Випуск № 2

Permanent URI for this collection

https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/40899

Browse

Now showing 1 - 20 of 33

Особливості нотаріальних функцій посадових осіб органів місцевого самоврядування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузьменко, Оксана Володимирівна; Kuzmenko, Oksana; Кузьменко, Оксана Владимировна; Чорна, Вікторія Григорівна; Chorna, Viktoriia; Черная, Виктория Григорьевна; Лютіков, П. С.; Liutikov, P.
В даній статті приділено увагу особливостям нотаріальних функцій посадових осіб органів місцевого самоврядування. Розкрито їх види та порядок провадження. Визначено, що контроль за організацією нотаріальної діяльності, дотриманням порядку вчинення нотаріальних дій, виконанням правил нотаріального діловодства уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування здійснюється Міністерством юстиції України. Основним нормативним актом, яким урегульована нотаріальна діяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування є Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування. Посадові особи місцевого самоврядування щодо охорони спадкового права застосовують заходи щодо охорони спадкового майна не пізніше наступного дня з дати надходження заяви або доручення про наявність спадкового майна, яке потребує охорони. Для такої охорони спадкового майна посадова особа проводить опис майна, призначає його охоронця та передає майно йому на зберігання. Опис майна виражається у вигляді акту. До акту опису Відзначено, що на сьогодні система нормативно-правових актів, якими урегульовано діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що наділені обов’язком посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії є недостатньо деталізованим у визначенні повноважень даних суб’єктів та умов отримання правового статусу, що приводить до розбіжностей у трактуванні та можливості юридичних конфліктів. В той же час законодавцем невизначні правила забезпечення безпеки персональних даних клієнтів, що отримують нотаріальні послуги, що може призвести до витоку даних або порушення конфіденційності. Саме тому законодавство України в цій сфері потребує реформування та удосконалення. В той же час, на наш погляд, для покращення якості діяльності даних суб’єктів важливо проводити належне навчання та підвищувати рівень обізнаності зазначених осіб. Це може включати інформаційні кампанії, навчальні кейси, які допоможуть даним суб’єктам підвищувати свій професійний рівень. This article focuses on the features of the notarial functions of officials of local self-government bodies. Their types and procedure are disclosed. It was determined that the Ministry of Justice of Ukraine controls the organization of notarial activity, compliance with the procedure for performing notarial acts, and compliance with the rules of notarial record-keeping by officials of local self-government bodies authorized to do so. The main regulatory act regulating the notarial activities of officials of local self-government bodies is the Procedure for Notarial Acts by Officials of Local Self-Government Bodies Officials of local self-government regarding the protection of inheritance rights apply measures for the protection of inherited property no later than the next day from the date of receipt of an application or a mandate about the presence of inherited property that needs protection. For such protection of inherited property, an official carries out an inventory of the property, appoints its guardian and transfers the property to him for safekeeping. The description of the property is expressed in the form of a deed. To the act of description It was noted that today the system of regulatory legal acts that regulate the activities of local self-government officials, who are entrusted with the duty to certify rights, as well as facts of legal significance, and to perform other notarial actions, is insufficiently detailed in determining the powers of these entities entities and conditions for obtaining legal status, which leads to differences in interpretation and the possibility of legal conflicts. At the same time, the legislator has unclear rules for ensuring the security of personal data of clients receiving notary services, which may lead to data leakage or breach of confidentiality. That is why the legislation of Ukraine in this area needs to be reformed and improved. At the same time, in our opinion, in order to improve the quality of the activities of these subjects, it is important to conduct proper training and raise the level of awareness of these persons. This may include information campaigns, educational cases that will help these subjects to improve their professional level.
Роль засобів масової інформації в умовах воєнного стану щодо протидії Російській Федерації
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Возник, М. В.; Voznyk, M.; Улянченко, Ю. О.; Ulianchenko, Yu.
Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам ролі засобів масової інформації в умовах воєнного стану щодо протидії Російській Федерації. Розкрито основні умови поширення інформації з обмеженим доступом, досліджено аспекти відповідальності за порушення норм чинного законодавства. Охарактеризовано класифікацію інформації з обмеженим доступом у відповідності до норм чинного законодавства (ЗУ «Про доступ до публічної інформації): конфіденційна, таємна та службова. Подано їх загальну характеристику та особливості їх публікації в засобах масової інформації. Встановлено обмеження прав під час воєнного стану. Досліджено методи та шляхи покарання для ЗМІ-колаборантів. Проаналізовано правила публікації пошуку зниклих військовослужбовців. Розкрито межі дозволеного в публікаціях фото з сценами насилля та зруйнованою інфраструктурою, а також використання світлин з дітьми за дозволу обох батьків та законодавчі дозволеності публікування подібних фото без їх згоди зокрема. Досліджено поняття культу насильств та жорстокості, встановлено головні аспекти даного визначення. Охарактеризовано процес документального оформлення згоди на обробку персональних даних свідків військових злочинів. Встановлено перелік необхідних даних, що містяться в згоді на обробку персональних даних та зазначено випадки, коли відповідна згода на поширення персональних даних може не узгоджуватися з суб’єктом (з мотивів економічного добробуту та прав людини, в інтересах національної безпеки), проаналізовано законодавчу базу відповідно до даного аспекту. Проаналізовано нововведення з приводу безпекових гарантій журналістів. Досліджено зобов’язання ЗМІ стосовно забезпечення журналістів та інших спеціалістів засобами, які призначені для особистого захисту від пошкоджень вогнепальною зброєю та осколкових уражень і також медичними аптечками на період їх відрядження до районів ведення бойових дій, чи окупованих територій України, досліджено законодавче закріплення даного аспекту. Також проаналізовано зобов’язання відносно страхування вище зазначених журналістів на випадок заподіяння їхньому здоров’ю чи життю певної шкоди. This scientific article is devoted to the actual problems of the role of the mass media in the conditions of martial law in relation to the opposition to the Russian Federation. The main conditions for the distribution of information with limited access are disclosed, the aspects of responsibility for violating the norms of the current legislation are investigated. The classification of information with limited access in accordance with the norms of the current legislation (ZU “On access to public information”) is characterized: confidential, secret and official. Their general characteristics and features of their publication in mass media are given. Restrictions on rights during martial law have been established. Methods and ways of punishment for mass media collaborators have been studied. The rules for publishing the search for missing servicemen were analyzed. The limits of what is allowed in the publications of photos with scenes of violence and destroyed infrastructure, as well as the use of photos with children with the permission of both parents and the legal permissibility of publishing such photos without their consent, in particular, are revealed. The concept of the cult of violence and cruelty has been studied, the main aspects of this definition have been established. The process of documenting consent to the processing of personal data of witnesses of war crimes is characterized. The list of necessary data contained in the consent to the processing of personal data was established and cases were indicated when the corresponding consent to the distribution of personal data may not be agreed with the subject (for reasons of economic well-being and human rights, in the interests of national security), the legislative framework was analyzed accordingly to this aspect. Innovations regarding safety guarantees for journalists are analyzed. The obligations of the mass media regarding the provision of journalists and other specialists with means intended for personal protection against damage by firearms and shrapnel wounds, as well as first-aid kits for the period of their business trip to the regions of hostilities or occupied territories of Ukraine, were studied, and the legislative consolidation of this aspect was studied. Obligations regarding the insurance of the above-mentioned journalists in case of certain damage to their health or life were also analyzed.
Види зобов’язань, в яких військовослужбовці беруть участь
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Оскілко, О. О.; Oskilko, O.
У статті здійснено аналіз положень цивільного законодавства щодо визначення поняття та видів суб’єктів цивільних правовідносин. Визначено ключові конструкції зобов’язань. Воно складається з трьох елементів: суб’єкти, об’єкти та зміст (суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок). Суб’єктом правовідносин називають учасника правових відносин, який має суб’єктивні права та здатний виконувати юридичні обов’язки, чи володільця конкретного права, що перебуває у правовому зв’язку з іншим учасником (учасниками) суспільних відносин. Визначено, що сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. В окремих видах зобов’язань сторони мають спеціальні назви: продавець і покупець, підрядник і замовник, зберігач і поклажодавець та ін. Як кредитором, так і боржником у цивільно-правовому зобов’язанні можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, інші публічні утворення. Військовослужбовці мають такі ж права та обов’язки, як і інші громадяни, коли вони вступають у договірні відносини. Вони мають рівні можливості для укладання договорів і захисту своїх прав. Правовий захист військовослужбовців у договірних відносинах гарантується законодавством України. В разі порушення умов договору або незаконних дій з боку іншої сторони військовослужбовець має право на захист своїх прав та інтересів через судову систему. В статті акцентується увага на тому, що договірні відносини за участю військовослужбовців повинні відбуватися в рамках законодавства країни, в якій вони знаходяться. Вони повинні дотримуватися правил і обмежень, встановлених військовим законодавством, які можуть впливати на їхню здатність укладати договори. The article analyzes civil law provisions regarding the definition and types of subjects of civil legal relations. The key constructions of obligations are specified. It consists of three elements: subjects, objects, and content (subjective civil law and subjective civil obligation). The subject of legal relations is a participant in legal relations who has rights and is able to fulfill legal obligations, or the owner of a specific right who is legally bound with another participant (participants) in social relations. It is determined that the parties to the obligation are the debtor and the creditor. Under individual types of obligations, the parties are named specifically: seller and buyer, contractor and customer, custodian and consignor, etc. Both the creditor and the debtor in a civil legal obligation can be individuals and legal entities, the state, or other public entities. Military personnel have the same rights and obligations as other citizens when they enter into contractual relations. They have equal opportunities to conclude contracts and protect their rights. Legal protection of military personnel in contractual relations is guaranteed by the legislation of Ukraine. In case of violation of contract provisions or illegal actions by the other party, a service person has the right to protect their rights and interests through the court system. The article emphasizes that contractual relations involving military personnel shall arise following the laws of the country where they occur. They shall comply with rules and restrictions imposed by military law that may affect their ability to enter into contracts.
Світовий досвід країн на міжнародно-правові аспекти щодо домашнього насильства
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Мануїлова, К. В.; Manuilova, K.; Рудецька, П. А.; Rudetska, P.
Злочини домашнього насильства є одним з найбільш серйозних порушень прав людини, які відбуваються в родинному колі. Це стало предметом уваги міжнародної спільноти, і на основі цього було прийнято ряд конвенцій та документів, які визнають домашнє насильство як злочин та встановлюють міжнародні стандарти для боротьби з ним. Одним з найважливіших міжнародних документів, який стосується домашнього насильства, є Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). Дана конвенція визнає домашнє насильство як форму дискримінації щодо жінок, і закликає держави-учасниці вживати всіх необхідних заходів для боротьби з цим явищем. Крім того, Конвенція про права дитини також визнає дітей, які стали жертвами домашнього насильства, та закликає держави-учасниці забезпе-чити їм належний захист та допомогу. Безумовно слід згадати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яка криміналізує, захищає постраждалих та попереджує насильство проти жінок та дівчат. Міжнародне право також визнає домашнє насильство як злочин проти людства, якщо воно відбувається в рамках систематичних або масових нападів на цивільне населення. Це означає, що домашнє насильство може бути визнане злочином проти людства, якщо воно має широкомасштабний характер, і його ціллю є систематичне та масове насильство проти жінок та дітей. Запобігання домашнього насильства є важливою проблемою, яка торкається безпеки та добробуту мільйонів людей по всьому світу. Існують різні методи боротьби з цим явищем, але запобігання є найбільш ефективним способом зменшення кількості випадків насильства в родині: вести діалог з друзями та родичами про домашнє насильство та про те, як його запобігти; розповідати про ознаки, які можуть свідчити про насильство в родині, та про те, які кроки слід прийняти, щоб допомогти жертві; якщо ви стали свідком насильства в родині, зверніться до місцевої поліції або до служби соціального захисту; повідомляйте про такі випадки, це може допомогти врятувати життя людини та запобігти подальшому насильству. Вони можуть потребувати консультування психолога, медичної допомоги, або житла, якщо їхнє життя було позбавлено безпеки. Запобігання домашнього насильства є важливим завданням для кожного з нас. Ми можемо допомогти зменшити кількість випадків насильства в родині, створивши безпечне середовище, поширюючи свідомість про насильство та допомагаючи жертвам. Crimes of domestic violence are one of the most serious human rights violations that occur in the family circle. It has become the subject of attention of the international community, and on this basis, a number of conventions and documents have been adopted that recognize domestic violence as a crime and establish international standards to combat it. One of the most important international documents related to domestic violence is the United Nations Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women (CEDAW). This convention recognizes domestic violence as a form of discrimination against women and calls on state parties to take all necessary measures to combat this phenomenon. In addition, the Convention on the Rights of the Child also recognizes children who are victims of domestic violence and calls on States Parties to provide them with appropriate protection and assistance. Of course, the Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence, which criminalizes, protects victims and prevents violence against women and girls, should be mentioned. International law also recognizes domestic violence as a crime against humanity when it occurs as part of a systematic or widespread attack against a civilian population. This means that domestic violence can be recognized as a crime against humanity if it is widespread and its aim is systematic and massive violence against women and children. Preventing domestic violence is an important issue that affects the safety and well-being of millions of people around the world. There are various methods to combat this phenomenon, but prevention is the most effective way to reduce the number of cases of domestic violence: have a dialogue with friends and relatives about domestic violence and how to prevent it; talk about the signs that may indicate domestic violence and what steps to take to help the victim; if you witness domestic violence, contact the local police or social services; report such cases, it can help save a person’s life and prevent further violence. They may need psychological counseling, medical care, or housing if their lives have been made unsafe. Preventing domestic violence is an important task for each of us. We can help reduce the number of cases of domestic violence by creating a safe environment, raising awareness of violence, and helping victims.
Сутність адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності МВС України
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Руденко, М. М.; Rudenko, M.
В статті зясовано сутність адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності МВС України на сучасному етапі розвитку вітчизняного суспільства. Актуалізовано, що сутністю забезпечення організації та діяльності МВС України є правова необхідність створення належних умов для існування та виконання своїх виконавчих функцій центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадський порядок та спокій громадян, безпеку для бізнесу, правовий порядок в держави. Це МВС України здійснює з метою охорони прав і свобод людини, забезпечення інтересу суспільства. Вагому частину адміністративної діяльності аналізованого центрального органу виконавчої влади припадає на державну підтримку приватних осіб, у надзвичайних та інших не сприятливих ситуаціях, коли чесноти осіб, забезпечити за рахунок приватної ініціативи не можливо чи не доцільно. Зроблено висновок, що існування та діяльність МВС України є необхідною та справедливою, як для громадян так і для держави. Адміністративна діяльність МВС України глибоко і нерозривно пов’язана чисельними вертикальними і горизонтальними зв’язками з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами громадянського суспільства. Сутністю адміністративно-правового забезпечення діяльності МВС України є правове, організаційно-правове та організаційне постачання підрозділам та співробітникам МВС всього необхідного для належного виконання своїх виконавчих функцій, щодо публічного забезпечення прав і свобод та законних громадян, створення умов для ефективного функціонування органів внутрішніх справ, їх посадових (службових осіб). Це здійснюється в процесі виконання правотворчої, правозастосовної, адміністративно-сервісної, правоохоронної, внутрішньо-організаційної та соціально-фінансової роботи. The article clarifies the essence of administrative and legal support for the organization and activities of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine at the current stage of the development of national society. It has been updated that the essence of ensuring the organization and activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is the legal necessity of creating proper conditions for the existence and performance of executive functions by the central executive body, which ensures public order and peace of citizens, security for business, and legal order in the state. This is done by the Ministry of Internal Affairs of Ukraine for the purpose of protecting human rights and freedoms, ensuring the public interest. A significant part of the administrative activity of the analyzed central body of executive power falls on state support of private individuals, in emergency and other unfavorable situations, when the virtues of individuals must be ensured at the expense of private initiative not possible or not advisable. It was concluded that the existence and activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is necessary and fair, both for citizens and for the state. The administrative activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is deeply and inextricably linked by numerous vertical and horizontal ties with other executive power bodies, local self-government bodies and civil society subjects. The essence of the administrative and legal support of the activity of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine is the legal, organizational, legal and organizational supply to units and employees of the Ministry of Internal Affairs of everything necessary for the proper performance of their executive functions, regarding the public provision of rights and freedoms and legal citizens, the creation of conditions for the effective functioning of internal affairs bodies, their officials (officials). This is done in the process of law-making, law-enforcement, administrative-service, law-enforcement, intra-organizational and social-financial work.
Утвердження ідеології соціальної справедливості в суспільстві засобами економічного регулювання
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Петруненко, Я. В.; Petrunenko, Ya.
У статті висвітлено окремі питання утвердження ідеології соціальної справедливості в суспільстві засобами економічного регулювання. Автором проведено огляд наукових підходів та концепцій щодо розуміння поняття та сутності соціальної справедливості у суспільстві. Аргументовано, що соціальна справедливість в ієрархії цінностей сучасного українського суспільства займає вищі сходинки. З’ясовано, що ідеологія соціальної справедливості як правовий принцип закладена у низці нормативно-правових актів України та є складовою принципів бюджетної, податкової політики держави та політики у сфері регулювання господарських відносин. Обґрунтовано, що ідеологія соціальної справедливості в економіці уособлюється у справедливому, еквівалентному та пропорційному розподілі суспільного багатства між членами суспільства. Автором аргументовано, що застосування принципу рівності під час розподілу державного багатства не гарантує дотримання соціальної справедливості. Визначено, що у сучасних умовах розвитку суспільства виникає необхідність у проведені низки концептуальних реформ, спрямованих на утвердження ідеології соціальної справедливості, зокрема, у таких сферах, як регулювання економіки, бюджетної, податкової політики, а також політики у сфері соціального забезпечення та ін. Доведено, що з метою досягнення соціальної справедливості в суспільстві держава застосовує різні засоби економічного регулювання. З’ясовано, що найбільш поширеними засобами економічного регулювання з метою досягнення соціальної справедливості є зважена соціально-економічна політика держави, політика дерегуляції господарських відносин, ефективна податкова та бюджетна політика. Визначено, що з метою утвердження ідеології соціальної справедливості в суспільстві важливим є проведення комплексної соціально-економічної реформи в усіх сферах життя. The article highlights certain issues of establishing the ideology of social justice in society by means of economic regulation. The author reviewed scientific approaches and concepts related to understanding the concept and essence of social justice in society. It is argued that social justice ranks higher in the hierarchy of values of modern Ukrainian society. It has been found that the ideology of social justice as a legal principle is embedded in a number of normative legal acts of Ukraine and is a component of the principles of the state’s budgetary and tax policy and policy in the sphere of economic relations regulation. It is substantiated that the ideology of social justice in the economy is embodied in the fair, equivalent and proportional distribution of public wealth among members of society. The author argued that the application of the principle of equality during the distribution of state wealth does not guarantee the observance of social justice. It was determined that in the modern conditions of the development of society, there is a need for a series of conceptual reforms aimed at establishing the ideology of social justice, in particular, in such areas as regulation of the economy, budget, tax policy, as well as policy in the field of social security, etc. It is proven that in order to achieve social justice in society, the state uses various means of economic regulation. It was found that the most common means of economic regulation with the aim of achieving social justice are the balanced socio-economic policy of the state, the policy of deregulation of economic relations, effective tax and budget policy. It was determined that in order to establish the ideology of social justice in society, it is important to carry out a comprehensive socio-economic reform in all spheres of life.
Особливості кадрового забезпечення діяльності антикорупційного суду в Філіппінах
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Придачук, К. О.; Prydachuk, K.
У цій статті розглядаються особливості кадрового забезпечення діяльності антикорупційного суду в Філіппінах (Сандіганбаян), який є першим антикорупційним судом у світі. Визначено, що Сандіганбаян перевантажений розглядом справ про «дрібну» корупцію, що не дозволяє суддям зосередитися на більш впливових справах. Також слід розуміти, що Сандіганбаян може порушувати справи про недотримання вимог законодавства про корупцію та хабарництво, що обумовлює потребу здійснення судом постійного нагляду за станом дотримання в державі адресатами норм антикорупційного законодавства антикорупційного правопорядку. Цей обов’язок цілком очевидно також вимагає значних витрат людських ресурсів Сандіганбаяна. Серед існуючих у Філіппінах вимог до заміщення посади судді в Сандіганбаяні взагалі відсутні вимоги дотримання стандартів доброчесності, що є очевидно проблемним питанням для Філіппін. Робиться висновок про те, що кадрове забезпечення діяльності Сандіганбаяну не може бути позитивним зразком для вдосконалення адміністративно-правового механізму кадрового забезпечення діяльності ВАКС. Попри це, недоліки формування та реалізації кадрової політики щодо Сандіганбаяну сприяють формуванню таких застережень в контексті питання вдосконалення кадрового забезпечення діяльності ВАКС: 1) спеціалізований антикорупційний суд не може охопити розгляд усіх справ, пов’язаних з корупцією, принаймні тоді, коли виконання такого обов’язку судом не буде забезпечено формуванням адекватних кадрових нормативів суду, а також адекватним виконанням цих нормативів; 2) добір суддів та інших працівників антикорупційного суду не може відбуватись без вироблення та врахування спеціальних вимог щодо відповідності кандидатів на посади стандартам доброчесності, а також певним, об’єктивно виправданим вимогам до професійного кваліфікаційного рівня кандидатів на посади в цьому суді. Тому добір суддів та інших працівників антикорупційного суду, який не враховує антикорупційні вимоги до кандидатів на посади, загрожує тим, що посади в суді займуть «неналежні службовці», виконання службових обов’язків якими може спричинити ризики, як для них, так і для повноцінної об’єктивації місії антикорупційного суду (зокрема, кадрами суду можуть бути недоброчесні особи). This article discusses the peculiarities of staffing the activities of the anti-corruption court in the Philippines (Sandiganbayan), which is the world’s first anti-corruption court. It is determined that Sandiganbayan is overloaded with the handling of cases of “petty” corruption, which prevents judges from focusing on more influential cases. It should also be understood that Sandiganbayan can initiate cases of non-compliance with anti-corruption legislation and bribery, which necessitates the court’s constant monitoring of the compliance with anti-corruption laws by the addressees of the anti-corruption legal framework. This duty clearly requires significant expenditure of human resources by Sandiganbayan. Among the existing requirements for the appointment of judges in Sandiganbayan, there are no requirements for adherence to standards of integrity, which is obviously a problematic issue for the Philippines. The conclusion is drawn that the staffing of Sandiganbayan cannot serve as a positive example for improving the administrative-legal mechanism of staffing for the High Anti-Corruption Court of Ukraine (HACC). Despite this, the deficiencies in the formation and implementation of personnel policies regarding Sandiganbayan give rise to the following reservations in the context of improving the staffing of HACC: A specialized anti-of the candidates for positions in this court. Therefore, the selection of judges and other employees of the anti- corruption court that does not consider anti-corruption requirements for candidates for positions poses the risk that “unsuitable officials” will occupy positions in the court, and their performance of official duties may pose risks both for them and for the full realization of the mission of the anti-corruption court (including the possibility of having individuals of questionable integrity among the court personnel). corruption court cannot handle all corruption-related cases, at least when the court’s fulfillment of such a duty is not ensured by the establishment of adequate personnel norms for the court, as well as the adequate implementation of these norms. The selection of judges and other employees of the anti-corruption court cannot take place without developing and considering specific requirements for the candidates’ adherence to integrity standards, as well as certain objectively justified requirements for the professional qualification level of the candidates for positions in this court. Therefore, the selection of judges and other employees of the anti- corruption court that does not consider anti-corruption requirements for candidates for positions poses the risk that “unsuitable officials” will occupy positions in the court, and their performance of official duties may pose risks both for them and for the full realization of the mission of the anti-corruption court (including the possibility of having individuals of questionable integrity among the court personnel).
Теоретико-правова характеристика соціального захисту учасників бойових дій в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Наливайко, І. О.; Nalyvaiko, I.
У статті йдеться про розвиток законодавства, що захищає учасників бойових дій в Україні. Проаналізовано визначні досягнення останнім часом у правовому регулюванні соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Протидія та стримування збройного вторгнення росії вплинули на рівень захисту учасників конфлікту, це створило необхідні умови для гідного рівня життя. Незважаючи на тривалість конфлікту росії з Україною – понад 9 років, існує недосконале регулювання соціальних виплат учасників бойових дій. Під час дослідження нормативно-правового механізму, що регулює соціальний захист учасників бойових дій, виявлено низку проблемних моментів, які перебувають поза нормативно-правовим полем, зокрема, щодо зниклих безвісти та військовополонених, відсутності загальноприйнятих протоколів (протоколів). Було виявлено, що розвиток військової медичної реабілітації та відповідної інфраструктури стає все більш важливим в Україні, оскільки інвалідність, спричинена війною в країні, зростає. За цих обставин необхідно збільшити інвестиції держави та органів місцевого самоврядування в розвиток сучасних реабілітаційних закладів, залучити до участі інших суб’єктів, і це важливий напрям. Відзначено деякі останні досягнення в правовому регулюванні соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Продемонстровано необхідність розширення можливостей надання додаткових соціальних пільг учасникам бойових дій на рівні об’єднаних територіальних громад. З метою удосконалення нормативно-правових механізмів державного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій пропонується залучати до розробки законодавчих актів такі організації, як громадські та ветеранські об’єднання, спілки, інші соціальні партнерства. The article deals with the development of legislation that protects combatants in Ukraine. Remarkable recent achievements in the legal regulation of the social protection of combatants in Ukraine have been noted. Counteraction and containment of Russia’s armed invasion affected the participants’ protection level in the conflict; it created the necessary conditions for a decent standard of living. Despite the duration of the conflict between Russia and Ukraine – more than nine years, there is an imperfect regulation of social benefits for participants in hostilities. During the research of the normative-legal mechanism regulating the social protection of combatants, several problematic points were revealed outside the normative-legal field, particularly regarding missing persons and prisoners of war and the absence of generally accepted protocols (protocols). Furthermore, it has been found that the development of military medical rehabilitation and related infrastructure is becoming increasingly crucial in Ukraine as the country’s war-related disability is on the rise. Under these circumstances, it is necessary to increase the investments of the state and local self-government bodies in the development of modern rehabilitation institutions to attract the participation of other subjects, and this is an important direction. Some recent achievements in the legal regulation of the social protection of combatants in Ukraine were noted. The necessity of expanding the possibilities of providing additional social benefits to the participants of hostilities at the level of united territorial communities has been demonstrated. To improve state administration’s regulatory and legal mechanisms in the social protection of combatants, it is proposed to involve such organisations as public and veteran associations, unions, and other social partnerships in developing legislative acts.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини 6 статті 255 Кримінального кодексу України: актуальні питання правозастосування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Околіт, О. В.; Okolit, O.
Стаття присвячена дослідженню актуальних теоретичних і практичних проблем, пов’язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ч. 6 ст. 255 Кримінального кодексу України. Встановлено, що звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинної організації на підставі ч. 6 ст. 255 КК України можливе за таких умов: 1) він не був організатором чи керівником злочинної організації; 2) вчинив злочин, передбачений ч. 2 або 3 ст. 255 КК України (брав участь у злочинній організації, зокрема будучи службовою особою з використанням службового становища); 3) до повідомлення йому про підозру у вчиненні цього злочину добровільно повідомив про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяв її розкриттю. Розкрито зміст зазначених умов та зроблено висновок, що певна їх частина сформульована некоректно, а тому потребує удосконалення. Серед перспективних напрямів такого вдосконалення може стати: 1) виключення з ч. 6 ст. 255 та інших статей КК України згадки про керівника як окремого співучасника, поруч з організатором; 2) уточнення умови звільнення від кримінальної відповідальності, що стосується сприяння шляхом заміни терміну «розкриття» на «розслідування»; 3) розширенням меж добровільного повідомлення про створення злочинної організації або участь у ній. Позитивно оцінено відмову авторів проєкту КК України від спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності та запровадження натомість спеціального виду звільнення від покарання – «непризначення покарання у зв’язку з позитивною поведінкою особи». Водночас ці положення проєкту потребують узгодження з іншими заохочувальними нормами, що можуть застосовуватися до учасників злочинних організацій, зокрема з кримінальним процесуальним інститутом угод. The article is devoted to the study of actual theoretical and practical problems related to exemption from criminal liability on the basis of Part 6 of Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine. It was established that the exemption from criminal responsibility of the members of a criminal organization based on Part 6 of Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine is possible under the following conditions: 1) he was not an organizer or head of a criminal organization; 2) committed the crime provided for in Part 2 or 3 of Article 255 of the Criminal Code of Ukraine (participated in a criminal organization, in particular as an official using his official position); 3) before informing him of the suspicion of committing this crime, voluntarily reported the creation of a criminal organization or participation in it and actively contributed to its disclosure. The content of the specified conditions was revealed and a conclusion was made that a certain part of them was formulated incorrectly and therefore needs improvement. Among the promising areas of such improvement may be: 1) exclusion from Part 6 of Art. 255 and other articles of the Criminal Code of Ukraine mention the manager as a separate accomplice, next to the organizer; 2) clarification of the condition of exemption from criminal liability, which relates to assistance by replacing the term “disclosure” with “investigation”; 3) expanding the boundaries of voluntary notification of the creation of a criminal organization or participation in it. The authors of the draft Criminal Code of Ukraine rejected special types of exemption from criminal responsibility and instead introduced a special type of exemption from punishment – “non-imposition of punishment in connection with the positive behavior of a person”. At the same time, these provisions of the project require coordination with other incentive norms that can be applied to members of criminal organizations, in particular, with the criminal procedural institute of agreements.
Момент початку захисту права кредитора у зобов’язанні з невизначеним строком
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Гуйван, П. Д.; Huivan, P.
Робота присвячена науковому дослідженню актуального питання про визначення початкового моменту перебігу позовної давності для вимог за зобов’язаннями, у яких невизначений строк виконання. Встановлено, що невдале нормативне формулювання правила ч. 5 ст. 261 ЦК України дозволяє по-різному тлумачити початковий термін цього строку. Найбільш спірним моментом є можливість обрахування давнісного строку від часу укладення договору. Адже, якщо розуміти прописане у законі слово «вимога» як регулятивне повноваження вимагати виконання передбаченого сторонами обов’язку, то таке право належить вірителю саме від початку дії договору. Автор публікації наполегливо та переконливо підкреслює, що у ч. 5 ст. 261 ЦКУ мова йде про охоронну вимогу, яка виникає у кредитора тільки після порушення його права. Саме такий зміст «вимоги» узгоджується з головними началами цивілістики, згідно з якими право на захист (право на позов), а відтак і позовна давність може виникнути тільки після правопорушення. Зрештою, такий сенс початковому моменту давнісного перебігу надають і національні правозастосовні органи. Та попри це редакція законодавчого правила залишається незмінною. Звісно, викликають занепокоєння випадки безкінечно довгого не пред’явлення саме регулятивної вимоги про початок виконання таких зобов’язань, що вкрай небажано з точки зору розвитку динаміки ділового обороту. Дійсно, занадто довга тривалість можливості звернення до суду зменшує дисципліну учасників, надає їхнім відносинам характеру невизначеності, мінімізує об’єктивні можливості судового захисту і, отже, суперечить суспільним інтересам. Але обраний нормотворцем спосіб уникнення такого негативу шляхом початку і закінчення позовної давності (погашення домагання) без фіксації факту порушення є вкрай невдалим. Не підходить і обстоювана в доктрині та в окремих легіслатурах позиція, за якої позовна давність починається, коли кредитор не пред’явив регулятивної вимоги в розумний строк, бо, позаяк розумнй строк є різновидом визначеного, взагалі не діє інститут унормування невизначених строків. Тож, автором пропонується внести зміни в закон, встановивши максимальний термін для заявлення регулятивної вимоги вірителя та зазначивши, що у разі не пред’явлення до цієї дати такої вимоги починається перебіг пільгового семиденного чи іншої тривалості строку. The work is devoted to the scientific study of the topical issue of determining the initial moment of the statute of limitations for claims for obligations that have an indefinite performance period. It has been established that the normative wording of the rule of Part 5 of Art. 261 of the Civil Code of Ukraine allows different interpretations of the initial term of this term. The most controversial point is the possibility of calculating the statute of limitations from the time of conclusion of the contract. After all, if we understand the word “requirement” written in the law as a regulatory authority to demand the fulfillment of the obligation stipulated by the parties, then such a right belongs to the creditor precisely from the beginning of the contract. The author of the publication persistently and convincingly emphasizes that in Part 5 of Art. 261 of the Civil Code, we are talking about a protective claim that arises from the creditor only after his right has been violated. This content of the “requirement” is consistent with the main principles of civil law, according to which the right to defense (the right to sue), and hence the statute of limitations, can arise only after an offense has been committed. After all, national law enforcement bodies also give such a meaning to the initial moment of the ancient course. Despite this, the wording of the legislative rule remains unchanged. Of course, cases of an endlessly long non-presentation of the regulatory requirement to start fulfilling such obligations, which is extremely undesirable from the point of view of the development of the dynamics of business turnover, are cause for concern. Indeed, too long duration of the opportunity to appeal to the court reduces the discipline of the participants, gives their relations the character of uncertainty, minimizes the objective possibilities of judicial protection and, therefore, is against the public interest. But the method chosen by the lawmaker to avoid such a negative by starting and ending the statute of limitations (extinguishment of harassment) without fixing the fact of violation is extremely unsuccessful. The position advocated in the doctrine and in individual legislatures, according to which the statute of limitations begins when the creditor has not presented a regulatory claim within a reasonable period, is also not suitable, because, since a reasonable period is a type of definite period, the institution of normalization of indefinite periods does not work at all. Therefore, the author proposes to amend the law by establishing a maximum term for filing a creditor’s regulatory claim and noting that if such a claim is not submitted by this date, the preferential seven-day or other period begins.
Концепція fair trade і торговельне право Європейського Союзу: сучасні підходи щодо розвитку
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Галіахметов, Ігор Абзалович; Haliakhmetov, Ihor; Галиахметов, Игорь Абзалович
Стаття розглядає за допомогою сучасної методології змістову характеристику процесу втілення концепції fair trade і становлення торговельного права Європейського Союзу, тенденції його розвитку в умовах глобалізації та інтеграційного процесу. Зазначається, що спільна торговельна політика ЄС ґрунтується на уніфікованих принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торговельних угод, пов’язаних із торгівлею товарами та послугами, а також торговельних аспектів інтелектуальної власності, прямих іноземних інвестицій, досягнення уніфікованості заходів лібералізації, експортної політики та заходів для захисту торгівлі, таких як ті, яких вживають у випадку демпінгу або субсидування. Автором наводяться правові підстави формування, ознаки та уточняється предмет торговельного права ЄС, норми регулювання відносин, що виникають у торгівлі з третіми країнами та регулюють відносини тільки у сфері товарного обігу – право розповсюдження товарів; взаємне визнання товарів третіх країн та їх допуск (принцип взаємного визнання) до внутрішнього ринку ЄС; спільні вимоги до реалізації певних товарів або для товарів чи аспектів товарів, які не охоплені вичерпно Комбінованою (товарною) номенклатурою ЄС; питання акредитації та здійснення ринкового нагляду, пов’язаних з реалізацією продуктів, та уніфікації захисту прав споживачів на загальноєвропейському рівні. Сучасний розвиток торговельного права ЄС відбувається в умовах дотримання цілей сталого розвитку, розширення торгівлі на більш вільних і справедливих умовах, які розглядаються через призму чотирьох понять: fair trade (справедлива торгівля/торгівля без демпінгу або експортних субсидій/чесна конкуренція), unfair trade practices (нечесні торговельні практики), fair competition (належна компетенція торговця) і level playing field (рівні умови). Автор погоджується з думкою Е. П. Томпсона, що у контексті англійського ринку вісімнадцятого століття концепція справедливої торгівлі використовувалася в якості певного способу розв’язання проблеми ринку. При цьому ця концепція була спрямована передусім на захист прав споживачів. The article considers with the help of modern methodology the semantic characteristic of the process of implementation of the fair trade concept and the formation of EU trade law, as well as trends on its development in the context of globalization and integration process. It is noted that EU common commercial policy is based on uniform principles, particularly with regard to changes in tariff rates, the conclusion of tariff and trade agreements relating to trade in goods and services, and the commercial aspects of intellectual property, foreign direct investment, the achievement of uniformity in measures of liberalisation, export policy and measures to protect trade such as those to be taken in the event of dumping or subsidies. The author provides the legal theses for the formation, basic structural component as matter of EU trade law and norms regulating relations arising in trade with non-EU countries and regulating relations only in the sphere of commodity circulation. These rules apply to: right of cross-border distribution of goods; the principle of mutual recognition, which derives from the case law of the Court of Justice of the European Union, plays an important part in the functioning of the internal market and allows the free movement of products in the absence of any EU harmonising legislation; the requirements for accreditation and market surveillance relating to the marketing of products and repealing; EU consumer protection legislation. The current development of EU trade law is considered through the prism of four concepts as fair trade, unfair trade practices, fair competition and level playing field. The author agrees with the opinion of E. P. Thompson that in the context of the United Kingdom market of the eighteenth century the concept of fair trade was used as a certain way to solve the market problem. At the same time, this concept was aimed primarily at protecting of consumer rights.
Підсумкове засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність)
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Поляков, Р. Б.; Poliakov, R.
Дана наукова стаття присвячена проблемним питанням правового регулювання підсумкового засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Актуальність теми обумовлена значними для боржника наслідками, які за результатами проведення підсумкового судового засідання визначатимуть подальшу правову долю неплатоспроможного суб’єкта, аж до його ліквідації з реалізацією активів у примусовому порядку. Автором розкрито сутність та ознаки підсумкового засідання у справі про банкрутство (неплатоспроможність), виявлено проблемні питання, що виникають у правозастосовних органів на цьому етапі процедури банкрутства, та вироблено пропозиції щодо удосконалення законодавства України в цій частині. Зокрема, автором доведено, що на початковому етапі законодавство про банкрутство в незалежній Україні не передбачало обов’язкового проведення судового засідання, де вирішувалася правова доля боржника, спочатку таку обов’язковість виробила судова практика, а згодом передбачив Закон про банкрутство в редакції 1999 року. Назва «підсумкове засідання суду» та порядок його проведення були закріплені в Законі про банкрутство в редакції 2011 року. Подальші зміни законодавства про банкрутство в редакції Кодексу України з процедур банкрутства 2018 року торкнулися підсумкового засідання лише стосовно дискреції суду. Окрім того, автором виявлено подібність підсумкового засідання у процедурі банкрутства і засідання суду в позовному провадженні та відмінності між ними; обґрунтовано, що в підсумковому засіданні не вирішується спір по суті, а встановлюється наявність чи відсутність у боржника ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи; сформульовано поняття підсумкового засідання як судового засідання, на якому суд здійснює правосуддя з обмеженим судовим розсудом шляхом диференційованого дослідження письмових доказів стосовно фінансово-господарського стану боржника на предмет встановлення наявності або відсутності в нього ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи з подальшим прийняттям ухвали або постанови суду. Автором доведено, що судова практика Верховного Суду не завжди враховує завдання, які законодавець ставить перед судом у підсумковому судовому засіданні, зокрема, не вбачає різниці між непла- тоспроможністю та неоплатністю, однак категорія неплатоспроможності як передумова неоплатності використовується на етапі підготовчого засідання при відкритті справи про банкрутство, а неоплатність є однією з ознак банкрутства та, відповідно, підлягає встановленню судом саме в підсумковому судовому засіданні для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури (санації чи ліквідації). Аргументовано автором також те, що у випадках, коли в юридичної особи – боржника відсутні ознаки банкрутства, а граничний строк процедури розпорядження майном закінчився, то суд повинен закривати справу про банкрутство. І, насамкінець, аналізуючи процедуру неплатоспроможності фізичних осіб, автором обґрунтовано, що при вирішенні питання щодо переходу до наступної судової процедури суд у підсумковому засіданні оцінює дії фізичної особи – боржника крізь призму добросовісної його поведінки як до, так і після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, адже тільки добросовісний боржник має право претендувати на пільги, які надає законодавець у процедурі неплатоспроможності, а щодо недобросовісного боржника провадження у справі про неплатоспроможність повинно бути закрите. При цьому, оскільки особливість провадження у справах про неплатоспроможність проявляється в можливості боржника, використовуючи як наявне в нього майно, так і свою трудову правосуб’єктність, погасити борги перед кредиторами, то процедура погашення боргів має носити виключний характер, надаючи пріоритет плановій реструктуризації. This scientific article is devoted to problematic issues of legal regulation of the final hearings in the bankruptcy (insolvency) case. The actuality of the topic is conditioned by the significant consequences for the debtor, which will determine the further legal fate of the insolvent entity based on the results of the final court hearings, up to its liquidation with the assets’ realization in a compulsory manner. The author revealed the essence and features of the final hearings in the bankruptcy (insolvency) case, identified problematic issues that arise for law enforcement bodies at this stage of the bankruptcy procedure, and made proposals for improving the legislation of Ukraine in this part. In particular, the author proved that at the initial stage, the legislation on bankruptcy in independent Ukraine did not provide the mandatory holding of a court session where the legal fate of the debtor would be decided, at first such an obligation was developed by judicial practice, and later by the Law on Bankruptcy in the version of 1999, the name the final hearings of the court and the procedure for its conduction were established by the Bankruptcy Law in the 2011 version, further changes to the bankruptcy legislation in the 2018 version of the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures affected the final hearings only in relation to the discretion of the court. In addition, the author identified similarities and differences between the final hearings in the bankruptcy procedure and the court session in the regular trial; it is substantiated that the final hearings does not resolve the dispute on the merits, but the presence or absence of the debtor’s signs of bankruptcy or obstacles to the progress of the case will be established, and the concept of the final hearings is formulated as a court session at which the court administers justice with limited judicial discretion through a differentiated study of written documents evidence regarding the financial and economic condition of the debtor for the purpose of establishing the presence or absence of signs of bankruptcy or obstacles to the progress of the case with the subsequent resolution of a decision or court order. The author proved that the judicial practice of the Supreme Court does not always take into account the tasks that the legislator sets before the court in the final hearings, in particular, the Supreme Court does not see the difference between insolvency and non-payment pf the debtor, because the category of payment inability as a prerequisite for non-payment is used at the stage of the preparatory hearings when opening a bankruptcy case, when a non-payment is one of the signs of bankruptcy and, accordingly, must be established by the court precisely at the final court hearings to resolve the issue of transition to the next court procedure (rehabilitation or liquidation). The author also argued that in cases where there are no signs of bankruptcy of the debtor’s legal entity, and the deadline for the property disposal procedure has passed, the court should close the bankruptcy case. And, finally, analyzing the insolvency procedure of natural persons, the author substantiates that when deciding on the transition to the next court procedure, the court in the final hearings evaluates the actions of the natural person of the debtor everywhere through the prism of his bona fide behavior both before and upon the commencement of insolvency proceedings, since only a bona fide debtor is entitled to the benefits provided by the legislator in the insolvency procedure, and the insolvency proceedings should be terminated in relation to a male fide debtor. At the same time, since the peculiarity of proceedings in insolvency cases is manifested in the debtor’s ability to pay off debts to creditors using both his existing property and his legal personality, the debt repayment procedure should be of an exclusive nature, giving priority to planned restructuring.
Визначення комплементарності місцевого самоврядування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Титикало, Р. С.; Tytykalo, R.
В даній статті розкрито підходи до визначення комплементарності місцевого самоврядування. Комплементарність місцевого самоврядування в Україні характеризується: 1) динамічністю розвитку відносин між суб’єктами взаємодії місцевого самоврядування, при чому, що дана взаємодія може мати як зовнішній характер, так і внутрішній; 2) є характеристикою когнівної муніципалії, тобто процесу пізнання про роль, значення, повноваження елементів місцевого самоврядування та, безпосередньо, їх взаємодію з метою підвищення ефективності діяльності інституту місцевого самоврядування в Україні; 3) є проявом дихотомії елементів системи місцевого самоврядування як в середині системи, так і з іншими елементами публічного адміністрування; 4) виражаються в координаційних зв’язках елементів системи місцевого самоврядування; 5) використовується для побудови елементів системи муніципального адміністрування більш високого рівня; 6) залежно від організаційного рівня та предметності може бути: внутрішня – рівень та вираження взаємодії елементів системи місцевого самоврядування; зовнішня – взаємодія з іншими суб’єктами публічної адміністрації відмінними від елементів системи місцевого самоврядування; постійна – наявна у всіх сферах публічного адміністрування, де органи місцевого самоврядування виконують власні чи делеговані повноваження; предметна – передбачає реалізацію повноважень елементів системи місцевого самоврядування в межах нормативно закріпленої компетенції. Комплементарність місцевого самоврядування забезпечується і на рівні органів самоорганізації населення. Кількість об’єктів, які знаходяться у відносинах комплементарності є формально не обмеженою, адже, якщо виходити з розуміння необхідності постійного забезпечення домірності керуючої системи до керованої, система місцевого самоврядування повинна постійно знаходитись у різних аспектах стану комплементарності, не тільки з іншими елементами системи публічного управління, але і з громадськими організаціями/рухами, з підприємницьким сектором, тощо. This article describes approaches to determining the complementarity of local self-government. The complementarity of local self-government in Ukraine is characterized by: 1) the dynamic development of relations between the subjects of interaction of local self-government, with the fact that this interaction can be both external and internal in nature; 2) is a characteristic of the cognitive municipality, i.e. the process of learning about the role, importance, powers of the elements of local self-government and, directly, their interaction with the aim of increasing the effectiveness of the local self-government institute in Ukraine; 3) is a manifestation of the dichotomy of the elements of the local self-government system both within the system and with other elements of public administration; 4) are expressed in the coordination links of the elements of the local self-government system; 5) is used to build elements of a higher-level municipal administration system; 6) depending on the organizational level and objectivity, it can be: internal – the level and expression of the interaction of the elements of the local self-government system; external – interaction with other subjects of public administration other than the elements of the local self-government system; permanent – available in all spheres of public administration, where local self-government bodies exercise their own or delegated powers; substantive – provides for the implementation of the powers of the elements of the local self-government system within the limits of the normatively established competence. The complementarity of local self-government is also ensured at the level of self-organization bodies of the population. The number of objects that are in a relationship of complementarity is not formally limited, because, if we proceed from the understanding of the need to constantly ensure the proportionality of the governing system to the governed, the system of local self-government must constantly be in various aspects of the state of complementarity, not only with other elements of the public administration system , but also with public organizations/movements, with the business sector, etc.
Обхідний медичний туризм: розуміння сутності та визначення проблем
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Болдіжар, С. О.; Boldizhar, S.; Пішта, В. І.; Pishta, V.
У цій статті проаналізовано поняття обхідного медичного туризму та ключових проблем, що виникають у зв’язку з існування такого явища. Констатовано, що в українській правовій науці відсутні комплексні дослідження, які присвячені обхідному медичному туризму. Важливим є внесок Ґ. Коена у дослідження вказаного питання, а його стаття “Circumvention tourism” (2012) є першою ґрунтовною працею щодо проблематики обхідного медичного туризму. Рішення Верховного суду Ірландії у справі “Attorney General v. X” заклало підвалини для розвитку подальшої дискусії про законність обхідного медичного туризму, оскільки було визнано, що у цій справі у школярки було право на аборт згідно зі статтею 40.3.3 Конституції Ірландії, оскільки існував «реальний та істотний ризик» для її життя. Рішення Верховного Суду США у справі “Planned Parenthood v. Casey” дозволило концептуально змінити підхід до абортів, внаслідок чого законодавчі органи штатів отримали можливість приймати рішення щодо їх здійснення. Виокремлено три групи проблем, що виникають у зв’язку з існуванням явища обхідного медичного туризму. До першої групи віднесено проблеми медичного характеру, як-от загроза порушення безперервності під час надання медичної допомоги чи можливість передавання інфекцій, які поширені у державі прибуття пацієнта. Другу групу складають етичні проблеми. Серед них виділено ймовірність розголошення відомостей про стан здоров’я пацієнта без його згоди; дискримінацію пацієнтів, виходячи з ознак раси, статі, кольору шкіри, релігійних переконань; конфлікт інтересів. Третю групу становлять проблеми правового змісту. Розглянуто такі проблеми: дотримання законодавства держави прибуття, оскільки в такій державі можуть бути відмінні законодавчі норми щодо надання медичних послуг; належного інформування пацієнта про майбутнє медичне втручання; медичної репатріації; криміналізації обхідного медичного туризму, враховуючи проблему юридичної відповідальності пацієнтів, що отримують медичну послугу у державі прибуття, у разі, якщо характер такої послуги в державі проживання є незаконним. This article analyzes the concept of circumvention tourism and key problems associated with this phenomenon. It is noted that comprehensive research dedicated to circumvention tourism is lacking in Ukrainian legal science. The contribution of G. Cohen to the study of this issue is important, and his research “Circumvention tourism” (2012) is the first extensive work on the problematic issues of circumvention medical tourism. The decision of the Supreme Court of Ireland in the case of “Attorney General v. X” laid the groundwork for further discussion on the legality of circumvention medical tourism. It recognized that the schoolgirl had the right to abortion under Article 40.3.3 of the Irish Constitution, as there was a “real and substantial risk” to her life. The decision of the Supreme Court of the United States in the case of “Planned Parenthood v. Casey” allowed for a conceptual change in the approach to abortions, giving state legislative bodies the ability to make decisions regarding their implementation. Three groups of problems arising from the existence of circumvention medical tourism have been identified. The first group includes medical problems such as the threat to continuity of care or the possibility of transmitting infections prevalent in the patient’s destination country. The second group consists of ethical problems, including the likelihood of disclosing patients’ health information without their consent, discrimination based on race, gender, skin color, or religious beliefs, and conflicts of interest. The third group comprises problems of legal content. The following issues have been considered: compliance with the legislation of the destination country, as there may be different legislative norms regarding the provision of medical services; proper patient information about future medical interventions; medical repatriation; criminalization of circumvention medical tourism, taking into account the issue of legal responsibility for patients receiving medical services in the destination country, considering the illegal nature of such services in the country of residence.
Правова характеристика системи суб’єктів управління залізничним транспортом загального користування в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Зайкіна, Г. М.; Zaikina, H.
Мета статті полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад фінансового та адміністративного права, норм чинного законодавства та практики діяльності органів виконавчої влади, охарактеризувати систему суб’єктів управління залізничним транспортом загального користування в Україні. Відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України. До компетенції цих органів належать: контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів, погодження тарифів у приміських сполученнях, погодження питання щодо пунктів зупинок, закриття залізничних станцій для обслуговування пасажирів, автомобільних переїздів через залізничні колії. На місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування покладається організація виконання робіт з благоустрою привокзальних площ, спорудження та впорядкування під’їздів до залізничних станцій, забезпечення їх телефонним зв’язком та транспортним сполученням з населеними пунктами за місцем розташування станцій, запобігання правопорушенням на залізничному транспорті. Зроблено висновок, що система суб’єктів управління залізничним транспортом загального користування в Україні є досить складною та розгалуженою, що формується на складному координаційному рівні, включаючи різні за правосуб’єктністю суб’єкти, кожен з яких відповідає за конкретні функції. До системи суб’єктів управління залізничним транспортом загального користування в Україні відносяться: 1) Кабінет Міністрів України; 2) Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України; 3) Приватне акціонерне товариство «Укрзалізниця» (як основний оператор залізничного транспорту, що забезпечує рух поїздів, експлуатацію і розвиток залізничної інфраструктури); 4) Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція); 5) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; 6) додаткові суб’єкти, що забезпечують окремий напрямок розвитку залізничної інфраструктури (наприклад, Міністерство цифрової трансформації України створює умови для цифровізації надання транспортних послуг тощо). The purpose of the article is to characterize the system of entities managing public rail transport in Ukraine based on the analysis of the theoretical foundations of financial and administrative law, the norms of current legislation and the practice of the executive authorities. The relations of railway transport enterprises with local bodies of executive power, local self-government bodies are based on tax and contractual grounds in accordance with the current legislation of Ukraine. The competence of these bodies includes: control over the operation of suburban railway passenger transport and stations, approval of tariffs in suburban connections, approval of the issue of stopping points, closure of railway stations for passenger service, car crossings over railway tracks. Local executive authorities and local self-government bodies are entrusted with the organization of work on the improvement of station areas, the construction and arrangement of entrances to railway stations, providing them with telephone communication and transport connections with settlements near the location of the stations, prevention of offenses on railway transport . It was concluded that the system of public rail transport management entities in Ukraine is quite complex and extensive, which is formed at a complex coordination level, including entities with different legal personality, each of which is responsible for specific functions. The system of public rail transport management entities in Ukraine includes: 1) Cabinet of Ministers of Ukraine; 2) Ministry of Development of Communities, Territories and Infrastructure of Ukraine; 3) Private joint-stock company “Ukrzaliznytsia” (as the main operator of railway transport, which ensures the movement of trains, operation and development of railway infrastructure); 4) State Inspection of Ukraine for Land Transport Safety (Ukrtransinspektsia); 5) local bodies of executive power, bodies of local self-government; 6) additional entities providing a separate direction of railway infrastructure development (for example, the Ministry of Digital Transformation of Ukraine creates conditions for digitization of the provision of transport services, etc.).
Особливості застосування перехідного правосуддя в зарубіжних країнах
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Філатов, В. В.; Filatov, V.
Ця стаття присвячена аналізу особливостей застосування моделі перехідного правосуддя в зарубіжних країнах. Автор досліджує особливості постконфліктного розвитку країн Латинської Америки та Європи, зокрема: Колумбії, Чілі, Гватемали, Словаччини, Боснії та Герцеговини. Проаналізовано досвід реалізації в означених державах напрямків та принципів перехідного правосуддя. Встановлено, що досвід зарубіжних держав у сфері перехідного правосуддя є достатньо неоднозначним. Зокрема, досвід країн Латинської Америки характеризується значним опором з боку політичних еліт, яким вдалося частково зберегти свій вплив після конфлікту. Автор відзначає недостатню залученість громад та переважання міжнародної участі на постконфліктному етапі розвитку країн Латинської Америки. Обгрунтовано, що внаслідок цього інституційні реформи виявилися неефективними, а модель перехідного правосуддя була сприйнята суспільством як «політика переможців». Зазначено, що найбільш позитивним вбачається досвід країн Європи, якому притаманна послідовність та комплексність реалізації напрямків перехідного правосуддя. З’ясовано, що в європейських країнах присутні позитивні тенденції щодо імплементації принципів перехідного правосуддя в національне законодавство. Доведено, що значна роль в суспільному переході постконфліктних європейських держав була відведена саме перехідному суспільству. Автор відзначає, що наявна політизованість багатьох процесів перехідного правосуддя, наслідком чого стали певні прорахунки, зокрема і недостатня увага питанням відшкодування жертвам конфлікту. Доведено, що в досліджених країнах трансформація примирення в політичну боротьбу є наслідком надмірної політизації національної пам’яті, яку сторони конфлікту використали для досягнення власних цілей. Відзначено поєднання національних, регіональних та наднаціональних правових форм роботи в рамках перехідного правосуддя в країнах Латинської Америки та Європи. На основі проведеного дослідження аргументовано, що принцип жертвоцентризму в країнах Латинської Америки зміщений на периферію, а в центр переміщене питання відплати, яке нівелює зусилля щодо фіксації та опрацювання причин конфлікту. This article is devoted to the analysis of the features of the application of the transitional justice model in foreign countries. The author examines the peculiarities of the post-conflict development of the countries of Latin America and Europe, in particular: Colombia, Chile, Guatemala, Slovakia, Bosnia and Herzegovina. The experience of implementing the directions and principles of transitional justice in the specified states is analyzed. It has been established that the experience of foreign countries in the field of transitional justice is rather ambiguous. In particular, the experience of Latin American countries is characterized by significant resistance from the political elites, who managed to partially retain their influence after the conflict. The author notes the insufficient involvement of communities and the predominance of international participation at the post-conflict stage of the development of Latin American countries. It is justified that, as a result, institutional reforms turned out to be ineffective, and the model of transitional justice was perceived by society as a “policy of winners”. It is noted that the most positive is the experience of the countries of Europe, which is characterized by the consistency and complexity of the implementation of transitional justice. It was found that in European countries there are positive trends regarding the implementation of the principles of transitional justice in national legislation. It is proved that a significant role in the social transition of post-conflict European states was assigned to the transitional society. The author notes that there is politicization of many processes of transitional justice, which resulted in certain miscalculations, in particular, insufficient attention to the issue of compensation for the victims of the conflict. It is proven that in the studied countries, the transformation of reconciliation into a political struggle is the result of excessive politicization of national memory, which the parties to the conflict used to achieve their own goals. The combination of national, regional and supranational legal forms of work within the framework of transitional justice in the countries of Latin America and Europe is noted. On the basis of the conducted research, it is argued that the principle of victim-centrism in the countries of Latin America has been pushed to the periphery, and the issue of retribution has been moved to the center, which nullifies efforts to fix and work out the causes of the conflict.
Підстави набуття загальної та спеціальної дієздатності медіаторами в Україні
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Горбенко, Н. О.; Horbenko, N.
У статті проаналізовано теоретичні та нормативно-правові положення щодо дієздатності медіаторів в Україні як складової їх правосуб’єктності. З’ясовано, що досягнення загальної дієздатності є другою стадією формування правосуб’єктності медіатора за умови досягнення якої реалізуються його права та обов’язки. Медіатор може виступати в наступних правових статусах: 1) найманого працівника (спеціаліст, що діє «за наймом»), який діє на підставі договору, укладеного з: а) об’єднанням медіаторів; б) суб’єктом, що забезпечує проведення медіації; 2) особи, яка діє індивідуально як самозайнята особа, як: а) фізична особа – підприємець; б) особа, що провадить незалежну професійну діяльність. Медіатори, які діють індивідуально можуть взаємодіяти з об’єднаннями медіаторів та суб’єктами, які забезпечують проведення медіації, також на договірній основі. Дієздатність медіатора автор поділяє на на: загальну, яка наявна у медіатора на всіх стадіях процедури медіації незалежно від спору, на вирішення якого вона спрямована; спеціальну, що характерна тільки для конкретних видів спорів. Загальна дієздатність медіатора виникає з моменту його реєстрації як фізичної особи – підприємця або особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність (передусім за кодом 74.90 КВЕД-2010), а в разі укладення з ним трудового договору – взяття на посаду медіатора (за кодом професії КП 2442.2 Національного класифікатора України ДК 003:2010). З метою приведення ПК України у відповідність до «Про медіацію» запропоновано розширення видів незалежної професійної діяльності шляхом доповнення списку їх видів і включення до нього медіаторів. Також зазначено, що не сприяє становленню інституту медіаторів відсутність єдиних підходів до набуття статусу медіатора (їх загальної дієздатності) та відсутність Загального реєстру медіаторів, адміністратором якого могло б виступати Міністерство юстиції України. Зроблено авторський висновок, що набуття спеціальної дієздатності є факультативним і обумовлене внесенням медіаторів до відповідних реєстрів медіаторів, які ведуть об’єднання медіаторів та суб’єкти, які забезпечують проведення медіації у відповідних сферах. The article analyzes the theoretical and normative legal provisions regarding the legal capacity of mediators in Ukraine as a component of their legal personality. It has been found that the achievement of general legal capacity is the second stage of formation of the mediator’s legal personality, upon the condition of achieving which his rights and obligations are realized. A mediator can act in the following legal statuses: 1) an employee (specialist acting “for hire”) who acts on the basis of a contract concluded with: a) an association of mediators; b) the entity providing mediation; 2) a person acting individually as a self-employed person, such as: a) a natural person – an entrepreneur; b) a person engaged in independent professional activity. Mediators who act individually can interact with associations of mediators and entities that provide mediation, also on a contractual basis. The author divides the capacity of the mediator into: general, which is available to the mediator at all stages of the mediation procedure, regardless of the dispute, the resolution of which is aimed at; special, which is characteristic only for specific types of disputes. The general legal capacity of a mediator arises from the moment of his registration as a natural person – an entrepreneur or a person engaged in independent professional activity (primarily according to code 74.90 KVED-2010), and in the case of concluding an employment contract with him – taking on the position of mediator (according to the profession code KP 2442.2 of the National Classifier of Ukraine DK 003:2010). In order to bring the Tax Code of Ukraine into compliance with the Law of Ukraine “On Mediation”, it is proposed to expand the types of independent professional activity by supplementing the list of their types and including mediators in it. It is also stated that the absence of uniform approaches to the acquisition of mediator status (their general legal capacity) and the absence of a General Register of mediators, which could be administered by the Ministry of Justice of Ukraine, do not contribute to the establishment of the mediators’ institute. The author’s conclusion was made that the acquisition of special legal capacity is optional and conditioned by the entry of mediators into the relevant registers of mediators, which lead the association of mediators and entities that ensure the conduct of mediation in the relevant spheres.
Поняття, принципи та основні форми взаємодії суб’єктів державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю з громадськістю
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Фомічов, К. С.; Fomichov, K.
Стаття присвячена питанню сутнісних характеристик взаємодії суб’єктів державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю з громадськістю. Розкрито зміст такої категорії як взаємодія. Встановлено, що взаємодія суб’єктів державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю з громадськістю при реалізації покладених на них повноважень та завдань є важливою складовою їх діяльності, оскільки дозволяє сконцентрувати зусилля, ресурси (як економічні, так і організаційні) кількох суб’єктів на виконанні певного спільного конкретного завдання. Констатовано, що взаємодія суб’єктів публічної адміністрації у сфері реалізації державної політики соціального захисту осіб з інвалідністю не обмежується лише громадськими організаціями осіб з інвалідністю, а охоплює й інших представників громадськості. Водночас інституційна спроможність громадськості є меншою, а ніж у суб’єктів публічної адміністрації, що обумовлює широкий спектр форм їх взаємодії – від простого інформування до партнерства при реалізації тих чи інших завдань відповідної державної політики. Акцентовано увагу на необхідності розширення ролі та надання громадськості нових важелів впливу та контролю за державної політикою у вказаній сфері. З’ясовано зміст та ознаки поняття взаємодії суб’єктів державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю з громадськістю як певного управлінського процесу зі спільною метою, який повинен базуватися на певних принципах. Розглянуто принципи, яким повинна відповідати взаємодія вказаних суб’єктів. Проаналізовано моделі взаємодії: демократична, змішана авторитарна. Виокремлено основні форми взаємодії вказаних суб’єктів: інформування, консультації, діалог та партнерство. The article is devoted to the question of essential characteristics of the interaction of state policy subjects in the field of social protection of persons with disabilities with the public. The content of such a category as interaction is disclosed. It was established that the interaction of the subjects of state policy in the field of social protection of persons with disabilities with the public in the implementation of the powers and tasks assigned to them is an important component of their activity, as it allows to concentrate the efforts and resources (both economic and organizational) of several subjects on the performance of a certain joint specific task. It was established that the interaction of public administration subjects in the sphere of implementation of the state policy of social protection of persons with disabilities is not limited only to public organizations of persons with disabilities, but also includes other members of the public. At the same time, the institutional capacity of the public is less than that of the subjects of public administration, which determines a wide range of forms of their interaction – from simple information to partnership in the implementation of certain tasks of the relevant state policy. Attention is focused on the need to expand the role and provide the public with new levers of influence and control over state policy in the specified area. The content and features of the concept of interaction of state policy subjects in the field of social protection of persons with disabilities with the public as a certain management process with a common goal, which should be based on certain principles, are clarified. The principles to which the interaction of the specified entities must comply have been considered. Models of interaction were analyzed: democratic, mixed authoritarian. The main forms of interaction of the specified subjects are highlighted: information, consultations, dialogue and partnership.
Кримінально-правова охорона виборчої системи та виборчих прав громадян: порівняльно-правовий аспект
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Колодін, Д. О.; Kolodin, D.
Стаття присвячена аналізу особливостей кримінально-правової охорони виборчої системи та виборчих прав громадян за зарубіжним законодавством. До дослідження обираються кримінально-правові акти сусідніх країн та окремих країн Східної Європи: Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Республік Молдови, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Грузія, а також окремих країн романо-германського та континентального типу права. Розглядаються особливості кримінально-правових норм, складів посягань на визначену сферу суспільних відносин за законодавством вказаних країн в порівнянні з вітчизняними приписами, направленими на кримінально-правову охорону виборчої системи. Встановлено, що на відміну від розглянутих нормативно-правових актів кримінально-правової спрямованості у вказаних країнах, кримінальний закон України містить більш широкий спектр кримінальних правопорушень в частині посягання на виборчу систему та виборчі й референдні права громадян. Зроблено висновок, що у механізмі правового регулювання в Україні більшого значення надається запровадженню правових гарантій реалізації виборчих та референдних прав громадян, серед яких особливе місце займає кримінальна відповідальність як один із видів юридичної відповідальності за перешкоджання реалізації таких форм безпосередньої демократії, як вибори і референдум. Визначено, що виборче законодавство України та відповідне розглянуте законодавство країн колишнього СРСР в певній мірі мають як подібні, так і відмінні риси, що викликано рядом обставин соціально-політичного становлення та розвитку таких держав. Примітно, що такої схожості немає в частині порівняння з країнами–учасницями ЄС. Але, Вбачається, що в цілому вітчизняне кримінально-правове законодавство щодо забезпечення виборчих прав громадян загалом відповідає зарубіжним зразкам, а в окремих аспектах має більш позитивний досвід кримінально-правової охорони. The article is devoted to the analysis of the peculiarities of the criminal law protection of the electoral system and the electoral rights of citizens under foreign legislation. The criminal law acts of neighboring countries and individual countries of Eastern Europe are selected for the study: Poland, Hungary, Slovakia, Romania, Republic of Moldova, Belarus, Armenia, Kazakhstan, Georgia, as well as individual countries of the Romano-Germanic and continental type of law are selected for the study. Peculiarities of criminal law norms, composition of encroachments on a certain sphere of social relations according to the legislation of the specified countries in comparison with domestic prescriptions aimed at criminal law protection of the electoral system are considered. It has been established that, in contrast to the considered regulatory legal acts in the criminal field, the criminal law of Ukraine contains a wider range of criminal offenses in terms of encroachment on the electoral system and electoral and referendum rights of citizens. It was concluded that in the mechanism of legal regulation, greater importance is attached to the introduction of legal guarantees for the implementation of electoral and referendum rights of citizens, among which criminal liability occupies a special place as one of the types of legal responsibility for preventing the implementation of such forms of direct democracy as elections and referendums. It was determined that the electoral legislation of Ukraine and the corresponding legislation of the CIS countries have both similar and distinctive features to a certain extent, especially in the part of the CIS member countries, which is caused by a number of circumstances of the socio-political formation and development of such states. It is noteworthy that there is no such similarity in terms of comparison with EU member states. It can be seen that the domestic criminal law legislation on ensuring the electoral rights of citizens generally corresponds to foreign models, and in certain aspects has a more positive experience of criminal law protection.
Особливості судового контролю у сфері містобудування
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Вєліков, С. Г.; Vielikov, S.
У статті проаналізовано та охарактеризовано поняття «контроль», «судовий контроль» та «містобудування (містобудівна діяльність»; наведено різницю між судовим контролем європейської системи права та англосаксонської системи. Обґрунтовано важливість існування судового контролю як явища в більшості суспільних відносин, в тому числі у відносинах містобудування. Крім судового контролю, у статті також вказуються альтернативні засоби контролю у галузі містобудування, які можуть доповнювати судовий контроль і сприяти більш ефективному виконанню містобудівних рішень. Аналізуються законодавчі акти, які встановлюють правила та процедури у сфері містобудування. У роботі розглядаються питання щодо компетенції судів, процедур судового контролю та вирішення спорів, а також роль суду у забезпеченні виконання вимог містобудівних норм. Дослідження дає змогу зрозуміти специфіку судового контролю у сфері містобудування та впливати на його ефективність з метою забезпечення якості та раціонального розвитку міст. Висвітлено питання конституційного та процесуального закріплення за судами повноважень здійснювати судовий контроль за виконанням судових рішень у галузі містобудування. Вказано на відсутність чіткого алгоритму дій судових органів щодо контролю у галузі містобудуванні, закріпленому на законодавчому рівні. У підсумку, стаття підкреслює важливість судового контролю у сфері містобудування та необхідність законодавчого закріплення чітких процедур та критеріїв для його здійснення. Такі заходи сприятимуть стабільності, прозорості та рівності у містобудівній практиці, що є важливим для забезпечення справедливості та виконання закону у цій сфері. The article analyzes and characterizes the concepts of “control”, “judicial control” and “urban planning (urban planning activity); the difference between judicial control of the European legal system and the Anglo-Saxon system is given. The importance of the existence of judicial control as a phenomenon in most social relations, including in relations of urban planning. In addition to judicial control, the article also indicates alternative means of control in the field of urban planning, which can complement judicial control and contribute to more effective implementation of urban planning decisions. Legislative acts that establish rules and procedures in the field of urban planning are analyzed. The work examines issues related to the competence of courts, procedures of judicial control and dispute resolution, as well as the role of the court in ensuring the fulfillment of the requirements of urban planning regulations. The study makes it possible to understand the specifics of judicial control in the field of urban planning and to influence its effectiveness in order to ensure the quality and rational development of cities. The issue of constitutional and procedural consolidation of the powers of courts to exercise judicial control over the execution of court decisions in the field of urban planning is highlighted. It is pointed out that there is no clear algorithm of actions of judicial bodies regarding control in the field of urban planning, fixed at the legislative level. In conclusion, the article emphasizes the importance of judicial control in the field of urban planning and the need to legislate clear procedures and criteria for its implementation. Such measures will promote stability, transparency and equality in urban planning practice, which is important to ensure justice and law enforcement in this area.

Browse

Browsing Випуск № 2 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options