2023 рік

Permanent URI for this community

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40897

Browse

Now showing 1 - 20 of 146

Систематизація нормативно-правового регулювання законодавства у забезпеченні екологічної безпеки будівельних матеріалів як важливий чинник післявоєнної відбудови України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Ярощук, І. В.; Yaroshchuk, I.
Стаття висвітлює, що систематизація нормативно-правового регулювання законодавства є важливим заходом на шляху до європейської інтеграції. Стаття розкриває роль правових приписів щодо забезпечення екологічної безпеки, які наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний та універсальний вплив на регламентацію різних правовідносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності. Зазначається, що в Україні лише формуються законодавчі вимоги до екологічної безпечності будівельних матеріалів які мають включати розвиток підзаконних нормативно-правових актів, що розкриватимуть особливості забезпечення екологічної безпеки різних видів будівельних матеріалів на усіх етапах їх виготовлення і реалізації, що відповідатиме вимогам систематизації такого законодавства в будівельній галузі. Створення системи екологічної безпеки є новим елементом національної безпеки, підґрунтям якої має стати організаційно-правовий, соціально-політичний, господарський механізм. Законодавство Європейського Союзу та України орієнтоване на забезпечення та підтримання сприятливого стану навколишнього середовища, тому правовий, соціально-політичний та господарський механізми управління природокористуванням мають базуватися на запровадженні сучасних інформаційних технологіях. Післявоєнна відбудова України буде потребувати принципово нового підходу та якісно нових технологій в будівництві та урбаністиці. Актуальним постане питання правового забезпечення екологічної безпеки будівельних матеріалів як на рівні технічного регламентування, так і на рівні технічного забезпечення і впровадження. Тому комплексний аналіз існуючих підходів екологічної оцінки будівельних матеріалів за показниками їх гігієнічної безпеки, визначення цих критеріїв безпеки і характеристик для оцінки впливу будівельних матеріалів на здоров’я людини є важливим. В умовах сьогодення систематизація законодавства є вкрай необхідним заходом, що дає змогу вдосконалити, впорядкувати законодавство для зручності його застосування, ефективної реалізації на практиці та створити необхідні умови для його подальшого розвитку, позбутися в ньому прогалин та недоліків і забезпечити його внутрішню єдність. The article examines that systematization of normative and legal regulation of legislation is an important step towards European integration. The article explores the role of legal provisions in ensuring ecological safety, which currently fill the majority of legislative and sub-legislative acts of Ukraine and thereby have a comprehensive, cross-sectoral, universal impact on regulating various legal relationships, particularly in terms of carrying out environmentally hazardous and risky activities. It is noted that in Ukraine, legislative requirements for the ecological safety of building materials are only being formed, which should include the development of sub-legal normative and legal acts that will disclose the features of ensuring the ecological safety of different types of building materials at all stages of their production and implementation, which will correspond to the requirements of systematization of such legislation in the construction industry. The creation of a system of ecological safety is a new element of national security, the basis of which should be an organizational-legal, socio-political, and economic mechanism. The legislation of the European Union and Ukraine is aimed at ensuring and maintaining a favorable environment, so legal, socio-political, and economic mechanisms for managing natural resources should be based on the introduction of modern information technologies. Post-war reconstruction of Ukraine will require a fundamentally new approach and qualitatively new technologies in construction and urban planning. The issue of legal protection of the environmental safety of building materials will become relevant both at the level of technical regulation and at the level of technical support and implementation. Therefore, a comprehensive analysis of existing approaches to the environmental assessment of building materials based on their hygienic safety indicators, the determination of these safety criteria and characteristics for assessing the impact of building materials on human health is important. In today's conditions, the systematization of legislation is an extremely necessary measure, which makes it possible to improve and organize legislation for the convenience of its application, effective implementation in practice, and create the necessary conditions for its further development, get rid of gaps and shortcomings, and ensure its internal unity.
Охорона прав на об’єкти промислової власності в Україні: організаційно-правове забезпечення
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Чукаєва, А. В.; Chukaieva, A.
В статті наголошено, що поняття «забезпечення охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні» має досить важливе значення, оскільки правовому регулюванню загалом і адміністративно-правовому регулюванню зокрема підданий не сам об’єкт промислової власності, а суспільні відносини, що безпосередньо становлять привід його забезпечення. Тож забезпечення охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні являє собою соціальний процес – комплекс правових, організаційних та інших заходів, який постійно розвивається, прагне до визначеної мети, тісно пов’язаної з охороною промислової власності, стимулюванням подальшого розвитку та ін. Визначено, що видача охоронного документа уповноваженими державними органами, з одного боку, свідчить про підтвердження визнання державою факту охороноздатності та належності до конкретного об’єкту промислової власності, а також обов’язку держави за необхідності надати правовий захист. З другого – з видачею охоронного документа виникають не тільки певні суб’єктивні права, а й відповідні суб’єктивні обов’язки, у разі невиконання яких настають відповідні правові наслідки – припинення наданої правової охорони. Зроблено висновок, що під забезпеченням охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні слід розуміти комплекс правових, організаційних та інших способів, який постійно розвивається, прагне до визначеної мети, тісно пов’язаної з охороною промислової власності, стимулюванням подальшого розвитку та ін. Забезпечення адміністративної охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні являє собою сукупність відносин, які складаються в процесі розробки і (або) реалізації заходів щодо охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні у процесі набуття права промислової власності, державним регулюванням здійснення цього права, а також охорони та захисту в адміністративному порядку. Адміністративно-правове забезпечення передбачає насамперед регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі реалізації прав на об’єкти промислової власності в Україні, вплив на них з допомогою передбачених в законодавстві елементів. The article emphasizes that the concept of «ensuring the protection of rights to objects of industrial property in Ukraine» is quite important, since legal regulation in general and administrative-legal regulation in particular are subject not to the object of industrial property itself, but to social relations that directly constitute the reason for its provision. Therefore, ensuring the protection of rights to industrial property objects in Ukraine is a social process – a complex of legal, organizational and other measures that is constantly developing, striving for a defined goal, closely related to the protection of industrial property, stimulation of further development, etc. It was determined that the issuance of a security document by authorized state bodies, on the one hand, indicates confirmation by the state of the fact of security capability and belonging to a specific object of industrial property, as well as the state’s obligation to provide legal protection if necessary. From the second – with the issuance of a security document, not only certain subjective rights arise, but also corresponding subjective duties, in case of non-fulfillment of which the corresponding legal consequences arise – the termination of the provided legal protection. It was concluded that the protection of rights to industrial property objects in Ukraine should be understood as a complex of legal, organizational and other methods that is constantly developing and strives for a certain goal, closely related to the protection of industrial property, stimulation of further development, etc. Provision of administrative protection of rights to objects of industrial property in Ukraine is a set of relations that are formed in the process of development and (or) implementation of measures for the protection of rights to objects of industrial property in Ukraine in the process of acquiring the right of industrial property, state regulation of the implementation of this rights, as well as protection and protection in the administrative procedure. Administrative and legal support primarily involves the regulation by means of the norms of administrative law of social relations that arise for and in the process of realizing the rights to industrial property objects in Ukraine, influencing them with the help of the elements provided for in the legislation.
Трансформація змісту поняття «доходи фізичних осіб» в податковому законодавстві України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рядінська, В. О.; Riadinska, V.; Дмитрик, О. О.; Dmytryk, O.
У статті досліджено трансформацію змісту поняття «доходи фізичних осіб» в податковому законодавстві України. Обґрунтовано, що категорія «дохід» є складним економічним поняттям та має відповідно до цього певну специфіку. Складність та багатоаспектність категорії «дохід», відсутність єдності у доктринальних підходах до його визначення негативно позначається на визначенні терміну «дохід» у податковому законодавстві для цілей податкового регулювання. На підставі аналізу українського податкового законодавства доведено, що надання визначення поняття «доходи фізичних осіб» пройшло тривалий шлях. Спочатку було формулювання «…індивідуального доходу, що отримують радянські громадяни з присадибних ділянок, внаслідок індивідуальної праці тощо…». Потім прийшов період становлення з 1992 до 2003 року, коли в правовому полі України була наявна курйозна ситуація, за якої відповідно до податкового законодавства України певні види доходів не оподатковувалися, але в міжнародних договорах, які Україна укладала з іншими країнами, передбачався механізм уникнення від їх подвійного оподаткування. Лише з прийняттям Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV «Про оподаткування доходів фізичних осіб» як об’єкти оподаткування доходів фізичних осіб зазначалися різні види доходів, що отримували фізичні особи, які загалом відображали реалії нових соціально-економічних відносин, що склалися в Україні на той час. Починаючи з 2014 року законодавець відійшов від загального визначення поняття «дохід» в нормах податкового законодавства України. Визначено шлях закріплення в Податковому кодексі України двох понять доходу – «дохід з джерелом їх походження з України» та «дохід, отриманий з джерел за межами України». Підсумовано, що категорія «доходи фізичних осіб» як категорія національного податкового законодавства пройшла значну еволюцію. Український законодавець відмовився від надання загального визначення поняття «дохід» у нормах податкового законодавства і використав підхід, за якого перераховуються і нормативно закріплюються різноманітні види доходів, що можуть отримувати фізичні особи з урахуванням територіального принципу (джерела походження). The article examines the transformation of the concept of “personal income” in the tax legislation of Ukraine. It is substantiated that the category of “income” is a complex economic concept and, accordingly, has certain specifics. The complexity and multidimensionality of the category “income” and the lack of unity in the doctrinal approaches to its definition have a negative impact on the definition of the term “income” in tax legislation for the purposes of tax regulation. Based on the analysis of Ukrainian tax legislation, the author proves that the definition of “personal income” has come a long way. At first, there was the wording “...individual income received by Soviet citizens from personal plots, as a result of individual labor, etc...” . Then came the period of formation from 1992 to 2003, when the legal field of Ukraine had a curious situation in which, according to the tax legislation of Ukraine, certain types of income were not taxed, but international treaties that Ukraine concluded with other countries provided for a mechanism to avoid double taxation. It was only with the adoption of the Law of Ukraine No. 889-IV “On Personal Income Taxation” dated 22.05.2003 that various types of income received by individuals were specified as objects of personal income taxation, which generally reflected the realities of the new socio-economic relations that had developed in Ukraine at that time. Starting from 2014, the legislator moved away from the general definition of the concept of “income” in the tax legislation of Ukraine. The author determines the way to consolidate two concepts of income in the Tax Code of Ukraine – “income with the source of its origin in Ukraine” and “income received from sources outside Ukraine”. The author summarizes that the category of “personal income” as a category of national tax legislation has undergone a significant evolution. The Ukrainian legislator has refused to provide a general definition of the concept of “income” in the tax legislation and has used an approach, which lists and regulates various types of income that individuals may receive, taking into account the territorial principle (source of origin).
Особливості судового контролю у сфері містобудування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Вєліков, С. Г.; Vielikov, S.
У статті проаналізовано та охарактеризовано поняття «контроль», «судовий контроль» та «містобудування (містобудівна діяльність»; наведено різницю між судовим контролем європейської системи права та англосаксонської системи. Обґрунтовано важливість існування судового контролю як явища в більшості суспільних відносин, в тому числі у відносинах містобудування. Крім судового контролю, у статті також вказуються альтернативні засоби контролю у галузі містобудування, які можуть доповнювати судовий контроль і сприяти більш ефективному виконанню містобудівних рішень. Аналізуються законодавчі акти, які встановлюють правила та процедури у сфері містобудування. У роботі розглядаються питання щодо компетенції судів, процедур судового контролю та вирішення спорів, а також роль суду у забезпеченні виконання вимог містобудівних норм. Дослідження дає змогу зрозуміти специфіку судового контролю у сфері містобудування та впливати на його ефективність з метою забезпечення якості та раціонального розвитку міст. Висвітлено питання конституційного та процесуального закріплення за судами повноважень здійснювати судовий контроль за виконанням судових рішень у галузі містобудування. Вказано на відсутність чіткого алгоритму дій судових органів щодо контролю у галузі містобудуванні, закріпленому на законодавчому рівні. У підсумку, стаття підкреслює важливість судового контролю у сфері містобудування та необхідність законодавчого закріплення чітких процедур та критеріїв для його здійснення. Такі заходи сприятимуть стабільності, прозорості та рівності у містобудівній практиці, що є важливим для забезпечення справедливості та виконання закону у цій сфері. The article analyzes and characterizes the concepts of “control”, “judicial control” and “urban planning (urban planning activity); the difference between judicial control of the European legal system and the Anglo-Saxon system is given. The importance of the existence of judicial control as a phenomenon in most social relations, including in relations of urban planning. In addition to judicial control, the article also indicates alternative means of control in the field of urban planning, which can complement judicial control and contribute to more effective implementation of urban planning decisions. Legislative acts that establish rules and procedures in the field of urban planning are analyzed. The work examines issues related to the competence of courts, procedures of judicial control and dispute resolution, as well as the role of the court in ensuring the fulfillment of the requirements of urban planning regulations. The study makes it possible to understand the specifics of judicial control in the field of urban planning and to influence its effectiveness in order to ensure the quality and rational development of cities. The issue of constitutional and procedural consolidation of the powers of courts to exercise judicial control over the execution of court decisions in the field of urban planning is highlighted. It is pointed out that there is no clear algorithm of actions of judicial bodies regarding control in the field of urban planning, fixed at the legislative level. In conclusion, the article emphasizes the importance of judicial control in the field of urban planning and the need to legislate clear procedures and criteria for its implementation. Such measures will promote stability, transparency and equality in urban planning practice, which is important to ensure justice and law enforcement in this area.
Особи похилого віку як вразлива категорія потерпілих від домашнього насильства
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Панасюк, В. В.; Panasiuk, V.; Комаринська, Ю. Б.; Komarynska, Yu.
Насильство залишається однією з найпоширеніших форм порушень прав людини. Причини його пов’язані з економічною ситуацією в країні, соціальними нормами і ставленням до насильства. Від домашнього насильства можуть страждати всі члени сім’ї, але найчастіше від нього страждають слабкі, нездатні до самозахисту та залежні члени родини: діти, люди похилого віку, люди з фізичними або розумовими вадами. Іншими словами, такі люди, які є найбільш вразливими. Саме тому багато хто з них не повідомляє про негативне, насильницьке ставлення до них, а сприймають його як невідворотне явище, не знаючи про можливий правовий захист, а в разі звернення по допомогу до органів влади, відчувають, не серйозне сприйняття існуючої проблеми. Це, в свою чергу, тягне за собою замовчування фактів домашнього насильства, тобто латентність цього протиправного діяння. Люди похилого віку, пенсіонери, люди з інвалідністю та самотні люди продовжують залишатися найбільш вразливим сегментом суспільства, що зумовлює необхідність виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню домашнього насильства, та вжиття певних заходів для захисту прав потерпілих. Стаття присвячена виокремленню соціальних та психолого-криміналістичних характеристик осіб похилого віку, що дозволяють визначити їх як вразливу категорію потерпілих. Для досягнення мети статті нами було використано загальнонаукові методи системності та комплексності знань, єдності теорії і практики. За допомогою загальнофілософських методів (аналізу і синтезу, індукції та дедукції) здійснено понятійну ідентифікацію досліджуваних явищ, визначено їх ознаки, узагальнено та сформульовано відповідні дефініції, логічну побудову структури самого дослідження. У дослідженні здійснено аналіз психологічних характеристик особи похилого віку, що слугувало підґрунтям для розслідування домашнього насильства щодо даної категорії осіб. Крім цього, було використано метод порівняння та узагальнення, проаналізовано практику різних країн світу та обрано найбільш відповідний приклад, який можливо застосовувати в Україні. Violence remains one of the most common forms of human rights violations. Its reasons are related to the economic situation in the country, social norms and attitudes to violence. All family members can suffer from domestic violence, but most often it affects the weak, incapable of self-defense, and dependent family members: children, the elderly, and people with physical or mental disabilities. In other words, people who are most vulnerable. That is why many of them do not report the negative, violent attitude towards them, but perceive it as an inevitable phenomenon, not knowing about possible legal protection, and in the case of turning to the authorities for help, they feel that the existing problem is not taken seriously. This, in turn, entails the silencing of the facts of domestic violence, i.e. the latency of this illegal act. The elderly, pensioners, people with disabilities and single people continue to be the most vulnerable segment of society, which makes it necessary to identify the causes and conditions that contribute to domestic violence and to take certain measures to protect the rights of victims. The article is devoted to the identification of social and psychological and forensic characteristics of the elderly, which make it possible to define them as a vulnerable category of victims. To achieve the goal of the article, we used general scientific methods of systematization and complexity of knowledge, unity of theory and practice.With the help of general philosophical methods (analysis and synthesis, induction and deduction), a conceptual identification of the researched phenomena was carried out, their characteristics were determined, relevant definitions were summarized and formulated, and the logical structure of the research itself was constructed. The study analyzed the psychological characteristics of an elderly person, which served as a basis for investigating domestic violence against this category of persons. In addition, the method of comparison and generalization was used, the practice of different countries of the world was analyzed and the most appropriate example was chosen, which can be applied in Ukraine.
Актуальні проблеми соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2023) Холодков, Андрій В.; Kholodkov, A.
В даній статті розкрито актуальні проблеми соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, наведено міжнародну практику. Визначено, що соціалізація військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни є всебічним, системним, довготривалим процесом. В першу чергу, ефективність даного процесу залежить від участі держави в його реалізації. Вважаємо, що військовослужбовці з інвалідністю внаслідок війни є особливими суб’єктами адміністративно-правових відносин, і саме тому держава віддаючи їм шану та висловлюючи повагу до виконання ними свого військового обов’язку повинна здійснити комплекс заходів по забезпеченню дотримання їх прав. Зокрема: – затвердження державних програм соціально-економічної адаптації; – забезпечення координації та співпраці державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій; – підвищення ролі громадськості в здійсненні громадського контролю за результативністю реалізації державних програм та ефективністю підтримки військовослужбовців з інвалідність внаслідок війни; – модернізація реабілітаційних центрів та баз відпочинку для досліджуваної категорії осіб; психологічна підтримка членів сімей військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни; – затвердження програм пільгового будівництва житла для військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни. Вважаємо, що процес соціалізації військовослужбовців з інвалідністю внаслідок війни потрібно розглядати комплексно, а держава в особі уповноважених суб’єктів публічної адміністрації повинна вживати комплекс заходів: – соціально-психологічні; – лікувально-реабілітаційні; – освітні; – кадрові. Крім того, потрібно запровадити моніторинг реалізації даних програм та оцінку їх результатів для визначення рівня ефективності діяльності відповідних суб’єктів та оцінити рівень адаптивності військовослужбовців інвалідів внаслідок війни. This article reveals the actual problems of socialization of servicemen with disabilities as a result of the war, in particular, international practice is given. It was determined that the socialization of servicemen with disabilities as a result of the war is a comprehensive, systematic, long-term process. First of all, the effectiveness of this process depends on the state’s participation in its implementation. We believe that servicemen with disabilities as a result of the war are special subjects of administrative and legal relations, and that is why the state, paying respect to them and expressing respect for their performance of their military duty, should implement a set of measures to ensure compliance with their rights. In particular: – approval of state programs of socio-economic adaptation; – ensuring coordination and cooperation of state bodies, local self-government bodies and public organizations; – increasing the role of the public in the implementation of public control over the effectiveness of the implementation of state programs and the effectiveness of support for servicemen with disabilities as a result of the war; – modernization of rehabilitation centers and recreation centers for the studied category of persons; psychological support for family members of servicemen with disabilities as a result of the war; – approval of the programs of subsidized construction of housing for servicemen with disabilities as a result of the war. We believe that the process of socialization of servicemen with disabilities as a result of the war should be considered comprehensively, and the state, in the form of authorized subjects of public administration, should take a set of measures: – social and psychological; – medical and rehabilitation; – educational; – personnel In addition, it is necessary to introduce monitoring of the implementation of these programs and evaluation of their results to determine the level of effectiveness of the relevant entities and assess the level of adaptability of servicemen disabled as a result of the war.
Види спадкування та їх співвідношення в українському спадковому праві
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Рябоконь, Є. О.; Riabokon, Ye.
Дана стаття присвячена дослідженню питань видів спадкування, їх співвідношенню між собою і практичним аспектам правозастосування. Основоположне значення у спадковому праві та законодавстві має принцип універсальності спадкового правонаступництва. Серед іншого, принцип універсальності виявляється в тому, що прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться. Певна законодавча прогалина, яка виявляється у відсутності у ЦК України подібної норми-принципу, заповнюється пунктом 3.14 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за яким прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна; спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитися; спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Неврегульованість ЦК України питання щодо наслідків прийняття спадщини у тих випадках, коли спадкоємець, маючи право на спадкування частини спадщини за заповітом, а частини – за законом, приймає спадщину лише за однією з цих підстав, потребує відповідного тлумачення. Аналіз законодавства, проведений автором, дає підстави для висновку, що прийняття спадщини за однією підставою (видом) спадкування не означає автоматичного прийняття спадщини за іншою підставою, що не суперечить принципу універсальності спадкового правонаступництва. Якщо спадкоємець, на користь якого спадщина відкрилася за обома підставами, прагне прийняти спадщину і за заповітом, і за законом, він має вказати про це у заяві. Якщо спадкоємець наділений правом на спадкування і за заповітом і за законом, він має право прийняти її за однією з цих підстав і не позбавлений права відмовитись від її прийняття за іншою підставою. This article is devoted to the study of types of inheritance, their correlation between themselves and practical aspects of law enforcement. The principle of universality of inheritance law has fundamental importance in inheritance law and legislation. On the other hand, the principle of universality is manifested in the fact that the adoption by the heir of the inheritance at least in part testifies to the fact that the heir accepted it as a whole, regardless of what is the part left and where it is. A certain legislative gap, which appears in the absence of a similar norm-principle in the Civil Code of Ukraine, is filled with paragraph 3.14 of chapter 10 of section II of the Procedure for the notary public’s actions of Ukraine, according to which acceptance and rejection of the inheritance may take place on all inheritance property; the heir is not able to accept one part of the inheritance, but from the other part to refuse; the heir, who accepted part of the inheritance, is considered to have accepted the whole inheritance. The uncertainty of the Civil Code Central Committee of Ukraine regarding the consequences of the adoption of the inheritance in cases where the heir, having the right to inheritance of a part of the inheritance by reason of his will, and the part – by law, accepts the inheritance only under one of these grounds, requires appropriate interpretation. The analysis of the legislation, conducted by the author, gives grounds for conclusion that adoption of the inheritance under one reason (type) of inheritance does not mean automatic adoption of the inheritance under another ground, which does not contradict the principle of universality of inheritance law. If the heir, in favor of which the inheritance was opened on both grounds, wants to accept the inheritance both according to the will and the law, he must indicate this in the statement. If the heir is granted the right to inheritance, both by reason and by law, he has the right to accept it under one of these grounds and is not deprived of the right to refuse its adoption on another ground.
Стан злочинності в Україні у 2020–2022 роках (окремі кількісно-якісні показники)
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Ободов, Н. А.; Obodov, N.; Беспаль, Ольга Леонідівна; Bespal, Olha; Беспаль, Ольга Леонидовна
Дана наукова стаття присвячена висвітленню кількісно-якісних показників злочинності в Україні у 2020–2022 роках та їх аналізу, з урахуванням науково-емпіричних методів. Аналіз стану злочинності в Україні здійснюється з використанням статистичної інформації про кількість кримінальних правопорушень за певний період часу (місяць, квартал, рік). Втім, лише порівняння кількісних показників кримінальних правопорушень за певні звітні періоди, не дасть можливості отримати більш деталізовану об’єктивну інформацію про криміногенну ситуацію в країні, а тому використання кількісних та якісних показників злочинності, як структура, характер та географія злочинності, набуває особливо важливого значення. На основі статистичних даних Офісу Генерального прокуратура, наведено показники злочинності за 2020–2022 рр., де подано динаміку злочинності, в тому числі за ступенем тяжкості, видом поселення, формою вини, також проаналізовано показники окремих насильницьких злочинів. Зазначена інформація подана, в тому числі, у виді таблиць. Окреслено криміногенні наслідки, пов’язані з повномасштабним вторгненням росії на територію України, а також вплив змін та доповнень до Кримінального кодексу України на криміногенну ситуацію, визначено можливі детермінанти кількісно-якісних змін. Зроблено загальний висновок, що протягом останніх трьох років (2020–2022 рр.) показники переважно мали тенденцію до зменшення, однак з початком широкомасштабної війни дані за 2022 р. з багатьох видів кримінальних правопорушень в рази збільшились (серед яких злочини проти основ національної безпеки; кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; військові кримінальні правопорушення). На основі проведеного дослідження висунуто пропозиції щодо запобігання кримінальним правопорушенням на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Запропоновані варіанти запобігання злочинності в майбутньому, зменшення кількості правопорушень, де враховано міжнародний досвід протидії та зменшенню кількості злочинних проявів суспільства, зважаючи на європейську інтеграцію України. This scientific article is devoted to the coverage of quantitative and qualitative indicators of crime in Ukraine in 2020–2022 and their analysis, taking into account scientific and empirical methods. Analysis of the state of crime in Ukraine is carried out using statistical information on the number of criminal offenses for a certain period of time (month, quarter, year). However, only the comparison of quantitative indicators of criminal offenses for certain reporting periods will not provide an opportunity to obtain more detailed objective information about the criminogenic situation in the country, and therefore the use of quantitative and qualitative indicators of crime, such as the structure, nature and geography of crime, becomes especially important. Based on the statistical data of the General Prosecutor’s Office, crime indicators for 2020–2022 are given, where the dynamics of crime are presented, including by degree of severity, type of settlement, form of guilt, and indicators of individual violent crimes are also analyzed. The specified information is presented, including, in the form of tables. The criminogenic consequences associated with the full-scale invasion of Russia on the territory of Ukraine are outlined, as well as the impact of changes and additions to the Criminal Code of Ukraine on the criminogenic situation, possible determinants of quantitative and qualitative changes are determined. A general conclusion was made that during the last three years (2020–2022), the indicators mainly tended to decrease, but with the beginning of a large-scale war, the data for 2022 for many types of criminal offenses increased several times (including crimes against the foundations of national security; criminal offenses against peace, human security and international legal order; military criminal offences). On the basis of the conducted research, proposals were put forward for the prevention of criminal offenses at the general social, special criminological and individual levels. Proposed options for preventing crime in the future, reducing the number of offenses, taking into account the international experience of countermeasures and reducing the number of criminal manifestations of society, taking into account the European integration of Ukraine.
Поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Андрєєва, В. Є.; Andrieieva, V.
Метою статті є визначення поняття та сутності кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Автором проаналізоване поняття та сутність кримінального процесуального доказування у кримінальних провадженнях по злочинах проти основ національної безпеки. Визначено, що злочинами проти основ національної безпеки являється передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Доведено, що доказування в кримінальному процесі, в тому числі щодо злочинів проти основ національної безпеки, полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні. Зроблено висновок, що якщо узагальнити поняття злочинів проти основ національної безпеки та доказування, то можна сказати, що кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки України полягає у збиранні, дослідженні, оцінці та отриманні обґрунтованих висновків в кримінальному провадженні щодо передбачених кримінальним законодавством суспільно небезпечних діянь (дії або бездіяльності), що посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та національні інтереси України. Кримінальне процесуальне доказування злочинів проти основ національної безпеки складається з таких елементів як збирання (виявлення, фіксація (закріплення), вилучення доказів), дослідження та оцінка доказів. Досліджено, що з моменту ведення воєнного стану в Кримінальний процесуальний кодекс України були внесені зміни щодо регулювання процесу доказування, у тому числі це стосується злочинів проти основ національної безпеки. Зроблено висновок, що такі зміни викликають певні питання, які потребують доопрацювання з боку законодавця або роз’яснення Верховного суду. Особливо це актуально щодо злочинів проти основ національної безпеки, де більшість доказів збираються на території де ведуться бойові дії. The purpose of the article is to define the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. The author analyzed the concept and essence of criminal procedural evidence in criminal proceedings for crimes against the foundations of national security. It was determined that crimes against the foundations of national security are socially dangerous acts (actions or inactions) provided for by the criminal law that encroach on state sovereignty, territorial integrity, the democratic constitutional system, and the national interests of Ukraine. It has been proven that evidence in a criminal trial, including crimes against the foundations of national security, consists in collecting evidence, securing it, checking it, making an appropriate assessment, and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings. It was concluded that if we generalize the concepts of crimes against the national security foundations and evidence, then it can be said that the criminal procedural proof of crimes against the national security foundations of Ukraine consists in collecting, researching, evaluating and obtaining substantiated conclusions in criminal proceedings regarding socially dangerous acts provided for by the criminal law (actions or inactions) encroaching on state sovereignty, territorial integrity, democratic constitutional system and national interests of Ukraine. Criminal procedural proof of crimes against the foundations of national security consists of such elements as collection (detection, fixation (consolidation), extraction of evidence), research and evaluation of evidence. It has been investigated that since the introduction of martial law, changes have been made to the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the regulation of the process of proof, including those related to crimes against the foundations of national security. It was concluded that such changes raise certain issues that need to be worked out by the legislator or clarified by the Supreme Court. This is especially relevant for crimes against the foundations of national security, where most of the evidence is gathered on the territory where hostilities are taking place.
Правова регламентація та новітні тенденції практики вдосконалення процесуальної форми ухвал суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Пожар, В. Г.; Pozhar, V.; Мар’янова, С. С.; Marianova, S.
У науковому дослідженні здійснено системний аналіз ухвал апеляційного суду у кримінальному провадженні України. Зокрема, на підставі загальнонаукових, спеціальних методів детально досліджуються структура та зміст окремих ухвал апеляційного суду, аналізуються сучасні тенденції вітчизняної судової практики щодо реалізації процесуальної форми таких ухвал, надано власні оцінки з низки питань, що безпосередньо стосуються теми дослідження. Акцентується увага на тому, що законодавче врегулювання процесуальної форми ухвал апеляційного суду (окрім, підсумкових) є вкрай не послідовною та неповною. Особливо гостро це стосується ухвал, якими вирішуються процедурні питання, часто досить важливого характеру (про дослідження певних доказів, наприклад), які приймаються безпосередньо у судовому засіданні та оформлюються шляхом занесення секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Наголошується на тому, що така ситуація породжує різні способи реалізації процесуальної форми таких ухвал, що ніяк не сприяє законності провадження та забезпеченню належної правової процедури. Це в свою чергу вимагає найскорішої уніфікації судової практики щодо оформлення, зокрема, початкових та проміжних ухвал апеляційного суду, шляхом регламентації у діючому КПК України основних вимог до процесуальної форми таких ухвал. З огляду на вказане викладено авторське бачення вирішення цього питання. Зокрема, запропоновано деякі пропозиції щодо внесення змін і доповнень до кримінального процесуального законодавства: вдосконалення регламентації мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції у ст. 419 КПК України; вдосконалення процедури вирішення питання про відкриття (відмови у відкритті) апеляційного провадження при поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження шляхом передання цих повноважень судді-доповідачу; встановлення вимог до рівня мотивування та обґрунтування «протокольних» ухвал апеляційного суду в статті 372 КПК України. The scientific study carried out a systematic analysis of the decisions of the appeal court in the criminal proceedings of Ukraine. In particular, on the basis of general scientific, special methods, the structure and content of individual decisions of the appellate court are studied in detail, modern trends in domestic judicial practice regarding the implementation of the procedural form of such decisions are analyzed, personal assessments are given on a number of issues directly related to the topic of the study. Attention is drawn to the fact that the legislative regulation of the procedural form of decisions of the appellate court (except final ones) is extremely inconsistent and incomplete. This is particularly true of decisions that resolve procedural issues, often of a rather important nature (about the examination of certain evidence, for example), which are adopted directly at the court session and are formalized by entering the court session secretary into the court session journal. It is emphasized that such a situation gives rise to different ways of implementing the procedural form of such decisions, which does not contribute to the legality of the proceedings and ensuring the proper legal procedure. This, in turn, requires the earliest unification of judicial practice regarding the drafting, in particular, of initial and interim decisions of the appellate court, by regulating the basic requirements for the procedural form of such decisions in the current Code of Criminal Procedure of Ukraine. In view of the above, the author’s vision of solving this issue is presented. In particular, some proposals were proposed regarding the introduction of changes and additions to the criminal procedural legislation: improvement of the regulation of the motivational part of the decision of the court of appeals in Art. 419 of the CCP of Ukraine; improvement of the procedure for resolving the issue of opening (refusal to open) appellate proceedings when renewing the missed deadline for an appeal by transferring these powers to the reporting judge; establishing requirements for the level of motivation and substantiation of “protocol” decisions of the appellate court in Article 372 of the Criminal Code of Ukraine.
Момент початку захисту права кредитора у зобов’язанні з невизначеним строком
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Робота присвячена науковому дослідженню актуального питання про визначення початкового моменту перебігу позовної давності для вимог за зобов’язаннями, у яких невизначений строк виконання. Встановлено, що невдале нормативне формулювання правила ч. 5 ст. 261 ЦК України дозволяє по-різному тлумачити початковий термін цього строку. Найбільш спірним моментом є можливість обрахування давнісного строку від часу укладення договору. Адже, якщо розуміти прописане у законі слово «вимога» як регулятивне повноваження вимагати виконання передбаченого сторонами обов’язку, то таке право належить вірителю саме від початку дії договору. Автор публікації наполегливо та переконливо підкреслює, що у ч. 5 ст. 261 ЦКУ мова йде про охоронну вимогу, яка виникає у кредитора тільки після порушення його права. Саме такий зміст «вимоги» узгоджується з головними началами цивілістики, згідно з якими право на захист (право на позов), а відтак і позовна давність може виникнути тільки після правопорушення. Зрештою, такий сенс початковому моменту давнісного перебігу надають і національні правозастосовні органи. Та попри це редакція законодавчого правила залишається незмінною. Звісно, викликають занепокоєння випадки безкінечно довгого не пред’явлення саме регулятивної вимоги про початок виконання таких зобов’язань, що вкрай небажано з точки зору розвитку динаміки ділового обороту. Дійсно, занадто довга тривалість можливості звернення до суду зменшує дисципліну учасників, надає їхнім відносинам характеру невизначеності, мінімізує об’єктивні можливості судового захисту і, отже, суперечить суспільним інтересам. Але обраний нормотворцем спосіб уникнення такого негативу шляхом початку і закінчення позовної давності (погашення домагання) без фіксації факту порушення є вкрай невдалим. Не підходить і обстоювана в доктрині та в окремих легіслатурах позиція, за якої позовна давність починається, коли кредитор не пред’явив регулятивної вимоги в розумний строк, бо, позаяк розумнй строк є різновидом визначеного, взагалі не діє інститут унормування невизначених строків. Тож, автором пропонується внести зміни в закон, встановивши максимальний термін для заявлення регулятивної вимоги вірителя та зазначивши, що у разі не пред’явлення до цієї дати такої вимоги починається перебіг пільгового семиденного чи іншої тривалості строку. The work is devoted to the scientific study of the topical issue of determining the initial moment of the statute of limitations for claims for obligations that have an indefinite performance period. It has been established that the normative wording of the rule of Part 5 of Art. 261 of the Civil Code of Ukraine allows different interpretations of the initial term of this term. The most controversial point is the possibility of calculating the statute of limitations from the time of conclusion of the contract. After all, if we understand the word “requirement” written in the law as a regulatory authority to demand the fulfillment of the obligation stipulated by the parties, then such a right belongs to the creditor precisely from the beginning of the contract. The author of the publication persistently and convincingly emphasizes that in Part 5 of Art. 261 of the Civil Code, we are talking about a protective claim that arises from the creditor only after his right has been violated. This content of the “requirement” is consistent with the main principles of civil law, according to which the right to defense (the right to sue), and hence the statute of limitations, can arise only after an offense has been committed. After all, national law enforcement bodies also give such a meaning to the initial moment of the ancient course. Despite this, the wording of the legislative rule remains unchanged. Of course, cases of an endlessly long non-presentation of the regulatory requirement to start fulfilling such obligations, which is extremely undesirable from the point of view of the development of the dynamics of business turnover, are cause for concern. Indeed, too long duration of the opportunity to appeal to the court reduces the discipline of the participants, gives their relations the character of uncertainty, minimizes the objective possibilities of judicial protection and, therefore, is against the public interest. But the method chosen by the lawmaker to avoid such a negative by starting and ending the statute of limitations (extinguishment of harassment) without fixing the fact of violation is extremely unsuccessful. The position advocated in the doctrine and in individual legislatures, according to which the statute of limitations begins when the creditor has not presented a regulatory claim within a reasonable period, is also not suitable, because, since a reasonable period is a type of definite period, the institution of normalization of indefinite periods does not work at all. Therefore, the author proposes to amend the law by establishing a maximum term for filing a creditor’s regulatory claim and noting that if such a claim is not submitted by this date, the preferential seven-day or other period begins.
Проблеми співвідношення дрібного хуліганства та права на вираження політичних поглядів особи
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Брисковська, О. М.; Bryskovska, O.; Брисковська, О. Ю.; Bryskovska, O.
У статті на підставі застосування наукових методів аналізу, синтезу, класифікації, опису, індукції та дедукції проаналізовано складність кваліфікації дрібного хуліганства в контексті права на самовираження та на вираження політичних поглядів особи, а також проаналізовано практику Європейського суду з прав людини з цього питання. Крім того, запропоновано шляхи вирішення проблеми складності кваліфікації дрібного хуліганства, яке пов’язане з правом на вираження політичних поглядів особи, так само як і проведено порівняння між хуліганством яке являється кримінальним правопорушенням, а також дрібним хуліганством, яке підпадає під поняття адміністративного правопорушення. Зокрема в статті підкреслено проблему «оціночного поняття» «дрібне хуліганство», а також складність визначення відповідної санкції за вчинення такого діяння. Крім того, наголошується, що при цьому особливу роль відіграє мета вчинення таких дій, а також особа можливого суб’єкта правопорушення. Також в статті розглядається поняття «правопорядку», який мається на увазі в статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підкреслюється абсолютна необхідність проведення регулярного та обов’язкового тренування для суддів з вище вказаних питань, адже хуліганство та дрібне хуліганство за своєю правовою природою є таким, яке не може бути абсолютно чітко визначеним лише нормативним документом. Таким чином, цей обов’язок належить суддівській практиці, а отже правильне рішення потребує особливої суддівської майстерності, яка може бути розвинена завдяки спеціальним тренувальним заходам. На нашу думку, враховуючи прагнення України вступити в Європейський Союз, а також ціль нашої держави підтримати свою демократичність та високі стандарти для правосуддя в національних судах. Потрібно також виділити безпрецедентний запит українського суспільства на правосуддя та справедливість так само як його любов до свободи та ненависть до безпідставних «непропорційних» обмежень. Таким чином, на нашу думку, тема даної статті, на сьогодні, є особливо актуальною. The article, based on the application of scientific methods of analysis, synthesis, classification, description, induction and deduction, analyzes the complexity of qualifying petty hooliganism in the context of the right to self-expression and the expression of a person’s political views, and also analyzes the practice of the European Court of Human Rights on this issue. In addition, ways to solve the problem of the difficulty of qualifying petty hooliganism, which is related to the right to express political views of a person, are proposed, as well as a comparison is made between hooliganism, which is a criminal offense, and petty hooliganism, which falls under the concept of an administrative offense. In particular, the article emphasizes the problem of the «evaluative concept» of «petty hooliganism», as well as the difficulty of determining the appropriate sanction for committing such an act. In addition, it is emphasized that a special role is played by the purpose of committing such actions, as well as the identity of the possible subject of the offense. The article also examines the concept of «law and order», which is implied in Article 173 of the Code of Ukraine on Administrative Offenses. The absolute necessity of conducting regular and mandatory training for judges on the above-mentioned issues is emphasized, because hooliganism and petty hooliganism, by their legal nature, cannot be absolutely clearly defined only by a normative document. Thus, this duty belongs to refereeing practice, and therefore the correct decision requires special refereeing skills, which can be developed thanks to special training activities. In our opinion, taking into account Ukraine’s desire to join the European Union, as well as the goal of our state to support its democracy and high standards for justice in national courts. It is also necessary to highlight the unprecedented demand of Ukrainian society for justice and fairness, as well as its love for freedom and hatred for groundless «disproportionate» restrictions. Thus, in our opinion, the topic of this article is particularly relevant today.
Особливості кадрового забезпечення діяльності антикорупційного суду в Філіппінах
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Придачук, К. О.; Prydachuk, K.
У цій статті розглядаються особливості кадрового забезпечення діяльності антикорупційного суду в Філіппінах (Сандіганбаян), який є першим антикорупційним судом у світі. Визначено, що Сандіганбаян перевантажений розглядом справ про «дрібну» корупцію, що не дозволяє суддям зосередитися на більш впливових справах. Також слід розуміти, що Сандіганбаян може порушувати справи про недотримання вимог законодавства про корупцію та хабарництво, що обумовлює потребу здійснення судом постійного нагляду за станом дотримання в державі адресатами норм антикорупційного законодавства антикорупційного правопорядку. Цей обов’язок цілком очевидно також вимагає значних витрат людських ресурсів Сандіганбаяна. Серед існуючих у Філіппінах вимог до заміщення посади судді в Сандіганбаяні взагалі відсутні вимоги дотримання стандартів доброчесності, що є очевидно проблемним питанням для Філіппін. Робиться висновок про те, що кадрове забезпечення діяльності Сандіганбаяну не може бути позитивним зразком для вдосконалення адміністративно-правового механізму кадрового забезпечення діяльності ВАКС. Попри це, недоліки формування та реалізації кадрової політики щодо Сандіганбаяну сприяють формуванню таких застережень в контексті питання вдосконалення кадрового забезпечення діяльності ВАКС: 1) спеціалізований антикорупційний суд не може охопити розгляд усіх справ, пов’язаних з корупцією, принаймні тоді, коли виконання такого обов’язку судом не буде забезпечено формуванням адекватних кадрових нормативів суду, а також адекватним виконанням цих нормативів; 2) добір суддів та інших працівників антикорупційного суду не може відбуватись без вироблення та врахування спеціальних вимог щодо відповідності кандидатів на посади стандартам доброчесності, а також певним, об’єктивно виправданим вимогам до професійного кваліфікаційного рівня кандидатів на посади в цьому суді. Тому добір суддів та інших працівників антикорупційного суду, який не враховує антикорупційні вимоги до кандидатів на посади, загрожує тим, що посади в суді займуть «неналежні службовці», виконання службових обов’язків якими може спричинити ризики, як для них, так і для повноцінної об’єктивації місії антикорупційного суду (зокрема, кадрами суду можуть бути недоброчесні особи). This article discusses the peculiarities of staffing the activities of the anti-corruption court in the Philippines (Sandiganbayan), which is the world’s first anti-corruption court. It is determined that Sandiganbayan is overloaded with the handling of cases of “petty” corruption, which prevents judges from focusing on more influential cases. It should also be understood that Sandiganbayan can initiate cases of non-compliance with anti-corruption legislation and bribery, which necessitates the court’s constant monitoring of the compliance with anti-corruption laws by the addressees of the anti-corruption legal framework. This duty clearly requires significant expenditure of human resources by Sandiganbayan. Among the existing requirements for the appointment of judges in Sandiganbayan, there are no requirements for adherence to standards of integrity, which is obviously a problematic issue for the Philippines. The conclusion is drawn that the staffing of Sandiganbayan cannot serve as a positive example for improving the administrative-legal mechanism of staffing for the High Anti-Corruption Court of Ukraine (HACC). Despite this, the deficiencies in the formation and implementation of personnel policies regarding Sandiganbayan give rise to the following reservations in the context of improving the staffing of HACC: A specialized anti-of the candidates for positions in this court. Therefore, the selection of judges and other employees of the anti- corruption court that does not consider anti-corruption requirements for candidates for positions poses the risk that “unsuitable officials” will occupy positions in the court, and their performance of official duties may pose risks both for them and for the full realization of the mission of the anti-corruption court (including the possibility of having individuals of questionable integrity among the court personnel). corruption court cannot handle all corruption-related cases, at least when the court’s fulfillment of such a duty is not ensured by the establishment of adequate personnel norms for the court, as well as the adequate implementation of these norms. The selection of judges and other employees of the anti-corruption court cannot take place without developing and considering specific requirements for the candidates’ adherence to integrity standards, as well as certain objectively justified requirements for the professional qualification level of the candidates for positions in this court. Therefore, the selection of judges and other employees of the anti- corruption court that does not consider anti-corruption requirements for candidates for positions poses the risk that “unsuitable officials” will occupy positions in the court, and their performance of official duties may pose risks both for them and for the full realization of the mission of the anti-corruption court (including the possibility of having individuals of questionable integrity among the court personnel).
Теоретико-правова характеристика соціального захисту учасників бойових дій в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Наливайко, І. О.; Nalyvaiko, I.
У статті йдеться про розвиток законодавства, що захищає учасників бойових дій в Україні. Проаналізовано визначні досягнення останнім часом у правовому регулюванні соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Протидія та стримування збройного вторгнення росії вплинули на рівень захисту учасників конфлікту, це створило необхідні умови для гідного рівня життя. Незважаючи на тривалість конфлікту росії з Україною – понад 9 років, існує недосконале регулювання соціальних виплат учасників бойових дій. Під час дослідження нормативно-правового механізму, що регулює соціальний захист учасників бойових дій, виявлено низку проблемних моментів, які перебувають поза нормативно-правовим полем, зокрема, щодо зниклих безвісти та військовополонених, відсутності загальноприйнятих протоколів (протоколів). Було виявлено, що розвиток військової медичної реабілітації та відповідної інфраструктури стає все більш важливим в Україні, оскільки інвалідність, спричинена війною в країні, зростає. За цих обставин необхідно збільшити інвестиції держави та органів місцевого самоврядування в розвиток сучасних реабілітаційних закладів, залучити до участі інших суб’єктів, і це важливий напрям. Відзначено деякі останні досягнення в правовому регулюванні соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Продемонстровано необхідність розширення можливостей надання додаткових соціальних пільг учасникам бойових дій на рівні об’єднаних територіальних громад. З метою удосконалення нормативно-правових механізмів державного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій пропонується залучати до розробки законодавчих актів такі організації, як громадські та ветеранські об’єднання, спілки, інші соціальні партнерства. The article deals with the development of legislation that protects combatants in Ukraine. Remarkable recent achievements in the legal regulation of the social protection of combatants in Ukraine have been noted. Counteraction and containment of Russia’s armed invasion affected the participants’ protection level in the conflict; it created the necessary conditions for a decent standard of living. Despite the duration of the conflict between Russia and Ukraine – more than nine years, there is an imperfect regulation of social benefits for participants in hostilities. During the research of the normative-legal mechanism regulating the social protection of combatants, several problematic points were revealed outside the normative-legal field, particularly regarding missing persons and prisoners of war and the absence of generally accepted protocols (protocols). Furthermore, it has been found that the development of military medical rehabilitation and related infrastructure is becoming increasingly crucial in Ukraine as the country’s war-related disability is on the rise. Under these circumstances, it is necessary to increase the investments of the state and local self-government bodies in the development of modern rehabilitation institutions to attract the participation of other subjects, and this is an important direction. Some recent achievements in the legal regulation of the social protection of combatants in Ukraine were noted. The necessity of expanding the possibilities of providing additional social benefits to the participants of hostilities at the level of united territorial communities has been demonstrated. To improve state administration’s regulatory and legal mechanisms in the social protection of combatants, it is proposed to involve such organisations as public and veteran associations, unions, and other social partnerships in developing legislative acts.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини 6 статті 255 Кримінального кодексу України: актуальні питання правозастосування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Околіт, О. В.; Okolit, O.
Стаття присвячена дослідженню актуальних теоретичних і практичних проблем, пов’язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ч. 6 ст. 255 Кримінального кодексу України. Встановлено, що звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинної організації на підставі ч. 6 ст. 255 КК України можливе за таких умов: 1) він не був організатором чи керівником злочинної організації; 2) вчинив злочин, передбачений ч. 2 або 3 ст. 255 КК України (брав участь у злочинній організації, зокрема будучи службовою особою з використанням службового становища); 3) до повідомлення йому про підозру у вчиненні цього злочину добровільно повідомив про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяв її розкриттю. Розкрито зміст зазначених умов та зроблено висновок, що певна їх частина сформульована некоректно, а тому потребує удосконалення. Серед перспективних напрямів такого вдосконалення може стати: 1) виключення з ч. 6 ст. 255 та інших статей КК України згадки про керівника як окремого співучасника, поруч з організатором; 2) уточнення умови звільнення від кримінальної відповідальності, що стосується сприяння шляхом заміни терміну «розкриття» на «розслідування»; 3) розширенням меж добровільного повідомлення про створення злочинної організації або участь у ній. Позитивно оцінено відмову авторів проєкту КК України від спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності та запровадження натомість спеціального виду звільнення від покарання – «непризначення покарання у зв’язку з позитивною поведінкою особи». Водночас ці положення проєкту потребують узгодження з іншими заохочувальними нормами, що можуть застосовуватися до учасників злочинних організацій, зокрема з кримінальним процесуальним інститутом угод. The article is devoted to the study of actual theoretical and practical problems related to exemption from criminal liability on the basis of Part 6 of Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine. It was established that the exemption from criminal responsibility of the members of a criminal organization based on Part 6 of Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine is possible under the following conditions: 1) he was not an organizer or head of a criminal organization; 2) committed the crime provided for in Part 2 or 3 of Article 255 of the Criminal Code of Ukraine (participated in a criminal organization, in particular as an official using his official position); 3) before informing him of the suspicion of committing this crime, voluntarily reported the creation of a criminal organization or participation in it and actively contributed to its disclosure. The content of the specified conditions was revealed and a conclusion was made that a certain part of them was formulated incorrectly and therefore needs improvement. Among the promising areas of such improvement may be: 1) exclusion from Part 6 of Art. 255 and other articles of the Criminal Code of Ukraine mention the manager as a separate accomplice, next to the organizer; 2) clarification of the condition of exemption from criminal liability, which relates to assistance by replacing the term “disclosure” with “investigation”; 3) expanding the boundaries of voluntary notification of the creation of a criminal organization or participation in it. The authors of the draft Criminal Code of Ukraine rejected special types of exemption from criminal responsibility and instead introduced a special type of exemption from punishment – “non-imposition of punishment in connection with the positive behavior of a person”. At the same time, these provisions of the project require coordination with other incentive norms that can be applied to members of criminal organizations, in particular, with the criminal procedural institute of agreements.
Концепція fair trade і торговельне право Європейського Союзу: сучасні підходи щодо розвитку
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Галиахметов, Игорь Абзалович
Стаття розглядає за допомогою сучасної методології змістову характеристику процесу втілення концепції fair trade і становлення торговельного права Європейського Союзу, тенденції його розвитку в умовах глобалізації та інтеграційного процесу. Зазначається, що спільна торговельна політика ЄС ґрунтується на уніфікованих принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торговельних угод, пов’язаних із торгівлею товарами та послугами, а також торговельних аспектів інтелектуальної власності, прямих іноземних інвестицій, досягнення уніфікованості заходів лібералізації, експортної політики та заходів для захисту торгівлі, таких як ті, яких вживають у випадку демпінгу або субсидування. Автором наводяться правові підстави формування, ознаки та уточняється предмет торговельного права ЄС, норми регулювання відносин, що виникають у торгівлі з третіми країнами та регулюють відносини тільки у сфері товарного обігу – право розповсюдження товарів; взаємне визнання товарів третіх країн та їх допуск (принцип взаємного визнання) до внутрішнього ринку ЄС; спільні вимоги до реалізації певних товарів або для товарів чи аспектів товарів, які не охоплені вичерпно Комбінованою (товарною) номенклатурою ЄС; питання акредитації та здійснення ринкового нагляду, пов’язаних з реалізацією продуктів, та уніфікації захисту прав споживачів на загальноєвропейському рівні. Сучасний розвиток торговельного права ЄС відбувається в умовах дотримання цілей сталого розвитку, розширення торгівлі на більш вільних і справедливих умовах, які розглядаються через призму чотирьох понять: fair trade (справедлива торгівля/торгівля без демпінгу або експортних субсидій/чесна конкуренція), unfair trade practices (нечесні торговельні практики), fair competition (належна компетенція торговця) і level playing field (рівні умови). Автор погоджується з думкою Е. П. Томпсона, що у контексті англійського ринку вісімнадцятого століття концепція справедливої торгівлі використовувалася в якості певного способу розв’язання проблеми ринку. При цьому ця концепція була спрямована передусім на захист прав споживачів. The article considers with the help of modern methodology the semantic characteristic of the process of implementation of the fair trade concept and the formation of EU trade law, as well as trends on its development in the context of globalization and integration process. It is noted that EU common commercial policy is based on uniform principles, particularly with regard to changes in tariff rates, the conclusion of tariff and trade agreements relating to trade in goods and services, and the commercial aspects of intellectual property, foreign direct investment, the achievement of uniformity in measures of liberalisation, export policy and measures to protect trade such as those to be taken in the event of dumping or subsidies. The author provides the legal theses for the formation, basic structural component as matter of EU trade law and norms regulating relations arising in trade with non-EU countries and regulating relations only in the sphere of commodity circulation. These rules apply to: right of cross-border distribution of goods; the principle of mutual recognition, which derives from the case law of the Court of Justice of the European Union, plays an important part in the functioning of the internal market and allows the free movement of products in the absence of any EU harmonising legislation; the requirements for accreditation and market surveillance relating to the marketing of products and repealing; EU consumer protection legislation. The current development of EU trade law is considered through the prism of four concepts as fair trade, unfair trade practices, fair competition and level playing field. The author agrees with the opinion of E. P. Thompson that in the context of the United Kingdom market of the eighteenth century the concept of fair trade was used as a certain way to solve the market problem. At the same time, this concept was aimed primarily at protecting of consumer rights.
Інформаційно-аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів: погляд на проблему
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кубаєнко, А. В.; Kubaienko, A.
Сучасне суспільство знаходиться на новому етапі соціальних, інституційних та конституційно-правових змін, що вимагає перегляду політики, вдосконалення публічного управління та розробки нових підходів до управління. У статті розглянуті проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, які стають все більш очевидними в умовах трансформації та цифровізації сучасного світу та запропоновані деякі шляхи їх вирішення. Метою статті є аналіз та оцінка ефективності діяльності правоохоронних органів за допомогою інформаційно-аналітичного забезпечення та розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього процесу. В рамках дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання (нормативний, порівняльно-правовий, теоретичний аналіз та узагальнення), системний та функціональні підходи. У роботі вказується, що удосконалення аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів передбачає впровадження новітніх технологій та методів аналізу, використання штучного інтелекту та машинного навчання для збору та обробки великих обсягів даних, а також покращення системи звітності та контролю за діяльністю правоохоронних органів. З цією метою пропонується розробка єдиного стандарту оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, який враховуватиме не тільки кількісні показники, але й якість роботи органів, їх взаємодію з громадою та рівень довіри до них. Зроблено висновок, що стандарт аналітичного забезпечення оцінки та вимірювання ефективності функціонування правоохоронних органів має бути достатньо детальним і конкретним, щоб забезпечити єдиний підхід до збору та аналізу даних, оцінки та порівняння результатів діяльності правоохоронних органів на різних рівнях та в окремих регіонах. Підсумовано, що аналітична складова оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів полягає в об’єктивному аналізі великої кількості інформації з метою виявлення проблем та тенденцій у роботі правоохоронних органів, встановлення причинно-наслідкових зв’язків та розроблення рекомендацій щодо поліпшення їх діяльності на основі результатів аналізу. Аналітичне забезпечення оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів може бути використане як для внутрішньої, так і для зовнішньої оцінки роботи органів правопорядку. Внутрішня оцінка діяльності дозволяє органам правопорядку вдосконалювати свою роботу та покращувати взаємодію між підрозділами. Зовнішня оцінка діяльності дозволяє збільшити довіру громадян до правоохоронних органів та підвищити їх авторитет у суспільстві. Modern society is undergoing new stages of social, institutional, and constitutional changes that require a review of policies, improvement of public governance, and development of new approaches to management. This article discusses the issues of information and analytical support for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies, which become increasingly apparent in the conditions of transformation and digitalization of the modern world, and proposes some ways to address them. The aim of the article is to analyze and evaluate the effectiveness of law enforcement agencies’ activities using information and analytical support and to develop proposals for improving this process. The study applied general scientific and special methods of cognition (normative, comparative legal, theoretical analysis, and generalization), as well as systemic and functional approaches. The article indicates that improving the analytical support for evaluating and measuring the effectiveness of law enforcement agencies’ functioning involves the introduction of innovative technologies and analysis methods, the use of artificial intelligence and machine learning for collecting and processing large volumes of data, as well as improving the reporting and control system for law enforcement agencies’ activities. To this end, the development of a single standard for evaluating the effectiveness of law enforcement agencies’ work is proposed, which will take into account not only quantitative indicators but also the quality of their work, their interaction with the community, and the level of trust in them. It has been concluded that the standard of analytical software for assessing and measuring the effectiveness of law enforcement agencies should be sufficiently detailed and specific to ensure a unified approach to data collection and analysis, as well as the evaluation and comparison of the performance of law enforcement agencies at different levels and in specific regions. It was summarized that the analytical component of assessing the effectiveness of law enforcement activities involves the objective analysis of a large amount of information in order to identify problems and trends in the work of law enforcement agencies, establish cause-and-effect relationships, and develop recommendations for improving their activities based on the results of the analysis. The analytical support for assessing the effectiveness of law enforcement activities can be used for both internal and external assessments of law enforcement agencies. Internal assessment allows law enforcement agencies to improve their work and enhance interaction between departments. External assessment helps to increase citizens’ trust in law enforcement agencies and enhance their authority in society.
Обов’язковість застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Горобець, Н. С.; Horobets, N.; Лелека, С. С.; Leleka, S.
Стаття присвячена з’ясуванню дискусійних аспектів обов’язковості застосування судами України практики Європейського суду з прав людини як джерела права. Окрему увагу приділено законодавчому змісту понять «практика Європейського суду з прав людини», «рішення Європейського суду з права людини». З’ясовано, що з моменту ратифікації Україною Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод остання є частиною національного законодавства, водночас правовою основою для застосування при розгляді справ судами України практики, в тому числі рішень, Європейського суду з прав людини є положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Визначено, що серед аргументів в підтримку обов’язковості практики, зокрема рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в правовій системі України є порівняння значення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини із Конституцією України та рішеннями Конституційного суду України. Водночас наголошено, що законодавчі положення прямо не вказують на обов’язок національних судів при розгляді справ застосовувати практику Європейського суду з прав людини. Серед індикаторів проблеми застосування судами України практики Європейського суду з прав людини особливу увагу приділено помилкам, які допускають судді при посиланні на норми Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини, що є підставою для зміни та скасування рішення після його перегляду судом вищої інстанції. З’ясовано, що серед науковців відсутня однозначна відповідь щодо обов’язковості практики Європейського суду з прав людини для національних судів. Зроблено висновок, що застосування судами України практики Європейського суду з прав людини на сьогодні має бути рекомендацією, а не приписом, зважаючи на норми законодавства, положення наукової доктрини та проблеми пов’язані із правильним її застосуванням. The article is devoted to clarifying the debatable aspects of the mandatory application by the courts of Ukraine of the practice of the European Court of Human Rights as a source of law. Particular attention is paid to the legislative content of the concepts “practice of the European Court of Human Rights”, “decision of the European Court of Human Rights”. It was found that since the ratification by Ukraine of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the latter is part of the national legislation, at the same time, the legal basis for the application of practice, including decisions, of the European Court of Human Rights when considering cases by the courts of Ukraine is the provisions of the Law of Ukraine “On execution of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights”. It was determined that among the arguments in support of mandatory practice, in particular the decisions of the European Court of Human Rights as a source of law in the legal system of Ukraine, there is a comparison of the meaning of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the decisions of the European Court of Human Rights with the Constitution of Ukraine and the decisions of the Constitutional court of Ukraine. At the same time, it was emphasized that the legislative provisions do not directly indicate the obligation of national courts to apply the practice of the European Court of Human Rights when considering cases. Among the indicators of the problem of the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine, special attention is paid to mistakes made by judges when referring to the norms of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights, which is the basis for changing and canceling the decision after its review by superior court. It was found that there is no unequivocal answer among scientists regarding the binding practice of the European Court of Human Rights for national courts. It was concluded that the application of the practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine today should be a recommendation, not a prescription, taking into account the norms of the law, the provisions of the scientific doctrine and the problems associated with its correct application.
Доктринальні підходи щодо визначення статусу права інформаційних технологій
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Тицька, Я. О.; Tytska, Ya.; Поварчук, Н. С.; Povarchuk, N.
Стаття присвячена дослідженню юридичної природи права інформаційних технологій, яке перебуває на етапі становлення та розвитку. Аналізується сучасний стан науки права інформаційних технологій. Досліджуються різні позиції науковців щодо визначення статусу права інформаційних технологій. Особлива увага звертається на те, що право інформаційних технологій набуває дедалі більшої значущості в юридичній науці. Зазначено, що на даному етапі його розвитку необхідно здійснити глибокий аналіз та переосмислення концептуальних підходів до його статусу. В статті акцентується увага на трансформації поглядів відносно юридичної природи права інформаційних технологій. Розглядається обґрунтування введення в науковий обіг нової комплексної галузі права – права інформаційних технологій. Наголошується, що право інформаційних технологій – не штучний феномен, а закономірний результат розвитку економічних відносин, котрі виникають, змінюються та припиняються в сфері інформаційних технологій. Тому слід говорити про початок його формування і потрібно докласти чимало зусиль для розробки і становлення права інформаційних технологій як одного з найбільш перспективних напрямів розвитку сучасної юриспруденції. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи права інформаційних технологій, а саме: як комплексної галузі права, що знаходиться лише на стадії становлення, як нормативно-правового масиву, як спеціальної частини інформаційного права, як концепту. Акцентовано увагу на тому, що категорія права інформаційних технологій виступає в якості складного явища, що містить в собі норми з різних галузей права, але при цьому регулює власний блок суспільних відносин. В результаті проведеного дослідження доведено, що право інформаційних технологій є галуззю нового покоління, структура котрої представляє собою широку систему усталених інститутів, призначених для реалізації певної, чітко визначеної функції держави – побудова цифрової держави. The article is devoted to the study of the legal nature of information technology law, which is at the stage of formation and development. The current state of the science of information technology law is analyzed. Different positions of scientists regarding the definition of the status of information technology law are studied. Special attention is paid to the fact that the law of information technologies is gaining more and more importance in legal science. It is noted that at this stage of its development, it is necessary to carry out a deep analysis and rethinking of conceptual approaches to its status. The article focuses on the transformation of views regarding the legal nature of information technology law. The justification for the introduction into the scientific circulation of a new comprehensive legal discipline – the law of information technologies – is considered. It is emphasized that the law of information technologies is not an artificial phenomenon, but a natural result of the development of economic relations that arise, change and cease in the field of information technologies. Therefore, we should talk about the beginning of its formation and we need to make a lot of effort to develop and establish the law of information technologies as one of the most promising areas of development of modern jurisprudence. An analysis of various approaches to determining the legal nature of information technology law was carried out, namely: as a complex field of law that is only at the stage of formation, as a normative-legal array, as a special part of information law, as a concept. Attention is focused on the fact that the category of information technology law acts as a complex phenomenon that contains norms from various fields of law, but at the same time regulates its own block of social relations. As a result of the research, it was proved that the law of information technology is a branch of a new generation, the structure of which is a wide system of established institutions designed to implement a certain, clearly defined function of the state – building a digital state.
Сутність адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності МВС України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Руденко, М. М.; Rudenko, M.
В статті зясовано сутність адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності МВС України на сучасному етапі розвитку вітчизняного суспільства. Актуалізовано, що сутністю забезпечення організації та діяльності МВС України є правова необхідність створення належних умов для існування та виконання своїх виконавчих функцій центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадський порядок та спокій громадян, безпеку для бізнесу, правовий порядок в держави. Це МВС України здійснює з метою охорони прав і свобод людини, забезпечення інтересу суспільства. Вагому частину адміністративної діяльності аналізованого центрального органу виконавчої влади припадає на державну підтримку приватних осіб, у надзвичайних та інших не сприятливих ситуаціях, коли чесноти осіб, забезпечити за рахунок приватної ініціативи не можливо чи не доцільно. Зроблено висновок, що існування та діяльність МВС України є необхідною та справедливою, як для громадян так і для держави. Адміністративна діяльність МВС України глибоко і нерозривно пов’язана чисельними вертикальними і горизонтальними зв’язками з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами громадянського суспільства. Сутністю адміністративно-правового забезпечення діяльності МВС України є правове, організаційно-правове та організаційне постачання підрозділам та співробітникам МВС всього необхідного для належного виконання своїх виконавчих функцій, щодо публічного забезпечення прав і свобод та законних громадян, створення умов для ефективного функціонування органів внутрішніх справ, їх посадових (службових осіб). Це здійснюється в процесі виконання правотворчої, правозастосовної, адміністративно-сервісної, правоохоронної, внутрішньо-організаційної та соціально-фінансової роботи. The article clarifies the essence of administrative and legal support for the organization and activities of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine at the current stage of the development of national society. It has been updated that the essence of ensuring the organization and activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is the legal necessity of creating proper conditions for the existence and performance of executive functions by the central executive body, which ensures public order and peace of citizens, security for business, and legal order in the state. This is done by the Ministry of Internal Affairs of Ukraine for the purpose of protecting human rights and freedoms, ensuring the public interest. A significant part of the administrative activity of the analyzed central body of executive power falls on state support of private individuals, in emergency and other unfavorable situations, when the virtues of individuals must be ensured at the expense of private initiative not possible or not advisable. It was concluded that the existence and activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is necessary and fair, both for citizens and for the state. The administrative activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is deeply and inextricably linked by numerous vertical and horizontal ties with other executive power bodies, local self-government bodies and civil society subjects. The essence of the administrative and legal support of the activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is the legal, organizational, legal and organizational supply to units and employees of the Ministry of Internal Affairs of everything necessary for the proper performance of their executive functions, regarding the public provision of rights and freedoms and legal citizens, the creation of conditions for the effective functioning of internal affairs bodies, their officials (officials). This is done in the process of law-making, law-enforcement, administrative-service, law-enforcement, intra-organizational and social-financial work.

Browse

Browsing 2023 рік by Issue Date

Results Per Page

Sort Options