Випуск № 3

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/38456

Browse

Now showing 1 - 20 of 34

Актуальні проблеми об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Щербіна, М. Г.; Shcherbina, M.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. Правильне визначення об’єкта кримінального правопорушення має як теоретичне, так і практичне значення. Він є обов’язковим конструктивним елементом будь-якого складу кримінального правопорушення, без якого відсутні склад, кримінальне правопорушення і кримінальна відповідальність за нього. В юридичній літературі питанням об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів приділялась увага у працях певних вчених. Однак у роботах цих науковців саме об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, досліджувався недостатньо. Метою статті є вирішення актуальних проблем об’єкта кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів. На підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень і законодавства досліджено об’єкт злочину, передбаченого статтею 321-1 КК України. Не вступаючи в полеміку щодо концепцій визначення об’єкта кримінального правопорушення, беремо за основу ту, що визначає його як суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом та яким заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння. Загальним об’єктом кримінального правопорушення у вигляді фальсифікації лікарських засобів або обігу фальсифікованих лікарських засобів є не конкретні суспільні відносини, а вся їх сукупність (система), що поставлені під охорону кримінального закону і яким завдається шкоди або щодо яких створюється загроза заподіяння такої шкоди. Родовим об’єктом цього кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші суспільні відносини у сфері здоров’я населення. Основний езпосередній об’єкт кримінально-протиправного посягання, передбаченого статтею 321-1 Кримінального кодексу України, – це встановлений законом порядок виготовлення та обігу лікарських засобів. Додатковими об’єктами виступають життя та здоров’я особи, а також право власності. This scientific article is devoted to topical issues of the object of criminal offense in the form of falsification of medicines or trafficking in falsified medicines. The correct definition of the object of a criminal offense has both theoretical and practical significance. It is an obligatory constructive element of any composition of a criminal offense without which this corpus delict, criminal offense and criminal liability for it is absent. In the legal literature, the issue of the object of a criminal offense in the form of falsification of drugs or the circulation of falsified drugs has been addressed in the works of certain scholars. However, in the works of these scientists, the object of the criminal offense provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine was insufficiently studied. The purpose of the article is to solve current problems of the object of criminal offense in the form of falsification of drugs or trafficking in falsified drugs. On the basis of the analysis of scientific views, theoretical positions and the legislation the object of the crime provided by Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is investigated. Without entering into controversy over the concepts of defining the object of a criminal offense, it is taken as the basis and defines it as public relations, which are protected by criminal law and which cause harm or threaten to cause it. The general object of a criminal offense in the form of falsification of medicinal products or circulation of falsified medicinal products is not specific social relations, but their totality (system), which are placed under the protection of criminal law and which cause (cause) harm or threaten to cause such damage. The generic object of this criminal offense is public relations in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors and other public relations in the field of public health. The main direct object of criminal encroachment provided for in Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine is the procedure established by law for the manufacture and circulation of medicines. An additional object is the life and health of the person, as well as property rights.
Вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сокиринська, Людмила Анатоліївна; Sokyrynska, Liudmyla; Сокиринская, Людмила Анатольевна; Статкевич, Денис І.; Statkevych, Denys; Статкевич, С. І.; Statkevych, S.
Наукова стаття присвячена актуальним проблемам правотворчості в Україні на фоні глобалізаційних процесів. Здійснено аналіз праць багатьох учених, які вивчали ці питанням. Автори статті акцентують увагу на принципово новому підході до глобалізації, виділяють її умовний поділ на три етапи, де першим є економічна глобалізація, другим – правова глобалізація, третім – культурна глобалізація. Цей підхід можна визначити науковою новизною, що спонукає до подальших досліджень зазначеної теми за кожним із етапів. Робота акцентована на дослідженні правової глобалізації та її впливу на правотворчість в Україні, формуванні нових джерел права вітчизняного законодавства. Перш за все поринання в історію аргументує виділення економічних глобалізаційних процесів як перший етап глобалізації. Основний обсяг роботи присвячено другому етапу, а саме правовій глобалізації, ідея якої полягає в об’єднанні держав із різними правовими системами до єдиної світової держави з єдиними загальними нормами та правилами поведінки у суспільних відносинах. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на правотворчість в Україні шляхом визначення низки дискусійних та спірних джерел права, а саме новітньої рецепції римського права, що полягає перш за все у творінні нового права; упровадження принципів міжнародного права як частини національної правової системи; міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України; встановлення підзаконних актів органами виконавчої влади; правового (судового) прецеденту, адже рішення судів починають впливати на різні правовідносини в більшості сфер суспільного життя. Щодо кожного зазначеного елементу проведено аналіз їх впливу на правотворчість в Україні та надано власні позиції. З огляду на тенденцію висвітлено думки про інтернаціоналізацію національних систем права, яка зводиться до неминучого повного планетарного об’єднання в єдину правову систему. Описано можливий та вірогідний третій етап глобалізації, такий як культурна глобалізація, по завершенню якої відбудеться зрівняння різноманітності націй, багатоманітності держав, різності культур та традицій до єдиної світової держави з єдиними загальними правилами та нормами поведінки у суспільних відносинах. The scientific article is devoted to current problems of lawmaking in Ukraine against the background of globalization processes. It’s an analysis of the works of many scientists who have worked on similar issues. The authors emphasize a fundamentally new approach to globalization; distinguish its conditional division into three stages: the first – economic globalization, the second – legal globalization, the third – cultural globalization. This approach can be defined by scientific novelty, which encourages further research on this topic at each stage. The work focuses on the study of legal globalization and its impact on lawmaking in Ukraine, the formation of new sources of domestic law. To begin with, immersion in history argues for the allocation of economic globalization processes as the first stage of globalization. The main volume of work is devoted to the second stage – legal globalization, the idea of which is to unite states with different legal systems into a single world state with common norms and rules of conduct in public relations. The influence of globalization processes on law-making in Ukraine has been studied by identifying a number of debatable and controversial sources of law, namely: the latest reception of Roman law, which consists primarily in the creation of new law; implementation of the principles of international law as part of the national legal system; international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine; establishment of bylaws by executive authorities; legal (judicial) precedent, because court decisions begin to affect various legal relations in most spheres of public life. For each of these elements, an analysis of their impact on lawmaking in Ukraine and provided their own positions on each of them. Given the trend, the views on the internationalization of national legal systems, which is reduced to the inevitable full planetary unification into a single legal system. The possible and probable third stage of globalization is described – cultural globalization, after which the diversity of nations, diversity of states, diversity of cultures and traditions will be compared to a single world state with common general rules and norms of behavior in public relations.
До питання про господарсько-торговельну політику України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Крупа, Л. В.; Krupa, L.
Наукова стаття присвячена дослідженню природи і змісту господарсько-торговельної політики України. Встановлено форми її реалізації. Досліджено компетенцію суб’єктів публічної влади, що реалізують господарсько-торговельну політику держави. Приділено увагу аналізу заходів стимулювання та обмеження торговельної діяльності. Розглянуто тенденції економічного розвитку України у ретроспективному та територіальному аспектах. Проаналізовано торговельну політику країн членів СОТ на підставі плану, затвердженого Міністерством економіки України. Приділено увагу аналізу чинної нормативної бази та законодавчих ініціатив щодо закріплення господарсько-торговельної політики. Проведено порівняльний аналіз економічної і господарсько-торговельної політики, встановлено, що остання є складовою частиною економічної. Досліджено зміст господарсько-торговельної політики, виділено її ознаки. В результаті цього визначено, що господарсько-торговельна політика – це спрямована на гармонізацію з єдиним світовим ринком стратегічна доктрина держави, що відбивається у системі засобів, які формують і запроваджують механізм правового регулювання торговельних відносин задля створення соціально спрямованого порядку здійснення господарсько-торговельної діяльності, що забезпечуватиме сталий розвиток національної економіки. Визначено такі напрями внутрішньої торговельної політики, як скорочення бюрократизму шляхом прозорості податкової політики і передбачуваності державного регулювання; захист прав інтелектуальної власності, зокрема торгових марок; гармонізація національних стандартів з міжнародними; середньорічний темп зростання ВВП. Виокремлено складові частини господарсько-торговельної політики, такі як правова й законодавча. Встановлено зв’язок господарсько-торговельної політики з національною торговельною безпекою. Визначено такі її рівні, як критичний мінімум товарного забезпечення; параметри економічного зростання; контроль порушень монополізму і добросовісної конкуренції; вимоги до ступеня інноваційності товарів. The scientific article is devoted to the study of the nature and content of economic and trade policy of Ukraine. Forms of its realization are established. The competence of public authorities that implement the economic and trade policy of the state has been studied. Attention is paid to the analysis of measures to stimulate and restrict trade activity. The tendencies of economic development of Ukraine in retrospective and territorial aspect are explained. The article analyzes the trade policy of WTO member countries on the basis of a plan approved by the Ministry of Economy of Ukraine.Attention is paid to the analysis of the current regulatory framework and legislative initiatives to consolidate economic and trade policy. A comparative analysis of economic and economic and trade policy, it is established that the latter is a component of economic. The content of economic and trade policy has been studied, its features have been singled out. The result was a definition of where economic and trade policy is aimed at harmonization with the single world market strategic doctrine of the state, reflected in the system of means that form and implement a mechanism of legal regulation of trade relations, in order to create a socially oriented economic and trade activities will ensure the sustainable development of the national economy. The directions of domestic trade policy are determined: reduction of bureaucracy, by means of transparency of tax policy and predictability of state regulation; protection of intellectual property rights, in particular trademarks; harmonization of national standards with international ones; average annual GDP growth rate. The components of economic and trade policy are singled out, namely legal and legislative. The connection between economic and trade policy and national trade security has been established. Its levels are defined: critical minimum of commodity supply; parameters of economic growth; control of violations of monopoly and fair competition; requirements for the degree of innovation of goods.
До питання про правову природу публічного контролю
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Буханевич, О. М.; Івановська, А. М.; Ivanovska, A.
Стаття присвячена дослідженню правової природи публічного контролю, визначенню його характерних рис і видів. На основі аналізу доктринальних підходів до розуміння сутності контролю загалом і публічного контролю зокрема зроблено висновок, що публічний контроль потрібно розглядати в аспекті регулювання всієї публічної сфери життєдіяльності суспільства як систему організаційно-правових форм забезпечення законності в діяльності публічної адміністрації, як механізм забезпечення публічності й ефективності її діяльності. З урахуванням наукових поглядів щодо обсягу поняття «публічний контроль» із пози-ції суб’єктів його здійснення аргументовано доцільність виділення таких різновидів публічного контролю, як державний, муніципальний і громадський контроль.Стверджується, що державний контроль тією чи іншою мірою виконують усі державні органи з предметів свого відання, які мають право здійснювати контрольні повноваження або давати обов’язкові вказівки. З урахуванням широкого підходу до питання суб’єктів державного контролю залежно від органів які його здійснюють, визначено види державного контролю, а саме: контроль законодавчої влади, президентський контроль, контроль виконавчої влади, конституційний контроль, судовий контроль, контроль омбудсмена, фінансовий контроль, контроль центральних виборчих органів. Громадський контроль запропоновано розглядати як вияв волі громадян щодо актів і дій публічної адміністрації, який полягає в ефективній системі доступу громадськості до всіх аспектів діяльності держави й інститутів громадянського суспільства. Основними видами громадського контролю визначено: контроль, котрий здійснюється громадськими організаціями, громадські експертизи, громадські слухання. Муніципальний контроль визначено як діяльність відповідних органів місцевого самоврядування та їхніх голів, спрямована на забезпечення законності в роботі муніципальних органів і виконання ними завдань місцевого самоврядування. Обґрунтовується недоцільність виділення як окремого виду публічного контролю міжнародного на тій підставі, що контроль міжнародних організацій є інститутом міжнародного права, тоді як публічний контроль містить сукупність внутрішньо-державних засобів і методів впливу на публічну адміністрацію та інститути громадянського суспільства. Наголошується, що публічний контроль є важливою функцією держави, реалізація якої сприяє забезпеченню законності в діяльності публічної адміністрації, реалізації та захисту прав і свобод громадян. The article is devoted to the study of the legal nature of public control, the definition of its characteristics and types. Based on the analysis of doctrinal approaches to understanding the essence of control in general and public control, in particular, it is concluded that public control should be considered in terms of regulating the entire public sphere of society as a system of organizational and legal forms of legality in the activities of public administration, as a mechanism to ensure publicity and efficiency of its activities. Taking into account the scientific views on the scope of the concept of “public control” from the standpoint of the subjects of its implementation it was argued the expediency of allocating such types of public control as state, municipal and public control.It is claimed that state control is to some extent exercised by all state bodies in matters within their competence, which have the right to exercise control powers or give mandatory instructions. Taking into account the broad approach to the issue of subjects of state control, depending on the bodies that exercise it, the types of state control are identified, namely: control of the legislature, presidential control, control of the executive, constitutional control, judicial control, ombudsman control, financial control, control of central election bodies. It is proposed to consider public control as a manifestation of the will of citizens to acts and actions of public administration, which consists in an effective system of public access to all aspects of the state and civil society institutions. The main types of public control are defined: control carried out by public organizations, public examinations, public hearings. Municipal control is defined as the activity of the relevant local self-government bodies and their heads, which is aimed at ensuring legality in the activities of municipal bodies and their performance of local self-government tasks. The inexpediency of allocating international control as a separate type of public control is substantiated on the grounds that control of international organizations is an institution of international law, while public control includes a set of domestic means and methods of influencing public administration and civil society institutions. It is emphasized that public control is an important function of the state, the implementation of which contributes to ensuring the rule of law in the activities of public administration, implementation and protection of the rights and freedoms of citizens.
До питання тлумачення права на ефективний захист у кримінальному провадженні на підставі застосування судами України практики Європейського суду з прав людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Волошанівська, Т. В.; Voloshanivska, T.
У статті на підставі огляду рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, зазначено про види зобов’язань, які накладаються на державу, до яких належать такі: вжити заходів для припинення порушення; вжити заходів загального характеру для припинення подібних порушень і запобігання майбутнім; компенсувати шкоду потерпілому за вчинене порушення для того, щоб відновити максимально можливою мірою ситуацію, що мала місце до такого порушення права (restitutio in integrum). На підставі здійсненого аналізу рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, автор приходить до висновку, що, на відміну від низки інших, найбільш поширених порушень Конвенції, зокрема порушень статті 3, яка визначає заборону катувань, за що ЄСПЛ, як правило, встановлює певний розмір відшкодування моральної шкоди, та у разі порушення пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 вище визначеної статті визнання такого порушення ЄСПЛ вважається достатньою сатисфакцією та, як наслідок, призводить до перегляду рішень національних судів. У статті особлива увага приділяється реалізації положень Кримінального процесуального кодексу України про обов’язкову участь у кримінальному провадженні захисника, що є необхідною для здійснення захисту особи на усіх передбачених законом стадіях кримінального провадження, у тому числі після набрання вироком законної сили. Нині перед судовою системою нашої держави постає важливе завдання – впровадження практики прямого застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського суду із прав людини як джерел права під час здійснення правосуддя у кримінальних справах. У статті здійснений аналіз рішень Верховного Суду про перегляд справ на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань під час вирішення справи судом. Під час аналізу було встановлено, що Верховний Суд вусвоїх резолютивних частинах рішень не містив посилань на норми Конвенції про захист прав людини, що стали підставою такого перегляду. На думку автора, вище визначені твердження є недоліком сучасного стану правозастосування у кримінальних провадженнях. The article, based on a review of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, indicated the types of obligations imposed on the state, which include the following: take measures to stop the violation; take general measures to stop such violations and prevent future ones; to compensate the victim for the violation in order to restore as much as possible the situation that took place before such a violation of the law (restitutio in integrum). Based on the analysis of the judgments of the European Court of Human Rights, which found a violation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the author concludes that unlike a number of other, most common violations of the Convention, in particular, Article 3 prohibition of torture, for which the ECtHR normally sets a certain amount of compensation for non-pecuniary damage, and in violation of Article 6 § 3 in conjunction with Article 1 § 1, the ECtHR’s recognition of such violation courts. The article pays special attention to the implementation of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine on mandatory participation in criminal proceedings, which is necessary to protect a person at all statutory stages of criminal proceedings, including after the sentence enters into force. Today, the judicial system of our country faces an important task – the introduction of the practice of direct application of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights as sources of law in the administration of justice in criminal matters. The article analyzes the decisions of the Supreme Court on the review of cases, based on the establishment of an international judicial institution, whose jurisdiction is recognized by Ukraine, violations of international obligations in resolving the case by the court. The analysis found that the Supreme Court, in its operative parts of the judgments, did not contain references to the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights, which became the basis for such a review. According to the author, the above statements are a shortcoming of the current state of law enforcement in criminal proceedings.
Завдання початкового етапу судового провадження та методи його реалізації
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Мирошниченко, Ю. М.; Myroshnychenko, Yu.
У статті сформовано завдання початкового етапу судового провадження, на якому суддя має спрогнозувати розвиток судової ситуації та вибрати варіанти своїх дій, здатні забезпечити оптимальний хід з’ясування встановлених під час досудового провадження обставин і перевірку їх доказами. В процесі оцінювання ситуації, що склалась на момент закінчення розслідування та віддзеркалена в обвинувальному акті, суддя закладає фундамент програми судового розгляду. З огляду на відсутність у розпорядженні суду матеріалів кримінального провадження констатовано дефіцит інформації, необхідної для ефективної організації своєї діяльності, та пов’язану з цим складність підготовки до судового розгляду, забезпечення його безперервності та оперативності. Наголошено на важливості розроблення в межах базової судової методики рекомендацій, які б сприяли оптимізації судового розгляду кримінальних справ від моменту отримання суддею обвинувального акта. Запропоновано методи подолання негативного впливу фактору інформаційної невизначеності на реалізацію судом завдань підготовчого провадження, алгоритми дій та рішень головуючого щодо забезпечення дотримання встановленого законом строку призначення справи до розгляду. Наголошено на тому, що суддям слід вимагати від професійних представників сторін безумовного дотримання узгодженого з ними графіку судового розгляду, бути наполегливими у донесенні до їх розуміння того, що змінити його може лише суддя, головуючий у справі, а не визначені сторонами чи іншими судами будь-яких інстанцій пріоритети. В результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про те, що використання запропонованих у статті підходів до вивчення обвинувального акта, досудової доповіді, інших документів, наданих суду учасниками кримінального провадження, аналізу їхньої поведінки під час підготовчого судового засідання, а також характеру заявлених ними клопотань та результатів їх обговорення дасть змогу суду отримати орієнтуючу інформацію, необхідну для прогнозування тактики сторін, ситуацій судового розгляду та оптимізує його організацію. The article formulates the task of the initial stage of the trial, in which the judge must predict the development of the court situation and choose options for their actions that can ensure the optimal course of clarifying the circumstances established during the pre-trial proceedings and verifying them with evidence. In assessing the situation at the end of the investigation and reflected in the indictment, the judge lays the foundation for the trial program. Due to the fact that the court does not currently have the materials of the criminal proceedings, there is a lack of information necessary for the effective organization of its activities, and the associated difficulty of preparation for the trial, ensuring its continuity and efficiency. Emphasis is placed on the importance of developing recommendations within the basic judicial methodic that would help to optimize the trial of criminal cases from the moment a judge receives an indictment. Methods of overcoming the negative impact of the factor of information uncertainty on the implementation by the court of the tasks of the preparatory proceedings, algorithms of actions and decisions of the chairman to ensure compliance with the statutory deadline for the appointment of the case for consideration. It is emphasized that judges should require the professional representatives of the parties to adhere unconditionally to the agreed schedule of proceedings, to be persistent in informing them that it can be changed only by the presiding judge, and not by the parties or other courts of any instance. As a result of the study, the author concludes that the use of the approaches proposed in the article to study the indictment, pretrial report, other documents provided to the court by participants in criminal proceedings, analysis of their behavior during the preparatory hearing, as well as the nature of their motions and results their discussion will allow the court to obtain indicative information needed to predict the tactics of the parties, the situations of the trial and optimize its organization.
Комплаєнс у сфері концесійної діяльності: теоретико-практичний аспект
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Макаренко, Аліна Вікторівна; Makarenko, Alina; Макаренко, Алина Викторовна
Наукова стаття присвячена теоретичним та практичним аспектам залучення приватних інвестицій у державну сферу через концесію. Закон України «Про концесію» визначає правове регулювання концесії, встановлює єдину процедуру ініціювання та ухвалення рішення щодо об’єктів концесії, впроваджує прозору процедуру вибору інвестора на конкурсних умовах та додаткові гарантії для концесіонерів. Проаналізовано доцільність вимог до концесіонера як учасника державно-приватного партнерства та сторони договору концесії, що встановлюються у концесійному законодавстві. Розглянуто перелік критеріїв до концесіонера, встановлених чинним законодавством України, задля укладення договору концесії у різних сферах. Здійснено аналіз міжнародного та національного досвіду застосування комплаєнсу як дієвого процесу, що може бути використаний під час оцінювання конкурсних пропозицій концесіонера на етапі проведення концесійного конкурсу. Запропоновано реалізувати комплаєнс у концесійній діяльності у зв’язку зі збільшенням кількості законодавчих та регуляторних вимог, які потрібно враховувати під час ведення бізнесу у сфері державно-приватного партнерства; зростанням фінансових та матеріальних ризиків, соціальних та репутаційних втрат від корупційних зловживань; високим рівнем соціальних очікувань від концесії. Враховуючи особливість концесійної діяльності, досліджуємо комплаєнс як спосіб запобігання участі концесіонера у корупційних схемах. Наведено переваги впровадження комплаєнсу в концесійній діяльності з огляду на сучасні вимоги ведення бізнесу, особливості об’єктів, що передаються в концесію, потребу упорядкувати систему внутрішнього забезпечення відповідності діяльності концесіонера вимогам антимонопольного законодавства. Комплаєнс має привести до стабільної прозорості у сфері концесійної діяльності, оприлюднення інформації про власників, винагороди працівникам, вжиття спеціальних заходів, спрямованих на запобігання корпоративному шахрайству, неправомірному використанню ресурсів держави та приватного партнера, дотримання принципів соціальної відповідальності. The scientific article is devoted to theoretical and practical aspects of attracting private investment into the public sector through concession. The Law of Ukraine “On Concession” defines legal regulation of concessions and a unified procedure for initiation and approval of decisions concerning assets for concession. It introduces a transparent procedure of selecting the investor on tender basis and additional guarantees for concessionaires. The article analyzes the feasibility of the requirements on the concessionaire as a participant of a public-private partnership and as a party to the concession agreement, which are established in the concession legislation.The article considers the list of criteria to the concessionaire established by the current legislation of Ukraine in the aim of concluding concession agreement in various spheres. International and national experience in the implementation of compliance as an effective process, which can be used when evaluating tender proposals of the concessionaire within the framework tender is analyzed. There are a several of factors due to the which it is proposed to implement compliance in concession activities: a grooving number of legal and regulatory requirements that must be taken into account when conducting business in the field of public-private partnership; increase of financial and material risks, social and reputational losses caused by corruption; high level of social expectations from concession. Considering the peculiarities of concession activities, compliance is studied as an effective way to prevent the concessionaire from participating in corruption schemes.The article states the advantages of implementing compliance in concession activities, taking into account the current requirements of conducting business, peculiarity of assets under concession, the need to streamline the system of internal compliance of the concessionaire’s activity with antitrust legislation. Compliance shall lead to stable transparency in the field of concession activities, disclosure of information about owners, remuneration of employees, implementation of special measures aimed to prevent corporate fraud, abuse of state and private resources, compliance with the principals of social responsibility.
Методологічні засади дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Старинський, М. В.; Starynskyi, M.; Миргород-Карпова, В. В.; Myrhorod-Karpova, V.; Shlapko, T.
Стаття присвячена характеристиці методологічних засад дослідження механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення права особи на охорону здоров’я. В процесі дослідження автори доходять висновку, що методологія дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я – це теоретичне обґрунтування доцільності застосування відповідних підходів і способів, які використовуються для проведення теоретико-юридичного дослідження державної політики іноземного інвестування, а також дібрана на науковій основі для зазначеної мети система прийомів і способів, тобто відповідних методів. Під час вибору тієї чи іншої методології дослідник має враховувати філософську і світоглядну складові частини розвитку суспільства; політико-правову основу функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я; ієрархічність відносин та правового регулювання права на охорону здоров’я, включаючи міжнародний елемент. Автори зазначають, що світоглядна, філософська та соціокультурна складові частини методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я має включати весь набір філософсько-світоглядних методів дослідження й пізнання, які використовуються в наукових дослідженнях, оскільки вони є фундаментом для отримання науково обґрунтованих результатів. Врахування політико-правової основи функціонування держави, на території якої відбувалися становлення й законодавче закріплення права на охорону здоров’я, забезпечується методами історизму та компаративізму. Також автори доводять, що елемент складної ієрархічності відносин охорони здоров’я спонукає дослідника до того, що під час визначення методології дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я ним має бути використаний весь методологічний інструментарій дослідження функціонування держави та її органів як на території держави, так і за її межами. Автори переконані, що врахування виявлених особливостей вибору методології під час дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення права особи на охорону здоров’я дасть можливість не лише отримати об’єктивні та науково обґрунтовані результати, але й значно підвищити дослідницький потенціал здійснюваної науковцем роботи. The article is devoted to the characteristics of the methodological bases of the research of the mechanism of administrative and legal regulation of ensuring the person’s right to healthcare. In the course of the research the authors come to the conclusion that the methodology of research of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare is a theoretical substantiation of expediency of application of appropriate approaches and methods used for theoretical and legal research of state policy of foreign investment, as well as a system of appropriate techniques and methods selected on a scientific basis for this purpose.When choosing a methodology, the researcher must take into account: a) the philosophical and ideological component of the development of society; b) the political and legal basis for the functioning of the state on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place; c) hierarchy of relations and legal regulation of the right to healthcare, including international experience.The authors note that the ideological, philosophical and socio-cultural component of the research methodology of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare should include the whole set of philosophical and ideological methods of research and cognition used in scientific research, because they are the foundation for obtaining scientifically sound results. Taking into account the political and legal basis of the functioning of the state, on the territory of which the formation and legislative consolidation of the right to healthcare took place is provided by the methods of historicism and comparativism. The authors also argue that the element of complex hierarchy of healthcare relations encourages the researcher to use all the methodological tools for studying the functioning of the state and its bodies both on the territory of the state and abroad when determining the research methodology of studying the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare.The authors are convinced that taking into account the identified features of the choice of methodology in the study of the mechanism of administrative and legal ensuring the person’s right to healthcare will not only obtain objective and scientifically sound results, but also significantly increase the research potential of the scientist’s work.
Митний контроль щодо оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Петренко, Г. О.; Petrenko, H.; Бурковська, О. І.; Burkovska, O.
У статті досліджено питання правового регулювання сфери митного контролю щодо оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності. За результатами проведеного наукового дослідження запропоновано конкретизацію законодавчих положень, які регламентують дискреційні повноваження працівників митних органів щодо призупинення митного оформлення товарів за власною ініціативою. Обґрунтовано доцільність внесення змін до переліку об’єктів права інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону та підлягають реєстрації у митному реєстрі. Окреслено основні аспекти, що сприяють існуванню такого негативного явища, як патентний тролінг, та розглянуто можливі шляхи боротьби з ним. Актуалізовано питання запровадження адміністративної відповідальності за реєстрацію у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності задля створення перешкод добросовісній діяльності інших правовласників, а також наголошено на необхідності посилення відповідальності за ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території товарів із порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності. У рамках реалізації кон-цептуального завдання реформування сфери інтелектуальної власності щодо внесення змін до Митного кодексу України запропоновано удосконалити національне законодавство, спрямоване на боротьбу з контрафактним товаром, шляхом його узгодження зі взятими Україною зобов’язаннями перед Світовою організацією торгівлі та Європейським Союзом. Наголошено на необхідності врахування національної специфіки формування і розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності у процесі запозичення відповідного зарубіжного досвіду, пов’язаного зі створенням дієвих механізмів реалізації правових норм у цій сфері. The article examines the issues of legal regulation of customs control over the registration of goods containing intellectual property rights. According to the results of the research, it is proposed to specify the legislative provisions that regulate the discretionary powers of customs officers to suspend customs clearance of goods on their own initiative. The expediency of making changes to the list of intellectual property rights that are protected in accordance with the law and subject to registration in the register administered by the State Customs Service of Ukraine is justified. The scientific paper also outlines the main aspects that contribute to the existence of such a negative phenomenon as patent trolling, and considers possible ways to combat it. The issue of introducing administrative liability for registration of intellectual property rights in the customs register in order to create obstacles to the bona fide activities of other rights holders was raised, and the need to strengthen administrative responsibility for importing or exporting goods in violation of legally protected rights was stressed intellectual property. As part of the conceptual task of reforming the intellectual property sector, in part of the amendments to The Customs Code of Ukraine, it is proposed to improve national legislation aimed at combating counterfeit goods by aligning it with Ukraine’s commitments to The World Trade Organization and The European Union. Emphasis on the need for account the national specifics of the formation and development of the state system of legal protection of intellectual property in the process of borrowing relevant foreign experience related to the creation of effective mechanisms for implementing legal norms in the field of intellectual property.
Окремі аспекти теорії та практики екстрадиції
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Сенченко, Н. М.; Senchenko, N.; Кравченко, В. Я.; Kravchenko, V.
Стаття присвячена докладному дослідженню інституту екстрадиції в Україні відповідно до кримінального процесуального законодавства. Розглянуто основні наукові підходи до визначення особливостей виникнення екстрадиційних відносин. Виокремлено періоди розвитку цих відносин та досліджено їх особливості на кожному з них. Здійснено співвідношення понять «екстрадиція» та «видача», пояснено різницю між ними. Наведено погляди науковців на визначення поняття «екстрадиція» та, відповідно до проаналізованих думок, виокремлено два основні аспекти, в яких може розглядатись екстрадиція. Крім того, розглянуто міжнародне законодавство, що регулює екстрадицію як форму міжнародного співробітництва, та надано перелік документів, що регулюють екстрадиційні відносини. Для повного, ретельного дослідження здійснено поділ процесу екстрадиції на декілька етапів, на кожному з яких зроблено акцент на позитивних та негативних моментах їх реалізації. Зосереджено увагу на диференціації гарантій прав осіб, що залучені до екстрадиційного провадження, на кожному з етапів такої процедури. Обґрунтовано, що позитивним моментом Кримінального процесуального кодексу України можна вважати передбачення спрощеного порядку видачі осіб з України, оскільки відсутність такого порядку значно затягувала вирішення питання екстрадиції. Відповідно до цього, здійснено аналіз процедури видачі осіб (екстрадиції) у спрощеному порядку. Приділено увагу принципам та гарантіям, спрямованим на забезпечення прав особи в процесі здійснення спрощеного порядку видачі осіб, здійснено огляд принципів, що закріплені на національному та міжнародному рівнях, здійснено їх класифікацію, відповідно до чого зроблено висновок, що метою спрощеного порядку є посилення захисту людства та окремих осіб, а також забезпечення прав людини та ресоціалізація осіб, що вчинили кримінальне правопорушення. В процесі дослідження проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо гарантій дотримання основоположних прав та свобод особи під час екстрадиції. На підставі проведеного дослідження сформовано відповідні висновки. The article is devoted to a detailed study of the extradition institute in Ukraine in accordance with the criminal procedural legislation. The main scientific approaches to determining the characteristics of extradition relations are considered. The periods of development of these relations are distinguished and their features are investigated on each of them. The relationship between “extradition” and “issuance” is carried out; the difference between them is explained. In the work, the views of scholars regarding the definition of “extradition” and in accordance with the analyzed thoughts, two main aspects, which may be considered “extradition”, are outlined. In addition, international legislation regulating extradition as a form of international cooperation is considered and a list of documents regulating extradition relations is provided. For a complete, thorough study, a separation of the extradition process is carried out in several stages and on each of them emphasis on the positive and negative moments of their implementation. Attention is focused on the differentiation of guarantees of the rights of persons involved in extradition proceedings, at each stage of such a procedure. It is substantiated that the positive aspect of the Criminal Procedural Code of Ukraine can be considered the possibility of a simplified procedure for issuing individuals from Ukraine, since the absence of this order significantly delayed the issue of extradition. Accordingly, an analysis of the procedure for issuing persons (extradition) in a simplified manner is carried out. The attention is paid to the principles and guarantees aimed at ensuring the rights of a person in the course of a simplified procedure for issuing individuals. The overview of the principles enshrined at the national and international level, their classification was carried out, and in accordance with this it is concluded that the purpose of the simplified way is to strengthen the protection of mankind and individuals, as well as the provision of human rights and the resocialization of persons who committed a criminal offense. In the course of the study, the practice of the European Court of Human Rights on guarantees of observance of fundamental person’s rights and freedoms during extradition is analyzed. The relevant conclusions, based on the study, are distinguished.
Окремі проблеми розмежування зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень у судовій практиці України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Айдинян, А. В.; Aidynian, A.
У статті проаналізовано окремі проблеми розмежування зловживання владою або службовим становищем і перевищення влади або службових повноважень. Питання співвідношення ст. ст. 364 і 365 Кримінального кодексу України, яким кореспондують склади таких кримінальних правопо-рушень, завжди було дискусійним і неоднозначним у доктрині кримінального права. Однак таке співвідно-шення ще більш ускладнилось у зв’язку з прийняттям 21 лютого 2014 р. Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції».Відповідно до Закону України суб’єктом перевищення влади або службових повноважень став виключно працівник правоохоронного органу. Якщо до змін суб’єкт був окреслений широко – службова особа, то в новій редакції суб’єктний склад такого кримінального правопорушення звужено до працівника право-охоронного органу. Однак постали питання щодо змісту діянь «зловживання владою або службовим становищем», «перевищення влади або службового становища». Чи змінився їх зміст? Чи зберегло актуальність роз’яснення Пленуму Верховного Суду України? Чи декриміналізовано перевищення влади або службових повноважень, вчинене службовою особою, відмінною від працівника правоохоронного органу? Якщо ні, то як кваліфікувати такі дії? Саме на ці питання автор намагається відповісти в межах публікації. Дослідження будується з урахуванням останніх тенденцій судової практики України.Автором проаналізовано постанову Пленуму Верховного Суду України No 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», а також правові позиції Верховного Суду, сформульовані в окремих постановах, що стосуються проблемних питань співвідношення зловживання владою або службовим становищем і перевищення влади або службових повноважень. Здійснюється також аналіз доктринальних підходів із питання розмежування та співвідношення між собою зловживання владою або службовим становищем і перевищення влади або службових повноважень. The article analyzes some issues of distinguishing between abuse of power or official position and abuse of power or official authority. The question of the relationship between Articles 364 and 365 of the Criminal Code of Ukraine, which correspond to the components of these criminal offenses, has always been debatable and ambiguous in the doctrine of criminal law. However, this relationship has become even more complicated due to the adoption on February 21, 2014 of the Law of Ukraine “On Amendments to the Criminal and Criminal Procedure Codes of Ukraine on the implementation of the provisions of Article 19 of the UN Convention against Corruption”.According to this Law of Ukraine, the subject of excess of power or official authority became exclusively a law enforcement officer. If before the changes the subject was outlined broadly – an official, then in the new version the subject composition of this criminal offense is narrowed to a law enforcement officer. However, questions arose as to the content of the acts of “abuse of power or official position”, “excess of power or official position”. Has their content changed? Has the explanation of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine remained relevant? Is the excess of power or official authority committed by an official other than a law enforcement officer decriminalized? If not, how to qualify such actions?The author tries to answer these questions within the limits of the given publication. The study is based on the latest trends in the jurisprudence of Ukraine.The author analyzes the decision of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine No 15 of December 26, 2003 “On court cases practiced in cases of abuse of power or official authority”, as well as legal provisions of the Supreme Court, formed in separate decisions or official position and excess of power or official authority.An analysis is also made of doctrinal approaches to the distinction between two abuses or positions of position and abuse of office.
Організаційно-правові засади забезпечення кібербезпеки України
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Омельченко, Андрій Володимирович; Omelchenko, Andrii; Омельченко, Андрей Владимирович
У статті автором відзначено, що забезпечення кібербезпеки є одним із пріоритетів у системі національної безпеки України. Питома вага кіберзагроз зростає, і ця тенденція за ступенем розвитку інформаційних технологій та їх конвергенції з технологіями штучного інтелекту посилюватиметься. Зростання такого впливу на функціонування структур управління, як національних, так і транснаціональних, формує нову безпекову ситуацію. Правову основу забезпечення кібербезпеки України становлять Конституція України, закони України щодо основ національної безпеки, засад внутрішньої і зовнішньої політики, електронних комунікацій, захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, Конвенція про кіберзлочинність, інші міжнародні договори, нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України. Правові та організаційні основи забезпечення кібербезпеки визначають Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 5 жовтня 2017 р. No 2163-VIII та Стратегія кібербезпеки України, затверджена Указом Президента України від 26 серпня 2021 р. No 447/2021.Координація діяльності у сфері кібербезпеки як складової частини національної безпеки України здійснюється Президентом України через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України. Національний координаційний центр кібербезпеки як робочий орган Ради національної безпеки і оборони України здійснює координацію та контроль за діяльністю суб’єктів сектору безпеки і оборони, які забезпечують кібербезпеку. Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кібербезпеки. Сукупність суб’єктів забезпечення кібербезпеки та взаємопов’язаних заходів політичного, науково-технічного, інформаційного, освітнього характеру, організаційних, правових, оперативно-розшукових, розвідувальних, контррозвідувальних, оборонних, інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного і технічного захисту національних інформаційних ресурсів, кіберзахисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури являє собою Національну систему кібербезпеки. In this article, the author notes that ensuring cybersecurity is one of the priorities in Ukraine’s national security system. The share of cyber threats is growing and this trend will intensify with the development of information technologies and their convergence with artificial intelligence technologies. The growth of such influence on the functioning of both national and transnational governance structures creates a new security situation.The legal basis for cybersecurity in Ukraine is the Constitution of Ukraine, laws of Ukraine on national security, principles of domestic and foreign policy, electronic communications, protection of state information resources and information, the Convention on Cybercrime, other international treaties, regulations adopted to enforce laws of Ukraine.Legal and organizational bases of cybersecurity are determined by the Law of Ukraine “On Basic Principles of Cyber Security of Ukraine” of October 5, 2017 No 2163-VIII and Cyber Security Strategy of Ukraine, approved by the Decree of the President of Ukraine of August 26, 2021 No 447/2021.Coordination of activities in the field of cybersecurity as a component of national security of Ukraine is carried out by the President of Ukraine through the National Security and Defense Council of Ukraine headed by him. The National Coordination Center for Cyber Security, as a working body of the National Security and Defense Council of Ukraine, coordinates and monitors the activities of entities in the security and defense sector that provide cyber security. The Cabinet of Ministers of Ukraine ensures the formation and implementation of state policy in the field of cybersecurity. A system of subjects of cybersecurity and interrelated measures of political, scientific and technical, informational, educational nature, organizational, legal, operational and investigative, intelligence, counterintelligence, defense, engineering and technical measures, as well as measures of cryptographic and technical protection of national information resources, cyber protection of critical information infrastructure is the National Cyber Security System.
Основні тенденції зміни правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Христич, І. О.; Khrystych, I.
У статті, яка підготовлена відповідно до планів проведення наукових досліджень НДІВПЗ НАПрН України за фундаментальною темою «Стратегія запобігання правопорушенням у сфері дорожнього руху та експлуатації транспорту в Україні», розглянуто проблеми стану кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, особливо останнім часом протягом 2021 р. (за 9 та 10 місяців порівняно з 2020 р.). Підкреслено основні тенденції зміни показників цієї категорії злочинності. Проаналізовано, що дійсно, статистичні показники не можна враховувати як єдине джерело щодо стану кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, тому що за цим розділом Кримінального кодексу України реєструється дуже незначний відсоток (практично 12%), що може свідчити про те, що там, де відсутня автофіксація дорожньо-транспортних пригод, ті, які не призвели до травматизму або смерті людей, як правило, не фіксуються. Проведене вибіркове дослідження вироків дало змогу встановити, що дуже незначна кількість осіб, вина яких була встановлена в ході судового розгляду, дійсно отримала реальні строки покарання (за ч. 2 ст. 286 їх отримали лише 7,4%; за ч. 3 ст. 286 – 60%). Про це свідчить також точка зору 80% українців, які вважають, що більше шансів виграти у суді має той, у кого більше грошей чи влади. Під час вивчення поширення порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту необхідно враховувати зареєстровані адміністративні правопорушення, які на практиці інколи дуже важко або небажано відокремлювати від кримінальних проступків. У статті ми аналізували лише кримінальні правопорушення, не звертаючи увагу на адміністративні правопорушення. Зроблено висновок, що система «штучний інтелект – транспортний засіб – середовище руху – правове середовище» створює реальні передумови для зниження впливу людського фактору на причини аварійності. Виходячи з наведених офіційних статистичних показників, вважаємо, що безпека дорожнього руху повинна розглядатись як складова частина національної безпеки держави. The article, prepared in accordance with the research plans of the Scientific Research Institute for the Study of Crime Problems of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine on the fundamental topic “Strategy for the prevention of offenses in the field of traffic and transport operation in Ukraine”, considers the problems of criminal offenses in road safety and transport operation, especially recently in 2021 (for 9 and 10 months compared to 2020). The main tends of change of indicators of this category of crime are emphasized. It is analyzed that indeed statistical indicators cannot be considered as the only source on the state of criminal offenses in the field of road safety and transport operation. Because this section of the Criminal Code of Ukraine registers a very small percentage (almost 12%), which may indicate that where there is no auto-fixation of road accidents, those that did not lead to injury or death are not fixed, as a rule. A conducted selective study of the verdicts made it possible to establish that a very small number of people whose guilt was established during the trial actually received real terms of punishment (according to Part 2 of Article 286 only 7.4%; according to Part 3 of Article 286 – 60%). This is evidenced by the point of view of 80% of Ukrainians who believe that the one who has more money or power has a better chance of winning in court. When studying the prevalence of violations of road safety or transport operation regulations it is necessary to take into account the registered administrative offenses, which in practice are sometimes very difficult or undesirable to separate from criminal offenses. In the article, we analyzed only criminal offenses, not paying attention to administrative ones. It is concluded that the system “artificial intelligence – vehicle – traffic environment – legal environment” creates real preconditions for reducing the impact of the human factor on the causes of accidents. Based on the above official statistics, we believe that road safety should be considered as an integral part of national security.
Особливості поміщення осіб в місця тимчасового тримання Державної прикордонної служби України в контексті дотримання їх прав
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Король, М. О.; Korol, M.
У статті розглянуто окремі питання функціонування місць тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, зокрема щодо дотримання прав іноземців та осіб без громадянства під час їх поміщення у відповідні підрозділи. Акцентовано увагу на тому, що вибір вектору розвитку України вимагає від правоохоронних органів дотримання прав людини, зокрема тих, що стосуються недопущення катування або жорстокого, нелюдського чи принижуючого гідність особи поводження або покарання. Зазначених положень повинні дотримуватись усі правоохоронні органи, особливо ті, які обмежують права людини внаслідок затримання та поміщення до місць тимчасового тримання. Відповідно, основним у цій сфері є питання про ефективні юридичні засоби захисту такої категорії осіб від незаконних дій органів і посадових осіб, які здійснюють таке затримання, тому зараз забезпечення прав і законних інтересів особи під час її поміщення в місця тимчасового тримання Державної прикордонної служби України вимагає концептуально нових підходів до правових засад функціонування цієї системи, гуманізації діяльності органів та підрозділів охорони державного кордону, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і законних інтересів особи. Досліджено сучасний стан нормативно-правового регулювання здійснення тримання в органах та підрозділах Державної прикордонної служби України. Розглянуто призначення місць тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, окремі засади їх функціонування, значення режимних правил у загальній системі норм, що врегульовують питання протидії нелегальній міграції та недопущення порушень прав осіб у цій сфері. Встановлено, що адміністративне затримання та, як наслідок, тримання осіб – це заходи забезпечен-ня, що полягають у застосуванні примусу до осіб; проведено аналіз міжнародних та національно-правових гарантій прав для осіб, що перебувають у місцях тимчасового тримання; проаналізовано систему міжнародних нормативно-правових актів у сфері тримання. На основі проведеного аналізу автором зроблено висновок, що більшість міжнародних гарантій відображено в національному законодавстві та виконується підрозділами тримання Державної прикордонної служби України. The article considers some issues about functioning detention facilities of the State Border Service of Ukraine, in particular regarding the observance of the rights of foreigners and stateless persons when they are placed in the relevant units.It was emphasized that the choice of the Ukraine’s development vector requires law enforcement agencies observance of human rights, especially those related to the prevention of torture; cruel, inhuman or violation of human dignity attitude or punishment. These provisions must be complied with by all law enforcement agencies, without exception, especially those that restrict human rights as a result of apprehension and placement in detention facilities. Therefore the main issue in this sphere is the question about effective legal means to protect this category of persons from illegal actions of bodies and authorities who carry out such apprehension. Therefore, ensuring the rights and legitimate interests of the individual during placement in the detention facilities of the State Border Guard Service of Ukraine now requires conceptually new approaches to the legal framework for the functioning of this system, humanization of bodies and units of state border guard, improving forms, methods and means to provide the interests of the person. The current state of legal regulation of detention in the bodies and departments of the State Border Guard Service of Ukraine has been studied. It has been considered the appointment of detention facilities of the State Border Guard Service of Ukraine, some principles of their functioning, the importance of regime rules in the general system which resolve combating illegal migration sphere and, at the same time, prevention of violations of human rights in this area.It has been established that administrative apprehension and, as a consequence, apprehension of persons are security measures and consist of the usage of coercion to persons; international and national legal guarantees of rights for persons in detention facilities and the system of international normative legal acts in the field of detention are analyzed. Based on the analysis, the author concluded that most of the international guarantees is reflected in the national legislation and are implemented by the units of the State Border Guard Service of Ukraine.
Правова природа судового контролю за діяльністю публічної адміністрації: окремі теоретико-правові аспекти
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Михайлов, О. О.; Mykhailov, O.
Наукова стаття присвячена дослідженню правової природи судового контролю за діяльністю публічної адміністрації. Здійснено аналіз наукових підходів до розуміння судового контролю як виду державної контрольної діяльності, на основі чого визначено, що судовий контроль не можна розглядати як окрему форму реалізації судової влади, оскільки в такому разі, здійснюючи судовий контроль, суди не здійснюють правосуддя. Зроблено висновок, що судовий контроль є частиною діяльності суду із здійснення правосуддя, і його слід розглядати як функцію судової влади, котра реалізується через правосуддя і проявляється у різних видах судочинства. Наголошено на тому, що роль контрольних повноважень суду визначається функціями, які покликана виконувати судова влада під час здійснення правосуддя в державі. Особливість судового контролю полягає в тому, що він здійснюється під час розгляду та вирішення справ із передбачених законом підстав за визначеними законом процедурами. На основі аналізу наукових підходів до розуміння судового контролю за діяльністю публічної адміністрації запропоновано під останнім розуміти діяльність суду щодо відправлення правосуддя щодо відповідності або невідповідності актів та дій (бездіяльності) відповідних органів та посадових осіб положенням законодавства. Визначено особливості прямого та непрямого видів контролю. Акцентовано увагу на тому, що прямий судовий контроль характеризується такими особливостями: підконтрольними суб’єктами є суб’єкти публічної адміністрації, особливим предметом судового розгляду, особливою процедурою розгляду є здійснення цього виду судового контролю. Наголошено на тому, що предмет контролю та специфіка діяльності судів зумовлюють особливості мети судового контролю. Ці особливості полягають у тому, що контроль здійснюється перш за все за законністю управлінських дій (бездіяльності) суб’єктів публічної адміністрації, які полягають в управлінських відносинах із фізичною або юридичною особою, а також у тому, що контроль за діяльністю органів публічної адміністрації обумовлюється спеціальною метою правосуддя – вирішенням спорів. Це означає, що судовий контроль виражається у відновленні порушених прав та інтересів громадян або юридичних осіб у результаті вирішення спору. This scientific article is devoted to the study of the legal nature of judicial control over the activities of public administration. An analysis of scientific approaches to the understanding of judicial control as a type of state control activity, based on which it is determined that judicial control cannot be considered as a separate form of judicial power, because in this case, exercising judicial control, courts do not administer justice. It is concluded that judicial control is part of the court’s activities in the administration of justice and should be considered as a function of the judiciary, which is exercised through justice and manifested in various types of justice. It is emphasized that the role of the court’s supervisory powers is determined by the functions that the judiciary is called upon to perform in the administration of justice in the state. The peculiarity of judicial control is that it is carried out in the consideration and resolution of cases on the grounds provided by law in accordance with the procedures prescribed by law.Based on the analysis of scientific approaches to understanding judicial control over the activities of public administration, the latter is proposed to understand the activities of the court to administer justice for compliance or non-compliance of acts and actions (inaction) of relevant bodies and officials. Features of direct and indirect types of control are determined. Emphasis is placed on the fact that direct judicial control is characterized by the following features: controlled entities are subjects of public administration, a special subject of judicial review, a special procedure for reviewing the implementation of this type of judicial control.It is emphasized that the subject of control and the specifics of the courts determine the specifics of the purpose of judicial control. These features are that the control is carried out primarily on the legality of administrative actions (inaction) of public administration, which are in management relations with individuals or legal entities, as well as the fact that control over the activities of public administration is conditioned by the special purpose of justice which is the settlement of disputes. This means that judicial control is expressed in the restoration of violated rights and interests of citizens or legal entities as a result of resolving the dispute.
Правові засади впливу політичних партій на функціонування державного механізму
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Литвиненко, І. Л.; Lytvynenko, I.; Рижук, І. В.; Ryzhuk, I.
У статті розкрито поняття політичної партії як добровільного структурованого громадського формування, яке діє на постійній основі та об’єднує громадян на основі спільності їхніх політичних поглядів, ідей, переконань задля реалізації їх політичної волі, бере участь у формуванні органів публічної влади через висунення кандидатів на виборах, виробленні та здійсненні державної політики на основі загально-державної програми розвитку суспільства. Розмежовано такі засоби впливу політичних партій на функціонування державного механізму, як участь у формуванні органів публічної влади через залучення до виборчих процесів та реалізація державної політики через участь представників партій у діяльності органів публічної влади. Проаналізовано особливості впливу політичних партій на державний механізм через їх парламентську діяльність. Підкреслено, що партії, які сформували фракції в парламенті, володіють низкою переваг порівняно з іншими партіями, і це не лише державне фінансування своєї діяльності, але й додатковий доступ до засобів масової інформації; гарантоване представництво у виборчих комісіях на наступних виборах тощо. Запропоновано шляхи нормативного регулювання статусу парламентської коаліції та опозиції шляхом включення відповідних положень до Регламенту Верховної Ради України. Окреслено засоби впливу політичних партій на функціонування органів виконавчої влади, зокрема, через процедуру формування складу Кабінету Міністрів України. Підкреслено, що процедура подання кандидатур членів уряду як Президентом України, так і Прем’єр-міністром України надто ускладнена і закладає підвалини можливих протиріч в уряді. Відповідно, запропоновано, щоб кандидатури усіх членів Кабінету Міністрів вносив до парламенту Прем’єр-міністр України. Це дасть змогу підвищити відповідальність партії, яка здійснює безпосередній вплив на формування уряду, за його подальшу діяльність.Вказано на особливу роль Програми діяльності Кабінету Міністрів України для його подальшої ефективної роботи та вплив політичних партій на формування змісту та напрямів реалізації такої Програми. The article reveals the concept of a political party as a voluntary structured public formation that operates on a permanent basis and unites citizens on the basis of commonality of their political views, ideas, beliefs and in order to implement their political will, participates in the formation of public authorities through nomination in elections, development and implementation of state policy on the basis of the national program of society development. Such means of influencing political parties on the functioning of the state mechanism are distinguished as participation in the formation of public authorities through involvement in electoral processes and implementation of state policy through the participation of party representatives in the activities of public authorities.The peculiarities of the influence of political parties on the state mechanism through their parliamentary activity are analyzed. It is emphasized that the parties that have formed factions in the parliament have a number of advantages over other parties, and this is not only state funding of their activities, but also additional access to the media; guaranteed representation in election commissions in the next elections, etc. The ways of normative regulation of the status of the parliamentary coalition and opposition by including the relevant provisions in the Rules of Procedure of the Verkhovna Rada of Ukraine are proposed. The means of influencing political parties on the functioning of executive bodies are outlined, in particular, through the procedure of forming the composition of the Cabinet of Ministers of Ukraine. It was emphasized that the procedure for nominating members of the government by both the President of Ukraine and the Prime Minister of Ukraine is too complicated and lays the groundwork for possible contradictions in the government. Accordingly, it is proposed that the candidacies of all members of the Cabinet of Ministers be submitted to the Parliament by the Prime Minister of Ukraine. This will increase the responsibility of the party, which has a direct influence on the formation of the government, for its subsequent activities. The special role of the Program of Activities of the Cabinet of Ministers of Ukraine for its further effective work and the influence of political parties on the formation of the content and directions of implementation of such a Program are pointed out.
Правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису): проблеми правозастосування
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Лапка, О. Я.; Lapka, O.; Пікуля, Тетяна Олександрівна; Pikulia, Tetiana; Пикуля, Татьяна Александровна
У статті висвітлено проблеми правозастосовної діяльності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме притягнення до юридичної відповідальності осіб, за якими зареєстровано транспортні засоби, за правопорушення, які зафіксовані в автоматичному режимі та в режимі фотозйомки (відеозапису). Здійснено системний аналіз чинного законодавства України щодо взаємопогодженості, наявності правових колізій та/або прогалин між нормами-принципами Конституції України, засадничими принципами Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а також із рішеннями Конституційного Суду України (далі – КСУ) та Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у відповідній сфері. Спираючись на рішення європейських інституцій та розширене тлумачення статті 62 Конституції України, стверджуємо, що, по-перше, презумпція невинуватості не повинна обмежуватися тільки кримінальним процесом, а стосується також процедури розгляду адміністративних правопорушень; по-друге, принцип індивідуалізації відповідальності безпосередньо не визначений в КУпАП, однак опосередковано випливає з його положень. Отже, доведена наявність правової колізії між окремими приписами КУпАП, де одна норма передбачає можливість притягнення до юридичної відповідальності осіб, які не вчиняли адміністративне правопорушення, а інша фактично забороняє це робити, адже вказує на те, що суб’єктом адміністративного правопорушення може бути лише особа, яка безпосередньо вчинила правопорушення. Відповідно, порушено одну з вимог забезпечення верховенства права в державі – послідовне й неухильне втілення принципу правової визначеності. The article highlights the problems of law enforcement activities in the field of road safety, namely the prosecution of persons for whom vehicles are registered, for offenses that are recorded automatically and in the mode of photography (video). A systematic analysis of the current legislation of Ukraine for mutual agreement, legal conflicts and/or gaps in the relevant legal relations with the principles of the Constitution of Ukraine, the basic principles of the Code of Administrative Offenses, as well as decisions of the Constitutional Court and the European Court of Human Rights in the relevant field. Based on the decisions of the European institutions and on the basis of an expanded interpretation of Article 62 of the Constitution of Ukraine it is proved that: first, the presumption of innocence should not be limited to criminal proceedings, but also to the procedure for reviewing administrative offenses; secondly, the principle of individualization of responsibility is not directly defined in the Code of Administrative Offenses, but indirectly follows from its provisions. Therefore, the existence of a legal conflict between certain provisions of the Code of Administrative Offenses has been proved, where one norm provides for the possibility of bringing to justice those who have not committed an administrative offense, another – actually prohibits it, because it indicates that the subject of an administrative offense can only be a person directly committed the offense. Accordingly, one of the requirements for ensuring the rule of law in the state was violated – the consistent and consistent implementation of the principle of legal certainty.
Проблеми правового регулювання «податкової амністії» в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Майка, М. Б.; Maika, M.; Глива, А. О.; Hlyva, A.
У статті досліджено механізм правового регулювання податкової амністії в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету» від 15 червня 2021 року No 1539-ІХ. Наведено проблеми нормативного регулювання правовідносин у зазначеній сфері, серед яких слід назвати нестабільність податкового законодавства, колізії між правовими нормами, недостатній рівень фактичних та правових гарантій не притягнення суб’єктів декларування за виявлені порушення та злочини у сфері податків та обігу валюти; неоднозначне правове регулювання процедури декларування віртуальних активів, не сформований порядок визначення суми, на яку застосовується «податкова амністія» за умови перевищення у платника податків розміру готівки, яка перебуває у власності, суми 400 тисяч гривень, недосконалість бюджетної системи та системи контролю за використанням бюджетних коштів, а також недоліки правоохоронної системи. Формування культури оподаткування є важливим елементом процвітаючого та сильного суспільства. Задля цього сформовано висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення Закону України від 15 червня 2021 року No 1539-ІХ, а також на покращення ефективності податкової амністії. Вказано на необхідність продовження дії цього Закону, встановлення чіткого механізму правового регулювання процедури декларування віртуальних активів та визначення їх вартості, визначення механізму обчислення вартості майна, майнових прав, фінансових інструментів, які є предметом декларування, формулювання правових наслідків, які будуть виникати, якщо платники податків не подали відповідну декларацію, але склад і обсяг їх майна перевищує закріплений у п. 10 підрозділу 9-4 «Перехідних положень» Податкового кодексу України. Наголошено на потребі ухвалення законодавчого акту, яким буде внесено зміни саме до Кримінального кодексу України та Кодексу України. The mechanism of legal regulation of tax amnesty in the wording of the Law of Ukraine of June 15, 2021 No1539-IX “On Amendments to the Tax Code of Ukraine to stimulate the de-shadowing of income and increase the tax culture of citizens by introducing one-time (special) voluntary declaration of their due assets and payment of a one-time fee to the budget”. The problems of normative regulation of legal relations in this area are indicated, including: instability of tax legislation, conflicts between legal norms, insufficient level of factual and legal guarantees of non-involvement of declaring subjects for revealed violations and crimes in the field of taxes and currency circulation; ambiguous legal regulation of the procedure for declaring virtual assets, there is no procedure for determining the amount to which the “tax amnesty” applies if the taxpayer exceeds the amount of cash owned, the amount of 400 thousand hryvnias, imperfection of the budget system and control system , as well as the shortcomings of the law enforcement system. Forming a culture of taxation is an important element of a prosperous and strong society. For this purpose, conclusions and proposals were formed aimed at improving the Law of Ukraine of June 15, 2021 No 1539-IX, as well as improving the effectiveness of the tax amnesty. It is pointed out the need to: continue the operation of this law, establish a clear mechanism of legal regulation of the procedure for declaring virtual assets and determine their value, determine the mechanism for calculating the value of property, property rights, financial instruments that are subject to declaration, formulate legal consequences if the taxpayers have not filed the relevant declaration, but the composition and volume of their property exceeds that specified in paragraph 10 of subsection 9-4 of the “Transitional Provisions” of the Tax Code of Ukraine. Emphasis was placed on the need to adopt a legislative act that will amend the Criminal Code of Ukraine and the Code of Ukraine.
Проблемні аспекти провадження цифровізації в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Ієрусалімова, Ірина Олександрівна; Iierusalimova, Iryna; Иерусалимова, Ирина Александровна
Розвиток інформаційних технологій, глобальної мережі Інтернет, збільшення обсягів виконуваних завдань у цифровому середовищі, запровадження електронних реєстрів у сфері публічного адміністрування, електронна комунікація між органами державної влади та органами місцевого самоврядування тощо є дієвими чинниками розвитку процесу цифровізації. Відзначено, що актуальною проблемою розвитку процесу цифровізації в Україні є формування у суб’єктів цифровізації так званої цифрової (інформаційної) культури, що дає змогу грамотно використовувати можливості, що відкриваються, і органічно вбудовуватися у сферу інформаційного суспільства. В цьому разі грамотність полягає не лише в уміннях та навичках оброблення інформації, але й у дотриманні конституційних та галузевих принципів використання цифрового середовища та оброблення інформації як об’єкта процесу оцифрування. Зазначено, що особливостями цифровізації в сучасному суспільстві є наявність сучасних засобів інформаційного зв’язку (гаджети, підключення до мережі Інтернет); зростання попиту на цифрові ресурси; підвищення рівня конкурентоспроможності особи, яка вільно володіє результатами цифровізації та є активним її користувачем; зміна традиційних підходів до оброблення, використання, зберігання інформації; відхід на другий план усталених підходів до процесу праці, виникнення нових професій, які є сучасними та своєчасними. Таким чином, цифрова культура – це здатність суб’єктів володіти об’єктами цифровізації та вільно використовувати у своїй професійній та службовій діяльності їх результати, що передбачає їх активну участь. Зазначено, що позитивними здобутками цифровізації у сферах освіти й науки є можливість здобувачів освіти поєднувати ресурси міжнародних освітніх платформ із контентом власних розробок, що сприяє розвитку власного IT-потенціалу; виникнення необхідності зміни кваліфікаційних вимог до професорсько-викладацького складу (викладачі починають застосовувати цифрові технології, онлайн-курси); швидке реагування на зміни на ринку праці; створення електронних бібліотечних ресурсів усіх вищих навчальних закладів світу, а також доступність навчальних матеріалів найкращих викладачів для всіх, хто навчається, шляхом розміщення їх на хмарних сервісах; впровадження інноваційних методів навчання. The development of information technology, the global Internet, increasing the volume of tasks in the digital environment, the introduction of electronic registers in the field of public administration, electronic communication between public authorities and local governments, etc. are effective factors in the digitalization process. It is noted that an urgent problem in the development of the digitalization process in Ukraine is the formation of digitalization of the so-called digital (information) culture, which allows competent use of opportunities and organically integrated into the information society. In this case, literacy is not only about the skills and abilities of information processing, but also the observance of constitutional and sectoral principles of using the digital environment and information processing as an object of the digitization process. It is noted that the features of digitalization in modern society are: 1) the availability of modern means of information (gadgets, Internet connection); 2) growing demand for digital resources; 3) increasing the level of competitiveness of a person who is fluent in the results of digitalization and is an active user; 4) change of traditional approaches to processing, use, storage of information; 5) the withdrawal of established approaches to the labor process, the emergence of new professions that are modern and timely, and so on. Thus, digital culture is the ability of subjects to freely own the objects of digitalization and freely use their results in their professional and professional activities, which involves their active participation. It is noted that the positive achievements of digitalization in the fields of education and science are: 1) the ability of students to combine the resources of international educational platforms with the content of their own developments, which contributes to the development of their own IT potential; 2) the need to change the qualification requirements for teaching staff (teachers are beginning to use digital technology; online courses); 3) rapid response to changes in the labor market; 4) the creation of electronic library resources of all higher education institutions in the world, as well as educational materials of the best teachers will be available to all students by posting them on cloud services; 5) introduction of innovative teaching methods.
Просторові межі дії нормативно-правового акта
(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Богачова, Л. Л.; Bohachova, L.
Дія нормативно-правового акта в просторі – це здатність акта створювати юридичні наслідки на певній території. Просторова (територіальна) чинність нормативно-правових актів характеризується обсягом того фізичного простору, в межах якого на відповідних суб’єктів права поширюється формальна обов’язковість таких актів. У статті визначено поняття «правовий простір» як сукупність суспільних відносин, урегульованих правом у певних просторово-темпоральних вимірах. У межах правового простору держави встановлюються єдині стандарти в гуманітарній, політичній, соціально-економічній та інформаційній сферах, забезпечується єдність правового регулювання суспільних відносин, діє уніфіковане законодавство, існує консолідована правова система. Розглянуто територіальний, екстратериторіальний та екстериторіальний принципи дії нормативно-правового акта. Розкрито поняття «фактична» й «умовна територія держави». Підкреслено, що на всю територію держави поширюються нормативні акти загальної дії – закони України, нормативні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств міжві- домчого характеру. Територіально обмежену сферу дії мають нормативні акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Екстратериторіальну дію мають нормативні акти, які регулюють приватно-правові відносини за участю іноземного елементу. Екстратериторіальна дія актів публічного права можлива на територіях із міжнародним режимом (ділянки простору, на які не поширюється суверенітет жодної держави; правовий статус таких просторів визначається конвенційними нормами міжнародного права, угодами між суміжними державами); на територіях зі змішаним правовим режимом (на таких територіях діють одночасно норми міжнародного права й національного законодавства прибережних держав; вони не входять до складу державних територій, однак прибережні держави в таких просторах мають визначені суверенні права, передбачені національним законодавством і міжнародними договорами – на розвідку й розробку ресурсів територій тощо); на територіях інших держав. Екстериторіальний принцип – це непоширення дії нормативно-правового акта на ті чи інші території. Розрізняють екстериторіальність дипломатичного представництва іноземної держави; екстериторіальність військових частин, літаків і кораблів, що перебувають на території іноземної держави за спеціальним дозволом. Екстериторіальний принцип є свого роду правовою фікцією. Певні частини території держави (будинки іноземних посольств, консульств) уважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на території тієї держави, чиє посольство вміщується в будинку. Аналіз принципів дії нормативно-правових актів у просторі дозволяє з’ясувати специфіку територіальної чинності нормативно-правових актів і врахувати її в процесі здійснення правового регулювання суспільних відносин. Просторові межі дії нормативно-правових актів повинні мати чітке й однозначне закріплення в законодавчих актах, що сприятиме ефективній дії нормативно-правових актів, реалізації ними свого функціонального призначення. The effect of a normative legal act in space is the ability of an act to create legal consequences in a certain territory. Spatial (territorial) validity of legal acts is characterized by the amount of physical space within which the relevant subjects of law are subject to the formal binding nature of such acts. The article defines the concept of legal space as a set of social relations regulated by law in certain spatial and temporal dimensions. Within the legal space of the state, common standards are established in the humanitarian, political, socio-economic and information spheres, the unity of legal regulation of public relations is ensured, unified legislation is in force, and there is a consolidated legal system. Territorial, extraterritorial and exterritorial principles of the effect of normative legal act are considered. The concept of actual and conditional territory of the state is revealed. It is emphasized that normative acts of general action – laws of Ukraine, normative decrees of the President of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of ministries of interdepartmental character extend on all territory of the state. Normative acts of local executive bodies and local self-government bodies have a territorially limited scope of effect. Extraterritorial effect has regulations governing private law relations with the participation of a foreign element. Extraterritorial effect of public law is possible in territories with an international regime (areas of space that are not covered by the sovereignty of any state; the legal status of such areas is determined by conventional international law, agreements between neighboring states); in territories with a mixed legal regime (in such territories the norms of international law and national legislation of coastal states operate simultaneously; they are not part of state territories, but coastal states in these areas have certain sovereign rights under national law and international treaties – to intelligence and development of resources of these territories, etc.); in the territories of other states. The exterritorial principle is the non-extension of the normative legal act to certain territories. There are exterritoriality of the diplomatic mission of a foreign state; exterritoriality of military units, aircraft and ships located on the territory of a foreign state by special permission. The exterritorial principle is a kind of legal fiction. Certain parts of the territory of the state (houses of foreign embassies, consulates) are considered to be not in the territory of the state where they actually exist, but are legally recognized that they are in the territory of the state whose embassy is located in the house. Analysis of the principles of effect of normative legal acts in space allows to find out the specifics of the territorial validity of normative legal acts and to take it into account in the process of legal regulation of public relations. The spatial boundaries of normative legal acts must be clearly and unambiguously enshrined in legislative acts, which will contribute to the effective action of normative legal acts and their implementation of their functional purpose.

Browse

Browsing Випуск № 3 by Title

Results Per Page

Sort Options