Випуск № 3

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/38456

Browse

Now showing 1 - 20 of 34

Методологічні засади дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Старинський, М. В.; Starynskyi, M.; Миргород-Карпова, В. В.; Myrhorod-Karpova, V.; Shlapko, T.
Стаття присвячена характеристиці методологічних засад дослідження механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення права особи на охорону здоров’я. В процесі дослідження автори доходять висновку, що методологія дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я – це теоретичне обґрунтування доцільності застосування відповідних підходів і способів, які використовуються для проведення теоретико-юридичного дослідження державної політики іноземного інвестування, а також дібрана на науковій основі для зазначеної мети система прийомів і способів, тобто відповідних методів. Під час вибору тієї чи іншої методології дослідник має враховувати філософську і світоглядну складові частини розвитку суспільства; політико-правову основу функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я; ієрархічність відносин та правового регулювання права на охорону здоров’я, включаючи міжнародний елемент. Автори зазначають, що світоглядна, філософська та соціокультурна складові частини методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я має включати весь набір філософсько-світоглядних методів дослідження й пізнання, які використовуються в наукових дослідженнях, оскільки вони є фундаментом для отримання науково обґрунтованих результатів. Врахування політико-правової основи функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я, забезпечується методами історизму та компаративізму. Також автори доводять, що елемент складної ієрархічності відносин охорони здоров’я спонукає дослідника до того, що під час визначення методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я ним має бути використаний весь методологічний інструментарій дослідження функціонування держави та її органів як на території держави, так і за її межами. Автори переконані, що врахування виявлених особливостей вибору методології під час дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я дасть можливість не лише отримати об’єктивні та науково обґрунтовані результати, але й значно підвищити дослідницький потенціал здійснюваної науковцем роботи. The article is devoted to the characteristics of the methodological bases of the research of the mechanism of administrative and legal regulation of ensuring the person’s right to healthcare. In the course of the research the authors come to the conclusion that the methodology of research of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare is a theoretical substantiation of expediency of application of appropriate approaches and methods used for theoretical and legal research of state policy of foreign investment, as well as a system of appropriate techniques and methods selected on a scientific basis for this purpose.When choosing a methodology, the researcher must take into account: a) the philosophical and ideological component of the development of society; b) the political and legal basis for the functioning of the state on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place; c) hierarchy of relations and legal regulation of the right to healthcare, including international experience.The authors note that the ideological, philosophical and socio-cultural component of the research methodology of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare should include the whole set of philosophical and ideological methods of research and cognition used in scientific research, because they are the foundation for obtaining scientifically sound results. Taking into account the political and legal basis of the functioning of the state, on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place is provided by the methods of historicism and comparativism. The authors also argue that the element of complex hierarchy of healthcare relations encourages the researcher to use all the methodological tools for studying the functioning of the state and its bodies both on the territory of the state and abroad when determining the research methodology of studying the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare.The authors are convinced that taking into account the identified features of the choice of methodology in the study of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare will not only obtain objective and scientifically sound results, but also significantly increase the research potential of the scientist’s work.
Розвиток аварійно-рятувальної діяльності на морі та забезпечення безпеки мореплавства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Балобанов, О. О.; Balobanov, O.; Пальченко, А. А.; Palchenko, A.
У науковій статті розглядаються питання, що стосуються правових проблем забезпечення безпеки мореплавства, котрі тісно пов’язані зі здійсненням міжнародного співробітництва у сфері, установленням і використанням стандартів і технічних норм, компетенцією держави порту, прибережної держави й прапора, організацією рятування та пошуку на морі й упровадженням міжнародно-правових норм у національне законодавство. Мореплавання також є дуже ефективною комерційною діяльністю. Аварії та інциденти на морі є причиною людських і майнових втрат, а також завдають непоправної шкоди навколишньому середовищу. Тому, щоб уникнути таких тяжких наслідків, держави, під чиїми прапорами ходять судна, повинні вживати різних дієвих заходів, які сприятимуть забезпеченню безпеки мореплавання. Аварійно-рятувальна діяльність є однією з основ безпеки судноплавства. Найважливішими міжнародними нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини щодо рятування на морі, є Міжнародна конвенція про пошук і рятування на морі 1979 р. і Конвенція про рятування 1989 р., яку Україна ратифікувала 22 березня 2017 р. Дослідженню положень Конвенцій головним чином і присвячена публікація. Здійснено аналіз українського законодавства, а також судової практики. У статті викладена ефективність реалізації на національному рівні норм міжнародного права й визначені загальнообов’язкові умови для такої реалізації. Надано висновки, за якими визначається неможливість проведення позитивних змін для розв’язання проблеми безпеки мореплавства й рятування на морі без активної участі й сприяння всіх держав, котрі беруть участь у використанні Світового океану. На держави покладено перелік заходів, спрямованих на прийняття нормативної бази для визначення порядку проведення рятувальних операцій на морі, організації діяльності інспектуючих і контролюючих органів. This scientific article deals with issues related to legal issues of maritime safety, which are closely related to the implementation of international cooperation in this field and the establishment and use of standards and technical norms, the competence of the port state, coastal state and flag, rescue and search at sea, and the implementation of international law into national law. Navigation is also a very effective commercial activity. Accidents and incidents at sea are the cause of human and property losses, as well as causing irreparable damage to the environment. Therefore, in order to avoid such serious consequences, States whose flags are flown should take various effective measures to promote the safety of navigation. Emergency and rescue activities are one of the foundations of shipping safety. The most important international legal acts regulating the legal relationship on rescue at sea are the International Convention on Search and Rescue at Sea 1979, and the Rescue Convention 1989, which Ukraine ratified on 22.03.2017, the study of the provisions of these Conventions, mainly, and is the subject of this publication. The analysis of the Ukrainian legislation, and also judicial practice is carried out. The article highlights the effectiveness of the implementation of international law at the national level, and identifies the mandatory conditions for such implementation. Conclusions are given which determine the impossibility of making positive changes to solve the problem of maritime safety and rescue at sea without the active participation and assistance of all states involved in the use of the oceans. The states are responsible for the list of measures aimed at adopting a regulatory framework for determining the procedure for conducting rescue operations at sea, the organization of inspection and control bodies.
Судове визнання факту батьківства. Судова практика
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Дяченко, С. В.; Diachenko, S.; Гордієнко, Т. С.; Hordiienko, T.
Стаття присвячена питанням юридичного інституту батьківства в системі права України, аналізу процедури встановлення батьківства в судовому порядку, дослідженню проблем цієї форми встановлення батьківства і висунення шляхів їх вирішення. Визначено, що встановлення батьківства є частиною передбаченого правом інституту закріплення походження дитини від конкретного батька. Також слід зазначити, що встановлення батьківства як юридичний факт має велику соціальну значимість, оскільки виступає основою для виникнення юридичних правовідносин між батьком та дитиною. Здійснено дослідження питань установлення батьківства в судовому порядку в законодавстві України та зарубіжному законодавстві, з’ясовано, що це є однією з основ ефективного захисту дитини, тобто системи заходів держави, що забезпечує охорону законних прав та інтересів дитини. Розглянуто важливість та необхідність установлення батьківства в судовому порядку. Проаналізовано питання, що найчастіше виникають з цієї теми. Звернено увагу на наявні прогалини у правовому регулюванні встановлення факту визнання батьківства. Проаналізовано наявні в літературі позиції з цього питання, досліджується судова практика. Розглянуто питання ухвалення судом до уваги всіх видів доказів батьківства, зокрема результати медичної, біологічної, генетичної експертизи. Встановлено важливість визнання батьківства, що покликано забезпечити можливість здійснення дитиною права знати свого батька, тобто своє походження, право на виховання. Однак аналіз чинного законодавства, судової практики виявляє масу недоліків і проблем визнання батьківства у судовому порядку, які вимагають усунення. Слід зазначити, що вивчення підходів до вирішення проблем визнання батьківства у судовому порядку свідчить про необхідність удосконалення чинного законодавства. he article is devoted to the issues of the legal institution of paternity in the legal system of Ukraine, the analysis of the procedure for establishing paternity in court, the study of the problems of this form of paternity and the nomination of ways to solve them. It is determined that the establishment of paternity is part of the institution provided by the law of consolidating the origin of the child from a particular parent. Also, it should be noted that the establishment of paternity, as a legal fact, has great social significance, as it serves as a basis for the emergence of legal relations between parent and child. A study of the establishment of paternity in court in the legislation of Ukraine and abroad and found that it is one of the foundations of effective protection of the child, ie the system of state measures to protect the legitimate rights and interests of the child. The importance and necessity of establishing paternity in court are considered. The most frequently asked questions on this topic are analyzed. Attention is drawn to the existing gaps in the legal regulation of establishing the fact of recognition of paternity. The opinions available in the literature on this issue are analyzed, the case law is studied. The issues of acceptance by the court of all types of evidence of paternity, in particular the results of medical, biological, genetic examination, are considered. The importance of recognition of paternity is established, designed to ensure the possibility for a child to exercise the right to know his father, i.e. his origin, the right to upbringing. However, the analysis of the current legislation, case law shows a lot of shortcomings and problems of recognition of paternity in court, which require their elimination. It should be noted that the study of approaches to addressing the issues of recognition of paternity in court indicates the need to improve existing legislation.
Інформаційні права людини та їх місце в системі прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Тополевський, Р. Б.; Topolevskyi, R.
Стаття присвячена визначенню місця інформаційних прав у системі прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у процесі інтенсивного розвитку протягом останніх десятиліть у таких трьох аспектах, як правова доктрина, міжнародно-правові договори, національне законодавство та судова практика (як національна, так і міжнародна). Підкреслено, що основний масив інформаційних прав у практиці Європейського суду з прав людини розглядається та захищається в межах ст. 10 (свобода вираження поглядів) та ст. 11 (право на приватність) Європейської конвенції з прав людини. Зазначено, що інформаційні права перебувають у тісних зв’язках з іншими правами людини. Колізії інформаційних прав із правами людини встановлюють межі цих прав, відкриваючи нові грані та аспекти інформаційних прав. Зазначено, що найбільш динамічним у сфері інформаційних прав є розвиток цифрових прав, що пов’язано зі стрімким зростанням ролі цифрових гаджетів та обігу інформації (в тому числі, персональної). Прогнозовано ймовірність порушення інформаційних та, зокрема, цифрових прав. У зв’язку з цим варто звернути особливу увагу на збір інформації соціальними мережами та окремими застосунками, розвиток нейромереж (штучного інтелекту), оброблення Big Data та побудову профілів особи з маркетинговими цілями. Однак найбільшою загрозою демократії може стати намагання використати інструменти електронного доступу для проведення виборів, оскільки відсутні засоби захисту зробленого вибору, а наявні засоби кібербезпеки не дають повних гарантій достовірності результатів. Підкреслено, що саме розвиток «цифрових» прав виступає «точкою зростання» системи інформаційних прав та можливих порушень. В сучасному світі відповідь на питання про те, де проходить межа втручання в «цифрове» життя, набуває все більшого значення для сучасного розуміння прав людини. The article describes the place of information rights in the human rights system. It points that information rights have been in the process of intensive development over the last decades in the following three areas: legal doctrine, international legal treaties, national legislation, and case law (both national and international). The article emphasizes that in the area of the European Court of Human Rights case-law; most of the information rights are covered and protected under Article 10 (freedom of expression) and Article 11 (right to privacy) of the European Convention on Human Rights. The author states the information rights are closely related to other human rights. Collisions between information rights and other human rights let us set rights margins. In this way, we open up new facets and aspects of information rights. The information rights are developing at the three levels. They are the level of legal doctrinal recognition, the level of international law recognition, and the level of national recognition. The article notes that the development of digital rights is most dynamic in the set of information rights. This point results from the rapid growth of the role of digital gadgets and information (including personal data). The author forecasts the probability of information and digital rights violations. In this regard, it is worth paying attention to the collection of information, mainly through social networks and individual applications, developed neural networks (artificial intelligence), processing Big Data, and building personal profiles for marketing purposes. However, the greatest threat to democracy may attempt to use electronic access tools for elections. Because there is no means to protect the choice, and the available instruments of cybersecurity do not provide full guarantees of the reliability of the results. The article emphasizes that the development of digital rights is the “growth point” of the system of information rights and possible violations. In today’s world, the answer as to the limit of interference in “digital” life passes is becoming real considerable for the modern understanding of human rights.
Окремі аспекти теорії та практики екстрадиції
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сенченко, Н. М.; Senchenko, N.; Кравченко, В. Я.; Kravchenko, V.
Стаття присвячена докладному дослідженню інституту екстрадиції в Україні відповідно до кримінального процесуального законодавства. Розглянуто основні наукові підходи до визначення особливостей виникнення екстрадиційних відносин. Виокремлено періоди розвитку цих відносин та досліджено їх особливості на кожному з них. Здійснено співвідношення понять «екстрадиція» та «видача», пояснено різницю між ними. Наведено погляди науковців на визначення поняття «екстрадиція» та, відповідно до проаналізованих думок, виокремлено два основні аспекти, в яких може розглядатись екстрадиція. Крім того, розглянуто міжнародне законодавство, що регулює екстрадицію як форму міжнародного співробітництва, та надано перелік документів, що регулюють екстрадиційні відносини. Для повного, ретельного дослідження здійснено поділ процесу екстрадиції на декілька етапів, на кожному з яких зроблено акцент на позитивних та негативних моментах їх реалізації. Зосереджено увагу на диференціації гарантій прав осіб, що залучені до екстрадиційного провадження, на кожному з етапів такої процедури. Обґрунтовано, що позитивним моментом Кримінального процесуального кодексу України можна вважати передбачення спрощеного порядку видачі осіб з України, оскільки відсутність такого порядку значно затягувала вирішення питання екстрадиції. Відповідно до цього, здійснено аналіз процедури видачі осіб (екстрадиції) у спрощеному порядку. Приділено увагу принципам та гарантіям, спрямованим на забезпечення прав особи в процесі здійснення спрощеного порядку видачі осіб, здійснено огляд принципів, що закріплені на національному та міжнародному рівнях, здійснено їх класифікацію, відповідно до чого зроблено висновок, що метою спрощеного порядку є посилення захисту людства та окремих осіб, а також забезпечення прав людини та ресоціалізація осіб, що вчинили кримінальне правопорушення. В процесі дослідження проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо гарантій дотримання основоположних прав та свобод особи під час екстрадиції. На підставі проведеного дослідження сформовано відповідні висновки. The article is devoted to a detailed study of the extradition institute in Ukraine in accordance with the criminal procedural legislation. The main scientific approaches to determining the characteristics of extradition relations are considered. The periods of development of these relations are distinguished and their features are investigated on each of them. The relationship between “extradition” and “issuance” is carried out; the difference between them is explained. In the work, the views of scholars regarding the definition of “extradition” and in accordance with the analyzed thoughts, two main aspects, which may be considered “extradition”, are outlined. In addition, international legislation regulating extradition as a form of international cooperation is considered and a list of documents regulating extradition relations is provided. For a complete, thorough study, a separation of the extradition process is carried out in several stages and on each of them emphasis on the positive and negative moments of their implementation. Attention is focused on the differentiation of guarantees of the rights of persons involved in extradition proceedings, at each stage of such a procedure. It is substantiated that the positive aspect of the Criminal Procedural Code of Ukraine can be considered the possibility of a simplified procedure for issuing individuals from Ukraine, since the absence of this order significantly delayed the issue of extradition. Accordingly, an analysis of the procedure for issuing persons (extradition) in a simplified manner is carried out. The attention is paid to the principles and guarantees aimed at ensuring the rights of a person in the course of a simplified procedure for issuing individuals. The overview of the principles enshrined at the national and international level, their classification was carried out, and in accordance with this it is concluded that the purpose of the simplified way is to strengthen the protection of mankind and individuals, as well as the provision of human rights and the resocialization of persons who committed a criminal offense. In the course of the study, the practice of the European Court of Human Rights on guarantees of observance of fundamental person’s rights and freedoms during extradition is analyzed. The relevant conclusions, based on the study, are distinguished.
Завдання початкового етапу судового провадження та методи його реалізації
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Мирошниченко, Ю. М.; Myroshnychenko, Yu.
У статті сформовано завдання початкового етапу судового провадження, на якому суддя має спрогнозувати розвиток судової ситуації та вибрати варіанти своїх дій, здатні забезпечити оптимальний хід з’ясування встановлених під час досудового провадження обставин і перевірку їх доказами. В процесі оцінювання ситуації, що склалась на момент закінчення розслідування та віддзеркалена в обвинувальному акті, суддя закладає фундамент програми судового розгляду. З огляду на відсутність у розпорядженні суду матеріалів кримінального провадження констатовано дефіцит інформації, необхідної для ефективної організації своєї діяльності, та пов’язану з цим складність підготовки до судового розгляду, забезпечення його безперервності та оперативності. Наголошено на важливості розроблення в межах базової судової методики рекомендацій, які б сприяли оптимізації судового розгляду кримінальних справ від моменту отримання суддею обвинувального акта. Запропоновано методи подолання негативного впливу фактору інформаційної невизначеності на реалізацію судом завдань підготовчого провадження, алгоритми дій та рішень головуючого щодо забезпечення дотримання встановленого законом строку призначення справи до розгляду. Наголошено на тому, що суддям слід вимагати від професійних представників сторін безумовного дотримання узгодженого з ними графіку судового розгляду, бути наполегливими у донесенні до їх розуміння того, що змінити його може лише суддя, головуючий у справі, а не визначені сторонами чи іншими судами будь-яких інстанцій пріоритети. В результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про те, що використання запропонованих у статті підходів до вивчення обвинувального акта, досудової доповіді, інших документів, наданих суду учасниками кримінального провадження, аналізу їхньої поведінки під час підготовчого судового засідання, а також характеру заявлених ними клопотань та результатів їх обговорення дасть змогу суду отримати орієнтуючу інформацію, необхідну для прогнозування тактики сторін, ситуацій судового розгляду та оптимізує його організацію. The article formulates the task of the initial stage of the trial, in which the judge must predict the development of the court situation and choose options for their actions that can ensure the optimal course of clarifying the circumstances established during the pre-trial proceedings and verifying them with evidence. In assessing the situation at the end of the investigation and reflected in the indictment, the judge lays the foundation for the trial program. Due to the fact that the court does not currently have the materials of the criminal proceedings, there is a lack of information necessary for the effective organization of its activities, and the associated difficulty of preparation for the trial, ensuring its continuity and efficiency. Emphasis is placed on the importance of developing recommendations within the basic judicial methodic that would help to optimize the trial of criminal cases from the moment a judge receives an indictment. Methods of overcoming the negative impact of the factor of information uncertainty on the implementation by the court of the tasks of the preparatory proceedings, algorithms of actions and decisions of the chairman to ensure compliance with the statutory deadline for the appointment of the case for consideration. It is emphasized that judges should require the professional representatives of the parties to adhere unconditionally to the agreed schedule of proceedings, to be persistent in informing them that it can be changed only by the presiding judge, and not by the parties or other courts of any instance. As a result of the study, the author concludes that the use of the approaches proposed in the article to study the indictment, pretrial report, other documents provided to the court by participants in criminal proceedings, analysis of their behavior during the preparatory hearing, as well as the nature of their motions and results their discussion will allow the court to obtain indicative information needed to predict the tactics of the parties, the situations of the trial and optimize its organization.
Вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сокиринська, Людмила Анатоліївна; Sokyrynska, Liudmyla; Сокиринская, Людмила Анатольевна; Статкевич, Денис І.; Statkevych, Denys; Статкевич, С. І.; Statkevych, S.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам правотворчості в Україні на фоні глобалізаційних процесів. Здійснено аналіз праць багатьох учених, які вивчали ці питанням. Автори статті акцентують увагу на принципово новому підході до глобалізації, виділяють її умовний поділ на три етапи, де першим є економічна глобалізація, другим – правова глобалізація, третім – культурна глобалізація. Цей підхід можна визначити науковою новизною, що спонукає до подальших досліджень зазначеної теми за кожним із етапів. Робота акцентована на дослідженні правової глобалізації та її впливу на правотворчість в Україні, формуванні нових джерел права вітчизняного законодавства. Перш за все поринання в історію аргументує виділення економічних глобалізаційних процесів як перший етап глобалізації. Основний обсяг роботи присвячено другому етапу, а саме правовій глобалізації, ідея якої полягає в об’єднанні держав із різними правовими системами до єдиної світової держави з єдиними загальними нормами та правилами поведінки у суспільних відносинах. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні шляхом визначення низки дискусійних та спірних джерел права, а саме новітньої рецепції римського права, що полягає перш за все у творінні нового права; упровадження принципів міжнародного права як частини національної правової системи; міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України; встановлення підзаконних актів органами виконавчої влади; правового (судового) прецеденту, адже рішення судів починають впливати на різні правовідносини в більшості сфер суспільного життя. Щодо кожного зазначеного елементу проведено аналіз їх впливу на правотворчість в Україні та надано власні позиції. З огляду на тенденцію висвітлено думки про інтернаціоналізацію національних систем права, яка зводиться до неминучого повного планетарного об’єднання в єдину правову систему. Описано можливий та вірогідний третій етап глобалізації, такий як культурна глобалізація, по завершенню якої відбудеться зрівняння різноманітності націй, багатоманітності держав, різності культур та традицій до єдиної світової держави з єдиними загальними правилами та нормами поведінки у суспільних відносинах. The scientific article is devoted to current problems of lawmaking in Ukraine against the background of globalization processes. It’s an analysis of the works of many scientists who have worked on similar issues. The authors emphasize a fundamentally new approach to globalization; distinguish its conditional division into three stages: the first – economic globalization, the second – legal globalization, the third – cultural globalization. This approach can be defined by scientific novelty, which encourages further research on this topic at each stage. The work focuses on the study of legal globalization and its impact on lawmaking in Ukraine, the formation of new sources of domestic law. To begin with, immersion in history argues for the allocation of economic globalization processes as the first stage of globalization. The main volume of work is devoted to the second stage – legal globalization, the idea of which is to unite states with different legal systems into a single world state with common norms and rules of conduct in public relations. The influence of globalization processes on law-making in Ukraine has been studied by identifying a number of debatable and controversial sources of law, namely: the latest reception of Roman law, which consists primarily in the creation of new law; implementation of the principles of international law as part of the national legal system; international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine; establishment of bylaws by executive authorities; legal (judicial) precedent, because court decisions begin to affect various legal relations in most spheres of public life. For each of these elements, an analysis of their impact on lawmaking in Ukraine and provided their own positions on each of them. Given the trend, the views on the internationalization of national legal systems, which is reduced to the inevitable full planetary unification into a single legal system. The possible and probable third stage of globalization is described – cultural globalization, after which the diversity of nations, diversity of states, diversity of cultures and traditions will be compared to a single world state with common general rules and norms of behavior in public relations.
Митний контроль щодо оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Петренко, Г. О.; Petrenko, H.; Бурковська, О. І.; Burkovska, O.
У статті досліджено питання правового регулювання сфери митного контролю щодо оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності. За результатами проведеного наукового дослідження запропоновано конкретизацію законодавчих положень, які регламентують дискреційні повноваження працівників митних органів щодо призупинення митного оформлення товарів за власною ініціативою. Обґрунтовано доцільність внесення змін до переліку об’єктів права інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону та підлягають реєстрації у митному реєстрі. Окреслено основні аспекти, що сприяють існуванню такого негативного явища, як патентний тролінг, та розглянуто можливі шляхи боротьби з ним. Актуалізовано питання запровадження адміністративної відповідальності за реєстрацію у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності задля створення перешкод добросовісній діяльності інших правовласників, а також наголошено на необхідності посилення відповідальності за ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території товарів із порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності. У рамках реалізації кон-цептуального завдання реформування сфери інтелектуальної власності щодо внесення змін до Митного кодексу України запропоновано удосконалити національне законодавство, спрямоване на боротьбу з контрафактним товаром, шляхом його узгодження зі взятими Україною зобов’язаннями перед Світовою організацією торгівлі та Європейським Союзом. Наголошено на необхідності врахування національної специфіки формування і розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності у процесі запозичення відповідного зарубіжного досвіду, пов’язаного зі створенням дієвих механізмів реалізації правових норм у цій сфері. The article examines the issues of legal regulation of customs control over the registration of goods containing intellectual property rights. According to the results of the research, it is proposed to specify the legislative provisions that regulate the discretionary powers of customs officers to suspend customs clearance of goods on their own initiative. The expediency of making changes to the list of intellectual property rights that are protected in accordance with the law and subject to registration in the register administered by the State Customs Service of Ukraine is justified. The scientific paper also outlines the main aspects that contribute to the existence of such a negative phenomenon as patent trolling, and considers possible ways to combat it. The issue of introducing administrative liability for registration of intellectual property rights in the customs register in order to create obstacles to the bona fide activities of other rights holders was raised, and the need to strengthen administrative responsibility for importing or exporting goods in violation of legally protected rights was stressed intellectual property. As part of the conceptual task of reforming the intellectual property sector, in part of the amendments to The Customs Code of Ukraine, it is proposed to improve national legislation aimed at combating counterfeit goods by aligning it with Ukraine’s commitments to The World Trade Organization and The European Union. Emphasis on the need for account the national specifics of the formation and development of the state system of legal protection of intellectual property in the process of borrowing relevant foreign experience related to the creation of effective mechanisms for implementing legal norms in the field of intellectual property.
Актуальні проблеми об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Щербіна, М. Г.; Shcherbina, M.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. Правильне визначення об’єкта кримінального правопорушення має як теоретичне, так і практичне значення. Він є обов’язковим конструктивним елементом будь-якого складу кримінального правопорушення, без якого відсутні склад, кримінальне правопорушення і кримінальна відповідальність за нього. В юридичній літературі питанням об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів приділялась увага у працях певних вчених. Однак у роботах цих науковців саме об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, досліджувався недостатньо. Метою статті є вирішення актуальних проблем об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. На підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень і законодавства досліджено об’єкт злочину, передбаченого статтею 321-1 КК України. Не вступаючи в полеміку щодо концепцій визначення об’єкта кримінального правопорушення, беремо за основу ту, що визначає його як суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом та яким заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння. Загальним об’єктом кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів є не конкретні суспільні відносини, а вся їх сукупність (система), що поставлені під охорону кримінального закону і яким завдається шкоди або щодо яких створюється загроза заподіяння такої шкоди. Родовим об’єктом цього кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші суспільні відносини у сфері здоров’я населення. Основний езпосередній об’єкт кримінально-протиправного посягання, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, – це встановлений законом порядок виготовлення та обігу лікарських засобів. Додатковими об’єктами виступають життя та здоров’я особи, а також право власності. This scientific article is devoted to topical issues of the object of criminal offense in the form of falsification of medicines or trafficking in falsified medicines. The correct definition of the object of a criminal offense has both theoretical and practical significance. It is an obligatory constructive element of any composition of a criminal offense without which this corpus delict, criminal offense and criminal liability for it is absent. In the legal literature, the issue of the object of a criminal offense in the form of falsification of drugs or the circulation of falsified drugs has been addressed in the works of certain scholars. However, in the works of these scientists, the object of the criminal offense provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine was insufficiently studied. The purpose of the article is to solve current problems of the object of criminal offense in the form of falsification of drugs or trafficking in falsified drugs. On the basis of the analysis of scientific views, theoretical positions and the legislation the object of the crime provided by Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is investigated. Without entering into controversy over the concepts of defining the object of a criminal offense, it is taken as the basis and defines it as public relations, which are protected by criminal law and which cause harm or threaten to cause it. The general object of a criminal offense in the form of falsification of medicinal products or circulation of falsified medicinal products is not specific social relations, but their totality (system), which are placed under the protection of criminal law and which cause (cause) harm or threaten to cause such damage. The generic object of this criminal offense is public relations in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors and other public relations in the field of public health. The main direct object of criminal encroachment provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is the procedure established by law for the manufacture and circulation of medicines. An additional object is the life and health of the person, as well as property rights.
Процесуальні особливості розгляду справ про спадкування на тимчасово окупованій території України: судова практика
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Дяченко, С. В.; Diachenko, S.; Гонцовська, Л. В.; Hontsovska, L.
Статтю присвячено визначенню загальних особливостей розгляду справ про спадкування, з’ясуванню процесуальних особливостей розгляду справ про спадкування на тимчасово окупованій території України, а також аналізу судової практики. Визначено поняття «спадкування» як перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Зазначено, що розгляд справ про спадкування є юрисдикційною формою захисту спадкових прав. Розгляд справ про спадкування може здійснюватись у порядку позовного та окремого провадження, коли провадження відкривається на підставі подання відповідно позовної заяви та заяви. Виявлено, що Цивільний процесуальний кодекс України донині не містить закріпленого поняття «спадковий позов» та його предмету. Констатовано, що для вступу у спадщину на тимчасово окупованій території Україні не потрібно мати довідку внутрішньо переміщеної особи або прописку. Під час дослідження розглянуто певну проблему, яка полягає у тому, що досить часто спадкоємцям потрібно ініціювати судовий процес задля отримання рішення суду про встановлення факту смерті спадкодавця на тимчасово окупованій території України. Виявлено, що фактично існує закріплене відхилення від правила про оформлення спадщини за останнім місцем проживання спадкодавця. А відтак спадкоємці можуть звернутися до будь-якого нотаріуса поза тимчасово окупованої території України із заявою про прийняття спадщини, тоді місцем відкриття спадщини буде місце подання першої заяви. Проаналізовано судову практику в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Розглянуто судові рішення, в одному з яких останнім місцем проживання спадкодавця була територія Автономної Республіки Крим, а в іншому – територія Луганської області, які наразі є тимчасово окупованими Російською Федерацією. З’ясовано, що більшість таких справ про спадкування стосується встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, отримання свідоцтва про смерть і визначення місця відкриття спадщини. The article is devoted to the definition of the peculiarities of the consideration of cases of inheritance, clarification of the procedural features of the consideration of cases of inheritance in the temporarily occupied territory of Ukraine, as well as the analysis of judicial practice. The concept of "inheritance" is defined as the transfer of rights and obligations (inheritance) from a natural person who has died (the testator) to other persons (heirs). It is noted that the consideration of cases of inheritance is a jurisdictional form of protection of inheritance rights. Consideration of inheritance cases may be carried out in the order of claim and separate proceedings, where the opening of proceedings is carried out on the basis of the filing of the statement of claim and the statement, respectively. It was found that the Civil Procedure Code of Ukraine still does not contain a fixed concept of inheritance lawsuit and its subject.It is stated that in order to inherit in the temporarily occupied territory of Ukraine it is not necessary to have a certificate of an internally displaced person or a residence permit. The study examines a problem, which is that quite often the heirs need to initiate legal proceedings to obtain a court decision to establish the death of the testator in the temporarily occupied territory of Ukraine. It was revealed that in fact there is a fixed deviation from the rule of registration of inheritance at the last place of residence of the testator. Therefore, the heirs may apply to any notary outside the temporarily occupied territory of Ukraine with a statement of acceptance of the inheritance, and the place of opening the inheritance will be the place of submission of the first application.Judicial practice in the Unified State Register of Court Decisions is analyzed. Court decisions are considered, in one of which the last place of residence of the testator was the territory of the Autonomous Republic of Crimea, and in the other – the territory of Luhansk region, which are currently temporarily occupied by the Russian Federation. It turned out that most of these cases of inheritance concern the establishment of the fact of death in the temporarily occupied territory, obtaining a death certificate and determining the place of discovery of the inheritance.
Основні тенденції зміни правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Христич, І. О.; Khrystych, I.
У статті, яка підготовлена відповідно до планів проведення наукових досліджень НДІВПЗ НАПрН України за фундаментальною темою «Стратегія запобігання правопорушенням у сфері дорожнього руху та експлуатації транспорту в Україні», розглянуто проблеми стану кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, особливо останнім часом протягом 2021 р. (за 9 та 10 місяців порівняно з 2020 р.). Підкреслено основні тенденції зміни показників цієї категорії злочинності. Проаналізовано, що дійсно, статистичні показники не можна враховувати як єдине джерело щодо стану кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, тому що за цим розділом Кримінального кодексу України реєструється дуже незначний відсоток (практично 12%), що може свідчити про те, що там, де відсутня автофіксація дорожньо-транспортних пригод, ті, які не призвели до травматизму або смерті людей, як правило, не фіксуються. Проведене вибіркове дослідження вироків дало змогу встановити, що дуже незначна кількість осіб, вина яких була встановлена в ході судового розгляду, дійсно отримала реальні строки покарання (за ч. 2 ст. 286 їх отримали лише 7,4%; за ч. 3 ст. 286 – 60%). Про це свідчить також точка зору 80% українців, які вважають, що більше шансів виграти у суді має той, у кого більше грошей чи влади. Під час вивчення поширення порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту необхідно враховувати зареєстровані адміністративні правопорушення, які на практиці інколи дуже важко або небажано відокремлювати від кримінальних проступків. У статті ми аналізували лише кримінальні правопорушення, не звертаючи увагу на адміністративні правопорушення. Зроблено висновок, що система «штучний інтелект – транспортний засіб – середовище руху – правове середовище» створює реальні передумови для зниження впливу людського фактору на причини аварійності. Виходячи з наведених офіційних статистичних показників, вважаємо, що безпека дорожнього руху повинна розглядатись як складова частина національної безпеки держави. The article, prepared in accordance with the research plans of the Scientific Research Institute for the Study of Crime Problems of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine on the fundamental topic “Strategy for the prevention of offenses in the field of traffic and transport operation in Ukraine”, considers the problems of criminal offenses in road safety and transport operation, especially recently in 2021 (for 9 and 10 months compared to 2020). The main tends of change of indicators of this category of crime are emphasized. It is analyzed that indeed statistical indicators cannot be considered as the only source on the state of criminal offenses in the field of road safety and transport operation. Because this section of the Criminal Code of Ukraine registers a very small percentage (almost 12%), which may indicate that where there is no auto-fixation of road accidents, those that did not lead to injury or death are not fixed, as a rule. A conducted selective study of the verdicts made it possible to establish that a very small number of people whose guilt was established during the trial actually received real terms of punishment (according to Part 2 of Article 286 only 7.4%; according to Part 3 of Article 286 – 60%). This is evidenced by the point of view of 80% of Ukrainians who believe that the one who has more money or power has a better chance of winning in court. When studying the prevalence of violations of road safety or transport operation regulations it is necessary to take into account the registered administrative offenses, which in practice are sometimes very difficult or undesirable to separate from criminal offenses. In the article, we analyzed only criminal offenses, not paying attention to administrative ones. It is concluded that the system “artificial intelligence – vehicle – traffic environment – legal environment” creates real preconditions for reducing the impact of the human factor on the causes of accidents. Based on the above official statistics, we believe that road safety should be considered as an integral part of national security.
Правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису): проблеми правозастосування
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Лапка, О. Я.; Lapka, O.; Пікуля, Тетяна Олександрівна; Pikulia, Tetiana; Пикуля, Татьяна Александровна
У статті висвітлено проблеми правозастосовної діяльності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме притягнення до юридичної відповідальності осіб, за якими зареєстровано транспортні засоби, за правопорушення, які зафіксовані в автоматичному режимі та в режимі фотозйомки (відеозапису). Здійснено системний аналіз чинного законодавства України щодо взаємопогодженості, наявності правових колізій та/або прогалин між нормами-принципами Конституції України, засадничими принципами Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а також із рішеннями Конституційного Суду України (далі – КСУ) та Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у відповідній сфері. Спираючись на рішення європейських інституцій та розширене тлумачення статті 62 Конституції України, стверджуємо, що, по-перше, презумпція невинуватості не повинна обмежуватися тільки кримінальним процесом, а стосується також процедури розгляду адміністративних правопорушень; по-друге, принцип індивідуалізації відповідальності безпосередньо не визначений в КУпАП, однак опосередковано випливає з його положень. Отже, доведена наявність правової колізії між окремими приписами КУпАП, де одна норма передбачає можливість притягнення до юридичної відповідальності осіб, які не вчиняли адміністративне правопорушення, а інша фактично забороняє це робити, адже вказує на те, що суб’єктом адміністративного правопорушення може бути лише особа, яка безпосередньо вчинила правопорушення. Відповідно, порушено одну з вимог забезпечення верховенства права в державі – послідовне й неухильне втілення принципу правової визначеності. The article highlights the problems of law enforcement activities in the field of road safety, namely the prosecution of persons for whom vehicles are registered, for offenses that are recorded automatically and in the mode of photography (video). A systematic analysis of the current legislation of Ukraine for mutual agreement, legal conflicts and/or gaps in the relevant legal relations with the principles of the Constitution of Ukraine, the basic principles of the Code of Administrative Offenses, as well as decisions of the Constitutional Court and the European Court of Human Rights in the relevant field. Based on the decisions of the European institutions and on the basis of an expanded interpretation of Article 62 of the Constitution of Ukraine it is proved that: first, the presumption of innocence should not be limited to criminal proceedings, but also to the procedure for reviewing administrative offenses; secondly, the principle of individualization of responsibility is not directly defined in the Code of Administrative Offenses, but indirectly follows from its provisions. Therefore, the existence of a legal conflict between certain provisions of the Code of Administrative Offenses has been proved, where one norm provides for the possibility of bringing to justice those who have not committed an administrative offense, another – actually prohibits it, because it indicates that the subject of an administrative offense can only be a person directly committed the offense. Accordingly, one of the requirements for ensuring the rule of law in the state was violated – the consistent and consistent implementation of the principle of legal certainty.
До питання тлумачення права на ефективний захист у кримінальному провадженні на підставі застосування судами України практики Європейського суду з прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Волошанівська, Т. В.; Voloshanivska, T.
У статті на підставі огляду рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, зазначено про види зобов’язань, які накладаються на державу, до яких належать такі: вжити заходів для припинення порушення; вжити заходів загального характеру для припинення подібних порушень і запобігання майбутнім; компенсувати шкоду потерпілому за вчинене порушення для того, щоб відновити максимально можливою мірою ситуацію, що мала місце до такого порушення права (restitutio in integrum). На підставі здійсненого аналізу рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, автор приходить до висновку, що, на відміну від низки інших, найбільш поширених порушень Конвенції, зокрема порушень статті 3, яка визначає заборону катувань, за що ЄСПЛ, як правило, встановлює певний розмір відшкодування моральної шкоди, та у разі порушення пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 вище визначеної статті визнання такого порушення ЄСПЛ вважається достатньою сатисфакцією та, як наслідок, призводить до перегляду рішень національних судів. У статті особлива увага приділяється реалізації положень Кримінального процесуального кодексу України про обов’язкову участь у кримінальному провадженні захисника, що є необхідною для здійснення захисту особи на усіх передбачених законом стадіях кримінального провадження, у тому числі після набрання вироком законної сили. Нині перед судовою системою нашої держави постає важливе завдання – впровадження практики прямого застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду із прав людини як джерел права під час здійснення правосуддя у кримінальних справах. У статті здійснений аналіз рішень Верховного Суду про перегляд справ на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань під час вирішення справи судом. Під час аналізу було встановлено, що Верховний Суд вусвоїх резолютивних частинах рішень не містив посилань на норми Конвенції про захист прав людини, що стали підставою такого перегляду. На думку автора, вище визначені твердження є недоліком сучасного стану правозастосування у кримінальних провадженнях. The article, based on a review of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, indicated the types of obligations imposed on the state, which include the following: take measures to stop the violation; take general measures to stop such violations and prevent future ones; to compensate the victim for the violation in order to restore as much as possible the situation that took place before such a violation of the law (restitutio in integrum). Based on the analysis of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the author concludes that unlike a number of other, most common violations of the Convention, in particular, Article 3 prohibition of torture, for which the ECtHR normally sets a certain amount of compensation for non-pecuniary damage, and in violation of Article 6 § 3 in conjunction with Article 1 § 1, the ECtHR’s recognition of such violation courts. The article pays special attention to the implementation of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine on mandatory participation in criminal proceedings, which is necessary to protect a person at all statutory stages of criminal proceedings, including after the sentence enters into force. Today, the judicial system of our country faces an important task – the introduction of the practice of direct application of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights as sources of law in the administration of justice in criminal matters. The article analyzes the decisions of the Supreme Court on the review of cases, based on the establishment of an international judicial institution, whose jurisdiction is recognized by Ukraine, violations of international obligations in resolving the case by the court. The analysis found that the Supreme Court, in its operative parts of the judgments, did not contain references to the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights, which became the basis for such a review. According to the author, the above statements are a shortcoming of the current state of law enforcement in criminal proceedings.
До питання про правову природу публічного контролю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Буханевич, О. М.; Івановська, А. М.; Ivanovska, A.
Стаття присвячена дослідженню правової природи публічного контролю, визначенню його характерних рис і видів. На основі аналізу доктринальних підходів до розуміння сутності контролю загалом і публічного контролю зокрема зроблено висновок, що публічний контроль потрібно розглядати в аспекті регулювання всієї публічної сфери життєдіяльності суспільства як систему організаційно-правових форм забезпечення законності в діяльності публічної адміністрації, як механізм забезпечення публічності й ефективності її діяльності. З урахуванням наукових поглядів щодо обсягу поняття «публічний контроль» із пози-ції суб’єктів його здійснення аргументовано доцільність виділення таких різновидів публічного контролю, як державний, муніципальний і громадський контроль.Стверджується, що державний контроль тією чи іншою мірою виконують усі державні органи з предметів свого відання, які мають право здійснювати контрольні повноваження або давати обов’язкові вказівки. З урахуванням широкого підходу до питання суб’єктів державного контролю залежно від органів які його здійснюють, визначено види державного контролю, а саме: контроль законодавчої влади, президентський контроль, контроль виконавчої влади, конституційний контроль, судовий контроль, контроль омбудсмена, фінансовий контроль, контроль центральних виборчих органів. Громадський контроль запропоновано розглядати як вияв волі громадян щодо актів і дій публічної адміністрації, який полягає в ефективній системі доступу громадськості до всіх аспектів діяльності держави й інститутів громадянського суспільства. Основними видами громадського контролю визначено: контроль, котрий здійснюється громадськими організаціями, громадські експертизи, громадські слухання. Муніципальний контроль визначено як діяльність відповідних органів місцевого самоврядування та їхніх голів, спрямована на забезпечення законності в роботі муніципальних органів і виконання ними завдань місцевого самоврядування. Обґрунтовується недоцільність виділення як окремого виду публічного контролю міжнародного на тій підставі, що контроль міжнародних організацій є інститутом міжнародного права, тоді як публічний контроль містить сукупність внутрішньо-державних засобів і методів впливу на публічну адміністрацію та інститути громадянського суспільства. Наголошується, що публічний контроль є важливою функцією держави, реалізація якої сприяє забезпеченню законності в діяльності публічної адміністрації, реалізації та захисту прав і свобод громадян. The article is devoted to the study of the legal nature of public control, the definition of its characteristics and types. Based on the analysis of doctrinal approaches to understanding the essence of control in general and public control, in particular, it is concluded that public control should be considered in terms of regulating the entire public sphere of society as a system of organizational and legal forms of legality in the activities of public administration, as a mechanism to ensure publicity and efficiency of its activities. Taking into account the scientific views on the scope of the concept of “public control” from the standpoint of the subjects of its implementation it was argued the expediency of allocating such types of public control as state, municipal and public control.It is claimed that state control is to some extent exercised by all state bodies in matters within their competence, which have the right to exercise control powers or give mandatory instructions. Taking into account the broad approach to the issue of subjects of state control, depending on the bodies that exercise it, the types of state control are identified, namely: control of the legislature, presidential control, control of the executive, constitutional control, judicial control, ombudsman control, financial control, control of central election bodies. It is proposed to consider public control as a manifestation of the will of citizens to acts and actions of public administration, which consists in an effective system of public access to all aspects of the state and civil society institutions. The main types of public control are defined: control carried out by public organizations, public examinations, public hearings. Municipal control is defined as the activity of the relevant local self-government bodies and their heads, which is aimed at ensuring legality in the activities of municipal bodies and their performance of local self-government tasks. The inexpediency of allocating international control as a separate type of public control is substantiated on the grounds that control of international organizations is an institution of international law, while public control includes a set of domestic means and methods of influencing public administration and civil society institutions. It is emphasized that public control is an important function of the state, the implementation of which contributes to ensuring the rule of law in the activities of public administration, implementation and protection of the rights and freedoms of citizens.
Суб’єктивне цивільне право на репродукцію (відтворення) як юридична основа договірних відносин сурогатного материнства
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Чернобаєва, А. Д.; Chernobaieva, A.
У статті проаналізовано визначення сурогатного материнства і репродуктивних суб’єктивних цивільних прав, які отримали закріплення у проєктах нормативно-правових актів, доктринальних положеннях та інших джерелах. Автор піддає кропіткому науковому аналізу окремі суб’єктивні цивільні права, що відносяться сучасними джерелами до репродуктивних. Визначено зміст репродуктивної функції людини, яка забезпечує можливість зачаття, виношування і народження дитини. Сформовано визначення репродуктивного суб’єктивного цивільного права особи (у вузькому розумінні), тобто права на відтворення, як визначеної міри можливої поведінки особи щодо реалізації репродуктивної функції шляхом природного або штучного зачаття та/або виношування і народження дитини.Обґрунтовано, що, будучи пов’язаною з фізіологічними властивостями і можливостями організму людини, репродуктивна функція існує незалежно від інших осіб, що дає підстави віднести суб’єктивне цивільне право на репродукцію до абсолютних суб’єктивних цивільних прав. Водночас специфіка природного процесу зачаття потомства передбачає необхідність використання у цьому процесі клітин осіб жіночої і чоловічої статі. У зв’язку з цим ефективне здійснення репродуктивної функції на стадії зачаття обумовлює необхідність вступу у відносні цивільні правовідносини з іншою особою (протилежної статі) або з юридичною особою, у власності якої перебувають необхідні репродуктивні клітини. Визначено, що у межах договірних цивільних правовідносин сурогатного материнства репродуктивну функцію реалізовують особи жіночої і чоловічої статі, репродуктивні клітини яких використані у процесі зачаття дитини, а також сурогатна мати, яка забезпечує виношування і народження дитини. У зв’язку з цим названі особи виступають суб’єктами, які здійснюють свої репродуктивні суб’єктивні цивільні права. The article is devoted to research of surrogacy legal relationships as well as subjective civil right to reproduction as legal basis for such relationships. The definitions of surrogacy and of the reproductive subjective rights contained in the projects of regulatory instruments, doctrine provisions and other sources are considered. The author analyzes comprehensively separate subjective civil rights, related by modern sources to reproductive rights. The essence of human reproductive function that provide possibility to conceive, to carry and to born a baby is defined. The definition of reproductive subjective civil right (in narrow sense) is formulated. According to it such right is defined as behavior measures of a person to realize reproductive function by natural or artificial conceive and/or carrying and birth of a child.It is substantiated that being correlated with physiological features and abilities of human health reproductive functions exists regardless of other persons and this let to relate subjective civil right to reproduction to absolute rights. At the same time the specificity of natural process of conceiving provides necessity to use in such process the reproductive cells of human female and male. That is why the effective realization of reproductive function at the stage of conceiving determines the necessity to enter the relationships with the person of other gender or with the legal person who owns the necessary reproductive cells.It is defined that within contractual civil legal relationships of surrogacy reproductive function is realized by person of female gender and person of male gender whose reproductive cells are used in conceiving process as well as surrogate mother who provides carrying and birth of a baby. Thus these persons realize their reproductive rights.
Проблемні аспекти провадження цифровізації в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ієрусалімова, Ірина Олександрівна; Iierusalimova, Iryna; Иерусалимова, Ирина Александровна
Розвиток інформаційних технологій, глобальної мережі Інтернет, збільшення обсягів виконуваних завдань у цифровому середовищі, запровадження електронних реєстрів у сфері публічного адміністрування, електронна комунікація між органами державної влади та органами місцевого самоврядування тощо є дієвими чинниками розвитку процесу цифровізації. Відзначено, що актуальною проблемою розвитку процесу цифровізації в Україні є формування у суб’єктів цифровізації так званої цифрової (інформаційної) культури, що дає змогу грамотно використовувати можливості, що відкриваються, і органічно вбудовуватися у сферу інформаційного суспільства. В цьому разі грамотність полягає не лише в уміннях та навичках оброблення інформації, але й у дотриманні конституційних та галузевих принципів використання цифрового середовища та оброблення інформації як об’єкта процесу оцифрування. Зазначено, що особливостями цифровізації в сучасному суспільстві є наявність сучасних засобів інформаційного зв’язку (гаджети, підключення до мережі Інтернет); зростання попиту на цифрові ресурси; підвищення рівня конкурентоспроможності особи, яка вільно володіє результатами цифровізації та є активним її користувачем; зміна традиційних підходів до оброблення, використання, зберігання інформації; відхід на другий план усталених підходів до процесу праці, виникнення нових професій, які є сучасними та своєчасними. Таким чином, цифрова культура – це здатність суб’єктів володіти об’єктами цифровізації та вільно використовувати у своїй професійній та службовій діяльності їх результати, що передбачає їх активну участь. Зазначено, що позитивними здобутками цифровізації у сферах освіти й науки є можливість здобувачів освіти поєднувати ресурси міжнародних освітніх платформ із контентом власних розробок, що сприяє розвитку власного IT-потенціалу; виникнення необхідності зміни кваліфікаційних вимог до професорсько-викладацького складу (викладачі починають застосовувати цифрові технології, онлайн-курси); швидке реагування на зміни на ринку праці; створення електронних бібліотечних ресурсів усіх вищих навчальних закладів світу, а також доступність навчальних матеріалів найкращих викладачів для всіх, хто навчається, шляхом розміщення їх на хмарних сервісах; впровадження інноваційних методів навчання. The development of information technology, the global Internet, increasing the volume of tasks in the digital environment, the introduction of electronic registers in the field of public administration, electronic communication between public authorities and local governments, etc. are effective factors in the digitalization process. It is noted that an urgent problem in the development of the digitalization process in Ukraine is the formation of digitalization of the so-called digital (information) culture, which allows competent use of opportunities and organically integrated into the information society. In this case, literacy is not only about the skills and abilities of information processing, but also the observance of constitutional and sectoral principles of using the digital environment and information processing as an object of the digitization process. It is noted that the features of digitalization in modern society are: 1) the availability of modern means of information (gadgets, Internet connection); 2) growing demand for digital resources; 3) increasing the level of competitiveness of a person who is fluent in the results of digitalization and is an active user; 4) change of traditional approaches to processing, use, storage of information; 5) the withdrawal of established approaches to the labor process, the emergence of new professions that are modern and timely, and so on. Thus, digital culture is the ability of subjects to freely own the objects of digitalization and freely use their results in their professional and professional activities, which involves their active participation. It is noted that the positive achievements of digitalization in the fields of education and science are: 1) the ability of students to combine the resources of international educational platforms with the content of their own developments, which contributes to the development of their own IT potential; 2) the need to change the qualification requirements for teaching staff (teachers are beginning to use digital technology; online courses); 3) rapid response to changes in the labor market; 4) the creation of electronic library resources of all higher education institutions in the world, as well as educational materials of the best teachers will be available to all students by posting them on cloud services; 5) introduction of innovative teaching methods.
Фікція у законодавчій конструкції звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Грищенко, О. П.; Hryshchenko, O.
У статті наведено аналіз сутності і змісту фікції у Кримінальному кодексі України, зокрема фікції у законодавчій конструкції звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям. Здійснено аналіз закону про кримінальну відповідальність, а також аналіз поглядів науковців на проблему фіктивних норм. Одним із актуальних завдань, які є нагальними як для теорії, так і для практики, є питання про вдосконалення і конкретизацію закону про кримінальну відповідальність, збільшення дієвості його норм. Відтак, аналіз юридичної природи фікцій у законі про кримінальну відповідальність, зокрема фікції у конструкції звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям, набуває актуального значення. Метою роботи є аналіз кримінально-правової фікції звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям. Авторкою вироблено пропозицію щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність. Зокрема, запропоновано таку редакцію ст. 44-1 Кримінального кодексу України (Звільнення від кримінальної відповідальності за обставинами, передбаченими статтями Особливої частини Кримінального кодексу України): «особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, спеціально передбачених статтями Особливої частини цього Кодексу». Отже, ми маємо констатувати, що законодавець у ст. 45 Кримінального кодексу України використовує фікцію, яка виражається у тому, що кримінальне правопорушення має місце, а санкція відсутня. Квінтесенція фікції у законодавчій конструкції звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям проявляється також і в тому, що законодавець допускає можливість угоди із правопорушником унаслідок учинення такою особою позитивного вчинку в обмін на звільнення від кримінальної відповідальності. Зокрема, законодавець застосовує норму-фікцію за формулою: вчинення особою кримінального правопорушення – здійснення правопорушником сприятливої посткримінальної поведінки – звільнення такої особи від кримінальної відповідальності. The article presents an analysis of the essence and content of fiction in the Criminal Code of Ukraine, namely fiction in the legislative structure of exemption from criminal liability in connection with effective repentance. An analysis of the law on criminal liability, the views of scientists on the problem of fictitious norms. One of the urgent tasks, which are urgent for both theory and practice, is to improve and concretize the law on criminal liability, increase the effectiveness of its rules. Therefore, the analysis of the legal nature of fictions in the law on criminal liability, in particular fictions in the construction of exemption from criminal liability in connection with effective repentance, becomes relevant. The purpose of the article is to analyze the criminal law fiction of exemption from criminal liability in connection with effective repentance. The author made a proposal to improve the law on criminal liability. In particular, the following wording of Art. 44-1 of the Criminal Code of Ukraine (Exemption from criminal liability in the circumstances provided for in the articles of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine): Thus, we must state that the legislator in Art. 45 of the Criminal Code of Ukraine uses fiction, which is expressed in the fact that a criminal offense takes place, and the sanction – no. The quintessence of fiction in the legislative structure of exemption from criminal liability in connection with effective repentance is also manifested in the fact that the legislator allows the possibility of agreement with the offender as a result of such a person’s positive action in exchange for exemption from criminal liability. Thus, the legislator applies the norm-fiction in the formula: commission of a criminal offense by a person – commission of favorable post-criminal conduct by the offender – release of such person from criminal liability.
Просторові межі дії нормативно-правового акта
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Богачова, Л. Л.; Bohachova, L.
Дія нормативно-правового акта в просторі – це здатність акта створювати юридичні наслідки на певній території. Просторова (територіальна) чинність нормативно-правових актів характеризується обсягом того фізичного простору, в межах якого на відповідних суб’єктів права поширюється формальна обов’язковість таких актів. У статті визначено поняття «правовий простір» як сукупність суспільних відносин, урегульованих правом у певних просторово-темпоральних вимірах. У межах правового простору держави встановлюються єдині стандарти в гуманітарній, політичній, соціально-економічній та інформаційній сферах, забезпечується єдність правового регулювання суспільних відносин, діє уніфіковане законодавство, існує консолідована правова система. Розглянуто територіальний, екстратериторіальний та екстериторіальний принципи дії нормативно-правового акта. Розкрито поняття «фактична» й «умовна територія держави». Підкреслено, що на всю територію держави поширюються нормативні акти загальної дії – закони України, нормативні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств міжві- домчого характеру. Територіально обмежену сферу дії мають нормативні акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Екстратериторіальну дію мають нормативні акти, які регулюють приватно-правові відносини за участю іноземного елементу. Екстратериторіальна дія актів публічного права можлива на територіях із міжнародним режимом (ділянки простору, на які не поширюється суверенітет жодної держави; правовий статус таких просторів визначається конвенційними нормами міжнародного права, угодами між суміжними державами); на територіях зі змішаним правовим режимом (на таких територіях діють одночасно норми міжнародного права й національного законодавства прибережних держав; вони не входять до складу державних територій, однак прибережні держави в таких просторах мають визначені суверенні права, передбачені національним законодавством і міжнародними договорами – на розвідку й розробку ресурсів територій тощо); на територіях інших держав. Екстериторіальний принцип – це непоширення дії нормативно-правового акта на ті чи інші території. Розрізняють екстериторіальність дипломатичного представництва іноземної держави; екстериторіальність військових частин, літаків і кораблів, що перебувають на території іноземної держави за спеціальним дозволом. Екстериторіальний принцип є свого роду правовою фікцією. Певні частини території держави (будинки іноземних посольств, консульств) уважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в будинку. Аналіз принципів дії нормативно-правових актів у просторі дозволяє з’ясувати специфіку територіальної чинності нормативно-правових актів і врахувати її в процесі здійснення правового регулювання суспільних відносин. Просторові межі дії нормативно-правових актів повинні мати чітке й однозначне закріплення в законодавчих актах, що сприятиме ефективній дії нормативно-правових актів, реалізації ними свого функціонального призначення. The effect of a normative legal act in space is the ability of an act to create legal consequences in a certain territory. Spatial (territorial) validity of legal acts is characterized by the amount of physical space within which the relevant subjects of law are subject to the formal binding nature of such acts. The article defines the concept of legal space as a set of social relations regulated by law in certain spatial and temporal dimensions. Within the legal space of the state, common standards are established in the humanitarian, political, socio-economic and information spheres, the unity of legal regulation of public relations is ensured, unified legislation is in force, and there is a consolidated legal system. Territorial, extraterritorial and exterritorial principles of the effect of normative legal act are considered. The concept of actual and conditional territory of the state is revealed. It is emphasized that normative acts of general action – laws of Ukraine, normative decrees of the President of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of ministries of interdepartmental character extend on all territory of the state. Normative acts of local executive bodies and local self-government bodies have a territorially limited scope of effect. Extraterritorial effect has regulations governing private law relations with the participation of a foreign element. Extraterritorial effect of public law is possible in territories with an international regime (areas of space that are not covered by the sovereignty of any state; the legal status of such areas is determined by conventional international law, agreements between neighboring states); in territories with a mixed legal regime (in such territories the norms of international law and national legislation of coastal states operate simultaneously; they are not part of state territories, but coastal states in these areas have certain sovereign rights under national law and international treaties – to intelligence and development of resources of these territories, etc.); in the territories of other states. The exterritorial principle is the non-extension of the normative legal act to certain territories. There are exterritoriality of the diplomatic mission of a foreign state; exterritoriality of military units, aircraft and ships located on the territory of a foreign state by special permission. The exterritorial principle is a kind of legal fiction. Certain parts of the territory of the state (houses of foreign embassies, consulates) are considered to be not in the territory of the state where they actually exist, but are legally recognized that they are in the territory of the state whose embassy is located in the house. Analysis of the principles of effect of normative legal acts in space allows to find out the specifics of the territorial validity of normative legal acts and to take it into account in the process of legal regulation of public relations. The spatial boundaries of normative legal acts must be clearly and unambiguously enshrined in legislative acts, which will contribute to the effective action of normative legal acts and their implementation of their functional purpose.
Проблеми правового регулювання «податкової амністії» в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Майка, М. Б.; Maika, M.; Глива, А. О.; Hlyva, A.
У статті досліджено механізм правового регулювання податкової амністії в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету» від 15 червня 2021 року No 1539-ІХ. Наведено проблеми нормативного регулювання правовідносин у зазначеній сфері, серед яких слід назвати нестабільність податкового законодавства, колізії між правовими нормами, недостатній рівень фактичних та правових гарантій не притягнення суб’єктів декларування за виявлені порушення та злочини у сфері податків та обігу валюти; неоднозначне правове регулювання процедури декларування віртуальних активів, не сформований порядок визначення суми, на яку застосовується «податкова амністія» за умови перевищення у платника податків розміру готівки, яка перебуває у власності, суми 400 тисяч гривень, недосконалість бюджетної системи та системи контролю за використанням бюджетних коштів, а також недоліки правоохоронної системи. Формування культури оподаткування є важливим елементом процвітаючого та сильного суспільства. Задля цього сформовано висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення Закону України від 15 червня 2021 року No 1539-ІХ, а також на покращення ефективності податкової амністії. Вказано на необхідність продовження дії цього Закону, встановлення чіткого механізму правового регулювання процедури декларування віртуальних активів та визначення їх вартості, визначення механізму обчислення вартості майна, майнових прав, фінансових інструментів, які є предметом декларування, формулювання правових наслідків, які будуть виникати, якщо платники податків не подали відповідну декларацію, але склад і обсяг їх майна перевищує закріплений у п. 10 підрозділу 9-4 «Перехідних положень» Податкового кодексу України. Наголошено на потребі ухвалення законодавчого акту, яким буде внесено зміни саме до Кримінального кодексу України та Кодексу України. The mechanism of legal regulation of tax amnesty in the wording of the Law of Ukraine of June 15, 2021 No1539-IX “On Amendments to the Tax Code of Ukraine to stimulate the de-shadowing of income and increase the tax culture of citizens by introducing one-time (special) voluntary declaration of their due assets and payment of a one-time fee to the budget”. The problems of normative regulation of legal relations in this area are indicated, including: instability of tax legislation, conflicts between legal norms, insufficient level of factual and legal guarantees of non-involvement of declaring subjects for revealed violations and crimes in the field of taxes and currency circulation; ambiguous legal regulation of the procedure for declaring virtual assets, there is no procedure for determining the amount to which the “tax amnesty” applies if the taxpayer exceeds the amount of cash owned, the amount of 400 thousand hryvnias, imperfection of the budget system and control system , as well as the shortcomings of the law enforcement system. Forming a culture of taxation is an important element of a prosperous and strong society. For this purpose, conclusions and proposals were formed aimed at improving the Law of Ukraine of June 15, 2021 No 1539-IX, as well as improving the effectiveness of the tax amnesty. It is pointed out the need to: continue the operation of this law, establish a clear mechanism of legal regulation of the procedure for declaring virtual assets and determine their value, determine the mechanism for calculating the value of property, property rights, financial instruments that are subject to declaration, formulate legal consequences if the taxpayers have not filed the relevant declaration, but the composition and volume of their property exceeds that specified in paragraph 10 of subsection 9-4 of the “Transitional Provisions” of the Tax Code of Ukraine. Emphasis was placed on the need to adopt a legislative act that will amend the Criminal Code of Ukraine and the Code of Ukraine.
Особливості поміщення осіб в місця тимчасового тримання Державної прикордонної служби України в контексті дотримання їх прав
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Король, М. О.; Korol, M.
У статті розглянуто окремі питання функціонування місць тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, зокрема щодо дотримання прав іноземців та осіб без громадянства під час їх поміщення у відповідні підрозділи. Акцентовано увагу на тому, що вибір вектору розвитку України вимагає від правоохоронних органів дотримання прав людини, зокрема тих, що стосуються недопущення катування або жорстокого, нелюдського чи принижуючого гідність особи поводження або покарання. Зазначених положень повинні дотримуватись усі правоохоронні органи, особливо ті, які обмежують права людини внаслідок затримання та поміщення до місць тимчасового тримання. Відповідно, основним у цій сфері є питання про ефективні юридичні засоби захисту такої категорії осіб від незаконних дій органів і посадових осіб, які здійснюють таке затримання, тому зараз забезпечення прав і законних інтересів особи під час її поміщення в місця тимчасового тримання Державної прикордонної служби України вимагає концептуально нових підходів до правових засад функціонування цієї системи, гуманізації діяльності органів та підрозділів охорони державного кордону, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і законних інтересів особи. Досліджено сучасний стан нормативно-правового регулювання здійснення тримання в органах та підрозділах Державної прикордонної служби України. Розглянуто призначення місць тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, окремі засади їх функціонування, значення режимних правил у загальній системі норм, що врегульовують питання протидії нелегальній міграції та недопущення порушень прав осіб у цій сфері. Встановлено, що адміністративне затримання та, як наслідок, тримання осіб – це заходи забезпечен-ня, що полягають у застосуванні примусу до осіб; проведено аналіз міжнародних та національно-правових гарантій прав для осіб, що перебувають у місцях тимчасового тримання; проаналізовано систему міжнародних нормативно-правових актів у сфері тримання. На основі проведеного аналізу автором зроблено висновок, що більшість міжнародних гарантій відображено в національному законодавстві та виконується підрозділами тримання Державної прикордонної служби України. The article considers some issues about functioning detention facilities of the State Border Service of Ukraine, in particular regarding the observance of the rights of foreigners and stateless persons when they are placed in the relevant units.It was emphasized that the choice of the Ukraine’s development vector requires law enforcement agencies observance of human rights, especially those related to the prevention of torture; cruel, inhuman or violation of human dignity attitude or punishment. These provisions must be complied with by all law enforcement agencies, without exception, especially those that restrict human rights as a result of apprehension and placement in detention facilities. Therefore the main issue in this sphere is the question about effective legal means to protect this category of persons from illegal actions of bodies and authorities who carry out such apprehension. Therefore, ensuring the rights and legitimate interests of the individual during placement in the detention facilities of the State Border Guard Service of Ukraine now requires conceptually new approaches to the legal framework for the functioning of this system, humanization of bodies and units of state border guard, improving forms, methods and means to provide the interests of the person. The current state of legal regulation of detention in the bodies and departments of the State Border Guard Service of Ukraine has been studied. It has been considered the appointment of detention facilities of the State Border Guard Service of Ukraine, some principles of their functioning, the importance of regime rules in the general system which resolve combating illegal migration sphere and, at the same time, prevention of violations of human rights in this area.It has been established that administrative apprehension and, as a consequence, apprehension of persons are security measures and consist of the usage of coercion to persons; international and national legal guarantees of rights for persons in detention facilities and the system of international normative legal acts in the field of detention are analyzed. Based on the analysis, the author concluded that most of the international guarantees is reflected in the national legislation and are implemented by the units of the State Border Guard Service of Ukraine.

Browse

Browsing Випуск № 3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options