Випуск № 1

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/54715

Browse

Now showing 1 - 20 of 58

Адміністративний збір як плата за надання адміністративних послуг: перспективи законодавчого регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Муза, Олег Валентинович; Muza, Oleh
Стаття присвячена аналізу сучасного стану та перспектив законодавчого регулювання адміністративного збору як плати за надання адміністративних послуг в Україні. Зазначено, що реалізація законів України «Про адміністративні послуги» та «Про адміністративну процедуру» закріпила розвиток «сервісної» моделі публічного управління, орієнтованої на людиноцентризм і забезпечення прав приватних осіб. Автор підкреслює, що адміністративні послуги є ключовим елементом адміністративної процедури, а плата за їх надання має встановлюватися на чітких, справедливих і уніфікованих засадах. У статті наведено приклади законодавчого регулювання надання окремих видів адміністративних послуг, в якому визначено порядок справляння адміністративного збору, що свідчить про фрагментарність регулювання і відсутність єдиних підходів до визначення розмірів плати за надання адміністративних послуг та підстав звільнення від неї. Проаналізовано проєкт Закону «Про адміністративний збір» (№ 4380), який спрямований на систематизацію норм у цій сфері. Автором визначено недоліки цього законопроєкту, зокрема, нечіткість критеріїв класифікації адміністративних послуг, надання Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати в окремих випадках розміри адміністративних зборів, відсутність єдиних соціальних критеріїв звільнення від сплати адміністративного збору та ризики комерціалізації сфери надання адміністративних послуг. Зроблено висновок про необхідність прийняття комплексного та узгодженого закону про адміністративний збір, що забезпечуватиме правову визначеність, доступність адміністративних послуг, їх справедливу собівартість та баланс між інтересами держави й приватних осіб. Наголошено на важливості поступового удосконалення законодавчого регулювання даної сфери, врахування соціальної функції інституту адміністративних послуг і продовження курсу на цифровізацію публічного управління. The article is devoted to the analysis of the current state and prospects of legislative regulation of the administrative fee as a payment for the provision of administrative services in Ukraine. It’s noted that the implementation of the Laws of Ukraine «On Administrative Services» and «On Administrative Procedure» has consolidated the development of a «service -based» model of public administration focused on humancenteredness and the ensuring of private individuals’ rights. The author emphasizes that administrative services are a key element of the administrative procedure, and the payment for their provision should be established on clear, fair and unified principles. The article provides examples of legislative regulation of certain types of administrative services, which determines the procedure for charging an administrative fee. This demonstrates the fragmented nature of the legislation and the lack of unified approaches of determining the amount of payment for administrative services and the grounds for exemption from such payment. The draft Law «On Administrative Fee» (No. 4380), aimed at systematizing the norms in this area, is analyzed. The author identifies the shortcomings of this draft law, including unclear criteria for classifying administrative services, granting the Cabinet of Ministers of Ukraine the power to set the amounts of administrative fees, the absence of uniform social criteria for exemption from payment, and the risk of commercialization of the sphere of administrative services. It’s concluded that there is a need to adopt a comprehensive and consistent Law «On Administrative Fee» that would ensure legal certainty, accessibility of administrative services, their fair cost, and a balance between the interests of the state and private individuals. The article emphasizes the importance of gradually improving legislative regulation this area, taking into account the social function of administrative services, and continuing efforts toward the digitalization of public administration.
Адміністративно-правове забезпечення реалізації регіональної політики як напряму внутрішньої політики української держави
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Коренев, А. О.; Korenev, A.
Мета статті полягає у всебічному аналізі адміністративно-правового забезпечення реалізації державної регіональної політики як напряму внутрішньої політики України, з’ясуванні його теоретико-правових засад, структури та функціональних елементів, а також у визначенні шляхів підвищення ефективності публічного управління у сфері регіонального розвитку. У статті здійснено комплексне дослідження адміністративно-правового забезпечення реалізації державної регіональної політики як складової внутрішньої політики України. Визначено, що державна регіональна політика виконує системоутворюючу роль у забезпеченні збалансованого соціально-економічного розвитку, територіальної цілісності та формуванні конкурентоспроможних регіонів. Проаналізовано нормативно-правову основу, яка визначає порядок формування й реалізації державної регіональної політики, її суб’єктний склад, принципи взаємодії та інституційні механізми управління. Окрему увагу приділено Державній стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки як ключовому документу, що задає стратегічні орієнтири політики збалансованого розвитку та просторової інтеграції регіонів. Розкрито проблеми реалізації регіональної політики в умовах децентралізації, воєнних дій і післявоєнного відновлення, серед яких – недостатня узгодженість між державними та місцевими програмами, обмеженість фінансових ресурсів і слабка інституційна спроможність органів публічної влади. Доведено, що ефективність регіональної політики залежить від удосконалення адміністративно-правового механізму, який охоплює нормативно- правові, організаційні, фінансові та контрольно-аналітичні елементи. Обґрунтовано необхідність посилення координації між рівнями влади, підвищення прозорості використання коштів Державного фонду регіонального розвитку, запровадження цифрових інструментів управління та наближення національної системи публічного адміністрування до європейських стандартів. Зроблено висновок, що адміністративно-правове забезпечення державної регіональної політики має розвиватися у напрямі інтеграції з політикою згуртованості ЄС, удосконалення механізмів партнерства між державою, регіонами та громадами, а також формування інституційно стійкої моделі управління, здатної забезпечити відновлення і сталий розвиток регіонів України. The purpose of the article is to comprehensively analyze the administrative and legal support for the implementation of state regional policy as a direction of domestic policy of Ukraine, to clarify its theoretical and legal foundations, structure and functional elements, as well as to identify ways to increase the efficiency of public administration in the field of regional development. The article carries out a comprehensive study of the administrative and legal support for the implementation of state regional policy as a component of the domestic policy of Ukraine. It is determined that state regional policy plays a system-forming role in ensuring balanced socio-economic development, territorial integrity and the formation of competitive regions. The regulatory and legal framework that determines the procedure for the formation and implementation of state regional policy, its subject composition, principles of interaction and institutional mechanisms of management is analyzed. Special attention is paid to the State Strategy for Regional Development for 2021–2027 as a key document that sets strategic guidelines for the policy of balanced development and spatial integration of regions. The problems of implementing regional policy in the conditions of decentralization, military operations and postwar reconstruction are revealed, including insufficient coordination between state and local programs, limited financial resources and weak institutional capacity of public authorities. It is proven that the effectiveness of regional policy depends on the improvement of the administrative and legal mechanism, which includes regulatory, organizational, financial and control and analytical elements. The need to strengthen coordination between levels of government, increase transparency in the use of funds from the State Regional Development Fund, introduce digital management tools and bring the national public administration system closer to European standards is substantiated. It is concluded that the administrative and legal support of state regional policy should develop in the direction of integration with the EU cohesion policy, improve partnership mechanisms between the state, regions and communities, as well as form an institutionally stable management model capable of ensuring the restoration and sustainable development of the regions of Ukraine.
Адміністративно-правовий статус учасників правовідношень у сфері обігу вогнепальної зброї
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Мороз, Н. С.; Moroz, N.
У статті розглянуто адміністративно-правовий статус учасників правовідношень у сфері обігу вогнепальної зброї. Зазначено, що теоретико-прикладні аспекти вдосконалення державного регулювання та забезпечення адміністративно-правового режиму обігу вогнепальної зброї, які поєднують питання ліцензійно-дозвільної, контрольно-наглядової та профілактичної діяльності, досліджуються у зв’язку з соціальним характером зброї як об’єкта підвищеної небезпеки. Об’єктом статті є суспільні відносини, що складаються у сфері діяльності виконавчої влади щодо забезпечення дотримання фізичними особами правил обігу вогнепальної зброї. Предметом виступають норми права, що регулюють зазначену діяльність. Дослідження ґрунтується на застосуванні сукупності формально-логічного, формально-юридичного, структурно-функціонального, порівняльно-правового методів наукового пізнання соціально-правових явищ. Обґрунтовано недостатню визначеність обсягу адміністративних правовідносин, які послідовно виникають у процесі володіння фізичними особами вогнепальною зброєю та охоплюються поняттям «обіг вогнепальної зброї». Вказано, що заклади освіти, які реалізують на договірній основі освітню програму підготовки громадян з метою вивчення правил безпечного поводження зі зброєю, виконують у цих правовідносинах навчальну та контрольну функції, що не виключає зацікавленість у результатах державного контролю. Для недопущення конфлікту приватного та публічного інтересів доцільно відмовитися від аутсорсингу державного контролю. Запропоновано віднести до виняткової компетенції державного органу виконавчої влади, уповноваженого у сфері обігу зброї, здійснення перевірок знань громадянами, які претендують на отримання права на придбання вогнепальної зброї, правил безпечного поводження зі зброєю, а також наявності відповідних умінь та навичок, зберігши за закладами освіти виконання функції навчання. Зазначено, що теоретична основа контрольно-наглядової діяльності зумовлює внутрішньогалузевий взаємозв’язок правових норм законодавства про обіг зброї та законодавства про державний контроль (нагляд). The article considers the administrative and legal status of participants in legal relations in the sphere of firearms circulation. It is noted that the theoretical and applied aspects of improving state regulation and ensuring the administrative and legal regime of firearms circulation, combining issues of licensing and permitting, control and supervision and preventive activities of the study in connection with the social nature of weapons as an object of increased danger. The object of the article is social relations that develop in the sphere of executive power activities to ensure compliance by individuals with the rules for the circulation of firearms. The subject is the norms of law that regulate the specified activity. The study is based on the application of a set of formal-logical, formal-legal, structural-functional, comparative-legal methods of scientific knowledge of social and legal phenomena. The insufficient certainty of the scope of administrative legal relations that consistently arise in the process of possession of firearms by individuals and are covered by the concept of «firearms turnover» is substantiated. It is indicated that educational institutions that implement an educational program for training citizens on a contractual basis in order to study the rules of safe handling of weapons perform educational and control functions in these legal relations, which does not exclude interest in the results of state control. In order to prevent a conflict of private and public interests, it is advisable to refuse outsourcing state control. It is proposed to attribute to the exclusive competence of the state executive body authorized in the field of weapons turnover the testing of knowledge of citizens who apply for the right to acquire firearms, the rules of safe handling of weapons, as well as the availability of relevant skills and abilities, while retaining the performance of the training function for educational institutions. This is due to the fact that the theoretical basis of control and supervision activities determines the intra-sectoral relationship of legal norms of the legislation on arms turnover and legislation on state control (supervision).
Адміністративні процедури реалізації права на доступ до екологічної інформації
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Букреєва, В. В.; Bukreieva, V.
У статті досліджено адміністративні процедури як інструмент реалізації права особи на доступ до екологічної інформації та як складову механізму гарантування екологічних прав у публічно-управлінській сфері. Визначено, що нормативним базисом процедурної реалізації інформаційних прав у сучасних умовах виступає Закон України від 17 лютого 2022 року «Про адміністративну процедуру», який інституціоналізує процесуальні гарантії участі приватних осіб у адміністративному провадженні, підвищує стандарти мотивованості управлінських рішень та посилює можливості їх субординаційного оскарження. Акцентовано, що адміністративні процедури доступу до публічної інформації деталізуються спеціальним інформаційним законодавством, насамперед Законом України «Про доступ до публічної інформації» та Законом України «Про захист персональних даних». У роботі систематизовано доктринальні підходи до тлумачення адміністративної процедури у вузькому та широкому значеннях, а також розкрито співвідношення категорій «адміністративна процедура» і «адміністративне провадження» крізь призму підходу «ціле–частина», що домінує у сучасній адміністративно-правовій науці. Запропоновано проміжний висновок щодо розуміння адміністративної процедури як компетенційно зумовленої та функціонально впорядкованої послідовності управлінських дій адміністративного органу, результатом якої є прийняття, зміна, виконання або припинення адміністративного акта з метою забезпечення прав і свобод людини та реалізації публічного інтересу у взаємозв’язку з приватними інтересами. Обґрунтовано трьохелементну структуру публічно-управлінських правовідносин у сфері доступу до інформації про стан використання природних ресурсів (об’єкт, суб’єктний склад, зміст), при цьому об’єкт розкрито з урахуванням підходів Орхуської конвенції та національного екологічного законодавства. Окреслено юридичні ознаки екологічної інформації, її роль як соціально значущого ресурсу та «кінцевого продукту» екологічного моніторингу. Зроблено висновок про потребу посилення конституційних гарантій доступу до екологічної інформації та уніфікації термінологічного апарату законодавства для забезпечення однакового правозастосування. The article examines administrative procedures as a tool for implementing the right of an individual to access environmental information and as a component of the mechanism for guaranteeing environmental rights in the public administration sphere. It is determined that the normative basis for the procedural implementation of information rights in modern conditions is the Law of Ukraine of February 17, 2022 «On Administrative Procedure», which institutionalizes procedural guarantees for the participation of private individuals in administrative proceedings, raises the standards of motivation of administrative decisions and strengthens the possibilities of their subordinate appeal. It is emphasized that administrative procedures for access to public information are detailed by special information legislation, primarily the Law of Ukraine «On Access to Public Information» and the Law of Ukraine «On Protection of Personal Data». The work systematizes doctrinal approaches to the interpretation of administrative procedure in a narrow and broad sense, and also reveals the relationship between the categories of «administrative procedure» and «administrative proceedings» through the prism of the «whole-part» approach, which dominates modern administrative and legal science. An interim conclusion is proposed regarding the understanding of administrative procedure as a competency-based and functionally ordered sequence of administrative actions of an administrative body, the result of which is the adoption, amendment, execution or termination of an administrative act in order to ensure human rights and freedoms and the realization of public interest in connection with private interests. The threeelement structure of public-administrative legal relations in the field of access to information on the state of use of natural resources (object, subject composition, content) is substantiated, while the object is disclosed taking into account the approaches of the Aarhus Convention and national environmental legislation. The legal features of environmental information, its role as a socially significant resource and the «final product» of environmental monitoring are outlined. The conclusion is made about the need to strengthen constitutional guarantees of access to environmental information and unify the terminological apparatus of legislation to ensure uniform application of law.
Актуальні питання кримінально-правового впливу на юридичних осіб за екологічні правопорушення
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Орловська, Н. А.; Orlovska, N.
У статті представлено узагальнення результатів дослідження низки концептуальних питань щодо кримінально-правових заходів, які можуть бути застосовані до юридичних осіб за правопорушення в екологічній сфері. Зазначені питання розглядаються в світлі надбань європейської та американської дослідницької практики. Показано, що в кримінологічній літературі склалося розуміння екологічної злочинності як глобальної транснаціональної діяльності, активними акторами якої є юридичні особи. Однак до сьогодні відсутня єдність правових позицій щодо кримінально-правового впливу на юридичних осіб за правопорушення в екологічній сфері як в контексті його доцільності, так і стосовно форми (з встановленням кримінальної відповідальності чи без неї). З’ясовано, що у цілому американський та європейський підходи демонструють тотожність переліку заходів кримінально-правового характеру (покарань) щодо юридичних осіб. Він включає монетарні та немонетарні заходи. Основним серед монетарних заходів є штраф. Серед немонетарних заходів виокремлюється пробаційний нагляд/моніторинг діяльності юридичної особи. Для формування загально- європейського стандарту в цій сфері особливе значення має Директива ЄС про екологічну злочинність. Зазначена доцільність удосконалення вітчизняного кримінального законодавства. У цьому сенсі запропоновано а) передбачити екологічні кримінальні правопорушення як підставу для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру; б) розширити перелік цих заходів, додавши до нього аналог пробаційного нагляду для юридичних осіб, який міг би включати зовнішній або внутрішній моніторинг дотримання відповідних правил та нормативів. Перспективними вбачаються порівняльно-правові міждисциплінарні дослідження, спрямовані на формування системного підходу до забезпечення екологічної безпеки засобами кримінального права, у тому числі, через вплив на юридичних осіб. This article summarises the results of research into several conceptual issues concerning criminal law measures that can be applied to legal entities for environmental offences. These issues are considered in light of the achievements of European and American research and law enforcement practices. The article demonstrates that criminological literature views environmental crim e as a global, transnational activity in which legal entities play an active role. However, there is currently no consensus on the criminal law impact on legal entities for environmental offences, in terms of both its expediency and form (with or without criminal liability). It has been established that, in general, the American and European approaches demonstrate an overlap in the list of criminal law measures (penalties) against legal entities. These measures can be monetary or non-monetary. The main monetary measure is a fine. Among the non-monetary measures, probationary supervision and monitoring of the activities of a legal entity are notable. The EU Directive on environmental crime is particularly important for establishing a pan-European standard in this area The need to improve domestic criminal legislation has been recognised. In this regard, the following proposals have been made: a) environmental criminal offences should be grounds for applying criminal law measures to legal entities; b) the list of these measures should be expanded to include an analogue of probation supervision for legal entities, which could include external or internal monitoring of compliance with relevant rules and regulations. Interdisciplinary comparative legal studies aimed at forming a systematic approach to ensuring environmental safety through criminal law, including influencing legal entities, are considered promising.
Актуальні проблеми скасування Господарського кодексу України
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Степанов, С. В.; Stepanov, S.; Ковбан, А. В.; Kovban, A.
В статті досліджуються передумови скасування Господарського кодексу на підставі Закону України “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб” № 4196-IX від 9 січня 2025 року та наслідки для суб’єктів господарювання та економіки України, а також аналізуються перспективи та напрями вдосконалення господарського законодавства для успішної Євроінтеграції після закінчення бойових дій. У експертному середовищі ще до прийняття Господарського кодексу велись спекотні дискусії щодо доцільності впровадження спеціального кодексу, який буде регулювати господарські відносини. Одна група вчених наполягала на збереженні традиційної цивільно-правової системи регулювання будь-яких майнових відносин (включаючи підприємницькі) Цивільним кодексом, інша група навпаки посилилась на європейський досвід впровадження самостійного Комерційного законодавства. В результаті протистояння Господарський кодекс все ж таки був прийнятий, але він мав багато недоліків, колізій і це призвело до його скасування, шляхом внесення змін і доповнень до Цивільного кодексу України. Натомість, ще на етапі втрати чинності, стало зрозуміло, що ЦКУ не здатний в повному обсязі замінити кодекс і подолати всі структурні проблеми господарського законодавства, а після скасування кодексу виникли нові проблеми та виклики, такі як труднощі перехідного періоду, невизначеність статусу некомерційних суб’єктів, до того ж радикальне реформування завжди негативно впливає на бізнес, оскільки інвестори не можуть підрахувати підприємницькі ризики. Тому у науковому середовищі були розроблені ряд кроків для адаптації господарського законодавства до законодавства Європейського Союзу. The article examines the preconditions for the repeal of the Commercial Code on the basis of the Law of Ukraine “On the Peculiarities of Regulating the Activities of Legal Entities of Certain Organizational and Legal Forms during the Transition Period and Associations of Legal Entities” No. 4196-IX of January 9, 2025, and the consequences for business entities and the economy of Ukraine, as well as analyzing the prospects and directions for improving economic legislation for successful European integration after the end of hostilities. Even before the adoption of the Commercial Code, there were heated discussions among experts about the advisability of introducing a special code to regulate commercial relations. One group of scholars insisted on preserving the traditional civil law system for regulating all property relations (including business relations) under the Civil Code, while another group, on the contrary, emphasized the European experience of introducing independent commercial legislation. As a result of the confrontation, the Commercial Code was nevertheless adopted, but it had many shortcomings and conflicts, which led to its repeal through amendments and additions to the Civil Code of Ukraine. However, even at the stage of its repeal, it became clear that the Civil Code was not capable of fully replacing the Commercial Code and overcoming all the structural problems of commercial legislation, and after the repeal of the Commercial Code, new problems and challenges arose, such as the difficulties of the transition period, the uncertainty of the status of non-commercial entities, and, moreover radical reform always has a negative impact on business, as investors are unable to calculate entrepreneurial risks. Therefore, the scientific community has developed a series of steps to adapt economic legislation to European Union.
Використання матеріалів, одержаних у результаті оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях, відкритих за ознаками терористичних актів
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Бондар, В. С.; Bondar, V.
Актуальність статті полягає в тому, що для розв’язання багатьох слідчих ситуацій початкового етапу розслідування злочинів, передбачених ст. 258 Кримінального кодексу України (далі – КК України) необхідним є проведення заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про контррозвідувальну діяльність», а також проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД). З’ясовано, що правильне оформлення процесу та результатів оперативно-розшукової й контррозвідувальної діяльності дозволяє: 1) здійснювати оцінку отриманих відомостей та приймати необхідні рішення в процесі розробки та її завершення; 2) контролювати дії осіб, які беруть участь в розробці та весь хід діяльності в оперативно-розшуковій/ контррозвідувальній справі; 3) закріплювати та зберігати виявлені відомості про кримінально-протиправну-діяльність розроблюваних для правильного вирішення питання щодо відкриття кримінального провадження за ознаками терористичного акту та використання отриманих матеріалів в процесі досудового розслідування та судового розгляду. Систематизовані специфічні відомості даної категорії злочинів, пошук та виявлення яких дозволяють встановити зв’язок осіб, які безпосередньо вчиняють терористичний акт зі співробітниками спецслужб рф (фсб, гру, тощо). Обґрунтовано, що у провадженнях даної категорії проводяться такі НСДР: зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем; аудіо- відеоконтроль особи (з обладнанням засобів аудіо- відеоконтролю за місцем мешкання фігуранти та в транспортних засобах учасників оперативної розробки); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (з метою ідентифікації та локалізації засобів зв’язку фігурантів, у тому числі й задіяних для комунікації із представниками спецслужб російської федерації); спостереження за особою (з використанням відеозапису, фотозйомки, спеціальних технічних засобів для спостереження), річчю або місцем; обстеження публічно недоступного місця, житла чи іншого володіння особи; накладення арешту на кореспонденцію); контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту. The relevance of the article lies in the fact that in order to resolve many investigative situations of the initial stage of the investigation of crimes stipulated by Art. 258 of the Criminal Code of Ukraine (hereinafter referred to as the Criminal Code of Ukraine), it is necessary to carry out measures stipulated by the Laws of covert investigative (investigative) actions (hereinafter referred to as the NSRD). It was found that the correct registration of the process and results of operational and investigative and counterintelligence activities allows: 1) to evaluate the information received and make the necessary decisions during the development and completion process; 2) to control the actions of persons participating in the development and the entire course of activities in the operational and investigative/counterintelligence case; 3) to fix and store the identified information about the criminal and illegal activities developed for the correct resolution of the issue of opening criminal proceedings on the grounds of a terrorist act and the use of the obtained materials in the process of pre-trial investigation and trial. Systematized specific information of this category of crimes, the search and detection of which allow establishing the connection of persons who directly commit a terrorist act with employees of the Russian Federation’s special services (FSB, GRU, etc.). It is substantiated that in proceedings of this category the following NSDR are carried out: removal of information from electronic communication networks; removal of information from electronic information systems; audio-video surveillance of a person (with the equipment of audio-video surveillance means at the place of residence of the person involved and in the vehicles of the participants in the operational development); establishment of the location of a radio-electronic device (in order to identify and localize the means of communication of the persons involved, including those used for communication with representatives of the Russian Federation’s special services); surveillance of a person (using video recording, photography, special technical means for surveillance), a thing or a place; inspection of a publicly inaccessible place, home or other property of a person; seizure of correspondence); control over the commission of a crime in the form of a special investigative experiment.
Витоки та джерела релігійно-правових традицій
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Міма, І. В.; Mima, I.
У статті аналізуються витоки релігійно-правових традицій, що обумовлюється актуальністю дослідження у напрямку ширшого осмислення генезису правових систем та закономірностей їх історичного розвитку. Релігійно-правові уявлення становили один із первинних регуляторів суспільних відносин, формуючи нормативні моделі поведінки задовго до інституціоналізації державної влади та позитивного права. Автором акцентується увага, що саме в межах релігійних доктрин відбувалося закріплення базових категорій справедливості, обов’язку, відповідальності та санкцій, що згодом трансформувалися у світські правові норми. Також, дослідник виокремлює релігійну ідею як початковий, доінституційний виток релігійно-правової традиції, який забезпечує її смислову цілісність, ціннісну спрямованість і здатність до нормативного оформлення. Аналіз релігійних ідей як витоків оновлює зрозуміння механізму становлення релігійно-правових систем і специфіку сакралізованого нормативного мислення. При цьому автор зазначає, що релігійна ідея є витоком релігійно-правової традиції, тоді як релігійний догмат і релігійна норма, релігійна практика виступають формами її нормативної об’єктивації. Методологія дослідження витоків релігійно-правових традицій ґрунтується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-юридичних та міждисциплінарних методів пізнання, що зумовлено складною, синкретичною природою релігійно-правових явищ. Метою статті є дослідження витоків релігійно-правових традицій з огляду на їх теоретичну значущість для юридичної науки, практичну цінність для вдосконалення правового регулювання та методологічну роль у розвитку міждисциплінарних правових досліджень. За результатами дослідження автором зазначається, що ототожнення витоків із джерелами є методологічно некоректним, оскільки призводить до змішування рівнів аналізу генезису та нормативної структури релігійно-правових традицій. Їх розмежування дозволяє більш точно дослідити процес становлення релігійно-правових систем і виявити механізми трансформації сакральних уявлень у нормативно-правові приписи. Релігійно-правові традиції виникають як історично первинна форма нормативного регулювання, що поєднує світоглядну, ціннісну та регулятивну функції та передує формуванню світського позитивного права. Ключова відмінність між витоками і джерелами полягає у їх функціональному призначенні: витоки формують ідеологічне та аксіологічне підґрунтя релігійно-правової традиції, тоді як джерела забезпечують її нормативну конкретизацію та практичну реалізацію. The article analyzes the origins of religious and legal traditions, which is due to the relevance of research in the direction of a broader understanding of the genesis of legal systems and the patterns of their historical development. Religious and legal ideas were one of the primary regulators of social relations, forming normative models of behavior long before the institutionalization of state power and positive law. The author emphasizes that it was within the framework of religious doctrines that the basic categories of justice, duty, responsibility and sanctions were consolidated, which were later transformed into secular legal norms. Also, the researcher identifies the religious idea as the initial, pre-institutional origin of the religious and legal tradition, which ensures its semantic integrity, value orientation and ability to normative design. The analysis of religious ideas as origins updates the understanding of the mechanism of formation of religious and legal systems and the specificity of sacralized normative thinking. At the same time, the author notes that the religious idea is the source of the religious and legal tradition, while the religious dogma and religious norm, religious practice act as forms of its normative objectification. The methodology for studying the origins of religious and legal traditions is based on a combination of general scientific, special legal and interdisciplinary methods of cognition, which is due to the complex, syncretic nature of religious and legal phenomena. The purpose of the article is to study the origins of religious and legal traditions in view of their theoretical significance for legal science, practical value for improving legal regulation and methodological role in the development of interdisciplinary legal research. According to the results of the study, the author notes that the identification of origins with sources is methodologically incorrect, since it leads to a confusion of the levels of analysis of the genesis and normative structure of religious and legal traditions. Their distinction allows us to more accurately investigate the process of formation of religious and legal systems and identify the mechanisms of transformation of sacred ideas into normative and legal prescriptions. Religious and legal traditions arise as a historically primary form of normative regulation, combining worldview, value and regulatory functions and preceding the formation of secular positive law. The key difference between origins and sources lies in their functional purpose: origins form the ideological and axiological basis of the religious and legal tradition, while sources provide its normative concretization and practical implementation.
Відмова від права вимоги, відмова від зобов’язання і відмова від договору в ряді правоприпиняючих фактів
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Задорожний, А. М.; Zadorozhnyi, A.
У статті аналізується правоприпиняючий механізм відмови особи від права вимоги у порівнянні із відмовою від зобов’язання і відмовою від договору. Через системну взаємопов’язаність вимоги як суб’єктивного права кредитора, зобов’язання і договору, відмова від буд-якого із згаданих правових явищ має наслідком припинення правовідношення. Зазначається, що відмову слід віднести до категорії правочинів і правоприпиняючих юридичних фактів. Вказується, що доктринальне бачення джерел права на відмову від вимоги, та відмови від зобов’язання і від договору, різняться. Відмова від вимоги вважається способом здійснення суб’єктивного права, а відмова від зобов’язання і, почасти, відмова від договору розглядається в контексті захисту порушеного права особи. Відмовляючись від вимоги кредитор використовує правомочність, яка міститься у самій вимозі, тоді як механізм відмови від зобов’язання і договору ґрунтується на реалізації правомочності захисту, щодо якої у доктрині відсутній консенсус про її належність до змісту відповідного суб’єктивного права. В науці право на захист інколи розглядається як спосіб самозахисту права або міра оперативного впливу на порушника. Вказується, що такий погляд не охоплює випадки відмови від договору без його порушення іншою стороною. У статті наводиться стислий аналіз концепції «секундарних прав», запозичених із німецької цивілістичної доктрини, які пояснюють механізм одностороннього припинення зобов’язання або договору. Підкреслюється відмінність поняття секундарних прав від поняття заходів оперативного впливу або способів самозахисту, оскільки останні характеризують діяльність, спрямовану на усунення наслідків порушення права, що і визначає їх цільову спрямованість, тоді як секундарні права обґрунтовують право особи на односторонню зміну правовідношення, незалежно від причини. Робиться висновок про відсутність єдиної концепції права на відмову, з огляду на відмінне теоретичне бачення джерела такого права. Проте зазначається, що така відмінність має скоріше епістемологічний характер, заснований на класифікації суб’єктивних прав. The article analyzes the right-extinguishing mechanism of a waiver of claim in comparison with waiver of obligation and waiver of contract. Due to the system-like interdependence of the claim, which is a subjective right of the creditor, of the obligation itself and of the contract, a waiver of any of above phenomena will terminate the legal relationship. It is noted that a waiver should be classified both as a transaction and terminating legal fact. It is further pointed that the doctrinal vision of the sources of the right to waive a claim, an obligation and a contract, differs. The waiver of claim is deemed a way of exercising a subjective right, while the waiver of obligation and, to some extent, of contract are considered in the context of protecting the right being infringed. By waiving a claim, the creditor uses the authority contained in the claim itself, while the mechanism for waiving an obligation or contract is based on the exercise of the authority to defend, for which there is no consensus in the doctrine as to its belonging to the content of the relevant subjective right. In legal science, the right to defend is sometimes viewed as a way of self-defense of the right or as a measure of operational influence on the violator. It is indicated that this view does not cover cases of waiving a contract without its violation by the other party. The article provides a brief analysis of the concept of “secondary rights”, borrowed from German civil law doctrine, which explain the mechanism of unilateral termination of an obligation or contract. The difference between the concept of secondary rights and the concept of measures of operational influence or methods of self-defense is emphasized, since the latter characterize activities aimed at eliminating the consequences of a violation of the law, which determines their target orientation, while secondary rights justify the right of a person to unilaterally change a legal relationship, regardless of the reason. It is concluded that there is no single concept of the right to refuse, given the different theoretical vision of the source of such a right. However, it is noted that such a difference is rather epistemological in nature, based on the classification of subjective rights.
Господарсько-правовий аспект стимулювання в умовах воєнної економіки
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Гофман, О. Р.; Гофман, О.
Дана наукова стаття присвячена змістовно-аналітичній характеристиці стимулювання як важливо чинника економіки, особливо в пероді військового стану, адже стимулювання господарської діяльності – це не просто «допомога бізнесу», а комплексна стратегія держави та ринкових інститутів, яка представляє собою систему правових, економічних та організаційних важелів, спрямованих на спонукання суб’єктів господарювання до певної (бажаної для суспільства) поведінки. Визначено, що стимулювання в контексті засобу державного регулювання та практичної реалізації функції стимулювання через три основні площини: економічний інструментарій («матеріальний інтерес») шляхом створення умов, за яких підприємцю стає вигідно інвестувати, експортувати або впроваджувати інновації, що включає податкові пільги, наприклад, зниження ставок для IT-сектору, «зеленої» енергетики або стартапів (наприклад, індустріальні парки), доступний ресурс, наприклад, пільгове кредитування (програми на кшталт «5-7-9 %»), гранти на розвиток переробної промисловості та державні замовлення, наприклад, гарантований збут продукції для стратегічно важливих галузей; правовий та регуляторний інструментарій («сприятливе середовище») або зменшення «тертя» у системі через дерегуляцію та захист прав, що включає: дерегуляцію, наприклад, скасування зайвих ліцензій та дозволів, стабільність шляхом передбачуваності та своєчасності законодавства (щоб правила гри не змінювалися щомісяця) та захист інвестицій, наприклад, ефективну судову систему та дієві механізми страхування воєнно-політичних ризиків. Доведено, що стимулювання господарської діяльності в умовах воєнного стану – це стратегія «економічного фронту», де головна мета зміщується з простого зростання на забезпечення стійкості (resilience), обороноздатності та швидкої адаптації. This scientific article is devoted to the substantive and analytical characteristics of stimulation as an important factor in the economy, especially during the period of martial law, because the stimulation of economic activity is not just “business assistance”, but a comprehensive strategy of the state and market institutions, which represents a system of legal, economic and organizational levers aimed at encouraging economic entities to a certain (desirable for society) behavior. It has been determined that incentives in the context of a means of state regulation and the practical implementation of the incentive function through three main areas: economic tools (“material interest”) by creating conditions under which it becomes profitable for an entrepreneur to invest, export or introduce innovations, which includes tax benefits, for example, reduced rates for the IT sector, “green” energy or startups (for example, industrial parks), available resources, for example, preferential lending (programs such as “5-7- 9%”), grants for the development of the processing industry and government orders, for example, guaranteed sales of products for strategically important industries; legal and regulatory tools (“enabling environment”) or reducing “friction” in the system through deregulation and protection of rights, which includes: deregulation, for example, the abolition of unnecessary licenses and permits, stability through predictability and timeliness of legislation (so that the rules of the game do not change every month) and investment protection, for example, an effective judicial system and effective mechanisms for insuring military and political risks. It has been proven that stimulating economic activity under martial law is a strategy of the “economic front”, where the main goal shifts from simple growth to ensuring resilience, defense capability and rapid adaptation.
Деформація правової культури під впливом правових наративів: загальнотеоретичний аспект
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Ілин, Л. М.; Ilyn, L.
У статті здійснено загальнотеоретичний аналіз деформації правової культури під впливом правових наративів як стійких дискурсивних конструкцій, що формують суспільні уявлення про право, справедливість, легітимність влади та межі допустимого державного примусу. Актуальність теми зумовлена інтенсифікацією глобалізаційних і цифрових процесів, політичною поляризацією та інформаційними війнами, які змінюють умови продукування і поширення правових смислів, сприяючи їх спрощенню, ідеологізації та маніпулятивному використанню. Метою дослідження є концептуальне осмислення механізмів, через які правові наративи здатні викривляти, модифікувати або руйнувати правову культуру, а також окреслення індикаторів такої деформації на рівні довіри до правових інститутів і практик правомірної поведінки. Методологічну основу становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи (аналіз і синтез, системно-структурний і функціональний підходи, дискурсивний та інтерпретаційний аналіз). Теоретичний каркас сформовано шляхом синтезу ідей М. Фуко (влада/знання та «режими істини»), Р. Дворкіна (право як інтерпретаційна цілісність і наративна послідовність) і Ю. Габермаса (комунікативні механізми легітимації права). Обґрунтовано, що правові наративи виконують не описову, а конститутивну функцію: вони структурують правосвідомість, задають рамки оцінки законності та визначають готовність суб’єктів визнавати правові рішення як справедливі й обов’язкові. Показано, що деформація правової культури має системний характер і проявляється в розриві між нормативним змістом права та його соціальним сприйняттям, у зростанні правового інфантилізму й нігілізму, а також у кризі легітимності, спричиненій спотворенням публічного дискурсу. Зроблено висновок, що протидія деформаційним процесам потребує поєднання інституційних реформ із формуванням відкритого, плюралістичного правового дискурсу, розвитком правової освіти та підвищенням стійкості суспільства до маніпулятивних наративів. The article provides a general theoretical analysis of the deformation of legal culture by legal narratives, as stable discursive constructs that shape social perceptions of law, justice, the legitimacy of power, and the limits of permissible state coercion. The relevance of the topic is by the intensification of globalization and digitalization processes, political polarization, and information wars, which transform the conditions for the production and dissemination of legal meanings, contributing to their simplification, ideologization, and manipulative use. The purpose of the study is to conceptualize the mechanisms by which legal narratives distort, modify, or undermine legal culture, and to identify indicators of such deformation in trust in legal institutions and lawful behavior. The methodological basis of the research consists of general scientific and special legal methods (analysis and synthesis, systemic-structural and functional approaches, discursive and interpretative analysis). The theoretical framework is formed through the synthesis of the ideas of M. Foucault (power/knowledge and “regimes of truth”), R. Dworkin (law as interpretative integrity and narrative continuity), and J. Habermas (communicative mechanisms of the legitimation of law). It is substantiated that legal narratives perform not a descriptive but a constitutive function: they structure legal consciousness, set the frameworks for assessing legality, and determine subjects’ willingness to recognize legal decisions as fair and binding. It is shown that the deformation of legal culture has a systemic character and manifests itself in the gap between the normative content of law and its social perception, in the growth of legal infantilism and nihilism, and in a crisis of legitimacy caused by the distortion of public discourse. It is concluded that counteracting deformation processes requires a combination of institutional reforms with the formation of an open, pluralistic legal discourse, the development of legal education, and the strengthening of society’s resilience to manipulative narratives.
Діяльність ОБСЄ та формування правових вимог у сфері інформаційної війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Кушнір, В. В.; Kushnir, V.
У статті підкреслено, що за поточної ситуації масштабної російської агресії вимір протидії пропаганді та дезінформації у її різних складових та форматах й водночас шляхи управлінського та процесуального реагування на відповідні процеси стали у вітчизняній правничій доктрини дуже актуальним питанням, оскільки тотальне поширення агресором дезінформації та мови ненависті набуло за останні чотири роки безпрецедентного характеру. Автор наголошує, що Україна є державою-учасницею ОБСЄ й відповідно максимально важливою залишається системна підтримка цієї структури та її органів та посадових осіб у контексті протидії російській агресії та запобігання ескалації інших конфліктів на європейському просторі. Серед іншого українські дипломати, експерти та громадянські діячі постійно викривають у діяльності ОБСЄ провокації агресора у сфері поширення дезінформації, мови ненависті, расистських та нацистських проявів. За цих обставин неможливим вбачається ігнорування документальної та доктринальної бази, яка склалася внаслідок діяльності ОБСЄ та її інституцій саме у вимірі інформаційної війни, та, відповідно системний аналіз дослідження документальної та доктринальної бази ОБСЄ у вимірі інформаційної війни, наразі стає максимально витребуваним питанням для української правової науки, констатується у статті. У статті автором проведене аналіз специфіки документальної та доктринальної бази ОБСЄ у вимірі інформаційної війни та формування відповідних наднаціональних правових стандартів реагування на поширення й розповсюдження інформації як контексту відповідної війни. Для цього у статті досліджене акти керівних органів ОБСЄ щодо протидії дезінформації та мові ненависті, динаміку відповідних стандартів, опрацьованих під егідою ОБСЄ, та висвітлене їх відображення у методичній та доктринальній літературі, опрацьованій в рамках ОБСЄ із сукупності відповідних питань. Автором доведене, що сприйняття ОБСЄ загроз й викликів у сфері інформаційної війни є суміжним як з ризиками у сфері мови ненависті та дезінформації, так у контексті штучного інтелекту та сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Формування цих стандартів із самого початку діяльності ОБСЄ носило вимір віднесення категорій інформаційної війни саме до мілітарного та безпекового сектору, водночас за останнє десятиріччя еволюція відповідних підходів у діяльності ОБСЄ значно уповільнилася. The article emphasizes that in the current situation of large-scale Russian aggression, the dimension of countering propaganda and disinformation in its various components and formats, and at the same time the ways of managerial and procedural response to the relevant processes, have become a very relevant issue in the domestic legal doctrine, since the total spread of disinformation and hate speech by the aggressor has become unprecedented over the past four years. The author emphasizes that Ukraine is a participating state of the OSCE and, accordingly, the systematic support of this structure and its bodies and officials in the context of countering Russian aggression and preventing the escalation of other conflicts in the European space remains extremely important. Among other things, Ukrainian diplomats, experts and civil society activists constantly expose the aggressor’s provocations in the field of disinformation, hate speech, racist and Nazi manifestations in the activities of the OSCE. Under these circumstances, it is impossible to ignore the documentary and doctrinal base that has developed as a result of the activities of the OSCE and its institutions in the dimension of information warfare, and, accordingly, a systematic analysis of the study of the documentary and doctrinal base of the OSCE in the dimension of information warfare is currently becoming the most sought-after issue for Ukrainian legal science, the article states. In the article, the author analyzes the specifics of the documentary and doctrinal base of the OSCE in the dimension of information warfare and the formation of relevant supranational legal standards for responding to the dissemination and dissemination of information as the context of the relevant war. To this end, the article examines the acts of the OSCE governing bodies on countering disinformation and hate speech, the dynamics of relevant standards developed under the auspices of the OSCE, and highlights their reflection in the methodological and doctrinal literature developed within the OSCE framework on a set of relevant issues. The author proves that the OSCE’s perception of threats and challenges in the field of information warfare is related both to the risks in the field of hate speech and disinformation, and in the context of artificial intelligence and modern information and communication technologies. The formation of these standards from the very beginning of the OSCE’s activities was based on the attribution of information warfare categories to the military and security sectors, while over the past decade the evolution of relevant approaches in the OSCE’s activities has slowed down significantly.
Епоха відродження й гуманізму про інтелектуальний потенціал людини
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Манойло, Н. Г.; Manoilo, N.
Зміст статті є реакцією на небезпечні кризові явища, що визначають сучасний стан людства: зростання насильства й нетерпимості, розмивання ціннісних орієнтирів, інформаційні маніпуляції, екологічні та соціально-політичні загрози. У центрі уваги – питання, чому за умов високого науково-технічного розвитку людство дедалі частіше виявляється інтелектуально й морально беззахисним перед викликами, які само ж і продукує. Автор обґрунтовує, що подолання цих загроз неможливе без повернення до рівня мислення, здатного відрізняти суб’єктне розуміння від поспішно сформованої суб’єктивної думки. Йдеться про таку форму раціональності, яка поєднує критичність, відповідальність і здатність до самообмеження, а не лише ефективність та інструментальність. Стаття акцентує, що необхідним є відновлення світоглядно-методологічної сили людського інтелекту – здатності мислити принципово, бачити цілісність проблеми, враховувати межі знання та наслідки практичних рішень. Саме ця інтелектуальна установка свого часу спричинила настання епохи Відродження й Гуманізму, коли довіра до розуму поєднувалася з культом гідності людини, свободою пошуку істини та орієнтацією на загальнолюдські цінності. Підкреслюється, що сучасні кризи мають не лише економічну чи технологічну, а насамперед антропологічну природу: вони пов’язані з деградацією мислення, підміною аргументу емоцією, знання – інформацією, а відповідальності – реактивною позицією. У підсумку стаття пропонує розглядати відродження гуманістично зорієнтованого критичного мислення як умову збереження цивілізаційної перспективи. Такий підхід передбачає культуру сумніву, інтелектуальну чесність, діалогічність і методологічну дисципліну, що здатні перетворити індивідуальні погляди на зріле суб’єктне розуміння та стати підґрунтям для конструктивних рішень у глобальному масштабі. Instead of statistics, it is a reaction to the unsafe crisis phenomena that indicate the current state of humanity: the increase in violence and intolerance, the erosion of value guidelines, information manipulation, environmental and socio-political threats. At the center of respect is nutrition, which is why, due to the minds of high scientific and technological development, humanity more often appears intellectually and morally defenseless in the face of the shouts that they themselves produce. The author points out that it is impossible to overcome these threats without turning them around to the level of thought, which allows the subject to understand the subject from a hastily formed subjective thought. We are talking about a form of rationality that promotes criticality, reliability, and commitment to self-destruction, and not lack of effectiveness and instrumentality. The article emphasizes that it is necessary to renew the clear-methodological power of the human intellect – the ability to think in principle, to understand the integrity of the problem, to embrace inter-knowledge and practical heritage decision. This very intellectual attitude of its time caused the rise of the Renaissance era of Humanism, when it was fully embraced by the cult of the goodness of man, the freedom of the search for truth and the orientation towards the underground people values. It is emphasized that the current crises are not only economical and technological, but rather anthropological in nature: the stench is associated with the degradation of the mind, the substitution of argument with emotion, knowledge – information, and reliability – a reactive position. In summary, the article proposes to consider the revival of humanistically oriented critical thinking as a mental preservation of the civilizational perspective. This approach conveys a culture of questioning, intellectual honesty, dialogue and methodological discipline that effectively transforms individual perspectives on the mature subject of understanding and status. support for constructive decisions on a global scale.
Завдання Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів: зміст і сутність
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Дмитренко, В. І.; Dmytrenko, V.
У статті детально проаналізовано зміст і сутність завдань Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, що дало змогу автору виокремити їх загальні ознаки, зокрема: – комплексний міжгалузевий характер, який пояснюється багатоманітністю сфер і галузь у яких дана служба реалізує поставлені перед нею завдання (ветеринарна медицина, безпечність харчових продуктів, санітарне законодавство, карантин і захист рослин, ринковий і метрологічний нагляд, захист прав споживачів тощо); – пріоритет публічних інтересів, оскільки всі завдання перш за все спрямовані на охорону та захист суспільних цінностей як от здоров’я населення, безпечність продукції, права споживачів і. т. д.; – легальне закріплення всього спектру завдань Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, включаючи їх деталізацію в різних законах і підзаконних нормативно-правових актах без дискреції у ключових питаннях; – більшість із завдань реалізуються шляхом здійснення контрольно-наглядової діяльності, яка є частиною реалізації державної політики в сферах віднесених до компетенції Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів; – мають профілактичний характер, оскільки вони спрямовані на попередження шкоди життю та здоров’ю населення, його економічним інтересам, довкіллю і. т. п.; – обумовлюються тріадою основних функцій Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ‒ дозвільних, реєстраційних і сервісних, адже реалізація державної політики не обмежується контрольно-наглядовою діяльністю та встановленням заборон, вона надає і сервісні послуги з сертифікації, реєстрації, ведення державних реєстрів, видачі дозволів і свідоцтв (зокрема у сферах насінництва, ідентифікації тварин, реєстрації потужностей агропромислового комплексу). The article analyzes in detail the content and essence of the tasks of the State Service of Ukraine for Food Safety and Consumer Protection, which allowed the author to identify their general features, in particular: – a complex interdisciplinary nature, which is explained by the diversity of areas and industries in which this service implements its tasks (veterinary medicine, food safety, sanitary legislation, quarantine and plant protection, market and metrological supervision, consumer rights protection, etc.); – the priority of public interests, since all tasks are primarily aimed at protecting and defending public values such as public health, product safety, consumer rights, etc.; – legal consolidation of the entire range of tasks of the State Service of Ukraine for Food Safety and Consumer Protection, including their detailing in various laws and subordinate regulatory legal acts without discretion in key issues; – most of the tasks are implemented through control and supervision activities, which are part of the implementation of state policy in the areas of competence of the State Service of Ukraine for Food Safety and Consumer Protection; – are preventive in nature, since they are aimed at preventing harm to the life and health of the population, its economic interests, the environment, etc.; – are determined by the triad of main functions of the State Service of Ukraine for Food Safety and Consumer Protection – permitting, registration and service, because the implementation of state policy is not limited to control and supervision activities and the establishment of bans, it also provides service services for certification, registration, maintenance of state registers, issuance of permits and certificates (in particular, in the areas of seed production, animal identification, registration of capacities of the agro-industrial complex).
Загальна характеристика структури права на зайнятість як суб’єктивного права
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Кіліміченко, А. О.; Kilimichenko, A.
У статті аналізується співвідношення права на працю та права на зайнятість, що проявляється в їх єдності, взаємодії та відмінностях. Зроблено висновок, що незважаючи на тісний взаємозв’язок зазначених прав, право на зайнятість є самостійним суб’єктивним правом особи, що є більш широким ніж право на працю, оскільки крім провадження трудової діяльності охоплює інші види діяльності, не заборонені законом. Виокремлюються та аналізуються окремі елементи структури права на зайнятість як самостійного суб’єктивного права. Обґрунтовується, що структура суб’єктивного права на зайнятість включає певні можливості (правомочності) особи. Саме в такому розумінні у структурі суб’єктивного права на зайнятість виділяються наступні правомочності особи: по-перше, право на власні дії, що передбачає право на вільно обрану зайнятість, вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять; по-друге, право на чужі дії, а саме дії з боку зобов’язаного суб’єкта; по-третє, право звертатися за захистом права на зайнятість у разі його порушення. Зазначається, що право на власні дії пов’язане з правомочністю особи на вільний вибір того чи іншого виду діяльності, не забороненого законом. Праву на чужі дії у структурі права на зайнятість кореспондують конкретні обов’язки зобов’язаних сторін, передбачені законами України, низкою підзаконних нормативно-правових актів. У разі порушення права на зайнятість необхідно закріпити на законодавчому рівні право особи звернутися зі скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду. The article analyses the relationship between the right to work and the right to employment, which manifests itself in their unity, interaction and differences. It concludes that despite the close interconnection between these rights, the right to employment is an independent subjective right of an individual, which is broader than the right to work, since, in addition to performing work activities, it covers other types of activities that are not prohibited by law. Individual elements of the structure of the right to employment as an independent subjective right are identified and analysed. It is argued that the structure of the subjective right to employment includes certain possibilities (powers) of a person. It is in this sense that the following powers of a person are identified in the structure of the subjective right to employment: firstly, the right to one’s own actions, which implies the right to freely chosen employment, free choice of place, type of activity and occupation; secondly, the right to the actions of others, namely the actions of the obligated entity; thirdly, the right to seek protection of the right to employment in case of its violation. It is noted that the right to one’s own actions is related to the right of a person to freely choose a particular type of activity that is not prohibited by law. The right to the actions of others in the structure of the right to employment corresponds to the specific obligations of the obligated parties, as provided for by the laws of Ukraine and a number of subordinate regulatory legal acts. In the event of a violation of the right to employment, it is necessary to enshrine in law the right of individuals to file a complaint with the central executive body responsible for implementing state policy in the field of supervision and control over compliance with labour legislation, and/or with the courts.
Конституційні основи реалізації правоохоронної функції адміністративного суду в Україні
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Будніков, А. Ю.; Budnikov, A.
У статті досліджуються конституційні засади функціонування адміністративних судів України в контексті реалізації їх правоохоронної функції. Проаналізовано норми Конституції України, які визначають правові основи діяльності адміністративної юстиції, розглянуто роль адміністративного судочинства у захисті прав людини від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Особливу увагу приділено принципам конституційного судоустрою та процесу, які забезпечують ефективність правоохоронної діяльності адміністративних судів. Обґрунтовано, що конституційна модель адміністративного судочинства в Україні спрямована на забезпечення балансу між публічними інтересами держави та приватними правами громадян. Конституційне закріплення адміністративної юстиції як самостійної гілки судової системи України стало важливим кроком у розбудові правової держави та утвердженні верховенства права. Адміністративні суди виконують специфічну правоохоронну функцію, яка полягає у захисті прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Конституційні основи цієї функції визначають не лише організаційну структуру адміністративних судів, а й принципи, цілі та межі їхньої діяльності. Актуальність дослідження конституційних основ правоохоронної функції адміністративного суду зумовлена декількома факторами. По-перше, продовжується процес реформування судової системи України, що вимагає чіткого розуміння конституційної моделі адміністративного судочинства. По-друге, європейська інтеграція України передбачає приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Ради Європи та Європейського Союзу, зокрема щодо судового захисту прав людини. По-третє, практика адміністративних судів свідчить про необхідність подальшого вдосконалення механізмів реалізації їхньої правоохоронної функції на конституційному рівні. The article examines the constitutional foundations of the functioning of administrative courts of Ukraine in the context of their law enforcement function. The author analyzes the provisions of the Constitution of Ukraine which define the legal framework for the operation of administrative justice, and considers the role of administrative justice in protecting human rights from violations by public authorities. Particular attention is paid to the principles of constitutional judicial system and process which ensure the effectiveness of law enforcement activities of administrative courts. It is substantiated that the constitutional model of administrative justice in Ukraine is aimed at ensuring a balance between the public interests of the State and private rights of citizens. The constitutional consolidation of administrative justice as an independent branch of the Ukrainian judicial system was an important step in building a state governed by the rule of law and establishing the rule of law. Administrative courts perform a specific law enforcement function, which is to protect the rights, freedoms and interests of individuals and legal entities in the field of public law relations. The constitutional basis of this function determines not only the organizational structure of administrative courts, but also the principles, objectives and limits of their activities The relevance of the study of the constitutional foundations of the law enforcement function of an administrative court is due to several factors. Firstly, the process of reforming the judicial system of Ukraine continues, which requires a clear understanding of the constitutional model of administrative justice. Secondly, Ukraine’s European integration involves bringing national legislation in line with the standards of the Council of Europe and the European Union, in particular with regard to judicial protection of human rights. Thirdly, the practice of administrative courts demonstrates the need to further improve the mechanisms for implementing their law enforcement function at the constitutional level.
Методологічні та теоретичні засади розуміння природи аналогії в праві
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Краглевич, В. В.; Krahlevych, V.
У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз природи аналогії в праві як одного з ключових механізмів подолання прогалин у правовому регулюванні. Обґрунтовано, що в умовах постійної динаміки суспільних відносин жодна правова система не може уникнути ситуацій, коли окремі правовідносини залишаються поза межами прямої законодавчої регламентації, що зумовлює необхідність звернення до аналогії закону та аналогії права. Розкрито логічні засади умовиводу за аналогією, показано його імовірнісний характер та залежність від ступеня подібності істотних ознак порівнюваних правових ситуацій. Проаналізовано співвідношення аналогії з тлумаченням права та доведено, що визначальним критерієм їх розмежування є спрямованість діяльності: тлумачення встановлює зміст уже існуючої норми, тоді як аналогія передбачає застосування норм або принципів до випадків, прямо не передбачених законодавством. Окрему увагу приділено дискусії щодо правової природи аналогії, зокрема її кваліфікації як прояву судової правотворчості. На підставі аналізу нормативності права та ієрархії джерел права обґрунтовано висновок про правозастосовний, а не правотворчий характер аналогії у вітчизняній правовій системі. Доведено, що аналогія виступає інструментом реалізації права, спрямованим на забезпечення цілісності та стабільності правопорядку. Досліджено особливості застосування аналогії в різних правових системах, зокрема в англосаксонській та романо-германській традиціях, а також визначено місце аналогії в сучасній українській правовій системі. Обґрунтовано, що легітимне застосування аналогії в Україні можливе виключно в межах судочинства за наявності прямого законодавчого уповноваження, що випливає з конституційного принципу законності. Зроблено висновок, що аналогія в праві є необхідним, але обмеженим інструментом юридичного мислення, який потребує чітких методологічних орієнтирів та єдиних стандартів судової аргументації. Подальший розвиток доктрини аналогії пов’язується з уточненням меж її застосування, виробленням критеріїв відмежування від тлумачення та забезпеченням відповідності принципам верховенства права і правової визначеності. The article provides a comprehensive theoretical and methodological analysis of the nature of analogy in law as one of the key mechanisms for overcoming gaps in legal regulation. It is substantiated that in the conditions of constant dynamics of social relations, no legal system can avoid situations when individual legal relations remain outside the scope of direct legislative regulation, which necessitates the use of analogy of law and analogy of law. The logical principles of inference by analogy are revealed, its probabilistic nature and dependence on the degree of similarity of the essential features of the compared legal situations are shown. The relationship between analogy and interpretation of law is analyzed and it is proven that the determining criterion for their distinction is the direction of activity: interpretation establishes the content of an already existing norm, while analogy involves the application of norms or principles to cases not directly provided for by legislation. Special attention is paid to the discussion of the legal nature of analogy, in particular its qualification as a manifestation of judicial law-making. Based on the analysis of the normativity of law and the hierarchy of sources of law, the conclusion about the law-enforcement, not law-making nature of analogy in the domestic legal system is substantiated. It is proved that analogy acts as a tool for implementing law, aimed at ensuring the integrity and stability of the legal order. The peculiarities of the application of analogy in various legal systems, in particular in the Anglo-Saxon and Romano-Germanic traditions, are studied, and the place of analogy in the modern Ukrainian legal system is also determined. It is substantiated that the legitimate application of analogy in Ukraine is possible exclusively within the framework of judicial proceedings in the presence of direct legislative authorization, which follows from the constitutional principle of legality. It is concluded that analogy in law is a necessary but limited tool of legal thinking, which requires clear methodological guidelines and uniform standards of judicial argumentation. Further development of the doctrine of analogy is associated with clarifying the limits of its application, developing criteria for distinguishing it from interpretation, and ensuring compliance with the principles of the rule of law and legal certainty.
Міжнародна практика в сфері надрокористування
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Баркалов, Олександр Олександрович; Barkalov, Oleksandr
У статті проаналізовано міжнародні практики у сфері надрокористування з акцентом на підходи держав Європейського Союзу, де політика сировинної безпеки поєднується з високими стандартами охорони довкілля та процедурної справедливості. Метою роботи є узагальнення правових та інституційних механізмів доступу до надр і визначення інструментів, що мінімізують екологічні й соціальні ризики видобутку. Дослідження ґрунтується на порівняльно-правовому аналізі права ЄС і національних моделей (ліцензії/концесії) у низці країн ЄС, а також на систематизації практик нагляду й звітності. Встановлено, що «європейська модель» має комплексний характер: гірничий дозвіл не є самодостатнім і реалізується у зв’язці з процедурою оцінки впливу на довкілля, водоохоронними вимогами, режимами охорони біорізноманіття, правилами управління відходами видобувної промисловості та механізмами екологічної відповідальності за шкоду. Показано значення фінансових гарантій рекультивації та планів закриття, які переводять витрати на відновлення територій у передбачуваний елемент проєктної моделі. Обґрунтовано, що прозорість платежів і розкриття інформації про надрокористування підсилюють підзвітність держави й компаній та знижують корупційні ризики. Окрему увагу приділено тренду ЄС щодо критичної сировини, який стимулює прискорення дозвільних процедур через координацію («єдині точки контакту»), цифровізацію та паралелізацію етапів без зниження екологічних стандартів. Зроблено висновок, що ефективне надрокористування в ЄС забезпечується поєднанням стабільних правил, науково обґрунтованих критеріїв допустимості впливів, дієвого контролю та участі громад на ранніх стадіях прийняття рішень. Практичне значення статті полягає у формуванні рекомендацій для удосконалення національного регулювання: прозорі конкурси на ділянки надр, інтегрований моніторинг, відкриті реєстри дозволів і платежів та обов’язкові фінансові гарантії відновлення довкілля. Також окреслено типові інституційні рішення для підвищення якості контролю. This article analyzes international practices in the field of subsoil use, focusing on approaches adopted by European Union Member States, where raw-material security policies are combined with high standards of environmental protection and procedural fairness. The aim of the study is to synthesize the legal and institutional mechanisms governing access to subsoil resources and to identify tools that minimize the environmental and social risks associated with extraction. The research is based on a comparative legal analysis of EU law and national models (licenses/concessions) in a number of EU countries, as well as on a systematization of oversight and reporting practices. It is established that the “European model” is comprehensive in nature: a mining permit is not self-sufficient and is implemented in conjunction with environmental impact assessment procedures, water-protection requirements, biodiversity conservation regimes, rules on the management of waste from extractive industries, and mechanisms of environmental liability for damage. The study highlights the significance of financial guarantees for reclamation and mine-closure plans, which transform restoration costs into a predictable element of the project model. It is substantiated that transparency of payments and disclosure of information on subsoil use strengthen the accountability of both the state and companies and reduce corruption risks. Particular attention is paid to the EU trend concerning critical raw materials, which encourages faster permitting through coordination (“single points of contact”), digitalization, and parallelization of stages without lowering environmental standards. The article concludes that effective subsoil use in the EU is ensured by a combination of stable rules, scientifically grounded criteria for the acceptability of impacts, effective supervision, and early public participation in decision-making. The practical value of the article lies in developing recommendations for improving national regulation: transparent tenders for subsoil plots, integrated monitoring, open registers of permits and payments, and mandatory financial guarantees for environmental restoration. Typical institutional solutions for improving the quality of oversight are also outlined.
Міжнародно-правові стандарти відповідальності за геноцид та їх імплементація в Кримінальне право України
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Рощина, Інна Олександрівна; Roshchyna, Inna; Кришевич, О. В.; Kryshevych, O.
Стаття присвячена комплексному дослідженню геноциду як одного з найтяжчих міжнародних злочинів, що посягають на основи миру та безпеки людства. Геноцид займає особливе місце в системі міжнародних злочинів, оскільки спрямований на повне або часткове знищення національних, етнічних, расових чи релігійних груп та належить до найбільш тяжких міжнародних злочинів, що посягають на існування окремих груп людей та підривають основи миру та безпеки людства. Міжнародний злочин геноциду неможливий без залучення державного механізму, зокрема виконавчої, судової та законодавчої гілок влади. Він належить до категорії злочинів, щодо яких не застосовуються строки давності, а кримінальна відповідальність за його вчинення встановлена нормами міжнародного та національного права незалежно від статусу суб’єкта злочину та наявності державної недоторканності. Його правове визнання як міжнародного злочину стало результатом тривалого історико-правового процесу, що сформувався у другій половині ХХ століття та ґрунтується на діяльності міжнародних трибуналів, актах міжнародного права та практиці їх застосування. Розвиток міжнародно-правового регулювання відповідальності за геноцид пройшов кілька етапів: «нюрнберзький», пов’язаний із запровадженням терміна «геноцид» та формуванням його юридичних ознак; «постнюрнберзький», що характеризується прийняттям ключових міжнародних документів – насамперед Конвенції ООН 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» і Конвенції 1968 року про незастосування строків давності; «гаазький», у межах якого практика Міжнародних трибуналів для Югославії та Руанди сприяла уточненню підходів до кваліфікації злочину; та «римський», пов’язаний зі створенням Міжнародного кримінального суду, до юрисдикції якого належить геноцид. У 1946–1947 роках Генеральна Асамблея ООН офіційно визнала геноцид міжнародним злочином, а з набранням чинності Конвенцією 1951 року його юридичне визначення отримало універсальний характер. Відтоді геноцидом можуть визнаватися лише діяння, вчинені після 12 квітня 1951 року. У сучасних умовах особливого значення набуває ухвалена 14 квітня 2022 року Верховною Радою України Заява про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні, у якій міжнародні організації та іноземні держави закликаються визнати злочинні дії РФ геноцидом українського народу та кваліфікувати їх як злочини проти людяності й воєнні злочини. The article is devoted to a comprehensive study of genocide as one of the most serious international crimes that encroach on the foundations of peace and security of humanity. The international crime of genocide is impossible without the involvement of the state mechanism, in particular the executive, judicial, and legislative branches of government. It belongs to the category of crimes for which statutes of limitations do not apply, and criminal liability for its commission is established by the norms of international and national law, regardless of the status of the subject of the crime and the presence of state immunity. Its legal recognition as an international crime was the result of a long historical and legal process that took shape in the second half of the 20th century and is based on the activities of international tribunals, acts of international law, and the practice of their application. The development of international legal regulation of responsibility for genocide has gone through several stages: “Nuremberg”, associated with the introduction of the term “genocide” and the formation of its legal features; “post- Nuremberg”, characterized by the adoption of key international documents – primarily the 1948 UN Convention “On the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide” and the 1968 Convention on the Non-Application of Limitation Periods; “Hague”, within the framework of which the practice of the International Tribunals for Yugoslavia and Rwanda contributed to the clarification of approaches to the qualification of the crime; and “Rome”, associated with the creation of the International Criminal Court, whose jurisdiction includes genocide. In 1946–1947, the UN General Assembly officially recognized genocide as an international crime, and with the entry into force of the 1951 Convention, its legal definition acquired a universal character. Since then, only acts committed after April 12, 1951, can be recognized as genocide. In modern conditions, the Statement on the commission of genocide by the Russian Federation in Ukraine, adopted by the Verkhovna Rada of Ukraine on April 14, 2022, is of particular importance, in which international organizations and foreign states are called upon to recognize the criminal actions of the Russian Federation as genocide of the Ukrainian people and to qualify them as crimes against humanity and war crimes.
Місце судової нормотворчості в механізмі правового регулювання
(Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2026) Кобко-Одарій, В. С.; Kobko-Odarii, V.
У статті обґрунтовано актуальність дослідження, яка зумовлена динамічними змінами в національній правовій системі та необхідністю переосмислення ролі судової влади. Автор зазначає, що в умовах глобалізації та інтеграції України до європейського правового простору традиційне розуміння суду як виключно правозастосовного органу стає недостатнім. Підкреслюється, що ігнорування реального впливу судових рішень на правове поле створює розрив між правовою доктриною та юридичною практикою. Розглядається діалектична природа становлення судової влади, де кожен етап розвитку постає як новий виток спіралі, що вдосконалює форми та процедурні межі участі судів у формуванні правових стандартів. Проаналізовано сутність судової нормотворчості як «побічного продукту» теорії поділу влади. Доводить, що повноваження вищих судових інстанцій звертатися до загальних принципів права при виявленні лакун у законодавстві породжує феномен «суддівського права» (judge-made law). Акцентується увага на тому, що така діяльність не суперечить принципу поділу влади, а навпаки, виступає необхідним елементом системи стримувань і противаг, що забезпечує стабільність правової системи при нормативних колізіях. Акцентується увага на функціональному аналізі діяльності вищих судових органів України. Детально розглядається роль Верховного Суду у забезпеченні єдності правозастосування через правові висновки та Конституційного Суду як «негативного законодавця». Визначається, що сучасна судова діяльність має комплексний характер, поєднуючи в собі інтерпретаційні, квазіпрецедентні та правотворчі аспекти, що дозволяє судам фактично «добудовувати» право у відповідність до запитів сучасного суспільства. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізму правового регулювання. Автор наголошує на необхідності офіційної легітимації судової нормотворчості шляхом розширення повноважень Верховного Суду, зокрема надання йому права законодавчої ініціативи. Підсумовується, що перехід від консервативного позитивізму до визнання судового прецеденту в межах закону є інноваційним кроком до розбудови правової держави, де пріоритетом є ефективний захист прав людини та адаптивність права до викликів часу. The article substantiates the relevance of the study, which is caused by dynamic changes in the national legal system and the need to rethink the role of the judiciary. The author notes that in the context of globalization and Ukraine’s integration into the European legal space, the traditional understanding of the court as an exclusively law enforcement body is becoming insufficient. It is emphasised that ignoring the real impact of court decisions on the legal field creates a gap between legal doctrine and legal practice. The dialectical nature of the formation of the judiciary is considered, where each stage of development appears as a new turn of the spiral, improving the forms and procedural limits of the courts’ participation in the formation of legal standards. The essence of judicial rule-making as a «by-product» of the theory of separation of powers is analysed. It is argued that the power of higher courts to refer to general principles of law when identifying gaps in legislation gives rise to the phenomenon of «judge-made law». It is emphasised that such activity does not contradict the principle of separation of powers, but rather is a necessary element of the system of checks and balances that ensures the stability of the legal system in the event of regulatory conflicts. Attention is focused on a functional analysis of the activities of the higher judicial bodies of Ukraine. The role of the Supreme Court in ensuring the unity of law enforcement through legal conclusions and the Constitutional Court as a ‘negative legislator’ is considered in detail. It is determined that modern judicial activity is complex in nature, combining interpretative, quasi-precedential and law-making aspects, which allows courts to effectively «build» the law in accordance with the demands of modern society. Proposals for improving the legal regulation mechanism have been formulated. The author emphasises the need for official legitimisation of judicial rule-making by expanding the powers of the Supreme Court, in particular by granting it the right of legislative initiative. It is concluded that the transition from conservative positivism to the recognition of judicial precedent within the law is an innovative step towards building a state governed by the rule of law, where the priority is the effective protection of human rights and the adaptability of law to the challenges of the times.

Browse

Browsing Випуск № 1 by Title

Results Per Page

Sort Options