де, зокрема, зазначено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Визначено, що про забезпечення дотримання таємниці досудового розслідування на початковому етапі кримінального провадження – це є створення надійних умов для гарантування виконання кримінального процесуального закону в частині додержання таємниці відомостей про хід, характер та особливості досудового розслідування, що починається з моменту подачі заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Встановлено ризики, які безпосередньо впливають на збереження конфіденційності відомостей досудового розслідування, які поділено на два види: об’єктивного та суб’єктивного характеру. Зазначено, що ризики об’єктивного характеру – це обумовлені нормативно-правовими актами положення, виконання яких передбачено кримінальною процесуальним законодавством, пов’язані, наприклад, зі здійсненням відомчого контролю та процесуального керівництва у кримінальному провадженні, і призводять до збільшення випадків пересилання матеріалів кримінального провадження для його вивчення та надання вказівок. Насамкінець з’ясовано, що ризики суб’єктивного характеру пов’язані з розширенням кола осіб, залучених до кримінальної процесуальної діяльності, а також допоміжного персоналу (секретарі, помічник слідчого), які стають обізнаними щодо початку та стану досудового розслідування певного провадження з урахуванням необхідності направлення кримінального провадження процесуальному керівникові прокуратури на протязі 1–3 днів з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань для надання вказівок у кримінальному провадженні. This scientific article is devoted to the organization of ensuring the secrecy of the pre-trial investigation at the initial stage of criminal proceedings. First, the author emphasizes that the current Criminal Procedure Code of Ukraine contains only one article. 222, which enshrines the provision on the inadmissibility of disclosure of pre-trial investigation information, where, in particular, it is stated that pre-trial investigation information can be disclosed only with the permission of the investigator or prosecutor and to the extent they deem possible. It was determined that ensuring the confidentiality of the pre-trial investigation at the initial stage of criminal proceedings is the creation of reliable conditions to guarantee the implementation of the criminal procedural law in terms of maintaining the secrecy of information about the progress, nature and features of the pre-trial investigation, which begins from the moment of filing a statement, notification of the commission of a crime of a criminal offense, independently discovered by the investigator, prosecutor from any source of circumstances that may indicate the commission of a criminal offense. Risks that directly affect the preservation of the confidentiality of pre-trial investigation information are identified, which are divided into two types: objective and subjective. It is noted that the risks of an objective nature are provisions determined by normative legal acts, the implementation of which is provided for by criminal procedural legislation, related, for example, to the implementation of departmental control and procedural management in criminal proceedings, and lead to an increase in cases of forwarding of criminal proceedings materials for its study and guidance. In the end, it was found out that the risks of a subjective nature are associated with the expansion of the circle of persons involved in criminal procedural activities, as well as auxiliary personnel (secretaries, assistant investigators), who become aware of the beginning and state of the pre-trial investigation of a certain proceeding, taking into account the need referral of criminal proceedings to the procedural head of the prosecutor’s office within 1–3 days from the moment of entering information into the Unified Register of Pretrial Investigations for providing instructions in criminal proceedings.
Міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів цивільного призначення
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Невара, Л. М.; Nevara, L.; Гарбар, С.; Harbar, S.
Безпілотні літальні апарати стають дедалі доступнішими, і їх використання у різних сферах господарської, наукової діяльності зростає з кожним днем. За останній період часу використання безпілотних літальних апаратів у світі стало актуальним, але, нажаль, більшість користувачів не розуміють важливості знання законодавства щодо використання цих пристроїв. В більшості, використання безпілотних літальних апаратів є не правомірним та з грубими порушеннями, що призводить до відповідних негативних наслідків. В залежності від сфер застосування змінюються набір функції, вага, призначення – від військових сфер із конкретними місіями до цивільних. Розгалуженість сфер використання безпілотних літальних апаратів набирає обертів, що потребує удосконалення міжнародно-правової та національно-правової бази. Сфера їх зaстoсувaння дoсить ширoкa. Вoни мoжуть мoнiтoрити дoрoжню ситуaцiю, як мiську, тaк i нa вiддaлених дiлянкaх, вести кoнтрoль зa пoжежнoю ситуацією в лiсaх aбo зa пaвoдкoвими вoдaми в регioнaх, гасити пожежі, доставляти пошту i бaгaтo iншoгo. Вже зараз безпiлoтнa aвiaцiя зaйняла одне з гoлoвних мiсць в світі. Це мoжнa пoяснити тим, щo при викoристaннi безпілотних літальних апаратів не пoтрiбнi людськi ресурси, a oтже нiхтo не пiддaє свoє життя небезпецi. А тaкoж тим, щo у них дуже ширoкий спектр зaстoсувaння в сферi безпеки, oхoрoни здoрoв’я, рoзвaг, але найбільше використовується цей пристрій у збройних конфліктах, що викликає занепокоєння з гуманітарної, правової та інших точок зору. І все більше виникає питання правового забезпечення їх використання. У статті досліджується міжнародно-правове регулювання використання безпілотних літальних апаратів у цивільній авіації. А також проведений порівняльний аналіз правового регулювання використання безпілотних літальних апаратів у національному законодавстві різних держав, і безпосередньо, у законодавстві України. Проаналізовано основні документи щодо використання безпілотних літальних апаратів в міжнародному праві. Unmanned aerial vehicles are becoming more and more accessible, and their use in various areas of economic and scientific activity is growing every day. Over the past period of time, the use of unmanned aerial vehicles has become relevant in the world, but, unfortunately, most users do not understand the importance of knowing the legislation on the use of these devices. In most cases, the use of unmanned aerial vehicles is illegal and with gross violations, which leads to the corresponding negative consequences. Depending on the areas of application, the set of functions, weight, and purpose vary – from military areas with specific missions to civilian ones. The diversity of applications of unmanned aerial vehicles is gaining momentum, which requires improvement of the international and national legal framework. The scope of their application is quite broad. They can monitor the traffic situation, both in the city and in remote areas, control the fire situation in forests or waterways in the regions, extinguish fires, deliver mail, and much more. Unmanned aerial vehicles have already taken one of the leading positions in the world. This can be explained by the fact that unmanned aerial vehicles do not require human resources, and therefore no one puts their lives in danger. And also because they have a very wide range of applications in the field of security, health care, entertainment, but most of all, this device is used in armed conflicts, which is a matter of concern from the humanitarian, legal and other points of view. And the issue of legal support for their use is increasingly arising. The article examines the international legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in civil aviation. A comparative analysis of the legal regulation of the use of unmanned aerial vehicles in the national legislation of various states, and in the legislation of Ukraine itself, is also made. The author analyzes the main documents on the use of unmanned aerial vehicles in international law.
Адміністративно-правові гарантії забезпечення особистої безпеки поліцейських
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Співак, М. В.; Spivak, M.
Метою статті є наукове осмислення поняття та системи адміністративно-правових гарантій забезпечення безпеки поліцейського. Актуальність дослідження зумовлена реальними проблемами професійної безпеки поліцейського, яка на сучасному етапі розвитку суспільства характеризується гострими взаємопов’язаними суперечностями – між вимогами щодо забезпечення безпеки професійного середовища як чинника соціально-політичної та національної безпеки і реальним станом функціонування професійної сфери, що не забезпечує такої безпеки. Розглянуто і проаналізовано підхід до особистої безпеки поліцейського у основних нормативно-правових актах. Визначені правові проблеми гарантії особистої безпеки. Наведена статистика та конкретні функції безпеки: аналіз, прогнозування, з’ясування причин, попередження, зниження, послаблення, нейтралізація, припинення, локалізація, протидія усунення загроз, що виникають у процесі здійснення службової діяльності поліцейського. Сфокусовано увагу на множинності визначень поняття «безпека поліцейського» у працях вчених і його відсутність у нормативній площині. Визначено, що право поліцейського на безпеку – це право на такі умови життєдіяльності, при яких існує дієва система гарантій, що забезпечує практичну можливість реалізації прав, виконання обов’язків та задоволення потреб. Встановлено, що метою забезпечення безпеки поліцейського у службовій діяльності є комплексний і системний вплив на потенційні та реальні загрози, що дасть можливість поліцейському успішно функціонувати в нестабільних зовнішніх та внутрішніх умовах, а також зниження та нейтралізація ризик-факторів, що безпосередньо впливають на службово-професійну підготовку. Зроблені висновки про доцільність нормативного закріплення поняття «особиста безпека поліцейського» та системи заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки в законах та підзаконних актах, а також зміни словесних конструкцій, у частині доповнення їх словом «поліцейський» таким чином нормативно закріпивши право останнього на безпеку в усих випадках передбачених законодавцем. The purpose of the article is a scientific understanding of the concept and system of administrative and legal guarantees of ensuring the safety of a police officer. The relevance of the study is determined by the real problems of the professional safety of the policeman, which at the current stage of the development of society is characterized by sharp interrelated contradictions – between the requirements for ensuring the safety of the professional environment as a factor of socio-political and national security and the real state of functioning of the professional sphere, which does not provide such safety. The approach to the personal safety of police officers in the main normative legal acts was considered and analyzed. Identified legal problems of the guarantee of personal safety. The article provides statistics and specific security functions: analysis, forecasting, finding out the causes, prevention, reduction, weakening, neutralization, termination, localization, countermeasures, elimination of threats that arise in the course of the police officerʼs official activities. Attention is focused on the multiplicity of definitions of the concept of “policeman’s safety” in the works of scientists and its absence in the normative plane. It was determined that the police officerʼs right to safety is the right to living conditions in which there is an effective system of guarantees, which ensures the practical possibility of exercising rights, fulfilling duties and meeting needs. It was established that the goal of ensuring the safety of a police officer in official activities is a complex and systematic impact on potential and real threats, which will enable the police officer to function successfully in unstable external and internal conditions, as well as the reduction and neutralization of risk factors that directly affect the official and professional preparation. Conclusions were made on the expediency of normatively enshrining the concept of “policemanʼs personal safety” and the system of measures aimed at ensuring personal safety in laws and by-laws, as well as changing verbal constructions, in the part of supplementing them with the word “policeman”, thereby normatively establishing the latterʼs right to safety in in all cases provided for by the legislator.
Особливості вчинення шахрайства в мережі Інтернет в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Брисковська, О. М.; Bryskovska, O.; Гелемей, М. О.; Helemei, M.
Стаття присвячена важливій та актуальній на сьогодні темі – особливостям вчинення шахрайства в мережі Інтернет в умовах воєнного стану. Розкрита вагомість та значимість розгляду даної теми, яка має виняткові особливості оскільки шахрайські дії вчиняються онлайн під час воєнних дій на території України. Встановлені особливості шахрайства в мережі Інтернет в умовах воєнного стану. Виявлено та запропоновано типізацію основних індикаторів шахрайських повідомлень. Виокремлені найбільш поширені шахрайські схеми під час війни на теперішній час, зокрема шахрайство щодо збору грошей на ЗСУ або на авто для ЗСУ, фейковий збір коштів на лікування дітей які постраждали від збройної агресії рф, фейкове отримання міжнародної допомоги, фейкове перевезення біженців та допомога з житлом, шахрайство щодо надання інформації про місце перебування безвісти зниклих родичів, фейкові повідомлення на кшталт «ваш син потрапив у полон», продаж неіснуючих товарів і послуг у інтернет-крамницях, шахрайство тощо. Встановлені та розкриті основні індикатори шахрайських повідомлень через мережу Інтернет та класифіковано їх на типи, надана характеристика кожному з них. Розглянуті особливості поведінки осіб, які стали жертвами інтернет-шахрайства та впливають на вразливість до таких злочинів. Зроблено висновок про те, що забезпечення безперервної просвітницької роботи, у тому числі через засоби масової інформації, соціальні мережі, серед усіх верств населення з метою своєчасного інформування про нові види шахрайств, видозмінені та удосконалені способи їх вчинення, характерні особливості шахраїв і криміногенні ситуації-пастки, може значно вплинути на зменшення таких кримінальних правопорушень. The article is devoted to an important and relevant topic today – the peculiarities of committing fraud on the Internet in the conditions of martial law. The importance and significance of consideration of this topic, which has exceptional features because fraudulent actions are committed online during hostilities on the territory of Ukraine, is revealed. The features of fraud on the Internet in the conditions of martial law have been established. The typification of the main indicators of fraudulent messages was identified and proposed. The most common fraudulent schemes during the war to date have been singled out, including fraud regarding the collection of money for the Armed Forces or cars for the Armed Forces, fake collection of funds for the treatment of children who suffered from the armed aggression of the Russian Federation, fake receipt of international aid, fake transportation of refugees and assistance with housing, fraud regarding the provision of information about the whereabouts of missing relatives, fake messages such as “your son was captured”, sale of non-existent goods and services in online stores, fraud, etc. The main indicators of fraudulent messages via the Internet have been established and disclosed, and they have been classified into types, and the characteristics of each of them have been given. The characteristics of the behavior of persons who have become victims of Internet fraud and their vulnerability to such crimes are considered. It was concluded that the provision of continuous educational work, including through the mass media, social networks, among all segments of the population in order to timely inform about new types of fraud, modified and improved ways of committing them, characteristic features of fraudsters and criminogenic situations-traps, can significantly affect the reduction of such criminal offenses.
Розмежування непокори (ст. 402 КК України) від невиконання наказу (ст. 403 КК України)
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Давлатов, Ш. Б.; Davlatov, Sh.; Солодкий, Д. О.; Solodkyi, D.
У розділі у розділі ХІХ Особливої частини чинного Кримінального Кодексу України міститься ст. 402, що передбачає кримінальну відповідальність за «Непокору та ст. 403, яка передбачає відповідальність за «Невиконання наказу» [1, 235]. Потреба в розмежуванні зазначених складів кримінальних правопорушень виникає через наявність в них спільних ознак. Досліджується питання, в якому співвідношенні перебувають між собою зазначені склади кримінальних правопорушень, які у них спільні ознаки. Розглядається основні істотні ознаки складів кримінальних правопорушень, за якими можна розмежовувати «Непокору» передбаченого ст. 402 КК України від «Невиконання наказу» передбаченого ст. 403 КК. Констатовано, що критерієм розмежування суміжних кримінальних правопорушень виступає не склад кримінального правопорушення, а ознаки складу кримінального правопорушення. Обґрунтовано, що однією з умов правильної кримінально-правової кваліфікації є одночасне здійснення процесів розмежування складів кримінальних правопорушень зі спільними ознаками. В статті досліджено наукові підходи щодо розуміння суміжності складів кримінальних правопорушень через «непокори» та «невиконання наказу», а також розглянуто ознаки за якими непокору відмежовують від невиконання наказу. Вказано, що потреба у здійсненні такого розмежування зумовлена тим, що досить часто аналізоване кримінальне прпавопорушення може бути вчинене в одних і тих самих умовах, одними і тими самими суб’єктами. Обґрунтовується, що основними критеріями розмежування непокори від невиконання наказу є об’єктивна та суб’єктивна сторона досліджуваних складів кримінальних правопорушень. Розмежування проведено на підставі порівняння ознак досліджуваних складів кримінальних правопорушень, які відрізняються одна від одної, і які вказані в диспозиціях порівнюваних норм. Обґрунтовується, що основними критеріями розмежування непокори від невиконання наказу є об’єктивна та суб’єктивна сторона складів досліджуваних кримінальних правопорушень. Chapter XIX of the Special Part of the current Criminal Code of Ukraine contains Article 402, which provides for criminal liability for “Disobedience and Article 403, which provides for liability for “Failure to obey an order” [1, 235]. The need to distinguish between this corpus delicti of criminal offenses arises due to the presence of common features in them. The author investigates the question of how this corpus delicti of criminal offenses related to each other and what common features they have. The author analyzes the main essential features of criminal offenses which can be used to distinguish “Disobedience” under Article 402 of the Criminal Code of Ukraine from “Failure to obey an order” under Article 403 of the Criminal Code. It is stated that the criterion for distinguishing between related criminal offenses is not the corpus delicti of a criminal offense, but rather the signs of a criminal offense. It is substantiated that one of the conditions for proper criminal law qualification is the simultaneous implementation of the processes of delimitation of criminal offenses with common elements. The article examines the scientific approaches to understanding the adjacency of criminal offenses through “disobedience” and “failure to obey an order”, and also considers the signs by which disobedience is distinguished from failure to obey an order. It is indicated that the need to make such a distinction is due to the fact that quite often the analyzed criminal offense can be committed under the same conditions and by the same subjects. It is substantiated that the main criteria for distinguishing disobedience from disobedience to order are the objective and subjective aspects of the criminal offenses under study. The distinction is made on the basis of a comparison of the features of the criminal offenses under study which differ from each other and which are specified in the dispositions of the compared provisions. It is substantiated that the main criteria for distinguishing disobedience from disobedience to order are the objective and subjective aspects of the corpus delicti of the criminal offenses under study.
Правові аспекти доступу до екологічної інформації в Україні в умовах воєнного стану
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Антонюк, У. В.; Antoniuk, U.
У межах даного дослідження проведено аналіз правових аспектів механізму реалізації права на доступ до екологічної інформації в Україні в умовах військової агресії. У статті, на основі аналізу норм чинного законодавства України, визначено основні обмеження щодо доступу до екологічної інформації в умовах воєнного стану, а також заходи інформаційної безпеки, які застосовуються в умовах воєнного стану. Констатовано, що незважаючи на війну в Україні, та її наслідки, доступ до екологічної інформації повинен забезпечуватись. Пов’язано це з тим, що доступ до екологічної інформації є важливою гарантією реалізації та захисту права кожного на чисте і безпечне для життя та здоров’я довкілля. Більше того, саме в умовах воєнного стану якісний та оперативний доступ до публічної екологічної інформації є необхідною умовою і для забезпечення належного функціонування державних та громадських інституцій, і навколишнього природного середовища, оскільки від цього залежить нормальна життєдіяльність, безпека, і, зрештою, життя та здоров’я людей. Безумовно, що цей доступ для громадян у межах всієї території держави, зважаючи на повномасштабне військове вторгнення, неможливо гарантувати та забезпечити повною мірою, як це мало місце в умовах мирного часу. Військова агресія спровокувала цілу низку тимчасових обмежень та заходів інформаційної безпеки, які продиктовані умовами воєнного стану, і щодо вільного доступу до екологічної інформації також. Але, незважаючи на всі перешкоди та обмеження, навіть в умовах війни у екологічному законодавстві України продовжують напрацьовуватись та удосконалюватись механізми забезпечення доступу до екологічної інформації. Зокрема, основні напрацювання в законодавстві в умовах військової агресії стосуються удосконалення таких сфер як управління відходами, створення та функціонування національного реєстру викидів та перенесення забруднювачів з метою забезпечення доступу громадськості до повних, узгоджених і достовірних даних про викиди та перенесення забруднювачів і відходів, а також внесення змін до поресурсового та природоохоронного законодавства України щодо державної системи моніторингу довкілля та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля тощо. Within the framework of this study, an analysis of the legal aspects of the mechanism for implementing the right to access to environmental information in Ukraine under conditions of military aggression was carried out. The article, based on the analysis of the norms of the current legislation of Ukraine, defines the main restrictions on access to environmental information in the conditions of martial law, as well as information security measures that are applied in the conditions of martial law. It was established that despite the war in Ukraine and its consequences, access to environmental information should be ensured. This is due to the fact that access to environmental information is an important guarantee of the realization and protection of everyone's right to a clean and safe environment for life and health. Moreover, precisely in the conditions of martial law, high-quality and operational access to public environmental information is a necessary condition for ensuring the proper functioning of state and public institutions, and the natural environment, since normal life, safety, and, ultimately, life and health depend on it I am people. It is certain that this access for citizens within the entire territory of the state, in view of a full-scale military invasion, cannot be guaranteed and ensured to the full extent, as it was the case in peacetime. The military aggression provoked a whole series of temporary restrictions and measures of information security, which are dictated by the conditions of martial law, and regarding free access to environmental information as well. But, despite all the obstacles and restrictions, even in the conditions of war, the mechanisms of ensuring the environmental legislation of Ukraine continue to be developed and improved access to environmental information. In particular, the main developments in the legislation in the conditions of military aggression relate to the improvement of such areas as waste management, the creation and functioning of the national register of emissions and transfers of pollutants in order to ensure public access to complete, consistent and reliable data on emissions and transfers of pollutants and waste, as well as the introduction changes to the resource and nature protection legislation of Ukraine regarding the state system of environmental monitoring and information support of management in the field of environment, etc.
Підсумкове засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність)
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Поляков, Р. Б.; Poliakov, R.
Дана наукова стаття присвячена проблемним питанням правового регулювання підсумкового засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Актуальність теми обумовлена значними для боржника наслідками, які за результатами проведення підсумкового судового засідання визначатимуть подальшу правову долю неплатоспроможного суб’єкта, аж до його ліквідації з реалізацією активів у примусовому порядку. Автором розкрито сутність та ознаки підсумкового засідання у справі про банкрутство (неплатоспроможність), виявлено проблемні питання, що виникають у правозастосовних органів на цьому етапі процедури банкрутства, та вироблено пропозиції щодо удосконалення законодавства України в цій частині. Зокрема, автором доведено, що на початковому етапі законодавство про банкрутство в незалежній Україні не передбачало обов’язкового проведення судового засідання, де вирішувалася правова доля боржника, спочатку таку обов’язковість виробила судова практика, а згодом передбачив Закон про банкрутство в редакції 1999 року. Назва «підсумкове засідання суду» та порядок його проведення були закріплені в Законі про банкрутство в редакції 2011 року. Подальші зміни законодавства про банкрутство в редакції Кодексу України з процедур банкрутства 2018 року торкнулися підсумкового засідання лише стосовно дискреції суду. Окрім того, автором виявлено подібність підсумкового засідання у процедурі банкрутства і засідання суду в позовному провадженні та відмінності між ними; обґрунтовано, що в підсумковому засіданні не вирішується спір по суті, а встановлюється наявність чи відсутність у боржника ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи; сформульовано поняття підсумкового засідання як судового засідання, на якому суд здійснює правосуддя з обмеженим судовим розсудом шляхом диференційованого дослідження письмових доказів стосовно фінансово-господарського стану боржника на предмет встановлення наявності або відсутності в нього ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи з подальшим прийняттям ухвали або постанови суду. Автором доведено, що судова практика Верховного Суду не завжди враховує завдання, які законодавець ставить перед судом у підсумковому судовому засіданні, зокрема, не вбачає різниці між непла- тоспроможністю та неоплатністю, однак категорія неплатоспроможності як передумова неоплатності використовується на етапі підготовчого засідання при відкритті справи про банкрутство, а неоплатність є однією з ознак банкрутства та, відповідно, підлягає встановленню судом саме в підсумковому судовому засіданні для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури (санації чи ліквідації). Аргументовано автором також те, що у випадках, коли в юридичної особи – боржника відсутні ознаки банкрутства, а граничний строк процедури розпорядження майном закінчився, то суд повинен закривати справу про банкрутство. І, насамкінець, аналізуючи процедуру неплатоспроможності фізичних осіб, автором обґрунтовано, що при вирішенні питання щодо переходу до наступної судової процедури суд у підсумковому засіданні оцінює дії фізичної особи – боржника крізь призму добросовісної його поведінки як до, так і після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, адже тільки добросовісний боржник має право претендувати на пільги, які надає законодавець у процедурі неплатоспроможності, а щодо недобросовісного боржника провадження у справі про неплатоспроможність повинно бути закрите. При цьому, оскільки особливість провадження у справах про неплатоспроможність проявляється в можливості боржника, використовуючи як наявне в нього майно, так і свою трудову правосуб’єктність, погасити борги перед кредиторами, то процедура погашення боргів має носити виключний характер, надаючи пріоритет плановій реструктуризації. This scientific article is devoted to problematic issues of legal regulation of the final hearings in the bankruptcy (insolvency) case. The actuality of the topic is conditioned by the significant consequences for the debtor, which will determine the further legal fate of the insolvent entity based on the results of the final court hearings, up to its liquidation with the assets’ realization in a compulsory manner. The author revealed the essence and features of the final hearings in the bankruptcy (insolvency) case, identified problematic issues that arise for law enforcement bodies at this stage of the bankruptcy procedure, and made proposals for improving the legislation of Ukraine in this part. In particular, the author proved that at the initial stage, the legislation on bankruptcy in independent Ukraine did not provide the mandatory holding of a court session where the legal fate of the debtor would be decided, at first such an obligation was developed by judicial practice, and later by the Law on Bankruptcy in the version of 1999, the name the final hearings of the court and the procedure for its conduction were established by the Bankruptcy Law in the 2011 version, further changes to the bankruptcy legislation in the 2018 version of the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures affected the final hearings only in relation to the discretion of the court. In addition, the author identified similarities and differences between the final hearings in the bankruptcy procedure and the court session in the regular trial; it is substantiated that the final hearings does not resolve the dispute on the merits, but the presence or absence of the debtor’s signs of bankruptcy or obstacles to the progress of the case will be established, and the concept of the final hearings is formulated as a court session at which the court administers justice with limited judicial discretion through a differentiated study of written documents evidence regarding the financial and economic condition of the debtor for the purpose of establishing the presence or absence of signs of bankruptcy or obstacles to the progress of the case with the subsequent resolution of a decision or court order. The author proved that the judicial practice of the Supreme Court does not always take into account the tasks that the legislator sets before the court in the final hearings, in particular, the Supreme Court does not see the difference between insolvency and non-payment pf the debtor, because the category of payment inability as a prerequisite for non-payment is used at the stage of the preparatory hearings when opening a bankruptcy case, when a non-payment is one of the signs of bankruptcy and, accordingly, must be established by the court precisely at the final court hearings to resolve the issue of transition to the next court procedure (rehabilitation or liquidation). The author also argued that in cases where there are no signs of bankruptcy of the debtor’s legal entity, and the deadline for the property disposal procedure has passed, the court should close the bankruptcy case. And, finally, analyzing the insolvency procedure of natural persons, the author substantiates that when deciding on the transition to the next court procedure, the court in the final hearings evaluates the actions of the natural person of the debtor everywhere through the prism of his bona fide behavior both before and upon the commencement of insolvency proceedings, since only a bona fide debtor is entitled to the benefits provided by the legislator in the insolvency procedure, and the insolvency proceedings should be terminated in relation to a male fide debtor. At the same time, since the peculiarity of proceedings in insolvency cases is manifested in the debtor’s ability to pay off debts to creditors using both his existing property and his legal personality, the debt repayment procedure should be of an exclusive nature, giving priority to planned restructuring.
Співвідношення категорії «свобода особи» та дотримання таємниці досудового розслідування під час затримання особи у кримінальному провадженні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Почтовий, М. М.; Pochtovyi, M.
Дана наукова стаття присвячена актуальним питанням реалізації меж прав і свобод особи у кримінальному провадженні України, зокрема під час застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як затримання в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. Спочатку наголошується про питання свободи в контексті суспільного життя, кримінально-процесуальній діяльності тощо. Зазначається, що свобода, окремі її прояви обмежуються юридичними нормами у вигляді правових заборон, адже бажання та інтереси людини не завжди збігають із інтересами суспільства, що змушує під впливом існуючих законів чинити так, щоб не порушувати інтересів суспільства. Підтвердженням авторської думки є принцип правового регулювання: «дозволено все, що не заборонено законом». Доведено, що свобода як явище дуже тісно пов’язана із правом, яке покликане своєю силою врегульовувати найбільш значущі сфери суспільного життя. Крім цього визначено, що право цивілізує, унормовує явища і процеси, визначає права і обов’язки суб’єктів, причетних до їх реалізації тощо. З’ясовано, що у статті 208 Кримінального процесуального кодексу України визначені обов’язкові відомості, що зазначаються у протоколі затримання, який вручається підозрюваному, зокрема: підстави затримання, результати особистого обшуку, тобто, підозрюваний з цього моменту стає обізнаним про наявні докази, на підставі яких його затримали. Крім цього, обов’язково викликається захисник з центру безоплатної вторинної правової допомоги, який також знайомиться з цими ж матеріалами. Встановлено, що одержана інформація про свідків та очевидців, докази, на підставі яких здійснено затримання, і яка за своєю сутністю є таємницею досудового розслідування, з цього моменту набуває властивості «доступної» і може бути використана для здійснення впливу на хід досудового розслідування. Насамкінець, сформульовано групу ризиків розповсюдження інформації, що становить таємницю досудового розслідування, під час затримання особи в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. This scientific article is devoted to topical issues of the implementation of the limits of the rights and freedoms of a person in the criminal proceedings of Ukraine, in particular during the application of such a measure of ensuring criminal proceedings as detention in accordance with Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. First, the issue of freedom in the context of social life, criminal procedural activity, etc. is emphasized. It is noted that freedom and its individual manifestations are limited by legal norms in the form of legal prohibitions, because the desires and interests of a person do not always coincide with the interests of society, which forces one to act under the influence of existing laws in such a way as not to violate the interests of society. The author’s opinion is confirmed by the principle of legal regulation: “everything that is not prohibited by law is allowed.” It has been proven that freedom as a phenomenon is very closely related to law, which is called by its power to regulate the most significant spheres of social life. In addition, it is determined that the law civilizes, normalizes phenomena and processes, determines the rights and obligations of subjects involved in their implementation, etc. It has been found out that Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine defines mandatory information to be specified in the arrest report handed to the suspect, in particular: grounds for detention, results of a personal search, i.e., the suspect from this moment becomes aware of the available evidence, on on the basis of which he was detained. In addition, a defense attorney from the center of free secondary legal assistance must be called, who also familiarizes himself with the same materials. It was established that the received information about witnesses and eyewitnesses, the evidence on the basis of which the detention was carried out, and which in its essence is the secret of the pre-trial investigation, from this moment acquires the property of “available” and can be used to influence the course of the pre-trial investigation. Finally, a group of risks of disseminating information constituting the secret of a pre-trial investigation during the detention of a person in accordance with Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine is formulated.
Міжнародно-правове забезпечення оптимізації компетенцій Європейського суду з прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Заставна, О. П.; Zastavna, O.
Стаття присвячена розгляду питань, що стосуються діяльності ЄСПЛ та його внутрішнього діловодства, історичного аспекту формування ЄСПЛ, питань застосування практики ЄСПЛ та взаємодії ЄСПЛ з Україною, перспективи розвитку взаємодії. Особлива увага приділяється двом темам: розгляду критеріїв, за яким справа приймається до розгляду в ЄСПЛ, а також застосування практики ЄСПЛ. Встановлено, що з кожним роком кількість скарг до ЄСПЛ зростає. Згідно зі статистичними даними Мін’юсту, торік у Європейському суді з прав людини перебувало 59,8 тис. справ проти держав-учасниць Конвенції, з них 8,850 справ – проти України, що становить 14,8% від загальної кількості звернень. До цього кількість звернень від громадян України становила 12,9%. Понад 5 тисяч звернень проти України стосуються порушень прав людини в Криму та тимчасово окупованих Луганській і Донецькій областях. Автор приходить до висновку, що завдяки своїм повноваженням і авторитету своєї судової практики, Суд в даний час перетворився фактично на вищого гаранта дотримання прав і свобод, закріплених у Конвенції. Зважаючи на те, що ЄСПЛ здійснює такий великий обсяг робіт, суд фізично не справляється з обсягом скарг, що надходять. У зв’язку з цим, найбільш перспективною є можливість створення додаткових підрозділів для обробки скарг, а також збільшення кількості суддів ЄСПЛ. Не менш перспективним є створення внутрішньодержавних комітетів з обробки скарг до ЄСПЛ, з метою попереднього відбору неприйнятних справ. Також є необхідність розвитку взаємодії України з ЄСПЛ з метою вдосконалення державної системи законодавства та правозастосування відповідно до стандартів Ради Європи. The article is devoted to consideration of issues related to the activities of the ECtHR and its internal administration, the historical aspect of the formation of the ECtHR, issues of the application of ECtHR practice and the ECtHR’s interaction with Ukraine, prospects for the development of interaction. Special attention is paid to two topics: consideration of the criteria by which a case is accepted for consideration by the ECtHR, as well as the application of the practice of the ECtHR. It has been established that the number of complaints to the ECtHR is increasing every year. According to the statistics of the Ministry of Justice, last year the European Court of Human Rights had 59,800 cases against the States parties to the Convention, of which 8,850 cases were against Ukraine, which is 14.8% of the total number of appeals. Before that, the number of appeals from citizens of Ukraine was 12.9%. More than 5,000 appeals against Ukraine concern human rights violations in Crimea and the temporarily occupied Luhansk and Donetsk regions. The author comes to the conclusion that thanks to its powers and the authority of its judicial practice, the Court has actually turned into the highest guarantor of the observance of the rights and freedoms enshrined in the Convention. Considering the fact that the ECtHR carries out such a large volume of work, the court cannot physically cope with the volume of incoming complaints. In this regard, the most promising is the possibility of creating additional divisions for processing complaints, as well as increasing the number of ECtHR judges. No less promising is the creation of domestic committees for processing complaints to the ECHR, with the aim of pre-selection of inadmissible cases. There is also a need to develop Ukraine’s interaction with the ECHR in order to improve the state system of legislation and law enforcement in accordance with the standards of the Council of Europe.
Публічне адміністрування сфери дитячого харчування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Личенко, І. О.; Lychenko, I.; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Черная, Виктория Григорьевна
В даній статті авторами акцентовано увагу на поняття та сутності публічного адміністрування сфери дитячого харчування. Авторами акцентовано увагу, що публічне адміністрування сферою дитячого харчування являє собою регламентована нормативно-правовими актами діяльність уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, що спрямована на: забезпечення здоровим та раціональним дитячим харчування дітей, розвиток підприємств сфери дитячого харчування, здійснення державного регулювання процесів виробництва та обігу дитячого харчування в Україні, притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства в сфері дитячого харчування. Визначено, що принципи публічного адміністрування сфери дитячого харчування – це основні вихідні ідеї та закономірності, що покладено в основу виробничих та логістичних процесів з метою забезпечення дітей грудного та раннього віку достатнім, високоякісним та безпечним дитячим харчуванням та реалізації конституційних прав дитини на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я і життя. Запропоновано принципи публічного адміністрування сфери дитячого харчування поділити на: загальні принципи публічного адміністрування; спеціальними принципи; інституціональні принципи. Якщо перша та група принципів знайшли своє вираження в наукових дослідженнях, то інституційні принципи характеризуються специфічними особливостями, що визначають осноположні засади розвитку сфери дитячого харчування в цілому. Визначено, що суб’єктами публічної адміністрації у сфері дитячого харчування є: 1) суб’єкти загальної компетенції: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України; 2) суб’єкти спеціальної компетенції: Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство аграрної політики та продовольства України; Міністерство економіки України; Державна служба з питань безпечності та якості харчових продуктів та захисту прав споживачі інші органи та установи; органи місцевого самоврядування. This article has emphasized the concept and essence of public administration of baby food. The authors emphasize that public administration is regulated by normative-legal acts by the activity of authorized bodies of state and local self-government bodies, state-owned enterprises aimed at: providing healthy and rational baby food for children, development regulation of processes of production and circulation of baby food in Ukraine, bringing the perpetrators to justice for violation of legislation in the field of baby food. It is determined that the principles of public administration of baby food are the main starting ideas and patterns, which underlies production and logistics processes in order to provide infants of infants and early age sufficient, high quality and safe baby food and the realization of the child’s constitutional rights to a sufficient standard of living, Health and life. It is proposed to divide the principles of public administration of the sphere of baby food into: general principles of public administration; special principles; Institutional principles. If the first and a group of principles are expressed in scientific research, then institutional principles are characterized by specific features that determine the basic principles of development of baby food as a whole. It is determined that the subjects of public administration in the field of baby food are: 1) subjects of general competence: Verkhovna Rada of Ukraine, President of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine; 2) subjects of special competence: Ministry of Health of Ukraine; Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine; Ministry of Economy of Ukraine; State Service for Food Safety and Quality and Protection Consumers other bodies and institutions; local governments.
Проблеми співвідношення дрібного хуліганства та права на вираження політичних поглядів особи
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Брисковська, О. М.; Bryskovska, O.; Брисковська, О. Ю.; Bryskovska, O.
У статті на підставі застосування наукових методів аналізу, синтезу, класифікації, опису, індукції та дедукції проаналізовано складність кваліфікації дрібного хуліганства в контексті права на самовираження та на вираження політичних поглядів особи, а також проаналізовано практику Європейського суду з прав людини з цього питання. Крім того, запропоновано шляхи вирішення проблеми складності кваліфікації дрібного хуліганства, яке пов’язане з правом на вираження політичних поглядів особи, так само як і проведено порівняння між хуліганством яке являється кримінальним правопорушенням, а також дрібним хуліганством, яке підпадає під поняття адміністративного правопорушення. Зокрема в статті підкреслено проблему «оціночного поняття» «дрібне хуліганство», а також складність визначення відповідної санкції за вчинення такого діяння. Крім того, наголошується, що при цьому особливу роль відіграє мета вчинення таких дій, а також особа можливого суб’єкта правопорушення. Також в статті розглядається поняття «правопорядку», який мається на увазі в статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підкреслюється абсолютна необхідність проведення регулярного та обов’язкового тренування для суддів з вище вказаних питань, адже хуліганство та дрібне хуліганство за своєю правовою природою є таким, яке не може бути абсолютно чітко визначеним лише нормативним документом. Таким чином, цей обов’язок належить суддівській практиці, а отже правильне рішення потребує особливої суддівської майстерності, яка може бути розвинена завдяки спеціальним тренувальним заходам. На нашу думку, враховуючи прагнення України вступити в Європейський Союз, а також ціль нашої держави підтримати свою демократичність та високі стандарти для правосуддя в національних судах. Потрібно також виділити безпрецедентний запит українського суспільства на правосуддя та справедливість так само як його любов до свободи та ненависть до безпідставних «непропорційних» обмежень. Таким чином, на нашу думку, тема даної статті, на сьогодні, є особливо актуальною. The article, based on the application of scientific methods of analysis, synthesis, classification, description, induction and deduction, analyzes the complexity of qualifying petty hooliganism in the context of the right to self-expression and the expression of a person’s political views, and also analyzes the practice of the European Court of Human Rights on this issue. In addition, ways to solve the problem of the difficulty of qualifying petty hooliganism, which is related to the right to express political views of a person, are proposed, as well as a comparison is made between hooliganism, which is a criminal offense, and petty hooliganism, which falls under the concept of an administrative offense. In particular, the article emphasizes the problem of the «evaluative concept» of «petty hooliganism», as well as the difficulty of determining the appropriate sanction for committing such an act. In addition, it is emphasized that a special role is played by the purpose of committing such actions, as well as the identity of the possible subject of the offense. The article also examines the concept of «law and order», which is implied in Article 173 of the Code of Ukraine on Administrative Offenses. The absolute necessity of conducting regular and mandatory training for judges on the above-mentioned issues is emphasized, because hooliganism and petty hooliganism, by their legal nature, cannot be absolutely clearly defined only by a normative document. Thus, this duty belongs to refereeing practice, and therefore the correct decision requires special refereeing skills, which can be developed thanks to special training activities. In our opinion, taking into account Ukraine’s desire to join the European Union, as well as the goal of our state to support its democracy and high standards for justice in national courts. It is also necessary to highlight the unprecedented demand of Ukrainian society for justice and fairness, as well as its love for freedom and hatred for groundless «disproportionate» restrictions. Thus, in our opinion, the topic of this article is particularly relevant today.
Застосування норм права: мета, стадії, система вимог до правозастосовчого акту
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кравченко, Михайло Георгійович; Kravchenko, Mykhailo; Кравченко, Михаил Георгиевич
Стаття присвячена конкретизації мети, стадій та системи вимог до правозастосовчого акту з урахуванням положень Конституції України, окремих актів законодавства України, а також сучасного розвитку вчення про застосування права. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціально-правові методи наукового пізнання, а саме: структурно-системний, формально-логічний та порівняльно-правовий методи дослідження. Такий підхід дав змогу комплексно проаналізувати вчення про застосування правових норм на сучасному етапі його розвитку. Теоретичною та прикладною базою наукової статті став аналіз законодавства України, а також праць вітчизняних і німецьких учених, присвячених меті застосування норм права, стадіям процесу правозастосування та вимогам, які висуваються до правозастосовчого акту. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що безальтернативною метою застосування норм права є захист приватної особи, її прав, свобод та законних інтересів суб’єктами правозастосування. Воно є інструментом виконання конституційно закріпленого обов’язку Української держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Якісне застосування норм права суб’єктом владних повноважень передбачає послідовне проходження обов’язкових та факультативних стадій правозастосовчого процесу. Кількість цих стадій залежить від особливостей конкретної справи. Однак, суб’єкт правозастосування не має права нехтувати обов’язковими стадіями правозастосовчого процесу, наприклад, через використання практики шаблонних рішень, тобто таких, які приймаються без належного аналізу фактичної основи справи. Такий підхід неодмінно веде до правозастосовчих помилок. Розвиток законодавства України обумовлює розширення вимог до акту правозастосування. Їхній перелік не має обмежуватися лише вимогами обґрунтованості, законності та доцільності. Кожен акт правозастосування має, крім вказаних критеріїв, відповідати вимогам верховенства права, рівності перед законом, своєчасності та розумного строку та гарантування участі приватної особи у розгляді та вирішенні справи. Такий підхід дає змогу говорити про справжнє служіння держави людині, її потребам та законним інтересам. The article is devoted to specifying the purpose, stages and system of requirements for the law enforcement act, taking into account the provisions of the Constitution of Ukraine, individual acts of the legislation of Ukraine, as well as the modern development of the doctrine of the application of law. The methodological basis of the research was general scientific and special legal methods of scientific knowledge, namely: structural-systemic, formal-logical and comparative-legal research methods. This approach made it possible to comprehensively analyze the doctrine of the application of legal norms at the current stage of its development. The theoretical and applied basis of the scientific article was the analysis of the relevant legislation of Ukraine, as well as the works of domestic and German scientists, dedicated to the purpose of applying legal norms, the stages of the law enforcement process and the requirements that are put forward to the law enforcement act. Based on the results of the conducted research, it was concluded that the sole purpose of applying legal norms is the protection of a private person, his rights, freedoms and legitimate interests by law enforcement entities. It is a tool for fulfilling the constitutionally established duty of the Ukrainian state to affirm and ensure human rights and freedoms. The high-quality application of legal norms by the subject of authority requires the sequential passage of mandatory and optional stages of the law enforcement process. The number of these stages depends on the specifics of a specific case. However, the subject of law enforcement does not have the right to neglect the mandatory stages of the law enforcement process, for example, through the use of the practice of template decisions, that is, those that are made without proper analysis of the factual basis of the case. This approach inevitably leads to law enforcement errors. The development of the legislation of Ukraine determines the expansion of the requirements for the law enforcement act. Such requirements cannot be limited only to the requirement of: reasonableness, legality and expediency. Each act of law enforcement must, in addition to the specified criteria, meet the requirements of: rule of law, equality before the law, timeliness and a reasonable period of time, and guaranteeing the participation of a private person in the consideration and decision of the case. This approach makes it possible to talk about the true service of the state to a person, his needs and legitimate interests.
Види зобов’язань, в яких військовослужбовці беруть участь
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Оскілко, О. О.; Oskilko, O.
У статті здійснено аналіз положень цивільного законодавства щодо визначення поняття та видів суб’єктів цивільних правовідносин. Визначено ключові конструкції зобов’язань. Воно складається з трьох елементів: суб’єкти, об’єкти та зміст (суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок). Суб’єктом правовідносин називають учасника правових відносин, який має суб’єктивні права та здатний виконувати юридичні обов’язки, чи володільця конкретного права, що перебуває у правовому зв’язку з іншим учасником (учасниками) суспільних відносин. Визначено, що сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. В окремих видах зобов’язань сторони мають спеціальні назви: продавець і покупець, підрядник і замовник, зберігач і поклажодавець та ін. Як кредитором, так і боржником у цивільно-правовому зобов’язанні можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, інші публічні утворення. Військовослужбовці мають такі ж права та обов’язки, як і інші громадяни, коли вони вступають у договірні відносини. Вони мають рівні можливості для укладання договорів і захисту своїх прав. Правовий захист військовослужбовців у договірних відносинах гарантується законодавством України. В разі порушення умов договору або незаконних дій з боку іншої сторони військовослужбовець має право на захист своїх прав та інтересів через судову систему. В статті акцентується увага на тому, що договірні відносини за участю військовослужбовців повинні відбуватися в рамках законодавства країни, в якій вони знаходяться. Вони повинні дотримуватися правил і обмежень, встановлених військовим законодавством, які можуть впливати на їхню здатність укладати договори. The article analyzes civil law provisions regarding the definition and types of subjects of civil legal relations. The key constructions of obligations are specified. It consists of three elements: subjects, objects, and content (subjective civil law and subjective civil obligation). The subject of legal relations is a participant in legal relations who has rights and is able to fulfill legal obligations, or the owner of a specific right who is legally bound with another participant (participants) in social relations. It is determined that the parties to the obligation are the debtor and the creditor. Under individual types of obligations, the parties are named specifically: seller and buyer, contractor and customer, custodian and consignor, etc. Both the creditor and the debtor in a civil legal obligation can be individuals and legal entities, the state, or other public entities. Military personnel have the same rights and obligations as other citizens when they enter into contractual relations. They have equal opportunities to conclude contracts and protect their rights. Legal protection of military personnel in contractual relations is guaranteed by the legislation of Ukraine. In case of violation of contract provisions or illegal actions by the other party, a service person has the right to protect their rights and interests through the court system. The article emphasizes that contractual relations involving military personnel shall arise following the laws of the country where they occur. They shall comply with rules and restrictions imposed by military law that may affect their ability to enter into contracts.
Особливості публічного адміністрування навколишнього природного середовища за рахунок місцевих бюджетів
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna Viktoriia; Чорная, Виктория Григорьевна; Островський, С. О.; Ostrovskyi, S.
В мовах децентралізації влади, одним з вагомих суб’єктів публічної адміністрації, який наділений правами та обов’язками щодо відновлення та охорони навколишнього природнього середовища є місцеві ради. Саме вони мають забезпечити передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи й повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. На територіях, на яких введено воєнний стан, також можуть утворюватися тимчасові державні органи, а саме військові адміністрації, задля забезпечення дії Конституції та законів України, функціонування зазначених тимчасових державних органів не припиняє діяльність органів місцевого самоврядування. Фінансується діяльність місцевих рад завдяки місцевим бюджетам. Основними надходженнями до місцевих бюджетів є податки, трансферти та доходи з власних джерел, що передбачено Бюджетним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». В умовах воєнного стану низка територій зазнала втрат та значних пошкоджень у зв’язку з тим, що є прифронтовими, на цій території зменшилась кількість підприємств, або зникли взагалі, саме тому ці місцеві громади потребують значної кількості коштів на відновлення як територій, так і інфраструктури. Тобто сьогодні місцеві ради мають різне фінансове забезпечення, стан територій наявність існування бізнесу, який сплачує податки до місцевого бюджету. Одним з обов’язків місцевих рад є охорона навколишнього природнього середовища в межах власних територій. Треба зазначити, що сьогодні від військових дій постраждало 812 природоохоронних зон, загальна площа яких становить майже мільйон гектарів або 20% від загальної площі всіх заповідних територій України. Найбільше зазнали шкоди території, які знаходяться під окупацією та ті, на яких проходили бойові дії. Під загрозою знищення опинились 16 Рамсарських об’єктів (водно-болотні угіддя міжнародного значення), близько 160 територій Смарагдової мережі (мережа природоохоронних територій, створена задля збереження видів, які потребують охорони на загальноєвропейському рівні) та два біосферні заповідники[1]. Частина національних природних парків знаходиться на межі гуманітарної катастрофи. Зазначені пошкодження повинні бути відновлені державою за допомогою місцевого самоврядування за допомогою державного фінансування та коштів місцевих бюджетів. In the language of decentralization of power, local councils are one of the important subjects of public administration, which is endowed with rights and responsibilities regarding the restoration and protection of the natural environment. It is they who must ensure the measures and powers provided for by the Law of Ukraine “On the Legal Regime of Martial Law” necessary to ensure the defense of Ukraine, the protection of the safety of the population and the interests of the state. Temporary state bodies, namely military administrations, may also be formed in the territories where martial law has been imposed, in order to ensure the operation of the Constitution and laws of Ukraine, the functioning of these temporary state bodies does not stop the activities of local self-government bodies. The activities of local councils are financed thanks to local budgets. The main revenues to local budgets are taxes, transfers and income from own sources, which is provided for by the Budget Code of Ukraine and the Law of Ukraine “On Local Self-Government in Ukraine”. In the conditions of martial law, a number of territories have suffered losses and significant damage due to the fact that they are near the front, the number of enterprises in this territory has decreased or disappeared altogether, that is why these local communities need a significant amount of funds for the restoration of both territories and infrastructure. That is, today local councils have different financial support, the state of territories, the existence of businesses that pay taxes to the local budget. One of the responsibilities of local councils is to protect the natural environment within their own territories. It should be noted that today 812 nature protection zones, the total area of which is almost one million hectares or 20% of the total area of all protected areas of Ukraine, have been affected by military operations. The territories under occupation and those where hostilities took place suffered the most damage. 16 Ramsar sites (wetlands of international importance), about 160 territories of the Emerald Network (a network of protected areas created for the preservation of species that need protection at the European level) and two biosphere reserves are under threat of destruction. Part of the national natural parks is on the verge of a humanitarian disaster. The specified damage must be restored by the state with the help of local self-government with the help of state funding and funds from local budgets.
Концепція fair trade і торговельне право Європейського Союзу: сучасні підходи щодо розвитку
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Галиахметов, Игорь Абзалович
Стаття розглядає за допомогою сучасної методології змістову характеристику процесу втілення концепції fair trade і становлення торговельного права Європейського Союзу, тенденції його розвитку в умовах глобалізації та інтеграційного процесу. Зазначається, що спільна торговельна політика ЄС ґрунтується на уніфікованих принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торговельних угод, пов’язаних із торгівлею товарами та послугами, а також торговельних аспектів інтелектуальної власності, прямих іноземних інвестицій, досягнення уніфікованості заходів лібералізації, експортної політики та заходів для захисту торгівлі, таких як ті, яких вживають у випадку демпінгу або субсидування. Автором наводяться правові підстави формування, ознаки та уточняється предмет торговельного права ЄС, норми регулювання відносин, що виникають у торгівлі з третіми країнами та регулюють відносини тільки у сфері товарного обігу – право розповсюдження товарів; взаємне визнання товарів третіх країн та їх допуск (принцип взаємного визнання) до внутрішнього ринку ЄС; спільні вимоги до реалізації певних товарів або для товарів чи аспектів товарів, які не охоплені вичерпно Комбінованою (товарною) номенклатурою ЄС; питання акредитації та здійснення ринкового нагляду, пов’язаних з реалізацією продуктів, та уніфікації захисту прав споживачів на загальноєвропейському рівні. Сучасний розвиток торговельного права ЄС відбувається в умовах дотримання цілей сталого розвитку, розширення торгівлі на більш вільних і справедливих умовах, які розглядаються через призму чотирьох понять: fair trade (справедлива торгівля/торгівля без демпінгу або експортних субсидій/чесна конкуренція), unfair trade practices (нечесні торговельні практики), fair competition (належна компетенція торговця) і level playing field (рівні умови). Автор погоджується з думкою Е. П. Томпсона, що у контексті англійського ринку вісімнадцятого століття концепція справедливої торгівлі використовувалася в якості певного способу розв’язання проблеми ринку. При цьому ця концепція була спрямована передусім на захист прав споживачів. The article considers with the help of modern methodology the semantic characteristic of the process of implementation of the fair trade concept and the formation of EU trade law, as well as trends on its development in the context of globalization and integration process. It is noted that EU common commercial policy is based on uniform principles, particularly with regard to changes in tariff rates, the conclusion of tariff and trade agreements relating to trade in goods and services, and the commercial aspects of intellectual property, foreign direct investment, the achievement of uniformity in measures of liberalisation, export policy and measures to protect trade such as those to be taken in the event of dumping or subsidies. The author provides the legal theses for the formation, basic structural component as matter of EU trade law and norms regulating relations arising in trade with non-EU countries and regulating relations only in the sphere of commodity circulation. These rules apply to: right of cross-border distribution of goods; the principle of mutual recognition, which derives from the case law of the Court of Justice of the European Union, plays an important part in the functioning of the internal market and allows the free movement of products in the absence of any EU harmonising legislation; the requirements for accreditation and market surveillance relating to the marketing of products and repealing; EU consumer protection legislation. The current development of EU trade law is considered through the prism of four concepts as fair trade, unfair trade practices, fair competition and level playing field. The author agrees with the opinion of E. P. Thompson that in the context of the United Kingdom market of the eighteenth century the concept of fair trade was used as a certain way to solve the market problem. At the same time, this concept was aimed primarily at protecting of consumer rights.
Спеціально-правові гарантії праці науково-педагогічних працівниців закладів вищої освіти
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Немцева, А. О.; Nemtseva, A.
В статті досліджено соціально-правові гарантії праці науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти. Виокремлено аспекти, що притаманні спеціально-правовим гарантіям праці науково-педагогічних працівників, зокрема: цільова ознака, що виражається у забезпеченні безперешкодного й ефективного здійснення прав і обов’язків учасників освітнього процесу; матеріальна ознака, що передбачає необхідність формування належних умов соціально-побутового забезпечення; процесуальна ознака, що має на меті врегулювання умов участі державних і громадських органів, підприємствустанов, організацій та їхніх посадових осіб, а також громадян у процесах взаємодії з науково-педаго- гічними працівниками закладів вищої освіти у передбачених законом випадках; казуальна ознака, що має прояв у функціонуванні після настання юридичних фактів, з якими пов’язується набуття статусу наукового-педагогічного працівника, до досягнення певного, заздалегідь передбаченого результату. Наголошено, що в період впровадження воєнного стану в Україні до спеціально-правових гарантій праці науково-педагогічних працівників, слід віднести ті, що передбачені для внутрішньо переміщених осіб. Обґрунтовано що: 1) спеціальні ознаки гарантій праці науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти визначаються: а) особливим правовим статусом цієї категорії працівників; б) специфікою правового закріплення таких гарантій; 2) виходячи з нині діючою юридичної регламентації гарантій праці науково-педагогічних працівників закладів освіти, доцільним вбачається виокремлення і спеціально-правових гарантій праці науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, які діятимуть виключно щодо даної категорії працівників. Обґрунтовано, що спеціально-правові гарантії є об’єктивними за своєю природою чинниками, що впливають на ефективність діяльності науково-педагогічних працівників та містяться у галузевому законодавстві. Доведено, що змістовно до гарантій праці науково-педагогічних працівників можна віднести положення про: скорочену тривалість робочого часу; визначення норм часу навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи закладом вищої освіти; встановлення максимального навчального навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника; право науково-педагогічних, наукових та педагогічних працівників закладів вищої освіти всіх форм власності на: академічну свободу, академічну мобільність для провадження професійної діяльності, захист професійної честі та гідності, участь в управлінні закладом вищої освіти, тощо). Наведено нормативно-правовий акт, у якому міститься відсилка на наявність спеціального врегулювання пенсійного забезпечення науково-педагогічних працівників. Обґрунтовано доцільність внесення змін в чинне законодавство у частині врегулювання питань пенсійного забезпечення науково-педагогічних працівників. Проаналізовано підзаконні нормативно-правові акти, якими регламентовано спеціально-правові гарантії праці науково-педагогічних працівників. The article describes the social and legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers of higher education institutions. The aspects inherent in special legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers are distinguished, in particular: the target feature, which is expressed in ensuring the unimpeded and effective exercise of the rights and responsibilities of participants in the educational process; material feature, which provides for the need for the formation of proper conditions of social and household support; a procedural feature aimed at regulating the conditions of participation of state and public bodies, enterprises, institutions, organizations and their officials, as well as citizens in the processes of interaction with scientific and pedagogical workers of higher education institutions in cases provided by law; Casual feature that is manifested in the functioning after the occurrence of legal facts, which is associated with the acquisition of the status of a scientific and pedagogical worker, until a certain, pre-provided result. It is emphasized that during the introduction of martial law in Ukraine to special-legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers, those provided for internally displaced persons should be attributed. It is substantiated that: 1) special features of the guarantees of the work of scientific and pedagogical workers of higher education institutions are determined by: a) the special legal status of this category of employees; b) the specificity of legal consolidation of such guarantees; 2) Based on the current legal regulation of the guarantees of the work of scientific and pedagogical workers of educational institutions, it is advisable to distinguish the separation and special legal guarantees of the work of scientific and pedagogical workers of higher education institutions, which will act exclusively on this category of employees. It is substantiated that special-legal guarantees are objective by nature factors that affect the effectiveness of the activities of scientific and pedagogical workers and are contained in sectoral legislation. It is proved that in meaning to the guarantees of the work of scientific and pedagogical workers can be attributed to: abbreviated duration of working hours; determining the norms of the time of educational, methodological, scientific, organizational work by the institution of higher education; establishment of maximum training load on one rate of a scientific and pedagogical worker; The right of scientific-pedagogical, scientific and pedagogical staff of higher education institutions of all forms of ownership of: academic freedom, academic mobility for conducting professional activity, protection of professional honor and dignity, participation in the management of higher education institution, etc.). The legal act, which contains a reference for the presence of special regulation of pension provision of scientific and pedagogical workers. The expediency of making changes to the current legislation in terms of regulation of pension provision of scientific and pedagogical workers is substantiated By-laws are analyzed, which regulates special legal guarantees of work of scientific and pedagogical workers.
Теоретико-правова характеристика відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Дрозд, О. Ю.; Drozd, O.
У статті проведена теоретико-правова характеристика відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією в Україні. Визначено, що одним із механізмів запобігання та протидії корупції є адміністративна відповідальність. Підкреслюється, що в Україні існують різні види адміністративної відповідальності, з яких антикорупційна є однією з найпоширеніших. Метою відповідальності за адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією є встановлення та забезпечення обов’язку суб’єкта відповідати за корупційний прояв, запобігаючи таким чином корупційним діянням у правовій системі. Встановлено, що адміністративні норми, визначені розділом 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення мають відсильний характер та широку сферу дії, що пов’язана з трудовими нормами (сумісництво, одержання подарунків, конфлікт інтересів), екологічними нормами (оцінки впливу на довкілля), законодавчими антикорупційними обмеженнями (вимоги фінансового контролю, розміщення ставок на спорт, невжиття заходів щодо протидії корупції, незаконне використання інформації). Зазначається, що адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією з об’єктивної сторони вчиняються у формі простих (однократних), складних та альтернативних протиправних дій (діянь), або незаконної бездіяльності (наприклад, невжиття заходів щодо протидії корупції). Суб’єктами адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією є всі особи, на діяльність та правовий статус яких поширюється дія спеціалізованого Закону України «Про запобігання корупції». Визначено, що у більшості випадком санкцією за такі адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією є штраф, що несе фінансово-негативні наслідки для суб’єкта правопорушення. The article provides a theoretical and legal characterization of responsibility for administrative offenses related to corruption in Ukraine. It was determined that one of the mechanisms for preventing and countering corruption is administrative responsibility. It is emphasized that there are various types of administrative responsibility in Ukraine, of which anti-corruption is one of the most common. The purpose of liability for an administrative offense related to corruption is to establish and ensure the obligation of the subject to be responsible for the corruption manifestation, thus preventing corrupt acts in the legal system. It has been established that the administrative norms defined by Section 13-A of the Code of Ukraine on Administrative Offenses have a repressive nature and a wide scope, which is related to labour norms (part- time work, receiving gifts, conflict of interests), environmental norms (environmental impact assessments), legislative anti-corruption restrictions (financial control requirements, placement of bets on sports, failure to take measures to combat corruption, illegal use of information). It is noted that administrative offenses related to corruption from the objective side are committed in the form of simple (one-time), complex and alternative illegal actions (actions), or illegal inaction (for example, failure to take measures to combat corruption). Subjects of administrative offenses related to corruption are all persons whose activities and legal status are covered by the specialized Law of Ukraine "On Prevention of Corruption". It was determined that in most cases the sanction for such administrative offenses related to corruption is a fine, which has financial and negative consequences for the subject of the offense.

Browse

Browsing 2023 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options